Русофобия .

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

Рассказываем о том, как СССР использовал бывшие нацистские концлагеря

После окончания Второй мировой концлагеря, оказавшиеся на территории подконтрольной СССР, продолжил использовать по «назначению» уже НКВД (Народный комиссариат внутренних дел СССР).

Нахождение в них среди заключенных нацистов можно объяснить возмездием за совершенные преступления. Но бывшие концлагеря стали местом содержания не только для них.

Освенцим
Летом 1945-го НКВД организовал два пересыльных лагеря, где вместе с нацистами содержались и мирные жители Верхней Силезии и Подбескидзе (юг Польши). Здесь они дожидались отправки в трудовые лагеря в СССР.

Заксенхаузен
После войны советские спецслужбы содержали здесь 60 тыс. человек, из которых погиб каждый пятый. Этот лагерь был крупнейшим из 10 в cоветской зоне. И содержались в нем не только нацисты.

20-летняя Леонора Финк, дочь профессора Кенигсбергского университета откровенно описала подруге ситуацию в городе после прихода туда советских войск.

Письмо попало в руки НКВД, и осенью 1946-го военный трибунал приговорил Финк к 5 годам за «антисоветскую пропаганду и агитацию» и «клевету на Красную Армию».

Бухенвальд
С 1945 по 1950 год на месте еще одного известного концлагеря был учрежден спецлагерь НКВД №2. Через него прошли почти 28,5 тыс. заключенных, из которых погибло свыше 7 тыс. Их хоронили в братских могилах в лесах вокруг лагеря. Никаких сообщений о смерти их родные не получали.

Среди заключенных были члены нацистской партии или нацистских организаций. Другие же попали из-за путаницы личности и произвольных арестов. НКВД не позволял иметь никаких контактов с внешним миром. Ни один из заключенных в спецлагере № 2 не был осужден военным трибуналом, то есть содержались они без суда.

Не пропадать «добру»
В 1950-м спецлаги были ликвидированы. Их бараки, оборудование кухонь и прачечных разобрали, перевезли в СССР и «использовали по назначению» уже в лагерях ГУЛАГа.

[Свідомий]

Сравниваем , когда в домах жителей сверхдержав появились предметы быта

Пока Америка уже смотрела ТВ, стирала на автомате, убирала дом пылесосом и разогревала обеды в микроволновке, в СССР все это было предметом роскоши.

Холодильник
Первые холодильники для дома начали массово производиться в США в 1920-е годы. В 1930-х холодильники стали неотъемлемой частью быта американских семей.

К 1933 году производство бытовой холодильной техники в странах:
США – 5,8 млн единиц.
Англия – 100 тыс.
Германия – 30 тыс.
Швеция – 17 тыс.
Норвегия – 1,0 тыс.
СССР — производились единичные изделия.

К 1962 году холодильники имели: в США — 98,3% семей, в Италии — 20%, а в СССР — 5,3 % семей.

Стиральная машина
Автоматические стиральные машины начали массово появляться в 1940-х гг. К началу 1950-х они уже были стандартом в американских домах.
В 1981 году массово начали продавать «Вятку-Автомат», которая производилась по лицензии фирмы Indesit.

Телевизор
После Второй мировой телепередачи быстро распространились, и к началу 1950-х большинство американских семей имели телевизор.
Первый массовый телевизор КВН-49 был запущен в 1949 году. Но широкое распространение телевидение получило в СССР лишь к 1960-м гг.

Микроволновая печь
Появились в 1947 году, но были огромными и дорогими. К 1970-м гг с развитием технологий и снижением цен, они стали популярны среди американских семей. К концу 1980-х гг микроволновка была практически в каждом доме.
Оставались редкостью до самого распада. В массовом производстве они появились только в 1980-х, но даже тогда стоили слишком дорого для среднего гражданина. В основном использовались на предприятиях общепита.

Пылесос
В 1940 году произведено более 1 млн штук, в 1950 году - 3,5 млн.
В 1945 году произведено 1,1 тыс. штук, в 1950 году - 6,1 тыс.

#интересное

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

У ніч проти 21 серпня 1968 року радянський літак Ан-24, що ідентифікував себе як цивільний борт, запросив термінову аварійну посадку на аеродромі "Рузина" в Празі. Після того, як чехи дозволили йому сісти, з надр "цивільного" борту ринули радянські спецназівці, які захопили диспетчерську вежу та забезпечили приземлення основної хвилі десанту. В російській літературі ця підлість стосовно "незалежної" країни досі називається "обманним маневром".

При звістці про вторгнення в кабінеті голови ЦК КПЧ Дубчека терміново зібралася Президія КПЧ. Обговорювалося прийняття заяви, яка засуджувала вторгнення. Більшість – 7 проголосувала проти 4 – "за" Але.

Вже о 4-й годині будівлю ЦК КПЧ було оточено радянськими військами, співробітники КДБ заарештували керівництво незалежної країни і негайно вивезли до Москви.

Водночас усі радянські ЗМІ кричали про те, що в ЧРСР відбувається заколот "буржуазії", яким керують, природно, із Держдепу США. Щоправда, про "печеньки" нічого не розповідали.

Оскільки ЧРСР мала доволі потужні збройні сили (250 тис солдатів і офіцерів при 3 тис. танках), які цілком могли розпочати бойові дії проти 500-тисячного угруповання окупантів, радянські генерали пішли на наступний крок.
На аеродром "Рузина" було запрошено нібито для переговорів найвище керівництво армії ЧРСР під гарантії недоторканності. Під чесне слово міністра оборони СРСР маршала Гречка. І відразу заарештовано. Це у комуністів називалося "військовою хитрістю".

...Через 46 років російські генерали Богдановський, Картаполов і Євстратов дадуть гарантії безпеки українським військовим під Іловайськом, відкриють "зелений коридор", а потім розстріляють колони, що відходили, артилерією. Разом із двома десятками власних солдатів, які перебували в полоні в українців.
Воєнна хитрість така.

А ще через півроку російські військові дали "слово російського офіцера" не здійснювати ворожих дій в обмін на допуск до будівлі Донецького аеропорту для евакуації тіл своїх загиблих російських солдатів. І знову "воєнна хитрість": прикриваючись "чесним словом", росіяни замінували опорні конструкції будівлі, а потім підірвали її.

Можна згадати й більш ранні часи - особисте "чесне слово" Фрунзе, яке він дав офіцерам Врангеля в Криму, що якщо ті складуть зброю, то їм забезпечать безперешкодну евакуацію - 50 тисяч військових, що повірили йому, завантажили в баржі і втопили.

А ще раніше сам цар-батюшка дав "чесне нерушиме царське слово", що не зачепить мешканців Казані, якщо ті відкриють браму перед його військам. І вирізав усіх до ноги так, що сам не міг до міста в`їхати через гору тіл.

Кажуть, нині москва затіяла якісь таємні попередні переговори через посередників про мир. Мир - це гарно. Але ті, хто розмовлятимуть з кремлем, мають знати і пам`ятати історію. І що її "чесне слово" завжди закінчується одним: "воєнною хитрістю"...

P.S.
Історію треба знати. Особливо історію власного народу та його ворогів, аби ефективно боротися за власне майбутнє. Тож можу запропонувати історичні розслідування, автором яких маю честь бути. Для широкого кола читачів. У паперовому та електронному варіантах.

Класичні паперові (автограф гарантовано) можна замовити за цим посиланням. Реквізити та алгоритм придбання - наприкінці сторінки: https://pavlopraviy.blogspot.com/2019/0 ... st_16.html

Павло Бондаренко

[Свідомий]

[Свідомий]

Це школа в Ягідному.
Та сама школа, в підвалах якої протягом 28 днів російські нелюди тримали понад три сотні людей.
От в цих підвальних кімнатках –
360 людей.
І серед них було 50 дітей: від кількох немовлят до підлітків.
А наверху, у шкільних класах, розмістився мокшанський штаб. У шкільному дворі поставили військову техніку.
Таким чином мирні жителі Ягідного «прикривали» собою окупантів.

Один з бранців шкільного підвалу, котрий до широкомаштабної війни працював завгоспом у садочку (школа і садочок містилися в одній будівлі) показує написи на стінах:

– Це наш календар. Світла не було. Чи день, чи ніч - хтозна. Ліворуч на стіні ми склали список, кого розстріляли росіяни. А праворуч - ті, хто помер. 11 людей померло. Від задухи. Дихати не було чим. Перед смертю, було таке, люди божеволіли. Страшне…
Як зранку людина помре, то ще дозволяли тіло винести з підвалу. А як пізніше, то так і лежали мерці поруч із живими. А живі не лежали, а сиділи чи стояли, бо ж місця не було. Ноги у всіх попухли, шкіра аж лопалася, а санітарії ніякої. Рани загнивали. Хворіли всі. Хто чим. А ліків - ніяких. У дітей почалася вітрянка, то ТІ дали зельонку, всі діти перемазані були. Коли дітей випускали на свіже повітря, деякі втрачали свідомість.
На вході в кожну так би мовити кімнатку цифри. Бачите? Це кількість дорослих і дітей, аби знати, скільки кому давати їжі. Ну, як їжі... пластиковий стакан на двох дорослих. Випускали на вогнищі щось приготувати 1-2 людей. Хлібу не було. ТІ не давали.
В туалет ходили на відра. А коли випускали у двір, то ніхто нікого не стидався, бо треба було все швиденько поробити між прильотами та й ще під наглядом ТИХ. Та ще й не дуже моглося-хотілося: прильот за прильотом, повітря аж гуде. Страшно.
Тут поруч їхні зенітки стояли в ряд і стріляли, стріляли, стріляли…
Одного разу, як виходили, осколком тяжко хлопця поранило. Легеня була пошкоджена. Так ТІ його в свій шпиталь забрали, а потім до росії наче відправили. Знайшовся він у Білорусі: одна медсестра звідти зателефонувала (наш співмовник вперше ледь втримався від сліз: не від жалю до себе, а від розчулення від доброго вчинку невідомої жінки). Хлопець вже вдома.

– Що відбувалося назовні, у селі?
Перед кожною хатою в селі розставили свою техніку. От куди нашим стріляти? А як ставили танки, то частину будинка зносили, про паркани й мови немає. В перші дні повибивали всюди вікна, двері…
Ну й повиносили з хат найліпше. А що не забрали - нищили.
Он скільки хат погОрені...

І в тій незвичній вимові чується і бачаться: і ГОРЕ, і зГОРілі хати, і жах, і біль, і страх…

Це було не 100 років тому, і не у середньовіччі.
Це було у березні 2022 року в селі Ягідне, поблизу Чернігова.

Я хочу, щоби про цей жах знав весь світ!
Так, на телебаченні вже є багато сюжетів про Ягідне, дописів у різних виданнях... Навіть суд пройшов і трьох «військових російської армії» (в лапках, бо це моральні виродки) засуджено заочно до 12 років.

І я читала, і знала, але сьогодні я ВІДЧУЛА. Там, у підвалі...

Перекладайте, хто може, на всі мови світу: нехай світ знає!
А ми маємо записати КОЖНЕ слово КОЖНОГО бранця.
Це страшно і боляче (та не більше, ніж ягідцям, що пережили усе те), але всі мають побачити і відчути той підвал.

…ви помітили, як чоловік називає знущальників і загарбників? ТІ. займенником замість назви...

@Tetyana Myrgorodska

[Свідомий]

1947 р. НКВС вбило повстанця УПА, виставила його тіло в центрі села і заставила з ним сфотографуватись його дружину. Але переважно заставляли фоткатись з тілами своїх синів матерів. Це була для них звичайна практика. Знаєте що потім траплялось з жінками і матерями ворогів народу? Знаєте!

В той час "цивілізований світ" вже два роки як намагається забути жахи Другої Світової, в нас все тільки починається.
УПА нескореним кроком розсікає лісами і горами окуповані ворогом і вбиває ворогів яких тільки може. Армія нескорених добровольців яка продовжила історичну тяглість до спротиву і боротьби. І саме добровольці які в 2014 в кросівках і з пістолетами пішли першими на фронт україно-російської війни стали тією рушійною силою яка морально потягнула за собою армію і суспільство. За що їм вічна подяка і шана.

І в день Українського Добровольця я хочу всім нам побажати тільки одного - щоб в нас більше ніколи в житті не було повстанських армій, а тільки ЗСУ. Тому що це поки єдина причина того всього, що в нас зараз є, від світла, тепла та інтернету, до простого щастя від обійм дорогих людей.
Якби не добровольці і ЗСУ сьогодні такі фотки могли б робити в Київській, Житомирській, Харківській, Дніпропетровській та в інших наших областях. ООН би вкотре занепокоювалось, НАТО б розводило руками. Тільки ми самі можемо собі допомогти. Більше ніхто нам не допоможе фізично руками вбивати ворогів.

Дякую кожному і кожній.

Віктор Датцко

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

«По Одессе ударили «Шахедами». Почему именно по Одессе? Одесса - это город русской славы. Там что офис президента, министерства, штабы? Вы же добиваетесь совершенно обратного эффекта тем же самым!»

Даже Z-блогер Максим Калашников раскритиковал варварские удары Путина по Одессе и признал, что они не имеют никакого военного смысла. По словам Калашникова, такой террор дает только обратный эффект, так как вызывает у жителей города ненависть к РФ.

https://youtu.be/8q70I_wt9-c?si=xNE1NHFtXUAlu63b

[Свідомий]

[Свідомий]

Це книжки у Маріуполі восени 2022 року біля будівлі Приазовського державного технічного університету. Кадр зробив студент Андрій Кожушина. Юнак був змушений лишатися у Маріуполі до весни 2023 року. Рік жив в окупації і знімав, захоплене російськими військами місто, навмисне вчився у фейковому університеті, щоб передавати інформацію у Telegram-канал "Маріуполь Спротив".

"Вони викидали українські книжки. Це найбільше, від чого вони позбавлялись. І свої завезли — це новітня історія Росії, те, що зараз відбувається. Там вже прописано, що Донецька, Херсонська, Запорізька, Харківська, Одеська області — вже захоплені, "звільнені", — розповів Андрій.
Два роки тому зміг виїхати на підконтрольну Україні територію.

Ярослав Маланчук


.

[Свідомий]

[Свідомий]

"Про розум взагалі, про російський розум зокрема" – погляд академіка Павлова

Видатний академік Іван Павлов, відомий своїми фундаментальними дослідженнями, свого часу поділився глибокими роздумами про особливості російського розуму. Ці думки, висловлені ним у 69-річному віці у статті "Об уме вообще, о русском уме в частности", містять досить критичний аналіз, який, на жаль, залишається актуальним і сьогодні.
Павлов зазначав, що "російська людина не докопується до кореня справи". Це вказує на схильність до поверхового сприйняття, відсутність глибокого аналізу та небажання доходити до суті явищ. Замість того, щоб занурюватися в деталі та шукати першопричини, часто спостерігається ігнорування глибинних аспектів.
Далі академік підкреслював, що "російський розум не прив'язаний до фактів. Він більше любить слова і ними оперує". Ця думка розкриває схильність до вербальної еквілібристики, де слова можуть замінювати реальні факти. Вага слів часто перевищує вагу доказів, а аргументація може базуватися на риториці, а не на об'єктивних даних.
Особливо гостро Павлов критикував відсутність критичного мислення: "російська думка абсолютно не застосовує критики методу, тобто анітрохи не перевіряє сенсу слів, не йде за куліси слова, не любить дивитися на справжню дійсність". Це означає, що існує небажання піддавати сумніву усталені поняття, перевіряти методи пізнання та аналізувати реальність поза рамками звичних уявлень. Відсутність критичного підходу до інформації та схильність до віри на слово може призвести до спотворення сприйняття дійсності.
Загрозливий висновок
Головний висновок, яким Павлов вперше поділився зі співвітчизниками, є надзвичайно пророчим: "російській людині реальність не указ, вона живе фантазіями і власними уявленнями, не залежними від фактів. І саме в цьому образі думок — загроза і самій Росії, і її сусідам по планеті".
Цей висновок наголошує на небезпеці відірваності від реальності, життя в ілюзіях та ігнорування об'єктивних фактів. Така ментальна особливість, за Павловим, несе в собі не лише внутрішні ризики для самої Росії, але й створює серйозну загрозу для міжнародної стабільності та безпеки. Історія, на жаль, неодноразово підтверджувала гіркі слова академіка.

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]