Церковные страсти .
Re: Церковные страсти .
Смотри что у комсомольца Свидомого всегда с собой .Почитываю .Интересная книженция .Не мешало бы многим прихожанам УПЦ МП почитывать .
Re: Церковные страсти .
Священник-колаборант із Бородянки на Київщині Віктор Талько разом із прибічником московської церкви Ростиславом Скуратівським здійснили незаконні дії щодо відчуження будівлі храму на користь ТОВ.
Про це повідомляє "Новинарня".
Історія священника "УПЦ МП" Віктора Талька, що під час окупації Бородянки росіянами облаштував катівню у підвалі храму, сколихнула країну. І 9 липня парафіяни церкви Святого Архистратига Михаїла вирішили перейти до ПЦУ та змінити свого настоятеля.
Священник-колаборант із Бородянки хоче привласнити майно громади, що перейшла до ПЦУ: документи
Талько відомий тим, що під час окупації Київщини пропонував ворогу використати підвальне приміщення храму, щоб ув’язнити учасників руху опору / Фото: Новинарня
Право власності на храм Віктор Талько перереєстрував на приватне підприємство.
Священник-колаборант із Бородянки на Київщині Віктор Талько разом із прибічником московської церкви Ростиславом Скуратівським здійснили незаконні дії щодо відчуження будівлі храму на користь ТОВ.
Про це повідомляє "Новинарня".
Історія священника "УПЦ МП" Віктора Талька, що під час окупації Бородянки росіянами облаштував катівню у підвалі храму, сколихнула країну. І 9 липня парафіяни церкви Святого Архистратига Михаїла вирішили перейти до ПЦУ та змінити свого настоятеля.
Проте на перешкоді спочатку став парафіянин УПЦ МП, бородянський селищний голова Олександр Сахарук, а згодом прибічники московської церкви придумали незаконну схему привласнення майна громади.
9 липня парафія храму Святого Архистратига Михаїла у Бородянці перейшла з підпорядкування так званої УПЦ МП до Православної церкви України. Збори релігійної громади відбулися на центральній площі селища: за рішення про зміну канонічної підлеглості одностайно проголосувало 220 парафіян.
Очільником громади замість колаборанта Віктора Талька обрали Івана Хижняка.
Проте тепер колишній настоятель-колаборант із таким станом речей не змирився, і за підтримки своїх прибічників намагається привласнити майно релігійної громади. Право власності на храм він перереєстрував на приватне підприємство. Про це стало відомо із заяви про злочин голови парафіяльної ради храму Святого Архистратига Михаїла Івана Хижняка.
Згідно з цією заявою, 13 липня Віктор Талько разом із прибічником московської церкви Ростиславом Скуратівським здійснили незаконні дії щодо відчуження будівлі храму на користь ТОВ "Центр духовного розвитку". Цим порушили ч. 2 ст. 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", яка забороняє відчужувати майно релігійних громад до завершення процесу зміни канонічної підлеглості.
На думку заявника, в діях Талька та Скуратівського є ознаки злочинів, передбачених статтями 190, 191, 192, 206-2 Кримінального кодексу – це шахрайство, привласнення майна, заподіяння майнової шкоди шляхом обману. Заяву до правоохоронних органів подано 18 липня.
Нагадаємо, очільник Російської православної церкви патріарх Кирило, який благословляє окупантів убивати українців, заявив, що УПЦ МП на чолі з митрополитом Онуфрієм є невід'ємною частиною РПЦ.
https://kyiv.tsn.ua/svyaschennik-kolabo ... C4E2qycEwU
Про це повідомляє "Новинарня".
Історія священника "УПЦ МП" Віктора Талька, що під час окупації Бородянки росіянами облаштував катівню у підвалі храму, сколихнула країну. І 9 липня парафіяни церкви Святого Архистратига Михаїла вирішили перейти до ПЦУ та змінити свого настоятеля.
Священник-колаборант із Бородянки хоче привласнити майно громади, що перейшла до ПЦУ: документи
Талько відомий тим, що під час окупації Київщини пропонував ворогу використати підвальне приміщення храму, щоб ув’язнити учасників руху опору / Фото: Новинарня
Право власності на храм Віктор Талько перереєстрував на приватне підприємство.
Священник-колаборант із Бородянки на Київщині Віктор Талько разом із прибічником московської церкви Ростиславом Скуратівським здійснили незаконні дії щодо відчуження будівлі храму на користь ТОВ.
Про це повідомляє "Новинарня".
Історія священника "УПЦ МП" Віктора Талька, що під час окупації Бородянки росіянами облаштував катівню у підвалі храму, сколихнула країну. І 9 липня парафіяни церкви Святого Архистратига Михаїла вирішили перейти до ПЦУ та змінити свого настоятеля.
Проте на перешкоді спочатку став парафіянин УПЦ МП, бородянський селищний голова Олександр Сахарук, а згодом прибічники московської церкви придумали незаконну схему привласнення майна громади.
9 липня парафія храму Святого Архистратига Михаїла у Бородянці перейшла з підпорядкування так званої УПЦ МП до Православної церкви України. Збори релігійної громади відбулися на центральній площі селища: за рішення про зміну канонічної підлеглості одностайно проголосувало 220 парафіян.
Очільником громади замість колаборанта Віктора Талька обрали Івана Хижняка.
Проте тепер колишній настоятель-колаборант із таким станом речей не змирився, і за підтримки своїх прибічників намагається привласнити майно релігійної громади. Право власності на храм він перереєстрував на приватне підприємство. Про це стало відомо із заяви про злочин голови парафіяльної ради храму Святого Архистратига Михаїла Івана Хижняка.
Згідно з цією заявою, 13 липня Віктор Талько разом із прибічником московської церкви Ростиславом Скуратівським здійснили незаконні дії щодо відчуження будівлі храму на користь ТОВ "Центр духовного розвитку". Цим порушили ч. 2 ст. 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", яка забороняє відчужувати майно релігійних громад до завершення процесу зміни канонічної підлеглості.
На думку заявника, в діях Талька та Скуратівського є ознаки злочинів, передбачених статтями 190, 191, 192, 206-2 Кримінального кодексу – це шахрайство, привласнення майна, заподіяння майнової шкоди шляхом обману. Заяву до правоохоронних органів подано 18 липня.
Нагадаємо, очільник Російської православної церкви патріарх Кирило, який благословляє окупантів убивати українців, заявив, що УПЦ МП на чолі з митрополитом Онуфрієм є невід'ємною частиною РПЦ.
https://kyiv.tsn.ua/svyaschennik-kolabo ... C4E2qycEwU
Re: Церковные страсти .
Митрополит ПЦУ Олександр (Драбинко), вважає, що під керівництвом митрополита Онуфрія на інституцію УПЦ (в єдності з МП) чекає деградація та розвал.
Про це він заявив у етері Еспресо.
“Що буде з УПЦ під керівництвом митрополита Онуфрія? Якщо він навіть тепер, коли є ще певна можливість вхопитися хоч за спасительну шлюпку, є варіанти і на сьогодні, як можна було б врятувати хоча б рештки своєї духовної репутації як глави церкви, і врятувати своїх єпископів і священиків”, – зазначив він.
Митрополит Олександр вважає, що найкращим варіантом зараз було б зібрати після виступу Кіріла архієрейський та помісний собори, засудити рішення Кіріла, заявити про вихід, а не відмежування, як це було в Феофанії 27 травня 2022 року.
“Вихід з московського патріархату, почати почитати патріарха Варфоломія і просити в нього про вирішення їхнього канонічного статусу на цей день. Якщо не мають приєднуватися до помісної (ПЦУ від УПЦ МП, – прим. ред.) УПЦ під проводом митрополита Онуфрія – мають робити кроки щодо остаточного спасіння решток репутації, яка на сьогодні є”, – зазначає він.
Окрім цього він додав, що якщо цього не відбудеться, то буде деградація й розвал такої інституції, як УПЦ МП.
“Московського патріархату в Україні взагалі не буде і, я думаю, що це трапиться найближчим часом”, – наголосив митрополит Переяславський і Вишневський.
Нагадаємо, Мінкульт опечатав у Лаврі резиденцію Онуфрія.
https://bigkyiv.com.ua/degradacziya-j-r ... 7reKkOO4WM
Про це він заявив у етері Еспресо.
“Що буде з УПЦ під керівництвом митрополита Онуфрія? Якщо він навіть тепер, коли є ще певна можливість вхопитися хоч за спасительну шлюпку, є варіанти і на сьогодні, як можна було б врятувати хоча б рештки своєї духовної репутації як глави церкви, і врятувати своїх єпископів і священиків”, – зазначив він.
Митрополит Олександр вважає, що найкращим варіантом зараз було б зібрати після виступу Кіріла архієрейський та помісний собори, засудити рішення Кіріла, заявити про вихід, а не відмежування, як це було в Феофанії 27 травня 2022 року.
“Вихід з московського патріархату, почати почитати патріарха Варфоломія і просити в нього про вирішення їхнього канонічного статусу на цей день. Якщо не мають приєднуватися до помісної (ПЦУ від УПЦ МП, – прим. ред.) УПЦ під проводом митрополита Онуфрія – мають робити кроки щодо остаточного спасіння решток репутації, яка на сьогодні є”, – зазначає він.
Окрім цього він додав, що якщо цього не відбудеться, то буде деградація й розвал такої інституції, як УПЦ МП.
“Московського патріархату в Україні взагалі не буде і, я думаю, що це трапиться найближчим часом”, – наголосив митрополит Переяславський і Вишневський.
Нагадаємо, Мінкульт опечатав у Лаврі резиденцію Онуфрія.
https://bigkyiv.com.ua/degradacziya-j-r ... 7reKkOO4WM
Re: Церковные страсти .
Предстоятель церкви Московського патріархату митрополит Онуфрій не став засуджувати росію за нічний удар по Одесі, внаслідок якого постраждав підконтрольний УПЦ МП кафедральний Спасо-Преображенський собор.
Його заява з цього приводу розміщена на офіційному сайті УПЦ МП.
У ній Онуфрій висловлює "співчуття у зв’язку з цією великою трагедією", а також закликає одеситів виявляти смирення.
"Закликаю усіх вас, дорогі мої, до терпіння і сугубої молитви. Смирімо свій гнів, не даючи йому перетворитися на сліпу ненависть. Не будемо забувати, що, яким би страшним не був цей вік, врешті-решт переможе Божественна Любов, яку не під силу знищити ні брехні, ні насиллю", - зазначає предстоятель Московського патріархату.
При цьому митрополит Онуфрій не згадує країну-агресора й натомість виступає з таким твердженням:
"Будь-хто, хто цілиться в небо, влучає врешті-решт у самого себе".
Як вже повідомлялося, у міністерстві оборони росії заявили, що причиною руйнування одеського Спасо-Преображенського собору у ніч на 23 липня нібито стало падіння ракети української системи ППО.
Насправді ж, за словами очільника Одеської районної військової адміністрації Юрія Крука, вночі 23 липня російські окупанти усвідомлено завдали наймасштабнішого удару по історичному середмістю.
"Нелюди поцілили по цивільній інфраструктурі, житловим будинкам та практично зруйнували найбільший собор півдня України", - наводить його слова Центр протидії дезінформації.
У ЦПД наголосили, що шляхом поширення фейків росія вкотре намагається зняти з себе відповідальність за скоєння чергового злочину проти цивільного населення України та перекласти відповідальність на постраждалих від її дій українців. Таким чином ворог поширює наратив про некомпетентність ЗСУ в результаті дій яких страждає українське населення.
Його заява з цього приводу розміщена на офіційному сайті УПЦ МП.
У ній Онуфрій висловлює "співчуття у зв’язку з цією великою трагедією", а також закликає одеситів виявляти смирення.
"Закликаю усіх вас, дорогі мої, до терпіння і сугубої молитви. Смирімо свій гнів, не даючи йому перетворитися на сліпу ненависть. Не будемо забувати, що, яким би страшним не був цей вік, врешті-решт переможе Божественна Любов, яку не під силу знищити ні брехні, ні насиллю", - зазначає предстоятель Московського патріархату.
При цьому митрополит Онуфрій не згадує країну-агресора й натомість виступає з таким твердженням:
"Будь-хто, хто цілиться в небо, влучає врешті-решт у самого себе".
Як вже повідомлялося, у міністерстві оборони росії заявили, що причиною руйнування одеського Спасо-Преображенського собору у ніч на 23 липня нібито стало падіння ракети української системи ППО.
Насправді ж, за словами очільника Одеської районної військової адміністрації Юрія Крука, вночі 23 липня російські окупанти усвідомлено завдали наймасштабнішого удару по історичному середмістю.
"Нелюди поцілили по цивільній інфраструктурі, житловим будинкам та практично зруйнували найбільший собор півдня України", - наводить його слова Центр протидії дезінформації.
У ЦПД наголосили, що шляхом поширення фейків росія вкотре намагається зняти з себе відповідальність за скоєння чергового злочину проти цивільного населення України та перекласти відповідальність на постраждалих від її дій українців. Таким чином ворог поширює наратив про некомпетентність ЗСУ в результаті дій яких страждає українське населення.
Re: Церковные страсти .
Для того, чтобы иметь менее искаженное представление . Не столь искуроченное и изгаженное комментаторами.
Вот полный текст обращения Митрополита Онуфрия. Он был зачитан во время моления перед Собором.
Печатный текст
ЙОГО ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕНСТВУ,
ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІШОМУ АГАФАНГЕЛУ,
МИТРОПОЛИТУ ОДЕСЬКОМУ І ІЗМАЇЛЬСЬКОМУ,
ПОСТІЙНОМУ ЧЛЕНУ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ
ДУХОВЕНСТВУ, ЧЕРНЕЦТВУ ТА ВІРЯНАМ ОДЕСЬКОЇ ЄПАРХІЇ
ЖИТЕЛЯМ М. ОДЕСИ
Ваше Високопреосвященство!
Дорогі отці, брати і сестри!
З глибоким сумом сприйняли звістку про чергову ворожу атаку на місто Одесу, внаслідок чого зруйновано Спасо-Преображенський кафедральний собор, житлові будинки та інші споруди. Особливим болем є те, що в сьогоднішню ніч знову загинули люди, багато поранених та госпіталізованих. Прийміть мої щирі співчуття у зв’язку з цією великою трагедією.
Во время оно, Ви, дорогий Владико, разом з кліром та віруючими м. Одеси доклали безліч сил і здоров’я, щоб відновити та відбудувати Спасо-Преображенський собор в усій його красі. Співпереживаю Вам, Вашій пастві й усім, кому дорогий цей шедевр християнського храмового зодчества, що посідає особливе місце серед пам’яток архітектури всеукраїнської культурної спадщини.
Будь-хто, хто цілиться в небо, влучає врешті-решт у самого себе.
Закликаю усіх вас, дорогі мої, до терпіння і сугубої молитви. Смирімо свій гнів, не даючи йому перетворитися на сліпу ненависть. Не будемо забувати, що, яким би страшним не був цей вік, врешті-решт переможе Божественна Любов, яку не під силу знищити ні брехні, ні насиллю.
Поділяючи разом із Вашим Високопреосвященством і народом Одеси скорботу від нещастя, що спіткало місто, підношу молитви до Милосердного Творця за упокій загиблих, за зцілення постраждалих і дарування сили вам гідно впоратися з випробуваннями, що випали на вашу долю.
З любов’ю у Христі,
+ОНУФРІЙ
МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,
ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
23 липня 2023 року, м. Київ
http://pravoslavye.org.ua/2023/07/%d0%b ... 1%d0%bb-2/
Вот полный текст обращения Митрополита Онуфрия. Он был зачитан во время моления перед Собором.
Печатный текст
ЙОГО ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕНСТВУ,
ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІШОМУ АГАФАНГЕЛУ,
МИТРОПОЛИТУ ОДЕСЬКОМУ І ІЗМАЇЛЬСЬКОМУ,
ПОСТІЙНОМУ ЧЛЕНУ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ
ДУХОВЕНСТВУ, ЧЕРНЕЦТВУ ТА ВІРЯНАМ ОДЕСЬКОЇ ЄПАРХІЇ
ЖИТЕЛЯМ М. ОДЕСИ
Ваше Високопреосвященство!
Дорогі отці, брати і сестри!
З глибоким сумом сприйняли звістку про чергову ворожу атаку на місто Одесу, внаслідок чого зруйновано Спасо-Преображенський кафедральний собор, житлові будинки та інші споруди. Особливим болем є те, що в сьогоднішню ніч знову загинули люди, багато поранених та госпіталізованих. Прийміть мої щирі співчуття у зв’язку з цією великою трагедією.
Во время оно, Ви, дорогий Владико, разом з кліром та віруючими м. Одеси доклали безліч сил і здоров’я, щоб відновити та відбудувати Спасо-Преображенський собор в усій його красі. Співпереживаю Вам, Вашій пастві й усім, кому дорогий цей шедевр християнського храмового зодчества, що посідає особливе місце серед пам’яток архітектури всеукраїнської культурної спадщини.
Будь-хто, хто цілиться в небо, влучає врешті-решт у самого себе.
Закликаю усіх вас, дорогі мої, до терпіння і сугубої молитви. Смирімо свій гнів, не даючи йому перетворитися на сліпу ненависть. Не будемо забувати, що, яким би страшним не був цей вік, врешті-решт переможе Божественна Любов, яку не під силу знищити ні брехні, ні насиллю.
Поділяючи разом із Вашим Високопреосвященством і народом Одеси скорботу від нещастя, що спіткало місто, підношу молитви до Милосердного Творця за упокій загиблих, за зцілення постраждалих і дарування сили вам гідно впоратися з випробуваннями, що випали на вашу долю.
З любов’ю у Христі,
+ОНУФРІЙ
МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,
ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
23 липня 2023 року, м. Київ
http://pravoslavye.org.ua/2023/07/%d0%b ... 1%d0%bb-2/
Re: Церковные страсти .
Митрополит Одесский и Измаильский Агафангел - один из старейший (по возрасту - 85 лет) иерархов Украинской Православной Церкви Он молится перед уцелевшей чудотворной Иконой Касперовской Божьей Матери.
Его Обращение
Ваші Високопреосвященства, владикі вікарії, всечесні отці,
ченці й інокині, дорогі брати й сестри!
Сьогодні вночі сталася найстрашніша подія в новітній історії – російська ракета за вказівкою командування Російської федерації влучила в духовне серце миролюбного міста Одеси – Спасо-Преображенський кафедральний собор. Велич і діамантова прикраса Південної Пальміри стоїть в руїнах. Уламки ракети поранили серце кожного одесита, хто своїм трудом та молитвою відбудував цю святиню, зруйновану в далекому 1936 році.
З 24 лютого 2022 року розпочалося широкомасштабна війскова агресія рф на нашій рідній Україні, гинуть люди, ллється людська кров, руйнуються міста й села, церкви й монастирі. Якою б не була мета так званої ганебної «спеціальної військової операції», вона не зможе виправдати вбивство й насильство, розруху й вимушене біженство. Нам досі не зрозуміло: від кого нас хочуть звільнити? Від життя?
Це справжній геноцид українського народу. Це безумство всіх тих, хто віддає накази бомбити Україну, вбивати наших воїнів та наших людей. Ми захищаємо свою рідну українську землю, ми боронимо кордони нашої суверенної Незалежної Держави. Ми хочемо, щоб нас залишили в спокої, дали можливість жити під мирним небом на рідній землі.
Біль й страждання наповнює кожну віруючу душу мешканців Одеси. Чим не догодив собор, чим заважає, навіщо його підривати? Відповідь одна – сили пекла оголосили відкриту війну проти Православ’я та найвищого дару Божого – людського життя. Не буде добра тому, хто розв’язав цю криваву та прокляту війну, хто зазіхає на святині та людське життя. Пророк каже: «Не бійтеся! І того, хто прийшов з півночі, віддалю від вас, і вижену в землю безводну і порожню, переднє полчище його — у море східне, а заднє — у море західне, і піде від нього сморід, і підніметься від нього смердота, оскільки він багато наробив зла. Не бійся ти, земле: радуйся й веселися, бо велике Господь учинив»! (Іоїль 2, 20-21). Нагадаю й слова нашого Спасителя: «Хто візьме меча, від меча і загинуть» (Мф. 26, 52).
Не може сьогодні країна, яка вважає себе православною, на словах дотримуватися Божого закону і одночасно чинити справи зла й темряви. Не можливо служити одночасно Богові й начальнику зла. Апостол Павло питає у християн давнього Коринфу: «Що спільного між світлом та темрявою? Яка згода між Христом і веліаром?» (Кор. 6, 14-15).
Дорогі Владики, отці, брати й сестри!
Для нашої Одеської Митрополії та нашого міста сьогодні велике випробування. Нам треба його, з Божою допомогою, гідно пережити. Вірю та сподіваюсь, що ми зможемо знову відбудувати нашу святиню – Спасо-Преображенський собор. На жаль, не зможемо повернути до життя всіх тих, хто гине на полі бою та мирних мешканців. Головне – пам’ятаймо слова нашого Спасителя: «Майте мир між собою!» (Мк. 9, 50). Не залишайте молитву, Господь з нами, з нами Його Божественна сила, з нами Пресвята Богородиця та великий сонм святих Одеської землі.
Тільки разом всі ми зможемо зробити ще більше добра, бо зло і ненависть покликані розділяти, а лише святе Добро об’єднує всіх нас в ім’я служіння Богові та нашому українському народові. І завдяки добру ми зможемо вистояти і витримати все те, що нам приготоване Промислом Божим, зможемо подолати всі спокуси, випробування, зваби і зберегти у своєму серці вічно живий мир, який ніхто не забере в нас.
Віримо, що Господь дасть силу народу Своєму, Господь благословить народ Свій миром та Перемогою.
+АГАФАНГЕЛ
М И Т Р О П О Л И Т
Одеський та Ізмаїльський,
Постійний член Священного Синоду
Української Православної Церкви,
Почесний громадянин міста Одеси та Одеської області
23 липня 2023 р.
м. Одеса
http://pravoslavye.org.ua/2023/07/%d0%b ... %ba%d0%be/
Его Обращение
Ваші Високопреосвященства, владикі вікарії, всечесні отці,
ченці й інокині, дорогі брати й сестри!
Сьогодні вночі сталася найстрашніша подія в новітній історії – російська ракета за вказівкою командування Російської федерації влучила в духовне серце миролюбного міста Одеси – Спасо-Преображенський кафедральний собор. Велич і діамантова прикраса Південної Пальміри стоїть в руїнах. Уламки ракети поранили серце кожного одесита, хто своїм трудом та молитвою відбудував цю святиню, зруйновану в далекому 1936 році.
З 24 лютого 2022 року розпочалося широкомасштабна війскова агресія рф на нашій рідній Україні, гинуть люди, ллється людська кров, руйнуються міста й села, церкви й монастирі. Якою б не була мета так званої ганебної «спеціальної військової операції», вона не зможе виправдати вбивство й насильство, розруху й вимушене біженство. Нам досі не зрозуміло: від кого нас хочуть звільнити? Від життя?
Це справжній геноцид українського народу. Це безумство всіх тих, хто віддає накази бомбити Україну, вбивати наших воїнів та наших людей. Ми захищаємо свою рідну українську землю, ми боронимо кордони нашої суверенної Незалежної Держави. Ми хочемо, щоб нас залишили в спокої, дали можливість жити під мирним небом на рідній землі.
Біль й страждання наповнює кожну віруючу душу мешканців Одеси. Чим не догодив собор, чим заважає, навіщо його підривати? Відповідь одна – сили пекла оголосили відкриту війну проти Православ’я та найвищого дару Божого – людського життя. Не буде добра тому, хто розв’язав цю криваву та прокляту війну, хто зазіхає на святині та людське життя. Пророк каже: «Не бійтеся! І того, хто прийшов з півночі, віддалю від вас, і вижену в землю безводну і порожню, переднє полчище його — у море східне, а заднє — у море західне, і піде від нього сморід, і підніметься від нього смердота, оскільки він багато наробив зла. Не бійся ти, земле: радуйся й веселися, бо велике Господь учинив»! (Іоїль 2, 20-21). Нагадаю й слова нашого Спасителя: «Хто візьме меча, від меча і загинуть» (Мф. 26, 52).
Не може сьогодні країна, яка вважає себе православною, на словах дотримуватися Божого закону і одночасно чинити справи зла й темряви. Не можливо служити одночасно Богові й начальнику зла. Апостол Павло питає у християн давнього Коринфу: «Що спільного між світлом та темрявою? Яка згода між Христом і веліаром?» (Кор. 6, 14-15).
Дорогі Владики, отці, брати й сестри!
Для нашої Одеської Митрополії та нашого міста сьогодні велике випробування. Нам треба його, з Божою допомогою, гідно пережити. Вірю та сподіваюсь, що ми зможемо знову відбудувати нашу святиню – Спасо-Преображенський собор. На жаль, не зможемо повернути до життя всіх тих, хто гине на полі бою та мирних мешканців. Головне – пам’ятаймо слова нашого Спасителя: «Майте мир між собою!» (Мк. 9, 50). Не залишайте молитву, Господь з нами, з нами Його Божественна сила, з нами Пресвята Богородиця та великий сонм святих Одеської землі.
Тільки разом всі ми зможемо зробити ще більше добра, бо зло і ненависть покликані розділяти, а лише святе Добро об’єднує всіх нас в ім’я служіння Богові та нашому українському народові. І завдяки добру ми зможемо вистояти і витримати все те, що нам приготоване Промислом Божим, зможемо подолати всі спокуси, випробування, зваби і зберегти у своєму серці вічно живий мир, який ніхто не забере в нас.
Віримо, що Господь дасть силу народу Своєму, Господь благословить народ Свій миром та Перемогою.
+АГАФАНГЕЛ
М И Т Р О П О Л И Т
Одеський та Ізмаїльський,
Постійний член Священного Синоду
Української Православної Церкви,
Почесний громадянин міста Одеси та Одеської області
23 липня 2023 р.
м. Одеса
http://pravoslavye.org.ua/2023/07/%d0%b ... %ba%d0%be/
Re: Церковные страсти .
Игуменья Матушка Серафима (Надежда Шевчик) - настоятельница Свято-Архангело-Михайловского женского монастыря, писатель, общественный деятель , автор более 15 книг . в том числе и по истории Собора.
-
Плохой танцор
- Основатель
- Сообщения: 7353
- Зарегистрирован: Ноябрь 21, 2022, 2:09 pm
- Контактная информация:
Re: Церковные страсти .
Ага...Онуфрий значит....Выдержка:Anella2 писал(а): ↑Июль 25, 2023, 8:49 pm Для того, чтобы иметь менее искаженное представление . Не столь искуроченное и изгаженное комментаторами.
Вот полный текст обращения Митрополита Онуфрия. Он был зачитан во время моления перед Собором.
Печатный текст
ЙОГО ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕНСТВУ,
ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІШОМУ АГАФАНГЕЛУ,
МИТРОПОЛИТУ ОДЕСЬКОМУ І ІЗМАЇЛЬСЬКОМУ,
ПОСТІЙНОМУ ЧЛЕНУ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ
ДУХОВЕНСТВУ, ЧЕРНЕЦТВУ ТА ВІРЯНАМ ОДЕСЬКОЇ ЄПАРХІЇ
ЖИТЕЛЯМ М. ОДЕСИ
Ваше Високопреосвященство!
Дорогі отці, брати і сестри!
З глибоким сумом сприйняли звістку про чергову ворожу атаку на місто Одесу, внаслідок чого зруйновано Спасо-Преображенський кафедральний собор, житлові будинки та інші споруди. Особливим болем є те, що в сьогоднішню ніч знову загинули люди, багато поранених та госпіталізованих. Прийміть мої щирі співчуття у зв’язку з цією великою трагедією.
Во время оно, Ви, дорогий Владико, разом з кліром та віруючими м. Одеси доклали безліч сил і здоров’я, щоб відновити та відбудувати Спасо-Преображенський собор в усій його красі. Співпереживаю Вам, Вашій пастві й усім, кому дорогий цей шедевр християнського храмового зодчества, що посідає особливе місце серед пам’яток архітектури всеукраїнської культурної спадщини.
Будь-хто, хто цілиться в небо, влучає врешті-решт у самого себе.
Закликаю усіх вас, дорогі мої, до терпіння і сугубої молитви. Смирімо свій гнів, не даючи йому перетворитися на сліпу ненависть. Не будемо забувати, що, яким би страшним не був цей вік, врешті-решт переможе Божественна Любов, яку не під силу знищити ні брехні, ні насиллю.
Поділяючи разом із Вашим Високопреосвященством і народом Одеси скорботу від нещастя, що спіткало місто, підношу молитви до Милосердного Творця за упокій загиблих, за зцілення постраждалих і дарування сили вам гідно впоратися з випробуваннями, що випали на вашу долю.
З любов’ю у Христі,
+ОНУФРІЙ
МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,
ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
23 липня 2023 року, м. Київ
http://pravoslavye.org.ua/2023/07/%d0%b ... 1%d0%bb-2/
"13 августа 2014 года избран и наречён новым предстоятелем Украинской православной церкви по результатам тайного голосования[6]; в тот же день патриарх Кирилл, согласно сообщению на официальном сайте Московского патриархата, «утвердил решение Собора епископов Украинской Православной Церкви и преподал митрополиту Онуфрию Патриаршее благословение на вступление в должность Предстоятеля Украинской Православной Церкви»[7]. 17 августа 2014 года интронизован в Киево-Печерской лавре"
Конгениально!!! Отец Онуфрий-ставленник Кирилла.Это того который подстилка путлера....
Браво,Anella2,кого еще из прокремлевских попиков ты выберешь в качестве авторитетов?
Скажи мне чей Крым и я скажу кто ты.
Re: Церковные страсти .
Хитрожопий онуфрій так зливається підло .Ворожа атака це чия ?Чому онуфрій ні словом не згадав що та ворожа атака саме російська ?
Re: Церковные страсти .
Алексей Александрович Масленников 
не является действующим иерархом Украинской Православной Церкви.
"23 листопада 2022 року рішенням Священного Синоду УПЦ звільнено від управління Роменською єпархією та почислено на спокій". То есть он лишен всех занимаемых постов и отправлен в отставку более полугода назад.
https://epiosif.church.ua/
не является действующим иерархом Украинской Православной Церкви."23 листопада 2022 року рішенням Священного Синоду УПЦ звільнено від управління Роменською єпархією та почислено на спокій". То есть он лишен всех занимаемых постов и отправлен в отставку более полугода назад.
https://epiosif.church.ua/
Re: Церковные страсти .
И пару роликов Жизнерадостного дьяка(Андрея Пальчука) , говоря о котором Стерненко аж подавился собственной желчью. Чем хорош Пальчук ? Естественностью и оптимизмом. А также практической активностью.
Этому ролику больше полугода
А это - вчерашний.
Re: Церковные страсти .
Цей випуск «Історій з історії УГКЦ» — про період розквіту однієї з найбільших християнських святинь України, Почаївської лаври. «Золотою добою» обителі було XVIII століття, коли вона належала до Унійної (Руської) Церкви і нею володів Чин святого Василія Великого. Тоді цей монастир на Тернопільщині став потужним осередком українського книгодрукування і української культури загалом.
Про василіанське століття Почаївської лаври розповідає релігієзнавець і історик Церкви Юрій Скіра (Інститут екуменічних студій, УКУ):
«Монаше життя тривало у Почаївському монастирі із Середньовіччя. Весь цей час монастир був православним, але у 1712 році прийняв унію і став василіанським. Варто зазначити, що XVIII століття було „золотою добою“ як для Унійної Церкви у Речі Посполитій, так і для Чину святого Василія Великого (ЧСВВ). В 1770 році у Речі Посполитій діяло аж 150 василіанських монастирів, а Почаївський мав статус архимандрії».
Василіани в Почаєві мали щедру підтримку канівського старости Миколая Потоцького. Він був римо-католиком, але у старшому віці, у 1773 році, перейшов до Унійної Церкви, поселився на території Почаївського монастиря і став його щедрим жертводавцем — за 30 років віддав на монастир понад 2 мільйони злотих. Був ініціатором і меценатом будівництва собору Успіння, залучивши найкращих архітекторів і скульпторів того часу. Ініціював коронацію образу чудотворної Почаївської Богородиці папою Климентом XIV: дві корони для церемонії були виготовлені коштом мецената у Римі.
«У цей час Почаївський монастир особливо славився своєю друкарнею, — оповідає Юрій Скіра. — Від 1648 до 1800 року василіанські друкарі загалом видали 469 видань, з них 394 надруковано саме в Почаєві. З цього можна зробити висновок, що Почаївський монастир був головним осередком василіанського книгодрукування у XVIII столітті».
Книги, надруковані в друкарні Почаївського монастиря, поширювалися по всій Україні та за її межами. Значну їх частину становила літургійна література церковнослов’янською та латинською мовами. Водночас друкувалися й книги для мирян — різноманітні катехитичні та навчальні книги, деякі з яких мали по кілька видань. Ці книги були написані «книжною» церковнослов’янською мовою, яка була на той час мовою богослужінь в Унійній Церкві. Але василіани вважали, що Слово Боже потрібно доносити мовою, близькою і зрозумілою тим, кому воно призначене, тому деякі з цих видань є зразками спроби «олітературнення» української розмовної мови.
«Ці видання справді були революційними для свого часу, — каже Юрій Скіра. — Так, у 1722 році в Почаєві видали перший польсько-церковнослов’янський словник. У 1787 році — працю отця Ігнатія Кульчицького „Взірець Руської Церкви“. Видали і першу спробу викладу історії Унійної Церкви із залученням історичних джерел з римських архівів. І, що найважливіше, наприкінці XVIII століття в друкарні книги видавалися мовою, наближеною до народної».
Дослідниця культуроутвоюючої ролі василіян у XVIII столітті, професор Варшавського університету Йоанна Ґетка вказує наступне: «Василіанські друковані видання того часу відображають процес формування сучасної нації, яка спирається на культурну спільноту, на відміну від більш ранньої політичної нації. Вступи до цих видань показують: монахи дуже добре розуміли, що мова має першорядне значення для цього процесу. У цьому контексті їхня діяльність має цивілізаційний вимір: завдяки глибокому розумінню місцевих реалій, задовольняючи потреби місцевих читачів, василіани створили ґрунт для майбутніх національних рухів. З огляду на це, їхню місію можна порівняти з роллю, яку відіграла Католицька Церква у збереженні польськості під час поділів Речі Посполитої».
Але політичні реалії змінилися: після придушення повстання Тадеуша Костюшка 1794 року відбувся третій поділ Речі Посполитої (1795) між росією, Австрією і Прусією. Західна Волинь, на теренах якої був Почаївський монастир, відійшла до складу російської імперії, яка насаджувала своє, російське православ’я.
«Василіанські монастирі поступово закривали і проводили політику насильного переведення у православ’я. У 1831 році, після польського Листопадового повстання, російська влада виселила василіан з Почаївського монастиря. На їх місце відразо було поселено монахів-росіян з Курська», — розповідає Юрій Скіра.
Василіанам тоді заборонили забрати своє майно — книги, які вони видавали: у підвалах собору Успіння залишилося 20 тонн конфіскованих книг. Не дозволяли забрати навіть ікону Пресвятої Богородиці.
«Року 1870-го львівський книготорговець Михайло Димет викупив по п’ять примірників цих друків — це понад 100 кілограмів. Врятовані пам’ятки роздарував церковним бібліотекам. Решту відправили як макулатуру на паперовий завод до села Михля біля Луцька», — пише дослідник історії Почаївської лаври, релігієзнавець і історик Володимир Мороз (Інститут історії Церкви, УКУ).
«Але почаївським василіанам все-таки вдалося тоді забрати з собою найцінніше — чудотворну ікону Богородиці: на її місце в церкві вони залишили копію. Та, на жаль, вивезений оригінал згодом загубився. Блискуче василіанське століття Почаївського монастиря скінчилося», — завершує розповідь Юрій Скіра.
Про василіанське століття Почаївської лаври розповідає релігієзнавець і історик Церкви Юрій Скіра (Інститут екуменічних студій, УКУ):
«Монаше життя тривало у Почаївському монастирі із Середньовіччя. Весь цей час монастир був православним, але у 1712 році прийняв унію і став василіанським. Варто зазначити, що XVIII століття було „золотою добою“ як для Унійної Церкви у Речі Посполитій, так і для Чину святого Василія Великого (ЧСВВ). В 1770 році у Речі Посполитій діяло аж 150 василіанських монастирів, а Почаївський мав статус архимандрії».
Василіани в Почаєві мали щедру підтримку канівського старости Миколая Потоцького. Він був римо-католиком, але у старшому віці, у 1773 році, перейшов до Унійної Церкви, поселився на території Почаївського монастиря і став його щедрим жертводавцем — за 30 років віддав на монастир понад 2 мільйони злотих. Був ініціатором і меценатом будівництва собору Успіння, залучивши найкращих архітекторів і скульпторів того часу. Ініціював коронацію образу чудотворної Почаївської Богородиці папою Климентом XIV: дві корони для церемонії були виготовлені коштом мецената у Римі.
«У цей час Почаївський монастир особливо славився своєю друкарнею, — оповідає Юрій Скіра. — Від 1648 до 1800 року василіанські друкарі загалом видали 469 видань, з них 394 надруковано саме в Почаєві. З цього можна зробити висновок, що Почаївський монастир був головним осередком василіанського книгодрукування у XVIII столітті».
Книги, надруковані в друкарні Почаївського монастиря, поширювалися по всій Україні та за її межами. Значну їх частину становила літургійна література церковнослов’янською та латинською мовами. Водночас друкувалися й книги для мирян — різноманітні катехитичні та навчальні книги, деякі з яких мали по кілька видань. Ці книги були написані «книжною» церковнослов’янською мовою, яка була на той час мовою богослужінь в Унійній Церкві. Але василіани вважали, що Слово Боже потрібно доносити мовою, близькою і зрозумілою тим, кому воно призначене, тому деякі з цих видань є зразками спроби «олітературнення» української розмовної мови.
«Ці видання справді були революційними для свого часу, — каже Юрій Скіра. — Так, у 1722 році в Почаєві видали перший польсько-церковнослов’янський словник. У 1787 році — працю отця Ігнатія Кульчицького „Взірець Руської Церкви“. Видали і першу спробу викладу історії Унійної Церкви із залученням історичних джерел з римських архівів. І, що найважливіше, наприкінці XVIII століття в друкарні книги видавалися мовою, наближеною до народної».
Дослідниця культуроутвоюючої ролі василіян у XVIII столітті, професор Варшавського університету Йоанна Ґетка вказує наступне: «Василіанські друковані видання того часу відображають процес формування сучасної нації, яка спирається на культурну спільноту, на відміну від більш ранньої політичної нації. Вступи до цих видань показують: монахи дуже добре розуміли, що мова має першорядне значення для цього процесу. У цьому контексті їхня діяльність має цивілізаційний вимір: завдяки глибокому розумінню місцевих реалій, задовольняючи потреби місцевих читачів, василіани створили ґрунт для майбутніх національних рухів. З огляду на це, їхню місію можна порівняти з роллю, яку відіграла Католицька Церква у збереженні польськості під час поділів Речі Посполитої».
Але політичні реалії змінилися: після придушення повстання Тадеуша Костюшка 1794 року відбувся третій поділ Речі Посполитої (1795) між росією, Австрією і Прусією. Західна Волинь, на теренах якої був Почаївський монастир, відійшла до складу російської імперії, яка насаджувала своє, російське православ’я.
«Василіанські монастирі поступово закривали і проводили політику насильного переведення у православ’я. У 1831 році, після польського Листопадового повстання, російська влада виселила василіан з Почаївського монастиря. На їх місце відразо було поселено монахів-росіян з Курська», — розповідає Юрій Скіра.
Василіанам тоді заборонили забрати своє майно — книги, які вони видавали: у підвалах собору Успіння залишилося 20 тонн конфіскованих книг. Не дозволяли забрати навіть ікону Пресвятої Богородиці.
«Року 1870-го львівський книготорговець Михайло Димет викупив по п’ять примірників цих друків — це понад 100 кілограмів. Врятовані пам’ятки роздарував церковним бібліотекам. Решту відправили як макулатуру на паперовий завод до села Михля біля Луцька», — пише дослідник історії Почаївської лаври, релігієзнавець і історик Володимир Мороз (Інститут історії Церкви, УКУ).
«Але почаївським василіанам все-таки вдалося тоді забрати з собою найцінніше — чудотворну ікону Богородиці: на її місце в церкві вони залишили копію. Та, на жаль, вивезений оригінал згодом загубився. Блискуче василіанське століття Почаївського монастиря скінчилося», — завершує розповідь Юрій Скіра.
Re: Церковные страсти .
Гундяй подписал?Ну там же написано колишньому .Anella2 писал(а): ↑Июль 26, 2023, 3:38 pm Алексей Александрович Масленников
"23 листопада 2022 року рішенням Священного Синоду УПЦ звільнено від управління Роменською єпархією та почислено на спокій". То есть он лишен всех занимаемых постов и отправлен в отставку более полугода назад.
https://epiosif.church.ua/
Re: Церковные страсти .
У неділю, 23 липня, після чергового масивного обстрілу міста-героя Одеси прямим влучанням балістичної ракети у вівтар було зруйновано нещодавно відбудований кафедральний Спасо-Преображенський собор Одеської єпархії. І знову чергова брехня від росЗМІ — нібито українці обстрілюють самі себе.
Після того, як побачив уламки собору, з різким емоційним відкритим листом звернувся до патріарха Московського вікарій Одеської єпархії архієпископ Арцизський Віктор (Биков). Про підтримку його слів відразу заявили й інші архієреї та духовенство Української Православної Церкви.
Того ж дня з’явилося й це звернення священнослужителів до Блаженнішого Митрополита Онуфрія, підписи під яким уже поставили понад 150 представників духовенства УПЦ
Учора вдень архієпископи висловилися. Ввечері з’явилося звернення духовенства Української Церкви.
Підтримуємо кожне слово і долучаємо свій голос до прохання говорити й діяти, аби захистити паству Української Церкви від патріаршої байдужості та несправедливих обвинувачень.
Ваше Блаженство!
Минуло більше року відтоді, як Ви ініціювали й провели Собор УПЦ, покликаний вирішити проблему подальшого функціонування Української Православної Церкви. Ця проблема виникла у зв’язку з сатанинською агресією Росії проти України та її народу й всебічною підтримкою цієї агресії повнотою РПЦ та особисто її предстоятелем – патріархом Кирилом.
На жаль, як показав час, рішення, прийняті на Соборі, виявилися половинчастими і такими, що давали простір для абсолютно протилежних трактувань. У підсумку Собор у Феофанії поставив більше запитань, як дав відповідей.
Вам добре відомо, що попри соборні рішення кожен, хто бажав, продовжував поминати патріарха Кирила, доволі однозначні висловлювання на рахунок єдності з РПЦ лунали від окремих ієрархів УПЦ.
Зі свого боку постійним підливанням масла у вогонь займався так званий «вєлікій господін і отєц», котрий у безлічі своїх абсолютно політизованих проповідей (а інших у нього й не буває) займався апологією російської агресії та звеличуванням російського окупанта. При всьому цьому в Москві за ліпшої нагоди наголошували, що УПЦ залишається частиною РПЦ, а наше священноначалля, за великим рахунком, не намагалося переконати у зворотному ні українців, ні росіян.
Тож лишалося тільки констатувати, що реального розриву з РПЦ не відбулося. Саме за таких обставин майже через рік після початку війни державна влада взяла курс на ліквідацію УПЦ.
У зверненні до Вас, а не до органів цивільної влади, ми не маємо на меті вдаватися до аналізу правомірності дій держави, хоча важко не визнати, що реалізація її задумів відбувається з кричущими порушеннями прав і свобод громадян України, якими є духовенство і віруючі УПЦ. В даному випадку важливо знайти відповідь на інше питання: чи мала держава підстави висловлювати претензії до нашої Церкви?
Візьмемо хоча б тези проповіді патріарха Кирила напередодні нещодавньої сумнозвісної архієрейської наради в Троїце-Сергієвій лаврі, де він відверто заявляв, що «как только исчезнет политическая поддержка раскола, Церковь Святой Руси вновь воссоединится», а «восстановление прочного духовного единства всей Руси» називав «восстановлением справедливости».
Якою має бути реакція на такі заяви навіть не влади, а народу України? Народу, який щодня, щохвилини втрачає у боротьбі проти цієї орди, що паразитує терміном «Русь», своїх найкращих синів і дочок! Народу, священну землю якого півтора року рясно поливають сльози і кров! Народу, якому віками відбудовувати розтрощені ворогом міста й оплакувати вкрадені життя, які, на жаль, ніяк не відновити! Тисячі українців більше ніколи не побачать сонячного неба, не напишуть ліричного вірша, не подарують коханій людині квітку, не візьмуть на руки рідне дитя… І все це невимовне людське горе, весь цей жах — в ім’я сатанинської «справедливості» з московських боліт!
Як жаль, але й на ці слова патріарха наша Церква не знайшла адекватної відповіді.
Однак, Ваше Блаженство, далі мовчати не можна. Це питання не лише подальшого існування УПЦ, але й звичайної пастирської моральності. Після варварського знищення благословенною російським духовенством ракетою Спасо-Преображенського собору в Одесі заговорили й деякі архієреї. Та простої балаканини недостатньо, потрібні реальні дії.
Ми, священнослужителі УПЦ, закликаємо Вас ініціювати негайне скликання собору УПЦ, на якому має відбутися реальне, а не ефемерне розірвання з РПЦ. Про цей факт мають бути повідомлені як помісні Церкви, так і Москва!
Ми розуміємо, що Ви, можливо, вже давно попереджені з церковних кабінетів Москви про негайне оголошення перебуваючим у розколі в разі такого вчинку. Ви, вочевидь, можете боятися цього як вірний Богу священник і монах. Однак ми переконані, що такого рішення Москви не визнає жодна помісна Церква світу, тому розкольниками і Ви, і ми поряд із Вами, будемо вважатися лише для РПЦ.
Але ж правда полягає в тому, що ті, хто всім підряд погрожують відлученням (як їхній політичний партнер — ядерною зброєю), вже самі давно заслужили на осуд світової спільноти Православних Церков. Російське державне віровчення втратило всі ознаки православ’я, об’єднавшись із путінським імперським режимом та перетворившись на його обслугу.
Чи ж варто боятися бути відлученим від спілкування з тим, хто сам спілкується не з Богом, а з дияволом? Ба більше — чи маємо ми самі моральне право перебувати в єдності з такими «християнами»?
Ходять чутки, що Ви розглядаєте таку модель подальшого існування УПЦ, яку мала в свій час РПЦЗ. Однак мусимо нагадати, що керівництво «зарубіжників» не побоялося порвати з РПЦ, маючи концептуальні розбіжності з приводу взаємин із безбожною радянською владою. І це був розрив не для годиться (як нам дорікають після Феофанії), а дійсний, із конкретними відповідними заявами і подальшою їх імплементацією всією повнотою РПЦЗ, а не за бажанням окремих її членів.
Та й якщо вже зайшла мова про РПЦЗ, для чого нам така модель? Російські релігійні емігранти, перебуваючи в розсіянні в різних країнах, апріорі не могли претендувати на автокефалію. У нас же зовсім інша ситуація — ми всі живемо в даній нам Богом державі. Уже не говоримо про те, що православну Митрополію, якій підпорядковувалися й північні єпархії (нині російські землі) ми мали в Києві ще в Х столітті. Від призначення в Київ першого митрополита до заснування першого храму в Москві залишалося декілька сотень років. І ця так звана «Матір-Церква» сьогодні нахабно викручує Києву руки і чимось погрожує?
Після того, як побачив уламки собору, з різким емоційним відкритим листом звернувся до патріарха Московського вікарій Одеської єпархії архієпископ Арцизський Віктор (Биков). Про підтримку його слів відразу заявили й інші архієреї та духовенство Української Православної Церкви.
Того ж дня з’явилося й це звернення священнослужителів до Блаженнішого Митрополита Онуфрія, підписи під яким уже поставили понад 150 представників духовенства УПЦ
Учора вдень архієпископи висловилися. Ввечері з’явилося звернення духовенства Української Церкви.
Підтримуємо кожне слово і долучаємо свій голос до прохання говорити й діяти, аби захистити паству Української Церкви від патріаршої байдужості та несправедливих обвинувачень.
Ваше Блаженство!
Минуло більше року відтоді, як Ви ініціювали й провели Собор УПЦ, покликаний вирішити проблему подальшого функціонування Української Православної Церкви. Ця проблема виникла у зв’язку з сатанинською агресією Росії проти України та її народу й всебічною підтримкою цієї агресії повнотою РПЦ та особисто її предстоятелем – патріархом Кирилом.
На жаль, як показав час, рішення, прийняті на Соборі, виявилися половинчастими і такими, що давали простір для абсолютно протилежних трактувань. У підсумку Собор у Феофанії поставив більше запитань, як дав відповідей.
Вам добре відомо, що попри соборні рішення кожен, хто бажав, продовжував поминати патріарха Кирила, доволі однозначні висловлювання на рахунок єдності з РПЦ лунали від окремих ієрархів УПЦ.
Зі свого боку постійним підливанням масла у вогонь займався так званий «вєлікій господін і отєц», котрий у безлічі своїх абсолютно політизованих проповідей (а інших у нього й не буває) займався апологією російської агресії та звеличуванням російського окупанта. При всьому цьому в Москві за ліпшої нагоди наголошували, що УПЦ залишається частиною РПЦ, а наше священноначалля, за великим рахунком, не намагалося переконати у зворотному ні українців, ні росіян.
Тож лишалося тільки констатувати, що реального розриву з РПЦ не відбулося. Саме за таких обставин майже через рік після початку війни державна влада взяла курс на ліквідацію УПЦ.
У зверненні до Вас, а не до органів цивільної влади, ми не маємо на меті вдаватися до аналізу правомірності дій держави, хоча важко не визнати, що реалізація її задумів відбувається з кричущими порушеннями прав і свобод громадян України, якими є духовенство і віруючі УПЦ. В даному випадку важливо знайти відповідь на інше питання: чи мала держава підстави висловлювати претензії до нашої Церкви?
Візьмемо хоча б тези проповіді патріарха Кирила напередодні нещодавньої сумнозвісної архієрейської наради в Троїце-Сергієвій лаврі, де він відверто заявляв, що «как только исчезнет политическая поддержка раскола, Церковь Святой Руси вновь воссоединится», а «восстановление прочного духовного единства всей Руси» називав «восстановлением справедливости».
Якою має бути реакція на такі заяви навіть не влади, а народу України? Народу, який щодня, щохвилини втрачає у боротьбі проти цієї орди, що паразитує терміном «Русь», своїх найкращих синів і дочок! Народу, священну землю якого півтора року рясно поливають сльози і кров! Народу, якому віками відбудовувати розтрощені ворогом міста й оплакувати вкрадені життя, які, на жаль, ніяк не відновити! Тисячі українців більше ніколи не побачать сонячного неба, не напишуть ліричного вірша, не подарують коханій людині квітку, не візьмуть на руки рідне дитя… І все це невимовне людське горе, весь цей жах — в ім’я сатанинської «справедливості» з московських боліт!
Як жаль, але й на ці слова патріарха наша Церква не знайшла адекватної відповіді.
Однак, Ваше Блаженство, далі мовчати не можна. Це питання не лише подальшого існування УПЦ, але й звичайної пастирської моральності. Після варварського знищення благословенною російським духовенством ракетою Спасо-Преображенського собору в Одесі заговорили й деякі архієреї. Та простої балаканини недостатньо, потрібні реальні дії.
Ми, священнослужителі УПЦ, закликаємо Вас ініціювати негайне скликання собору УПЦ, на якому має відбутися реальне, а не ефемерне розірвання з РПЦ. Про цей факт мають бути повідомлені як помісні Церкви, так і Москва!
Ми розуміємо, що Ви, можливо, вже давно попереджені з церковних кабінетів Москви про негайне оголошення перебуваючим у розколі в разі такого вчинку. Ви, вочевидь, можете боятися цього як вірний Богу священник і монах. Однак ми переконані, що такого рішення Москви не визнає жодна помісна Церква світу, тому розкольниками і Ви, і ми поряд із Вами, будемо вважатися лише для РПЦ.
Але ж правда полягає в тому, що ті, хто всім підряд погрожують відлученням (як їхній політичний партнер — ядерною зброєю), вже самі давно заслужили на осуд світової спільноти Православних Церков. Російське державне віровчення втратило всі ознаки православ’я, об’єднавшись із путінським імперським режимом та перетворившись на його обслугу.
Чи ж варто боятися бути відлученим від спілкування з тим, хто сам спілкується не з Богом, а з дияволом? Ба більше — чи маємо ми самі моральне право перебувати в єдності з такими «християнами»?
Ходять чутки, що Ви розглядаєте таку модель подальшого існування УПЦ, яку мала в свій час РПЦЗ. Однак мусимо нагадати, що керівництво «зарубіжників» не побоялося порвати з РПЦ, маючи концептуальні розбіжності з приводу взаємин із безбожною радянською владою. І це був розрив не для годиться (як нам дорікають після Феофанії), а дійсний, із конкретними відповідними заявами і подальшою їх імплементацією всією повнотою РПЦЗ, а не за бажанням окремих її членів.
Та й якщо вже зайшла мова про РПЦЗ, для чого нам така модель? Російські релігійні емігранти, перебуваючи в розсіянні в різних країнах, апріорі не могли претендувати на автокефалію. У нас же зовсім інша ситуація — ми всі живемо в даній нам Богом державі. Уже не говоримо про те, що православну Митрополію, якій підпорядковувалися й північні єпархії (нині російські землі) ми мали в Києві ще в Х столітті. Від призначення в Київ першого митрополита до заснування першого храму в Москві залишалося декілька сотень років. І ця так звана «Матір-Церква» сьогодні нахабно викручує Києву руки і чимось погрожує?
Re: Церковные страсти .
Росія не мала жодного відношення до появи в Україні православ’я і, навпаки, має завдячувати своїй християнізації саме Києву. І не варто це скромно замовчувати. А нині народжена Києвом патріархія займається банальною крадіжкою єпархій УПЦ, одночасно трясучи кулаком перед українським духовенством і натякаючи, що Церква тільки поки не винесла соборне судження про відпадіння в розкол тих чи інших архієреїв і священників. Мовляв, чекайте, холопи.
Не обійдемо увагою факт абсолютно хамського ставлення особисто до Вас і загалом до духовенства УПЦ цілого ряду ієрархів та рядового духовенства РПЦ, які вже вважають нас усіх розкольниками і погрожують різними карами. Згадаймо хоча б висловлювання іграшкового «патріаршого екзарха» в Африці митрополита Леоніда (Горбачова), який не так давно заявляв, що всіх українських архієреїв, які брали участь у Соборі УПЦ, слід «гнати поганою мітлою». Він же висловлював переконання, що всіх наших архієреїв у Києві не буде, «коли Київська Русь буде визволена». Тоді Ви знову чомусь промовчали, а варто було б хоча б спитати в цього псевдомитрополита, від кого він збирається визволяти Київську Русь.
Звичайно, Українській Церкві в її автокефальному русі вкрай потрібна підтримка автокефальних Церков світу. Тому просимо Вас зайнятися необхідною міжцерковною дипломатією на належному рівні. Не може бути мови про успішність такої справи без повернення до молитовної єдності з Вселенським патріархом та загалом усіма Церквами, що визнали ПЦУ.
Зрештою, Ви ж самі повчали нас у зв’язку з одеською трагедією: «Смирімо свій гнів, не даючи йому перетворитися на сліпу ненависть». Як би важко не було, але потрібно знайти в собі ту любов, без якої майбутнього немає.
Проблему подальших взаємин з ПЦУ свідомо виносимо за рамки цього звернення: нею слід серйозно зайнятися окремо, після вирішення питання виходу з РПЦ.
Ваше Блаженство, ми усвідомлюємо, наскільки важкою є стежка, на яку поставив Вас Господь. Однак, ставши на неї, Ви взяли на себе відповідальність за долю Церкви українського народу. Тому, як Предстоятель, Ви не можете уникати серйозних рішень.
У часи найважчих випробовувань ми готові підтримувати Вас до кінця, але ж дійте, не мовчіть!
І зрозумійте: невдоволені, які за жодних обставин не хочуть виходити з РПЦ, будуть. Але вони, вважай, уже зробили свій вибір, і він – не на користь Вас та УПЦ, як і, переважно, не на користь України. Ратуючи за ефемерну єдність із такою частиною пастви, Ви втрачаєте реальну паству передусім на заході України, але тепер уже і в інших регіонах. Але чи справедливо змушувати всіх переносити втрату храмів, відчувати себе людьми «третього сорту» у власній країні лише через те, що хтось (не ми) не хоче втрачати єдності з РПЦ.
Настав час важливих рішень, час особливої відповідальності кожного і всіх!
Зрозумійте, ми всі готові до кінця терпіти за Христа, за свою віру, за істину. Але річ у тому, що під видом такої «істини» нам нав’язують безальтернативну єдність з РПЦ, предстоятель якої благословляє сатанинський похід російської армії на нашу Батьківщину і будь-яку проповідь зводить до «величі Росії». Нам огидно відчувати себе частиною такої «величі».
Так, ми вважаємо аморальним за таких обставин зберігати канонічне підпорядкування РПЦ. Ми не маємо жодного бажання страждати за єдність із тим, хто не пошкодував нас, яких називав і продовжує називати своєю паствою. З тим, хто не виконав свого історичного обов’язку святительського печалування перед владою за незаконно скривджених і не заборонив своїй пастві перетинати кордон України зі зброєю. Ми не хочемо страждати ні за Росію, ні за Путіна, ні за Кирила. А в більшості з нас складається враження, що наші гоніння — за них, а не за Христа.
Підсумовуючи вищезазначене, Ваше Блаженство, знову й знову закликаємо до негайного скликання Собору УПЦ, де має відбутися остаточний розрив із РПЦ з одночасним засудженням позиції патріарха Кирила та підлеглого йому духовенства як відносно путінської загарбницької війни, так і в зв’язку з анексією українських єпархій. Це не тільки збереже нашу Церкву, але й дасть їй моральне право на подальше існування в Українській Державі.
Звернення можуть підписати священослужителі УПЦ. Для цього залиште ваші дані у формі нижче на цій сторінці: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIp ... w/viewform
Не обійдемо увагою факт абсолютно хамського ставлення особисто до Вас і загалом до духовенства УПЦ цілого ряду ієрархів та рядового духовенства РПЦ, які вже вважають нас усіх розкольниками і погрожують різними карами. Згадаймо хоча б висловлювання іграшкового «патріаршого екзарха» в Африці митрополита Леоніда (Горбачова), який не так давно заявляв, що всіх українських архієреїв, які брали участь у Соборі УПЦ, слід «гнати поганою мітлою». Він же висловлював переконання, що всіх наших архієреїв у Києві не буде, «коли Київська Русь буде визволена». Тоді Ви знову чомусь промовчали, а варто було б хоча б спитати в цього псевдомитрополита, від кого він збирається визволяти Київську Русь.
Звичайно, Українській Церкві в її автокефальному русі вкрай потрібна підтримка автокефальних Церков світу. Тому просимо Вас зайнятися необхідною міжцерковною дипломатією на належному рівні. Не може бути мови про успішність такої справи без повернення до молитовної єдності з Вселенським патріархом та загалом усіма Церквами, що визнали ПЦУ.
Зрештою, Ви ж самі повчали нас у зв’язку з одеською трагедією: «Смирімо свій гнів, не даючи йому перетворитися на сліпу ненависть». Як би важко не було, але потрібно знайти в собі ту любов, без якої майбутнього немає.
Проблему подальших взаємин з ПЦУ свідомо виносимо за рамки цього звернення: нею слід серйозно зайнятися окремо, після вирішення питання виходу з РПЦ.
Ваше Блаженство, ми усвідомлюємо, наскільки важкою є стежка, на яку поставив Вас Господь. Однак, ставши на неї, Ви взяли на себе відповідальність за долю Церкви українського народу. Тому, як Предстоятель, Ви не можете уникати серйозних рішень.
У часи найважчих випробовувань ми готові підтримувати Вас до кінця, але ж дійте, не мовчіть!
І зрозумійте: невдоволені, які за жодних обставин не хочуть виходити з РПЦ, будуть. Але вони, вважай, уже зробили свій вибір, і він – не на користь Вас та УПЦ, як і, переважно, не на користь України. Ратуючи за ефемерну єдність із такою частиною пастви, Ви втрачаєте реальну паству передусім на заході України, але тепер уже і в інших регіонах. Але чи справедливо змушувати всіх переносити втрату храмів, відчувати себе людьми «третього сорту» у власній країні лише через те, що хтось (не ми) не хоче втрачати єдності з РПЦ.
Настав час важливих рішень, час особливої відповідальності кожного і всіх!
Зрозумійте, ми всі готові до кінця терпіти за Христа, за свою віру, за істину. Але річ у тому, що під видом такої «істини» нам нав’язують безальтернативну єдність з РПЦ, предстоятель якої благословляє сатанинський похід російської армії на нашу Батьківщину і будь-яку проповідь зводить до «величі Росії». Нам огидно відчувати себе частиною такої «величі».
Так, ми вважаємо аморальним за таких обставин зберігати канонічне підпорядкування РПЦ. Ми не маємо жодного бажання страждати за єдність із тим, хто не пошкодував нас, яких називав і продовжує називати своєю паствою. З тим, хто не виконав свого історичного обов’язку святительського печалування перед владою за незаконно скривджених і не заборонив своїй пастві перетинати кордон України зі зброєю. Ми не хочемо страждати ні за Росію, ні за Путіна, ні за Кирила. А в більшості з нас складається враження, що наші гоніння — за них, а не за Христа.
Підсумовуючи вищезазначене, Ваше Блаженство, знову й знову закликаємо до негайного скликання Собору УПЦ, де має відбутися остаточний розрив із РПЦ з одночасним засудженням позиції патріарха Кирила та підлеглого йому духовенства як відносно путінської загарбницької війни, так і в зв’язку з анексією українських єпархій. Це не тільки збереже нашу Церкву, але й дасть їй моральне право на подальше існування в Українській Державі.
Звернення можуть підписати священослужителі УПЦ. Для цього залиште ваші дані у формі нижче на цій сторінці: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIp ... w/viewform
Re: Церковные страсти .
Офигеть.Священники заговорили словами Свидомого.А может это Свидомый говорил их языком ,только слышать кое кто не хотел .Интересно будет услышать коменты на эту солому .И все обвинения Свидомого был обычный пшик?
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 3 гостя