Зарисовки по истории украинской музыкальной культуры.

[Walter]

Когда я интересовался балтийскими славянами,там было племя укров.В Германии есть даже музей посвященный этому племени .Так вот там в этом музее утварь разная .Хатки под соломой но что меня удивило .Это музыкальный инструмент укров.На фото была кобза.Один в один.Некоторые спецы скрепные утверждают что кобзу украинцы содрали у татар.Но откуда татары на Балтике среди славян?

Што то никогда не слышал - про гусли у татар...У финно-угров - да, они были...

[Anella]

Вот эта кобза из музея в Грмании. Если по-честному, то к Украине все это практически не имеет отношения - уккеры или укры (исторические, а не мифические) - западнославянский народ (союз племен, скорее всего) жили в долине реки Уккер в 6 -12 веке , потом были вытеснены и ассимилированы, как и почти все полабские славяне. Теперь земли этого племени называются славянским топонимом Уккермарк. Этот музей посвящен им, их быту, и является скорее культурно-туристическим ,чем историческим объектом. Хотя научная работа там тоже ведется. Да и сам музей очень интересный. Там еще и кино снимают.
Их сайт
http://www.ukranenland.de/index.php/home.html
А про кобзу я попозже напишу поподробнее. Просто это очень распространенный инструмент, который с отдельными разновидностями использовался у очень многих народов.

[Свідомий]

Вот эта кобза из музея в Грмании. Если по-честному, то к Украине все это практически не имеет отношения - уккеры или укры (исторические, а не мифические) - западнославянский народ (союз племен, скорее всего) жили в долине реки Уккер в 6 -12 веке , потом были вытеснены и ассимилированы, как и почти все полабские славяне. Теперь земли этого племени называются славянским топонимом Уккермарк. Этот музей посвящен им, их быту, и является скорее культурно-туристическим ,чем историческим объектом. Хотя научная работа там тоже ведется. Да и сам музей очень интересный. Там еще и кино снимают.
Их сайт
http://www.ukranenland.de/index.php/home.html
А про кобзу я попозже напишу поподробнее. Просто это очень распространенный инструмент, который с отдельными разновидностями использовался у очень многих народов.

Там есть один нюанс .Там есть упоминание что не все укры и вообще полабские славяне были ассимилированы .Часть ушла на Восток .Вопрос куда ?Известно что Рюрики это тоже славяне ободриты и как сказано в летописи они пришли всем родом .И как быстро они славянский язык поняли .В летописи так и сказано что токмо Русь говорила на славянском языке.Более того генетические исследования показали что немцы полабских земель имеют тот же ген что и восточные славяне .Вопросов и загадок очень много.И схожего кстати тоже .

[Walter]

Там есть один нюанс .Там есть упоминание что не все укры и вообще полабские славяне были ассимилированы .Часть ушла на Восток .Вопрос куда ?Известно что Рюрики это тоже славяне ободриты и как сказано в летописи они пришли всем родом .И как быстро они славянский язык поняли .В летописи так и сказано что токмо Русь говорила на славянском языке.Более того генетические исследования показали что немцы полабских земель имеют тот же ген что и восточные славяне .Вопросов и загадок очень много.И схожего кстати тоже .

Немцы, когда вошли в СССР - были удивлены огромным количеством светловолосых и голубоглазых "унтерменшн"...

[Anella]

Я тут еще одно небольшое интермеццо себе позволю, а потом вернусь к обещанным "магистральным" темам. Больно уж интересная история.
Начну издалека с вот этого очень сильного, атмосферного клипа, еще и с картинкой АТО , снятого белорусской группой « ZNICH » в 2015 году. (Знич — по мифологии означает священный огонь). Это белорусская метал-группа, играющая в стиле паган-фолк-метал. Группа является одним из родоначальников белорусской ветви фолк-направления.

Но, понятное дело, разговор не столько о том, кто поет и в каком стиле, сколько о том, что они поют. А поют они беларуский вариант старинного текста (баллады), записанного еще в 16 веке чешским просветителем Яном Благославом. Так как Ян Благослав умер в 1571 году, то его «Чеська граматика» («Gramatika česká»),содержащая этот текст была написана раньше. Ян Благослав готовил книгу к печати, но не смог осуществить задуманное и она осталась в рукописи вплоть до середины 19 века. Эта рукопись и была издана в Вене в 1857 году двумя чешскими учеными, Игнатием Градилем и Иосифом Йречеком. Вот так выглядит страница этого издания, на которой напечатана баллада.

А дальше сначала Александр Потебня, потом еще десятка два филологов-лингвистов, среди них и Иван Франко , обратили внимание на этот текст и определили его язык как разговорный украинский на этапе формирования. Сам Ян Благослов указал, что записал песню от некоего Никодима, который пришел в Моравию из Венеции. Можно строить два десятка вполне обоснованных логических версий про то, как молодой украинец (белорус) путешествовал по Европе с героической песней на устах... Интересно другое: что этот текст делает в "Чешской грамматике"? А приводится чешским ученым-просветителем , как доказательства существования и развитости столь любимой нашим Свидомым "Руськой мовы"
Ян Благослов, перечисляя славянские языки пишет про нее, отделяет ее от "московской" и "словацкой" и пишет, что на этом языке сложено много стихов и песен. В доказательство и как пример приводит этот текст...
Мелодия "Дуная, Дуная" была реконструирована Михаилом Иосифовичем Хаем - украинским этнографом, музыковедом, профессором и по совместительству - лирником, бандуристом, автором книг, выходящих на куче языков и т.д. Вот так по всей вероятности звучала когда-то эта героическая баллада, которой суждено было стать первой записанной песней на украинском языке. Аккомпанемент здесь - колесная лира.

Что касается белорусской версии, то этот вариант был записан украинским этнографом Гаврилом Стрижевским у Шацке Минской губернии и опубликован тем же Потебней в 1883 году. Имея небольшие расхождения в лексике текста, он в основном совпадает с вот той древней версией. Только вместо Стефана-воеводы там пан-капитан присутствует. А современный Зныч вообще "потерял" этот куплет про воеводу (капитана) , получив такую довольно актуальную картину.

[Свідомий]

Там есть один нюанс .Там есть упоминание что не все укры и вообще полабские славяне были ассимилированы .Часть ушла на Восток .Вопрос куда ?Известно что Рюрики это тоже славяне ободриты и как сказано в летописи они пришли всем родом .И как быстро они славянский язык поняли .В летописи так и сказано что токмо Русь говорила на славянском языке.Более того генетические исследования показали что немцы полабских земель имеют тот же ген что и восточные славяне .Вопросов и загадок очень много.И схожего кстати тоже .

Немцы, когда вошли в СССР - были удивлены огромным количеством светловолосых и голубоглазых "унтерменшн"...

Кстати да ,Гитлеру говорили что славяне восточные больше арийцы чем сами немцы .

[Свідомий]

Так очень даже читаемый текст хоть и латиницей.

[Walter]

Кстати да ,Гитлеру говорили что славяне восточные больше арийцы чем сами немцы .
[/quote]

Видимо, он прислушивался больше к доктринам НС, а не к голосу крови...
Всё таки , венцы - не немцы...Невротики, склеротики...Не зря именно в Вене - подвизался Фрейд...

[Walter]

Некоторые приближённые к Гитлеру люди - считали, что он поторопился с решением еврейского вопроса...

[Свідомий]

Київські рокери: як музика зруйнувала Радянський Союз?



Їх запроторювали в психлікарні, садили в тюрми і били на вулицях. Але ніщо з цього не змушувало обстригти хаєр і забути про рок, адже рок — це свобода і вміння її висловити. Чому ж радянська влада намагалася знищити рокерів? Чим все це обернулося?

Покарання за популярність

СРСР, як всі тоталітарні держави, займався спотворенням реальності заради власної ідеології. Для збереження влади й особистих інтересів високопоставленим чиновникам доводилося нахабно брехати. У жертву вождям приносили людські долі.

Щоб зберегти силу свого гіпнозу, влада Радянського Союзу ввела жорстку цензуру. Всім представникам мистецтва доводилося створювати лише те, що вигідно уряду. Особливо невигідними для радянської системи стали західні культурні віяння. Найнебезпечнішим з них виявився рок. Цей музичний напрям несе в собі протест і високу чутливість до соціальної несправедливості.
Але не тільки волелюбність рокерів лякала радянських чиновників. Різноманітність мистецтва означала свободу вибору, скуштувавши яку людина не зможе зупинитися. «Совєти» міркували: якщо товариш сьогодні сам вибрав музику до смаку, завтра він зажадає проведення виборів генсека. Власне, така думка є виправданою. Щоб не допустити цього, уряд уперто просував однотипне прорадянське мистецтво. Все-таки, бунтівний рок прорвався крізь «залізну завісу».



Цей жанр став поширюватися на радянських землях у 60-х рр. Пластинки західних рок-груп в «Країну совєтів» привозили іноземні студенти та дипломати. Люди, яким вдалося втекли з більшовицьких країв, висилали радянським родичам новомодну музику. Так процвітала спекуляція. Вартість однієї платівки зарубіжної рок-групи становила половину зарплати інженера. Але заборонений плід солодкий, тому на нього не шкода грошей. Крім того, меломани навчилися копіювати платівки. Якість виходила жахливою, але це здавалося кращим, ніж нічого.

Мода на рок швидко набула політичного контексту, особливо для тих, хто мріяв про незалежність України. Музичне хобі стало своєрідною боротьбою з системою, яка знищила тисячі українців. На цьому ґрунті неймовірно швидко множилося число радянських рок-груп. Музикантам доводилося вести підпільну діяльність, оскільки всі вони переслідувалися владою. За відвідування рок-концертів або виконання рок-музики виганяли з роботи і навчальних закладів. Зі школи відраховували з абсурдними формулюваннями типу «брав на гітарі західні акорди». Багатьох музикантів звинувачували в розігруванні гомосексуальних сцен на концерті або у виступі голяка. Насправді радянські рокери не робити на сцені нічого сексуального, але їх поведінка все ж не вкладалася в головах співвітчизників. Аж надто ці патлаті й обірвані хлопці не скидалися на Йосипа Кобзона.



Імідж, що не відповідав вигляду радянського громадянина, часто ставав приводом для затримання на вулиці. Нерідко охоронці совкового порядку завалювалися на рокерські квартирники (домашні посиденьки з гітарою) і заарештовували всіх присутніх.

Разом з тим, влада поширювала в масах інформацію, що дискредитує рокерів. Як згадує Віталій, один з київських рок-музикантів 70-х рр., його батько, оперний музикант, ніколи не йшов з ним поруч по вулиці. Він просив сина перейти через дорогу. Рок-група Віталія виступала на весіллях з популярними хітами естради. Коли всі присутні доводили себе до потрібної кондиції, музиканти бралися за виконання власних рок-композицій.

Переслідувані не мали права виступати в будинках культури. Збирати публіку доводилося у закинутих будівлях та інших екзотичних місцях.

Тим не менш, правоохоронці не чіпали музикантів, поки ті не ставали дійсно популярними. Яскравим прикладом слугує гурт «Трубный зов». На біду музикантів, вони стали популярними за кордоном. Пісні «Трубного зова» зазвучали на станціях «Голос Америки» і «ВВС». Через кількахвилинну славу лідера гурту В. Барінова відправили на примусове лікування до психіатрії. Ще два учасники колективу на кілька років сіли у в'язницю. Такий випадок аж ніяк не поодинокий. По тих, хто не підходив під радянсько-раболіпний формат, проходилися катком пролетаріату. Діставалося також і київським рокерам. Як тоді говорили в столичній тусовці: «Якщо в Ленінграді ріжуть нігті, в Києві рубають пальці».

Але попри все це, рок вижив. Цьому посприяла смерть ЧАЕС.

[Свідомий]

Київський рок-клуб: яким він був?



Як розповідають рокери тих часів, все навколо втратило сенс. Мислення робітників і селян змінив вибух у Чорнобилі. Тоді люди зрозуміли, як довго і як жахливо їх обманювали. Влада втрачала довіру, а її гіпнотичний вплив знижувався. Люди прагнули змін. Здавалося, що рок здатний все змінити. Саме тоді київська рок-тусовка стала стрімко розвиватися. За словами інсайдера, уряд Радянського Союзу зрозумів, що не може придушити рок, тому вирішив перетворити його в таку собі комсомольську організацію. З цією метою виділялися великі інвестиції.
Так утворився офіційний київський рок-клуб, який став абсолютно унікальним явищем в історії музики. Він розташувався в БК заводу «Більшовик». Там відкрилися репетиційна база і зал для виступів. Стати членами рок-клубу могли тільки досвідчені музиканти. Про професійність ніхто не говорив. Рок-виконавцями ставали будь-які прихильники жанру. Але їх музична неграмотність і сильне бажання висловитися через творчість породжували цікаві рішення.

Державні рок-клуби відкривалися практично у всіх обласних центрах. Але київський відзначився сміливістю ідей та унікальністю звучання. В українській столиці стрімкий розвиток отримали арт-рок та експериментальні жанри.



Кожна група відрізнялася власними фішками. Одним з найбільш вражаючих колективів став гурт «Титаник». Під час виступу її фронтмен відстібав свій протез і жбурляв його в публіку. Це справляло незабутнє враження.
Варто зазначити, що вже тоді стали з'являтися україномовні групи з фольклорним звучанням. Серед представників таких були легендарні «Кому вниз» і «Воплі Відоплясова» на чолі з неповторним Олегом Скрипкою.



Як жартували тодішні музиканти, київський рок-клуб цікавіший за ленінградський: тут менше наркотиків, тому вся енергія йде на творчість.

Безумовно, БК «Більшовик» був не єдиним місцем тусовки любителів бунтівного року. Столичні нефори зустрічалися на «балці». Спершу вона розташовувалася поблизу КПІ. Пізніше тусовка перекочувала на галявину біля магазину «Мелодія» (ст. м. «Дружби народів»), а потім під метро Університет. До кінця 80-х вона облаштувалася на Великій Житомирській. Ще одним популярним місцем зустрічей стало кафе «Донецьк». Скрізь рокерів ганяли не тільки менти, але також свідомі громадяни. Попри державну підтримку, неформалів намагалися тримати в жорстких рамках. Часто після концертів на натовп мирних меломанів нападали міліціонери з кийками. Нерідко їх замінювали прості радянські товариші, прозвані в тусовці бидлом. Вони не тільки били неформалів, але також обстригали їм волосся та різали одяг.

Різали також репертуар музикантів. Перед кожним виступом потрібно було надати тексти пісень на затвердження. Цензуру не проходила велика кількість композицій. Такі треки не допускали для публічного виконання. Але, незважаючи на це, їх все одно грали зі сцени. Правда, в ці моменти в БК зовсім випадково зникала електрика.

Але все це лише стимулювало музичних бунтарів.

Артисти продовжували працювати над новими піснями. Кожен концерт ставав великою подією, яка змушувала переглядати власне мистецтво. Такий активний творчий пошук робив кожне шоу неповторним. Цей підхід привертав все більше число слухачів. На концертах зали завжди були переповненими.
Розпад Радянського Союзу суттєво змінив реальність. Це відбилося на музиці. Виникли не лише нові жанри, а й нові загрози для неформалів. Як далі розвивалася тусовка та як її намагалися знищити — читайте у наступних матеріалах…

Автор: Юлія Мостова

https://jmkyiv.blogspot.com/2021/08/blo ... 2xl9mNGg28

[Anella]

Это очень интересное время и киевский рок-клуб вообще был явлением. О нем можно очень много говорить и вспоминать. Есть такой документальный фильм с очень большим количеством всяких разных записей.

И еще аналогичное было во многих городах Украины. Во Львове - «Ме́ртвий пі́вень» У 1989 році музиканти збиралися в кафе «Старий Львів» на вулиці Валовій; назва гурту походить від вивіски кафе. Лідером був Любко Футорський. Перші музичні експерименти МП відбувалися винятково з акустичними інструментами. За 20 років існування гурту через нього пройшло близько 20 музикантів. Особливістю «Мертвого Півня» є той факт, що майже всі його учасники паралельно займалися окремими проектами в різних галузях культури. Роман Чайка успішно поєднував роль телеведучого «5 каналу» та гітариста МП, Юрій Чопик — за сумісництвом директор дитячого «Видавництва Старого Лева». Басист гурту Олег «Джон» Сук співпрацює з низкою інших виконавців як музикант, продюсер і звукорежисер, а фронтмен Місько Барбара — з харківським театром «Арабески» як актор. Вот эта вещь мне кажется чуть ли не гениальной... Это Місько Барбара и Каша Сальцова. Стихи Наталки Белоцерковец.

[Свідомий]

Я в то время как раз работал на Большивике.И наши хлопцы бегали на подработки,таскали аппаратуру в клубе.Как то с Харькова приехал друг армейский с друзьями.Они в Харькове группу слепили и приехали в Киев контакт наладить с киевским рокклубом.Брат поселил их в общяге Большевика.Так они с местными девками слыгались )))Чем там закончились их контакты не знаю Их с общаги выгнали и куда они делись не знаю .А группа у них называлась то ли Примус толи Цимус.)))Рок группы были интересные.Помню такую группу как Дикий мед.Очень интересная группа.Выступали не только в Большевике а еще в Доме Культуры ГВФ.На концертах дурели как хотели)))

[Anella]

Рок группы были интересные.Помню такую группу как Дикий мед.Очень интересная группа.Выступали не только в Большевике а еще в Доме Культуры ГВФ.На концертах дурели как хотели)))

Просто это был момент становления. Когда после очень долгого "нельзя" и "не нужно" оказалось можно и нужно. И группы полезли изо всех щелей. Каждая со своими фишками и примочками. Где-то было подражательство, где-то чистый эпатаж, где-то глубокое и интересное что-то. "Дикий мед" - вот эти? Они - Донецкие . кстати. В смысле группа из Донецка была.

[Свідомий]

Рок группы были интересные.Помню такую группу как Дикий мед.Очень интересная группа.Выступали не только в Большевике а еще в Доме Культуры ГВФ.На концертах дурели как хотели)))

Просто это был момент становления. Когда после очень долгого "нельзя" и "не нужно" оказалось можно и нужно. И группы полезли изо всех щелей. Каждая со своими фишками и примочками. Где-то было подражательство, где-то чистый эпатаж, где-то глубокое и интересное что-то. "Дикий мед" - вот эти? Они - Донецкие . кстати. В смысле группа из Донецка была.

Да донецкие.Кстати первым из погибших на Майдане был Ваня Пантелеев .Рок музыкант из Донбасса.Все мечтал о своей группе.

[Anella]

Насколько я поняла "Дикий мед" фактически распался в середине 90-х. И вообще они в антологии русского рока значатся: как топовые блюзмены. И э то- справедливо в общем-то, если их послушать .Вот нашла не кустарные записи. А вообще, думаю ,про эту страничку украинской музыкальной культуры Тилева знает больше, чем я...

[Свідомий]

Интересно а Скорпион в антологии английского рока значатся?У нас много русскоязычных.групп.Кстати вон скандал был с Грин Греями.Не пустили на День Независимости выступать.У меня такое чувство что кто то специально это делает

[Свідомий]

Они мне напоминали мою любимую группу Зоопарк с Науменко

[Anella]

Совершенно фантастический проект. Очень мощный. "Ковчег" - это грандиозный проект "десять веков украинской музыки". Создали его специально к 30-й годовщине Независимости Украины. Концерт шел вживую в центре Киева 22 августа. Сам подбор номеров и исполнителей очень интересен - о каждом из них (хоть о музыкальном шедевре, хоть о том, что его исполнил) - можно рассказывать очень долго. И, кстати - это один из вариантов ответа про актуальность классики и аутентики... Где ей быть: в музее или на сцене...
Ну и последнее - дирижер - Оксана Лынив - главный дирижёр Оперы и филармонического оркестра в городе Грац (Австрия). Входит в тройку самых лучших женщин-дирижёров современности. 2017 году основала по образцу Федерального молодёжного оркестра Германии Украинский молодёжный симфонический оркестр, в котором играют музыкально одаренные дети и подростки со всех уголков Украины. Это этот оркестр на сцене.

[Свідомий]

10 маловідомих фактів про «Наталку Полтавку»
Крадіжка тексту, «битви цитат» та інші цікавинки про найвідомішу українську п'єсу



Наталка Сумська в ролі “Наталки Полтавки”

Впевнені, мало хто знає й про вересневий день народження цього шедевру Івана Котляревського – він написав п’єсу в 1819-му. 1 вересня того ж року її вперше поставили на сцені Полтавського театру. І мало хто, на жаль, через шаблонну подачу в школі читав «Наталку Полтавку» з щирою цікавістю, свідомо.

Ми пам’ятаємо лише кліше про «перший драматичний твір нової української літератури» і «праматір української драми» тощо. А п’єса ця нешаблонно жива, дотепна і сумна водночас: у дорослому віці сприймаються зовсім інакше і перли Виборного та Возного, і незавидна доля Терпелихи, і наївність першого молодого кохання – у підлітковому віці цього навіть не усвідомлюєш.
І в шкільному віці точно не цікавишся тим, що оточувало цей твір, а з «Наталкою Полтавкою» пов’язані і крадіжки, і авантюри. Ми про них дізналися, до речі, теж нещодавно – захоплені ювілейною виставою, якою до 200-річчя відкривав сезон Полтавський театр. Сподіваємося, вас, україночки, ці факти теж підштовхнуть як не прочитати «Наталку» заново, то хоча б сходити в театр

Фактично, «Наталка Полтавка» – це переписана заново п’єса «Козак-стіхотворець» Олександра Шаховського
Котляревського розчарувала нереалістичність зображених колегою побуту і характерів українських селян, і він взявся за свою версію.

З моменту написання (у 1819 році) п’єсу майже два десятиріччя не друкували
Спершу друзі Котляревського, потім його прихильники, читачі, творча інтелігенція поширювали лише рукописи твору, через це з’являлися його нові варіанти. Оригінал вперше вийшов друком аж у 1838 році в альманасі «Украинский сборник».

Альманах з “Наталкою Полтавкою” видав за власний кошт професор Харківського і Петербурзького університетів, академік Ізмаїл Срезневський



Театральна трупа “Наталки Полтавки”, очолювана Кропивницьким, Єлисаветград, 1882 рік
Серед тодішньої української еліти вважалося модним і прогресивним знати «Наталку Полтавку» напам’ять
Творча інтелігенція влаштовувати «битви цитат»: один починав читати довільний фрагмент п’єси, а другий мав продовжити.
У рік написання «Наталку Полтавку» ставили лише у Полтавському театрі
Поставили з цензурного дозволу князя Рєпніна, який поширювався на Полтавську губернію. Одну з головних ролей – Виборного – тоді зіграв відомий актор Михайло Щепкін, під якого Котляревський начебто й писав цей образ.

Два роки п’єсу через цензуру не брали в жоден інший театр
Аж у 1821 році її завдяки хитрості Григорія Квітки-Основ’яненка поставили у Харкові. Письменник порадив трупі спершу проанонсувати якусь дозволену п’єсу, а в останній момент під приводом «хвороби» когось із артистів терміново зробити заміну на «Наталку Полтавку» (яку вже потайки готували) і в поспіху отримати цензурний дозвіл. Авантюра вдалася, і «Наталка» пройшла з великим успіхом, з яким вже жодні заборони не могли подіяти.

Після Харкова виставу почали ставити в інших губерніях та містах





Фото 1: Марія Садовська-Барілотті у ролі Наталки Полтавки. Фото 2: афіша фільму «Наталка Полтавка» режисера Івана Кавалерідзе, знятого 1936 року і поновленого у 1969 році на кіностудії ім. О. Довженка

Вистава виявилася такою популярною, що власник Полтавського театру Іван Штейн викрав текст п’єси
Причому вкрав з нотами і без дозволу Котляревського ставив її в багатьох містах України.

Наталку Полтавку грали найкращі акторки своїх часів
Знаменита Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Єфросинія Зарницька, Оксана Петрусенко. П’єсу вважали за честь режисерувати такі велетні театрального мистецтва, як Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський і Панас Саксаганський.
Головною героїнею вважається Наталка Полтавка, а поміж тим Котляревський акцентував не мешу увагу на її матері
Адже вона ще молода за нашими мірками вдова з красномовним іменем Терпелиха. По суті, Котляревський вперше в новій українській літературі ввів і розписав образ жінки-страдниці.

Терпелиха стала символом тодішніх удів і старших жінок, приречених через обставини і суспільні правила на безрадісне життя



Вистава «Наталка Полтавка» відкриває ювілейний сезон у
Полтавському академічному обласному музично-драматичному театрі, вересень 2019 року

Музику до «Наталки» писали багато композиторів
Адам Барцицький, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш, але саме опера Миколи Лисенка стала найвдалішою і перетворилася на класику музичного мистецтва.

Загалом в «Наталці Полтавці» 22 пісні
Арії, дуети, тріо, хор, серед них є і народні («Віють вітри, віють буйні», «У сусіда ха­та біла») і спеціально написані: «Всякому городу нрав і права», «Сонце низенько».

Всі двісті років з часу першої вистави «Наталка Полтавка» завжди збирала аншлаг
Серед театралів навіть ходить жарт: якщо в театр перестали ходити, терміново треба ставити «Наталку Полтавку» – вільних місць не буде.

І опера, і вистава йшли у найбільших театрах
“Наталку Полтавку” ставили від Петербурга до Кавказу. У Варшаві навіть двічі на день і завжди в переповненій залі.

У Полтавському академічному обласному музично-драматичному театрі вистава «Наталка Полтавка» вже понад 80 років є незмінним відкриттям кожного сезону – з 1936 року, коли постановку було відновлено за радянської України.