Война
Модератор: Варрон
Re: Война
30 або й менше підготовлених пілотів: сумна правда про українські F-16
В той час як Україна відчайдушно намагається зміцнити свою протиповітряну оборону та здолати перевагу росіян у небі, уряд США, на жаль, не бажає реально посприяти Києву у цих зусиллях.
За останні кілька тижнів відбулися значні зрушення у давно запланованому постачанні до України західних винищувачів. Йдеться, зокрема, про перший випуск українських пілотів F-16 та про оголошену президентом Зеленським домовленість із Францією про надання Україні літаків Mirage 2000. Погана новина полягає в тому, що США раптом відмовилися навчати 30 українських пілотів. А останніми днями з'явилася інформація про те, що Сполучені Штати відмовилися також і від деяких інших варіантів підготовки українських пілотів.
Від добре обізнаного анонімного джерела в уряді США нам відомо, що в України наразі є 30 пілотів, які мають достатню кваліфікацію для участі в американській тренувальній програмі для пілотів F-16. Про це цього тижня повідомляли також і джерела в Україні. Після нещодавнього випуску пілотів F-16 із навчальних центрів у США та Європі Україна, ймовірно, поки що має від 15 до 20 пілотів для очікуваних 60 винищувачів. Це дуже невтішне співвідношення кількості пілотів та літаків.
Офіцер зі зв’язків із громадськістю Національної гвардії Арізони, майор Ерін Ханніган розповіла, що їхня 162-е авіабаза в Тусоні є основним тренувальним центром, де навчають іноземних пілотів F-16. Вона уточнила, що тут щорічно проходять підготовку 30 пілотів, і ці навчання фінансуються відділом міжнародних справ держсекретаря у справах ВПС. Коли Ханніган запитали, чи може 162-та авіабаза навчати більшу кількість пілотів, вона відповіла, що це, на жаль, неможливо з об'єктивних причин. Таким чином, навіть якби 162-а надала перевагу українським пілотам, а не тим, навчання яких було заплановане раніше, цього року там могли б підготувати ще щонайбільше 15 льотчиків.
Ця інформація породжує більше запитань, ніж відповідей. Зокрема, чи були повідомлені американські ВПС, Міністерство оборони та Білий дім про те, що тренувальний центр, в якому іноземних пілотів навчають літати на F-16, апріорі не має можливості підготувати таку кількість пілотів, якої потрібує Україна? На підставі чого Сполучені Штати складали план із підготовки потрібної Києву кількість пілотів з огляду на кількість літаків, які планується передати?
Якщо США та союзники знали, що Україна отримає приблизно 60 F-16, важко зрозуміти, чому штабні офіцери ВПС вирішили, що 15-20 пілотів їй буде достатньо. Швидше за все, ці офіцери розуміли, що такої кількості явно недостатньо, і, ймовірно, пропонували такі рішення, як перепрофілювання авіабази Air Guard в іншому штаті у навчальний центр із підготовки українських пілотів. Відомі своєю креативністю офіцери штабу ВПС, очевидно, могли б розробити десяток цілком життєздатних планів підготовки українських курсантів, якби цього від них вимагало американське керівництво. Якщо армія США й здатна щось робити добре, то це планування. Тому можна обгрунтовано припустити, що із самого початку у союзників України не існувало плану навчити стільки пілотів, скілько потрібно для керування 60-ма винищувачами.
Напевно, саме через незадовільні темпи підготовки пілотів Зеленський оголосив про досягнуту із Францією угоду на передання Києву винищувачів Mirage 2000s. Макрон пообіцяв за півроку доправити в Україну оговорену кількість цих літаків разом із навченими екіпажами й забезпечити технічне обслуговування. Якщо ці плани будуть вчасно реалізовані, представники адміністрації Байдена, які із самого початку стверджували, що «якнайшвидше українці зможуть перейти на F-16…» приблизно через два роки, будуть виглядати дуже кволими песимістами.
Гірка правда полягає в тому, що публічна риторика адміністрації Байдена про щонайшвидшу відправку «F-16 для України» не відповідає їхнім реальним діям. Поряд із недостатнім фінансуванням підготовки українських пілотів F-16, адміністрації Байдена можна висунути наступні обгрунтовані претензії:
На підставі неправдивих оперативних даних вони довгий час стверджували, що надання F-16 України взагалі є «неможливими».
Змінили свою позицію й підтримали ідею надання Києву цих винищувачів лише тоді, коли Нідерланди й Данія очолили «коаліцію винищувачів».
Вони не запропонували передати Україні F-16 із власних запасів США (у AMARC (підземних ангарах) їх стоїть понад 300. Багато хто вважає, що принаймні дві ескадрильї із цих 300 можуть бути швидко підготовлені до польотів.
Запропонували, а потім відклали навчальні програми для українських пілотів F-16, хоча доповідна записка ВПС США, яка просочилась у ЗМІ, показує, що це навчання насправді може тривати лише чотири місяці, і цього цілком достатньо.
Керівництво США зараз грається в добре відому гру «Джекіл і Хайд». Громадськість вони постійно запевнюють у «непохитній підтримці» України. Однак за зачиненими дверима цієї підтримки бракує. Не дивно, що Зеленський дуже втішений пропозицією французів надати Mirage 2000. І якщо Франції справді вдасться зробити це за півроку, як пообіцяв Макрон, це ще більше підірве й без того підмочену репутацію адміністрації Байдена, яка публічно обіцяла, що буде рухатися «якомога швидше» у питанні постачання Києву F-16.
В той час як Україна відчайдушно намагається зміцнити свою протиповітряну оборону та здолати перевагу росіян у небі, уряд США, на жаль, не бажає реально посприяти Києву у цих зусиллях.
За останні кілька тижнів відбулися значні зрушення у давно запланованому постачанні до України західних винищувачів. Йдеться, зокрема, про перший випуск українських пілотів F-16 та про оголошену президентом Зеленським домовленість із Францією про надання Україні літаків Mirage 2000. Погана новина полягає в тому, що США раптом відмовилися навчати 30 українських пілотів. А останніми днями з'явилася інформація про те, що Сполучені Штати відмовилися також і від деяких інших варіантів підготовки українських пілотів.
Від добре обізнаного анонімного джерела в уряді США нам відомо, що в України наразі є 30 пілотів, які мають достатню кваліфікацію для участі в американській тренувальній програмі для пілотів F-16. Про це цього тижня повідомляли також і джерела в Україні. Після нещодавнього випуску пілотів F-16 із навчальних центрів у США та Європі Україна, ймовірно, поки що має від 15 до 20 пілотів для очікуваних 60 винищувачів. Це дуже невтішне співвідношення кількості пілотів та літаків.
Офіцер зі зв’язків із громадськістю Національної гвардії Арізони, майор Ерін Ханніган розповіла, що їхня 162-е авіабаза в Тусоні є основним тренувальним центром, де навчають іноземних пілотів F-16. Вона уточнила, що тут щорічно проходять підготовку 30 пілотів, і ці навчання фінансуються відділом міжнародних справ держсекретаря у справах ВПС. Коли Ханніган запитали, чи може 162-та авіабаза навчати більшу кількість пілотів, вона відповіла, що це, на жаль, неможливо з об'єктивних причин. Таким чином, навіть якби 162-а надала перевагу українським пілотам, а не тим, навчання яких було заплановане раніше, цього року там могли б підготувати ще щонайбільше 15 льотчиків.
Ця інформація породжує більше запитань, ніж відповідей. Зокрема, чи були повідомлені американські ВПС, Міністерство оборони та Білий дім про те, що тренувальний центр, в якому іноземних пілотів навчають літати на F-16, апріорі не має можливості підготувати таку кількість пілотів, якої потрібує Україна? На підставі чого Сполучені Штати складали план із підготовки потрібної Києву кількість пілотів з огляду на кількість літаків, які планується передати?
Якщо США та союзники знали, що Україна отримає приблизно 60 F-16, важко зрозуміти, чому штабні офіцери ВПС вирішили, що 15-20 пілотів їй буде достатньо. Швидше за все, ці офіцери розуміли, що такої кількості явно недостатньо, і, ймовірно, пропонували такі рішення, як перепрофілювання авіабази Air Guard в іншому штаті у навчальний центр із підготовки українських пілотів. Відомі своєю креативністю офіцери штабу ВПС, очевидно, могли б розробити десяток цілком життєздатних планів підготовки українських курсантів, якби цього від них вимагало американське керівництво. Якщо армія США й здатна щось робити добре, то це планування. Тому можна обгрунтовано припустити, що із самого початку у союзників України не існувало плану навчити стільки пілотів, скілько потрібно для керування 60-ма винищувачами.
Напевно, саме через незадовільні темпи підготовки пілотів Зеленський оголосив про досягнуту із Францією угоду на передання Києву винищувачів Mirage 2000s. Макрон пообіцяв за півроку доправити в Україну оговорену кількість цих літаків разом із навченими екіпажами й забезпечити технічне обслуговування. Якщо ці плани будуть вчасно реалізовані, представники адміністрації Байдена, які із самого початку стверджували, що «якнайшвидше українці зможуть перейти на F-16…» приблизно через два роки, будуть виглядати дуже кволими песимістами.
Гірка правда полягає в тому, що публічна риторика адміністрації Байдена про щонайшвидшу відправку «F-16 для України» не відповідає їхнім реальним діям. Поряд із недостатнім фінансуванням підготовки українських пілотів F-16, адміністрації Байдена можна висунути наступні обгрунтовані претензії:
На підставі неправдивих оперативних даних вони довгий час стверджували, що надання F-16 України взагалі є «неможливими».
Змінили свою позицію й підтримали ідею надання Києву цих винищувачів лише тоді, коли Нідерланди й Данія очолили «коаліцію винищувачів».
Вони не запропонували передати Україні F-16 із власних запасів США (у AMARC (підземних ангарах) їх стоїть понад 300. Багато хто вважає, що принаймні дві ескадрильї із цих 300 можуть бути швидко підготовлені до польотів.
Запропонували, а потім відклали навчальні програми для українських пілотів F-16, хоча доповідна записка ВПС США, яка просочилась у ЗМІ, показує, що це навчання насправді може тривати лише чотири місяці, і цього цілком достатньо.
Керівництво США зараз грається в добре відому гру «Джекіл і Хайд». Громадськість вони постійно запевнюють у «непохитній підтримці» України. Однак за зачиненими дверима цієї підтримки бракує. Не дивно, що Зеленський дуже втішений пропозицією французів надати Mirage 2000. І якщо Франції справді вдасться зробити це за півроку, як пообіцяв Макрон, це ще більше підірве й без того підмочену репутацію адміністрації Байдена, яка публічно обіцяла, що буде рухатися «якомога швидше» у питанні постачання Києву F-16.
Re: Война
Зеленский: Мы не можем использовать все и везде в Крыму
Во время выступления в Институте Рональда Рейгана в Вашингтоне у президента Владимира Зеленского спросили, есть ли у Украины какие-то ограничения на удары по оккупированному Крыму.
Глава государства не ответил на вопрос прямо, но дал понять, что такие ограничения есть.
"Я должен быть откровенным. Мы не можем использовать все. Вы меня поймете, мы не можем использовать все и везде в Крыму", — отметил Зеленский.
Во время выступления в Институте Рональда Рейгана в Вашингтоне у президента Владимира Зеленского спросили, есть ли у Украины какие-то ограничения на удары по оккупированному Крыму.
Глава государства не ответил на вопрос прямо, но дал понять, что такие ограничения есть.
"Я должен быть откровенным. Мы не можем использовать все. Вы меня поймете, мы не можем использовать все и везде в Крыму", — отметил Зеленский.
Re: Война
Медведев признал, что Россия не остановится даже после подписания мира с Украиной
Призывы российского руководства и пропагандистов к переговорам не больше, чем пустой звук. Россия хочет воспользоваться так называемым перемирием для накопления сил. И это любезно подтвердил зампред Совбеза РФ Дмитрий Медведев.
Он уверяет, что даже «подписав бумаги» Россия все равно продолжит военные действия, чтобы вернуть Украину в «лоно земли русской».
Призывы российского руководства и пропагандистов к переговорам не больше, чем пустой звук. Россия хочет воспользоваться так называемым перемирием для накопления сил. И это любезно подтвердил зампред Совбеза РФ Дмитрий Медведев.
Он уверяет, что даже «подписав бумаги» Россия все равно продолжит военные действия, чтобы вернуть Украину в «лоно земли русской».
Re: Война
США обсуждают с Украиной разрешение на удары по территории РФ американским дальнобойным оружиемОб этом заявил заместитель помощника госсекретаря США Кристофер Смит в комментарии «Голосу Америки».
«Мы и дальше будем корректировать и адаптировать нашу безопасность и указания, которые мы предоставляем, основываясь на оперативных и стратегических потребностях наших партнеров в Украине», - отметил он.
Ранее Президент Владимир Зеленский в Вашингтоне призвал снять все ограничения по ударам по территории РФ. Он подчеркнул, что это разрешение на атаки военных самолетов РФ на их базах сможет защитить Украину от ракет и КАБов.
«Если бы могли применять это оружие на расстоянии, эти дети [в "Охматдете"] остались бы в живых», - подчеркнул Владимир Зеленский.
Re: Война
Рассказываем откуда РФ бьет по территории Украины: список вражеских аэродромов
Для осуществления авианалетов российские террористы используют все возможные аэродромы России, Беларуси и временно оккупированного Крыма. С военных аэродромов оккупанты обстреливают территорию Украины ракетами.
С каких военных аэродромов РФ чаще всего запускает авиацию и какие самолеты там базируются
Аэродром Энгельс-2
Ближайший к Украине аэродром стратегической авиации в городе Энгельс Саратовской области. Это основная база бомбардировщиков и единственное в РФ место базирования стратегических бомбардировщиков Ту-160. Также там базируются бомбардировщики Ту-95МС.
Военный аэродром Саки
Один из ключевых для авиации врага аэродромов в оккупированном Крыму. Раньше здесь была база ВМС Украины, но сейчас там базируется 43 истребительный авиационный полк ПКС России, в составе которого преимущественно самолеты Су-30СМ, Су-33 и бомбардировщики Су-24М.
Также на этой базе россияне размещали в основном разведывательные Су-24МР, военно-транспортный Ил-76, бомбардировщики Су-24М, самолеты Су-30СМ, Су-33 и другую авиатехнику.
Военный аэродром Бельбек
До оккупации Крыма Россией в 2014 году, это был Международный аэропорт Бельбек, который обслуживал город Севастополь и другие крымские города. После 2014 года аэропорт закрыт для гражданской авиации.
По информации Воздушных сил Украины, на аэродроме базировались российские истребители Су-27, Су-27СМ, Су-30М2 и Су-27М. 31 января 2024 года воздушные силы ВСУ нанесли удар по аэродрому Бельбек, поразив по меньшей мере три российских военных самолета и личный состав врага.
Военный аэродром Морозовск
Расположен в Ростовской области, там дислоцируется оперативное объединение России — 4 Краснознаменная армия военно-воздушных сил, нацеленная на атаку на юго-восток Украины.
В Морозовске базируются истребители, вертолеты, силы ПВО, а также более 40 бомбардировщиков.
Военный аэродром Приморско-Ахтарск
Расположен в Краснодарском крае РФ. Здесь дислоцирован 960 штурмовой авиаполк, входящий в состав 1 гвардейской смешанной авиадивизии 4 армии ВВС и ПВО.
На аэродроме базируются истребители Су-25 и бомбардировщики Су-34. С этого аэродрома РФ атакует Украину ударными дронами.
Военный аэродром Ейск
Второй российский аэродром в Краснодарском крае, расположенный в Ейске, в 60 км от Мариуполя.
Здесь базируется более 20 самолетов МиГ-29К. Преимущественно в Ейске стоят противолодочные самолеты Ту-142 и несколько истребителей, среди которых есть Су-33.
Продолжение
Для осуществления авианалетов российские террористы используют все возможные аэродромы России, Беларуси и временно оккупированного Крыма. С военных аэродромов оккупанты обстреливают территорию Украины ракетами.
С каких военных аэродромов РФ чаще всего запускает авиацию и какие самолеты там базируются
Аэродром Энгельс-2Ближайший к Украине аэродром стратегической авиации в городе Энгельс Саратовской области. Это основная база бомбардировщиков и единственное в РФ место базирования стратегических бомбардировщиков Ту-160. Также там базируются бомбардировщики Ту-95МС.
Военный аэродром СакиОдин из ключевых для авиации врага аэродромов в оккупированном Крыму. Раньше здесь была база ВМС Украины, но сейчас там базируется 43 истребительный авиационный полк ПКС России, в составе которого преимущественно самолеты Су-30СМ, Су-33 и бомбардировщики Су-24М.
Также на этой базе россияне размещали в основном разведывательные Су-24МР, военно-транспортный Ил-76, бомбардировщики Су-24М, самолеты Су-30СМ, Су-33 и другую авиатехнику.
Военный аэродром БельбекДо оккупации Крыма Россией в 2014 году, это был Международный аэропорт Бельбек, который обслуживал город Севастополь и другие крымские города. После 2014 года аэропорт закрыт для гражданской авиации.
По информации Воздушных сил Украины, на аэродроме базировались российские истребители Су-27, Су-27СМ, Су-30М2 и Су-27М. 31 января 2024 года воздушные силы ВСУ нанесли удар по аэродрому Бельбек, поразив по меньшей мере три российских военных самолета и личный состав врага.
Военный аэродром МорозовскРасположен в Ростовской области, там дислоцируется оперативное объединение России — 4 Краснознаменная армия военно-воздушных сил, нацеленная на атаку на юго-восток Украины.
В Морозовске базируются истребители, вертолеты, силы ПВО, а также более 40 бомбардировщиков.
Военный аэродром Приморско-АхтарскРасположен в Краснодарском крае РФ. Здесь дислоцирован 960 штурмовой авиаполк, входящий в состав 1 гвардейской смешанной авиадивизии 4 армии ВВС и ПВО.
На аэродроме базируются истребители Су-25 и бомбардировщики Су-34. С этого аэродрома РФ атакует Украину ударными дронами.
Военный аэродром ЕйскВторой российский аэродром в Краснодарском крае, расположенный в Ейске, в 60 км от Мариуполя.
Здесь базируется более 20 самолетов МиГ-29К. Преимущественно в Ейске стоят противолодочные самолеты Ту-142 и несколько истребителей, среди которых есть Су-33.
Продолжение
Re: Война
Начало 
В феврале 2023 года после «хлопка» с военного аэродрома в Ейске исчезли шесть истребителей-бомбардировщиков Су-34.
Белорусский аэропорт Лида
Расположен в Гродненской области, с территории которого бригадой армейской авиации осуществляются боевые вылеты для нанесения ударов по инфраструктуре Украины.
Здесь преимущественно базируются самолеты Су-25, МиГ-29, а также Як-130. Также на аэродроме фиксировали большое количество вертолетов.
Военный аэродром Барановичи
Белорусский военный аэродром, расположенный в Брестской области.
Здесь базируется 61 истребительная авиабаза РФ, в состав которой входят преимущественно самолеты типов Су-30СМ, Су-27 и МиГ-29. Но с сентября 2021 года туда начали прибывать и российские самолеты, в частности, Су-30СМ и Су-34.
Военный аэродром Лунинец
Расположен в Брестской области Республики Беларусь.
Оккупанты привлекали военные самолеты Су-35С, Су-34 и Су-25, которые поднимались с белорусских аэродромов Барановичи, Лунинец и Лида, для авиационных ударов по военной и гражданской инфраструктуре Киевской и Житомирской областей.
Военный аэродром Джанкой
До российской оккупации Крымского полуострова в 2014 году Джанкой был украинским военным аэродромом, а затем гражданским аэропортом.
С началом полномасштабной войны аэродром возле города Джанкой стал главным логистическим хабом армии РФ и местом, где базируются ударные российские вертолеты. Также аэродром часто принимает грузовые самолеты и штурмовики Су-25.
Авиабаза Мачулищи
Расположена в одноименном пгт Минской области. На Мачулищах базируется 50 сводный авиаполк, который способен принимать самолеты А-50, Ан-26, Ил-76md, Ми-8 и Ми-24.
Какие еще аэродромы использует РФ?
В действительности РФ использует много аэродромов (как минимум 40) и авиабаз.
В частности, в РФ это аэродромы рядом с населенными пунктами Крымск, Краснодар, Кореновск, Минеральные Воды, Кущевская, Ростов-на-Дону, Миллерово, Мариновка, Волгоград, Саратов, Бутурлиновка, Старый Оскол, Белгород, Липецк, Шаталово и Калуга.
В Беларуси такие аэродромы расположены возле городов Минск, Мозырь, Гомель, Брест, Витебск и Бобруйск.
В феврале 2023 года после «хлопка» с военного аэродрома в Ейске исчезли шесть истребителей-бомбардировщиков Су-34.
Белорусский аэропорт ЛидаРасположен в Гродненской области, с территории которого бригадой армейской авиации осуществляются боевые вылеты для нанесения ударов по инфраструктуре Украины.
Здесь преимущественно базируются самолеты Су-25, МиГ-29, а также Як-130. Также на аэродроме фиксировали большое количество вертолетов.
Военный аэродром БарановичиБелорусский военный аэродром, расположенный в Брестской области.
Здесь базируется 61 истребительная авиабаза РФ, в состав которой входят преимущественно самолеты типов Су-30СМ, Су-27 и МиГ-29. Но с сентября 2021 года туда начали прибывать и российские самолеты, в частности, Су-30СМ и Су-34.
Военный аэродром ЛунинецРасположен в Брестской области Республики Беларусь.
Оккупанты привлекали военные самолеты Су-35С, Су-34 и Су-25, которые поднимались с белорусских аэродромов Барановичи, Лунинец и Лида, для авиационных ударов по военной и гражданской инфраструктуре Киевской и Житомирской областей.
Военный аэродром ДжанкойДо российской оккупации Крымского полуострова в 2014 году Джанкой был украинским военным аэродромом, а затем гражданским аэропортом.
С началом полномасштабной войны аэродром возле города Джанкой стал главным логистическим хабом армии РФ и местом, где базируются ударные российские вертолеты. Также аэродром часто принимает грузовые самолеты и штурмовики Су-25.
Авиабаза МачулищиРасположена в одноименном пгт Минской области. На Мачулищах базируется 50 сводный авиаполк, который способен принимать самолеты А-50, Ан-26, Ил-76md, Ми-8 и Ми-24.
Какие еще аэродромы использует РФ?
В действительности РФ использует много аэродромов (как минимум 40) и авиабаз.
В частности, в РФ это аэродромы рядом с населенными пунктами Крымск, Краснодар, Кореновск, Минеральные Воды, Кущевская, Ростов-на-Дону, Миллерово, Мариновка, Волгоград, Саратов, Бутурлиновка, Старый Оскол, Белгород, Липецк, Шаталово и Калуга.
В Беларуси такие аэродромы расположены возле городов Минск, Мозырь, Гомель, Брест, Витебск и Бобруйск.
Re: Война
В Центре противодействия дезинформации при СНБО Украины прокомментировали заявление пресс-алкаше мид рф захаровой о подрыве украинских дамб В ЦПД считают, что таким образом кремль пытается вызвать панику среди украинцев. Параллельно в украинское общество вбрасываются нарративы о необходимости "мира любой ценой", то есть де-факто капитуляции. Враг рассчитывает, что украинцы под влиянием страха будут требовать пойти на уступки россии.
"Несмотря на то, что заявление захаровой выглядит как попытка обеспечить россии алиби перед терактом, у рф нет средств и возможностей для уничтожения дамб возле Киева и Канева. Уничтожить эти объекты ракетными ударами невозможно, а вариант подрыва через диверсию исключен, поскольку дамбы находятся под усиленной охраной", — подчеркнули в ЦПД.
Re: Война
США не разрешают Украине использовать ракеты ATACMS для «глубоких» ударов по России, но это может измениться – Пентагон
Также на брифинге заместитель пресс-секретаря Пентагона Сабрина Сингх сообщила о телефонном разговоре между министром обороны США Остином и министром обороны РФ Белоусовым.
Беседа состоялась по запросу российской стороны, которая уже заявила, что министры обсуждали «вопрос предотвращения угроз безопасности и снижения риска возможной эскалации». Других подробностей не сообщается.
В прошлый раз Остин и Белоусов беседовали 25 июня. Тогда это был первый разговор на уровне министров обороны США и России начиная с марта 2023.
Также на брифинге заместитель пресс-секретаря Пентагона Сабрина Сингх сообщила о телефонном разговоре между министром обороны США Остином и министром обороны РФ Белоусовым.
Беседа состоялась по запросу российской стороны, которая уже заявила, что министры обсуждали «вопрос предотвращения угроз безопасности и снижения риска возможной эскалации». Других подробностей не сообщается.
В прошлый раз Остин и Белоусов беседовали 25 июня. Тогда это был первый разговор на уровне министров обороны США и России начиная с марта 2023.
Re: Война
Россия снова попробует атаковать Украину с севера — Буданов
Глава Главного управления разведки Кирилл Буданов в интервью NV рассказал, что существует угроза наступления российских войск с севера. Однако он не уточнил, речь идет о Сумском или Черниговском направлении.
"Когда все два года кричали, что сейчас с севера будет атака, мы всем говорили, что этого не будет. Ничего не было. В тот момент, когда мы сказали, что сейчас будет атака с севера, все сразу - а может, не будет? Будет! Она уже продолжается. Катастрофы нет, но не увидеть проблему не получится", — сказал он.
Буданов также добавил, что хороших новостей от него в этом году "много не будет, к сожалению".
Глава Главного управления разведки Кирилл Буданов в интервью NV рассказал, что существует угроза наступления российских войск с севера. Однако он не уточнил, речь идет о Сумском или Черниговском направлении.
"Когда все два года кричали, что сейчас с севера будет атака, мы всем говорили, что этого не будет. Ничего не было. В тот момент, когда мы сказали, что сейчас будет атака с севера, все сразу - а может, не будет? Будет! Она уже продолжается. Катастрофы нет, но не увидеть проблему не получится", — сказал он.
Буданов также добавил, что хороших новостей от него в этом году "много не будет, к сожалению".
Re: Война
В 59 ОМПБр проведут проверку после информации о потерях в бригаде — Генштаб ВСУВчера военнослужащая Екатерина Полищук с позывным Пташка обратилась к президенту Владимиру Зеленскому с просьбой провести служебное расследование в отношении командира 59-й бригады Богдана Шевчука.
Она утверждает, что Шевчук отдавал преступные приказы, пренебрегал жизнью бойцов, из-за чего часть из них погибла, а также устранял всех несогласных командиров.
В Генштабе ВСУ отреагировали на это и сообщили, что главком Александр Сырский поедет в зону ответственности бригады вместе с группой во главе с начальником Военной службы правопорядка ВС Украины.
Re: Война
У Сырского серьезный вызов, мы ждали оружие почти восемь месяцев — Зеленский
На пресс-конференции в Киеве у президента спросили, как он оценивает работу главком ВСУ учитывая майский прорыв россиян в Харьковской области. Глава государства отметил, что это должен быть послевоенный разговор.
"Каждый выполняет свою задачу на своем месте. Сложно сказать, что было бы, если бы не изменилось руководство армии", — отметил президент.
На пресс-конференции в Киеве у президента спросили, как он оценивает работу главком ВСУ учитывая майский прорыв россиян в Харьковской области. Глава государства отметил, что это должен быть послевоенный разговор.
"Каждый выполняет свою задачу на своем месте. Сложно сказать, что было бы, если бы не изменилось руководство армии", — отметил президент.
Re: Война
Професор-історик Ярослав Грицак: "Україна буде змушена віддати свої території. І ось що отримає натомість..."
Якщо російська армія рухатиметься на війні нинішніми темпами, то вона дійде до Києва у 2151 році. Це на 50 років пізніше, ніж українці дійдуть до кордонів 1991-го року. Таку ймовірність висловив відомий історик та професор Українського католицького університету Ярослав Грицак в інтерв'ю Radio NV. Він аналізує сценарії завершення війни в Україні та оцінює ймовірність колапсу Росії.
До вашої уваги - найцікавіший, на наш погляд, фрагмент цього інтерв’ю.
— Чи зможе стати Україна успішною країною, маючи заморожений конфлікт або невирішені територіальні питання? Тому що це, з одного боку, фактор інвестицій. Ніхто не буде інвестувати в країну, де в будь-який момент може розгорітися, як це було неодноразово, конфлікт. Те ж, якщо говорити про інтелектуальну складову: ніхто не захоче будувати свою перспективу — приватну, життєву навіть, — під щоденною загрозою.
— Ви маєте абсолютно рацію. Це все спекуляції, фантазії. Реальний факт є, що українська армія робить чудеса. Вона тримає оборону і тримає оборону вже стільки… З цього, певно, мали починати і кінчати нашу розмову. Це те, що дозволяє нам взагалі розмовляти. Я думаю, що це увійде до підручників з світової воєнної історії. Це абсолютний факт, який не здає заперечення.
І це те, що маємо будувати. Звичайно, українська армія не може просуватися, принаймні швидко, на кордон 1991 року, але і російська армія не має шансу просуватися далі. Згідно з тими ж самими підрахунками, якщо російська армія рухатиметься, як вона зараз рухається, то вона дійде до Києва у 2151 році. Тобто на 50 років пізніше, ніж українці дійдуть до [кордонів] 1991-го року. І це дуже умоглядно
Як ми знаємо, такі рахунки не є серйозними, тому що вони не рахують інші фактори. Насправді, війна може закінчитися набагато швидше, тому що є непередбачувані речі.
Але переходимо до суті вашого питання, що не є умоглядно. Очевидно, є спекуляції, у позитивному навіть сенсі, тому що зрозуміло, що війна завдає надто великі втрати для України. Питання: чи можуть бути непоправними втрати? Можуть бути, але ми не знаємо, коли ці непоправні втрати прийдуть. Чи це означає припинення інвестицій, чи забезпечує ризик зникнення інвестицій? Найімовірніше, що ні. Тому що інвестиції будуть не у зв’язку з тим, що насамперед робиться на фронті, а у зв’язку з тим, чи Україні вдасться побудувати нормальні інституції. Інституції, які будуть робити ці інвестиції Заходу прозорими і ефективними.
Більша, значна частина цих інвестицій (це правила економіки) має бути з самої України. Це означає, що мають бути створені відповідні умови для бізнесу, насамперед середнього бізнесу. І це теж те, що передбачають автори цього сценарію.
Тобто я думаю, що в наших оцінках сценарію майбутнього ми маємо уникати як крайніх оптимістичних, так і крайніх песимістичних оцінок. Радше ми маємо дбати про якісь раціональні оцінки.
А раціональна оцінка полягає в тому, що війна — це і катастрофа, але війна також є величезною нагодою для внутрішніх змін у країні, які також змінять долю українців і їхній статус у всьому світі. Я не виключаю, навіть припускаю, що прихід інвестицій в Україну означає, що дуже багато українців захоче повертатися в Україну, зокрема тому, що в них буде така собі «золота акція». Вони будуть мати подвійний досвід — України і Європи. І це буде дуже важлива група людей. Знову ж таки, це спекуляція. Але я думаю, що ми повинні будемо будувати [прогнози] на таких спекуляціях, щоб пробувати зрозуміти добрість народу України.
— Експрем'єр Швеції Карл Більдт пише: «Москва просто обміняє свій середньовічний монголо-татарський васалітет на покору Китаю і істотно відстане від більшої частини світу, який переходить до нових зеленої та цифрової епох. Рано чи пізно Росія зазнає третього краху своєї державності». Про яке відставання Росії йдеться? На що вони здібні?
— Останнє повідомлення, яке, скажімо, є сюрпризом. Мабуть, ви вже його бачили. Міжнародний валютний фонд включив Україну, Росію в число найзаможніших країн світу. І це піднімає питання: що тоді Путін виграв? У сенсі, що в короткочасній меті. Дійсно, Путін поставив економіку на воєнний лад. Ця економіка йде дуже стабільно. І, що дуже важливо, вона піднімає рівень прибутків і доходів населення самої Росії. І це коментують зараз дуже активно.
Питання: що є мірилом успіху чи багатства? Насправді, те, що ми зараз бачимо, це те, що Путін просто виклав величезні фонди у воєнну промисловість. Це створить цю воєнну бульбашку. Чи вона є життєздатна? Ми бачимо, що такі технології, скажімо, призводять до короткотривалого успіху, але все закінчується колапсом. І це те, про що пише Більдт.
Є більш правдоподібні критерії. Скажімо, найбільш правдоподібний критерій — це тривалість життя населення в тій чи іншій державі. І воно може найкраще показувати температуру по палаті. І за цими показниками Росія входить в групу радше середньо розвинутих країн.
Росія не має нових технологій, ми це дуже добре бачимо. Звичайно, в неї є стара зброя, яка все одно стріляє. Але це зброя, яка не є високотехнологічною. Ми не бачимо якогось російського товару чи великого винаходу за останні, скажімо, 10−20 років.
Немає російських IPhone. Мабуть, пам’ятаєте про цю ідею, експеримент російського IPhone, який пропонував [колишній президент Росії Дмитро] Медведєв, чи створення цієї бази Сколково, яка мала бути аналогом Кремнієвої долини. Цього нічого ми не бачимо.
Ми бачимо дуже просту річ. Країна, яка має величезні природні ресурси, насамперед гази і нафти, і владу, яка є авторитарною, і вона максимально користується цими природними ресурсами. Для того, по-перше, щоб утримати власну владу. А для цього вона створює величезний репресивний апарат, який добре оплачуваний. По-друге, експортує на Захід конфлікти.
Чи це є формула розвитку світу? Припускаю, що ні. Це, скоріше, можна прирівняти, як пише про це Більдт, де монгольської навали. Звичайно, можна завоювати величезні території, але це не означає, що це буде розвитком. І, як ми бачимо, такі імперії швидко закінчуються.
Знову ж, це питання швидкості. В історичному часі, це може тривати сотні років. Нам же йдеться не про це. Нам йдеться про один рік, два, п’ять років, бо це час критичний для України, для її власного не те, що виживання, а для того, щоб утримати таку ситуацію, коли втрати на цій війні перестануть бути непоправними.
Це вимагає певного мистецтва — мистецтва зважування можливого і неможливого. І це те [питання], що, напевно, постане перед нашими елітами, насамперед державними, політичними елітами: де є червоні лінії, які ми не можемо переступити, коли дійде до перемовин (припускаю, перемовин між Росією і Заходом) про припинення війни в Україні.
— Якщо ми припустимо, що раптом тих звичних для XXI століття благ росіяни не отримають, чи це може мати якийсь вплив на внутрішню ситуацію? Як би це могло відобразитися зовні?
— Навряд чи. Те, що ми бачимо в російській історії: російське населення може терпіти, виносити страшенну відсутність благополуччя, якщо їм за це пропонують натомість якийсь великий статус, великої держави. Вони терпіти можуть майже безкінечно.
Припускаю, що зміни стануться інакше. І так сталося у 1991-му році чи у 1917-му році. Або це буде в армії… Знову ж таки, все спекулюю. Невдоволені від тої безнадійної і безсенсовної війни, яка до нічого так і не призводить врешті, тому що поступу, великих просувань немає, а втрати величезні.
Або друге — розкол в самій еліті, що більш правдоподібно. З причин, які зараз не можу сказати, але це те, що найімовірніше виглядає в російській історії.
У російську історію криза приходить тоді, коли починається розкол в російській еліті, яка між собою починає змагатися за владу; це приходить після смерті лідера, як це було після смерті Сталіна, або коли є якісь зовнішні причини.
Це все спекуляції, але хочу вам сказати, що такі самі спекуляції робили в 70−80-х роках щодо Радянського Союзу, і тоді вони виглядали цілком неможливими. Але минуло кілька років, це з неможливого стало твердою реальністю.
Путін створив нежиттєздатний режим. Крапка. Оце дуже важливо. Він не має перед собою історичної перспективи. Але ми живемо не в історичній перспективі, а в категоріях одного року, десяти-п'ятдесяти років. Тому нам треба знайти якусь добру середину, де ми можемо, по-перше, нести, а по-друге, переключитися на інший режим, ніж той, що пропонує Путін чи Сі, чи інші авторитарні лідери. А це режим, коли суспільство розвивається з власних внутрішніх енергій, сценаріїв розвитку. Мається на увазі, праці, свободи і таких інших речей. Ми за це, власне, боремось.
Якщо російська армія рухатиметься на війні нинішніми темпами, то вона дійде до Києва у 2151 році. Це на 50 років пізніше, ніж українці дійдуть до кордонів 1991-го року. Таку ймовірність висловив відомий історик та професор Українського католицького університету Ярослав Грицак в інтерв'ю Radio NV. Він аналізує сценарії завершення війни в Україні та оцінює ймовірність колапсу Росії.
До вашої уваги - найцікавіший, на наш погляд, фрагмент цього інтерв’ю.
— Чи зможе стати Україна успішною країною, маючи заморожений конфлікт або невирішені територіальні питання? Тому що це, з одного боку, фактор інвестицій. Ніхто не буде інвестувати в країну, де в будь-який момент може розгорітися, як це було неодноразово, конфлікт. Те ж, якщо говорити про інтелектуальну складову: ніхто не захоче будувати свою перспективу — приватну, життєву навіть, — під щоденною загрозою.
— Ви маєте абсолютно рацію. Це все спекуляції, фантазії. Реальний факт є, що українська армія робить чудеса. Вона тримає оборону і тримає оборону вже стільки… З цього, певно, мали починати і кінчати нашу розмову. Це те, що дозволяє нам взагалі розмовляти. Я думаю, що це увійде до підручників з світової воєнної історії. Це абсолютний факт, який не здає заперечення.
І це те, що маємо будувати. Звичайно, українська армія не може просуватися, принаймні швидко, на кордон 1991 року, але і російська армія не має шансу просуватися далі. Згідно з тими ж самими підрахунками, якщо російська армія рухатиметься, як вона зараз рухається, то вона дійде до Києва у 2151 році. Тобто на 50 років пізніше, ніж українці дійдуть до [кордонів] 1991-го року. І це дуже умоглядно
Як ми знаємо, такі рахунки не є серйозними, тому що вони не рахують інші фактори. Насправді, війна може закінчитися набагато швидше, тому що є непередбачувані речі.
Але переходимо до суті вашого питання, що не є умоглядно. Очевидно, є спекуляції, у позитивному навіть сенсі, тому що зрозуміло, що війна завдає надто великі втрати для України. Питання: чи можуть бути непоправними втрати? Можуть бути, але ми не знаємо, коли ці непоправні втрати прийдуть. Чи це означає припинення інвестицій, чи забезпечує ризик зникнення інвестицій? Найімовірніше, що ні. Тому що інвестиції будуть не у зв’язку з тим, що насамперед робиться на фронті, а у зв’язку з тим, чи Україні вдасться побудувати нормальні інституції. Інституції, які будуть робити ці інвестиції Заходу прозорими і ефективними.
Більша, значна частина цих інвестицій (це правила економіки) має бути з самої України. Це означає, що мають бути створені відповідні умови для бізнесу, насамперед середнього бізнесу. І це теж те, що передбачають автори цього сценарію.
Тобто я думаю, що в наших оцінках сценарію майбутнього ми маємо уникати як крайніх оптимістичних, так і крайніх песимістичних оцінок. Радше ми маємо дбати про якісь раціональні оцінки.
А раціональна оцінка полягає в тому, що війна — це і катастрофа, але війна також є величезною нагодою для внутрішніх змін у країні, які також змінять долю українців і їхній статус у всьому світі. Я не виключаю, навіть припускаю, що прихід інвестицій в Україну означає, що дуже багато українців захоче повертатися в Україну, зокрема тому, що в них буде така собі «золота акція». Вони будуть мати подвійний досвід — України і Європи. І це буде дуже важлива група людей. Знову ж таки, це спекуляція. Але я думаю, що ми повинні будемо будувати [прогнози] на таких спекуляціях, щоб пробувати зрозуміти добрість народу України.
— Експрем'єр Швеції Карл Більдт пише: «Москва просто обміняє свій середньовічний монголо-татарський васалітет на покору Китаю і істотно відстане від більшої частини світу, який переходить до нових зеленої та цифрової епох. Рано чи пізно Росія зазнає третього краху своєї державності». Про яке відставання Росії йдеться? На що вони здібні?
— Останнє повідомлення, яке, скажімо, є сюрпризом. Мабуть, ви вже його бачили. Міжнародний валютний фонд включив Україну, Росію в число найзаможніших країн світу. І це піднімає питання: що тоді Путін виграв? У сенсі, що в короткочасній меті. Дійсно, Путін поставив економіку на воєнний лад. Ця економіка йде дуже стабільно. І, що дуже важливо, вона піднімає рівень прибутків і доходів населення самої Росії. І це коментують зараз дуже активно.
Питання: що є мірилом успіху чи багатства? Насправді, те, що ми зараз бачимо, це те, що Путін просто виклав величезні фонди у воєнну промисловість. Це створить цю воєнну бульбашку. Чи вона є життєздатна? Ми бачимо, що такі технології, скажімо, призводять до короткотривалого успіху, але все закінчується колапсом. І це те, про що пише Більдт.
Є більш правдоподібні критерії. Скажімо, найбільш правдоподібний критерій — це тривалість життя населення в тій чи іншій державі. І воно може найкраще показувати температуру по палаті. І за цими показниками Росія входить в групу радше середньо розвинутих країн.
Росія не має нових технологій, ми це дуже добре бачимо. Звичайно, в неї є стара зброя, яка все одно стріляє. Але це зброя, яка не є високотехнологічною. Ми не бачимо якогось російського товару чи великого винаходу за останні, скажімо, 10−20 років.
Немає російських IPhone. Мабуть, пам’ятаєте про цю ідею, експеримент російського IPhone, який пропонував [колишній президент Росії Дмитро] Медведєв, чи створення цієї бази Сколково, яка мала бути аналогом Кремнієвої долини. Цього нічого ми не бачимо.
Ми бачимо дуже просту річ. Країна, яка має величезні природні ресурси, насамперед гази і нафти, і владу, яка є авторитарною, і вона максимально користується цими природними ресурсами. Для того, по-перше, щоб утримати власну владу. А для цього вона створює величезний репресивний апарат, який добре оплачуваний. По-друге, експортує на Захід конфлікти.
Чи це є формула розвитку світу? Припускаю, що ні. Це, скоріше, можна прирівняти, як пише про це Більдт, де монгольської навали. Звичайно, можна завоювати величезні території, але це не означає, що це буде розвитком. І, як ми бачимо, такі імперії швидко закінчуються.
Знову ж, це питання швидкості. В історичному часі, це може тривати сотні років. Нам же йдеться не про це. Нам йдеться про один рік, два, п’ять років, бо це час критичний для України, для її власного не те, що виживання, а для того, щоб утримати таку ситуацію, коли втрати на цій війні перестануть бути непоправними.
Це вимагає певного мистецтва — мистецтва зважування можливого і неможливого. І це те [питання], що, напевно, постане перед нашими елітами, насамперед державними, політичними елітами: де є червоні лінії, які ми не можемо переступити, коли дійде до перемовин (припускаю, перемовин між Росією і Заходом) про припинення війни в Україні.
— Якщо ми припустимо, що раптом тих звичних для XXI століття благ росіяни не отримають, чи це може мати якийсь вплив на внутрішню ситуацію? Як би це могло відобразитися зовні?
— Навряд чи. Те, що ми бачимо в російській історії: російське населення може терпіти, виносити страшенну відсутність благополуччя, якщо їм за це пропонують натомість якийсь великий статус, великої держави. Вони терпіти можуть майже безкінечно.
Припускаю, що зміни стануться інакше. І так сталося у 1991-му році чи у 1917-му році. Або це буде в армії… Знову ж таки, все спекулюю. Невдоволені від тої безнадійної і безсенсовної війни, яка до нічого так і не призводить врешті, тому що поступу, великих просувань немає, а втрати величезні.
Або друге — розкол в самій еліті, що більш правдоподібно. З причин, які зараз не можу сказати, але це те, що найімовірніше виглядає в російській історії.
У російську історію криза приходить тоді, коли починається розкол в російській еліті, яка між собою починає змагатися за владу; це приходить після смерті лідера, як це було після смерті Сталіна, або коли є якісь зовнішні причини.
Це все спекуляції, але хочу вам сказати, що такі самі спекуляції робили в 70−80-х роках щодо Радянського Союзу, і тоді вони виглядали цілком неможливими. Але минуло кілька років, це з неможливого стало твердою реальністю.
Путін створив нежиттєздатний режим. Крапка. Оце дуже важливо. Він не має перед собою історичної перспективи. Але ми живемо не в історичній перспективі, а в категоріях одного року, десяти-п'ятдесяти років. Тому нам треба знайти якусь добру середину, де ми можемо, по-перше, нести, а по-друге, переключитися на інший режим, ніж той, що пропонує Путін чи Сі, чи інші авторитарні лідери. А це режим, коли суспільство розвивається з власних внутрішніх енергій, сценаріїв розвитку. Мається на увазі, праці, свободи і таких інших речей. Ми за це, власне, боремось.
Re: Война
Союзники пообещали Украине уже вдвое больше самолетов F-16, чем у Украины есть обученных пилотов и инженеров для обслуживания этих бортов — Арахамия
"То есть у нас сейчас узкое место — уже не борты, а люди", — сказал глава парламентской фракции "Слуга народа", член комитета по вопросам нацбезопасности, обороны и разведки Давид Арахамия в эфире телемарафона.
Нардеп рассказал, что Украина ведет переговоры с западными союзниками, чтобы расширить программу подготовки украинских пилотов. По его словам, на первой стадии подготовки пилотов была проблема с английским языком, но ее удалось решить благодаря совместной программе с британским правительством. "Cейчас вопрос относительно свободных мест на обучение — как пилотов, так и инженеров. Тут узкое место", — объяснил Арахамия.
Еще одной проблемой он назвал то, что в Украине немного мест, которые инфраструктурно могут принять западные самолеты. "Конечно, будет охота на них со стороны рф — она будет ради пиара пытаться подбить первые F-16. Мы понимаем, что охота будет большой. Она будет подкупать агентов, которые будут сливать места расположения... Есть и вопросы защиты этих объектов, а не только передачи бортов", — сказал он.
"То есть у нас сейчас узкое место — уже не борты, а люди", — сказал глава парламентской фракции "Слуга народа", член комитета по вопросам нацбезопасности, обороны и разведки Давид Арахамия в эфире телемарафона.
Нардеп рассказал, что Украина ведет переговоры с западными союзниками, чтобы расширить программу подготовки украинских пилотов. По его словам, на первой стадии подготовки пилотов была проблема с английским языком, но ее удалось решить благодаря совместной программе с британским правительством. "Cейчас вопрос относительно свободных мест на обучение — как пилотов, так и инженеров. Тут узкое место", — объяснил Арахамия.
Еще одной проблемой он назвал то, что в Украине немного мест, которые инфраструктурно могут принять западные самолеты. "Конечно, будет охота на них со стороны рф — она будет ради пиара пытаться подбить первые F-16. Мы понимаем, что охота будет большой. Она будет подкупать агентов, которые будут сливать места расположения... Есть и вопросы защиты этих объектов, а не только передачи бортов", — сказал он.
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 2 гостя