Одессу и Одесскую область готовят к круговой обороне — ВСУ
Об этом рассказал начальник регионального управления Сил территориальной обороны ВСУ "Юг" Денис Носиков.
"Мы в настоящее время очень серьезно готовим к круговой обороне город Одесса. Мы готовим к круговой обороне всю Одесскую область. Это тоже очень сложная система разнообразных фортификационных сооружений и различных инженерных заграждений. Это килл-зоны, противотанковые рвы, разнообразные ловушки, капканы, это и "глаза", и МЗП — малозаметные препятствия. Я не могу детально рассказать, но это очень мощная, большая система. Просто так сюда никто не зайдет. Это будет просто невозможно", — заявил Носиков.
Также тероборона наращивает добровольческие формирования территориальных общин, привлекает местное население по районам.
В Украине 90 тыс. человек считаются пропавшими без вести
Об этом "Украинской правде" сообщил уполномоченный по вопросам пропавших без вести Артур Добросердов.
Он отметил, что именно столько записей содержится в реестре пропавших без вести при особых обстоятельствах. Это и военные, и гражданские, в том числе дети, но большинство — военные.
Зеленский анонсировал весеннее наступление россиян, отметив, что путин хочет мобилизовать еще 400 тыс. человек
"Мы не проигрываем, и россия этим недовольна. Они теряют огромное количество людей — до 35 тыс. в месяц. Это гигантская цифра. Сейчас путин собирается мобилизовать 400 тыс. новых солдат, но его армия перестала расти: потери сравнялись с числом новобранцев, они обездвижены, близки к кризису. Серьезные переговоры начнутся тогда, когда его армия начнет сокращаться", — сказал президент Украины в интервью Corriere della Sera.
Владимир Зеленский добавил, что путин провалил зимнее наступление, а также потерпел неудачу, пытавшись атаковать электростанции в самый разгар морозов, желая настроить гражданское население против армии, чтобы заставить ее прекратить борьбу.
"Он потерпел неудачу: с приходом тепла надежды возрождаются. Теперь россияне попробуют весенние наступления, но я верю, что они снова проиграют, и множество солдат погибнет ни за что", — заключил президент.
ВСУ разгромили три радиолокационные станции рашистов
Как сообщили в Генштабе Украины:
поражена РЛС из состава ЗРК С-300 (Титаровка, ВОТ Луганской обл.); разбиты РЛС обнаружения воздушных целей "Сопка-2" и РЛС 39Н6 "Каста-2Е2" во временно оккупированном украинском Крыму.
Также Силы обороны ударили по расположению ремонтного подразделения из состава омсбр (Зачатовка, ТОТ Донецкой обл.) и по пунктах управления БпЛА противника в районах Родинского и Покровска Донецкой области.
БОЧКОВ: ОТ ПОБЕДЫ УКРАИНЫ ЗАВИСИТ БУДУЩЕЕ НАШЕЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ. ЭТО не пафос - россия может нести только смерть и хаос. РОссия не в состоянии созидать - только разрушать. Иногда историю пытаются объяснить сложными формулами: геополитика, баланс сил, интересы держав.
Но бывают моменты, когда всё становится предельно простым.
Сейчас именно такой момент.
От победы Украины зависит будущее нашей цивилизации.
И это не пафос. Это холодная, неприятная правда.
Россия за последние десятилетия доказала одну простую вещь: она может нести только смерть. Она не строит — она ломает. Не создаёт — уничтожает. Не предлагает будущего — только тащит мир назад, в тёмную яму страха, насилия и лжи.
Посмотрите на следы, которые она оставляет после себя.
Грозный. Алеппо. Мариуполь. Буча.
Везде один и тот же почерк: руины, массовые могилы, депортации, пытки, ложь на государственном уровне и бесконечная пропаганда, пытающаяся объяснить, что всё это — «освобождение».
Россия сегодня — это государство, которое не способно производить ничего, кроме разрушения.
Её элита живёт грабежом.
Её экономика держится на сырье.
Её политика — на страхе.
Её идеология — на ненависти.
Это цивилизационный тупик.
И именно поэтому Украина сегодня — не просто страна, которая защищает свою территорию. Украина защищает сам принцип будущего. Принцип того, что мир не должен принадлежать диктаторам, которые считают соседние страны своей добычей.
Если Россия победит — это станет сигналом для всех диктатур планеты:
можно убивать, можно захватывать, можно стирать города с лица земли — и за это ничего не будет.
Это будет конец международного порядка. Конец идеи, что право сильнее силы.
Но если победит Украина — это будет уроком для всего мира: даже самая жестокая империя может быть остановлена. Даже огромная армия может проиграть народу, который защищает свою свободу.
Поэтому эта война — не только о границах.
Это война о том, в каком мире будут жить наши дети:
в мире права — или в мире танков.
в мире свободы — или в мире империй.
И именно поэтому победа Украины — это вопрос выживания нашей цивилизации.
Официально от Генштаба - поражены ЗРПК «Панцирь-С1», катер БК-16 и российские пункты управления
Силы обороны Украины продолжают выносить стратегические объекты и технику врага.
Так в районе Новоозерного (ВОТ Крым) поражен зенитный ракетно-пушечный комплекс «Панцирь-С1» и десантный катер БК-16.
Помимо этого, Генштаб сообщил об ударах по ряду пунктов управления БпЛА и командно-наблюдательных пунктов, как на оккупированных территориях Украины, так и в России.
Степень нанесенного ущерба и другие результаты уточняются.
Коли президент Фінляндії Александр Стубб каже, (English will follow) що вторгнення в Україну могло б уже зупинитися, якби Київ у перший тиждень війни отримав такий рівень ППО, який країни Перської затоки розгорнули під час нинішньої ескалації, це звучить не як емоція, а як вирок західній стратегії «дозованої допомоги».
Суть болюча: Захід багато років допомагав Україні так, щоб вона не програла, але не так, щоб вона швидко виграла. ППО, далекобійність, авіація, ракети, боєприпаси, усе надходило із запізненням, порціями, після місяців дискусій і страху «ескалації». У результаті Україна платила не лише грошима, а життями, зруйнованими містами і виснаженням суспільства.
На цьому тлі особливо різко звучить інше порівняння: один тиждень великої війни на Близькому Сході вже спричинив колосальні витрати для держав, ринків, страхування, логістики та енергетики. Reuters повідомляв про різкий стрибок вартості морського страхування, рекордні фрахтові ставки в регіоні та новий тиск на енергетичні ринки; окремо Мінфін Ізраїлю оцінював втрати економіки приблизно у $2.9 млрд на тиждень лише за поточного режиму обмежень.
Тому головний висновок не в буквальній арифметиці, а в політичному пріоритеті. Коли йдеться про нафту, торгові шляхи, бази, союзників у Перській затоці, рішення про ППО приймаються швидко. Коли йдеться про Україну, яка вже пʼятий рік стримує одну з головних загроз для Європи, - починаються сумніви, бюрократія і «обережність». Це і є справжній скандал.
Україна давно довела, що вміє воювати. Питання ніколи не було в українській мотивації. Питання було в тому, чи мав Захід політичну волю дати достатньо засобів вчасно. І що довше партнери тягнули, то дорожчою ставала війна для України, для Європи і для всього світу.
________________________________
When Finnish President Alexander Stubb says that the invasion of Ukraine might already have been stopped if Kyiv had received, in the first week of the war, the same level of air defense that the Gulf states deployed during the current escalation, it sounds not like emotion, but like an indictment of the West’s strategy of “incremental aid.”
The painful truth is this: for years, the West helped Ukraine enough so that it would not lose, but not enough so that it could win quickly. Air defense, long-range capabilities, aviation, missiles, ammunition, everything arrived late, in portions, after months of debate and fear of “escalation.” As a result, Ukraine paid not only in money, but in lives, destroyed cities, and the exhaustion of society.
Against this backdrop, another comparison sounds especially stark: just one week of a major war in the Middle East has already caused colossal costs for states, markets, insurance, logistics, and energy. Reuters reported a sharp surge in maritime insurance costs, record freight rates in the region, and new pressure on energy markets; separately, Israel’s Finance Ministry estimated the economic losses at about $2.9 billion per week even under the current regime of restrictions.
So the main conclusion is not about literal arithmetic, but about political priority. When it comes to oil, trade routes, military bases, and allies in the Persian Gulf, air defense decisions are made quickly. When it comes to Ukraine, which has now been holding back one of Europe’s main threats for a fifth year, doubts, bureaucracy, and “caution” suddenly begin. That is the real scandal.
Ukraine has long proven that it knows how to fight. The question was never about Ukrainian motivation. The question was whether the West had the political will to provide enough means in time. And the longer the partners delayed, the more expensive this war became for Ukraine, for Europe, and for the whole world.
Валерий Голяк: Ситуация в Иране конечно движется в запланированном направлении. Подавить все установки подчистую пока не удалось. Но скорей всего тут никаких сюрпризов для Пентагона нет. Уж слишком большая территория, и я не думаю, что начиная операцию, израильские и американские военные сильно обольщались.
Так стоило ли начинать, потому как нефть уже за 100? Правда опять же, это речь идет о Бренде.
Однозначно медлить было нельзя. Прожди еще полгода - и цена атак была бы совершенно иной. Ракет было бы в 2-3 раза больше и поди знай, хватило бы у Нетаньяху сил отбиться.
Опять же, мир должен понимать, что на данном этапе Америка делает то, на что никто и никогда бы не решился.
Все закрывали глаза, наблюдали, и конечно надеялись, что пронесет. Но настало 7 октября, и все надежды растаяли, как прошлогодний снег.
Причем главные источники зла пытались остаться в тени. Хотя - кроме бункерного, который принимал хамас, как дорогих гостей.
В этот раз правда он был скромнее, но тоже прилично начудил.
Кстати, анализируя почти полную молчаливость при пленении Мадуро и гибели Хаменеи, невольно закрадывается подозрение, что бесстрашная питерская моль очень побаивается Донни и по большому счету, кроме поздравления с избранием новому вождю, в основном молчит в тряпочку, спрятавшись у себя в бункере.
Что до цен на бензин, то это цена и не особо большая, особенно для европейцев.
Прилет по школе - это конечно трагедия, но это война, и на ней иногда убивают невинных.
Увы и через это всему миру придется пройти, и заодно понять, что он хочет.
Если быть чистеньким, то 7 октября будет повторяться, только в более кровавых масштабах.
Так что не получится.
Война это неизбежные потери. Причем, что самое страшное, что иногда, а точнее часто, там гибнут дети.
Кто где прячется, говорить бесполезно.
Еще на Донбассе было замечено, что боевики свои грады ставили в детских садиках и во дворах. Причем это совершенно точно и об этом часто говорил на Эхе Александр Невзоров.
Так что на войне, как на войне.
А если хочется попричитать о жестокости, то это однозначно игра на поле конченого зла
А пока, чисто в военном плане, у Тегерана не просматривается никаких шансов. Обещание Ада так и осталось болтовней и стало совершенно ясно, что силы сопротивляться подошли к логичному финалу.
Правда останется ненависть, но когда она станет безоружной, с этим уже как-то можно будет примириться.
В нашей войне с москвой ситуация аналогична. Мне вот присылали эпизоды с рашкинскими старушками. Сразу скажу, что это цветочки.
Ненависть в самой подкорке закладывается в школах, и это пылать. будет не одно десятилетие, а так как все расейкие города обложены кладбищами, на которых лежат папы, мужья, друзья любимые, она будет тлеть не меньше полувека.
Так что, если хотим счастья своим внукам, детям, мы должны понимать, что любая остановка в ближайшие полгода - это путь в никуда. Мы нужны миру только сейчас, потому как бункерный в силе. Что будет потом? Хочется верить, но Мерц, Макрон, Стармер, не вечны.
Да и положа руку на сердце, память человеческая - такая короткая субстанция.
Ну разве можно было поверить после Венгрии 1956 года и 1968 Чехословакии, что появятся такие беспамятные персонажи, как Орбан и Фицо?
Поэтому надеемся только на себя и выжимаем из ситуации все, что можем.
Причем, как Отче наш, понимаем: победу надо одержать здесь и сейчас.
Сегодня нам ворожит просто небо. Закончи бункерный, как Трамп предлагал, прошлым летом (причем почему он этого не сделал, история пока умалчивает) - однозначно у него был шанс.
А там сняли бы санкции и ВПК заработал бы на полную мощь.
А теперь прикинем: все НПЗ, все предприятия трудятся на полную катушку.
Но вот не сложилось. Бункерный упустил момент. Все что могло ,уже частично случилось, а что не случилось, то неизбежно случится.
Причем никакие временные повышения на нефть ситуацию не спасут.
Финал, полный коллапс неизбежен. Защитить свои жизненноважные объекты москва не может. 24 часа сочи сидит в подвале, и ничего местное ПВО с украинскими дронами поделать не может.
А это пока птички, которые истощают, а точнее обнуляют воздушные средства защиты.
В Крыму вообще ничего из серьезного ПВО не осталось. Так что, вне всяких сомнений, впереди главная атака.
Какая? - Конечно напрашивается неизбежный вопрос.
Скорее всего речь идет о Керченском мосте. Но это уже чисто мое мнение и я конечно могу ошибаться.
Но, если рухнет мост, Крым будет сразу отрезан. Остальное... Ну пока не будем мечтать.
Бегство, точнее, исчезновение Суркова не удивило. Скорее всего, он обречен. С таким количеством информации долго не живут.
А вообще в его побеге столько закономерностей...
Благодарность лубянки величина, просто как в математике - const.
Уж сколько их кануло в эту бездну.
Но сурков мерзавец особенный, причем довольно редкий.
Он однозначно не чета этой бункерной шелупони.
Очень умный, начитанный, пишущий стихи.
Правда плохие - но это разве имело значение для продажной говноэлиты, которая выстраивалась к нему в очередь?
Особенно преуспевала злобная интеллектуалка дуня смирнова, которая на глазах всего мира рассказывала, какой он классный парень. И это было кстати после Крыма.
Именно Суркову принадлежит проект малороссии . Именно он привел в телеэфиры Дугина, Кургиняна. Именно он был инициатором превращения телевизора в зомбоящик.
Как ни грустно, но именно сурков, подчеркиваю он, а не медведчук, был главным на докладе по украинскому вопросу у бункерного.
Именно с его подачи в телеэфирах сносили президента. Потом он эти эпизоды показывал бункерному, и конечно уверял в неизбежности успеха.
Сколько под эти разговоры было украдено, можно только догадываться. Кстати наши "патриоты" в этом корыте клювик помочили тоже изрядно. А чего было упускать возможность, тем более казалось, что за все платить будет не надо?
Могу точно сказать, что, как и суркову, платить придется. Может быть не сейчас. Но все за всё заплатят. Ну не одному же шуфричу за всех отдуваться?
Что до суркова, то все закономерно. Но это его личный выбор.
Что до побега, то пусть вспомнит бежавших агентов - Вальтера Кривицкого, Игнатия Рейса, Лесина, Пригожина, судьбы сталинских эмиссаров в Испании.
Кстати именно они установили контакты через Рудольфа Гесса с Адиком.
Правда, одного беглеца по фамилии Орлов Сталин доставать не стал. Бывший суперагент пригрозил таким компроматом, что кровавый вождь о нем просто навсегда забыл. Может и сурков хочет поведать что-то особенное миру?
Так что вполне возможно, что история повторится снова. Правда, как фарс, или как трагедия, этого мы пока не знаем.
На фронте видим, что особых изменений нет. Активность упала на всех направлениях. Вчера было 28 боестолкновений.
Перегруппировка это, или оперативная пауза - время покажет.
Говорят, что ВСУ продолжили свой мощнейший прорыв. Но Генштаб пока молчит, значит не обсуждаем.
На этом, как обычно, с неизменной верой в нашу победу, буду заканчивать.
МИР ЧЕРЕЗ СИЛУ: ЯК ЗАВЕРШИТИ АГРЕСІЮ ПРОТИ УКРАЇНИ
(Це треба максимально поширити представництву ООН, Сенату і Конгресу США, Європарламенту і всім партнерами України)
Повномасштабна агресія росії проти України поставила світ перед принциповим питанням: чи здатне міжнародне право зупинити державу-агресора, якщо вона свідомо руйнує всі норми міжнародного порядку. Сьогодні стає очевидним, що будь-які переговори з кремлем не можуть принести реального миру, якщо вони відбуваються без зміни стратегічного балансу сили.
Політична логіка нинішнього російського режиму полягає не в пошуку компромісу, а в нав’язуванні капітуляційних умов. Саме тому вимоги москви завжди зводяться до територіальних поступок, обмеження суверенітету України та фактичного визнання наслідків агресії. У такій ситуації переговори перетворюються не на інструмент миру, а на інструмент легалізації силового переділу кордонів.
Історія міжнародних конфліктів свідчить: мирні домовленості мають шанс на успіх лише тоді, коли агресор розуміє неможливість досягнення своїх цілей силою. Поки ж агресор переконаний у можливості тиску, переговори лише затягують війну і створюють ілюзію дипломатичного процесу.
У цих умовах єдиною реалістичною стратегією завершення війни стає поєднання чотирьох ключових напрямів: примус агресора до миру, економічна ізоляція держави-агресора, міжнародна кримінальна відповідальність за злочини війни та формування нової системи безпеки для України.
Перший напрям — примус агресора до миру. Йдеться про створення такого балансу сил, за якого продовження агресії стає для кремля стратегічно невигідним. Це передбачає, окрім вирівнювання балансу сил і переваги на полі бою, системне посилення оборонних можливостей України, розширення застосування сучасних технологій війни, ураження військової логістики агресора та підрив його військово-промислового потенціалу. Коли ціна війни для російської держави перевищить будь-які потенційні вигоди, можливість реальних переговорів з’явиться сама по собі.
Другий напрям — повна економічна ізоляція держави-агресора. Санкційна політика повинна перейти від символічних обмежень до системних економічних заходів, здатних суттєво обмежити фінансування війни. Йдеться про глобальні обмеження експорту енергоносіїв, жорсткі вторинні санкції щодо компаній і держав, які допомагають обходити обмеження, а також використання заморожених російських активів для відшкодування збитків Україні. Економічний тиск має перетворити війну на довготривалу фінансову катастрофу для агресора.
Третій напрям — міжнародна кримінальна відповідальність. Війна проти України супроводжується масовими воєнними злочинами, злочинами проти людяності та системним порушенням норм міжнародного гуманітарного права. Тому принциповим завданням є створення ефективного міжнародного механізму притягнення до відповідальності організаторів агресії. Розслідування воєнних злочинів, формування спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії та невідворотність персональної відповідальності повинні стати ключовими елементами глобальної реакції. Лише покарання організаторів війни може відновити довіру до міжнародного правопорядку.
Четвертий напрям — формування нової системи безпеки для України. Навіть після завершення війни загроза реваншистської політики росії зберігатиметься. Саме тому Україні необхідні не декларативні обіцянки, а реальні довгострокові механізми безпеки. Йдеться про поглиблення оборонної інтеграції з провідними демократичними державами, формування постійних військово-технічних партнерств, спільні оборонні програми та створення інфраструктури стримування нової агресії.
Сьогодні війна проти України стала випробуванням для всієї системи міжнародної безпеки. Якщо агресія завершиться політичним компромісом, який легалізує захоплення територій, світ фактично визнає право сили як основний принцип міжнародної політики. Це означатиме відкриття нової епохи глобальної нестабільності.
Натомість завершення війни на основі принципу невідворотності відповідальності агресора, відновлення територіальної цілісності України та формування нових гарантій безпеки може стати фундаментом оновленої системи міжнародного порядку.
Мир не може будуватися на поступках агресору. Справедливий мир можливий лише тоді, коли агресія стає стратегічно безглуздою, економічно руйнівною і юридично караною. Саме такий підхід здатний не лише завершити війну проти України, а й запобігти новим війнам у майбутньому.
PEACE THROUGH STRENGTH: HOW TO END THE AGGRESSION AGAINST UKRAINE
(This analysis should be widely distributed to the United Nations representations, the United States Senate and Congress, the European Parliament, and all partners of Ukraine.)
The full-scale aggression of russia against Ukraine has confronted the world with a fundamental question: can international law stop a state-aggressor if it deliberately destroys the entire system of international norms. Today it is becoming increasingly clear that any negotiations with the kremlin cannot produce real peace if they occur without a change in the strategic balance of power.
The political logic of the current russian regime is not to seek compromise but to impose capitulation terms. This is why moscow’s demands always come down to territorial concessions, limitations on Ukraine’s sovereignty, and the de facto recognition of the consequences of aggression. Under such circumstances, negotiations cease to be an instrument of peace and instead become a mechanism for legitimizing the forcible redrawing of borders.
The history of international conflicts demonstrates that peace agreements have a real chance of success only when the aggressor understands that achieving its goals by force is impossible. As long as the aggressor believes pressure can succeed, negotiations merely prolong the war and create the illusion of a diplomatic process.
Under these conditions, the only realistic strategy for ending the war is the combination of four key directions: coercing the aggressor to peace, the economic isolation of the aggressor state, international criminal accountability for war crimes, and the formation of a new security system for Ukraine.
The first direction is coercion of the aggressor to peace. This means creating a balance of power in which continuing aggression becomes strategically disadvantageous for the kremlin. In addition to restoring parity and gaining superiority on the battlefield, this requires the systematic strengthening of Ukraine’s defense capabilities, the broader use of modern warfare technologies, the disruption of the aggressor’s military logistics, and the undermining of its military-industrial potential. When the cost of war for the russian state exceeds any possible gains, the conditions for real negotiations will emerge naturally.
The second direction is the complete economic isolation of the aggressor state. Sanctions policy must move from symbolic restrictions to systemic economic measures capable of significantly limiting the financing of war. This includes global restrictions on energy exports, strict secondary sanctions against companies and states that help circumvent restrictions, and the use of frozen russian assets to compensate Ukraine for damages. Economic pressure must turn the war into a long-term financial catastrophe for the aggressor.
The third direction is international criminal accountability. The war against Ukraine is accompanied by massive war crimes, crimes against humanity, and systematic violations of international humanitarian law. Therefore, a fundamental task is the creation of an effective international mechanism to bring the organizers of aggression to justice. Investigations of war crimes, the establishment of a special international tribunal for the crime of aggression, and the inevitability of personal accountability must become key elements of the global response. Only the punishment of those who organized the war can restore trust in the international legal order.
The fourth direction is the formation of a new security system for Ukraine. Even after the end of the war, the threat of revanchist policy from russia will remain. Therefore, Ukraine requires not declarative promises but real long-term security mechanisms. This means deeper defense integration with leading democratic states, the development of permanent military-technical partnerships, joint defense programs, and the creation of a deterrence infrastructure against renewed aggression.
Today the war against Ukraine has become a test for the entire international security system. If this aggression ends in a political compromise that legitimizes the seizure of territories, the world will effectively recognize the right of force as the main principle of international politics. This would open a new era of global instability.
By contrast, ending the war on the basis of the inevitability of accountability for aggression, the restoration of Ukraine’s territorial integrity, and the creation of new security guarantees can become the foundation of a renewed international order.
Peace cannot be built on concessions to an aggressor. A just peace is possible only when aggression becomes strategically meaningless, economically destructive, and legally punishable. Only such an approach can not only end the war against Ukraine but also prevent new wars in the future.
(Новини Live)
Использовали даже лошадей. Мадяр сообщил, что россияне пошли в наступление на нескольких направлениях и потеряли более 900 человек
Командующий СБС ВСУ Роберт Бровди (Мадяр) заявил, что резкое изменение погоды 17–18 марта на трех самых горячих участках донецкого и запорожского направлений (добропольский, покровский и гуляйпольский отрезки), а также запланированный старт весенне-летней кампании подтолкнули врага к возобновлению штурмов.
Ночью 16 марта первые группы россиян, прикрываясь туманом, начали движение, но столкнулись с дронами. Еще до полуночи оккупанты потеряли более 100 человек. На рассвете 17 марта оккупанты пошли вперед накопленной в тылу пехотой, мотоциклами, броней и даже лошадьми одновременно на десятке участков. Более 500 из них (292 погибли и 221 ранен) были атакованы бойцами бригады беспилотных систем "Птахи Мадяра". Бои продолжились 18 марта, в результате чего россияне потеряли еще 277 человек (141 убитыми, 136 ранеными).
В итоге за полтора дня было уничтожено более 900 оккупантов. При этом противник нигде не продвинулся.