Колись ми були малими .

[Свідомий]

Наші друзі дитинства)))

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

Я пам'ятаю як колись приїзджав до бабці на Хмельниччину, як вставав раненько, випускав гуси з курника і майже разом, сонний плентався з вудкою з ними на став.По дорозі я збирав пір' я для майбутніх поплавків, а наш величезний сірий гусак (Хадзяін) як казала бабця, завжди оберігав і шипів розкривши крила на сосідські табуни. Так ми ходили майже кожного ранку, я ловив карасики і пічкурі, а поряд зі мною гордо стояв наш Хадзяін і видивлявся щоб ніхто не підходив до нас більше ніж на 10 кроків. Були такі дні що я трошки засипався і відкривши двері курника поспіхом біг на ставок, поки ранішній туман не висушило сонце. В такі ранки гуси бігли разом зі мною, поде куди злітаючи з горба, але приходилось зупинятись і чекати малих гусенят які не вміли літати і так скоро не бігали. Так проходило всеньке літо гусенята росли, крепли,ставали на крило, дорога на став була скорішою, я біг з горба мов реактивний, а гуси летіли наді мною.
Приходила осінь, я їхав до міста в школу.
Майже завжди ми сім'єю приїзджали на осінні канікули на день два у село,і бабця всім випоминала
- Оце навчив Валєрко Хадзяїна на став літати.
Хадзяіну(старому гусаку) судилося довго жити і кожного року повторювалось одно і то саме, восени наші гуси ніколи не ходили на став, вийшовши за фіртку розмявши крила, злітали великою зграєю, зривавши на свому шляху телефонні проводи, які місцевий майстер все ж таки потім пустив вище по стовпах.
Минуло більше 40 років, а я до сих пір пам'ятаю ту картину - несущогося з горба стрім голов хлопчака з вудкою і табун гусей з геготом над головою.
От і з вами поділився. Мабуть в кожного із нас пролетіло немало років як той табун гусей, але ми пам' ятаєм якими були щасливими ці миті нашого життя.

Валєра Дудар

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]