Про мову .

[Слобожанский]

Чимало українців, які закінчували радянську школу, пам’ятають учителів російської мови і літератури: вони вдягалися краще за інших, були розкутішими й навіть, можна сказати, "вільнодумствували", якщо це не стосувалося української ідентичності. Лише викладачі російської мали негласне право під час уроку відходити від плану й говорити на відсторонені теми, але лише в ключі домінування всього російського над українським. Моя вчителька росліт, наприклад, дуже любила розмірковувати про недолугість і другорядність класичної української літератури. Мовляв, там усе про село й селюхів, а ось у великій російській літературі — аристократи, графи, бали, палаци…

Маячня якась. В моїй радянській школі такого не було

[Свідомий]

Чимало українців, які закінчували радянську школу, пам’ятають учителів російської мови і літератури: вони вдягалися краще за інших, були розкутішими й навіть, можна сказати, "вільнодумствували", якщо це не стосувалося української ідентичності. Лише викладачі російської мали негласне право під час уроку відходити від плану й говорити на відсторонені теми, але лише в ключі домінування всього російського над українським. Моя вчителька росліт, наприклад, дуже любила розмірковувати про недолугість і другорядність класичної української літератури. Мовляв, там усе про село й селюхів, а ось у великій російській літературі — аристократи, графи, бали, палаци…

Маячня якась. В моїй радянській школі такого не було

Це не маячня.В моїй було .Більш того ми український клас в російській школі були рагулями,жлобами,людьми іншого сорту .Хоча в російських класах були такі самі діти ,більшість батьків яких зовсім недавно ще жили в селі .70-80 роки якраз був пік заселення Києва молоддю з пригорода .Тікали з села в місто .Сільське ваажали не повноцінним .Це закладала комуністична пропаганда .Йшов процес формування радянського народу з однією державною мовою.Російське стало домінантною над іншими національними культурами .Нащо татарину українська культура а грузину естонська коли є єдина російська .

[Слобожанский]

Це не маячня.В моїй було .Більш того ми український клас в російській школі були рагулями,жлобами,людьми іншого сорту .Хоча в російських класах були такі самі діти ,більшість батьків яких зовсім недавно ще жили в селі .70-80 роки якраз був пік заселення Києва молоддю з пригорода .Тікали з села в місто .Сільське ваажали не повноцінним .Це закладала комуністична пропаганда .Йшов процес формування радянського народу з однією державною мовою.Російське стало домінантною над іншими національними культурами .Нащо татарину українська культура а грузину естонська коли є єдина російська .

Я взагалі то про вчителів російської мови. Нічим вони не вирізнялись у нас в школі. А ти про що?

[Свідомий]

Це не маячня.В моїй було .Більш того ми український клас в російській школі були рагулями,жлобами,людьми іншого сорту .Хоча в російських класах були такі самі діти ,більшість батьків яких зовсім недавно ще жили в селі .70-80 роки якраз був пік заселення Києва молоддю з пригорода .Тікали з села в місто .Сільське ваажали не повноцінним .Це закладала комуністична пропаганда .Йшов процес формування радянського народу з однією державною мовою.Російське стало домінантною над іншими національними культурами .Нащо татарину українська культура а грузину естонська коли є єдина російська .

Я взагалі то про вчителів російської мови. Нічим вони не вирізнялись у нас в школі. А ти про що?

Я про все і про вчителів російською.В школі можна було принести заяву від батьків і мову не вивчати .А от російську обов'язково для всіх.У нас російську вела завуч школи з призвіщем Пантєлєєва.До того вона ще була голова парткому школи .Пам'ятаю як вона ревіла коли помер Брєжнєв .Таке горе .

[Плохой танцор]

Це не маячня.В моїй було .Більш того ми український клас в російській школі були рагулями,жлобами,людьми іншого сорту .Хоча в російських класах були такі самі діти ,більшість батьків яких зовсім недавно ще жили в селі .70-80 роки якраз був пік заселення Києва молоддю з пригорода .Тікали з села в місто .Сільське ваажали не повноцінним .Це закладала комуністична пропаганда .Йшов процес формування радянського народу з однією державною мовою.Російське стало домінантною над іншими національними культурами .Нащо татарину українська культура а грузину естонська коли є єдина російська .

Я взагалі то про вчителів російської мови. Нічим вони не вирізнялись у нас в школі. А ти про що?

Я про все і про вчителів російською.В школі можна було принести заяву від батьків і мову не вивчати .А от російську обов'язково для всіх.У нас російську вела завуч школи з призвіщем Пантєлєєва.До того вона ще була голова парткому школи .Пам'ятаю як вона ревіла коли помер Брєжнєв .Таке горе .

Ну тут я со Слобожанским соглашусь.Я тоже учился в русскоязычной школе в Киеве и о чем ты говоришь-не припомню.Ни о преподавателях русского которые лучше одевались,ни о том что можно было отказаться от предмета "Украинский язык" ни о том что они как-то плохо говорили про мову.
Может тебе просто такое попалось? Но это точно не было системным явлением.
Это было на уровне правительства СССР и учителям методички уж точно не сбрасывали.Намного проще было издавать законы вносящие изменения в систему образования.А учителя-простые люди,Украинцы,которые просто следовали правилам министерства образования.
Я бы не стал их демонизировать.

[Свідомий]

Как это не было системным ?То что одевались то фигня .Никто не обращал внимание как одевались .Особенно дети одетые под копирку .А вот то что пропагандировалось превосходство русского то это я знаю по себе .Я учился на Борщаговке сначало в украинской школе а с 8 класса перевели в русскую но украинский класс .То что можно было отказатся от изучения украинского так это я знаю точно .И когда после каникул приезжаешь от бабушки и говоришь на мове то столько говна наслушаешься .Помню даже терки между районами.Борщаговку считали жлобским массивом потому что там получали квартиры те что жили в общагах и гостинках и родом с сел .

[Свідомий]

17 апреля 1959 г. Верховная Рада УССР приняла новый образовательный закон, статья 9 которого, о языке обучения, положила начало новой волне русификации.

На первый взгляд, звучала она вполне демократично: "Обучение в школах Украинской ССР осуществляется на родном языке учеников. В школу с каким языком обучения отдавать своих детей, решают родители. Изучение одного из языков народов СССР, на котором не ведется преподавание в данной школе, осуществляется по желанию родителей и учеников при наличии соответствующих контингентов". Вот только изучение русского языка стало обязательным еще с 1938 года. Без его знания невозможно было продолжить образование, сделать карьеру не только за пределами Украины, но и в самой республике. Так что каким было дальнейшее решение родителей, можно легко догадаться…

Новый закон вызвал неоднозначное отношение в обществе еще на этапе обсуждения. Украинские поэты Мыкола Бажан и Максим Рыльский выступили в печати против его принятия. Павло Тычина, который был председателем Верховной Рады УССР, подал в отставку, не желая принимать участие в голосовании. Другие депутаты тогдашнего парламента тоже были настроены отрицательно: Олесь Гончар и Андрей Малышко написали совместное заявление-протест против принятия закона. Понимая, что "всегда единодушное" голосование может сорваться, республиканское руководство прибегло к хитрости, которую Олесь Гончар позднее опишет в своем дневнике: "Червоненко, секретарь ЦК, будущий посол в Китае и Франции, по поручению Политбюро вызвал нас тут же, в Верховной Раде, в отдельную дальнюю комнату и долго и скучно, но настоятельно начал добиваться, чтобы мы забрали свое крамольное заявление назад… Конечно, ничего он от нас не добился, ни в чем нас не убедил, и, как выяснилось позже, не в этом и заключалась его цель: ему надо было только задержать нас в этом чиновничьем закоулке, чтобы нас не было в зале во время голосования… Вот это ему все-таки удалось, исполнил все так, как было и задумано: пока он нас уламывал отказаться, там голосование уже состоялось!"

[Свідомий]

С другими протестующими власть вела себя намного жестче. В феврале 1965 г. бывший член ОУН, одессит Святослав Караванский, отправил в прокуратуру УССР ходатайство с просьбой привлечь к уголовной ответственности министра высшего и среднего специального образования республики. Согласно тогдашним правилам, в вузы и профессионально-технические заведения одним из конкурсных экзаменов был русский язык и литература, что ставило выпускников украинских школ в неравноправное положение с теми, кто учился на русском. Экзамены по специальным предметам тоже принимали на русском, что также создавало трудности для тех, кто не учился на нем в школе. Конечно же, никто министра к ответственности не привлек. Зато пострадал сам адресант: генеральный прокурор СССР отменил постановление о досрочном освобождении Караванского и отправил его досиживать остаток срока - шесть лет и семь месяцев…

А вот деятельность канадского коммуниста Ивана Коляски, который приехал на учебу в Киев, внимательный глаз КГБ заметил слишком поздно, когда тот уже вернулся на Запад. С первых дней пребывания в украинской столице он понял, что никакой "дружбой народов" здесь не пахнет. "Много русских, с которыми я сталкивался, проявили откровенное презрение, потому что я разговаривал на украинском. Иногда слышал даже оскорбления", - вспоминал позже канадец. Это стало для него мощным потрясением, и позже И.Коляска взялся активно изучать тогдашнюю систему образования, чтобы вскрыть механизм русификации. Он собирал официальные материалы и самиздат, делал вырезки из печатных изданий, общался с учителями, преподавателями. В конце концов его деятельность начала вызывать подозрение у власти. Однако большинство материалов он уже переслал в Канаду, а в августе 1965-го по состоянию здоровья и сам уехал домой. Как оказалось, очень вовремя - ведь вскоре после его отъезда начались массовые аресты среди украинской интеллигенции… Книга "Образование в Советской Украине", которая вышла сначала на английском, стала информационной бомбой. Ее автора исключили из канадской компартии, а в самой Украине пресса не жалела для него эпитетов.

[Свідомий]

Я учился в украинской школе .Учил математику,физику,химию,и прочие предметы .И вот когда поехал поступать в Пожарное училище то как вы думаете на каком языке мне пришлось сдавать екзамены ,при том что училище находится на территории Украины ?Ясное дело что я не поступил .Пошел работать пожарным что бы потом легче было поступить.И пока я работал пожарным то мне пришлось готовится к экзаменам уже на русском .Поэтому многие кто наперед в планах учится в высших заведениях старались своих детей определять в русские школы .Русский делали престижным для карьеры .

[Свідомий]

В своем исследовании Иван Коляска охватил и тот период, когда новый образовательный закон едва начал действовать. На первый взгляд, ситуация была не такой уж и безнадежной: в 1963/1964 учебном году в республике в 81% школ обучение велось на украинском языке, а на русском - чуть больше чем в 15%. Но достаточно было взглянуть на количественное соотношение учеников в школах, и оптимизм развеивался, как дым сигареты. Если в 1951 г. в украинских школах училось 81,35% учеников, а в русских 17,69, то уже спустя десять лет, в 1961/1962 учебном году, - 64,49 и 30,93% соответственно. И это лишь общеобразовательные школы по стране в целом. Если же посмотреть статистику по регионам, то данные были намного печальнее: еще до принятия образовательного закона в 1958/1959 учебном году в Харькове на украинском учились 4,1% школьников, в Одессе - 8,1%, в Донецке - 1,2%, в Луганске - 6,5%. Даже в столице Украины Киеве в украинских школах учились лишь 26,5%!

Дальше положение украинского языка в системе образования только ухудшалось. Из статьи "Під шовіністичним пресом" (автор неизвестен), опубликованной в № 6 самиздатовского журнала "Український вісник" за март 1972 г., можно узнать, что "в начале 1969/1970 учебного года во многих школах Киева украинский язык не преподавали даже как предмет, оправдывая такое недопустимое положение неукомплектованностью школ преподавателями украинского языка". В школах, официально еще остававшихся украинскими, много предметов преподавали на русском, поскольку учителя часто просто не знали украинского. Вся внешкольная и внеклассная работа тоже велась на русском, да и наглядные средства оформлялись на нем же. В республиканской художественной школе им. Шевченко (Подольский район Киева) из 35 педагогов на украинском преподавали лишь двое!

[Свідомий]

Нельзя сказать, что с таким положением никто не боролся. 22 ноября 1977 г. Олесь Гончар с болью вспоминал в дневнике, как они с коллегой Павлом Загребельным обращались к тогдашнему руководителю республиканской компартии Владимиру Щербицкому, пытаясь предотвратить закрытие 92-й школы - последней украинской в том районе столицы. Наверху их заверили, что школу трогать не будут. Но заместитель киевского "мэра" школу все же закрыла. Ее не только не наказали, но, словно желая надругаться над украинцами, назначили возглавлять делегацию на Днях украинской культуры в городе-побратиме Флоренции.

В 1983 г. украинскому диссиденту Валерию Марченко попался интересный документ - постановление коллегии Министерства образования УССР (где работал его отчим) "О мероприятиях по улучшению изучения русского языка" с грифом "Для служебного пользования". Валерий уже пережил один арест, и у него были серьезные проблемы с почками, но молчать он не мог: благодаря ему материал попал в редакцию украинской газеты "Свобода" в США. Эта "новейшая валуевщина", как окрестила политику газета, в частности, предполагала увеличение количества школ и классов с углубленным изучением русского языка, совершенствование форм и методов обучения на русском в заведениях с обучением на других языках - от детсадов до педучилищ. Спустя полтора месяца после обнародования документа Марченко арестовали. Домой он больше не вернулся: умер в тюремной больнице…

[Свідомий]

Информационная оккупация
А что же информационное пространство? Оттуда украинский тоже всячески старались вытеснить - сознательно и бессознательно. Возьмем, к примеру, книгоиздание. Сегодня, когда речь идет о положении украинского языка в советское время, часто можно услышать об огромных тиражах украинских книг - дескать, в книжных магазинах их было ну просто завались. Но в ноябре 1960 г. Олесь Гончар, в то время председатель Союза писателей Украины, в письме к партийному руководству республики сообщал о резком падении тиражей книг украинских издательств за последние три года. Так, "Радянський письменник" снизил тиражи с 20,5 тыс. экземпляров до 16,6, Держлитвидав - с 29,3 до 19,4 тысяч. С литературой для детей и молодежи ситуация была еще печальнее. В Дитвидаве тиражи упали с 95 тыс. экземпляров до 50 тыс., а издательство "Молодь" снизило среднегодовой тираж с 38,2 тыс. экземпляров до 30,2 тысяч. Тиражи книг в то время определяли не издательства, а… книготорговые организации, которые часто и понятия не имели о творчестве писателей. При этом объемы книготорговли постоянно возрастали за счет изданий, завезенных из России. Например, в книжном магазине областных изданий в Киеве на полках стояли книги областных российских издательств, которые не находили спроса у соседей, а украинской продукции там почти не было.

Подобную информацию находим и в работе Ивана Дзюбы "Інтернаціоналізм чи русифікація?" (1965), который сообщает, что "новые переводные издания осуществляются в сравнительно мизерных масштабах, так что есть только одиночные книги из мировой классики, причем отдельные блестящие переводы, а именно "Фауст" Гете (перевод Мыколы Лукаша), "Божественная комедия" Данте (перевод Петра Карманского и Максима Рыльского) и другие изданы такими мизерными тиражами, что достать их невозможно при всем желании". Не хватало украинских книг и в библиотеках. Например, в 1964 г. в 20-й школе Киева, где училось 600 детей, из 16 тыс. книг на украинскую классическую и советскую литературу приходилось лишь 480. В 118-й школе из 6136 книг украинских было лишь 400, да и те старые и для старшеклассников. Ученикам младших и средних классов читать вообще было нечего…

[Свідомий]

Не лучшей была ситуация и с изданием научной литературы. В 3-м выпуске "Українського вісника" за октябрь 1970 г. приведен краткий пересказ статьи В.Кумпаненко, украинца из Москвы, о положении украинского языка в публикациях научных работ и исследований. Проанализировав тематический план издательства "Наукова думка" на
1969 г., автор обнаружил, что в некоторых областях науки на украинском практически ничего не печатается. Например, по математике, физике и химии Академия наук УССР от 85 до 92% литературы издавала на русском, по сельскохозяйственным наукам на украинском издавали лишь 28% книг. Из девяти отделов академии в шести вообще избегали издавать научные работы на украинском. В своей статье автор спрашивал, следует ли считать украинскими учеными тех, кто не издал на украинском ни одной своей работы.

В тогдашних СМИ культивировалась вторичность. Иван Дзюба писал: "Центральные газеты информируют своих читателей о новейших событиях из "первоисточников", прибывают они в большинство городов Украины в день выпуска. Республиканские газеты, мало того что дают переводную, значит часто запоздавшую и обедненную информацию, но к тому же еще и прибывают в большинство городов Украины на второй или третий день. Подумаем, при таких условиях многие ли люди будут чувствовать особый интерес к этим республиканским газетам?"

Стоило какому-то редактору попытаться поднять популярность своей газеты или журнала, как сверху тут же следовали санкции. И.Дзюба приводит в пример журналы "Прапор" (Харьков) и "Жовтень" (Львов). В обоих случаях редакторов ожидала настоящая головомойка, а во Львове Ростислава Братуня обком партии даже решил снять с должности (однако Союзу писателей все же удалось его отстоять).

В декабре 1977 г. Олесь Гончар зафиксировал в своем дневнике явление, которое сейчас называют языковой шизофренией: "С некоторого времени по Украинскому радио упрямо культивируют двуязычие. С непременным элементом унижения "диалекта". Делается так: радиожурналист задает вопрос кому-то в цеху или на ферме на украинском языке, а ему отвечают на русском, то есть на суржике, и он тут же и сам переходит на "общепонятный", будто говоря: "Видите? Народ не хочет. Не буду же заставлять - у нас демократия…"

[Свідомий]

Под прессом
При таком отношении к украинскому языку и культуре неудивительно, что тех, кто общался на нем вне дома, в лучшем случае воспринимали как чудаков. Жена украинского диссидента Юрия Бадзьо Светлана Кириченко в своих воспоминаниях пишет о первой "дискуссии" в жизни ее сына на национальную тему. Когда в 1966 г. малый с бабушкой отдыхал в Моршине, какая-то женщина, услышав его украинский, не выдержала и спросила: "Почему ты все время говоришь по-украински? Я много ездила по нашей стране, и в Казахстане была, и везде говорят по-русски, Тебя же никто понимать не будет". Выслушав ее, пятилетний мальчик сел возле бабушки и сказал: "Нащо ж тоді Україна, як у ній не говоритимуть українською?" Жаль, что этой простой истины у нас часто не понимают даже взрослые…

О дискриминации по языковому признаку упоминается и в выпуске "Українського вісника" за март
1972 г. Так, старшей пионервожатой Нине Лащенко, которая работала в одной из киевских школ, предложили уйти с работы по собственному желанию. Руководству не понравилась не только ее участие в этнографическом хоре "Гомін", который тогда всеми способами старались закрыть, но и употребление… украинского языка в украинской школе. В разговоре с ней парторг заявила: "Вы подчеркнуто разговариваете везде на украинском языке. Кому это нужно?" А в случае со студентами Киевского политехнического института Игорем Пономарчуком и Виктором Дюминым их украинский стал одним из оснований для несанкционированного обыска со стороны КГБ в октябре и ноябре 1971-го.

Иногда доходило до абсурда. В ноябре 1971 г. в Киевском пединституте слушали дело Людмилы Чижук, которая на ІІ курсе перевелась с русского отделения на украинское, да еще и осмелилась 22 мая, в годовщину перезахоронения Шевченко в Украине, прочитать возле его памятника стихотворение Васыля Симоненко "Лебеді материнства". На вопрос преподавателей, почему она перевелась на украинское отделение, девушка ответила, что встретила людей, которые дали ей почувствовать, что украинская литература стоит глубокого изучения. Бдительные преподаватели старались выпытать у нее фамилии этих людей, да еще и возмущались, что девушка не сообщила матери о своем решении поменять специальность.

Для других русификация становилась несовместимой с жизнью. 21 января 1978 г., в преддверии 60-летия провозглашения Центральной Радой независимости Украины, возле могилы Тараса Шевченко в Каневе сжег себя украинский политзаключенный и диссидент Олекса Гирнык.



В листовках, найденных рядом с телом, он объяснил, что таким образом протестует против русификации. К этому акту отчаяния можно относиться по-разному, однако и сегодня многим украинцам уже в независимом государстве приходится прилагать незаурядные усилия, чтобы остаться украинцами. Хочется надеяться, что новый языковой закон все же обретет силу и, хотя бы постепенно, но изменит эту ситуацию. Потому что "нащо ж тоді Україна, як у ній не говоритимуть українською?"

[Свідомий]

Знаєте, чому українці – незламний народ? Бо, попри повномасштабну війну, ми продовжуємо плекати свою культуру й літературу, писати, видавати та читати Український книжковий ринок не просто існує – він знаходить наснагу й можливості розвиватися. За майже рік великої війни видавництва випустили понад 250 нових книг, серед яких і нон-фікшн, і дитяча та підліткова література, і переклади, і зовсім свіжі твори від українських авторів. Дібрали кілька найпопулярніших з них:

Художня проза:
Колсон Вайтхед «Нікелеві хлопці»
Саллі Руні «Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?»
Марина Манченко «Гіркі апельсини»
Ірена Карпа «Тільки нікому про це не кажи»

Для дітей та підлітків:
Мар’яна Савка «Залізницею додому»
Дж. К. Роулінг «Гаррі Поттер і Орден Фенікса. Велике ілюстроване видання»
Олена Захарченко «Метро до темного міста»

Нон-фікшн:
Кейт Фландерс «Рік без шопінгу»
Шон Адамс «Як дизайн спонукає нас думати»
Метт Ріктел «Природний захист»
Бессел ван дер Колк «Тіло веде лік. Як лишити психотравми в минулому»
Валерій Пекар та Владислав Рашкован «Українські основи»

Про війну:
Антологія українських письменників «Війна 2022. Есеї. Поезія. Щоденники»
Reporters «77 днів лютого»
Олександр Михед «Котик, Півник, Шафка»
Андрій Мероник «Щоденник війни»
Оля Русіна «Абрикоси зацвітають уночі»
Володимир Станчишин «Емоційні гойдалки війни»

Це, звісно, не всі новинки – лише незначна їх частина, для розминки. Видавці стараються, одну за одною випускають свіжі книги, адже попит на літературу українською останнім часом дуже зріс. Книголюби відмовляються читати російською, здають російськомовну літературу в макулатуру й наповнюють полички своїм

Хлопці та дівчата з молодіжної організації #Запоріжсталь також звільнили книжкові шафи від російських представників, відправивши їх на вторинне перероблення, а кошти витратили на парафін для окопних свічок. Тепер полички метінвестівців наповняться цікавою українською літературою. Як вважаєте, які книги мають там бути обов’язково?

[Свідомий]

[Свідомий]

Для Дацюка.

З 16 липня 2022 року після століть лінгвоциду, організованого росією, який призвів до мовної окупації великої частини України, українська мова вчергове за останні 3 роки (7-й раз) переходить у контрнаступ!

Цього дня набирають чинності окремі норми Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, які стосуються використання мови в мережі Інтернет та мови інтерфейсів комп'ютерних програм, встановлених на товарах. Також з 16 липня 2022 року Уповноважений із захисту державної мови зможе накладати стягнення на фізичних осіб за порушення Закону.

Нагадаємо, протягом останніх 3-х років дія Закону про державну мову поетапно поширювалася на різні сфери публічного життя (відбулося вже 6 етапів):

16 липня 2019 року, коли набрав чинності сам Закон, зміни торкнулися в основному державної та комунальної сфери, освіти, публічного простору та публічних комунікацій;

16 січня 2020 року - набрали чинності норми Закону, які стосуються реклами;

16 липня 2020 року - норми закону поширилися на сферу охорони здоров’я, науки, застосування мови в технічній та проєктній документації, листування та звітність юридичних осіб, виконання назв транспортної інфраструктури (аеропортів, портів, вокзалів, станцій, зупинок тощо);

16 січня 2021 року - українська мова стала обов’язковою при обслуговуванні громадян, наданні інформації про товари та послуги;

16 липня 2021 року - Закон поширився на сферу культури, туризму, книговидання і книгорозповсюдження. Іспит на володіння українською мовою став обов’язковим для посадовців та кандидатів на громадянство;

16 січня 2022 року - газети і журнали в Україні стали виходити українською

Кожний етап імплементації Закону, всупереч жорсткій протидії п’ятої колони, розпочинався у заплановані строки і призводив до реального розширення сфери функціонування державної мови. Українське суспільство завжди схвально сприймало нововведення, про що свідчать усі соціологічні опитування.

[Свідомий]

Які норми набирають чинності з 16 липня 2022 року і що вони означають?


1. частина друга статті 27, якою встановлюється, що

“комп’ютерна програма з користувацьким інтерфейсом, встановлена на товарах, що реалізуються в Україні, повинна мати користувацький інтерфейс державною мовою, який за обсягом та змістом має містити не менше інформації, ніж іншомовні версії такого інтерфейсу. Недотримання цієї вимоги має наслідки, визначені законодавством про захист прав споживачів для реалізації товару неналежної якості.”

Це означає, що будь-який товар, на якому встановлено комп’ютерну програму - від автомобіля до пральної машини чи електрокавоварки, повинен бути “локалізований” для реалізації в Україні. На товарі має бути українськомовний інтерфейс незалежно від того, чи цей інтерфейс використовує електронний екран чи має вигляд панелі керування зі звичайними кнопками.

2. частина шоста статті 27, якою встановлюється, що:

“інтернет-представництва (в тому числі веб-сайти, веб-сторінки в соціальних мережах) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної і комунальної форм власності, засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, а також суб’єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні та зареєстровані в Україні, виконуються державною мовою. Поряд з версією інтернет-представництв (у тому числі веб-сайтів, веб-сторінок у соціальних мережах), виконаних державною мовою, можуть існувати версії іншими мовами. Версія інтернет-представництва державною мовою повинна мати не менше за обсягом та змістом інформації, ніж іншомовні версії, та завантажуватись за замовчуванням для користувачів в Україні.

Для іноземних суб’єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні та мають в Україні дочірні підприємства, філії, представництва, версія веб-сайту державною мовою повинна містити достатню за обсягом та змістом інформацію для зрозумілої навігації та розкриття мети діяльності власника такого інтернет-представництва. Версія такого веб-сайту державною мовою для користувачів в Україні повинна завантажуватися за замовчуванням.

Ця норма не поширюється на інтернет-представництва засобів масової інформації, зазначених у частині п’ятій статті 25 Закону (які видаються винятково кримськотатарською мовою, іншими мовами корінних народів України, англійською мовою, іншою офіційною мовою Європейського Союзу).”

Фактично це означає, що з 16 липня 2022 року усі інтернет-ресурси (вебсайти, сторінки в соцмережах, ютюб-, вайбер-, телеграм-канали, мобільні застосунки тощо), які використовуються в якості інтернет-представництв суб’єктів господарювання, зареєстрованих в Україні, у тому числі інформаційні інтернет-ресурси, повинні мати основну версію українською мовою, яка має завантажуватися для користувачів в Україні за замовчуванням. Українськомовна версія інтернет-представництва іноземного суб’єкта господарювання, який реалізує продукцію в Україні, може мати менший обсяг інформації, ніж основна версія, але достатній для того, аби користувач з України міг повністю розуміти мету діяльності даного суб’єкта.

Слід також наголосити, що суб’єкти господарювання, які здійснюють обслуговування українських споживачів в мережі інтернет (інтернет-магазини, інтернет-каталоги тощо) вже з 16 січня 2021 року зобов’язані розміщувати на відповідних інтернет-ресурсах інформацію про товари та послуги державною мовою. Однак, відтепер вони зобов’язані мати повноцінну версію українською мовою, яка має бути основною (містити максимальний обсяг інформації) та завантажуватися за замовчуванням.

Також відсутність українськомовної версії інформаційного інтернет-ресурсу після 16 липня 2022 року може означати свідоме порушення його власником вимог закону про державну мову, або факт відсутності державної реєстрації засобу масової інформації та/або власника як суб’єкта підприємницької діяльності. Це в свою чергу означатиме намір власника інтернет-ресурсу перебувати поза правовим полем України і викликатиме обгрунтовану недовіру до опублікованої на ресурсі інформації.

3. підпункт 1 пункту 7 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону, яким вносяться зміни в Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Зміни передбачають можливість для Уповноваженого із захисту державної мови накладати штраф на посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, керівників та працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності, інших фізичних осіб, які порушуватимуть Закон. На порушників складатимуться протоколи про адміністративні правопорушення та після розгляду справи Уповноваженим може бути прийнято рішення про стягнення у вигляді попередження або штрафу від 3400 до 8500 грн., якщо порушення вчинено вперше. За повторне порушення накладатиметься штраф від 8500 до 11900 грн.

[Свідомий]

В часи великих випробувань для всього українського народу, війни за державну незалежність і жертовної боротьби за право бути українцем, українська мова як головний атрибут української державності, важливий чинник формування новітньої української громадянської ідентичності покликана зміцнювати єдність українського суспільства, його здатність протистояти ворогу.

Інтернет є одним з головних напрямків нового контрнаступу української мови. Нові вимоги до мови інтернет-представництв суттєво розширять можливості для українців отримувати інформацію державною мовою, у тому числі на інформаційних інтернет-ресурсах, стимулюватимуть створення актуального і якісного україномовного контенту. Попередня практика діяльності Уповноваженого із захисту державної мови засвідчила, що дотримання закону залежить насамперед не від санкцій, а від поінформованості суб’єктів, яких стосуються ці норми, а також знання громадянами свої мовних прав.

Уповноважений із захисту державної мови, як посадова особа, на яку покладено законом обов'язок дбати про виконання закону про державну мову, за підтримки громадянського суспільства проводить власну інформаційну кампанію, яка передбачає:

поширення через ЗМІ, соцмережі правдивої інформації про початок дії з 16 липня 2022 року нових норм закону про мову;

масове адресне надання власникам інтернет-ресурсів, виробникам та реалізаторам товарів роз’яснень та рекомендацій стосовно виконання нових вимог законодавства;

проведення круглих столів, вебінарів, онлайн-конференцій, інших комунікаційних заходів з бізнес-асоціаціями, громадськими об’єднаннями, що представляють інтереси окремих представниками взаємодію з державними органами з метою напрацювання спільних підходів до інформування суспільства та забезпечення виконання нових норм Закону про державну мову.

Уповноважений закликає владу, всі державні органи та інституції, ЗМІ, лідерів думок, громадськість та всіх людей доброї волі підтримати інформаційну кампанію, публічні обговорення та поширювати інформацію щодо нових норм закону про мову, їх важливість та про необхідність їх дотримання.

Ми впевнені в позитивному сприйнятті українським суспільством нових норм та результативності нового етапу втілення закону.

[Свідомий]

Коли Росія почала війну проти України, то воювати стали також і мови. Я належу до партії війни в Україні, тому вважаю, що українська мова прямо і беззаперечно має воювати з російською повсюдно. Не буває ситуації, коли країни воюють, а мови – ні.

Водночас я вважаю, що на відміну від росіян-імперців, які протягували своє бачення мовного поглинання української безпринципно, підло, зверхньо і приховано, українці мають діяти принципово, благородно, на рівних і відкрито.

Просто тому, що лише моральна перевага носіїв української мови забезпечить їм перемогу у мовній війні.

Використання безпринципної, підлої, зверхньої та прихованої позиції українцями, хай навіть вона виправдовується тим, що так діяли щодо них росіяни раніше, в жодному разі моральної переваги не надасть і російськомовних до української не наверне.

Лише моральна перевага забезпечує перемогу. Якщо справжньої моральної переваги немає, то навіть велика нібито перемога буде нетривалою, як от у СРСР над націонал-соціалістичною Німеччиною, коли Захід виявився переможцем через років 40 по тому.

Отже ми знову повертаємося до принципів багатомовності в Україні.

Перший принцип багатомовності – це установка на ненасильницьку українізацію, яка може бути лише поступовою, а відтак має витісняти російську протягом одного-двох поколінь в Україні.

Але повністю принцип діє лише в умовах миру. З українського боку установка ненасильницька, але раз Росія воює, то і Україна воює.

Водночас мовна війна під час збройної війни має бути не з українськими російськомовними громадянами, а зі структурам, що підтримують російську мову.

Причому в персональному плані лише ті українці, хто в реальних бойових діях чи їх структурною підтримкою опираються російській окупації, мають право на радикальну мовну позицію, бо вони її заслужили. Але не можна бути пацифістом і бажати мирної і водночас швидкої українізації.

Другий принцип багатомовності – право російськомовних на ненасилля щодо них і на вимогу чіткої фіксації ситуацій, в яких перехід на українську мову для них є обов'язковим.

Дацюк.