Про мову .

[Свідомий]

А зачем ты все время оглядываешься на Кремль? Вот как будто на поводу у них идешь. И получается, что тебя больше заботит, что говорят в Кремле, чем реальная история языка. Поэтому бери реальных авторитетных специалистов и читай все по новой. История славянских языков достаточно исследована и особых каких-то темных пятен в ней фактически нет. Разве что сами их начинаем выдумывать. Дискуссионными можно считать разве что близость между собой вот тех ранних говоров - языков на которых говорили поляне, древляне и все остальные перечисленные Нестором волыняне с уличами и т.д. Насколько они были близки? При этом речь идет именно об устном языке - на письме пользовались одним и тем же древнерусским. Он играл ту же роль, что и латынь в Западной Европе. Кстати, ты не учел, что распространение и использование латыни продолжалось через сотни лет после крушения Римской империи. И пользовались ею народы к Риму никакого отношения не имевшие. Ты , кстати, не задумывался, что упорно называя староукраинский язык "руськой мовой" ты лупишь по украинской идентичности, ставя под вопрос эту очень важную ступеньку в формировании украинского (а не какого-то другого) языка? И не стоит отрицать славянскую природу русского языка. Это совсем никакого основания под собой не имеет. В принципе единственный дискуссионный вопрос здесь - все тот же: степень близости вот тех древних языков. Как я уже написала - в 14 - 15 веках это были уже шаги в разные стороны: формировались как минимум два языка: один из них впоследствии дал два языка: украинский и белорусский, а второй дал собственно русский литературный язык. Все остальное - от лукавого.

Так Нестор указал что древляне и поляне говорили на славянском языке а меря,чудь,чемерисы имели свой язык.А Ключевский говорит с Шахматовым что великороссов на территории Руси (Киевщине) не было .Великоросы мол это дело новое а не продолжение старого.Великороссы результат смешения племен и влияния природных условий.А почему на Кремль смотрю потому что Кремль утверждает что древний язык руський это типа нынешний русский а украинского языка не было и мол древний Киев говорил не на украинском а на руськом в понятии великороссийском .И это мол дает право Кремлю на Киев и всю Русь.И вот приходится говорить о том что руським языком тогда назывался не нынешний русский язык а именно язык беларусов и украинцев .Приходится цитировать Даля который указал что за основу великорусского языка вынужден был взять язык московский ,самый малый по распространению ,но являющийся языком московской канцелярии.Даль так и пишет что если бы не Москва нагнула Новгород а Новгород нагнул Москву то нынешний язык русский был бы иным ,близким к малороссийскому.Даль отметил что язык Новгорода,Твери,Пскова очень близок был к языку украинскому.Из 80 записанных слов 70 и сейчас используются в украинском языке но их нет в русском.Более того Даль указал что в русском языке многие слова имеют происхождение из малороссийского но при этом сами корневые слова происхождения в русском отсутствуют а в украинском присутствуют.При этом Ключевский отметил что язык Москвы это испорченый руський язык финской фонетикой.Мол чудь и меря портила руський язык своим произношением .Для чего все это нужно говорить?Потому что это противостоит российской агрессии ,где кремль использует язык как орудие порабощения .Манипулируя названиями,значениями Кремль использует язык как правом на историю и территорию.Мы вынуждены защищатся и таким способом тоже.А нам говорят не обращайте внимание,на фиг говорить о истории.Когда это было.Можно было бы и не говорить если бы Кремль не использовал историю и язык для войны против нас.Поэтому и мы должны использовать это для защиты.

[Anella]

Вот ты раз десять повторил то, что говорит Кремль. Зачем? Есть достаточно четкая научная более-менее выверенная картина формирования языков. И все. Не нужно в угоду Кремлю путать себя терминологией. И дразнить гусей "руськой мовой" (термином) тоже бессмысленно.
усвоить: говоры (разные, как славянские, так и не славянские) + древнерусский письменный + церковнославянский для Богослужений. Все. Древнерусский потому и "древне", что это - не современный русский, а один из его предшественников. И ровно с тем же основанием он является предшественником современных белорусского и украинского. И это - нормально. Так у многих языков Европы. Например у норвежского и шведского. Когда ты начинаешь носиться с "руськой мовой",ты теряешь именно украинскую и белорусскую составляющие. Теряешь на уровне терминологии. На фига?

[Anella]

Мне кажется, это искаженное восприятие реальности. Оно полностью противоречит естественному ходу организации и развития социумов, что бы там не воображали археологи, глядя на косточки. Они точно не читали Маркса и не представляют какие были люди создавшие Античность.


О языках. Во времена, когда началась попытка государственной формализации языка, на этих территориях уже было из чего выбирать. Языки базовые были достаточно развиты, применялись, существовала какая-то принятая грамматика (что мы видим в доках) и их было не 2-3, а существенно больше. Каждый в своей сфере, как болгарский церковный в одной из существующих религий, а руський (пусть так называется, не существенно) в документах, приказах и т.п.

Я здесь выкинула середину, чтобы всю простыню не таскать. Посмотрите - Вы противоречите сами себе. Говоря о миграциях и о
значении изучения данных материальной культуры (абсолютно правильно) вы в первых предложениях вдруг говорите "что бы там не воображали археологи"... Не на косточки смотрят археологи. Точнее - не только на косточки. У них в распоряжении гигантский объем материала для анализа: памятники материальной культуры: керамика, орудия труда, остатки жилища, предметы быта, обычаи (например характер погребальных обрядов) и т.п. Иногда по небольшой детали (например форме и способу декорирования шиферных пряслиц) можно проследить наличие (или отсутствие) вот тех самых связей, о которых мы говорим... По форме височных колец - построить гипотезу расселения славянских времен. Чтобы вот это смешение проходило достаточно для образования единой народности с единым языком, оно должно быть очень интенсивным и длительным. Не было именно этого: интенсивного перемешивания всех 13 народов . Они интегрировались группами: например поляне с древлянами, а не поляне с вятичами(например) + неславянский элемент почти везде был разный. И выводы об этом - именно на данных материальной культуры, которых очень много: славяне и их соседи давно интересовали археологов и копали их все, кому не лень. Языки базовые - имеются в виду какие?+ определите хронологические рамки - когда было не 2-3 грамматики, а больше... И уточните, о государственной формализации какого именно языка Вы говорите.

[Свідомий]

Вот ты раз десять повторил то, что говорит Кремль. Зачем? Есть достаточно четкая научная более-менее выверенная картина формирования языков. И все. Не нужно в угоду Кремлю путать себя терминологией. И дразнить гусей "руськой мовой" (термином) тоже бессмысленно.
усвоить: говоры (разные, как славянские, так и не славянские) + древнерусский письменный + церковнославянский для Богослужений. Все. Древнерусский потому и "древне", что это - не современный русский, а один из его предшественников. И ровно с тем же основанием он является предшественником современных белорусского и украинского. И это - нормально. Так у многих языков Европы. Например у норвежского и шведского. Когда ты начинаешь носиться с "руськой мовой",ты теряешь именно украинскую и белорусскую составляющие. Теряешь на уровне терминологии. На фига?

Не было никакого древнерусского языка.Более того то что было вообще к современному русскому языку никакого отношения не имеет.Я уже триста раз повторял что в русском языке отсктствуют слова -корни происхождения слов .Предшественником украинского был язык староукраинский,предшественник беларусского был язык старобеларуский а вот старовеликороссийского языка не было .Российские ученые сами указывают что великороссы это не продолжение старого а это новое от смешения разноэтнических племен.А у Даля так там вообще все четко указано что за основу великороссийского языка взят московский приказной язык ,язык ограниченный малой территорией .По Ключевскому московский язык это испорченный финской фонетикой церковнославянский .По Виноградову московский язык напичкан тюркизмами и славянским его делали уже пичкая из руського языка.Да был руський язык,руська мова,проста мова и это не язык великороссов .И зачем я это говорю ,зачем тычу на Кремль да потому что из за этого гибнут люди.Потому что Кремль оправдывает свои преступления манипулируя языковым вопросом.Если бы этого не было то я бы об этом не говорил.А так я забанен на ПФ за то что использовал украинский язык на ветке Украина в теме о украинском языке который и есть потомком того языка на котором говорила Русь до Христианства на Руси.Не язык великороссов созданный искусственно а язык беларусов и украинцев хранят в себе черты древнего языка Руси.

[Свідомий]

Да и главное.Я не утверждаю что русский язык не нужен.Русский язык отрабатывает свою роль как язык комуникации.Его не могло не быть ,он могбы называтся как угодно но он должен был появится в любом случае потому как без общегосударственного языка две империи функционировать просто не могли бы.Страна многонациональна и общий язык это обезательность ,это вопрос выживания .Я не против русского языка ,я против того что бы этот язык выступал как орудие порабощения ,и это порабощение оправдывают мнимой древностью современного русского языка.Натянув бренд русский на новодел ,пытаются этим придать значимость на право владеть историей древней Руси и ее территории.Не говорили в древнем Киеве ,как и по всей Руси на языке московском .

[Свідомий]

Українська пісня 1550-1570 років з оригіналу рукопису:

Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш
На версі Дунаю три роти ту стою.
Первша рота турецка,
Друга рота татарска,
Трета рота волоска.
В турецким роті шаблями шермую,
В татарским роті стрілками стріляю,
В волоским роті Стефан воєвода.
В Стефановій роті дівонька плачет [повторити: Дівонька плачет],
і плачучи повідала: „Стефане, Стефане,
Стефан воєвода! Албо ме пуймі, албо ме лиши!
Ай то що мі речет Стефан воєвода?
Красна дівоніце, пуйміл би тя, дівонько,
Неровнай мі єс, лишил би тя, миленька мі єс.
Штам мі рекла дівонька: пусти мня, Стефане
Скочу я в Дунай, в Дунай глубоки
Ай кдо мні доплинет - йего я буду
Нейто мі доплинул красну дівоньку
Доплинул дівоньку Стефан воєвода
Й взял дівоньку за білайа ручку:
Дівонько душенько, міленька мі будеш.

Видатний чеський учений і культурно-освітній діяч XVI століття Ян Благослав (помер у 1571 році) лишив цей рукопис «Gramatika česká», в якому аналізував не лише правила чеської мови, але і звично для того часу описував це через латинь, а також порівнював із сусідніми мовами і діалектами. Він чітко розрізняв Чеську, Польську, Руську, Мазовецьку, Московську і мову Татар. Як ми бачимо, українську мову тоді традиційно називали руською. І чітко відрізняли її від московської мови, яка була геть не схожа на руську. Тобто, не лише земля наша безроздільно називалась як Русь, але і мова наша мала таку ж назву. Тоді як Московія мала свою - московську.
Як бачимо, руська мова XVI ст. (наведений її епізод) має виразні впливи інших європейських мов, що знаходились на перехресті того живого і активного світу, між Русью (сучасними українськими землями), Угорщиною, Волощиною, Молдавією, Словаччиною, Польщею.
В розділі де ним аналізуються порівняння і впливи інших мов та діалектів на чеську, він лишив пісню, яку я наводжу. Знайти її можна на сторінках 352r і 352v.
Деякі дослідники помилково переклали назву “Пісень словенська од Benatek, де живе багато Словаків і Хорватів, принесена од Нікодіма” - як таку, що походить з Венеції. Тоді як мався на увазі топонім з прикордоння словацьких земель.
Як писав І.Франко:
“Знаючи, що Бенатки — положене на етнографічній границі Словаків і Русинів, та знаючи, що Благослав відріжняє тих Славян, що живуть у сусідстві Словаків і яких діялєктом зложена пісня про Стефана воєводу, від дійсних Словаків, будемо мати в наведених словах Благослава важне історичне свідоцтво, що угорських Русинів іще в половині XVI в. називано Харватами. Се свідоцтво без сумніву останок тої самої традиції, що знайшла собі вираз іще в найстаршім київськім літописі, де під р. 993 коротко згадано про якийсь похід Володимира В. на Хорватів”.





Посилання на архів:
https://vokabular.ujc.cas.cz/.../dig... ... trana-352r

[Свідомий]

ЛІНА КОСТЕНКО

Хочеться чуда і трішки вина.
Дні пролітають, як сірі перони.
Чорний букет надвечір'я - ворони -
місту підносить струнка далина.

Що ж, я свій вік одробила сповна.
Що ж, я свій вік одробила по-людськи.
Дні облітають, як чорні пелюстки.
Хочеться чуда і трішки вина.

Доки ж ці пута, пора і звільнить.
Де ж ви, мої золоті пасторалі?
Літо літає, і осінь дзвенить.
Розпач накручує чорні спіралі.

Де ж мого слова хоч би хоч луна?
Знову пішла Україна по колу.
Знову і знову, ще раз у ніколи?!
Хочеться чуда і трішки вина.

[OiUS]

ЛІНА КОСТЕНКО

Хочеться чуда і трішки вина.
Дні пролітають, як сірі перони.
Чорний букет надвечір'я - ворони -
місту підносить струнка далина.

Що ж, я свій вік одробила сповна.
Що ж, я свій вік одробила по-людськи.
Дні облітають, як чорні пелюстки.
Хочеться чуда і трішки вина.

Доки ж ці пута, пора і звільнить.
Де ж ви, мої золоті пасторалі?
Літо літає, і осінь дзвенить.
Розпач накручує чорні спіралі.

Де ж мого слова хоч би хоч луна?
Знову пішла Україна по колу.
Знову і знову, ще раз у ніколи?!
Хочеться чуда і трішки вина.

Красиво и грустно....

[Свідомий]

https://fb.watch/cYHMpSr_gO/

[Свідомий]

Київ не був російськомовним в середині 19 століття. Русифікація почалася пізніше, й почалася вона із закладів освіти. Дуже чітко й змістовно написав про це Іван Нечуй-Левицький, який навчався у Києво-Могилянській академії. Він описує процес тотальної русифікації в романі "Хмари", де доречі, купа описів тогочасного Києва, як і в інших творах Нечуя, і саме він головний співець Міста, на зламі століть, а ніякий не Булгаков, батько якого був типовим русифікатором Києва. Подаю далі уривок із роману "Хмари". Неймовірний шматок правди про старий Київ.

"...встріли в академії студентів з усієї Росії. Великоруський синод ще попереду, ніж уряд, спостеріг ідею русифікації, і для того він велів в академіях мішати українців з руськими студентами. Тим-то в Київську академію пруть семінаристів з Костроми, Архангельська, з Волги й Сибіру, мішаючи їх з киянами, полтавцями, одесцями й іншими і посилаючи українських семінаристів до Москви й Петербурга, котрі, одначе, не мають охоти туди їхати.
Студенти з України й Білорусії були цивілізованіші, делікатніші. Вони стояли далеко вище од інших, навіть розвиттям розуму, і виглядали паничиками й європейцями між грубими великорусами. Всі студенти говорили московським язиком, і рідко траплялося почути співучу, м'яку розмову українську. Серед самого монастиря стояла велика гарна Богоявленська церква. На полуденній стіні церкви була залізна дошка з написом над могилою гетьмана Конашевича-Сагайдачного. Самий монастир з академією стояв на Мазепиному дворі. І, невважаючи на те, в академії Петра Могили, св. Димитрія Туптала й інших не було й духу, й сліду тих давніх діячів України, тих Сагайдачних, Могил... В Братськім монастирі, в давній славній академії панував чужий великоруський дух, чужа наука, чужий язик, навіть чужі люди... Все давнє українське лежало десь глибоко під землею, рядом з могилою Сагайдачного, а над землею роєм вилися попід деревом чужі люди з чужої далекої сторони, з чужою мовою, з чужим духом, нагнані бог зна звідкіль, щоб загнати ще глибше в землю нашу старовину і новину і поховати її навіки."
В часи Нечуя була ще могила Сагайдачного, але росіяни її знищили, разом із академією та монастирем.

[Свідомий]

"...Хотіли ви того чи ні, а факт залишається фактом: на "російськомовних українцях" зокрема є частина відповідальності за цю війну. Не на націоналістах.

У ті регіони, де були сильні націоналістичні настрої, повноцінна війна не прийшла. І доки решта русифікованих українців не зрозуміє залежності між мовою і війною, доти і триватиме війна, у якій страждають передусім ті, хто говорить російською.

Але я їх не звинувачую, вони – лише жертви успішної багаторічної російської спецоперації. Бо не існує ніяких "російськомовних українців", є лише русифіковані.

Звинувачувати потрібно не українців, а тих, хто це допустив"

Читайте колонку голови "Асоціації Політичних Наук" Дмитра Сінченка.

[Свідомий]

СКІФСЬКІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Часто від неспеціалістів доводиться чути: що нам та стародавня історія, ті скіфи, сармати - до сучасної України вони, мовляв, відношення не мають. От гали Астерікс і Обелікс до історії Франції мають стосунок, а скіфи до України - ні
До сьогодні збереглися на письмі близько 400 достеменно скіфських слів, які дозволяють стверджувати: українська мова має свої виразні особливості насамперед завдяки скіфському спадку.
Приміром, однією з особливостей української є ікавізм, що ясно вирізняє її з решти слов'янських мов - перехід голосних звуків [o] і [е] у закритих складах в : "столи - стіл" і т.д.
Ікавізм - це стародавня властивість скіфської мови, зафіксована ще Геродотом. Скіфи у нього "названі сколотами за іменем їхнього царя Скіла".

З усіх слов'ян хіба в хорватів, та, кажуть, в деяких словацьких діалектах є ікавізм. Між тим, хорвати, так само як українці, мають велику частку скіфо-сарматського спадку (навіть сама назва цього народу перекладається з сарматської як "пастухи").
Що цікаво, в північних і північно-західних українських діалектах (тобто на одвічних землях слов'янського етногенезу - на Волині, Північному Прикарпатті і Поліссі, де переважали слов'яни і скіфо-сарматський вплив був менший) ікавізм проявляється найслабше.
У скіфській мові не було звука „ф”, точніше, він читався як „хва”. Тобто "Хведір", "хвіртка", "Хвастів".
У скіфській мові часто вживалися звуки „дж” і „дз”. Сьогодні цю особливість можна бачити в остетинській - єдиній мові північноіранської групи, що збереглася до цього дня.

Також у скіфській множина передавалася через "ата" - так, як в українській при зменшуванні: "лоша - лошата", "цуценя - цуценята" тощо.
Водночас, у скіфській існував характерний фрикативний звук „г”, що нині абсолютно чітко виокремлює українську серед більшості інших слов‘янських мов. Відомий скіфолог, осетин (!) В. Абаєв так і писав: "Шукайте Скіфію там, де говорять "г". Це фрикативне "г" зафіксовано Геродотом та іншими греками на письмі в назвах багатьох рік Скіфії - Гіпаніс, Геррос, Гиргіс, Гіпполея. А в українській це "гарбуз", "Гумань" (про місто) та чимало інших.
Вочевидь, ця ж мовна особливість була і в сарматській мові. Приміром досьогодні збереглося прізвище кримських греків - Халангот, тобто "алан-гот", нащадок змішаного аланського (сарматського) і готського населення Криму, що становило етнічну основу князівства Феодоро в Криму.



В українській мові зустрічаються явні скіфські прізвища. Приміром - Саєнко, від скіфського "сай" - воєнний ватажок, цар. До речі, збереглися ще древніші цілком українські прізвища ще доскіфського індоіранського спадку - Рахманин (від рахманів, тобто волхвів чи брахманів), Шудря. Є прізвище Сакович - можливо, від назви сарматського племені "саки". І місто з такою ж назвою в українському Криму.
Досьогодні в Україні широко присутні кілька сучасних імен індоіранського походження, не обов'язково скіфського, а, можливо, сарматського: зокрема, Оксана та Руслан. Оксана індоіранськими мовами значить "світла". Відомо, що Роксаною звали дружину Олександра Македонського, з якою він узяв шлюб під час свого азійського походу. Раніше таких імен було більше. Відомі імена антських князів середини І тисячоліття після Різдва Христового із скіфською чи сарматською часточкою "гаст" - Ардагаст, Радагаст, Анангаст, Доброгаст тощо. Ще в 13 столітті ім'я Доброгаст фіксується літописом на Галичині.

Що вже казати про Бабая, яким в Україні досі лякають дітей - "спадкоємця" скіфського головного божества Папая.
Збереглося чимало цікавих скіфських слів. Наприклад "крк" - горло. Досі є українське слово "карк" - задня частина шиї з верхньою частиною хребта; зашийок. В Хорватії острів і протока звуться Крк - гирло. А в Україні є місто Керч.
Чим українська історія цікава - що коли придивится, виявляється, що ніщо нікуди не зникло.
На золотих пластинах - скіфи в шароварах, а також замальовок з античної геми із зображенням єдиного мудреця-негрека з числа Семи античних мудреців.

[Свідомий]

Харків'янин, який не розмовляв українською мовою, тому що "палучається суржік", поїхав на роботу в Польщу.
Через пів року він ішов по Харкову і розмовляв із своїм "паном" по телефону - польською мовою. Чудо лінгвістики польської.

Одеситка Крісті поїхала на роботу в Італію. Через два роки вона уже була дружиною місцевого сеньйора і розмовляла італійською.
Коли їй хтось телефонував з України, вона всім розказувала: "Било очень непросто, но я должна виучить етот язик. Я же здесь живу, он же государствіний"!

Крістіна, голова твоя тупа, а те, що ти 28 років жила в Україні і не розмовляла українською, тебе не хвилює. Чудо італійської лінгвістики.

Поважайте країну, в якій живете, як самого себе. Поважайте мову цієї країни, бо ви в ній живете. І вона _ державна.

І знищуйте ворогів вашої країни, тому що вони прийшли у ваш дім.

[Свідомий]

В українських іменах немає суфікса -ік, він є в російських. Тому правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник.

На Полтавщині столітня бабуся називала свого внука (мого чоловіка) Толиком і Толькóм, але ніколи — Толіком. Так її навчили батьки, бо сто років тому українці не говорили російською. Натомість Толіки та Віталіки — це суржикізми й наслідок pycифiкaції.

Також нагадаю, що розмовні (не паспортні) форми в нас такі:

не Ваня, а Ванько‌, Іванко або Івась;
не Міша, а Мишко, Михайлик або Михась;
не Юра, а Юрко, Юрчик‌ або Юрась;
не Діма, а Митько, Дмитрик або Дмитрусь;
не Петя, а Петько, Петрик або Петрусь;
не Паша, а Павлик або Павлусь;
не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь;
не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь;
не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь;
не Саша, а Сашко, Санько, Олелько або Лесь, Лесик;
не Альоша, а Олекса, Олешко або Лесь, Лесик;
не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик;
не Олєжа, а Олежко, Олько‌ або Лесь, Лесик;
не Гріша, а Гришко, Гриць або Гринько‌;
не Нікіта, а Микитка або Микитко;
не Коля, а Миколка або Колько;
не Сьома, а Семко, Сенько або Семенко;
не Стьопа, а Стець, Стецько, Степко або Степанко;
не Женя, а Генко, Геник, Генусь, Женько або Євгенко;
не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь;
не Жора, а Горко або Гошко;
не Гера, а Германко або Герко;
не Рома, а Романко, Ромась або Ромко;
не Дєня, а Дениско або Денько‌;
не Тьома, а Артемко або Темко;
не Тіма чи Тімоша, а Тимко;
не Вася, а Василько або Васько‌;
не Марік, а Марик або Марко;
не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко;
не Бодя, а Богдась, Богданик, Даник, Данько або Богданко;
не Боря, а Борик, Борко або Бориско;
не Слава чи Славік, а Славик або Славко;
не Владя чи Владік, а Владик або Владко;
не Толя чи Толік, а Толик або Только;
не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась;
не Вітя, а Вітик або Вітько;
не Федя, а Федусь або Федько‌;
не Вова, а Володик або Володько;
не Сєрьожа, а Сергійко;
не Кірюша, а Кирилко;
не Ігорьоша, а Ігорко;
не Глєбушка, а Глібко;
не Іллюша, а Ілько‌;
не Льова, а Левко‌;
не Сєва, а Севко.

Ви скажете, що деякі з українських розмовних форм АЖ на один склад довші, ніж російські (наприклад, Вова — Володько). Це не аргумент, бо є імена, які до двох складів узагалі не скорочуються, наприклад, Валерій чи Марина. І нічого, вимовляємо три склади.

Зауважу, що українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Уявіть собі, вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця Xl століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 (!) років.

А московських форм у нас багато й серед жіночих імен: Наташа, Маша, Даша, Ксюша, Анюта, Свєта, Лєна та інші, які потребують заміни:

Наташа — Ната, Наталка, Наталя;
Маша — Маруся, Марічка, Марійка;
Даша — Дара, Даруся, Дарця; Даринка;
Катюша — Катруся, Катря, Катеринка;
Іріша — Іруся, Іринка; Орися, Оринка;

Ксюша — Ксеня.
Оксанками вони називатися не люблять, хоча Оксана має те саме значення і грецьке походження, що й Ксенія, як Остап / Євстафій. Зате Оксанами не називають у росії, і це імʼя визнане там суто українським, як і Остап.

До речі, закінчення -ій редукувалося не тільки в імені Євстафій: Афанасій — Панас, Григорій — Григір, Прокопій — Прокіп, Лаврентій — Лаврін, Панкратій — Панкрат, Ігнатій — Гнат, Євгеній — Євген, Арсеній — Арсен, Антоній — Антін, Василій — Василь, Геннадій — Геннадь, Анатолій — Анатоль, Віталій — Виталь. Закінчення -ій у цих іменах — російська адаптація грецьких імен. Але це не стосується імен, де -ій наголошене: Андрій, Сергій, Тимофій, Олексій, Овсій, Гордій та інші.

Анюта — Ганнуся, Ганя, Ганця.
Ганна — ім'я єврейського походження (в оригіналі Ḥannāh). У грецьку мову воно зайшло з івриту і стало Анна. Чоловічий варіант єврейського імені — Ханан. Тож українське звучання Ганна найближче до оригіналу, навіщо його уникати й соромитися?

Лєна і Свєта не годяться з погляду української фонетики та морфеміки, натомість Оленка та Світланка звучать по-українському. Також Альона — це Олена, а Крістіна — це Христина (Христя). Світлана ще може скорочуватися як Лана, а Олена — як Лена. До речі, героїню повісті Ольги Кобилянської "Царівна" звати саме Лена, а не Лєна.

Закінчення -ця у скорочених формах жіночих імен — Ганця, Янця, Дарця, Вірця, Юльця, Ольця, Гальця, Любця тощо — теж суто українське. Змусьте мocковита його вимовити.

Думаю, ви помітили, що скорочені форми Лесь, Лесик застосовують аж до п'яти чоловічих імен: Олександр, Олексій, Олег, Леонід та Олесь. Так само й форму Леся застосовують до п'яти жіночих імен: Олександра, Олена, Ольга, Лариса, Олеся. Самостійними іменами Олесь та Олеся стали не дуже давно. А Генко, Геник може бути і Євгеном, і Геннадієм; Данько, Даник — і Данилом, і Богданом; Володик, Володасик — і Володимиром, і Всеволодом; Вітик — і Віталієм, і Віктором. Ось така народна тенденція до спрощення.

Називаймося правильно, плекаймо своє!

UPD Не думала, що в коментарях так палатиме. Навіть під час війни з росією люди вигризають своє "право" мати зросійщені імена.

Редакторка Ольга Васильєаа.

[Свідомий]

На сторінці Залужного.

[Свідомий]

Вот ты раз десять повторил то, что говорит Кремль. Зачем? Есть достаточно четкая научная более-менее выверенная картина формирования языков. И все. Не нужно в угоду Кремлю путать себя терминологией. И дразнить гусей "руськой мовой" (термином) тоже бессмысленно.
усвоить: говоры (разные, как славянские, так и не славянские) + древнерусский письменный + церковнославянский для Богослужений. Все. Древнерусский потому и "древне", что это - не современный русский, а один из его предшественников. И ровно с тем же основанием он является предшественником современных белорусского и украинского. И это - нормально. Так у многих языков Европы. Например у норвежского и шведского. Когда ты начинаешь носиться с "руськой мовой",ты теряешь именно украинскую и белорусскую составляющие. Теряешь на уровне терминологии. На фига?

А я еще раз триста повторю.Мне не сложно .Не был древнерусский предшественником русского .Нет в древнерусском слова глаз,кремль,деньга а есть вместо уксуса оцет ,вместо печатать друкувать.Я ношусь с руськой мовой потому что она не русский язык .И хто многих бесит .Но я то тут причем .Русский язык Даль назвал великороссийским наречием руського языка .Русский язык скорее от древнеболгарского а не древнерусского.

“Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова – житиме й народ, як національність. Не стане мови не стане й національності”, – Іван Огієнко.

[Свідомий]

Початки української мови – VII століття нашої ери. І це тривало століттями. Ця історія дуже багата, дуже цікава. Вона цікава також через різні складні моменти, які насправді збагачують спадщину української мови. Що призводить до того, що україністика насправді дуже перспективна. Над цією темою можна працювати багато.

Одна назва може мати зовсім різні значення. Це про назву “руський язик” або “руська мова”. Дехто поважно думає, що коли ця мова, якою говорили в Україні, називалася “русьим язиком”, то це те саме, що російська мова. Але це не так. Сама назва дуже цікава. Тут жили люди, що називали себе русинами, і мова була їхня руська. У Московії так само називали свою московську мову русским язиком. Але все ж таки це зовсім різні явища. І це не лише наша інтерпретація, але ми завжди повинні знати, що стоїть за такими нібито очевидними справами. Люди Московії не називали руським язиком мову українців. Вони називали її литовським, білоруським, черкаським чи, починаючи з Петра І, – малоросійським, але ніколи не руським язиком. І так само люди, які мешкали в Україні, ніколи не називали “руською” мову Московії. Це завжди для них була “московська мова”.

[Свідомий]

Починаючи розмову про російську мову, слід перш за все пригадати Вам, що Росія - це неслов'янська країна. До територій, населених стародавніми слов'янськими племенами, можна віднести лише Смоленськ, Курськ, Брянськ - території стародавніх кривичів (слов'янізованих балтів). Решта земель - фінські, де ніякі слов'яни ніколи не жили: чудь, мурома, мордва, пермь, вятичі та інші. Найголовніші топоніми історичної Московії - всі фінські: Москва, Муром, Рязань (Ерзя), Вологда, Кострома, Суздаль, Тула і т.д.

Ці території були за декілька століть завойовані слов'янами, але число колоністів (що побудували біля Ладоги Новгород) було в цих краях украй мале. У рідкісних городках-фортецях, заснованих ободрітами - русинами і норманнами (данцями і шведами), жила жменька колоніальних правителів з дружиною. А 90-95% населення краю було неслов'янськими тубільцями, що підкорялись цим більш цивілізованим окупантам.

Мовою колоній було слов'янське «койне» - тобто мова для спілкування між народами з різними діалектами і мовами. (Койне – будь-яка загальна народна мова, що виникла на грунті панівного діалекту. Новий тлумачний словник української мови)*. Поступово за багато століть місцеве тубільне населення переймало цей койне; у Новгородській землі, як пише академік Янов, цей процес зайняв мінімум 250 років - судячи по мові берестяних грамот, яка з саамської стає поступово арійською, слов'янською аналітичною мовою (з винесеними за слово флексіями) і тільки згодом нормальною слов'янською синтетичною мовою. До речі, про це і пише Нестор в «Повісті ...»; що саами Ладоги поступово вивчили слов'янську мову Рюріка і стали після цього називатися «словенами» - тобто, що розуміють слово, в протилежність «німцям» - тобто такими, що мови, що не розуміють.

Другими після ладозьких саамів стали переймати слов'янське койне північні фінські народи - мурома, весь (вепси), чудь, але у них процес зайняв значно більше часу, а у південніших фіннів безпосередньо мордовської Москви і її оточення усвоєння слов'янського койне затягнулося до петровських часів, а подекуди і збереглися свої відвічні тубільні мови - як мова ерзя Рязані або фінський говір вятичів.

Характерне «окання» населення Центральної Росії сьогодні помилково вважається «старослов'янським», хоча це - суто фінський діалект, який якраз і відображає незавершеність слов'янізації краю.

Під час Золотої Орди Московія на три століття йде до етнічно споріднених народів фінно-угрів, яких збирали під свою владу ординські царі. У цей період на мову регіону робить величезний вплив тюркська мова (як частина взагалі величезного впливу Азії). Показовою є книга Афанасія Нікітіна (кінець XV століття) про «ходіння за три моря». Там автор запросто переходить із слов'яно-фінського койне Московії на ординську мову, різниці в них не бачивши, а закінчує свою книжку подячною молитвою: «В ім'я аллаха Милостивого і Милосердного і Ісуса Духа Божія. Аллах великий...».

У середньовічній Московії існувало одночасно декілька мов. Біляслов'янське койне - як мова княжої знаті. Народні мови тубільців (фінські). Тюркські мови як релігійні в період перебування в Орді. І, нарешті, болгарська мова – як мова православних текстів і релігійних культів. Вся ця суміш у результаті і стала основою для нинішньої російської мови, співпадаючої в лексиці тільки на 30-40% з іншими слов'янськими мовами, у яких (включаючи білоруську і українську) цей збіг несумірно вище і складає 70-80%.

Сьогодні російські лінгвісти в основному зводять витоки сучасної російської мови тільки до двох складових: це народна мова Росії (зовсім не слов'янська, а слов'яно-фінське койне з великим тюркським і монгольським впливом) і болгарська (древньоболгарська), вона ж «церковнослов'янська». Як третю мову Росії можна назвати сучасну літературну російську мову, яка є абсолютно штучним кабінетним винаходом, таким собі«есперанто» на основі двох вказаних вище мов-джерел.

[Свідомий]

ЧИ Є СЛОВ'ЯНСЬКОЮ МОВА РОСІЇ?

Є три моменти, які посилено ховають всі російські лінгвісти (хоча, як в народі кажуть, шила в мішку не втаїш).

1) До XVIII століття мова Московії ніким у світі не вважалася руською мовою, а називалася конкретно мовою московитів, московською.

2) Руською мовою донині називалась саме і лише українська мова.

3) Мова Московії – москальська мова – до XVIII століття не визнавалася європейськими лінгвістами (зокрема слов'янських країн) навіть слов'янською мовою, а відносилась до фінських говорів.

Звичайно, сьогодні все не так: заради імперських інтересів завоювання слов'янських країн Росія зробила величезний вплив на свою лінгвістичну науку, ставлячи їй завдання надання мові Росії «слов'янського статусу». Причому, якби на захід від Росії жили німецькі народи, то точно так вона б доводила, що російська мова - з сім'ї німецьких мов: бо таке було б замовлення Імперії. І мовні реформи московської мови, початі ще Ломоносовим, були якраз направлені на акцентування її слабких слов'янських рис. Проте, як писав ще 150 років тому польський славіст Єжі Лещинський про споріднених слов'янам західних балтів, «пруську мову маємо набагато більше підстав вважатися слов'янською, чим великоросійську, у якої з польською мовою і іншими слов'янськими значно менше загального, ніж навіть у західно-балтської пруської мови».

Нагадаємо, що Росія стала називатися «Росією» вперше офіційно тільки при Петрі I, який вважав колишню назву - Московія - темною і мракобісною. Петро не тільки став насильно голити бороди, заборонив носіння всіма жінками Московії чадри на азіатський зразок і заборонив гареми (тереми, де жінок тримали узаперті), але і в поїздках по Європі добивався від картографів, щоб відтепер на картах його країну називали не Московією або Моськовітією, як раніше, а Росією. І щоб самих московитів стали вперше в історії вважати слов'янами, що було загальною стратегією по «прорубуванню вікна до Європи» - укупі з проханням Петра перенести східну межу Європи від межі між Московією і Велике князівство литовське (ВКЛ) тепер уже до Уралу, включаючи тим самим вперше в історії географічно Московію до складу Європи.

До цього польські і чеські лінгвісти і творці слов'янських граматик чітко розмежовували руську мову (українську) і московську, а саму цю мову Московії не зараховували до сім'ї слов'янських мов. Бо мова Московії була мізерна на слов'янську лексику.

[Свідомий]

СПРАВЖНЯ РУСЬКА МОВА

Метелій Смотрицький, руський просвітитель, що працював у Вільно і Києві, автор виданої в 1619 році в Евьє «Граматіки словенскія правильное синтагма», задовго до «революціонера» з російської лінгвістики Ломоносова, творця граматики російської мови, створював наукові основи мови русинів. Як і в Граматиці Л.Зизанія, він чітко відрізняв болгарську церковну мову від нашої.

Ясно абсолютно (як і далі по його книзі), що руською мовою автор вважає нинішню українську мову (точніше - ту русинську мову, яка в його час була загальною для білорусів і українців). А зовсім не мову Московії-Росії.

Саме русинська граматика Смотрицького була використана московитами для створення мови великоросів .