Туск перед поездкой Навроцкого в США посоветовал ему "не дать затянуть себя в клетку"
Президент Польши Кароль Навроцкий 14 июня отправится с рабочим визитом в Вашингтон по приглашению американского президента Дональда Трампа. Там примет участие в гала-вечере смешанных единоборств, организуемого в Белом доме к 250-летию создания США и дня рождения Трампа.
Комментируя предстоящую поездку президента, польский премьер-министр обратился к нему с призывом, сообщает RMF24 .
"Мы знаем, что он любит бокс, но лучше не рисковать. Известно, чем некоторые бои заканчиваются, поэтому надеюсь, что он не позволит уговорить себя на такую конфронтацию", — заявил Туск.
Польша.
Re: Польша.
Комуністична влада Польщі намагалася виправдати проведення акції "Вісла", представляючи її виключно як антиповстанську операцію. Цією тезою досі послуговуються деякі польські історики та політики. Насправді ж головною метою було цілковите виселення українського населення, а не лише ліквідація відділів УПА. Оскільки, по-перше, на той момент чисельність українського підпілля складала близько 2 тисяч осіб, що в 10 разів менше за кількість військових ОГ «Вісла», по-друге, війська оперативної групи прив’язувалися саме до населених пунктів, а не до повстанських відділів, головною мішенню операції було саме цивільне населення. У планах із підготовки операції вказувалося, що її метою є «остаточне вирішення української проблеми в Польщі».
«Після кількох важких та довгих днів побуту під голим небом нас почали вантажити до товарних брудних вагонів. Наше невеличке село поділено на два воєводства – Ольштинське і Щецінське. Дорога була довга й неймовірно важка – без їжі, без води, у спеці й тривозі, що нас там жде?.. І так у брудних вагонах, разом з худобою, їхали нещасні жінки, старці і діти. Бо чоловіків у середньому віці майже не було. Ними були забиті тюрми Любліна і Ряшева, Явожно, сибірські лаґри...».
(Зі спогадів Євгенії Іваник, уродженка села Гонятина
Грубешівського повіту)
«Після кількох важких та довгих днів побуту під голим небом нас почали вантажити до товарних брудних вагонів. Наше невеличке село поділено на два воєводства – Ольштинське і Щецінське. Дорога була довга й неймовірно важка – без їжі, без води, у спеці й тривозі, що нас там жде?.. І так у брудних вагонах, разом з худобою, їхали нещасні жінки, старці і діти. Бо чоловіків у середньому віці майже не було. Ними були забиті тюрми Любліна і Ряшева, Явожно, сибірські лаґри...».
(Зі спогадів Євгенії Іваник, уродженка села Гонятина
Грубешівського повіту)
Re: Польша.
Відповідальність за незадовільний стан українсько-польських стосунків лежить виключно на польській стороні. Більше того, Польща відверто підігрує імперській політиці РФ.
Ось ключові рішення польської сторони у сфері національної пам'яті, які загострили українсько-польські взаємини.
1. Починаючи з 2014–2015 рр. на південному сході Польщі за мовчазної згоди або прямого сприяння влади було спаплюжено та демонтовано десятки українських військових поховань та меморіалів (Грушовичі, Верхрата, Монастир та інші). Нищення могил реальних людей та відмова Варшави відновлювати навіть легальні надгробки стали ідеальною картинкою для московських медіа, які роками роздмухують тезу про «непримиренну ворожнечу» між українцями та поляками.
2. У липні 2016 року польський парламент ухвалив постанову, яка офіційно назвала події 1943–1945 рр. «геноцидом, вчиненим українськими націоналістами». Цей крок де-факто перекреслив багаторічну та успішну формулу примирення «прощаємо і просимо прощення». Московські спецслужби миттєво підхопили цю тему, використовуючи формулювання польського Сейму для легітимізації власних міфів про «українських нацистів».
3. У 2018 році Сейм і Сенат Польщі внесли скандальні зміни до закону про Інститут національної пам'яті, запровадивши кримінальну відповідальність (до 3 років тюрми) за заперечення т. з. «злочинів українських націоналістів». Спроба запровадити цензуру для істориків та залякати українських мігрантів стала потужним ударом по двосторонній довірі, який Москва майстерно використала для інформаційних атак проти обох країн.
4. Щорічні резолюції Сейму до роковин Волинських подій 1943 року польські депутати перетворили на антиукраїнську вакханалію. У текстах резолюцій Сейм відкрито заявляв, що «в Україні мало знають про УПА» і вимагав виховувати українців за польськими історичними лекалами. Такі повчання викликають логічне обурення в Україні, граючи на руку кремлівському наративу про те, що «Захід не вважає Україну рівноправним партнером».
5. Заяви польських високопосадовців у стилі «Україна не увійде до ЄС із Бандерою» перетворилися на відкритий шантаж країни, яка веде війну на виживання проти РФ. Водночас у самій Польщі на державному рівні прославляють так званих «проклятих солдатів» (наприклад, Ромуальда Райса «Бурого»), відповідальних за масові вбивства етнічних українців та білорусів. Такий егоїзм послаблює антипутінську коаліцію та дає привід московії заявляти про «втому Польщі від України».
6. У червені 2025 р. польський парламент ухвалив черговий закон, який закріпив 11 липня як Національний день пам'яті поляків - «жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних територіях Другої Речі Посполитої» у 1939-1946 роках. Офіційна Варшава вкотре свідомо підняла градус напруги, подарувавши московським пропагандистам свіжий та безкоштовний матеріал для розколу європейської підтримки України.
При цьому важливо зазначити: попри всі намагання окремих польських політиків нас принизити, українці зберігають повагу та позитивне ставлення до Польщі як до сусіда і союзника. Українці не ведуться на провокації, бо знають: коли сперечаються Україна і Польща, у Кремлі відкривають шампанське.
Найголовніше, що маємо розуміти сьогодні: кожен історичний ультиматум польської сторони - це пряма інвестиція в московську пропаганду. Поки політики у Варшаві зводять рахунки з минулим, РФ використовує це для послаблення європейської єдності, в тому числі послаблення Польщі.
Ось ключові рішення польської сторони у сфері національної пам'яті, які загострили українсько-польські взаємини.
1. Починаючи з 2014–2015 рр. на південному сході Польщі за мовчазної згоди або прямого сприяння влади було спаплюжено та демонтовано десятки українських військових поховань та меморіалів (Грушовичі, Верхрата, Монастир та інші). Нищення могил реальних людей та відмова Варшави відновлювати навіть легальні надгробки стали ідеальною картинкою для московських медіа, які роками роздмухують тезу про «непримиренну ворожнечу» між українцями та поляками.
2. У липні 2016 року польський парламент ухвалив постанову, яка офіційно назвала події 1943–1945 рр. «геноцидом, вчиненим українськими націоналістами». Цей крок де-факто перекреслив багаторічну та успішну формулу примирення «прощаємо і просимо прощення». Московські спецслужби миттєво підхопили цю тему, використовуючи формулювання польського Сейму для легітимізації власних міфів про «українських нацистів».
3. У 2018 році Сейм і Сенат Польщі внесли скандальні зміни до закону про Інститут національної пам'яті, запровадивши кримінальну відповідальність (до 3 років тюрми) за заперечення т. з. «злочинів українських націоналістів». Спроба запровадити цензуру для істориків та залякати українських мігрантів стала потужним ударом по двосторонній довірі, який Москва майстерно використала для інформаційних атак проти обох країн.
4. Щорічні резолюції Сейму до роковин Волинських подій 1943 року польські депутати перетворили на антиукраїнську вакханалію. У текстах резолюцій Сейм відкрито заявляв, що «в Україні мало знають про УПА» і вимагав виховувати українців за польськими історичними лекалами. Такі повчання викликають логічне обурення в Україні, граючи на руку кремлівському наративу про те, що «Захід не вважає Україну рівноправним партнером».
5. Заяви польських високопосадовців у стилі «Україна не увійде до ЄС із Бандерою» перетворилися на відкритий шантаж країни, яка веде війну на виживання проти РФ. Водночас у самій Польщі на державному рівні прославляють так званих «проклятих солдатів» (наприклад, Ромуальда Райса «Бурого»), відповідальних за масові вбивства етнічних українців та білорусів. Такий егоїзм послаблює антипутінську коаліцію та дає привід московії заявляти про «втому Польщі від України».
6. У червені 2025 р. польський парламент ухвалив черговий закон, який закріпив 11 липня як Національний день пам'яті поляків - «жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних територіях Другої Речі Посполитої» у 1939-1946 роках. Офіційна Варшава вкотре свідомо підняла градус напруги, подарувавши московським пропагандистам свіжий та безкоштовний матеріал для розколу європейської підтримки України.
При цьому важливо зазначити: попри всі намагання окремих польських політиків нас принизити, українці зберігають повагу та позитивне ставлення до Польщі як до сусіда і союзника. Українці не ведуться на провокації, бо знають: коли сперечаються Україна і Польща, у Кремлі відкривають шампанське.
Найголовніше, що маємо розуміти сьогодні: кожен історичний ультиматум польської сторони - це пряма інвестиція в московську пропаганду. Поки політики у Варшаві зводять рахунки з минулим, РФ використовує це для послаблення європейської єдності, в тому числі послаблення Польщі.
Re: Польша.
Навроцкий лишил Зеленского орден Белого орла"Ввиду согласия президента Владимира Зеленского на присвоение одному из подразделений Вооруженных сил Украины имени Героев УПА, после консультации с Капитулой я принял решение о лишении президента Украины ордена Белого орла", — цитирует Навроцкого RMF24.
Польский президент заявил, что его решение "не направлено против украинского народа" и "не означает изменения стратегического направления польской политики безопасности". Он добавил, что в вопросе поддержки Украины в борьбе с россией "ничего не изменилось".
"россия является агрессором, а путин — преступник, несущий ответственность за развязывание войны, которая принесла Европе крупнейший вооруженный конфликт со времен окончания Второй мировой войны. За каждым разбомбленным жилым кварталом, за каждым ребенком, вынужденным бежать от войны, за каждой семьей, разлученной насилием, стоит решение, принятое в кремле", — перечислил Навроцкий.
Вместе с тем он добавил, что "Польша не согласится на героизацию тех, кто убивал мирных беззащитных поляков". Навроцкий отметил: если Украина хочет вступить в Европейский союз, она должна быть готова "честно взглянуть на трудные страницы собственной истории".
Орден Белого орла — главная государственная награда Польши.
Re: Польша.
Сьогодні польський громадський діяч Кшиштоф Скіба (Krzysztof Skiba) опублікував дуже гострий пост. Пан Скіба це — відомий польський сатирик, музикант і публіцист. Він є співзасновником рок-гурту Big Cyc, який прославився своїми іронічними піснями з політичним підтекстом. Скіба активно виступає як коментатор суспільно-політичних подій у Польщі, поєднуючи гумор із гострою критикою. Раджу почитати. Переклад мій.
Владислав Бовсуновський.
***
ПІД РОСІЙСЬКИЙ ЧОБОТ
Ми самі пхаємося під російський чобіт. Видно, що тужимо за правлінням Москви, від якого понад тридцять років тому нас визволив Валенса разом із Рейганом.
Полякам уже набридла демократія, добробут і відпочинок у Хорватії. Ми знову мріємо перетворити Польщу на російський колгосп, країну бідності та відсталості, а також на західну провінцію імперії Сталіна.
Це не якісь фантазії, а реальна оцінка того, що відбувається ЗАРАЗ. Антиукраїнські настрої, а фактично мода на атаки проти України щодня наближають нас до пащі та совєцького бруду, який пропонує Путін.
Щоб виграти війну або хоча б у шахи, треба зробити добру розвідку. Хто друг, а хто ворог. Єдина країна, яка активно бореться з Путіним, тобто Україна, що вже три роки успішно чинить опір і кривавить, перестала подобатися полякам. У тренді зараз дурне, абсурдне і самогубне обливання брудом усього українського.
Концерт білоруського репера Макса Коржа, на який приїхали білоруси, грузини та українці з усієї Європи, став детонатором антиукраїнських настроїв. А чому? Бо кілька дівчат перелізли через огорожу? Бо кілька тисяч людей бігало під сценою з оголеними торсами? Бо на 70 тисяч глядачів один хлопець приніс прапор УПА?
І це ви називаєте заворушенням? Серйозно? У той самий час фанати «Леха» з Познані без жодної причини вибивали вікна й били перехожих у Белграді. Оце було справжнє хуліганське побоїще. Але про це — тиша. Ніхто не перейнявся. Бо то наші. А нашим можна.
Вам заважає хлопець із прапором УПА на концерті, а не заважає друг президента Навроцького з татуюваннями Гітлера? Зрозумійте, що для багатьох (не для всіх) українців УПА — це щось подібне до нашої Армії Крайової. Це їхнє національне партизанське військо часів війни. Так, вони страшні винуватці Волинських убивств. Для нас — злочинці. І тут немає про що сперечатися. Але це було 80 років тому. Треба про це говорити і пам’ятати про злочини, але й пам’ятати, що наша АК (примітка - Армія Крайова) у відповідь теж палила українські села і вбивала їхніх жінок та дітей.
Ці історичні рани вміло підпалюються і керуються російськими відділами пропаганди. Наче й не було Катині та вбивств поляків від часів поділів аж до «утвердження Польщі Народної».
Раптом росіяни — святі й улюблені. А українці погані. Тільки той Бандера й Бандера, а Червона Армія, яка ґвалтувала полячок, якось дивно пішла в забуття?
Пам’яттю можна маніпулювати, і це росіянам у Польщі чудово вдається, у чому допомагає їм ціла армія «камратів» та слуг Брауна.
Рівності в тих давніх драмах, звісно, немає, бо етнічні чистки почали українці. Але після вшанування жертв, прийміть мужньо, як розумні люди, факт: ЗАРАЗ Україна — наш союзник. Вона воює з чудовиськом. Її мали перемогти за три дні, а минає три роки, і великий Путін досі не може з ними впоратися.
Пріоритетом нашої зовнішньої політики має бути допомога Україні та лобіювання її вступу до НАТО. Цього, до речі, хотів сам Лех Качинський, але нині про це ніхто не пам’ятає.
Парадоксально, але завдяки війні НАТО стало сильнішим. Швеція та Фінляндія вступили до альянсу зі страху, й військовий потенціал Союзу збільшився і нині в багато разів перевищує потенціал Росії.
Завдяки воєнним біженцям з України зросла польська економіка. На 15 млрд щороку. Кошти, які ми витрачаємо на допомогу Україні, при цьому — дрібні гроші.
Це українці прибирають і ремонтують ваші доми, будують житлові квартали, полють газони, збирають сміття, возять піцу та посилки як кур’єри, подають їжу й пиво у закладах як офіціанти та бармени. Це українські працівники виконують роботу, на яку просто немає охочих серед поляків. Бо платня надто низька.
Ми поводимося як накурений і сліпий кіт у мішку. Російська пропаганда і російські тролі, а також такі видатні брехуни, як продавець пива Славек Хулайнога та Гжегож Гасніца Браун, зробили вам справжній кисіль у мізках.
Ці гасла, що «це не наша війна», — казки для дітей. Через Польщу вже три роки йде вся військова допомога для України. Ми теж у цій війні з Росією, тільки нам значно зручніше, бо наші житлові квартали ще не бомблять. Ми лише транзитна дорога для зброї та прихисток для біженців.
Найгірше, що цим антиукраїнським настроям, підігріваним путінською пропагандою, піддається не лише президент Навроцький (відібрав у жінок з України 800+, урізав кошти на Starlink, тобто шкодить армії, яка воює з Путіним), але й уряд Туска.
Команда Рудого, намагаючись тактично сподобатися правим і фанатам, депортує учасників концерту Макса Коржа, які на Національному стадіоні перестрибували через бар’єри. Серйозно? У юності я розвалив лавку на концерті «Республіки» в 1982 році, і навіть Ярузель (примітка - Ярузельский Войцех, останній голова Польщі комуністичних часів) мене тоді не депортував. Посадив лише тоді, коли я розкидав антикомуністичні листівки.
Я вважав Кєрвінського розумним хлопом. А це якийсь дешевий популіст із російського цирку. Вихваляється цими депортаціями, як силіконові зірки інтернету своїми цицьками. Панове політики з «Платформи», затямте собі дві речі:
— Коаліція з проросійською «Конфедерацією» неможлива, бо вони вами зневажають і працюють на опікунів Урсули фон дер Байер. Кожен жест «під Конфу» (типу дурних депортацій після концерту) — це втрата енергії і голосів тих, хто вам іще вірить. Зиск у банді пивника з Торуні — нульовий.
— І друге. Мільйони поляків голосували за вас не тому, що ви такі гарні, розумні, світові й чудові. А лише тому, що ви ТРОХИ МЕНШЕ ОГИДНІ, ніж ПіС.
Єдині в цьому уряді, хто ще має яйця й розсудок, це міністри Журек і Сікорський. Вони знають, що підлизування правим веде в нікуди.
Той лікар, який удає з себе військового, тобто Косіняк-Камиш, представляє мертву партію з 2% підтримки. Він продасть вас за обіцянку бути міністром чого-небудь у Ярослава. Тож підлизування PSL, селянам і мисливському лобі — теж глухий кут. Село втрачено й проковтнуте Качором на сніданок.
На жаль, президент Навроцький виявився політичним аматором. Я сподівався, що він займеться веселими іграми у палаці, але він серйозно хоче бути активним і наразі прикидається копією Трампа, йде на руку Путіну, пливучи на хвилі сильно антиукраїнських рішень.
У Росії бракує боєприпасів, бракує солдатів (беруть найманців у Кіма з Кореї), Росія економічно розвалюється, як стара пропита баба, ще кілька років війни — і її військовий потенціал буде на рівні князівства Монако. Але нарцис із США повірив, що Владімір хоче миру. І отримав передпокій та фіґу з маком.
І саме це НІЧОГО зараз допомагає Росії протриматися. А до того ще й президент Снус іде його слідами. Вже весело підключив польську крапельницю для колишнього агента КДБ і його банди.
Це російські диверсанти підпалюють польські базари, фірми та склади. Таких підпалів було вже понад десяток. На Маривільській у Варшаві згоріло кілька тисяч магазинів. Збитки — кілька мільярдів злотих. Доведено, що це робота російських агентів. А ви бачили антиросійські гасла на стадіонах? Ні. Є тільки антиукраїнські. Цікаво, чому?
Кожен убитий в Україні росіянин зі зброєю в руках уже не ввійде на територію Польщі. Кожен розбитий українцями танк, знищений дрон, затоплений корабель — не атакує Польщу. Ми повинні їм за це подякувати. І справді «дякуємо». Депортаціями, лайкою і щоденною ненавистю.
Ми самі пхаємося під російські чоботи. Самі, за допомогою наших політиків. Похила площина. Божевілля. Абсурд і дно.
Якщо Україна програє цю війну, то ми програємо одразу після неї. А ті, хто за десять років стоятиме в черзі за російським цукром за талонами, цього вам не пробачать
Вперше прошу максимально поширювати. Час зупинити цей стрибок сторч головою у порожній басейн.
Владислав Бовсуновський.
***
ПІД РОСІЙСЬКИЙ ЧОБОТ
Ми самі пхаємося під російський чобіт. Видно, що тужимо за правлінням Москви, від якого понад тридцять років тому нас визволив Валенса разом із Рейганом.
Полякам уже набридла демократія, добробут і відпочинок у Хорватії. Ми знову мріємо перетворити Польщу на російський колгосп, країну бідності та відсталості, а також на західну провінцію імперії Сталіна.
Це не якісь фантазії, а реальна оцінка того, що відбувається ЗАРАЗ. Антиукраїнські настрої, а фактично мода на атаки проти України щодня наближають нас до пащі та совєцького бруду, який пропонує Путін.
Щоб виграти війну або хоча б у шахи, треба зробити добру розвідку. Хто друг, а хто ворог. Єдина країна, яка активно бореться з Путіним, тобто Україна, що вже три роки успішно чинить опір і кривавить, перестала подобатися полякам. У тренді зараз дурне, абсурдне і самогубне обливання брудом усього українського.
Концерт білоруського репера Макса Коржа, на який приїхали білоруси, грузини та українці з усієї Європи, став детонатором антиукраїнських настроїв. А чому? Бо кілька дівчат перелізли через огорожу? Бо кілька тисяч людей бігало під сценою з оголеними торсами? Бо на 70 тисяч глядачів один хлопець приніс прапор УПА?
І це ви називаєте заворушенням? Серйозно? У той самий час фанати «Леха» з Познані без жодної причини вибивали вікна й били перехожих у Белграді. Оце було справжнє хуліганське побоїще. Але про це — тиша. Ніхто не перейнявся. Бо то наші. А нашим можна.
Вам заважає хлопець із прапором УПА на концерті, а не заважає друг президента Навроцького з татуюваннями Гітлера? Зрозумійте, що для багатьох (не для всіх) українців УПА — це щось подібне до нашої Армії Крайової. Це їхнє національне партизанське військо часів війни. Так, вони страшні винуватці Волинських убивств. Для нас — злочинці. І тут немає про що сперечатися. Але це було 80 років тому. Треба про це говорити і пам’ятати про злочини, але й пам’ятати, що наша АК (примітка - Армія Крайова) у відповідь теж палила українські села і вбивала їхніх жінок та дітей.
Ці історичні рани вміло підпалюються і керуються російськими відділами пропаганди. Наче й не було Катині та вбивств поляків від часів поділів аж до «утвердження Польщі Народної».
Раптом росіяни — святі й улюблені. А українці погані. Тільки той Бандера й Бандера, а Червона Армія, яка ґвалтувала полячок, якось дивно пішла в забуття?
Пам’яттю можна маніпулювати, і це росіянам у Польщі чудово вдається, у чому допомагає їм ціла армія «камратів» та слуг Брауна.
Рівності в тих давніх драмах, звісно, немає, бо етнічні чистки почали українці. Але після вшанування жертв, прийміть мужньо, як розумні люди, факт: ЗАРАЗ Україна — наш союзник. Вона воює з чудовиськом. Її мали перемогти за три дні, а минає три роки, і великий Путін досі не може з ними впоратися.
Пріоритетом нашої зовнішньої політики має бути допомога Україні та лобіювання її вступу до НАТО. Цього, до речі, хотів сам Лех Качинський, але нині про це ніхто не пам’ятає.
Парадоксально, але завдяки війні НАТО стало сильнішим. Швеція та Фінляндія вступили до альянсу зі страху, й військовий потенціал Союзу збільшився і нині в багато разів перевищує потенціал Росії.
Завдяки воєнним біженцям з України зросла польська економіка. На 15 млрд щороку. Кошти, які ми витрачаємо на допомогу Україні, при цьому — дрібні гроші.
Це українці прибирають і ремонтують ваші доми, будують житлові квартали, полють газони, збирають сміття, возять піцу та посилки як кур’єри, подають їжу й пиво у закладах як офіціанти та бармени. Це українські працівники виконують роботу, на яку просто немає охочих серед поляків. Бо платня надто низька.
Ми поводимося як накурений і сліпий кіт у мішку. Російська пропаганда і російські тролі, а також такі видатні брехуни, як продавець пива Славек Хулайнога та Гжегож Гасніца Браун, зробили вам справжній кисіль у мізках.
Ці гасла, що «це не наша війна», — казки для дітей. Через Польщу вже три роки йде вся військова допомога для України. Ми теж у цій війні з Росією, тільки нам значно зручніше, бо наші житлові квартали ще не бомблять. Ми лише транзитна дорога для зброї та прихисток для біженців.
Найгірше, що цим антиукраїнським настроям, підігріваним путінською пропагандою, піддається не лише президент Навроцький (відібрав у жінок з України 800+, урізав кошти на Starlink, тобто шкодить армії, яка воює з Путіним), але й уряд Туска.
Команда Рудого, намагаючись тактично сподобатися правим і фанатам, депортує учасників концерту Макса Коржа, які на Національному стадіоні перестрибували через бар’єри. Серйозно? У юності я розвалив лавку на концерті «Республіки» в 1982 році, і навіть Ярузель (примітка - Ярузельский Войцех, останній голова Польщі комуністичних часів) мене тоді не депортував. Посадив лише тоді, коли я розкидав антикомуністичні листівки.
Я вважав Кєрвінського розумним хлопом. А це якийсь дешевий популіст із російського цирку. Вихваляється цими депортаціями, як силіконові зірки інтернету своїми цицьками. Панове політики з «Платформи», затямте собі дві речі:
— Коаліція з проросійською «Конфедерацією» неможлива, бо вони вами зневажають і працюють на опікунів Урсули фон дер Байер. Кожен жест «під Конфу» (типу дурних депортацій після концерту) — це втрата енергії і голосів тих, хто вам іще вірить. Зиск у банді пивника з Торуні — нульовий.
— І друге. Мільйони поляків голосували за вас не тому, що ви такі гарні, розумні, світові й чудові. А лише тому, що ви ТРОХИ МЕНШЕ ОГИДНІ, ніж ПіС.
Єдині в цьому уряді, хто ще має яйця й розсудок, це міністри Журек і Сікорський. Вони знають, що підлизування правим веде в нікуди.
Той лікар, який удає з себе військового, тобто Косіняк-Камиш, представляє мертву партію з 2% підтримки. Він продасть вас за обіцянку бути міністром чого-небудь у Ярослава. Тож підлизування PSL, селянам і мисливському лобі — теж глухий кут. Село втрачено й проковтнуте Качором на сніданок.
На жаль, президент Навроцький виявився політичним аматором. Я сподівався, що він займеться веселими іграми у палаці, але він серйозно хоче бути активним і наразі прикидається копією Трампа, йде на руку Путіну, пливучи на хвилі сильно антиукраїнських рішень.
У Росії бракує боєприпасів, бракує солдатів (беруть найманців у Кіма з Кореї), Росія економічно розвалюється, як стара пропита баба, ще кілька років війни — і її військовий потенціал буде на рівні князівства Монако. Але нарцис із США повірив, що Владімір хоче миру. І отримав передпокій та фіґу з маком.
І саме це НІЧОГО зараз допомагає Росії протриматися. А до того ще й президент Снус іде його слідами. Вже весело підключив польську крапельницю для колишнього агента КДБ і його банди.
Це російські диверсанти підпалюють польські базари, фірми та склади. Таких підпалів було вже понад десяток. На Маривільській у Варшаві згоріло кілька тисяч магазинів. Збитки — кілька мільярдів злотих. Доведено, що це робота російських агентів. А ви бачили антиросійські гасла на стадіонах? Ні. Є тільки антиукраїнські. Цікаво, чому?
Кожен убитий в Україні росіянин зі зброєю в руках уже не ввійде на територію Польщі. Кожен розбитий українцями танк, знищений дрон, затоплений корабель — не атакує Польщу. Ми повинні їм за це подякувати. І справді «дякуємо». Депортаціями, лайкою і щоденною ненавистю.
Ми самі пхаємося під російські чоботи. Самі, за допомогою наших політиків. Похила площина. Божевілля. Абсурд і дно.
Якщо Україна програє цю війну, то ми програємо одразу після неї. А ті, хто за десять років стоятиме в черзі за російським цукром за талонами, цього вам не пробачать
Вперше прошу максимально поширювати. Час зупинити цей стрибок сторч головою у порожній басейн.
Re: Польша.
Кислица напомнил, какие деятели имели польский орден "Белого орла" и не лишились его
Петр I Великий — первый русский император. Он строил империю "на костях", лично участвовал в жестоких пытках и казнях и не пощадил даже собственного сына Алексея, напомнил заместитель руководителя Офиса президента. Петр I известен своими открыто украинофобскими взглядами — в частности, отдал приказ о разрушении казачьей столицы Батурин.
Бенито Муссолини, премьер-министр Италии, дуче фашизма. Кислица отметил, что его режим отличался кровавым применением химического оружия против мирного населения во время агрессивной войны в Эфиопии, жестоким подавлением противников внутри страны и принятием расовых законов против евреев. Он был активным союзником Гитлера в его агрессивной войне.
Екатерина II, русская императрица, которая действовала как абсолютный и безжалостный палач польской государственности, сочетая политический цинизм с личным унижением всей нации. Сначала, с помощью взяток и русских штыков, она посадила своего бывшего любовника Станислава Августа Понятовского на трон Речь Посполитой, а когда польские патриоты попытались спасти страну посредством прогрессивных реформ и Конституции 3 мая, императрица утопила эти стремления в крови, написал Кислица. Она покупала лояльность предательских польских магнатов и финансировала внутренние расколы, а ее войска убивали мирное население. В конечном итоге, приняв Орден Белого Орла в качестве жеста принудительного подчинения от польского короля, Екатерина II инициировала три раздела Речь Посполитой, полностью стерла Польшу с политической карты мира более чем на столетие и заставила самого короля отречься от престола и прожить остаток жизни фактически в качестве заключенного в Санкт-Петербурге.
Российский император Николай I. Кислица напомнил, что он подавил польское восстание 1830-1831 годов, полностью ликвидировал польскую автономию и превратил орден Белого Орла в имперскую русскую награду.
Иван Паскевич, русский фельдмаршал, командовал войсками во время подавления польского восстания. Стал правителем Королевства Польского и проводил там жесткую политику русификации.
Александр II, который уничтожил кровью польское Январское восстание 1863 года, после которого начал полный запрет польского языка в школах и учреждениях.
Нет информации, что кто-либо из перечисленных был лишен ордела Белого орла, написал Кислица.
Петр I Великий — первый русский император. Он строил империю "на костях", лично участвовал в жестоких пытках и казнях и не пощадил даже собственного сына Алексея, напомнил заместитель руководителя Офиса президента. Петр I известен своими открыто украинофобскими взглядами — в частности, отдал приказ о разрушении казачьей столицы Батурин.Бенито Муссолини, премьер-министр Италии, дуче фашизма. Кислица отметил, что его режим отличался кровавым применением химического оружия против мирного населения во время агрессивной войны в Эфиопии, жестоким подавлением противников внутри страны и принятием расовых законов против евреев. Он был активным союзником Гитлера в его агрессивной войне.Екатерина II, русская императрица, которая действовала как абсолютный и безжалостный палач польской государственности, сочетая политический цинизм с личным унижением всей нации. Сначала, с помощью взяток и русских штыков, она посадила своего бывшего любовника Станислава Августа Понятовского на трон Речь Посполитой, а когда польские патриоты попытались спасти страну посредством прогрессивных реформ и Конституции 3 мая, императрица утопила эти стремления в крови, написал Кислица. Она покупала лояльность предательских польских магнатов и финансировала внутренние расколы, а ее войска убивали мирное население. В конечном итоге, приняв Орден Белого Орла в качестве жеста принудительного подчинения от польского короля, Екатерина II инициировала три раздела Речь Посполитой, полностью стерла Польшу с политической карты мира более чем на столетие и заставила самого короля отречься от престола и прожить остаток жизни фактически в качестве заключенного в Санкт-Петербурге.Российский император Николай I. Кислица напомнил, что он подавил польское восстание 1830-1831 годов, полностью ликвидировал польскую автономию и превратил орден Белого Орла в имперскую русскую награду. Иван Паскевич, русский фельдмаршал, командовал войсками во время подавления польского восстания. Стал правителем Королевства Польского и проводил там жесткую политику русификации.Александр II, который уничтожил кровью польское Январское восстание 1863 года, после которого начал полный запрет польского языка в школах и учреждениях. Нет информации, что кто-либо из перечисленных был лишен ордела Белого орла, написал Кислица.
Re: Польша.
Посол Украины в Польше также возвращает свою награду Кавалерский крест Ордена «За заслуги Республики Польша»
Василий Боднар сообщил, что вернет врученную ему польскую награду, отметив, что украинцы воспринимают Польшу прежде всего как друга, союзника и партнера.
Он напомнил, что у Киева и Варшавы было и остается много общих интересов, в том числе вопросы безопасности.
"Но я не могу остаться в стороне от решения, которое считаю исторически несправедливым. Понимая эмоции, которые господствуют в Польше, не могу принять, что президента Украины, Владимира Зеленского – друга Польши, главу государства, которое мужественно защищается от российского агрессора и защищает мир в Европе, лишили высшей польской награды", - отметил он.
Василий Боднар сообщил, что вернет врученную ему польскую награду, отметив, что украинцы воспринимают Польшу прежде всего как друга, союзника и партнера.
Он напомнил, что у Киева и Варшавы было и остается много общих интересов, в том числе вопросы безопасности.
"Но я не могу остаться в стороне от решения, которое считаю исторически несправедливым. Понимая эмоции, которые господствуют в Польше, не могу принять, что президента Украины, Владимира Зеленского – друга Польши, главу государства, которое мужественно защищается от российского агрессора и защищает мир в Европе, лишили высшей польской награды", - отметил он.
Re: Польша.
Поляки массово отказываются воевать против РФ – опрос Число граждан Польши, готовых защищать свою страну или жертвовать благосостоянием в случае войны с Россией рекордно снизилось.
В Польше за последние три года заметно снизился уровень готовности граждан защищать страну в случае войны. К такому выводу пришли социологи, сравнив общественные настроения в период с 2023 по 2026 год, пишет InfoSecurity24. Согласно данным аналитического центра IBRiS, сегодня лишь 15% поляков заявляют, что готовы пожертвовать жизнью ради защиты государства. В 2023 году этот показатель составлял 27%.
читайте подробнее на сайте "Диалог.UA": https://www.dialog.ua/world/polyaki-mas ... NdLW4yHDvw
В Польше за последние три года заметно снизился уровень готовности граждан защищать страну в случае войны. К такому выводу пришли социологи, сравнив общественные настроения в период с 2023 по 2026 год, пишет InfoSecurity24. Согласно данным аналитического центра IBRiS, сегодня лишь 15% поляков заявляют, что готовы пожертвовать жизнью ради защиты государства. В 2023 году этот показатель составлял 27%.
читайте подробнее на сайте "Диалог.UA": https://www.dialog.ua/world/polyaki-mas ... NdLW4yHDvw
Re: Польша.
Поки сьогодні дехто намагається виставити Польщу виключно жертвою історичних трагедій, варто пам'ятати й про ті сторінки, де жертвами були українці.
17 червня 1934 року президент Польщі Ігнацій Мосціцький підписав розпорядження про створення табору Береза Картузька — місця позасудового ув'язнення політичних опонентів режиму «санації». Для тисяч українців це стало символом переслідувань, принижень і боротьби за право бути собою на власній землі.
Береза Картузька діяла на території сучасної Білорусі, тоді — у складі Польщі. Формальним приводом до її створення стало вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Однак передувала цьому багаторічна політика дискримінації українського населення: закриття українських шкіл, утиски української мови, руйнування культурних та релігійних інституцій, а також сумнозвісна «пацифікація» 1930 року, коли польська влада силою придушувала український національний рух у Галичині та на Волині.
До Берези Картузької людей відправляли без суду і слідства. Достатньо було рішення поліції або адміністрації. У таборі утримували українських націоналістів, членів ОУН, священників, інтелігентів, громадських діячів, а також білоруських, єврейських і польських опозиціонерів.
Умови були нелюдськими. В'язнів позбавляли імен — вони ставали лише номерами. Їх змушували носити спеціальний одяг і дерев'яне взуття, тримали в переповнених камерах із мокрою цементною підлогою, морили голодом і виснажливою працею. За українську мову карали, за непокору били, кидали до карцеру, продовжували термін ув'язнення. Керівництво табору прагнуло не просто ізолювати людей, а морально зламати їхню волю.
Через Березу Картузьку пройшли тисячі українців. Серед них — майбутній Головнокомандувач УПА Роман Шухевич, Тарас Бульба-Боровець, Дмитро Грицай, Олекса Гасин, Богдан Кравців, Володимир Горбовий, Арсен Річинський та багато інших діячів, які стали символами українського визвольного руху.
Береза Картузька не була табором смерті в нацистському розумінні цього слова, але вона стала інструментом політичного терору, де людей карали за переконання, національну свідомість і прагнення свободи. Для багатьох українців шлях до незалежності проходив саме через такі тюрми, табори, заслання та репресії.
Сьогодні, згадуючи Березу Картузьку, ми повинні пам'ятати не лише про страждання її в'язнів. Ми маємо пам'ятати про незламність людей, які попри приниження, побої та переслідування не відмовилися від своєї мови, своєї культури і своєї мрії про вільну Україну.
17 червня 1934 року президент Польщі Ігнацій Мосціцький підписав розпорядження про створення табору Береза Картузька — місця позасудового ув'язнення політичних опонентів режиму «санації». Для тисяч українців це стало символом переслідувань, принижень і боротьби за право бути собою на власній землі.
Береза Картузька діяла на території сучасної Білорусі, тоді — у складі Польщі. Формальним приводом до її створення стало вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Однак передувала цьому багаторічна політика дискримінації українського населення: закриття українських шкіл, утиски української мови, руйнування культурних та релігійних інституцій, а також сумнозвісна «пацифікація» 1930 року, коли польська влада силою придушувала український національний рух у Галичині та на Волині.
До Берези Картузької людей відправляли без суду і слідства. Достатньо було рішення поліції або адміністрації. У таборі утримували українських націоналістів, членів ОУН, священників, інтелігентів, громадських діячів, а також білоруських, єврейських і польських опозиціонерів.
Умови були нелюдськими. В'язнів позбавляли імен — вони ставали лише номерами. Їх змушували носити спеціальний одяг і дерев'яне взуття, тримали в переповнених камерах із мокрою цементною підлогою, морили голодом і виснажливою працею. За українську мову карали, за непокору били, кидали до карцеру, продовжували термін ув'язнення. Керівництво табору прагнуло не просто ізолювати людей, а морально зламати їхню волю.
Через Березу Картузьку пройшли тисячі українців. Серед них — майбутній Головнокомандувач УПА Роман Шухевич, Тарас Бульба-Боровець, Дмитро Грицай, Олекса Гасин, Богдан Кравців, Володимир Горбовий, Арсен Річинський та багато інших діячів, які стали символами українського визвольного руху.
Береза Картузька не була табором смерті в нацистському розумінні цього слова, але вона стала інструментом політичного терору, де людей карали за переконання, національну свідомість і прагнення свободи. Для багатьох українців шлях до незалежності проходив саме через такі тюрми, табори, заслання та репресії.
Сьогодні, згадуючи Березу Картузьку, ми повинні пам'ятати не лише про страждання її в'язнів. Ми маємо пам'ятати про незламність людей, які попри приниження, побої та переслідування не відмовилися від своєї мови, своєї культури і своєї мрії про вільну Україну.
Re: Польша.
Орден Белого орла имеет более чем трехсотлетнюю историю, на протяжении которой его отбирали только один раз. Это случилось в 1932 году, а «жертвой» стал известный польский политик того времени Винценты Витос. Спустя семь лет орден Витосу вернули, но факт состоит в том, что какой-то устоявшейся процедуры лишения кого-либо этого ордена попросту не существует. А это означает, что и вопрос, продолжает ли Зеленский оставаться кавалером этого ордена, остается открытым.
С одной стороны, конституция Польши устанавливает, что акты президента этой страны вступают в силу только после того, как их подпишет премьер-министр. Такая подпись премьера называется контрасигнатой. Конституция устанавливает 30 исключений из этого правила, и среди них, например, значится награждение орденами и другими знаками отличия, но не значится лишение этих наград. Другими словами, в этой логике Навроцкий может своим решением наградить кого угодно тем же Орденом Белого орла, но без подписи Дональда Туска не может этот орден отобрать.
С другой стороны, указывают некоторые польские юристы, закон о наградах предусматривает, что президент может своим решением лишить любого человека ордена в случае, если награждение стало следствием введения в заблуждения или — и, судя по всему, именно это касается Владимира Зеленского, — «если награжденный совершил деяние, в результате которого стал недостоин ордена или награды». Контрасигнаты премьера в таком случае закон не предусматривает.
С одной стороны, конституция Польши устанавливает, что акты президента этой страны вступают в силу только после того, как их подпишет премьер-министр. Такая подпись премьера называется контрасигнатой. Конституция устанавливает 30 исключений из этого правила, и среди них, например, значится награждение орденами и другими знаками отличия, но не значится лишение этих наград. Другими словами, в этой логике Навроцкий может своим решением наградить кого угодно тем же Орденом Белого орла, но без подписи Дональда Туска не может этот орден отобрать.
С другой стороны, указывают некоторые польские юристы, закон о наградах предусматривает, что президент может своим решением лишить любого человека ордена в случае, если награждение стало следствием введения в заблуждения или — и, судя по всему, именно это касается Владимира Зеленского, — «если награжденный совершил деяние, в результате которого стал недостоин ордена или награды». Контрасигнаты премьера в таком случае закон не предусматривает.
Re: Польша.
Історія з Орденом Білого Орла Республіки Польща, якого позбавили президента Володимира Зеленського, є катастрофічною помилкою президента Навроцького. Щоб зрозуміти масштаб цієї помилки, потрібно подивитися не лише на сам факт рішення, а й на його мотивацію.
Причина, яку озвучує польська сторона, свідчить про небезпечну політичну установку: Україну трактують не як суверенного партнера, а як державу, якій можна диктувати, кого вона має право вшановувати, а кого — ні. Такий підхід є не лише морально проблематичним, а й політично короткозорим.
Останніми місяцями в Польщі довкола теми УПА розгорнулася справжня істерія. Українську Повстанську Армію там дедалі частіше називають не інакше як «бандитами», які нібито мали єдиною метою злочини проти польського мирного населення. Чи могли під час війни відбуватися злочини? Так. Чи могли віддаватися злочинні накази і чи могли їх виконувати? Так. Але чи була злочинність суттю боротьби УПА? Ні.
Суть цієї боротьби була сформульована інакше: здобути українську державу або загинути в боротьбі за неї. Саме тому зведення всієї історії УПА лише до злочинів є логічною і політичною маніпуляцією. Часткові дії, навіть трагічні й злочинні, не можна автоматично оголошувати сутністю всього військового формування і всієї визвольної боротьби.
У цьому полягає перша проблема польської позиції — підміна цілого частиною. Друга проблема — зверхній тон, у якому польські політики поводяться так, наче мають право визначати українцям їхній пантеон героїв. Третя проблема ще глибша: чи справді польська сторона визнає суверенітет України і право українців самостійно оцінювати власну історію з погляду українських національних інтересів?
Зрозуміло, що історичні пам’яті сусідніх народів можуть не збігатися. Але Україна ж не вимагає від Польщі заборонити вшановування Юзефа Пілсудського — очільника польської держави після Першої світової війни, який починав свою політичну діяльність із методів, які Російська імперія трактувала як терористичні. З погляду тодішньої російської влади, Польща була частиною імперії, а Пілсудський — бунтівником і терористом. Проте це не заважає полякам вважати його одним із творців своєї державності.
Так само Україна не диктує Польщі, чи має вона право вшановувати Романа Дмовського — шовініста, антисеміта й антиукраїнського діяча, який прагнув асимілювати інші національності в межах польської держави. Ми також не забороняємо полякам вшановувати Армію Крайову, яка відстоювала польський національний інтерес.
Але тут постає питання симетрії. Чи вчиняла Армія Крайова злочини? Так. Чи віддавала вона накази, наслідком яких ставали злочини? Так. Ба більше, між УПА й Армією Крайовою є важлива інституційна різниця. УПА була військовим формуванням, пов’язаним із партійною структурою Організації Українських Націоналістів, тобто продуктом українського громадянського суспільства в тих історичних обставинах. Натомість Армія Крайова була військовим формуванням польського уряду у вигнанні. Отже, так звані «відплатні акції» були не просто стихійними актами помсти, а елементом політики, за яку відповідальність несе польська держава.
Саме тому українсько-польська розмова про минуле не може бути одностороннім судом над українцями. Якщо ми справді хочемо чесного діалогу, то маємо взаємно проговорити всі болі — не лише ті, що виникли під час Другої світової війни, а й ті, що постали значно раніше. Варто говорити і про те, як польська влада поводилася з українським населенням у питаннях освіти, виборів, господарської діяльності, культурних прав і політичного представництва.
Можна, звичайно, піти ще глибше — у попередні століття. Але тоді постане головне питання: навіщо це робити? Якщо мета полягає в тому, щоб чесно назвати болючі сторінки історії й нарешті перегорнути їх, тоді така розмова потрібна. Якщо ж мета — розпалити новий конфлікт, тоді це шлях у нікуди.
Після взаємного висловлення історичних претензій потрібно пам’ятати головне: Україна і Польща мають спільного ворога. Цей ворог — Росія. Саме Росія нищила і Україну, і Польщу. І якщо ми не будемо співпрацювати в питаннях безпеки, Європейського Союзу, НАТО та регіональної політики, цим скористається лише Москва.
Саме тому рішення президентів Кучми, Ющенка, Порошенка, міністра Сибіги, а також генерала Буданова повернути свої польські нагороди, зокрема Орден Білого Орла, є правильним і гідним. Це не просто жест солідарності з чинним президентом України. Це нагадування польській стороні і громадянам України про те, що стоїть на кону.
Якщо ви не визнаєте права України вшановувати борців за українську незалежність, то фактично не визнаєте України як повноцінного історичного й політичного суб’єкта. А в такому разі нам не по дорозі — ні з таким баченням історії, ні з політиками, які його просувають.
Юрій Підлісний
Причина, яку озвучує польська сторона, свідчить про небезпечну політичну установку: Україну трактують не як суверенного партнера, а як державу, якій можна диктувати, кого вона має право вшановувати, а кого — ні. Такий підхід є не лише морально проблематичним, а й політично короткозорим.
Останніми місяцями в Польщі довкола теми УПА розгорнулася справжня істерія. Українську Повстанську Армію там дедалі частіше називають не інакше як «бандитами», які нібито мали єдиною метою злочини проти польського мирного населення. Чи могли під час війни відбуватися злочини? Так. Чи могли віддаватися злочинні накази і чи могли їх виконувати? Так. Але чи була злочинність суттю боротьби УПА? Ні.
Суть цієї боротьби була сформульована інакше: здобути українську державу або загинути в боротьбі за неї. Саме тому зведення всієї історії УПА лише до злочинів є логічною і політичною маніпуляцією. Часткові дії, навіть трагічні й злочинні, не можна автоматично оголошувати сутністю всього військового формування і всієї визвольної боротьби.
У цьому полягає перша проблема польської позиції — підміна цілого частиною. Друга проблема — зверхній тон, у якому польські політики поводяться так, наче мають право визначати українцям їхній пантеон героїв. Третя проблема ще глибша: чи справді польська сторона визнає суверенітет України і право українців самостійно оцінювати власну історію з погляду українських національних інтересів?
Зрозуміло, що історичні пам’яті сусідніх народів можуть не збігатися. Але Україна ж не вимагає від Польщі заборонити вшановування Юзефа Пілсудського — очільника польської держави після Першої світової війни, який починав свою політичну діяльність із методів, які Російська імперія трактувала як терористичні. З погляду тодішньої російської влади, Польща була частиною імперії, а Пілсудський — бунтівником і терористом. Проте це не заважає полякам вважати його одним із творців своєї державності.
Так само Україна не диктує Польщі, чи має вона право вшановувати Романа Дмовського — шовініста, антисеміта й антиукраїнського діяча, який прагнув асимілювати інші національності в межах польської держави. Ми також не забороняємо полякам вшановувати Армію Крайову, яка відстоювала польський національний інтерес.
Але тут постає питання симетрії. Чи вчиняла Армія Крайова злочини? Так. Чи віддавала вона накази, наслідком яких ставали злочини? Так. Ба більше, між УПА й Армією Крайовою є важлива інституційна різниця. УПА була військовим формуванням, пов’язаним із партійною структурою Організації Українських Націоналістів, тобто продуктом українського громадянського суспільства в тих історичних обставинах. Натомість Армія Крайова була військовим формуванням польського уряду у вигнанні. Отже, так звані «відплатні акції» були не просто стихійними актами помсти, а елементом політики, за яку відповідальність несе польська держава.
Саме тому українсько-польська розмова про минуле не може бути одностороннім судом над українцями. Якщо ми справді хочемо чесного діалогу, то маємо взаємно проговорити всі болі — не лише ті, що виникли під час Другої світової війни, а й ті, що постали значно раніше. Варто говорити і про те, як польська влада поводилася з українським населенням у питаннях освіти, виборів, господарської діяльності, культурних прав і політичного представництва.
Можна, звичайно, піти ще глибше — у попередні століття. Але тоді постане головне питання: навіщо це робити? Якщо мета полягає в тому, щоб чесно назвати болючі сторінки історії й нарешті перегорнути їх, тоді така розмова потрібна. Якщо ж мета — розпалити новий конфлікт, тоді це шлях у нікуди.
Після взаємного висловлення історичних претензій потрібно пам’ятати головне: Україна і Польща мають спільного ворога. Цей ворог — Росія. Саме Росія нищила і Україну, і Польщу. І якщо ми не будемо співпрацювати в питаннях безпеки, Європейського Союзу, НАТО та регіональної політики, цим скористається лише Москва.
Саме тому рішення президентів Кучми, Ющенка, Порошенка, міністра Сибіги, а також генерала Буданова повернути свої польські нагороди, зокрема Орден Білого Орла, є правильним і гідним. Це не просто жест солідарності з чинним президентом України. Це нагадування польській стороні і громадянам України про те, що стоїть на кону.
Якщо ви не визнаєте права України вшановувати борців за українську незалежність, то фактично не визнаєте України як повноцінного історичного й політичного суб’єкта. А в такому разі нам не по дорозі — ні з таким баченням історії, ні з політиками, які його просувають.
Юрій Підлісний
Re: Польша.
"Я не князь Владимир". Зеленский рассказал, что прежде чем отказаться от ордена Белого орла, Украина пыталась наладить диалог с Польшей
Президент Украины в интервью ТСН рассказал, что глава Офиса президента Украины Кирилл Буданов и его первый зам Сергей Кислица отправились в Варшаву, чтобы разрешить конфликт. Сам Владимир Зеленский изначально считал, что в этом нет смысла, так как вопрос носит сугубо политический характер: польский президент Кароль Навроцкий хочет, чтобы его политсила получила кресло премьера на выборах в 2027 году.
"Тем не менее ребята поехали. Они действительно пытались, пообщались со всеми: и с канцелярией президента, и с командами премьер-министра и спикера. Сделали все возможное, но вернулись с ощущением: "Господин президент, вы были правы. Мы чувствуем, что они это сделают, вопрос лишь времени". Вот, в принципе, и все", — поделился глава государства.
Он добавил, что лично предлагал встречу Навроцкому, но в ответ Варшава публично заявила, что Украине не место в Европе, поскольку это якобы бьет по интересам польских фермеров. По словам украинского лидера, его коллега сделал эти заявления, совершенно не понимая, что Украина массово не экспортирует агропродукцию в Польшу. По мнению Зеленского, это обычный подогрев общества ради предвыборных рейтингов.
"Извините, но я Владимир Зеленский, а не князь Владимир. Мы сейчас говорим не о великих исторических фигурах прошлого. Я — действующий президент и защищаю интересы своего государства сегодня. Мы должны думать о дружбе между народами. А Кароль — это имя, а не пожизненная должность. У них ведь не монархия, а демократия. Поэтому нужно выстраивать нормальные отношения с Украиной, которая сегодня защищает всю Европу, включая саму Польшу", — заключил президент.
Президент Украины в интервью ТСН рассказал, что глава Офиса президента Украины Кирилл Буданов и его первый зам Сергей Кислица отправились в Варшаву, чтобы разрешить конфликт. Сам Владимир Зеленский изначально считал, что в этом нет смысла, так как вопрос носит сугубо политический характер: польский президент Кароль Навроцкий хочет, чтобы его политсила получила кресло премьера на выборах в 2027 году.
"Тем не менее ребята поехали. Они действительно пытались, пообщались со всеми: и с канцелярией президента, и с командами премьер-министра и спикера. Сделали все возможное, но вернулись с ощущением: "Господин президент, вы были правы. Мы чувствуем, что они это сделают, вопрос лишь времени". Вот, в принципе, и все", — поделился глава государства.
Он добавил, что лично предлагал встречу Навроцкому, но в ответ Варшава публично заявила, что Украине не место в Европе, поскольку это якобы бьет по интересам польских фермеров. По словам украинского лидера, его коллега сделал эти заявления, совершенно не понимая, что Украина массово не экспортирует агропродукцию в Польшу. По мнению Зеленского, это обычный подогрев общества ради предвыборных рейтингов.
"Извините, но я Владимир Зеленский, а не князь Владимир. Мы сейчас говорим не о великих исторических фигурах прошлого. Я — действующий президент и защищаю интересы своего государства сегодня. Мы должны думать о дружбе между народами. А Кароль — это имя, а не пожизненная должность. У них ведь не монархия, а демократия. Поэтому нужно выстраивать нормальные отношения с Украиной, которая сегодня защищает всю Европу, включая саму Польшу", — заключил президент.
Re: Польша.
Журналист Базар про конфликт между Польшей и Украиной: Основная причина в том, что польские элиты панически боятся того, что Украина становится сильной
Бывший главный редактор интернет-издания LB.ua Олег Базар, который сейчас защищает Украину в силах обороны, считает, что в нынешнем конфликте между странами есть и работа российской агентуры, и "предвыборные истерики" в Польше, но не они являются главной причиной.
"Основная причина, по-моему, кроется в том, что польские элиты панически боятся того, что Украина становится сильной. Мы удобны в роли жертвы, слабого соседа, которому нужно помогать. Но не силы, с которой нужно считаться. Особенно в условиях, когда сама Польша теряет позиции лидера восточного фланга Европы", — написал Базар.
По его мнению, в нынешней ситуации Украина должна сохранять спокойствие, твердо стоять на позиции, что никто ничего не будет ей диктовать, и придерживаться общего правила "прощаем и просим прощения".
Журналист отметил, что следит за украинско-польскими отношениями не менее 25 лет и когда-то "минимально приобщался" к попыткам их урегулировать.
Бывший главный редактор интернет-издания LB.ua Олег Базар, который сейчас защищает Украину в силах обороны, считает, что в нынешнем конфликте между странами есть и работа российской агентуры, и "предвыборные истерики" в Польше, но не они являются главной причиной.
"Основная причина, по-моему, кроется в том, что польские элиты панически боятся того, что Украина становится сильной. Мы удобны в роли жертвы, слабого соседа, которому нужно помогать. Но не силы, с которой нужно считаться. Особенно в условиях, когда сама Польша теряет позиции лидера восточного фланга Европы", — написал Базар.
По его мнению, в нынешней ситуации Украина должна сохранять спокойствие, твердо стоять на позиции, что никто ничего не будет ей диктовать, и придерживаться общего правила "прощаем и просим прощения".
Журналист отметил, что следит за украинско-польскими отношениями не менее 25 лет и когда-то "минимально приобщался" к попыткам их урегулировать.
Re: Польша.
В правительстве Польши считают, что Навроцкий хотел сорвать конференцию по восстановлению Украины, чтобы насолить Туску — Onet
Как пишет польское издание, члены правительства убеждены: президент Кароль Навроцкий намеренно объявил о решении лишить украинского лидера Владимира Зеленского ордена Белого орла именно в такой момент, чтобы сорвать форум по восстановлению Украины, который в Гданьске организует премьер-министр Дональд Туск.
Гданьский саммит, запланированный на четверг и пятницу, анонсировался на протяжении нескольких месяцев. На нем ожидается присутствие более десятка глав государств и правительств, а официальные делегации должны прибыть из более чем 50 стран. Политически такое мероприятие невыгодно Навроцкому, поскольку полностью опровергает его теории о том, что Туска игнорируют в ЕС и он не имеет влияния на переговоры о будущем Украины.
Кроме того, президент и лидер его партии "Право и справедливость" Ярослав Качиньский хотят сорвать гданьскую встречу, так как считают, что там могут быть подписаны соглашения об участии Варшавы в модернизации Украины, а это принесло бы очередные политические дивиденды Туску.
По информации Onet, украинский президент прекрасно понимает мотивы Навроцкого. По мнению членов польского правительства, именно поэтому он отослал орден обратно в Польшу, не дожидаясь реакции Туска. Таким образом Зеленский стремился избавить премьера от необходимости лично утверждать скандальное решение о лишении награды.
Как пишет польское издание, члены правительства убеждены: президент Кароль Навроцкий намеренно объявил о решении лишить украинского лидера Владимира Зеленского ордена Белого орла именно в такой момент, чтобы сорвать форум по восстановлению Украины, который в Гданьске организует премьер-министр Дональд Туск.
Гданьский саммит, запланированный на четверг и пятницу, анонсировался на протяжении нескольких месяцев. На нем ожидается присутствие более десятка глав государств и правительств, а официальные делегации должны прибыть из более чем 50 стран. Политически такое мероприятие невыгодно Навроцкому, поскольку полностью опровергает его теории о том, что Туска игнорируют в ЕС и он не имеет влияния на переговоры о будущем Украины.
Кроме того, президент и лидер его партии "Право и справедливость" Ярослав Качиньский хотят сорвать гданьскую встречу, так как считают, что там могут быть подписаны соглашения об участии Варшавы в модернизации Украины, а это принесло бы очередные политические дивиденды Туску.
По информации Onet, украинский президент прекрасно понимает мотивы Навроцкого. По мнению членов польского правительства, именно поэтому он отослал орден обратно в Польшу, не дожидаясь реакции Туска. Таким образом Зеленский стремился избавить премьера от необходимости лично утверждать скандальное решение о лишении награды.
Re: Польша.
Польша формально не лишила Зеленского ордена Белого орла — экс-глава МИД Польши
Яцек Чапутович заявил в комментарии LIGA.net, что процедура отзыва награды не была завершена, поскольку для этого также требовалась подпись премьер-министра Дональда Туска.
Чапутович отметил, что польское правительство не собиралось завершать процесс лишения награды, однако украинская сторона самостоятельно вернула ордена.
По его мнению, президент Польши Кароль Навроцкий ошибся, рассчитывая публично надавить на Украину. Он подчеркнул, что Украина не поддалась этому давлению как суверенное государство.
Экс-глава польского МИД также выразил мнение, что после снижения напряженности эта ситуация может стать возможностью для улучшения польско-украинских отношений.
Яцек Чапутович заявил в комментарии LIGA.net, что процедура отзыва награды не была завершена, поскольку для этого также требовалась подпись премьер-министра Дональда Туска.
Чапутович отметил, что польское правительство не собиралось завершать процесс лишения награды, однако украинская сторона самостоятельно вернула ордена.
По его мнению, президент Польши Кароль Навроцкий ошибся, рассчитывая публично надавить на Украину. Он подчеркнул, что Украина не поддалась этому давлению как суверенное государство.
Экс-глава польского МИД также выразил мнение, что после снижения напряженности эта ситуация может стать возможностью для улучшения польско-украинских отношений.
Re: Польша.
Поляки-українофоби: національні герої Польщі, які вбивали українців
Нещодавню істерію поляків щодо присвоєння підрозділу ССО почесного найменування імені Героїв УПА можна охарактеризувати фразою «На злодієві шапка горить». Звинувачуючи в нацизмі організацію, яка була виправдана Нюрнберзьким трибуналом, наші сусіди зручно забувають про власну українофобію та довоєнну дружбу з Гітлером і Муссоліні.
Що не так із гімном Польщі?
У національному гімні Польщі згадано Стефана Чарнецького – активного учасника боротьби проти Богдана Хмельницького. Цей полководець зазнав низку поразок проти козацького війська. У битві під Жовтими Водами він потрапив у татарський полон, а під час битви під Батогом вижив, сховавшись у стозі сіна. Злісний через невдачі на полі бою, він почав жорстоку помсту цивільному українському населенню.
Близько 100 тисяч мирних українців стали жертвами оспіваного у польському гімні Стефана Чарнецького (принаймні він цим вихвалявся перед своїми товаришами).
У війнах Чарнецький застосовував тактику випаленої землі, погрожував «на лік не лишити русина» (чиста ксенофобія). Прилуки, Липовець, Самгородок, Погребище, Ілинці – це лише частина з переліку зруйнованих ним населених пунктів. При цьому мирних українців він знищував з особливою жорстокістю.
Показовим стало знищення селища Погребище на Поділлі після поразки від полків Івана Богуна у 1653 році. У мирному містечку проходив ярмарок, коли на нього налетів загін поляків. Усе населення, гості та купці, включно з жінками та дітьми, було жорстоко знищено. Історики наводять цифри близько 700 повішених та 300 посаджених на палі. Показовим є те, що Чарнецький особисто наказав страчувати людей якомога болісніше, катувати, палити та вішати на деревах. Саме містечко було вщент зруйновано.
Особливо цинічно Чарнецький відзначився у Суботові. Село було захоплено, пограбовано та спалено. Уцілілих мешканців полковник віддав на поталу татарам. А після розправи над живими взявся до мертвих, і наказав сплюндрувати гробниці гетьмана Богдана Хмельницького та його сина Тимоша. За версією поляків, їхні останки спалили, а попелом зарядили гармату і вистрелили (хоча існує версія, що українці встигли перепоховати прах гетьмана).
Мстивий вбивця, жорстокий садист, українофоб та військовий злочинець, що вихвалявся своїми злочинами. І це саме його оспівано на національному рівні в Польщі. І чомусь поляки не поспішають вибачатися і змінювати гімн, де прославляють убивць.
Дмовський – польський Дугін?
Дещо про польських націонал-шовіністів: одним з винуватців багатьох українсько-польських конфліктів став такий собі польський фашист Роман Дмовський. У першій половині ХХ століття він напрацював політичну доктрину «інкорпорації» – приєднання етнічних українських земель до польської держави на умовах поглинання та асиміляції.
З одного боку Дмовський прагнув відновлення польської державності. З іншого – його доктрина новітнього польського націоналізму зазіхала на права інших народів. Якщо порівняти його ідеї та ідеї Степана Бандери, то очевидно, що це імперські та ксенофобські ідеї на противагу прагненню відновити українську державність в межах українських земель.
Однією з центральних ідей Дмовського було право Польщі розширювати свою територію, не звертаючи уваги подобається це комусь чи ні. Він навіть розробив окрему теорію – теорію націй. Її суть така: існують історичні або ж великі нації і не історичні.
Для історичних націй (очевидно польської) не має територіальних меж, яких вони не могли переступати (в першу чергу малися на увазі українські та литовські території).
Дмовський розглядав українців (а також білорусів) як «політично незрілий» матеріал, позбавлений власної міцної еліти, високої культури та історичного досвіду державного управління. Національні меншини сприймали як загрозу внутрішній цілісності країни, тому було проголошено курс на їхнє повне розчинення в польському етносі. Вважалося, що українське населення «східних кресів» (Галичини та Волині) має бути латинізоване та полонізоване.
Цій темі він присвятив окрему працю – «Українське питання» (Kwestia ukraińska, 1930 р.). Тут українофобія Дмовського виражена найяскравіше. Він писав, що незалежна Україна стала б «штучним витвором», який не зможе самостійно існувати. На його думку, через брак власних культурних та економічних еліт така держава миттєво перетворилася б на маріонетку Німеччини чи росії і стала б постійною загрозою для безпеки Польщі. Дмовський резюмував, що поява самостійної України була б «нещастям для всього європейського світу».
Оптимальним вирішенням проблеми Дмовський вважав поділ українських земель між Польщею та росією (згодом срср). Він наголошував, що і Варшава, і москва однаково зацікавлені в тому, щоб незалежна українська держава ніколи не постала.
Крім українофобії, Роман Дмовський страждав антисемітизмом. Євреїв він звинувачував у «розкладанні» польського національного духу через поширення ліберальних та космополітичних ідей. Дмовський прямо заявляв, що асиміляція євреїв неможлива і шкідлива для поляків («Думки сучасного поляка» (Myśli nowoczesnego Polaka, 1903 р.). А пізніше у праці «Повоєнний світ і Польща» (Świat powojenny i Polska, 1931 р.) стверджував, що масонство, єврейство та міжнародний капітал об'єдналися, щоб знищити традиційні християнські нації, зокрема Польщу.
Окремо варто згадати захоплення Дмовського італійським фашизмом та Беніто Муссоліні. Він схвально відгукувався про фашистську модель організації суспільства, де інтереси індивіда повністю підпорядковані інтересам нації.
Сучасні історики доводять, що радикальний антисемітизм, заперечення права українців на державність (українофобія) та прихильність до фашизму були невід'ємними складовими світогляду Дмовського.
Пілсудський – кат
Один із найважливіших «батьків-засновників» для однієї нації та тиран і кат для іншої – Юзеф Пілсудськик. Ця постать яскраво демонструє, що одна людина може бути одночасно янголом та демоном, залежно від кута зору.
На відміну від Дмовського, Пілсудський розглядав ідею асиміляції українців в політичному ключі. Не визнаючи права на незалежну Україну, він пропонував національну автономію за умови абсолютної лояльності до Польської держави та відмови від ідеї власної незалежності. Однак це був не прояв любові чи поваги до сусідів, а прагматичний політичний крок в непростих умовах повоєнних конфліктів.
В українському питанні він пройшов шлях від союзу з Симоном Петлюрою у 1920 році до системного тиску, військово-поліцейських репресій та примусової інтеграції після зміцнення своєї влади та встановлення авторитарного режиму «Санації» (після 1926 року).
Після поразки визвольної боротьби ЗУНР, Пілсудський показав своє справжнє обличчя. Найбільш масштабною та жорсткою антиукраїнською акцією за його безпосереднього правління стала Пацифікація (офіційно — «умиротворення» Східної Галичини). Вона була проведена восени 1930 року за особистим розпорядженням Пілсудського.
У понад 450 українських сіл увійшли підрозділи поліції та регулярної армії (улани). Було застосовано принцип колективної відповідальності всього українського населення. Понад 4000 українців було заарештовано без висунення звинувачень. Селян, учителів та священників піддали публічним тілесним покаранням (биття палицями).
Було закрито українські гімназії в Тернополі, Рогатині та Дрогобичі. Ліквідовано численні осередки товариства «Просвіта», скаутів «Пласт» та розгромлено українські кооперативи. Майно селян та українських установ масово конфісковували або знищували (знищення бібліотек, продуктів харчування, українських національних символів).
Крім фізичних катувань, пацифікатори принижували морально: змушували цілувати чоботи, вигукувати похвалу Польщі.
У червні 1934 року, за декретом президента Ігнація Мосцицького і за прямою ініціативою та санкцією Юзефа Пілсудського, було створено ізоляційний табір у Березі Картузькій (сучасна Білорусь). Табір було створено поза судовою системою для утримання осіб, які «загрожували безпеці, спокою та громадському порядку». Серед його в'язнів значну частину становили українські націоналісти та громадські діячі, зокрема Тарас Бульба-Боровець, Дмитро Грицай, Роман Шухевич, Володимир Янів. В'язні пережили жорстоке психологічне та фізичне насильство, виснажливу працю, голодування та катування.
Напевно, ідею концтабору Пілсудський запозичив у своїх друзів-нацистів, адже не гребував співпрацею з Гітлером. Так 26 січня 1934 року за ініціативи Пілсудського та Гітлера було підписано «Декларацію про незастосування сили між Німеччиною та Польщею». А 15 червня 1934 року Пілсудський приймав у Варшаві міністра пропаганди Рейху Йозефа Геббельса.
Співпраця з нацистами була закономірністю, адже ще в молодості, в пошуках союзників та фінансування для боротьби за незалежність Польщі, Пілсудський став агентом японської та німецької розвідок, звідки отримував значні суми грошей.
Білий орел для Муссоліні (і не тільки)
Президент Польщі Кароль Навроцький погрожує Зеленському відібрати найвищу державну нагороду Польщі – Орден Білого Орла. Це через присвоєння бойового підрозділу ЗСУ назви імені Героїв УПА. Це стало би цікавим прецедентом, оскільки орден за все ХХ століття забрали лише раз: у прем’єр-міністра міжвоєнної Польщі Вінцентія Вітоса. Та й то через внутрішньополітичні питання.
Натомість цієї нагороди досі удостоєно італійського диктатора та засновника фашизму Беніто Муссоліні. Орден Білого Орла він отримав від Польської Республіки у 1923 році. І нагороду в нього не забрано, незважаючи на його злочини та власне той самий фашизм, з приводу якого й підгорає у поляків.
Іншими одіозними носіями Ордену Білого Орла досі залишаються: Джан Галеаццо Чано – фашистський політик і зять Муссоліні, Міклош Горті – фашист, регент Угорського королівства і військовий союзник Гітлера, Філіпп Петен – очільник колабораціоністского «режиму Віші», Еріх Редер – командувач Крігсмаріне Третього Райху, Роман Дмовський – польський фашист, українофоб та антисеміт, а також друг путіна – колишній федеральний канцлер Німеччини Герхард Шредер.
Чинний польський президент Навроцький продемонстрував чи то тотальне незнання історії, чи то подвійні стандарти. Виходить, що ордена за століття не позбавили ні засновників фашизму, ні справжніх нацистів та їхніх союзників, ні ксенофобів, ані рашистів. Такі погрози надійшли тільки Президенту України, який не є ні військовим злочинцем, ні нацистом, ні другом путіна. І це через вшанування організації, яка боролася за визволення України.
Чиї герої – монстри?
В українсько-польській історії багато кривавих моментів, але головна причина конфліктів – намагання Польщі захопити та поневолити етнічні українські території, асимілювати українців, змусити їх забути своє походження, мову, віру, культуру.
Цілком логічно, що завойовник нових земель буде героєм для свого народу та ворогом для підкореного. І навпаки. Борець за свободу буде об’єктом ненависті окупанта.
Польська істерія навколо Бандери, ОУН-УПА, Волині є особливо цинічною, якщо врахувати, що українці примирилися з непростими сторінками минулого і без провокацій зі сторони сусіда не ворушать прах 100-літньої давнини. Зрештою, жоден український державний діяч не є демонічною постаттю на кшталт Гітлера. Жоден борець за незалежність, крім хіба Махатми Ганді, не може похвалитися безкровною перемогою (хоча й до Ганді залишається чимало питань).
Україна має чим відповісти на закиди Польщі щодо найменувань на честь історичних постатей. Чого тільки варта вулиця в Грубешеві імені Станіслава Басая, банда якого у 1943 вбила сотні мирних українців та спалила низку сіл. Лише під час різанини у Сагрині було вбито від 800 до 1240 українців. Його звірства зупинили лише вояки УПА.
В пантеоні "проклятих солдатів", борців проти комунізму, є такий собі Юзеф Задзерський «Волиняк». Без жодного приводу, він вчинив розстріли від 200 до 360 українців у селі Піскоровичі в 1945 році.
На честь Едварда Ридз-Смігли названо вулиці у Варшаві, Лодзі, Кракові, Тарнуві, встановлено численні меморіальні дошки. А цей діяч брав активну участь у полонізації «східних кресів» шляхом продовження денаціоналізації національних меншин, особливо українців.
І таких неоднозначних постатей у Польщі багато. Маючи бажання, Україна може скласти довгий список українофобів та злочинців, щоб тицяти його в обличчя полякам при кожній негативній згадці про УПА.
Питання лише в тому, чи хочуть сторони конфлікту примирення та взаємовигідної співпраці? Зрештою, українці мирно співіснують з кримськими татарами, не згадують про ясир та війни. Бо для чого битися за старі образи перед обличчям нових загроз, зокрема росії?
Але в жодному разі Україні не можна відмовлятися від своєї історії та героїв на догоду сусідам. В кінцевому підсумку це не приведе до покращення стосунків, а скоріше станеться за принципом «пусти пса під лаву…».
Нещодавню істерію поляків щодо присвоєння підрозділу ССО почесного найменування імені Героїв УПА можна охарактеризувати фразою «На злодієві шапка горить». Звинувачуючи в нацизмі організацію, яка була виправдана Нюрнберзьким трибуналом, наші сусіди зручно забувають про власну українофобію та довоєнну дружбу з Гітлером і Муссоліні.
Що не так із гімном Польщі?
У національному гімні Польщі згадано Стефана Чарнецького – активного учасника боротьби проти Богдана Хмельницького. Цей полководець зазнав низку поразок проти козацького війська. У битві під Жовтими Водами він потрапив у татарський полон, а під час битви під Батогом вижив, сховавшись у стозі сіна. Злісний через невдачі на полі бою, він почав жорстоку помсту цивільному українському населенню.
Близько 100 тисяч мирних українців стали жертвами оспіваного у польському гімні Стефана Чарнецького (принаймні він цим вихвалявся перед своїми товаришами).
У війнах Чарнецький застосовував тактику випаленої землі, погрожував «на лік не лишити русина» (чиста ксенофобія). Прилуки, Липовець, Самгородок, Погребище, Ілинці – це лише частина з переліку зруйнованих ним населених пунктів. При цьому мирних українців він знищував з особливою жорстокістю.
Показовим стало знищення селища Погребище на Поділлі після поразки від полків Івана Богуна у 1653 році. У мирному містечку проходив ярмарок, коли на нього налетів загін поляків. Усе населення, гості та купці, включно з жінками та дітьми, було жорстоко знищено. Історики наводять цифри близько 700 повішених та 300 посаджених на палі. Показовим є те, що Чарнецький особисто наказав страчувати людей якомога болісніше, катувати, палити та вішати на деревах. Саме містечко було вщент зруйновано.
Особливо цинічно Чарнецький відзначився у Суботові. Село було захоплено, пограбовано та спалено. Уцілілих мешканців полковник віддав на поталу татарам. А після розправи над живими взявся до мертвих, і наказав сплюндрувати гробниці гетьмана Богдана Хмельницького та його сина Тимоша. За версією поляків, їхні останки спалили, а попелом зарядили гармату і вистрелили (хоча існує версія, що українці встигли перепоховати прах гетьмана).
Мстивий вбивця, жорстокий садист, українофоб та військовий злочинець, що вихвалявся своїми злочинами. І це саме його оспівано на національному рівні в Польщі. І чомусь поляки не поспішають вибачатися і змінювати гімн, де прославляють убивць.
Дмовський – польський Дугін?
Дещо про польських націонал-шовіністів: одним з винуватців багатьох українсько-польських конфліктів став такий собі польський фашист Роман Дмовський. У першій половині ХХ століття він напрацював політичну доктрину «інкорпорації» – приєднання етнічних українських земель до польської держави на умовах поглинання та асиміляції.
З одного боку Дмовський прагнув відновлення польської державності. З іншого – його доктрина новітнього польського націоналізму зазіхала на права інших народів. Якщо порівняти його ідеї та ідеї Степана Бандери, то очевидно, що це імперські та ксенофобські ідеї на противагу прагненню відновити українську державність в межах українських земель.
Однією з центральних ідей Дмовського було право Польщі розширювати свою територію, не звертаючи уваги подобається це комусь чи ні. Він навіть розробив окрему теорію – теорію націй. Її суть така: існують історичні або ж великі нації і не історичні.
Для історичних націй (очевидно польської) не має територіальних меж, яких вони не могли переступати (в першу чергу малися на увазі українські та литовські території).
Дмовський розглядав українців (а також білорусів) як «політично незрілий» матеріал, позбавлений власної міцної еліти, високої культури та історичного досвіду державного управління. Національні меншини сприймали як загрозу внутрішній цілісності країни, тому було проголошено курс на їхнє повне розчинення в польському етносі. Вважалося, що українське населення «східних кресів» (Галичини та Волині) має бути латинізоване та полонізоване.
Цій темі він присвятив окрему працю – «Українське питання» (Kwestia ukraińska, 1930 р.). Тут українофобія Дмовського виражена найяскравіше. Він писав, що незалежна Україна стала б «штучним витвором», який не зможе самостійно існувати. На його думку, через брак власних культурних та економічних еліт така держава миттєво перетворилася б на маріонетку Німеччини чи росії і стала б постійною загрозою для безпеки Польщі. Дмовський резюмував, що поява самостійної України була б «нещастям для всього європейського світу».
Оптимальним вирішенням проблеми Дмовський вважав поділ українських земель між Польщею та росією (згодом срср). Він наголошував, що і Варшава, і москва однаково зацікавлені в тому, щоб незалежна українська держава ніколи не постала.
Крім українофобії, Роман Дмовський страждав антисемітизмом. Євреїв він звинувачував у «розкладанні» польського національного духу через поширення ліберальних та космополітичних ідей. Дмовський прямо заявляв, що асиміляція євреїв неможлива і шкідлива для поляків («Думки сучасного поляка» (Myśli nowoczesnego Polaka, 1903 р.). А пізніше у праці «Повоєнний світ і Польща» (Świat powojenny i Polska, 1931 р.) стверджував, що масонство, єврейство та міжнародний капітал об'єдналися, щоб знищити традиційні християнські нації, зокрема Польщу.
Окремо варто згадати захоплення Дмовського італійським фашизмом та Беніто Муссоліні. Він схвально відгукувався про фашистську модель організації суспільства, де інтереси індивіда повністю підпорядковані інтересам нації.
Сучасні історики доводять, що радикальний антисемітизм, заперечення права українців на державність (українофобія) та прихильність до фашизму були невід'ємними складовими світогляду Дмовського.
Пілсудський – кат
Один із найважливіших «батьків-засновників» для однієї нації та тиран і кат для іншої – Юзеф Пілсудськик. Ця постать яскраво демонструє, що одна людина може бути одночасно янголом та демоном, залежно від кута зору.
На відміну від Дмовського, Пілсудський розглядав ідею асиміляції українців в політичному ключі. Не визнаючи права на незалежну Україну, він пропонував національну автономію за умови абсолютної лояльності до Польської держави та відмови від ідеї власної незалежності. Однак це був не прояв любові чи поваги до сусідів, а прагматичний політичний крок в непростих умовах повоєнних конфліктів.
В українському питанні він пройшов шлях від союзу з Симоном Петлюрою у 1920 році до системного тиску, військово-поліцейських репресій та примусової інтеграції після зміцнення своєї влади та встановлення авторитарного режиму «Санації» (після 1926 року).
Після поразки визвольної боротьби ЗУНР, Пілсудський показав своє справжнє обличчя. Найбільш масштабною та жорсткою антиукраїнською акцією за його безпосереднього правління стала Пацифікація (офіційно — «умиротворення» Східної Галичини). Вона була проведена восени 1930 року за особистим розпорядженням Пілсудського.
У понад 450 українських сіл увійшли підрозділи поліції та регулярної армії (улани). Було застосовано принцип колективної відповідальності всього українського населення. Понад 4000 українців було заарештовано без висунення звинувачень. Селян, учителів та священників піддали публічним тілесним покаранням (биття палицями).
Було закрито українські гімназії в Тернополі, Рогатині та Дрогобичі. Ліквідовано численні осередки товариства «Просвіта», скаутів «Пласт» та розгромлено українські кооперативи. Майно селян та українських установ масово конфісковували або знищували (знищення бібліотек, продуктів харчування, українських національних символів).
Крім фізичних катувань, пацифікатори принижували морально: змушували цілувати чоботи, вигукувати похвалу Польщі.
У червні 1934 року, за декретом президента Ігнація Мосцицького і за прямою ініціативою та санкцією Юзефа Пілсудського, було створено ізоляційний табір у Березі Картузькій (сучасна Білорусь). Табір було створено поза судовою системою для утримання осіб, які «загрожували безпеці, спокою та громадському порядку». Серед його в'язнів значну частину становили українські націоналісти та громадські діячі, зокрема Тарас Бульба-Боровець, Дмитро Грицай, Роман Шухевич, Володимир Янів. В'язні пережили жорстоке психологічне та фізичне насильство, виснажливу працю, голодування та катування.
Напевно, ідею концтабору Пілсудський запозичив у своїх друзів-нацистів, адже не гребував співпрацею з Гітлером. Так 26 січня 1934 року за ініціативи Пілсудського та Гітлера було підписано «Декларацію про незастосування сили між Німеччиною та Польщею». А 15 червня 1934 року Пілсудський приймав у Варшаві міністра пропаганди Рейху Йозефа Геббельса.
Співпраця з нацистами була закономірністю, адже ще в молодості, в пошуках союзників та фінансування для боротьби за незалежність Польщі, Пілсудський став агентом японської та німецької розвідок, звідки отримував значні суми грошей.
Білий орел для Муссоліні (і не тільки)
Президент Польщі Кароль Навроцький погрожує Зеленському відібрати найвищу державну нагороду Польщі – Орден Білого Орла. Це через присвоєння бойового підрозділу ЗСУ назви імені Героїв УПА. Це стало би цікавим прецедентом, оскільки орден за все ХХ століття забрали лише раз: у прем’єр-міністра міжвоєнної Польщі Вінцентія Вітоса. Та й то через внутрішньополітичні питання.
Натомість цієї нагороди досі удостоєно італійського диктатора та засновника фашизму Беніто Муссоліні. Орден Білого Орла він отримав від Польської Республіки у 1923 році. І нагороду в нього не забрано, незважаючи на його злочини та власне той самий фашизм, з приводу якого й підгорає у поляків.
Іншими одіозними носіями Ордену Білого Орла досі залишаються: Джан Галеаццо Чано – фашистський політик і зять Муссоліні, Міклош Горті – фашист, регент Угорського королівства і військовий союзник Гітлера, Філіпп Петен – очільник колабораціоністского «режиму Віші», Еріх Редер – командувач Крігсмаріне Третього Райху, Роман Дмовський – польський фашист, українофоб та антисеміт, а також друг путіна – колишній федеральний канцлер Німеччини Герхард Шредер.
Чинний польський президент Навроцький продемонстрував чи то тотальне незнання історії, чи то подвійні стандарти. Виходить, що ордена за століття не позбавили ні засновників фашизму, ні справжніх нацистів та їхніх союзників, ні ксенофобів, ані рашистів. Такі погрози надійшли тільки Президенту України, який не є ні військовим злочинцем, ні нацистом, ні другом путіна. І це через вшанування організації, яка боролася за визволення України.
Чиї герої – монстри?
В українсько-польській історії багато кривавих моментів, але головна причина конфліктів – намагання Польщі захопити та поневолити етнічні українські території, асимілювати українців, змусити їх забути своє походження, мову, віру, культуру.
Цілком логічно, що завойовник нових земель буде героєм для свого народу та ворогом для підкореного. І навпаки. Борець за свободу буде об’єктом ненависті окупанта.
Польська істерія навколо Бандери, ОУН-УПА, Волині є особливо цинічною, якщо врахувати, що українці примирилися з непростими сторінками минулого і без провокацій зі сторони сусіда не ворушать прах 100-літньої давнини. Зрештою, жоден український державний діяч не є демонічною постаттю на кшталт Гітлера. Жоден борець за незалежність, крім хіба Махатми Ганді, не може похвалитися безкровною перемогою (хоча й до Ганді залишається чимало питань).
Україна має чим відповісти на закиди Польщі щодо найменувань на честь історичних постатей. Чого тільки варта вулиця в Грубешеві імені Станіслава Басая, банда якого у 1943 вбила сотні мирних українців та спалила низку сіл. Лише під час різанини у Сагрині було вбито від 800 до 1240 українців. Його звірства зупинили лише вояки УПА.
В пантеоні "проклятих солдатів", борців проти комунізму, є такий собі Юзеф Задзерський «Волиняк». Без жодного приводу, він вчинив розстріли від 200 до 360 українців у селі Піскоровичі в 1945 році.
На честь Едварда Ридз-Смігли названо вулиці у Варшаві, Лодзі, Кракові, Тарнуві, встановлено численні меморіальні дошки. А цей діяч брав активну участь у полонізації «східних кресів» шляхом продовження денаціоналізації національних меншин, особливо українців.
І таких неоднозначних постатей у Польщі багато. Маючи бажання, Україна може скласти довгий список українофобів та злочинців, щоб тицяти його в обличчя полякам при кожній негативній згадці про УПА.
Питання лише в тому, чи хочуть сторони конфлікту примирення та взаємовигідної співпраці? Зрештою, українці мирно співіснують з кримськими татарами, не згадують про ясир та війни. Бо для чого битися за старі образи перед обличчям нових загроз, зокрема росії?
Але в жодному разі Україні не можна відмовлятися від своєї історії та героїв на догоду сусідам. В кінцевому підсумку це не приведе до покращення стосунків, а скоріше станеться за принципом «пусти пса під лаву…».
Re: Польша.
В Польше задержали гражданина Украины за угрозы Навроцкому
В польском городе Зелена-Гура задержали 36-летнего гражданина Украины, который во время публичного интернет-эфира, по данным полиции, угрожал убийством президенту Польши, сообщает TVN24.
Прокуратура предъявила ему обвинения в оскорблении конституционного органа Польши и угрозах в адрес главы государства. По этим статьям ему грозит до трех лет лишения свободы.
По данным следствия, мужчина не имеет постоянной регистрации в Польше, а срок действия его карты пребывания истек. Сейчас проверяется законность его нахождения в стране.
В польском городе Зелена-Гура задержали 36-летнего гражданина Украины, который во время публичного интернет-эфира, по данным полиции, угрожал убийством президенту Польши, сообщает TVN24.
Прокуратура предъявила ему обвинения в оскорблении конституционного органа Польши и угрозах в адрес главы государства. По этим статьям ему грозит до трех лет лишения свободы.
По данным следствия, мужчина не имеет постоянной регистрации в Польше, а срок действия его карты пребывания истек. Сейчас проверяется законность его нахождения в стране.
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: Bing [Bot] и 2 гостя