Віршовані думи – історична пам’ять народу, яка закарбувалась у століттях.
Нерівноскладові римовані вірші давніх років дійшли до нас у нечисленних писемних джерелах, яким пощастило вціліти. Знаходимо ми їх за 1580 р. в передмові до Острожської Біблії; рівноскладові й римовані - за 1581 р. в „Хронології“ Андрія Римші тощо. «Перший тип знайшов відгомін у свобіднім розмірі українських дум, другий у незлічених українських піснях ліричного, а по частий історичного змісту» [В. Н. Перетцъ, Историко-литературныя изслѣдованія и матеріалы, т.I. С.Петербургъ 1900, стор. 421].
Одним із вцілілих джерел, яке зберегло українську мову XVI ст.-початку XVIІ ст. – надрукований малознаним польським віршарем Яном Дзвоновським текст української пісні, яку він почув і зафіксував (нехай і з деякими помилками, які можна пробачити не носію мови) для наступних поколінь. Цей унікальних запис дав нам змогу віднайти коли не прототип, то бодай найстаршу і найповнішу форму цікавої та досить розповсюдженої, та тепер уже майже забутої української народної пісні, а також і чудовий зразок того, як звучала українська мова більш як 400 років тому.
Польский автор зробив власний опис зафіксованої ним пісні і її героя (польською):
«Konterfekt cudowny у siła Kozaka Płachty, Ukraińca, który był przyciągnął z Saydacznym kozakiem do Morawy we dwudziestu tysięcy Kozakow wybornych у dzielnych Mołodcow przeciw ludziom niechrzescianskim w roku 1620».
А далі виклав пісню українською мовою, як він її почув і зафіксував в 1625 році:
"Пісня про козака Плахту"
Кулина.
Ой козачейку, пане-ж мій,
Далек же маєш домик свій?
К о з а к.
При березі, при Дунаю,
Там я свою хижу маю:
Ліс зелений, оздоблений
Красним цьвітом, густим листом,
То дім мій, то покій.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
На чім же буде поїзд мій?
Козак.
Посажу тя за бедрами,
Привяжу тя тороками,
Бог над нами, кінь під нами,
Ти зо мною, я з тобою,
— Побіжим, поспішим!
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Який же буде покарм твій?
Козак.
Будем їсти саламаху,
Козацькую затираху,
При криниці без тескниці,
Будем їсти, будем пити,
Викрикати, облапяти.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Що за роскіш буде мені?
Козак.
Да в день будеш конї пасти,
В ночи при мнї ляжеш спати,
Опівночі. З всеї мочі,
Очучу, Преврочу
Дівоньку к серденьку.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Який же буде постіль твій?
Козак.
Войлочище під бочище,
А сїдлище в головище,
В дубровицї на травиці
Я закрию і прикрию
Гормаком, жупаном.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Сподобав ми ся живот твій.
Козак.
Любо-ж тобі горювати?
Дай преч з тобов поїхати!
Кулина.
Душе моя, я вже твоя!
Козак.
Ручку дай, а всідай!
Кулина.
Я твоя!
Козак.
Ти моя!
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Не донесе нас коник твій.
Козак.
Не жури-ж ся ти для того,
Найдем в полю коний много,
А не найдем, то піш підем.
Нич лихого для любого
Пішки йти, з ним бути.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Далек-же іще домик твій?
Козак.
Юже геть ті Запороги,
Кінець нашої дороги.
Тут козаки все юнаки:
Здобуває — пропиває,
Що має — програє.
Кулина.
Гой козачейку, пане ж мій,
Которий же то домик твій?
Козак.
Ген катера розбитая,
Опанчою прикритая,
То мій херем, то мій терем,
Тут ховаю, що-же маю:
Рубашку, сермяжку.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Вельми то благий єсть скарб твій
Козак.
Козак щаслив, хоть не богат,
Нікому нич не виноват.
Він горює, він чатує:
Де піду — здобуду,
Боярин, Татарин.
Кулина.
Да й що-ж ми то за бесіда,
Ні приятеля, ні сусіда!
Ти ся здобувати пійдеш,
А мене смутну відійдеш:
Ні з ким жити, розмовити,
Ні сестриці, ні зовиці
З козаком, гуляком.
Коли буде того много,
Пусть мене до дому мого.
Козак.
Коли схочеш поїхати,
Не буду тебе тримати.
Борзо всідай да й од’їжджай
Ко чортом, всім лихом,
Люб човном, люб коньом.
Кулина.
Долї-ж моя нещасная!
Чого-м ся я дочекала;
На діл мене несла вода,
Тепер мене женеть біда.
Що ж ділати? Проклинати?
Би пропав, що мене взяв
Дівчину зведену!
Ось такою була наша українська мова більш як 400 років тому.
Поширюйте, плекайте історичну пам'ять, насолоджуйтесь красою нашого, рідного, свого.
З любов'ю до України.
