Чи існували давні українці?
Всі ми знаємо, що на Близькому Сході знаходиться держава Єгипет, яку відвідали вже мільйони українців. У школі ми вчимо, що крім Єгипту сучасного, є ще й Давній Єгипет. Тисячі років тому тут жили люди, які не розмовляли нинішньою арабською мовою, але вони були давніми єгиптянами. Отже Давній Єгипет існував і існували давні єгиптяни, але чомусь не існувало Давньої України і давніх українців. Чи це дійсно так, чи просто політикани наклали табу на назви Давня Україна і давні українці, щоб штучно розірвати зв'язок часів?
З нашої дивної офіційної історії ми довідуємося, що спочатку в Україні жили трипільці, які створили найдавнішу у світі Трипільську цивілізацію або культуру. Потім вони кудись ділися. Не то випаровувалися, не то відлетіли на іншу планету. Після них ніби з неба впали скіфи. Таж сама історія трапилася і з сарматами. Після їх «відльоту» невідомо звідки взялися анти. Потім, послідовно, виникли русини і українці. Зв'язку між ними ніякого. Дивна і потворна історія і історики, які її проповідують. Так навіть у принципі не буває. Звичайно, міграційні процеси завжди були і будуть, але ядро нації завжди залишалося на своїй землі. Тим більше, що це земля благодатна і родюча, і «пхатися» невідомо куди, скажімо в болота і піски холодної Росії чи пустелі Азії було нам абсолютно ні до чого. Популяційний надлишок відходив, виганяли злочинців і нероб, але кидати чудові ландшафти заради набагато гірших ніхто не збирався. Це не якесь там відкриття, це очевидні речі.
То яке відношення до нинішніх українців мають, скажімо, трипільці чи анти? Як вони пов'язані з нами, сучасними українцями? Це питання має абсолютно просту відповідь. Науковці твердять, що нації, організовані точно так, як і людські родини. У кожного з нас є предки: батьки, діди, прадіди і прапрадіди. У них можуть бути невідповідні вашому прізвища, але вони ваша пряма рідня. Генетична рідня. Їхні гени, їхні галогрупи знаходяться у вас і визначають ваш зовнішній вигляд, вашу силу, ваші таланти.
Точно так і з давніми українцями (трипільцями, скіфами, сарматами, антами, русинами). Вони співвідносяться між собою і з нами, українцями нинішніми, як пов'язані у родині між собою ваші прадід, дід, батько і ви. А майбутні українці будуть вашими дітьми, онуками і правнуками. Так же пов'язана з нинішньою Україною і України Давні, тобто Трипілля, Скіфія, Сарматія, Антія, Київська Русь. Та й усі перехідні між ними форми української держави. Так, саме української, а не якої іншої. Це добре розуміють в інших країнах світу. Розуміють територіальну і генетичну спадковість нації. Скажімо, нинішній Таїланд за багатовікову історію власного існування і нинішні тайці мали щонайменша п'ять назв. Але історія цієї держави чітко наголошує на тому, що Сіам чи то Чианг-Май, це Давній Таїланд, а не щось інше. І сіамці, це нинішні тайці, точніше батьки сучасних тайців.
Зараз генетика досягла такого рівня, що за аналізом крові можна визначити з якого села походить ваш батько. Національні галогрупи навіть сусідніх народів іноді досить суттєво відрізняються. У нас таких досліджень або не проводять, або ж вони є засекреченими. А ось іноземні генетики вже давно визначили, що за набором галогруп українці набагато ближчі до шведів, ніж до росіян. А росіяни натомість ближчі до поляків. Саме своєрідність галогруп українського населення і вказує на те, що первісно, генетично пов'язане з українською землею, її водою, їжею, сонячною і земною радіацією населення, ядро нації, ніколи цю землю не покидало, передаючи власну своєрідну генетику своїм предкам, тобто нам з вами.
З цього ми можемо зробити цілком обґрунтований висновок, що всі народи, які жили на нашій території є давніми українцями, нашими прямим пращурами, а сучасна Україна є прямим нащадком Давньої України, як би її в той далекий час не називали сусіди. А що ці назви постійно змінюються говорить хоча б історія з назвою двох сусідніх держав Росії і Білорусії. Українці, хоча й не знали в той час про існування такої науки як генетика, чітко розуміли, що білоруси і росіяни мають різне, але не слов'янське походження.
Тому і називали білорусів «литвинами», а росіян «москалями» і «кацапами». Назви Росія і Білорусь є абсолютно штучними. Обидві були офіційно запроваджені у вжиток Катериною ІІ. Причина цього полягає в тому, що Московія захопила Україну і виявила для себе те, яку заглиблену в тисячоліття історію українці мають. Тому, щоб «примазатися» до неї, угро-фінську Московію назвали Росією, а прибалтійську Литву Білоруссю. Ще на карті Боплана 1648 року таких назва немає, а є Московія.
Давня Росія без України це взагалі повний нонсенс. Всі істерики нинішньої Росії і її претензії до України пов'язані лише з одним. Створення незалежної України забрало в Росії її давню історію, яку вона вкрала в України. Через це історія Росії не йде далі 14 століття. Захоплення ж України заглиблювало історію Росії одразу на декілька тисячоліть вглиб. І росіян не тривожить той факт, що на території Росії не було жодного трипільського поселення. Вони лише наші, українські.
Намагання фальсифікувати історію України продовжується. Нещодавно було заявлено, що скіфи не є пращурами українців, так як вони жили не лише на території України, а по всій Євразії. Дивовижне твердження. Тисячі могил скіфів і їх царів розміщені саме в пониззі Дніпра, тобто в Україні. Якщо скіфи жили по всій Євразії, то тоді виходить, що їх за тисячі кілометрів везли ховати до України, а це вже повна нісенітниця.
Автор статті:
Петро Олексійович Масляк (нар. 27 травня 1948) — український науковець, економіко-географ, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Педагог, вчений, громадський діяч, публіцист, письменник. Відмінник освіти, Заслужений працівник освіти України. Академік Академії наук вищої освіти України.
Государственность на землях Украины .
Re: Государственность на землях Украины .
А ви знали, що 9 князів династії Рюриковичів поховані у центрі Києва?
У непомітному дворику на вулиці Володимирській знаходиться фундамент Свято - Федорівського монастиря побудованого у 12 столітті.
Там є могила Мстислава Володимировича (сина Володимира Мономаха), а також останнього Великого князя Київського, який утримував єдність Київської Русі із центром у Києві.
Знайти дворик у Києві можна на вулиці Володимирській, 5а.
У непомітному дворику на вулиці Володимирській знаходиться фундамент Свято - Федорівського монастиря побудованого у 12 столітті.
Там є могила Мстислава Володимировича (сина Володимира Мономаха), а також останнього Великого князя Київського, який утримував єдність Київської Русі із центром у Києві.
Знайти дворик у Києві можна на вулиці Володимирській, 5а.
Re: Государственность на землях Украины .
Я теж не прихильник теорії норманістів. Українці це поєднання словʼян з сарматами- тому в нас і два типу ментальності : грічкосії і козаки))
Джон Сміт:
Казочка про те, що "Русь це скандинави", яку просувають росіяни і яка укорінилася також в західній науці, стоїть на доволі дитячих доказах.
Наприклад, буцімто "чисто скандинавських" назвах Дніпрових порогів у імператора Костянтина VII Багрянородного.
В дійсності візантійський імператор навів кожному порогу дві назви - "руські" і "слов'янські", і ще поруч навів значення, чому той чи інший порог так називається.
Всі з наведених руських назв, типу - Струкун, Варуфорос, Айфор - мають прекрасне пояснення в мові сарматів (її нащадком науковці вважають осетинську).
Але ж тут руське Варуфорос - явно неслов'янська назва, ну так значить скандинавська. І рускіє норманісти тупо і примітивно приліпили руським назвам порогів якісь схожі слова з мов скандинавів.
Типу Рим пішов від піратського рому.
От тільки "норвезькі назви" стали за сенсом протирічити опису Багрянородного.
Приклад: порог "Варуфорос" (руська назва) і слов'янська - Вулніпраг - «...оскільки він утворює велике озеро».
"Це — Вільний поріг, який, відповідно до сучасної термінології, дійсно мав значну за площею заплаву." - професор Михайло Брайчевський.
"Вільний поріг" і "велике озеро" за значенням повністю співпадають.
І дійсно: Вільний поріг найбільш "тихий" з усіх: будучи найдовшим серед інших - 840 метрів, має при цьому найменший з усіх спад води - 3.84 метра. Для порівняння - Будилівський поріг: він майже втричі коротший - 300 м, але спад має більший - 4.18м. (дані з опису Олексія Девлад-Запорожця, останнього лоцмана дніпровських порогів).
Але російські норманісти в руську назву "Варуфорос" взяли і вліпили норвезьке "bra fors" - "волністий водопад". Викусітє.
От тільки упс: у Костянтина Багрянородного немає "волністого водопада". У нього поріг називається вільний, бо утворює велике озеро.
Ой, "норманська" назва порогів стала повністю протирічити поясненням Багрянородного. Як незручно.
І ще тавтологія: хвиля і водоспад. Не може бути водоспад хвилястий, чи хвилі водоспадом.
А взялося таке, бо просто знайшли схожі слова і зліпили до купи.
Короче, Русь пішла від "рис". Швеція пішла від українського "швець".
- У цьому сенсі скіфо-сарматська етимологія виявляється точнішою. Загальніранське väru означає "широкий"; осетинське fars * fors - "поріг". Інтерпретація цілком бездоганна, що точно відповідає довідці Порфірогенету. - Михайло Брайчевський.
https://shron1.chtyvo.org.ua/Braichevsk ... ho_ros.pdf
Ви ще не раз почуєте подібні аргументи.
Просто запам'ятайте: назви порогів у Багрянородного сарматські.
І насправді, існує маса доказів, що слово "русь" початково, століттями до того, як "русь пішла від скандинавів", було пов'язане з сарматськими племенами. Роксолани, аорси, йорданові росомони, hrws (рус) у Захарії Ритора, Святе Письмо в Криму "руською мовою писане" знайдене Кирилом і Мефодієм. Князь Святослав, який у всіх сучасників - "скіф", більше того "тавроскіф" (тобто кримський скіф), "що по-іншому рус" (Лев Диякон). Ну і археологія. Вона на відміну від казок про пісіонарних скандинавів в Україні чітко доводить потужні слов'янсько-сарматські зв'язки.
Джон Сміт:
Казочка про те, що "Русь це скандинави", яку просувають росіяни і яка укорінилася також в західній науці, стоїть на доволі дитячих доказах.
Наприклад, буцімто "чисто скандинавських" назвах Дніпрових порогів у імператора Костянтина VII Багрянородного.
В дійсності візантійський імператор навів кожному порогу дві назви - "руські" і "слов'янські", і ще поруч навів значення, чому той чи інший порог так називається.
Всі з наведених руських назв, типу - Струкун, Варуфорос, Айфор - мають прекрасне пояснення в мові сарматів (її нащадком науковці вважають осетинську).
Але ж тут руське Варуфорос - явно неслов'янська назва, ну так значить скандинавська. І рускіє норманісти тупо і примітивно приліпили руським назвам порогів якісь схожі слова з мов скандинавів.
Типу Рим пішов від піратського рому.
От тільки "норвезькі назви" стали за сенсом протирічити опису Багрянородного.
Приклад: порог "Варуфорос" (руська назва) і слов'янська - Вулніпраг - «...оскільки він утворює велике озеро».
"Це — Вільний поріг, який, відповідно до сучасної термінології, дійсно мав значну за площею заплаву." - професор Михайло Брайчевський.
"Вільний поріг" і "велике озеро" за значенням повністю співпадають.
І дійсно: Вільний поріг найбільш "тихий" з усіх: будучи найдовшим серед інших - 840 метрів, має при цьому найменший з усіх спад води - 3.84 метра. Для порівняння - Будилівський поріг: він майже втричі коротший - 300 м, але спад має більший - 4.18м. (дані з опису Олексія Девлад-Запорожця, останнього лоцмана дніпровських порогів).
Але російські норманісти в руську назву "Варуфорос" взяли і вліпили норвезьке "bra fors" - "волністий водопад". Викусітє.
От тільки упс: у Костянтина Багрянородного немає "волністого водопада". У нього поріг називається вільний, бо утворює велике озеро.
Ой, "норманська" назва порогів стала повністю протирічити поясненням Багрянородного. Як незручно.
І ще тавтологія: хвиля і водоспад. Не може бути водоспад хвилястий, чи хвилі водоспадом.
А взялося таке, бо просто знайшли схожі слова і зліпили до купи.
Короче, Русь пішла від "рис". Швеція пішла від українського "швець".
- У цьому сенсі скіфо-сарматська етимологія виявляється точнішою. Загальніранське väru означає "широкий"; осетинське fars * fors - "поріг". Інтерпретація цілком бездоганна, що точно відповідає довідці Порфірогенету. - Михайло Брайчевський.
https://shron1.chtyvo.org.ua/Braichevsk ... ho_ros.pdf
Ви ще не раз почуєте подібні аргументи.
Просто запам'ятайте: назви порогів у Багрянородного сарматські.
І насправді, існує маса доказів, що слово "русь" початково, століттями до того, як "русь пішла від скандинавів", було пов'язане з сарматськими племенами. Роксолани, аорси, йорданові росомони, hrws (рус) у Захарії Ритора, Святе Письмо в Криму "руською мовою писане" знайдене Кирилом і Мефодієм. Князь Святослав, який у всіх сучасників - "скіф", більше того "тавроскіф" (тобто кримський скіф), "що по-іншому рус" (Лев Диякон). Ну і археологія. Вона на відміну від казок про пісіонарних скандинавів в Україні чітко доводить потужні слов'янсько-сарматські зв'язки.
Re: Государственность на землях Украины .
Державність українцям дали не ті, хто жив тут століттями, хто будував тут міста, карбував монети, чиї звичаї, обряди і традиції використовують в побуті і сьогодні українці, а скандинави з чужими для нас тотемами, релігією, мовою, які прийшли з Ладоги-Новгорода?
Кімерійці - народ, який "примандрував з Нижнього Поволжя в Причорноморські степи в 9 ст. до н. е. й панував тут упродовж двох століть. Це перший народ на наших землях, назва якого нам відома. Найдавніша згадка про кімерійців міститься в славнозвісній «Одіссеї» Гомера, а найдокладніша — у праці «батька історії» Геродота. Гомер називав кімерійців «дивними доярами кобилиць і молокоїдами». Багаті на подробиці їхнього життя свідчення ассирійців та вавилонян" - так про кімерійців повідомляється в українському підручнику по Всесвітній історії для 6 класу.
Підручник, цитуючи Гомера, чомусь упустив продовження фрази про молокоїдів, що кімерійці були «найсправедливішим народом на землі».
І цей підручник називає кімерійців іранськомовним народом, тобто тим, яким не має відношення до українців.
І називає кімерійців цей підручник кочовим народом, який 200 років кочував: "Вони не будували постійних жител, а мандрували степом верхи на конях або в кибитках, запряжених волами".
Хоча "саме кімерійці були першими, хто з мешканців українського Степу навчився виробляти залізо. Ось чому з ними пов’язано початок залізного віку на наших степових теренах".
Підручник замовчує, що на території сучасного Миколаєва близько 1250—925 років до н. е. існувало стародавнє місто-порт кімерійців (білозерської культури). Це найстаріше місто на території України, що згадується в писемних джерелах.
Також відоме збудоване кімерійцями місто Кімерик в Криму, пізніше південно-західний прикордонний форпост Боспорського царства.
Геродот писав пізніше: "І досі ще у Скіфській землі існують кімерійські укріплення та кімерійські переправи; є також і область, що зветься Кімерія, і так званий Кімерійський Боспор".
Чому український підручник приховує від дітей факт існування міст кімерійців?
Тому що це не співпадає з норманською версію Катерини ІІ про існування на території України протоукраїнських держав до приходу "норманів" і "заснування" ними "першої" держави на території України?
Далі підручник для 6 класу сповіщає, що "кімерійці, від другої половини 7 ст. до н. е. були підкорені племенами скіфів" - і що також "скіфи примандрували зі степових районів Передкавказзя", і "як і кімерійці, вони були кочовиками", і, "як і кімерійці, скіфи були іранськомовними", тому "швидко стали з ними одним народом".
На наведеній карті з цього підручника бачимо і скіфів-землеробів, і скіфів-орачів, і царських скіфів - то як це може співвідноситися з кочовиками?
Клавдій Птолемей у II ст. н. е. перелічив по обох берегах Дніпра міста скіфів: Азагарій, Амадока, Сар, Серім, Сарон та Метрополь.
Є так звані пізньоскіфські археологічні пам'ятки вздовж обох берегів Дніпра від Нікополя до Херсона, в пониззях Дністра та у передгірському Криму, які складають дві головні категорії:
городища і поселення та могильники.
Столицею пізньоскіфського царства у Криму було місто Неаполь Скіфський на території сучасного Сімферополя.
Але скіфи були кочовим народом - втовкмачують українським дітям і студентам українські підручники.
А після скіфів на території України були споріднені з ними сармати, які мали свою державу і своїх царів, і яких українські козаки вважали своїми предками.
Але українські підручники і сарматів називають іраномовними кочовиками.
А далі були на території України держави готів, булгар, гунів, антів.
А далі були держави-князівства полян, древлян, сіверян, волинян, білих хорватів, тиверців, уличів - зі своїми містами-фортецями Києвом, Коростенем, Черніговом, Житомиром та іншими. Але підручник називає їх племенами.
Тому що державність на територію України принесли скандинави з Ладоги і Новгорода?
Популярне сьогодні питання чий Крим - як ідентифікація, а глобальніше питання рівня нашого державотворення ми віддаємо трактуванню за версією московитів.
То чию історію вчать українці?
Анатолій Герасимчук, автор книги «Від Русі до України. Відновлення історії» rus-ukraine.com.ua
Кімерійці - народ, який "примандрував з Нижнього Поволжя в Причорноморські степи в 9 ст. до н. е. й панував тут упродовж двох століть. Це перший народ на наших землях, назва якого нам відома. Найдавніша згадка про кімерійців міститься в славнозвісній «Одіссеї» Гомера, а найдокладніша — у праці «батька історії» Геродота. Гомер називав кімерійців «дивними доярами кобилиць і молокоїдами». Багаті на подробиці їхнього життя свідчення ассирійців та вавилонян" - так про кімерійців повідомляється в українському підручнику по Всесвітній історії для 6 класу.
Підручник, цитуючи Гомера, чомусь упустив продовження фрази про молокоїдів, що кімерійці були «найсправедливішим народом на землі».
І цей підручник називає кімерійців іранськомовним народом, тобто тим, яким не має відношення до українців.
І називає кімерійців цей підручник кочовим народом, який 200 років кочував: "Вони не будували постійних жител, а мандрували степом верхи на конях або в кибитках, запряжених волами".
Хоча "саме кімерійці були першими, хто з мешканців українського Степу навчився виробляти залізо. Ось чому з ними пов’язано початок залізного віку на наших степових теренах".
Підручник замовчує, що на території сучасного Миколаєва близько 1250—925 років до н. е. існувало стародавнє місто-порт кімерійців (білозерської культури). Це найстаріше місто на території України, що згадується в писемних джерелах.
Також відоме збудоване кімерійцями місто Кімерик в Криму, пізніше південно-західний прикордонний форпост Боспорського царства.
Геродот писав пізніше: "І досі ще у Скіфській землі існують кімерійські укріплення та кімерійські переправи; є також і область, що зветься Кімерія, і так званий Кімерійський Боспор".
Чому український підручник приховує від дітей факт існування міст кімерійців?
Тому що це не співпадає з норманською версію Катерини ІІ про існування на території України протоукраїнських держав до приходу "норманів" і "заснування" ними "першої" держави на території України?
Далі підручник для 6 класу сповіщає, що "кімерійці, від другої половини 7 ст. до н. е. були підкорені племенами скіфів" - і що також "скіфи примандрували зі степових районів Передкавказзя", і "як і кімерійці, вони були кочовиками", і, "як і кімерійці, скіфи були іранськомовними", тому "швидко стали з ними одним народом".
На наведеній карті з цього підручника бачимо і скіфів-землеробів, і скіфів-орачів, і царських скіфів - то як це може співвідноситися з кочовиками?
Клавдій Птолемей у II ст. н. е. перелічив по обох берегах Дніпра міста скіфів: Азагарій, Амадока, Сар, Серім, Сарон та Метрополь.
Є так звані пізньоскіфські археологічні пам'ятки вздовж обох берегів Дніпра від Нікополя до Херсона, в пониззях Дністра та у передгірському Криму, які складають дві головні категорії:
городища і поселення та могильники.
Столицею пізньоскіфського царства у Криму було місто Неаполь Скіфський на території сучасного Сімферополя.
Але скіфи були кочовим народом - втовкмачують українським дітям і студентам українські підручники.
А після скіфів на території України були споріднені з ними сармати, які мали свою державу і своїх царів, і яких українські козаки вважали своїми предками.
Але українські підручники і сарматів називають іраномовними кочовиками.
А далі були на території України держави готів, булгар, гунів, антів.
А далі були держави-князівства полян, древлян, сіверян, волинян, білих хорватів, тиверців, уличів - зі своїми містами-фортецями Києвом, Коростенем, Черніговом, Житомиром та іншими. Але підручник називає їх племенами.
Тому що державність на територію України принесли скандинави з Ладоги і Новгорода?
Популярне сьогодні питання чий Крим - як ідентифікація, а глобальніше питання рівня нашого державотворення ми віддаємо трактуванню за версією московитів.
То чию історію вчать українці?
Анатолій Герасимчук, автор книги «Від Русі до України. Відновлення історії» rus-ukraine.com.ua
Re: Государственность на землях Украины .
"іраномовні" [скіфи] не означає, що вони розмовляли на фарсі чи навіть старо-перською
скіфи говорили індоєвропейською мовою, яка мала спільні корені з іранськими (персидськими) мовами, але вони розділились ще на зарі появи собстн скіфів. Тобто, скіфи - ніяк не іранці (перси).
2.
скандинави не прийшли з Ладоги (і тим більше Новгорода, який був заснований набагато пізніше)
Вони йшли по торговим шляхам, одним з найважливіших з яких був Дніпро. Вони не засновували "державність" (див. нижче), вони контролювали торгові шляхи
3.
у кімерійців і у скіфів і у сарматів не було "держав сучасного типу" (за Вебером). На той час їх не було майже ні в кого – хіба що Китай, Рим, Персія і Асирія.
У готів часів Черняхівської культури теж не було "держави" – вони просто займались "рекетом базару".
Черняхівська багатонаціональна культура була великим контрабасним базаром, орієнтованим на поставки на Костянтинополь. Готи були "братва", яка цей базар "тримала"..
Більш-менш "королівство" в них склалось лише в Іспанії, коли вони туди домандрували і наклали свій контроль над вже існуючою пост-римською адміністрацією
4.
"кочовий" – не означає "дикий". Це просто засіб ведення господарства в Степу. "Кочові" скіфи-сармати-парфяни-гуни-авари-тюрки-монголи були навіть більше продвинуті в технологіях металообробки, ніж наприклад, франки часів Каролінгів, які саме у аварів навчились концепції універсального конника-вершника на стременах, з якого і пішло європейське лицарство (привіт Іллі Муромцю на картині Васнєцова)
5.
Історія України і БЕЗ "Нахлобучування" багата на події, народи і явища
Давайте вивчати ФАКТИ, а не голіму, хоч і "патріотичну" пропаганду.
Нам є чим пишатись і без цього
Слава Україні!
Anton Dvorzhak Антон Дворжак
Один із базових принципів розуміння історії -- не треба натягувати на минулі епохи концепції з нинішньої епохи на кшталт держави, нації, мови чи релігії.
Держава древності -- це не стабільне утворення зі столицею, кордонами і системою влади, а кочова чи осіла банда, що "кришує" певну територію з розмитими межами, і чим далі від місця поточного перебування, то вплив менше аж до нуля.
Нації виникли після наполеонівських війн, а до того основною одиницею було село чи клан, де всі всіх знали особисто. Села чи клани об'єднувалися у більші сутності, де приналежність вже не відчувалася так сильно. З появою держав концепція міняється, але це ще дуже далеко від сучасної нації.
"Мова -- це діалект з армією і флотом", сказав лінгвіст Макс Вайнрайх. До появи сучасних держав стандартизованих мов не було, а був "мовний континуум", тобто в кожному селі чи в кожному районі великого міста говорили трохи відмінніше від сусідів, і чи більша відстань, тим ці відмінності ставали більш помітними, аж до моменту, коли це була вже геть інша мова.
Релігії схрещувалися, переходили одна в одну, запозичували (і забували, що де запозичили), міняли сенси тих самих понять, перетікали з одних теренів на інші.
Історія країни -- це історія всіх плинних процесів, які відбувалися на її теренах, всіх плинних держав, народів, мов і релігій, які врешті сформували ту унікальність, приналежність до якої ми відчуваємо.
Валерій Пекар
скіфи говорили індоєвропейською мовою, яка мала спільні корені з іранськими (персидськими) мовами, але вони розділились ще на зарі появи собстн скіфів. Тобто, скіфи - ніяк не іранці (перси).
2.
скандинави не прийшли з Ладоги (і тим більше Новгорода, який був заснований набагато пізніше)
Вони йшли по торговим шляхам, одним з найважливіших з яких був Дніпро. Вони не засновували "державність" (див. нижче), вони контролювали торгові шляхи
3.
у кімерійців і у скіфів і у сарматів не було "держав сучасного типу" (за Вебером). На той час їх не було майже ні в кого – хіба що Китай, Рим, Персія і Асирія.
У готів часів Черняхівської культури теж не було "держави" – вони просто займались "рекетом базару".
Черняхівська багатонаціональна культура була великим контрабасним базаром, орієнтованим на поставки на Костянтинополь. Готи були "братва", яка цей базар "тримала"..
Більш-менш "королівство" в них склалось лише в Іспанії, коли вони туди домандрували і наклали свій контроль над вже існуючою пост-римською адміністрацією
4.
"кочовий" – не означає "дикий". Це просто засіб ведення господарства в Степу. "Кочові" скіфи-сармати-парфяни-гуни-авари-тюрки-монголи були навіть більше продвинуті в технологіях металообробки, ніж наприклад, франки часів Каролінгів, які саме у аварів навчились концепції універсального конника-вершника на стременах, з якого і пішло європейське лицарство (привіт Іллі Муромцю на картині Васнєцова)
5.
Історія України і БЕЗ "Нахлобучування" багата на події, народи і явища
Давайте вивчати ФАКТИ, а не голіму, хоч і "патріотичну" пропаганду.
Нам є чим пишатись і без цього
Слава Україні!
Anton Dvorzhak Антон Дворжак
Один із базових принципів розуміння історії -- не треба натягувати на минулі епохи концепції з нинішньої епохи на кшталт держави, нації, мови чи релігії.
Держава древності -- це не стабільне утворення зі столицею, кордонами і системою влади, а кочова чи осіла банда, що "кришує" певну територію з розмитими межами, і чим далі від місця поточного перебування, то вплив менше аж до нуля.
Нації виникли після наполеонівських війн, а до того основною одиницею було село чи клан, де всі всіх знали особисто. Села чи клани об'єднувалися у більші сутності, де приналежність вже не відчувалася так сильно. З появою держав концепція міняється, але це ще дуже далеко від сучасної нації.
"Мова -- це діалект з армією і флотом", сказав лінгвіст Макс Вайнрайх. До появи сучасних держав стандартизованих мов не було, а був "мовний континуум", тобто в кожному селі чи в кожному районі великого міста говорили трохи відмінніше від сусідів, і чи більша відстань, тим ці відмінності ставали більш помітними, аж до моменту, коли це була вже геть інша мова.
Релігії схрещувалися, переходили одна в одну, запозичували (і забували, що де запозичили), міняли сенси тих самих понять, перетікали з одних теренів на інші.
Історія країни -- це історія всіх плинних процесів, які відбувалися на її теренах, всіх плинних держав, народів, мов і релігій, які врешті сформували ту унікальність, приналежність до якої ми відчуваємо.
Валерій Пекар
Re: Государственность на землях Украины .
НЕ ТРИЗУБОМ ЛИШЕ
Княжі знаки Київської династії – одна з найцікавіших тем в історії нашої Держави. Ними позначали кордони володінь, таврували худобу, наносили на побутові та ювелірні вироби, зображували на монетах і печатках. З Х ст. на території української середньовічної держави Русь активно стала запроваджуватися система княжих знаків Київської династії. У науці до них вживають такі назви: тризуб, двозуб, знаки багроподібної форми, знаки індивідуальних форм та знаки, подібні до літери Ж. За часів Русі княжі знаки згадуються під назвами «пятно» та «печать». Кожен князь спадкував знак свого батька та дещо змінював його зображення для відокремлення свого майна від батькового чи братів. Окрім того, один знак міг мати різне накреслення, що було продиктовано поверхнею, на який він зображувався, чи тодішньою модою. Проте він завжди зберігав свою основу. Саме у такий спосіб було утворено розгалужену систему знаків, що розпочалась із двозуба – першого відомого княжого знака з Х ст. На сьогоднішній день відомо про декілька сотень різновидів княжих знаків наших князів. Згодом вони були замінені гербами, проте вони продовжували існувати й уже у змінених формах та перетворилися на герби князів Острозьких, Вишневецьких, Четвертинських, Огінських та інших. У 1918 р. знак Володимира Великого було взято як основу герба України.
До речі, маю ґрунтовне, хоч вже і старе, відео про княжі знаки у себе на Ютуб-каналі "Олександр Алфьоров". Лінк на відео даю у першому коментарі
Княжі знаки Київської династії – одна з найцікавіших тем в історії нашої Держави. Ними позначали кордони володінь, таврували худобу, наносили на побутові та ювелірні вироби, зображували на монетах і печатках. З Х ст. на території української середньовічної держави Русь активно стала запроваджуватися система княжих знаків Київської династії. У науці до них вживають такі назви: тризуб, двозуб, знаки багроподібної форми, знаки індивідуальних форм та знаки, подібні до літери Ж. За часів Русі княжі знаки згадуються під назвами «пятно» та «печать». Кожен князь спадкував знак свого батька та дещо змінював його зображення для відокремлення свого майна від батькового чи братів. Окрім того, один знак міг мати різне накреслення, що було продиктовано поверхнею, на який він зображувався, чи тодішньою модою. Проте він завжди зберігав свою основу. Саме у такий спосіб було утворено розгалужену систему знаків, що розпочалась із двозуба – першого відомого княжого знака з Х ст. На сьогоднішній день відомо про декілька сотень різновидів княжих знаків наших князів. Згодом вони були замінені гербами, проте вони продовжували існувати й уже у змінених формах та перетворилися на герби князів Острозьких, Вишневецьких, Четвертинських, Огінських та інших. У 1918 р. знак Володимира Великого було взято як основу герба України.
До речі, маю ґрунтовне, хоч вже і старе, відео про княжі знаки у себе на Ютуб-каналі "Олександр Алфьоров". Лінк на відео даю у першому коментарі
Re: Государственность на землях Украины .
Годовщина ликвидации Гетманщины: как Екатерина II уничтожила автономию Украины
21 ноября (10 ноября по старому стилю) 1764 года стало датой окончания эпохи Гетманщины — украинского автономного государственного образования в составе Российской империи. Указом императрицы Екатерины II последний гетман Украины Кирилл Разумовский был вынужден отказаться от булавы.
Это событие знаменовало начало полномасштабной интеграции Левобережной Украины в состав империи, что привело к ликвидации ее политической и административной самостоятельности.
Боязнь за свою власть
Еще в начале своего правления Екатерина II сохраняла осторожность в отношениях с Гетманщиной. Все изменилось, когда в 1763 году старшинская рада в Глухове приняла ряд инициатив, направленных на укрепление автономии.
Среди них были предложения о возобновлении выборов гетмана, создании высшего судебного трибунала, восстановлении таможенных границ с Россией и возврате территорий, отторгнутых в предыдущие годы, прекращение бесплатного содержания в Украине российских полков, возвращение народу долгов за последние войны.
В этих действиях Екатерина увидела угрозу собственной единоличной власти в империи. В январе 1764 года она вызвала Разумовского в Санкт-Петербург и сделала ему предложение, от которого он не смог отказаться: отречься от булавы в обмен на государственную пенсию.
Указ о ликвидации Гетманщины
21 ноября 1764 года Екатерина II издала указ о создании Второй Малороссийской коллегии, которой было поручено управление Левобережной Украиной. Возглавил коллегию генерал-губернатор Петр Румянцев. Новый орган ликвидировал остатки самоуправления, а украинские старшины, по приказу Екатерины, должны были заседать вперемешку с российскими чиновниками, дабы искоренить «разрушительную мысль» о самостоятельности украинского народа.
Последствия для Левобережной Украины
Указ 1764 года стал отправной точкой для дальнейших репрессивных шагов. В 1775 году была уничтожена Запорожская Сечь — последний символ украинской военной и политической независимости.
В 1781 году упразднен полковой административный строй, а через два года она ввела крепостное право на Левобережной Украине.
Кроме того, Екатерина II активно боролась с культурной самобытностью Украины. Российская императрица распорядилась изъять украинские книги и переписать историю в пользу имперской идеологии, а преподавание в Киево-Могилянской академии перевести на русский язык. Самой большой исторической фальсификацией стало объявление немки Екатерины наследницей князя Владимира, что заложило основу российского шовинизма.
Имперская логика
Екатерина II завершила политику, начатую Петром I по уничтожению украинской автономии. В рамках «регулярной империи» не было места для автономных образований, таких как Гетманщина. Ордынский дух требовал полного подчинения и унификации территорий.
Таким образом, на конец XVIII века украинские земли окончательно утратили свою автономию, превратившись в колонию Российской империи. Ликвидация Гетманщины не только уничтожила украинскую государственность, но и стала началом долгого периода борьбы за восстановление национальной идентичности.
21 ноября (10 ноября по старому стилю) 1764 года стало датой окончания эпохи Гетманщины — украинского автономного государственного образования в составе Российской империи. Указом императрицы Екатерины II последний гетман Украины Кирилл Разумовский был вынужден отказаться от булавы.
Это событие знаменовало начало полномасштабной интеграции Левобережной Украины в состав империи, что привело к ликвидации ее политической и административной самостоятельности.
Боязнь за свою власть
Еще в начале своего правления Екатерина II сохраняла осторожность в отношениях с Гетманщиной. Все изменилось, когда в 1763 году старшинская рада в Глухове приняла ряд инициатив, направленных на укрепление автономии.
Среди них были предложения о возобновлении выборов гетмана, создании высшего судебного трибунала, восстановлении таможенных границ с Россией и возврате территорий, отторгнутых в предыдущие годы, прекращение бесплатного содержания в Украине российских полков, возвращение народу долгов за последние войны.
В этих действиях Екатерина увидела угрозу собственной единоличной власти в империи. В январе 1764 года она вызвала Разумовского в Санкт-Петербург и сделала ему предложение, от которого он не смог отказаться: отречься от булавы в обмен на государственную пенсию.
Указ о ликвидации Гетманщины
21 ноября 1764 года Екатерина II издала указ о создании Второй Малороссийской коллегии, которой было поручено управление Левобережной Украиной. Возглавил коллегию генерал-губернатор Петр Румянцев. Новый орган ликвидировал остатки самоуправления, а украинские старшины, по приказу Екатерины, должны были заседать вперемешку с российскими чиновниками, дабы искоренить «разрушительную мысль» о самостоятельности украинского народа.
Последствия для Левобережной Украины
Указ 1764 года стал отправной точкой для дальнейших репрессивных шагов. В 1775 году была уничтожена Запорожская Сечь — последний символ украинской военной и политической независимости.
В 1781 году упразднен полковой административный строй, а через два года она ввела крепостное право на Левобережной Украине.
Кроме того, Екатерина II активно боролась с культурной самобытностью Украины. Российская императрица распорядилась изъять украинские книги и переписать историю в пользу имперской идеологии, а преподавание в Киево-Могилянской академии перевести на русский язык. Самой большой исторической фальсификацией стало объявление немки Екатерины наследницей князя Владимира, что заложило основу российского шовинизма.
Имперская логика
Екатерина II завершила политику, начатую Петром I по уничтожению украинской автономии. В рамках «регулярной империи» не было места для автономных образований, таких как Гетманщина. Ордынский дух требовал полного подчинения и унификации территорий.
Таким образом, на конец XVIII века украинские земли окончательно утратили свою автономию, превратившись в колонию Российской империи. Ликвидация Гетманщины не только уничтожила украинскую государственность, но и стала началом долгого периода борьбы за восстановление национальной идентичности.
Re: Государственность на землях Украины .
7500 років тому на теренах України процвітала Трипільська цивілізація, яка відносилась до "Золотої доби" людства. В ті часи на землі прадавньої України постійно панувало явище перенаселення. Дітей було дуже багато, життя дуже заможним, і трипільці постійними потужними еміграційними хвилями розходилися по всіх частинах світу, несучи свою високу, чисту науку справедливого, духовного життя.
Володарями й зберігачами вищих знань у Стародавньому світі були волхви, жерці. Таке переселення було наслідком демографічної політики ВОЛХВІВ, які не допускали скупчення чи перенаселення оріїв, вирубування лісів під нові земельні ділянки тощо.
Об'єднання давньоукраїнських племен, що за часів Трипільської цивілізації переселялися з прадавньої України на "нові землі" називались ПЕЛАЗГАМИ. До об'єднання пелазгів входили такі давньоукраїнські племена: лелеги, венеди, етруски, трояни, давні (Davni), пани, галичі (галичани, галли), обричі, гірники, любичі, поляни, вовки, попелі, компанійці (Сатрапі), савини, доляни, лучани, річани, шикули (сикули) та інші
Саме на землях прадавньої України за часів Трипільської цивілізації уперше з'явилося сільське господарство і промисловість. Уперше приручили коня, корову й інших тварин. Уперше винайшли колесо й воза, і це для людства мало більше значення, ніж вся ядерна фізика.
Зорали першу ріллю і посадили злаки, городину й сади. Випекли рукотворне сонце – пшеничну паляницю. Уперше на планеті розпочалося дво-, триповерхове містобудування, зведено храми, обсерваторію, магістральні траси, піраміди українських степів – скіфські могили, циклопічні фортифікаційні споруди (Змієві вали – задовго до Китайської стіни). Була витворена перша писемність і перша поезія, різні види мистецтва. Зродилась незбагненно досконала наука й інженерна техніка. Тут з'явилася перша космогонія, астрономія, математика, медицина, агрономія, релігія, магія і т.д.
Спираючись на знання пелазгів, які вони принесли до Стародавньої Греції, Піфагор створив своє вчення про числа. Цьому могла посприяти і його мати-пелазгійка, яка служила піфією при храмі у Дельфах. Багато видатних людей Еллади й Риму були праукраїнцями – етрусками або пелазгами. Таку ж провідну роль у державному й духовному житті вихідці з нашого краю відігравали і на всіх інших материках. У Стародавній Греції нашого земляка мислителя Анахарсиса було визнано одним із семи найвеличніших мудреців античного світу.
Ліна Костенко писала про це:
Колись було сім грецьких мудреців – З них Анахарс був скіфом, паралотом.
З праукраїнців походили Піфагор, Анаксагор, Демокріт, Гераклід, Архімед, Геракл – і маса інших. З етрусків чи пелазгів вийшли і всі видатні грекині –Гіпатія, Сафо та ін.
І в усі наступні століття, незважаючи на всі страхітливі випробування та фізичне винищення десятків і десятків мільйонів українців (причому здебільшого саме їх інтелектуальної, духовної еліти), наші краяни завжди продовжували залишатися однією з найінтелектуальніших націй світу. Яку б царину розумової діяльності ви не взяли, серед першого десятка найвидатніших корифеїв світу майже завжди знайдете українця. Хто заперечить, що Шевченко має бути в десятці найкращих поетів планети? І хіба не є беззаперечним, що Леся Українка утримує пальму першості серед поеток світу? Або взяти хоча б найабстрактнішу науку математику. Геніальним математиком вважається Микола Гулак. Георгія Вороного названо найвидатнішим алгебраїстом XX ст. Гідний бути в десятці кращих і Михайло Кравчук. Серед кращих творців космічної техніки й космогонічної теорії традиційно повно українців –Едуард Ціолковський, Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк, Сергій Корольов та ін. У десятку кращих істориків світу входить Михайло Грушевський, а в десятку лінгвістів – Агатангел Кримський – і несть їм числа.
"Українська цивілізація" Олексій Губко, український науковець, психолог, журналіст, літератор і громадський діяч. Автор кількох десятків книг і кількох сотень статей. Кандидат психологічних наук (1962).
Володарями й зберігачами вищих знань у Стародавньому світі були волхви, жерці. Таке переселення було наслідком демографічної політики ВОЛХВІВ, які не допускали скупчення чи перенаселення оріїв, вирубування лісів під нові земельні ділянки тощо.
Об'єднання давньоукраїнських племен, що за часів Трипільської цивілізації переселялися з прадавньої України на "нові землі" називались ПЕЛАЗГАМИ. До об'єднання пелазгів входили такі давньоукраїнські племена: лелеги, венеди, етруски, трояни, давні (Davni), пани, галичі (галичани, галли), обричі, гірники, любичі, поляни, вовки, попелі, компанійці (Сатрапі), савини, доляни, лучани, річани, шикули (сикули) та інші
Саме на землях прадавньої України за часів Трипільської цивілізації уперше з'явилося сільське господарство і промисловість. Уперше приручили коня, корову й інших тварин. Уперше винайшли колесо й воза, і це для людства мало більше значення, ніж вся ядерна фізика.
Зорали першу ріллю і посадили злаки, городину й сади. Випекли рукотворне сонце – пшеничну паляницю. Уперше на планеті розпочалося дво-, триповерхове містобудування, зведено храми, обсерваторію, магістральні траси, піраміди українських степів – скіфські могили, циклопічні фортифікаційні споруди (Змієві вали – задовго до Китайської стіни). Була витворена перша писемність і перша поезія, різні види мистецтва. Зродилась незбагненно досконала наука й інженерна техніка. Тут з'явилася перша космогонія, астрономія, математика, медицина, агрономія, релігія, магія і т.д.
Спираючись на знання пелазгів, які вони принесли до Стародавньої Греції, Піфагор створив своє вчення про числа. Цьому могла посприяти і його мати-пелазгійка, яка служила піфією при храмі у Дельфах. Багато видатних людей Еллади й Риму були праукраїнцями – етрусками або пелазгами. Таку ж провідну роль у державному й духовному житті вихідці з нашого краю відігравали і на всіх інших материках. У Стародавній Греції нашого земляка мислителя Анахарсиса було визнано одним із семи найвеличніших мудреців античного світу.
Ліна Костенко писала про це:
Колись було сім грецьких мудреців – З них Анахарс був скіфом, паралотом.
З праукраїнців походили Піфагор, Анаксагор, Демокріт, Гераклід, Архімед, Геракл – і маса інших. З етрусків чи пелазгів вийшли і всі видатні грекині –Гіпатія, Сафо та ін.
І в усі наступні століття, незважаючи на всі страхітливі випробування та фізичне винищення десятків і десятків мільйонів українців (причому здебільшого саме їх інтелектуальної, духовної еліти), наші краяни завжди продовжували залишатися однією з найінтелектуальніших націй світу. Яку б царину розумової діяльності ви не взяли, серед першого десятка найвидатніших корифеїв світу майже завжди знайдете українця. Хто заперечить, що Шевченко має бути в десятці найкращих поетів планети? І хіба не є беззаперечним, що Леся Українка утримує пальму першості серед поеток світу? Або взяти хоча б найабстрактнішу науку математику. Геніальним математиком вважається Микола Гулак. Георгія Вороного названо найвидатнішим алгебраїстом XX ст. Гідний бути в десятці кращих і Михайло Кравчук. Серед кращих творців космічної техніки й космогонічної теорії традиційно повно українців –Едуард Ціолковський, Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк, Сергій Корольов та ін. У десятку кращих істориків світу входить Михайло Грушевський, а в десятку лінгвістів – Агатангел Кримський – і несть їм числа.
"Українська цивілізація" Олексій Губко, український науковець, психолог, журналіст, літератор і громадський діяч. Автор кількох десятків книг і кількох сотень статей. Кандидат психологічних наук (1962).
Re: Государственность на землях Украины .
Старовинні назви КИЄВА
«І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом.»
Усі ми знаємо, що назва нашої столиці пішла від імені засновника - Кия. Втім головне місто країни мало ще дві назви, походження яких досі залишаються загадкою для дослідників.
САМБАТАС
У 948 році Костянтин Багрянородний написав трактат "Про управління імперією". Текст не був призначений для широкої публіки, фактично він писав трактат для своїх нащадків. У тексті Костянтин зазначає, що столицею Русі є місто Київ і другою назвою міста є Самбатас.
Варто зазначити, що ця назва не зустрічалася потім у жодних джерелах. Дослідники поки не визначили, що це слово може означати. Є різні теорії походження цього топоніму: назва може бути хазарською, скандинавською, готською, єврейською, балтійською, болгарською, тюркською та навіть іранською.
КЕНУГАРД
Вікінги у давнину називали нашу славну столицю Кенугард. Ця назва збереглася в кількох давньоскандинавських сагах, зокрема в "Сазі про Еймунда".
Є два варіанти тлумачення цієї назви. Згідно з першою теорією, "Кенугард" означає "місто човнів", адже Київ дійсно знаходився в центрі торгівлі.
Друга теорія стверджує, що ця назва має таке ж походження, як і сучасний варіант "Київ". Нібито обидві назви можна трактувати як "місто Кия".
Старовинні назви районів Києва
Оболонь — коріння слова «оболонь», очевидно, йде в ті часи, коли люди континенту говорили на одній прамові. Оболонь - італійська Болонья має походження від одного слова, яке означає, що "на літо луки розливаються з безліччю озер".
Поділ - стародавні слов’яни називали місцевість під горою, або "по низу", "по долу".
Печерськ - має відношення до печер.
Желяни - на місці сучасних Жулян знаходилося святилище слов’янської богині смутку – Желі та
стали звичним нам Жулянами тільки на початку XX ст. з вини службовця імперської канцелярії, що переплутав букву,
Видубичі - саме в цьому місці виплив на берег («Видибай боже») дерев’яний ідол Перуна, який скинув в річку 988 року князь Володимир при Хрещені Русі.
А ось в районі Кирилівської гори мешкав не Бог та не ідол, а справжній дракон. За переказами, легендарного Горинича убив київський богатир Кирило Кожум’яка, а на місці побудували церкву
Деміївка з’явилася в XIX ст. і пов’язана з купцем Демієм.
Борщагівка — названа від річки Борщівка, на берегах якої ріс борщець, або щавель, звідки і походить назва борщу (борщець - інгредієнт).
Сирець - походить від виробництва необпаленої цегли, - сирцю.
Шулявка – йде корінням в Київську Русь. Тільки тоді ця місцевість іменувалася трохи по-іншому – Шелвів борок (так називали невисокий лісок із галявинами) та пізніше складне на вимову слово перетворили в Шулявку.
Конча-Заспа — у цьому місці козаки напали на сонне польське військо, і польські вартові, щоб розбудити сплячих шляхтичів, голосно кричали «Кінчай засипати!».
Куренівка – в козацькі часи стояли курені.
Теремки – за часів Київської Русі знаходилися тереми знаті.
Вітряні Гори – пагорби неподалік виноградників, де зазвичай дме сильний вітер.
Осокорки – від дерева осокір, яке і зараз часто зустрічається в цьому районі.
Виноградар – місце, де вирощували виноград.
Липки - від липової алеї на Печерську, що якось належала Лаврі.
Галагани – від прізвища господарів, поміщиків Галаганів.
Позняки – від прізвища Позняка, місцевого поміщика.
Дарниця - За версією дослідника А. Железного, назва поселення походить від назви р. Дарниця. В деяких тюркських мовах поняття «річка» виражено словом «даріа» (Аму-Дар'я — Мати річка). Вперше Дарниця згадується в 1509 році у стародавніх слов'янських рукописах зі згадки про те, що великий литовський князь подарував Микільсько-Пустиному монастирю ділянку берега на річці Дарниця.
Чоколівка — від прізвища власника друкарні Чоколова, який дав 9 тисяч рублів на придбання землі.
Караваєві Дачі - відповідь у назві, - тут були дачі відомого хірурга В.А. Караваєва.
Кучмин Яр – від прізвища першопоселенця Григорія Кучми.
Вигурівщина - по імені колишнього власника – дворянина Станіслава Вигури (землі під Києвом йому подарував польський король Сигізмунд).
Троєщина - поруч якось знаходилися володіння Троїцького монастиря, на яких кілька сот років тому оселилися жителі Чернігівської губернії.
Либідьська - від назви річки Либідь
Почайна - від назви річки Почайна
Хрещатик - головна вулиця міста Києва являє собою долину між Старим містом і Печерськом. Долина ця була перехрещена іншими долинами, або балками. Звідси назва: перехрещена, або Хрещата долина, Хрещатик
Лук'янівка - на ім'я Лук'яна, який тримав землю
Татарка — від нижньогородських татар, які оселилися поблизу нинішньої Татарської вулиці (названа в 60-ті роки XIX століття), а невдовзі влаштувалися на Подолі біля Житнього ринку.
Протасів Яр - відомий під сучасною назвою від початку XIX століття, коли його землями володів місцевий селянин Протас.
Голосіїво - назва пов'язана зі словом голосити. За легендою, після чергового нападу татар на Київ, саме тут місцевості жителі міста голосили - оплакували загиблих і захоплених в полон.
Берестейка — від україномовного застарілого топоніма Берестя
Дорогожичі — походить від "Дороги жити", бо було місцем помешкання вельмож.
Нивки — назва пов'язана з річкою Нивкою, що протікала на Борщагівці
Святошин - назва має витоки із часів Київської Русі і пов'язується з ім'ям Чернігівського князя Святослава Давидовича, бо ці землі були його вотчиною і дісталися йому у спадок. На схилі літ він перейшов у чернецтво і в народі він звався Святоша. Про це ж загадка у Літописі Руському.
Біличі - утворилися від особливостей рельєфу і угідь. Місцевість мала багато білої крейди, білих грибів та білок у лісах. В документах урочище Біличі вперше згадано в 1161 році.
Берковець - 'бірка' - вівця, бо тут була наявність монастирського пасовиська. Вперше згадується 1240 року як поселення Берков, що належало Києво-Печерському монастирю.
Биківня - місцеві жителі замість коней впрягали биків, що для цього там утримувались, у вози, які через болота перетягували купецький товар.
Княжичі - згідно з легендою, ще в княжі часи, тут мав свій палац Соловей Розбійник. Літописні ж згадки про Бронь-Княжу відносяться до 1125—1147 рр. Польська королівська грамота згадує про Княжичі як поселення монахів у 1489 році.
Пуща-Водиця - назву місцевість отримала від слова «пуща», тобто густий, непрохідний ліс, і невеличкої річки Водиці, якої вже не існує.
Солом'янка - він солом'яних хат, де мешкали залежні селяни, «закріплені» за духівництвом Києво-Печерської Лаври, та відставні солдати.
Бортничі - рід занять перших поселенців, які в давні часи займалися бортництвом - збиранням у лісі меду диких бджіл з бортей.
Китаїв - від давньослов'янського слова «кита» — «зв'язаний в пучок» сніп.
Корчувате - походить від давнього слова «корч» (кущ, пень).
Березняки - "Березняк» походить від березового гаю, що існував у цій місцевості.
Воскресінка - від назви церкви "Воскресіння Христового", що на Подолі, якій належали ці землі.
Труханів - дочка половецького хана Тугоркана (Тугорхана), вона ж дружина князя Святополка Ізяславовича мала свою літню резиденції на сучасному Трухановому острові.
Райдужний - згідно уявлення стародавніх, тут знаходився «райський міст-дуга» між «дольнім» і «горнім» світами – тобто особливе святе місце
«І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом.»
Усі ми знаємо, що назва нашої столиці пішла від імені засновника - Кия. Втім головне місто країни мало ще дві назви, походження яких досі залишаються загадкою для дослідників.
САМБАТАС
У 948 році Костянтин Багрянородний написав трактат "Про управління імперією". Текст не був призначений для широкої публіки, фактично він писав трактат для своїх нащадків. У тексті Костянтин зазначає, що столицею Русі є місто Київ і другою назвою міста є Самбатас.
Варто зазначити, що ця назва не зустрічалася потім у жодних джерелах. Дослідники поки не визначили, що це слово може означати. Є різні теорії походження цього топоніму: назва може бути хазарською, скандинавською, готською, єврейською, балтійською, болгарською, тюркською та навіть іранською.
КЕНУГАРД
Вікінги у давнину називали нашу славну столицю Кенугард. Ця назва збереглася в кількох давньоскандинавських сагах, зокрема в "Сазі про Еймунда".
Є два варіанти тлумачення цієї назви. Згідно з першою теорією, "Кенугард" означає "місто човнів", адже Київ дійсно знаходився в центрі торгівлі.
Друга теорія стверджує, що ця назва має таке ж походження, як і сучасний варіант "Київ". Нібито обидві назви можна трактувати як "місто Кия".
Старовинні назви районів Києва
Оболонь — коріння слова «оболонь», очевидно, йде в ті часи, коли люди континенту говорили на одній прамові. Оболонь - італійська Болонья має походження від одного слова, яке означає, що "на літо луки розливаються з безліччю озер".
Поділ - стародавні слов’яни називали місцевість під горою, або "по низу", "по долу".
Печерськ - має відношення до печер.
Желяни - на місці сучасних Жулян знаходилося святилище слов’янської богині смутку – Желі та
стали звичним нам Жулянами тільки на початку XX ст. з вини службовця імперської канцелярії, що переплутав букву,
Видубичі - саме в цьому місці виплив на берег («Видибай боже») дерев’яний ідол Перуна, який скинув в річку 988 року князь Володимир при Хрещені Русі.
А ось в районі Кирилівської гори мешкав не Бог та не ідол, а справжній дракон. За переказами, легендарного Горинича убив київський богатир Кирило Кожум’яка, а на місці побудували церкву
Деміївка з’явилася в XIX ст. і пов’язана з купцем Демієм.
Борщагівка — названа від річки Борщівка, на берегах якої ріс борщець, або щавель, звідки і походить назва борщу (борщець - інгредієнт).
Сирець - походить від виробництва необпаленої цегли, - сирцю.
Шулявка – йде корінням в Київську Русь. Тільки тоді ця місцевість іменувалася трохи по-іншому – Шелвів борок (так називали невисокий лісок із галявинами) та пізніше складне на вимову слово перетворили в Шулявку.
Конча-Заспа — у цьому місці козаки напали на сонне польське військо, і польські вартові, щоб розбудити сплячих шляхтичів, голосно кричали «Кінчай засипати!».
Куренівка – в козацькі часи стояли курені.
Теремки – за часів Київської Русі знаходилися тереми знаті.
Вітряні Гори – пагорби неподалік виноградників, де зазвичай дме сильний вітер.
Осокорки – від дерева осокір, яке і зараз часто зустрічається в цьому районі.
Виноградар – місце, де вирощували виноград.
Липки - від липової алеї на Печерську, що якось належала Лаврі.
Галагани – від прізвища господарів, поміщиків Галаганів.
Позняки – від прізвища Позняка, місцевого поміщика.
Дарниця - За версією дослідника А. Железного, назва поселення походить від назви р. Дарниця. В деяких тюркських мовах поняття «річка» виражено словом «даріа» (Аму-Дар'я — Мати річка). Вперше Дарниця згадується в 1509 році у стародавніх слов'янських рукописах зі згадки про те, що великий литовський князь подарував Микільсько-Пустиному монастирю ділянку берега на річці Дарниця.
Чоколівка — від прізвища власника друкарні Чоколова, який дав 9 тисяч рублів на придбання землі.
Караваєві Дачі - відповідь у назві, - тут були дачі відомого хірурга В.А. Караваєва.
Кучмин Яр – від прізвища першопоселенця Григорія Кучми.
Вигурівщина - по імені колишнього власника – дворянина Станіслава Вигури (землі під Києвом йому подарував польський король Сигізмунд).
Троєщина - поруч якось знаходилися володіння Троїцького монастиря, на яких кілька сот років тому оселилися жителі Чернігівської губернії.
Либідьська - від назви річки Либідь
Почайна - від назви річки Почайна
Хрещатик - головна вулиця міста Києва являє собою долину між Старим містом і Печерськом. Долина ця була перехрещена іншими долинами, або балками. Звідси назва: перехрещена, або Хрещата долина, Хрещатик
Лук'янівка - на ім'я Лук'яна, який тримав землю
Татарка — від нижньогородських татар, які оселилися поблизу нинішньої Татарської вулиці (названа в 60-ті роки XIX століття), а невдовзі влаштувалися на Подолі біля Житнього ринку.
Протасів Яр - відомий під сучасною назвою від початку XIX століття, коли його землями володів місцевий селянин Протас.
Голосіїво - назва пов'язана зі словом голосити. За легендою, після чергового нападу татар на Київ, саме тут місцевості жителі міста голосили - оплакували загиблих і захоплених в полон.
Берестейка — від україномовного застарілого топоніма Берестя
Дорогожичі — походить від "Дороги жити", бо було місцем помешкання вельмож.
Нивки — назва пов'язана з річкою Нивкою, що протікала на Борщагівці
Святошин - назва має витоки із часів Київської Русі і пов'язується з ім'ям Чернігівського князя Святослава Давидовича, бо ці землі були його вотчиною і дісталися йому у спадок. На схилі літ він перейшов у чернецтво і в народі він звався Святоша. Про це ж загадка у Літописі Руському.
Біличі - утворилися від особливостей рельєфу і угідь. Місцевість мала багато білої крейди, білих грибів та білок у лісах. В документах урочище Біличі вперше згадано в 1161 році.
Берковець - 'бірка' - вівця, бо тут була наявність монастирського пасовиська. Вперше згадується 1240 року як поселення Берков, що належало Києво-Печерському монастирю.
Биківня - місцеві жителі замість коней впрягали биків, що для цього там утримувались, у вози, які через болота перетягували купецький товар.
Княжичі - згідно з легендою, ще в княжі часи, тут мав свій палац Соловей Розбійник. Літописні ж згадки про Бронь-Княжу відносяться до 1125—1147 рр. Польська королівська грамота згадує про Княжичі як поселення монахів у 1489 році.
Пуща-Водиця - назву місцевість отримала від слова «пуща», тобто густий, непрохідний ліс, і невеличкої річки Водиці, якої вже не існує.
Солом'янка - він солом'яних хат, де мешкали залежні селяни, «закріплені» за духівництвом Києво-Печерської Лаври, та відставні солдати.
Бортничі - рід занять перших поселенців, які в давні часи займалися бортництвом - збиранням у лісі меду диких бджіл з бортей.
Китаїв - від давньослов'янського слова «кита» — «зв'язаний в пучок» сніп.
Корчувате - походить від давнього слова «корч» (кущ, пень).
Березняки - "Березняк» походить від березового гаю, що існував у цій місцевості.
Воскресінка - від назви церкви "Воскресіння Христового", що на Подолі, якій належали ці землі.
Труханів - дочка половецького хана Тугоркана (Тугорхана), вона ж дружина князя Святополка Ізяславовича мала свою літню резиденції на сучасному Трухановому острові.
Райдужний - згідно уявлення стародавніх, тут знаходився «райський міст-дуга» між «дольнім» і «горнім» світами – тобто особливе святе місце
Re: Государственность на землях Украины .
Римский аристократ и украинские казаки: о несбывшейся мечте шелкового анклава в Османской империиВ начале XVII века казаки уже прославились как грозная сила на Черном море. Их дерзкие рейды на османские порты наводили ужас. Турецкие суда летом боялись выходить в море, а города вдоль побережья жили в постоянной тревоге. Европейские наблюдатели начали воспринимать казаков как потенциальных союзников в борьбе против Порты.
В это время римский дипломат и путешественник Пьетро Делла Валле путешествовал по Востоку. Впервые о казаках он слышал от местных христиан и венецианских послов в 1614 году, когда прибыл в Стамбул.
Встреча, зародившая мечтуЧерез четыре года, уже в Персии, при дворе шаха Аббаса I, Делла Валле познакомился с казаком по имени Степан. Тот был послан для установления союза с персами, чтобы усилить борьбу против Османской империи.
Пьетро увидел в этом шанс. Он добился аудиенции у шаха Аббаса I и предложил стратегический план: обеспечить Персии выход к Черному морю через грузинские территории и установить постоянную военную базу под Трапезундом (современный Трабзон) — важным портом на северо-востоке Турции.
Ключевым элементом плана были казаки — опытные воины, мореплаватели и непримиримые враги турок. Делла Валле считал, что казаки смогут обеспечить безопасность маршрута, удерживать базу и сопровождать грузы.
Крах мечтыОднако планам не суждено было сбыться. Степана отправили назад к казакам, которые находились в Грузии, с письмом шаха, но вскоре он вынужден был вернуться. Его товарищей предал местный правитель: 39 казаков попали в плен к туркам, лишь немногим удалось бежать.
Персия и Польша, несмотря на переписку о коалиции, не нашли общего языка. Речь Посполитая была занята войной с Московией, а шах в 1618 году заключил мир с турками. Геополитические расклады похоронили идею анклава. Пьетро Делла Валле вернулся в Рим в 1626 году, став известным ученым. Его пророчество о казацкой республике отчасти сбылось с войной Хмельницкого.
Что могло бы бытьИстория не терпит сослагательного наклонения, но если бы план Делла Валле был реализован, казаки получили бы официальную территорию в пределах Османской империи — нечто вроде полуавтономного анклава. Это обеспечило бы им легализацию и опору для дальнейших операций.
Персия бы получила безопасный путь для экспорта шелка, а Европа — возможность получать восточные товары минуя турецкий контроль. Казаки могли бы стать не только военной силой, но и торговым посредником между Востоком и Западом.
Потомки казаков в ТрапезундеИнтересно, что через 300 лет потомки казаков все же окажутся в Трапезунде. В апреле 1916 году украинцы ,служившие в российской армии, вошли в этот турецкий порт.
Позже, после провозглашения УНР, в Трапезунде возник Украинский Комитет войск Анталийского побережья, который занимался украинизацией армии и издавал несколько газет.
Когда борьба за независимость обострила конфликты, украинцы организовали спасательные операции: из Одессы в Турцию отправлялись корабли, чтобы эвакуировать тех, кто стремился строить свободную Украину.
Re: Государственность на землях Украины .
Киевская Русь или просто Русь: как правильно называть древнее государствоВопрос правильного наименования древнего восточнославянского государства вызывает споры среди историков, политиков и общественности.
Стоит ли употреблять термин «Киевская Русь», или достаточно просто «Русь»? А может быть, «Древняя Русь» или «Украина-Русь»? Эти названия имеют разный исторический и политический подтекст, поэтому важно понимать их происхождение и значение.
Существовало ли название «Киевская Русь» в древности
Ни одна из древних летописей не упоминает государство под названием «Киевская Русь». В средневековых источниках оно называется просто как Русь. Названия «Киевская Русь», «Древняя Русь», «Украина-Русь» — это современные исторические конструкции, появившиеся значительно позже.
Термин «Киевская Русь» использовал в XIX веке украинский историк Михаил Максимович. Сначала он обозначал только территорию Среднего Поднепровья с центром в Киеве, но впоследствии его стали применять российские имперские историки ко всему государству Рюриковичей.
Для них это название позволяло создать очень выгодное хронологическое деление:
Киевская Русь (IX–XIII вв.) — период, когда главным центром был Киев.Московская Русь (XIV–XVII вв.) — когда политический центр «переместился» в Москву.Российская империя/«Петербургская Русь» (с XVIII в.) — когда столицей стал Петербург.Таким образом, концепция Киевской Руси служила обоснованию идеи о «единой российской государственности» от Киева до Москвы. Ну и о «едином народе».
«Украина-Русь»
В конце XIX – начале XX века украинские историки, в частности Михаил Грушевский, ввели термин «Украина-Русь». Он подчеркивал непрерывность украинской государственности от Киевской Руси до казацкого времени.
Грушевский считал, что:
Русь – это предок современной Украины, а не России.Московское государство – это отдельный политический проект, который только украл название «Русь».Древняя Русь и «Древнерусское государство»
В украинской историографии альтернативой стал термин «Древняя Русь», который употреблялся еще в «Истории русов» (XIX в.). Он обозначал период IX–XIV веков, когда Киев являлся политическим и культурным центром.
В советской историографии получил распространение термин «Древнерусское государство», пытавшийся объединить историю Украины, Беларуси и России в единый нарратив.
Почему терминология важна сегодня
Политический контекстРоссия активно использует термин «Древняя Русь», чтобы доказать, что Украина является частью единого «русского мира».
Международное восприятиеВ западной историографии часто используют «Kievan Rus», «Ancient Rus'» или вообще «Old Russia», которые путают с современной Россией. Поэтому украинским историкам важно подчеркивать киевское происхождение этого государства.
Национальная идентичностьНазвание «Русь» или «Украина-Русь» помогает отделить историю Украины от имперских нарративов.
Какое название правильно
Для украинского контекста целесообразно использовать «Русь», «Украина-Русь» или «Киевское государство», поскольку они подчеркивают национальную и государственную принадлежность. В то же время «Древняя Русь», «Киевская Русь» лучше избегать из-за ее идеологической нагрузки в российской историографии.
Название государства IX–XIII веков – это не только вопрос терминологии, но и борьба за историческую память. В современных условиях, когда Россия пытается присвоить наследие Руси, украинцам важно отстаивать термины, отражающие нашу идентичность.
Re: Государственность на землях Украины .
ЧОМУ НАШУ ДЕРЖАВНІСТЬ СТЕРЛИ З ПАМ’ЯТІ?
У IX–X сторіччях Київ став столицею могутньої держави — Русі.
Здавалося б, це і є початок. Офіційна історія стверджує: до того тут були тільки племена. Роз’єднані, дикі, невлаштовані.
Але це — неправда. Або принаймні — неповна правда.
Бо ще за тисячоліття до Київської Русі, на території сучасної України існували держави.
▪ Міста-держави Північного Причорномор’я — VII–V століття до нашої ери.
▪ Боспорське царство — 480 р. до н.е., Крим і Приазов’я.
▪ Понтійське царство — ІІІ–І ст. до н.е., Причорномор’я і Мала Азія.
▪ Імперія Германаріха, держава готів — III–IV століття н.е.
▪ Імперія гунів — від Чорного моря до Рейну, створена у 370-х рр.
▪ Хозарський каганат — VI–X століття. Розгромлений Святославом у 969 р.
І це — держави, не племена. З арміями, законами, династіями, дипломатією.
Та варто нам дійти до скіфів чи антів — і все різко спрощується: “племена”.
Хоча у «царських скіфів» був цар, деспотична централізована влада, власна культура й релігія. Що це, як не ознаки державності?
Сармати. Теж на нашій землі. III ст. до н.е. – III ст. н.е.
У легенді про сарматську царицю Амагу прямо згадується, що її чоловік — цар, який занехаяв державні справи через зловживання медом.
Якщо у народу були “державні справи”, то, мабуть, вони були таки державою, а не просто кочовим племенем.
Чому тоді скіфів і сарматів сучасна наука раптом “знижує в ранзі”? Чому їхню державність не визнають?
Чому слов’янські союзи на території України — полян, древлян, сіверян, тиверців, уличів, білих хорватів — у IX–X століттях називають племенами, хоча це вже був час утворення справжніх державних структур?
Чому про союзи племен на заході Європи (франки, сакси, бургунди) говорять: «прадержави», а про нас — «племена»?
Чому вважається, що історія державності на українських землях почалася тільки з приходом варягів?
Відповідь не складна. Але болюча.
Бо нам цілеспрямовано стерли історію державності.
Сказали: до варягів нічого не було. До християнства — темрява, хаос.
Бо якщо в нас не було державності, значить — ми не були народом. Значить — нас можна було колонізувати, асимілювати, «захищати».
І так, згодом, нас почали “захищати” то Литва, то Польща, то Москва…
Але ж навіть у XIX столітті в «Історії Русів» наводиться грамота Казимира III Великого від 17 березня 1339 року, де русини названі нащадками сарматів, і поляки — їхніми братами по крові. Бо обидва народи — сарматського походження.
Тобто навіть поляки визнавали, що руський народ має глибоке історичне коріння — аж до сарматських часів.
Але в сучасній історіографії все це стерто. Знецінено.
Не через випадок — а через ідеологію.
І тут виникає головне питання:
Чому саме індоєвропейські народи, які є очевидними предками русів-українців, позбавлені в офіційній історії ознак державності?
Хто і навіщо це зробив?
І, головне —
Чи не час нам повернути свою історію?
Анатолій Герасимчук,
автор книг «Від Русі до України. Відновлення історії», «Чий Крим. Війни в степах України».
У IX–X сторіччях Київ став столицею могутньої держави — Русі.
Здавалося б, це і є початок. Офіційна історія стверджує: до того тут були тільки племена. Роз’єднані, дикі, невлаштовані.
Але це — неправда. Або принаймні — неповна правда.
Бо ще за тисячоліття до Київської Русі, на території сучасної України існували держави.
▪ Міста-держави Північного Причорномор’я — VII–V століття до нашої ери.
▪ Боспорське царство — 480 р. до н.е., Крим і Приазов’я.
▪ Понтійське царство — ІІІ–І ст. до н.е., Причорномор’я і Мала Азія.
▪ Імперія Германаріха, держава готів — III–IV століття н.е.
▪ Імперія гунів — від Чорного моря до Рейну, створена у 370-х рр.
▪ Хозарський каганат — VI–X століття. Розгромлений Святославом у 969 р.
І це — держави, не племена. З арміями, законами, династіями, дипломатією.
Та варто нам дійти до скіфів чи антів — і все різко спрощується: “племена”.
Хоча у «царських скіфів» був цар, деспотична централізована влада, власна культура й релігія. Що це, як не ознаки державності?
Сармати. Теж на нашій землі. III ст. до н.е. – III ст. н.е.
У легенді про сарматську царицю Амагу прямо згадується, що її чоловік — цар, який занехаяв державні справи через зловживання медом.
Якщо у народу були “державні справи”, то, мабуть, вони були таки державою, а не просто кочовим племенем.
Чому тоді скіфів і сарматів сучасна наука раптом “знижує в ранзі”? Чому їхню державність не визнають?
Чому слов’янські союзи на території України — полян, древлян, сіверян, тиверців, уличів, білих хорватів — у IX–X століттях називають племенами, хоча це вже був час утворення справжніх державних структур?
Чому про союзи племен на заході Європи (франки, сакси, бургунди) говорять: «прадержави», а про нас — «племена»?
Чому вважається, що історія державності на українських землях почалася тільки з приходом варягів?
Відповідь не складна. Але болюча.
Бо нам цілеспрямовано стерли історію державності.
Сказали: до варягів нічого не було. До християнства — темрява, хаос.
Бо якщо в нас не було державності, значить — ми не були народом. Значить — нас можна було колонізувати, асимілювати, «захищати».
І так, згодом, нас почали “захищати” то Литва, то Польща, то Москва…
Але ж навіть у XIX столітті в «Історії Русів» наводиться грамота Казимира III Великого від 17 березня 1339 року, де русини названі нащадками сарматів, і поляки — їхніми братами по крові. Бо обидва народи — сарматського походження.
Тобто навіть поляки визнавали, що руський народ має глибоке історичне коріння — аж до сарматських часів.
Але в сучасній історіографії все це стерто. Знецінено.
Не через випадок — а через ідеологію.
І тут виникає головне питання:
Чому саме індоєвропейські народи, які є очевидними предками русів-українців, позбавлені в офіційній історії ознак державності?
Хто і навіщо це зробив?
І, головне —
Чи не час нам повернути свою історію?
Анатолій Герасимчук,
автор книг «Від Русі до України. Відновлення історії», «Чий Крим. Війни в степах України».
Re: Государственность на землях Украины .
Віднайдення історії України: про унікальну знахідку найдавнішого козацького документа українською мовоюУкраїнські історики в рамках проєкту Міністерства закордонних справ України «Резиденція Пилипа Орлика. Віднайдення історії України в архівах світу» здійснили прорив у дослідженні української історії.
Результатом багатомісячної роботи стало виявлення унікальних документів, які раніше не були відомі науковому світу. Серед них — перше досьє гетьмана Пилипа Орлика, листи самого гетьмана, його родини та шведських королів, а також найдавніший козацький документ українською мовою, датований 1582 роком.
Особливу увагу привертає лист Пилипа Орлика до султана Махмуда I. У ньому гетьман закликав до звільнення України від російського впливу та проголошення її незалежною державою. Цей документ є важливим свідченням дипломатичних зусиль Орлика у боротьбі за українську державність.
Масштабна робота істориківНад проєктом працювали провідні українські історики: Олександр Середа, Олег Однороженко, Марина Траттнер, Наталія Дробязко та Марина Хармак.
Вони опрацювали величезний масив документів: 2500 архівних справ із бібліотек і архівів Литви, 600 сторінок шістьма мовами з Державного архіву Швеції та понад 2200 документів з архівів Туреччини й Болгарії. Ця робота дозволила відкрити нові сторінки української історії, що довгий час буди невідомі.
Значення знахідок для України та світуЯк підкреслив міністр закордонних справ Андрій Сибіга, ці відкриття мають не лише національне, а й міжнародне значення.
«Досліджуючи раніше невідомі сторінки нашої славетної історії, вчені "Резиденції Орлика" відновлюють справжню роль нашої держави у доленосних історичних процесах. Українці, світ та наші міжнародні партнери мають знати про це, щоб розуміти справжній внесок України у спільну європейську історію», — зазначив він.
Документи свідчать про активну дипломатичну діяльність Пилипа Орлика, спрямовану на створення міжнародної коаліції для підтримки української незалежності. Вони підкреслюють роль України як ключового гравця в європейській історії, зокрема у захисті Європи від зовнішніх загроз.
Що даліЗа результатами першого етапу проєкту МЗС України планує профінансувати видання зібраних матеріалів. Ці публікації будуть представлені міжнародним партнерам, науковим колам і широкій громадськості. Такий крок сприятиме популяризації української історії та зміцненню позицій України на міжнародній арені.
Пишаємося нашими істориками!
Re: Государственность на землях Украины .
Кімри, сколоти, фракійці: тяглість цивілізації на українських землях
Про витоки української державності: до Рюрика, без імперських міфів.
Коли говоримо про коріння української нації, то нам нав’язують образ диких племен, до яких прийшов «цивілізатор» із півночі - скандинав.
Але що, якщо справжні витоки української цивілізації криються зовсім не там?
Що, як предками українців були ті, кого давні греки вважали найсправедливішими народами, а Рим — найнебезпечнішими повстанцями?
КІМРИ — СЛІД КЕЛЬТІВ В УКРАЇНІ?
Слово “кімри” — знайоме багатьом британцям. Це самоназва валлійців (валл. Cymry), а назва англійської області Камбрія (Cumbria) походить від того ж кореня.
Але кімри — це ще й кімерійці, одні з найдавніших індоєвропейських народів, що жили на території сучасної України в IX–VIII ст. до н.е.
Геродот писав:
«Країна, де тепер живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кімерійською… Ще й тепер у Скіфії існують кімерійські фортеці, кімерійські переправи, є також країна, що називається Кімерією, є й так званий Кімерійський Боспор.»
Це стосується сучасного Півдня України — Миколаївщини, Херсонщини, Криму. Саме тут:
• розташовувалося місто Кімерія — на території теперішнього Миколаєва;
• у Криму — місто Кімерик (Кіммерис), згадане в грецьких джерелах;
• Боспор Кімерійський — територія, яка забезпечувала до 16 тисяч тонн хліба щороку для Афін (свідчення Демосфена).
Це не “дикі” племена, а народи з розвинутим землеробством, торгівлею, державністю й зовнішньою політикою.
СКОЛОТИ-СКІФИ — ВЕЛИКА ДЕРЖАВА СТЕПУ
Після кімерійців на ці землі приходять сколоти — народ, який греки називали скіфами. Сколоти продовжили хліборобську та військову традицію кімерійців, перейнявши багато з їхньої культури.
• Вони залишили по собі кургани (зокрема — царські), мечі, золоті прикраси й урбанізовані поселення.
• У них була структура влади, поділ на класи, своя релігія, пантеон і етнонім, який не має нічого спільного з “вікінгами”.
Сколоти (скіфи) — це східні індоєвропейці, родичі слов’ян. А сколот — це не чужинець, а прадід українця, чиє ім’я носить чимало місцевостей і навіть людей (пор. Скала, Скитальський, Сквирський тощо).
ФРАКІЙЦІ — БРАТИ З ПІВДНЯ
Фракійці (лат. Thraci) — ще одна велика індоєвропейська гілка, близька як до кімерійців, так і до скіфів.
Їх ще називали:
• даками, гетами, одрисами;
• володіли землями сучасної Болгарії, Румунії, частини України;
• першого відомого царя фракійців звали Терес (VI–V ст. до н.е.).
Генетично фракійці належали до тієї ж гаплогрупи R1a, що й більшість українців. А отже, ми не просто культурно, а родинно споріднені.
Їхні міста — Нікополь, Одесс (так, та сама Одеса!), Медон — мають прямий стосунок до нашої географії.
У Криму та Північному Причорномор’ї династія Спартокідів, що правила Боспорським царством, була фракійсько-скіфського походження.
Спартак, легендарний римський гладіатор і повстанець, був фракійцем, з того ж етнокультурного поля, що й ми.
ІНДОЄВРОПЕЙСЬКЕ ДНК: КИМРИ — НЕ ВІКІНГИ
Коли нам кажуть, що українці — нащадки якихось «північних варягів», треба запитати:
А де ділися кімри, сколоти, фракійці, сармати, венети, анти, гети, готи?
Вони не зникли — вони перейшли в етногенез слов’ян і українців. Археологія, мовознавство й генетика це підтверджують.
Гаплогрупа R1a — спільна для:
• слов’ян (передусім українців і поляків),
• скіфів, сарматів, фракійців,
• частини індійських брахманів (через індоарійську гілку).
А от у вікінгів переважає:
• інша генетика: I1, I2, R1b;
“Братні народи”: болота, а не коріння.
Сучасна імперська історіографія говорить про “братні народи”.
Але:
• росіяни походять переважно з угро-фінського субстрату: чудь, меря, мокша, мурома, весь;
• слов’яни на цих землях — привнесений елемент з Русі, а не корінний;
• вони не мали землеробської культури, і ніколи не формували власної державності
• державності в них не було до впливу Києва.
А українці мають:
• безперервну традицію державності — від Трипілля, Кімерії, Скіфії, Боспору, Антів, Київської Русі до Галицько-Волинського князівства й Козацької держави;
• етнокультурну неперервність;
• землеробську, а не кочову цивілізацію.
• релігію (культ Перуна, Хорса, Дажбога) — ще до християнства;
• тяглість символів і тотемів. Наш тотем сонячного птаха сокола - не з болота і не від вікінгів, а з глибини часу.
Варяг не приніс нам ані мови, ані релігії, ані влади
Той “варяг”, якого намагаються виставити “засновником” Русі, не приніс нам нічого нового:
• не створив держави — вона вже існувала;
• не приніс культури;
• не приніс писемності ю;
• не приніс релігії;
• не нав’язав мову.
Він просто прийшов у вже існуючий політичний і культурний простір. Не як творець.
Час повернути історію додому
Україна — не “молода нація”. Це колиска стародавньої індоєвропейської цивілізації, яка:
• годувала Афіни ще в VIII ст. до н.е.;
• давала царів і повстанців;
• формувала культуру, яка пізніше стала основою слов’янства.
Ми — не нащадки варягів. Ми — нащадки кімрів, сколотів, фракійців, гетів, антів, козаків.
Більше — у книзі “Від Русі до України. Відновлення історії”.
Вона тут:
rus-ukraine.com.ua
Пошир це, якщо теж вважаєш:
Україна — це не плем’я, це цивілізація.
Про витоки української державності: до Рюрика, без імперських міфів.Коли говоримо про коріння української нації, то нам нав’язують образ диких племен, до яких прийшов «цивілізатор» із півночі - скандинав.
Але що, якщо справжні витоки української цивілізації криються зовсім не там?
Що, як предками українців були ті, кого давні греки вважали найсправедливішими народами, а Рим — найнебезпечнішими повстанцями?
КІМРИ — СЛІД КЕЛЬТІВ В УКРАЇНІ?Слово “кімри” — знайоме багатьом британцям. Це самоназва валлійців (валл. Cymry), а назва англійської області Камбрія (Cumbria) походить від того ж кореня.
Але кімри — це ще й кімерійці, одні з найдавніших індоєвропейських народів, що жили на території сучасної України в IX–VIII ст. до н.е.
Геродот писав:«Країна, де тепер живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кімерійською… Ще й тепер у Скіфії існують кімерійські фортеці, кімерійські переправи, є також країна, що називається Кімерією, є й так званий Кімерійський Боспор.»
Це стосується сучасного Півдня України — Миколаївщини, Херсонщини, Криму. Саме тут:
• розташовувалося місто Кімерія — на території теперішнього Миколаєва;
• у Криму — місто Кімерик (Кіммерис), згадане в грецьких джерелах;
• Боспор Кімерійський — територія, яка забезпечувала до 16 тисяч тонн хліба щороку для Афін (свідчення Демосфена).
Це не “дикі” племена, а народи з розвинутим землеробством, торгівлею, державністю й зовнішньою політикою.
СКОЛОТИ-СКІФИ — ВЕЛИКА ДЕРЖАВА СТЕПУПісля кімерійців на ці землі приходять сколоти — народ, який греки називали скіфами. Сколоти продовжили хліборобську та військову традицію кімерійців, перейнявши багато з їхньої культури.
• Вони залишили по собі кургани (зокрема — царські), мечі, золоті прикраси й урбанізовані поселення.
• У них була структура влади, поділ на класи, своя релігія, пантеон і етнонім, який не має нічого спільного з “вікінгами”.
Сколоти (скіфи) — це східні індоєвропейці, родичі слов’ян. А сколот — це не чужинець, а прадід українця, чиє ім’я носить чимало місцевостей і навіть людей (пор. Скала, Скитальський, Сквирський тощо).
ФРАКІЙЦІ — БРАТИ З ПІВДНЯФракійці (лат. Thraci) — ще одна велика індоєвропейська гілка, близька як до кімерійців, так і до скіфів.
Їх ще називали:
• даками, гетами, одрисами;
• володіли землями сучасної Болгарії, Румунії, частини України;
• першого відомого царя фракійців звали Терес (VI–V ст. до н.е.).
Генетично фракійці належали до тієї ж гаплогрупи R1a, що й більшість українців. А отже, ми не просто культурно, а родинно споріднені.
Їхні міста — Нікополь, Одесс (так, та сама Одеса!), Медон — мають прямий стосунок до нашої географії.У Криму та Північному Причорномор’ї династія Спартокідів, що правила Боспорським царством, була фракійсько-скіфського походження.
Спартак, легендарний римський гладіатор і повстанець, був фракійцем, з того ж етнокультурного поля, що й ми.
ІНДОЄВРОПЕЙСЬКЕ ДНК: КИМРИ — НЕ ВІКІНГИКоли нам кажуть, що українці — нащадки якихось «північних варягів», треба запитати:
А де ділися кімри, сколоти, фракійці, сармати, венети, анти, гети, готи?Вони не зникли — вони перейшли в етногенез слов’ян і українців. Археологія, мовознавство й генетика це підтверджують.
Гаплогрупа R1a — спільна для:• слов’ян (передусім українців і поляків),
• скіфів, сарматів, фракійців,
• частини індійських брахманів (через індоарійську гілку).
А от у вікінгів переважає:
• інша генетика: I1, I2, R1b;
“Братні народи”: болота, а не коріння.Сучасна імперська історіографія говорить про “братні народи”.
Але:
• росіяни походять переважно з угро-фінського субстрату: чудь, меря, мокша, мурома, весь;
• слов’яни на цих землях — привнесений елемент з Русі, а не корінний;
• вони не мали землеробської культури, і ніколи не формували власної державності
• державності в них не було до впливу Києва.
А українці мають:
• безперервну традицію державності — від Трипілля, Кімерії, Скіфії, Боспору, Антів, Київської Русі до Галицько-Волинського князівства й Козацької держави;
• етнокультурну неперервність;
• землеробську, а не кочову цивілізацію.
• релігію (культ Перуна, Хорса, Дажбога) — ще до християнства;
• тяглість символів і тотемів. Наш тотем сонячного птаха сокола - не з болота і не від вікінгів, а з глибини часу.
Варяг не приніс нам ані мови, ані релігії, ані владиТой “варяг”, якого намагаються виставити “засновником” Русі, не приніс нам нічого нового:
• не створив держави — вона вже існувала;
• не приніс культури;
• не приніс писемності ю;
• не приніс релігії;
• не нав’язав мову.
Він просто прийшов у вже існуючий політичний і культурний простір. Не як творець.
Час повернути історію додомуУкраїна — не “молода нація”. Це колиска стародавньої індоєвропейської цивілізації, яка:
• годувала Афіни ще в VIII ст. до н.е.;
• давала царів і повстанців;
• формувала культуру, яка пізніше стала основою слов’янства.
Ми — не нащадки варягів. Ми — нащадки кімрів, сколотів, фракійців, гетів, антів, козаків.Більше — у книзі “Від Русі до України. Відновлення історії”.
Вона тут:
rus-ukraine.com.ua
Пошир це, якщо теж вважаєш:Україна — це не плем’я, це цивілізація.
Re: Государственность на землях Украины .
Чи знали ви, що Симон Петлюра одружився таємно від сторонніх очей? І сьогодні ви можете побачити справжній документ того шлюбу – вінчальне свідоцтво 1915 року. Цей артефакт зберігся крізь революції, війну і радянські заборони. Вінчання відбулося у церкві Преображення Господнього в Люберцях, коли у Петлюри з Ольгою Більською вже була донька Леся. Лише перед відправкою на фронт він зважився оформити стосунки офіційно, аби захистити сім’ю на випадок своєї загибелі.
Документ походить із архіву історика Володимира Голобуцького, який переховував його навіть у часи, коли за подібне могли відправити до ГУЛАГу.
Тепер ця реліквія доступна в антикварній книгарні РВВ (єдиний екземпляр в усьому світі) – https://rvv-kniga.com/product/svidoctvo ... lyury-1915
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 3 гостя