Русофобия .
Модератор: Варрон
Re: Русофобия .
Павло Бондаренко
Він дуже любив страчувати власноруч. У тому числі дітей. Його улюблена зброя - радянський пістолет Стєчкіна.
У себе в службовому кабінеті він наказав прорізати вікно у глухій стіні, яка виходила у внутрішній двір в`язниці, аби милуватися на розстріли. Він від такого спостереження отримував фізичну насолоду.
Він хвалився, що фабрикував кримінальні справи й заявляв: "Мені не потрібні докази, аби відправити людину на розстріл, мені треба лише знати, що її треба розстріляти".
За це усе він отримав прізвисько "El Loco" (Божевільний).
А ще він був насильником. Особливо любив гвалтувати служанок. Ага, у них в усіх - борців за загальну рівність та справедливість - була прислуга. При цьому страшенно смердів, бо мився рідко й цим пишався. Бувало, казав: минуло 25 тижнів як я прав цю сорочку. За це отримав ще одне прізвисько - "Chancho" (Свиня).
Коли його оточив болівійський спецназ, здався з криками "Не стріляйте, я Че Гевара, я вам ще стану в нагоді".
Та болівійці все ж вирішили, що El Loco Chancho не має права на життя.
Тому я не розумію прагнення деяких українців носити футболки з його зображенням, або портретом Тараса Шевченка стилізованим під цього психічно хворого маніяка. Відколи ця тварина стала символом свободи? Це те саме, як символом свободи зробити голову пітерського ЧК Соломона Урицького. Той теж принципово не мився в очікуванні Світової революції, смердів мов цілий свинарник, але так само не пропускав жодної спідниці і - якщо на те пішло - штанів теж.
P.S.
Народ, який не знає або забув своє минуле, не має майбутнього, - сказав розумничка Платон.
Він дуже любив страчувати власноруч. У тому числі дітей. Його улюблена зброя - радянський пістолет Стєчкіна.
У себе в службовому кабінеті він наказав прорізати вікно у глухій стіні, яка виходила у внутрішній двір в`язниці, аби милуватися на розстріли. Він від такого спостереження отримував фізичну насолоду.
Він хвалився, що фабрикував кримінальні справи й заявляв: "Мені не потрібні докази, аби відправити людину на розстріл, мені треба лише знати, що її треба розстріляти".
За це усе він отримав прізвисько "El Loco" (Божевільний).
А ще він був насильником. Особливо любив гвалтувати служанок. Ага, у них в усіх - борців за загальну рівність та справедливість - була прислуга. При цьому страшенно смердів, бо мився рідко й цим пишався. Бувало, казав: минуло 25 тижнів як я прав цю сорочку. За це отримав ще одне прізвисько - "Chancho" (Свиня).
Коли його оточив болівійський спецназ, здався з криками "Не стріляйте, я Че Гевара, я вам ще стану в нагоді".
Та болівійці все ж вирішили, що El Loco Chancho не має права на життя.
Тому я не розумію прагнення деяких українців носити футболки з його зображенням, або портретом Тараса Шевченка стилізованим під цього психічно хворого маніяка. Відколи ця тварина стала символом свободи? Це те саме, як символом свободи зробити голову пітерського ЧК Соломона Урицького. Той теж принципово не мився в очікуванні Світової революції, смердів мов цілий свинарник, але так само не пропускав жодної спідниці і - якщо на те пішло - штанів теж.
P.S.
Народ, який не знає або забув своє минуле, не має майбутнього, - сказав розумничка Платон.
Re: Русофобия .
Жінка з Греції запитала мене: "Ти впевнена, що стріляли росіяни? Ти в цьому точно впевнена?"
Я сказала, що знаю це. Я була в Маріуполі і все бачила та чула.
А ще одна знайома сказала: "Я не знаю, хто винен. Але я хочу, щоб війна закінчилася і не гинули люди з того й іншого боку"
Я задихнулася. Що означає: "не знаю хто винен?" І розповіла їй про шестирічну Лізу, яку росіяни вбили прямо в машині, тільки тому, що батьки хотіли вивезти її з Маріуполя, що вмирає.
Я розповіла про двох маленьких хлопчиків, які загинули у своїй квартирі. Одні. Без матері.
Вона залишила їх, щоб спуститися зі свого поверху до волонтерів, які привезли воду. На дві хвилини.
І за ці дві хвилини росіяни знищили її життя. І життя її дітей. І все, що було після цього – для неї стало пеклом.
Тому що маму двох хлопчиків поранило снарядом. Вона була непритомна і її змогли вивезти з Маріуполя до іншого міста, до лікарні.
Спочатку вона нічого не пам'ятала, а коли згадала, то захотіла збожеволіти. Вона зрозуміла, що її сини залишились самі. У напівмертвому місті. У порожньому під'їзді. У крижаній квартирі.
Волонтери туди якось дісталися, але замість під'їзду та квартир побачили чорну дірку.
Такі дірки росіяни залишали всюди у Маріуполі, коли стріляли у багатоповерхівки.
А потім мати хлопчиків померла. Не змогла жити. Чи не захотіла. Її смерть також лежить прокляттям на росіянах.
І знайома сказала: "Який жах!"
А потім: "Прості люди ні в чому не винні. Це воюють верхівки"
Щоб не кричати, я почала шепотіти, але мої слова виходили з горла не повністю. Вони обривалися посередині.
Було відчуття, що я німа. Або розповідаю кам'яним брилам.
Я виштовхувала слова про простих російських льотчиків, які по-звірячому бомбардували спальні райони мого міста.
Про звичайних російських хлопців – артилеристів, котрі не давали людям вийти з під'їздів, щоб приготувати їжу на багатті. Вони вбивали всіх, хто стояв на вулиці. Для них маріупольці були лише мішенями.
Я говорила про молоденьких російських танкістів, які скеровували дула танка у вікна перших поверхів наших будинків і розносили майже картонні стіни весело та із задоволенням.
Я не знаю, що сталося з людьми та зі мною. Я не можу їм пояснити. У мене не виходить. Люди не хочуть чути та дивитися.
Завтра у Києві оголошено день жалоби за мирними українцями, яких убили прості росіяни за наказом своїх верхівок.
Вже відомо про 12 загиблих, у тому числі 3 дітей, внаслідок нападу росіян на Київ.
Я показуватиму фото зруйнованого київського будинку тим, хто вважає, що винні "обидві сторони".
Тим, хто розповідає, що рф хоче миру.
Я виштовхуватиму слова з горла і намагатимуся не плакати.
Я продовжуватиму говорити про це, навіть, якщо втрачу голос.
Тому що зло буде покарано лише тоді, коли його визнають абсолютним злом, без сумнівів та спроб виправдати тих, хто це зло приніс.
ㅤ
Надія Сукхорукова
Я сказала, що знаю це. Я була в Маріуполі і все бачила та чула.
А ще одна знайома сказала: "Я не знаю, хто винен. Але я хочу, щоб війна закінчилася і не гинули люди з того й іншого боку"
Я задихнулася. Що означає: "не знаю хто винен?" І розповіла їй про шестирічну Лізу, яку росіяни вбили прямо в машині, тільки тому, що батьки хотіли вивезти її з Маріуполя, що вмирає.
Я розповіла про двох маленьких хлопчиків, які загинули у своїй квартирі. Одні. Без матері.
Вона залишила їх, щоб спуститися зі свого поверху до волонтерів, які привезли воду. На дві хвилини.
І за ці дві хвилини росіяни знищили її життя. І життя її дітей. І все, що було після цього – для неї стало пеклом.
Тому що маму двох хлопчиків поранило снарядом. Вона була непритомна і її змогли вивезти з Маріуполя до іншого міста, до лікарні.
Спочатку вона нічого не пам'ятала, а коли згадала, то захотіла збожеволіти. Вона зрозуміла, що її сини залишились самі. У напівмертвому місті. У порожньому під'їзді. У крижаній квартирі.
Волонтери туди якось дісталися, але замість під'їзду та квартир побачили чорну дірку.
Такі дірки росіяни залишали всюди у Маріуполі, коли стріляли у багатоповерхівки.
А потім мати хлопчиків померла. Не змогла жити. Чи не захотіла. Її смерть також лежить прокляттям на росіянах.
І знайома сказала: "Який жах!"
А потім: "Прості люди ні в чому не винні. Це воюють верхівки"
Щоб не кричати, я почала шепотіти, але мої слова виходили з горла не повністю. Вони обривалися посередині.
Було відчуття, що я німа. Або розповідаю кам'яним брилам.
Я виштовхувала слова про простих російських льотчиків, які по-звірячому бомбардували спальні райони мого міста.
Про звичайних російських хлопців – артилеристів, котрі не давали людям вийти з під'їздів, щоб приготувати їжу на багатті. Вони вбивали всіх, хто стояв на вулиці. Для них маріупольці були лише мішенями.
Я говорила про молоденьких російських танкістів, які скеровували дула танка у вікна перших поверхів наших будинків і розносили майже картонні стіни весело та із задоволенням.
Я не знаю, що сталося з людьми та зі мною. Я не можу їм пояснити. У мене не виходить. Люди не хочуть чути та дивитися.
Завтра у Києві оголошено день жалоби за мирними українцями, яких убили прості росіяни за наказом своїх верхівок.
Вже відомо про 12 загиблих, у тому числі 3 дітей, внаслідок нападу росіян на Київ.
Я показуватиму фото зруйнованого київського будинку тим, хто вважає, що винні "обидві сторони".
Тим, хто розповідає, що рф хоче миру.
Я виштовхуватиму слова з горла і намагатимуся не плакати.
Я продовжуватиму говорити про це, навіть, якщо втрачу голос.
Тому що зло буде покарано лише тоді, коли його визнають абсолютним злом, без сумнівів та спроб виправдати тих, хто це зло приніс.
ㅤ
Надія Сукхорукова
Re: Русофобия .
«Russians not allowed!»: о китайском музее, куда не пускают граждан РФ
В Китае недалеко от границы с РФ есть городок Айгунь. Здесь существует исторический музей, где проводятся патриотические акции для военных и полицейских, а каждый лидер КНР обязан сюда приехать. Несмотря на то, что стенды и экспонаты снабжены подписями на русском, граждан РФ в него не пускают.
🏛 Чему посвящены экспозиции музея
«Отжать» земли
В конце 1850-х гг Поднебесная находилась в плачевном состоянии: политическая нестабильность, гражданская война, а также война с Великобританией и Францией сделали из некогда великой империи легкую мишень.
Россияне воспользовались этим. Генерал-губернатор Восточной Сибири Муравьев начал шантажировать китайцев открытием второго фронта, вынудив подписать договор. 28 мая 1858 г. он был составлен в Айгуне.
Согласно с ним, к России отошли земли современных Амурской области, Еврейской АО, Приморья и юга Хабаровского края (более 500 тыс. км²). Любопытно, что в историографии России это событие называют «возращением своих земель».
«Сосна Свидетеля» и Благовещенская «утопия»
В 1899 г. на севере Китая вспыхнуло восстание, ставившее целью изгнать европейцев. В следующем году россияне вторглись в Китай и полностью уничтожили город Айгунь. На его месте осталась только сосна, получившая название «Сосна Свидетеля». В том же году в результате погромов в Благовещенске россияне убили или утопили в Амуре от 3,5 до 4 тысяч китайцев.
В современной России хоть и говорят об этих событиях, но с большой неохотой. Ведь если в XIX-начале XX вв. Китай был «больным человеком Азии», то сегодня это уже «Старший брат» России.
И не даром закрытый для россиян музей — место патриотических акций для армии, а также обязателен для посещения китайских лидеров. У Поднебесной хорошая память. Есть и мускулы. Поэтому рано или поздно Китай решит вернуть свое.
#интересное
В Китае недалеко от границы с РФ есть городок Айгунь. Здесь существует исторический музей, где проводятся патриотические акции для военных и полицейских, а каждый лидер КНР обязан сюда приехать. Несмотря на то, что стенды и экспонаты снабжены подписями на русском, граждан РФ в него не пускают.
🏛 Чему посвящены экспозиции музея
«Отжать» землиВ конце 1850-х гг Поднебесная находилась в плачевном состоянии: политическая нестабильность, гражданская война, а также война с Великобританией и Францией сделали из некогда великой империи легкую мишень.
Россияне воспользовались этим. Генерал-губернатор Восточной Сибири Муравьев начал шантажировать китайцев открытием второго фронта, вынудив подписать договор. 28 мая 1858 г. он был составлен в Айгуне.
Согласно с ним, к России отошли земли современных Амурской области, Еврейской АО, Приморья и юга Хабаровского края (более 500 тыс. км²). Любопытно, что в историографии России это событие называют «возращением своих земель».
«Сосна Свидетеля» и Благовещенская «утопия»В 1899 г. на севере Китая вспыхнуло восстание, ставившее целью изгнать европейцев. В следующем году россияне вторглись в Китай и полностью уничтожили город Айгунь. На его месте осталась только сосна, получившая название «Сосна Свидетеля». В том же году в результате погромов в Благовещенске россияне убили или утопили в Амуре от 3,5 до 4 тысяч китайцев.
В современной России хоть и говорят об этих событиях, но с большой неохотой. Ведь если в XIX-начале XX вв. Китай был «больным человеком Азии», то сегодня это уже «Старший брат» России.
И не даром закрытый для россиян музей — место патриотических акций для армии, а также обязателен для посещения китайских лидеров. У Поднебесной хорошая память. Есть и мускулы. Поэтому рано или поздно Китай решит вернуть свое.
#интересное
Re: Русофобия .
290 лет назад российские карательные войска под предводительством крещеного татарина Тевкелева (Тафтиляу) совершили акт геноцида по отношению к башкирам.
Многолюдное башкирское село Һөйәнтүҙ было полностью расстреляно и переколото штыками. Убили всех женщин, стариков, детей и младенцев.
Более ста человек согнали в амбар и сожгли заживо.
Данный зверский и кровожадный акт был одним из самых известных случаев преступлений царских войск той башкиро-русской войны 1734-1740 гг. потому что он был записан лично историком Рычковым, который находился вместе с войсками в том селе.
После поражения башкирских войск в той войне, по отношению к башкирскому народу был совершен первый геноцид, когда башкиры лишились 1/3 своего населения. Огромное количество башкир было убито, казнено, угнано на каторгу, роздано в крепостные.
По подсчётам американского историка А. С. Доннелли, погибло или было сослано более 30 000 башкир из приблизительно 100 000, проживавших на этих землях, сожжено 696 башкирских деревень.
Башкиры спустя 290 лет ничего не забыли и не забудут.
Счет за все преступления по отношению к нашему народу будет предъявлен обязательно!
Руслан Габбасов
Многолюдное башкирское село Һөйәнтүҙ было полностью расстреляно и переколото штыками. Убили всех женщин, стариков, детей и младенцев.
Более ста человек согнали в амбар и сожгли заживо.
Данный зверский и кровожадный акт был одним из самых известных случаев преступлений царских войск той башкиро-русской войны 1734-1740 гг. потому что он был записан лично историком Рычковым, который находился вместе с войсками в том селе.
После поражения башкирских войск в той войне, по отношению к башкирскому народу был совершен первый геноцид, когда башкиры лишились 1/3 своего населения. Огромное количество башкир было убито, казнено, угнано на каторгу, роздано в крепостные.
По подсчётам американского историка А. С. Доннелли, погибло или было сослано более 30 000 башкир из приблизительно 100 000, проживавших на этих землях, сожжено 696 башкирских деревень.
Башкиры спустя 290 лет ничего не забыли и не забудут.
Счет за все преступления по отношению к нашему народу будет предъявлен обязательно!
Руслан Габбасов
Re: Русофобия .
Напередодні їхнього "побєдобєсія" хочеться трохи правди про т. з. "Велику вітчизняну", яка такою в дійсності не була. Отже, трохи для вас маю.
Знаєте ви, хто з радянських полководців Другої світової війни був найталановитіший? Не Ватутін, не Рокоссовський і навіть не геніальний маршал Василевський. Найбільшою перлиною в РККА був генерал-лейтенант Андрій Андрійович Власов. Герой оборони Києва. Автор перемоги під москвою (яку потім Жуков собі приписав).
Це нині Власов і "власівці" є символом зради. Це так. Тут проти фактів не попреш. Тут усе справедливо. І з юридичної, і з моральної точки зору. Але дозвольте додати до цього: Власов є не лише символом зради - він є символом ЗРАДИ. Величезної і всеосяжної, характерної для СРСР.
Усе почалося з того, що зрадили Власова. Зрадниками є Сталін, Малєнков, Ворошилов і Шапошников. У березні 1942 року 2-а ударна армія Волховського фронту прорвала фронт противника і пішла на з`єднання з Ленінградським фронтом, тобто, прориваючи "блокаду" Ленінграда. Слово це спеціально взяв у лапки, бо насправді блокади не було, але це окрема тема.
Однак ані сусідні армії Волховського, ані жодна армія Ленінградського фронтів підтримати 2-у ударну армію не змогли. А. А. Власов був заступником командувача Волховським фронтом. Ясно було, що 2-у ударну треба відводити, але наполегливі прохання комфронта Мерецкова та його заступника Власова Ставка не задовольнила: вождям жаль було віддавати уже захоплену територію: до з`єднання з Ленінградським фронтом була дуже близько і усі сподівалися: а раптом?
А потім стало пізно. 2-у ударну оточили. В армії почався голод. Власова кинули "розбиратися", а потім призначили командувати. Рятувати. Коли люди уже не стояли на ногах від виснаження, а кора на деревах у лісах під Любанню була обдерта на рівні людського зросту. Моторошні картини куп мертвих тіл у М`ясному бору назвжди запамятали ті, кому пощастило вижити...
Зрада Сталинім Власова полягала не в тому, що його не евакуювали (за ним прислали літак, але Власов не схотів кинути армію, що гинула й замість себе відправив поранених). Зрада полягала в тому, що катастрофу 2-ї армії звалили на нього. А перемогу під Волоколамськом відібрали і переписали на Жукова.
Маршал авіації Силантьєв писав:
"Когда 2-я ударная армия гибла в волховских болотах, мы видели, что это результат просчета и Верховного Главнокомандования. Я полгода висел над этой армией и потерял там много боевых товарищей. Гибель армии была величайшей трагедией тысяч солдат и офицеров, всю вину за которую потом свалили на изменника генерала Власова. Нелепо оправдывать предателя, но истина в том, что армия ему досталась уже в катастрофическом состоянии".
А тут ще одна зрада. Тепер уже від своїх, рідних радянських людей. Двометрового зросту потужний генерал, як і всі великі чоловіки, найбільше страждав від голоду. Зрештою, блукаючи лісами, він геть охляв, і коли вийшов на село Туховежі, попросився у перший ліпший будинок. Там його пригріли, напоїли молочком, і генерала зморило.
А тим часом власник хати побіг до поліцаїв і здав генерала.
За зраду мужик отримав від німців корову, 10 пачок махорки, 2 пляшки шнапсу і... почесну грамоту. Почесну грамоту, друзі! Якби Власов не потрапив у полон через зраду - бути йому командувачем фронтом і навіть начальником Генерального штабу, кращим серед сталінських маршалів. Але вийшло як вийшло.
І Власов зламався. Розуміючи, що так і так йому смерть (бо навіть визволивши з німецького полону Сталін його розстріляє), як полководець розуміючи, хто винен у катастрофі 2-ї ударної і що цю катастрофу звалять на нього, Власов пішов у зрадники.
Йому просто не було кого захищати. С точки зору Власова, його зрадили і вождь, якому він був вірний, і народ, той самий народ, за який він мав вмерти.
До слова, мужика, який його здав, потім записали в старости. З позиції комуністичної пропаганди звичайні радянські люди не могли зрадити радянського генерала? Не могли. А значить і не зраджували. То все староста-перевертень.
Сам А. А. Власов уже в полоні порівнював себе з царським генералом Самсоновим, теж командувачем 2-ю армією, яка також через некомпетентність і зраду, потрапила в оточення у серпні 1914 року. Генерал Самсонов застрелився. Власов вирішив, що за Сталіна самогубцем на стане. Його вибір. І це - зрада. Без питань. І без жодних виправдань Власова.
Але темою цього посту була зовсім інша зрада.
Перемоги у Власова навіщо відбирати? Навіщо з підживок газет в бібліотеках його портрети і статті про нього вирізати?
Навіщо брудом обливати?
Бруду на ньому і так багато.
Дійшло до того, що його намагаються видати тупим, некомпетентним інтриганом, кар'єристом і підлабузником. Ось вам приклад радянсько-російського ставлення до історії. Найправдивіший маршал Жуков:
"Я его давно знал - в 1924 году учились вместе на кавалерийских курсах усовершенствования комсостава (ККУКС). В 1940 году он служил в Украинском особом военном округе, которым я тогда командовал. В начале войны под Москвой он командовал 40-й дивизией. Показал себя слабым командиром. Я уже подумывал его сместить. Но вдруг позвонил Сталин:
- Мы тут думаем у вас Власова забрать - на Волховском направлении у нас прорыв.
Я очень обрадовался.
- Ну что ж, - говорю, - берите".
Не придиратимемося до "геніального полководця" з приводу "Українського особливого військового округу", якого в природі ніколи не існувало. Тут в іншому справа. А. А. Власов до 1941 року командував 99-ю дивізією і зробив її кращою в Червоній Армії, за що дивізія отримала Перехідний Червоний прапор, а Власов - орден Червоного Прапора, золотий годинник і величезне підвищення - одразу командиром 4-го мехкорпусу, і на цій посаді уже за місяць отримав орден Леніна.Так що слабким командиром він не був - навпаки.
До речі, що робив Власов, піхотний офіцер на кавалерійських курсах - теж загадка, яка залишається на совісті "правдивих" спогадів Жукова.
Ну і, звичайно, під Москвою Власов 40-ю дивізією не командував. Він цією дивізією ніколи не командував. Він командував найкращою армією Західного фронту, тією самою, яка прорвала фронт у грудні 1941 року під Волоколамськом і розгромила німців, забезпечивши перемогу у кампанії.
До чого це я усе?
Я навіть не про зовсім іншу зраду. Я про зраду як основу характеру "радянського народу". Власова зрадили, потім Власов зрадив, потім Власова знову зрадили...
Куди не кинь поглядом - всюди зрада, всюди зрадники, які продають, підставляють, підсиджують один одного.За посаду або зайву пайку хліба і пачку махорки. На цьому московська пропаганда уваги не акцентує, але крім Власова в РОА служили ще сім(!) колишніх радянських генералів і купа полковників.
Найогидніше знаєте що? Був у мене троюрідний дід Петро. Я його дуже якось боявся, бо баби шепотілися тихо: "Дід Петро - власівець". Він навіть свої 10 років відтягнув на лісоповалі. А нам уже в 2 класі розповіли хто такі "власівці" і які вони погані.
Лише пізніше я дізнався, що "власівець" дід Петро був солдатом у тій нещасній 2-й ударній. Практично непритомний від голоду потрапив у німецький полон, просидів у таборі 3 роки. А коли у 45-му його звільнили, сталінські "органи", як зраднику, впаяли йому 10 років.
Власов, звичайно, зрадник. Але до чого тут дід Петро?
Власов, звичайно, зрадник. А решта? Ті, хто писав доноси на Туполєва і Курбаса, Корольова і Ахматову, Гумільова і Мерецкова?
Власов - зрадник. І Сталін негарна людина. І Жуков, Хрущов, Ворошилов, Берія - теж. Але хіба це вони накатали СОРОК МІЛЬЙОНІВ доносів?
Павло Бондаренко
Знаєте ви, хто з радянських полководців Другої світової війни був найталановитіший? Не Ватутін, не Рокоссовський і навіть не геніальний маршал Василевський. Найбільшою перлиною в РККА був генерал-лейтенант Андрій Андрійович Власов. Герой оборони Києва. Автор перемоги під москвою (яку потім Жуков собі приписав).
Це нині Власов і "власівці" є символом зради. Це так. Тут проти фактів не попреш. Тут усе справедливо. І з юридичної, і з моральної точки зору. Але дозвольте додати до цього: Власов є не лише символом зради - він є символом ЗРАДИ. Величезної і всеосяжної, характерної для СРСР.
Усе почалося з того, що зрадили Власова. Зрадниками є Сталін, Малєнков, Ворошилов і Шапошников. У березні 1942 року 2-а ударна армія Волховського фронту прорвала фронт противника і пішла на з`єднання з Ленінградським фронтом, тобто, прориваючи "блокаду" Ленінграда. Слово це спеціально взяв у лапки, бо насправді блокади не було, але це окрема тема.
Однак ані сусідні армії Волховського, ані жодна армія Ленінградського фронтів підтримати 2-у ударну армію не змогли. А. А. Власов був заступником командувача Волховським фронтом. Ясно було, що 2-у ударну треба відводити, але наполегливі прохання комфронта Мерецкова та його заступника Власова Ставка не задовольнила: вождям жаль було віддавати уже захоплену територію: до з`єднання з Ленінградським фронтом була дуже близько і усі сподівалися: а раптом?
А потім стало пізно. 2-у ударну оточили. В армії почався голод. Власова кинули "розбиратися", а потім призначили командувати. Рятувати. Коли люди уже не стояли на ногах від виснаження, а кора на деревах у лісах під Любанню була обдерта на рівні людського зросту. Моторошні картини куп мертвих тіл у М`ясному бору назвжди запамятали ті, кому пощастило вижити...
Зрада Сталинім Власова полягала не в тому, що його не евакуювали (за ним прислали літак, але Власов не схотів кинути армію, що гинула й замість себе відправив поранених). Зрада полягала в тому, що катастрофу 2-ї армії звалили на нього. А перемогу під Волоколамськом відібрали і переписали на Жукова.
Маршал авіації Силантьєв писав:
"Когда 2-я ударная армия гибла в волховских болотах, мы видели, что это результат просчета и Верховного Главнокомандования. Я полгода висел над этой армией и потерял там много боевых товарищей. Гибель армии была величайшей трагедией тысяч солдат и офицеров, всю вину за которую потом свалили на изменника генерала Власова. Нелепо оправдывать предателя, но истина в том, что армия ему досталась уже в катастрофическом состоянии".
А тут ще одна зрада. Тепер уже від своїх, рідних радянських людей. Двометрового зросту потужний генерал, як і всі великі чоловіки, найбільше страждав від голоду. Зрештою, блукаючи лісами, він геть охляв, і коли вийшов на село Туховежі, попросився у перший ліпший будинок. Там його пригріли, напоїли молочком, і генерала зморило.
А тим часом власник хати побіг до поліцаїв і здав генерала.
За зраду мужик отримав від німців корову, 10 пачок махорки, 2 пляшки шнапсу і... почесну грамоту. Почесну грамоту, друзі! Якби Власов не потрапив у полон через зраду - бути йому командувачем фронтом і навіть начальником Генерального штабу, кращим серед сталінських маршалів. Але вийшло як вийшло.
І Власов зламався. Розуміючи, що так і так йому смерть (бо навіть визволивши з німецького полону Сталін його розстріляє), як полководець розуміючи, хто винен у катастрофі 2-ї ударної і що цю катастрофу звалять на нього, Власов пішов у зрадники.
Йому просто не було кого захищати. С точки зору Власова, його зрадили і вождь, якому він був вірний, і народ, той самий народ, за який він мав вмерти.
До слова, мужика, який його здав, потім записали в старости. З позиції комуністичної пропаганди звичайні радянські люди не могли зрадити радянського генерала? Не могли. А значить і не зраджували. То все староста-перевертень.
Сам А. А. Власов уже в полоні порівнював себе з царським генералом Самсоновим, теж командувачем 2-ю армією, яка також через некомпетентність і зраду, потрапила в оточення у серпні 1914 року. Генерал Самсонов застрелився. Власов вирішив, що за Сталіна самогубцем на стане. Його вибір. І це - зрада. Без питань. І без жодних виправдань Власова.
Але темою цього посту була зовсім інша зрада.
Перемоги у Власова навіщо відбирати? Навіщо з підживок газет в бібліотеках його портрети і статті про нього вирізати?
Навіщо брудом обливати?
Бруду на ньому і так багато.
Дійшло до того, що його намагаються видати тупим, некомпетентним інтриганом, кар'єристом і підлабузником. Ось вам приклад радянсько-російського ставлення до історії. Найправдивіший маршал Жуков:
"Я его давно знал - в 1924 году учились вместе на кавалерийских курсах усовершенствования комсостава (ККУКС). В 1940 году он служил в Украинском особом военном округе, которым я тогда командовал. В начале войны под Москвой он командовал 40-й дивизией. Показал себя слабым командиром. Я уже подумывал его сместить. Но вдруг позвонил Сталин:
- Мы тут думаем у вас Власова забрать - на Волховском направлении у нас прорыв.
Я очень обрадовался.
- Ну что ж, - говорю, - берите".
Не придиратимемося до "геніального полководця" з приводу "Українського особливого військового округу", якого в природі ніколи не існувало. Тут в іншому справа. А. А. Власов до 1941 року командував 99-ю дивізією і зробив її кращою в Червоній Армії, за що дивізія отримала Перехідний Червоний прапор, а Власов - орден Червоного Прапора, золотий годинник і величезне підвищення - одразу командиром 4-го мехкорпусу, і на цій посаді уже за місяць отримав орден Леніна.Так що слабким командиром він не був - навпаки.
До речі, що робив Власов, піхотний офіцер на кавалерійських курсах - теж загадка, яка залишається на совісті "правдивих" спогадів Жукова.
Ну і, звичайно, під Москвою Власов 40-ю дивізією не командував. Він цією дивізією ніколи не командував. Він командував найкращою армією Західного фронту, тією самою, яка прорвала фронт у грудні 1941 року під Волоколамськом і розгромила німців, забезпечивши перемогу у кампанії.
До чого це я усе?
Я навіть не про зовсім іншу зраду. Я про зраду як основу характеру "радянського народу". Власова зрадили, потім Власов зрадив, потім Власова знову зрадили...
Куди не кинь поглядом - всюди зрада, всюди зрадники, які продають, підставляють, підсиджують один одного.За посаду або зайву пайку хліба і пачку махорки. На цьому московська пропаганда уваги не акцентує, але крім Власова в РОА служили ще сім(!) колишніх радянських генералів і купа полковників.
Найогидніше знаєте що? Був у мене троюрідний дід Петро. Я його дуже якось боявся, бо баби шепотілися тихо: "Дід Петро - власівець". Він навіть свої 10 років відтягнув на лісоповалі. А нам уже в 2 класі розповіли хто такі "власівці" і які вони погані.
Лише пізніше я дізнався, що "власівець" дід Петро був солдатом у тій нещасній 2-й ударній. Практично непритомний від голоду потрапив у німецький полон, просидів у таборі 3 роки. А коли у 45-му його звільнили, сталінські "органи", як зраднику, впаяли йому 10 років.
Власов, звичайно, зрадник. Але до чого тут дід Петро?
Власов, звичайно, зрадник. А решта? Ті, хто писав доноси на Туполєва і Курбаса, Корольова і Ахматову, Гумільова і Мерецкова?
Власов - зрадник. І Сталін негарна людина. І Жуков, Хрущов, Ворошилов, Берія - теж. Але хіба це вони накатали СОРОК МІЛЬЙОНІВ доносів?
Павло Бондаренко
Re: Русофобия .
Ми пам’ятаємо. І ніколи не пробачимо.
Москва століттями нищила українців — системно, жорстоко, без упину.
10 лютого 1940 року стало початком одного з найтрагічніших періодів для населення Галичини. Саме тоді розпочався перший із чотирьох хвиль масових депортацій — кривавий механізм знищення, що перетворив життя понад 100 тисяч людей на суцільний жах. Цей день навіки залишився в пам’яті як чорна субота.
Озброєні енкаведисти вривалися в домівки серед ночі. Крики, накази, паніка. Одне слово — «Собірайтесь!» — і життя ламалося навпіл. На прощання з домом, родиною, минулим давали лічені хвилини.
Людей заганяли до холодних, брудних товарних вагонів — тих самих, якими зазвичай перевозили худобу. Без опалення, без туалетів, без води. Дорога на схід тривала тижнями, а інколи — понад місяць. Це була дорога крізь біль, приниження, хвороби й смерть. Тисячі не дожили до кінцевого пункту.
Першими жертвами репресій ставали ті, хто мав голос і гідність: підприємці, ремісники, приватні господарі. Особливо — активні члени просвітницьких і громадських організацій, здатні об’єднати людей і чинити спротив псевдо-«визволителям».
Від лютого 1940 року депортації повторювалися з холодною регулярністю — кожні два місяці. Загалом було насильно вивезено майже 15% населення Галичини — близько мільйона людей. Вирваних із корінням. Зламаних, але не скорених.
І ми пам’ятаємо…
А чи пам’ятають про це ті, хто й досі з захватом згадує СРСР?
Ті, хто з піною на губах захищає «союз», розповідає байки про «стабільність», про «вкусний пломбір» і ковбасу по 2,20.
Чи бачать вони за цією ностальгією товарні вагони, дитячі сльози й тисячі безіменних могил?
Чи чують крик «Собірайтесь!», що ламав долі цілих родин?
Чи просто зручніше пам’ятати ціну морозива — і не пам’ятати ціну людського життя?
Пам’ять — це не про смак пломбіру.
Пам’ять — це про правду, яку не можна зраджувати.
Москва століттями нищила українців — системно, жорстоко, без упину.
10 лютого 1940 року стало початком одного з найтрагічніших періодів для населення Галичини. Саме тоді розпочався перший із чотирьох хвиль масових депортацій — кривавий механізм знищення, що перетворив життя понад 100 тисяч людей на суцільний жах. Цей день навіки залишився в пам’яті як чорна субота.
Озброєні енкаведисти вривалися в домівки серед ночі. Крики, накази, паніка. Одне слово — «Собірайтесь!» — і життя ламалося навпіл. На прощання з домом, родиною, минулим давали лічені хвилини.
Людей заганяли до холодних, брудних товарних вагонів — тих самих, якими зазвичай перевозили худобу. Без опалення, без туалетів, без води. Дорога на схід тривала тижнями, а інколи — понад місяць. Це була дорога крізь біль, приниження, хвороби й смерть. Тисячі не дожили до кінцевого пункту.
Першими жертвами репресій ставали ті, хто мав голос і гідність: підприємці, ремісники, приватні господарі. Особливо — активні члени просвітницьких і громадських організацій, здатні об’єднати людей і чинити спротив псевдо-«визволителям».
Від лютого 1940 року депортації повторювалися з холодною регулярністю — кожні два місяці. Загалом було насильно вивезено майже 15% населення Галичини — близько мільйона людей. Вирваних із корінням. Зламаних, але не скорених.
І ми пам’ятаємо…
А чи пам’ятають про це ті, хто й досі з захватом згадує СРСР?
Ті, хто з піною на губах захищає «союз», розповідає байки про «стабільність», про «вкусний пломбір» і ковбасу по 2,20.
Чи бачать вони за цією ностальгією товарні вагони, дитячі сльози й тисячі безіменних могил?
Чи чують крик «Собірайтесь!», що ламав долі цілих родин?
Чи просто зручніше пам’ятати ціну морозива — і не пам’ятати ціну людського життя?
Пам’ять — це не про смак пломбіру.
Пам’ять — це про правду, яку не можна зраджувати.
Re: Русофобия .
Личное мнение.
Российский историк и публицист Дмитрий Верхотуров прославившийся своими псевдонаучными исследованиями Голодомора в Казахстане в котором были, оказывается, виновны сами казахи. Дескать Голодомор организовали "крупные ското и землевладельцы, чтобы с помощью террора и запугивания местного населения отстоять свою власть". Так вот, этот путинский историк выступил с очередными угрозами в адрес Казахстана.
В частности он заявил, чтобы казахи забыли о Голодоморе, так как любая попытка поднять эту тему закончится для Казахстана вооружённым конфликтом с Россией, а Казахстан: «во-первых, не готов, во-вторых, просто он слишком слаб и маленький, чтобы что-то противопоставить России. Для нас украинцы – это очень близкие родственники, это практически свои. И тем не менее, да, они нас довели до такой ситуации, когда мы их стали бить, а казахи для русских – это не вполне свои. Да, с ними можно дружить и все такое, но это все-таки это люди подальше, и, как говорится, бить их будут охотнее и, кажется, и более жестко, чем тех же украинцев», - заявил Дмитрий Верхотуров.
Во, как! Оказывается российская сволота по-братски сегодня бомбит украинские города и убивает мирное население. А если возникнет военный конфликт с Казахстаном, то русские оккупанты буду «калёным железом выжигать до седьмого колена» казахов, так как казахи для русских — это не братские украинцы, а вообще дикое племя далекое от славянских народов. Поэтому пощады не будет.
Учитывая, что антиказахские заявления Дмитрия Вертухова полностью поддерживаются путинской администрацией, его охотно цитируют в эфире федеральных каналов кремлёвские пропагандисты, может быть уже настало время народу Казахстана высказать свое мнение в отношении профашистского режима путинской России, если уж президент Токаев боится Путина из-за своей семьи живущей в России?
Это мое личное мнение гарантированное мне ещё действующей сегодня Конституцией РК. Все может кардинально измениться 15 марта, если народ Казахстана проголосует на референдуме за новую редакцию Конституции.
Ирбаш Нусупбаев
Российский историк и публицист Дмитрий Верхотуров прославившийся своими псевдонаучными исследованиями Голодомора в Казахстане в котором были, оказывается, виновны сами казахи. Дескать Голодомор организовали "крупные ското и землевладельцы, чтобы с помощью террора и запугивания местного населения отстоять свою власть". Так вот, этот путинский историк выступил с очередными угрозами в адрес Казахстана.
В частности он заявил, чтобы казахи забыли о Голодоморе, так как любая попытка поднять эту тему закончится для Казахстана вооружённым конфликтом с Россией, а Казахстан: «во-первых, не готов, во-вторых, просто он слишком слаб и маленький, чтобы что-то противопоставить России. Для нас украинцы – это очень близкие родственники, это практически свои. И тем не менее, да, они нас довели до такой ситуации, когда мы их стали бить, а казахи для русских – это не вполне свои. Да, с ними можно дружить и все такое, но это все-таки это люди подальше, и, как говорится, бить их будут охотнее и, кажется, и более жестко, чем тех же украинцев», - заявил Дмитрий Верхотуров.
Во, как! Оказывается российская сволота по-братски сегодня бомбит украинские города и убивает мирное население. А если возникнет военный конфликт с Казахстаном, то русские оккупанты буду «калёным железом выжигать до седьмого колена» казахов, так как казахи для русских — это не братские украинцы, а вообще дикое племя далекое от славянских народов. Поэтому пощады не будет.
Учитывая, что антиказахские заявления Дмитрия Вертухова полностью поддерживаются путинской администрацией, его охотно цитируют в эфире федеральных каналов кремлёвские пропагандисты, может быть уже настало время народу Казахстана высказать свое мнение в отношении профашистского режима путинской России, если уж президент Токаев боится Путина из-за своей семьи живущей в России?
Это мое личное мнение гарантированное мне ещё действующей сегодня Конституцией РК. Все может кардинально измениться 15 марта, если народ Казахстана проголосует на референдуме за новую редакцию Конституции.
Ирбаш Нусупбаев
Re: Русофобия .
УКРАИНА ДОЛЖНА КАПИТУЛИРОВАТЬ, ПОТОМУ ЧТО ОНА "ВСЁ РАВНО ПРОИГРАЕТ"!.. С ватой, долдонящих эту мантру, всё понятно - их душа, требует праздника!
Это та самая душа, которая мается в их телах, комплексом неудачника - вечного спутника стадного патриотизма.
Которая нашёптывает своему отражению в зеркале - "какое же ты жалкое ничтожество"!
Поэтому вате, так важно ощущать себя часть большой и злобной стаи, которой боятся.
Потому что только эта принадлежность, даёт ему ощущение значимости:
- Нас много, поэтому бойтесь и любите нас! А тех кто нас любить не будут, мы всех убьём!
Это типичная психология лузера, которому не дают девчонки:
- А ну ка быстро раздвигай ноги, иначе я перережу тебе горло!
И у зацементированных слепой верой ваты, есть только один страх - страх потери веры в свою исключительность.
Осознание того что ты - долбаёб, а не победитель.
Что ты мудак, а не мудрец.
Что ты - пыль под путинскими ногами, а не бесценный гражданин.
Компенсирующий свою несостоятельность, бреднями о величии с имперским синдромом.
Что ты не часть великой силы, а разменная монета в насквозь протухшей системе.
Той системе, которая уничтожает города ради "мира во всём мире".
Вашего грёбанного уZкого мира, который ненавидят и презирают все народы вокруг.
Кроме конечно же, таких же конченных уебанов, как и сами Z-тники.
Это та самая душа, которая мается в их телах, комплексом неудачника - вечного спутника стадного патриотизма.
Которая нашёптывает своему отражению в зеркале - "какое же ты жалкое ничтожество"!
Поэтому вате, так важно ощущать себя часть большой и злобной стаи, которой боятся.
Потому что только эта принадлежность, даёт ему ощущение значимости:
- Нас много, поэтому бойтесь и любите нас! А тех кто нас любить не будут, мы всех убьём!
Это типичная психология лузера, которому не дают девчонки:
- А ну ка быстро раздвигай ноги, иначе я перережу тебе горло!
И у зацементированных слепой верой ваты, есть только один страх - страх потери веры в свою исключительность.
Осознание того что ты - долбаёб, а не победитель.
Что ты мудак, а не мудрец.
Что ты - пыль под путинскими ногами, а не бесценный гражданин.
Компенсирующий свою несостоятельность, бреднями о величии с имперским синдромом.
Что ты не часть великой силы, а разменная монета в насквозь протухшей системе.
Той системе, которая уничтожает города ради "мира во всём мире".
Вашего грёбанного уZкого мира, который ненавидят и презирают все народы вокруг.
Кроме конечно же, таких же конченных уебанов, как и сами Z-тники.
Re: Русофобия .
УДОБНАЯ ЛОЖЬ. НАРОД РОССИИ ВСЕГДА БЕЗВИНЕН В СОБСТВЕННЫХ ГЛАЗАХ
Незадолго до смерти в 1994 г. Юрий Нагибин написал слова, как будто специально обращенные к нынешним россиянам, как к релокантам, так и оставшимся в РФ. «Самая большая вина русского народа в том, что он всегда безвинен в собственных глазах. Мы ни в чем не раскаиваемся. Может, пора перестать валять дурака, что русский народ был и остался игралищем лежащих вне его сил...? Удобная, хитрая, подлая ложь. Все в России делалось русскими руками, с русского согласия, сами и хлеб сеяли, сами и веревки намыливали. Ни Ленин, ни Сталин не были бы нашим роком, если б мы этого не хотели."
Да и Путин не был вашим роком, вы сами являетесь своим роком! Все сами, все своими ручками. Когда случился «Курск», Путин и шести месяцев не сидел в кресле президента. Не был он еще тем, кем стал сейчас. Этот закомплексованный человек, зависимый от тех, кто его поставил, сразу, как говорится «залег под корягу», спрятался (он потом всегда стал так делать и любом катаклизме будь то убийство Немцова или мятеж Пригожина). Его не было ни слышно, ни видно – отдыхал на море, наслаждался нечаянно свалившимся на него счастьем. А кто же был тогда не хозяйстве?
Премьер Михаил Касьянов, глава администрации Александр Волошин, министр обороны Игорь Сергеев, министр иностранных дел Игорь Иванов, глава МЧС Сергей Шойгу, даже неудавшийся преемник Ельцина Николай Аксененко занимал еще пост министра путей сообщения. Все они были приставлены семьей – «Валей и Таней» присматривать за «Володей», но такое впечатление, что больше занимались просматриванием друг за другом, считая «Володю» полным нулем.
Что же они такие крепкие хозяйственники умыли руки, пасли задних, боялись проявить инициативу, напоминая персонажей Корнея Чуковского – «Скок, скок, скок, скок! За кусток, под мосток. И молчок!». Один Доренко бил в набат с ОРТ канала, но ему быстро закрыли рот усилиями упомянутой группы лиц.
Это потом «Володя» с дурашливой ухмылкой объяснял Ларри Кингу про подлодку – что случилось, что случилось, да утонула она. А ухмылялся он от того, что вспоминал, как все его менторы, все эти делатели королей были в полной растерянности, боясь взять на себя инициативу по спасению гибнущих людей – как бы новый хозяин не заподозрил в этом упрека себе. Тогда он в первый раз понял – будут служить, никуда уже не денутся.
И приехав в Ведяево на встречу с вдовами и матерями погибших подводников, выслушав от них все, что они думают об его власти, он впервые позволил себе вызвериться на свое окружение, уже ничего не опасаясь, мол кого вы тут мне собрали каких-то женщин низкой социальной ответственности. И пошло-поехало… «Волки от испуга скушали друг друга, а слониха вся, дрожа, так и села на ежа». Все-таки никто так точно и кратко не описал жизнь в России как Корней Иванович. Подлинной энциклопедией русской жизни является именно его «Тараканище», где тому «Евгению Онегину».
Всегда думал, что «рыжий и усатый таракан» – это про Сталина, ан нет – это инвариант, постоянно оказываюшийся во главе страны, повинуясь какому-то неведомому закону цикличности. Действительно «Тараканище» удивительно точно описывает сегодняшнюю жизнь в РФ, судите сами.
Сначала все были молодцы и Примаков с Лужковым, и Гусинский с Малашенко
«Не боимся мы его,/Великана твоего:/Мы зубами,/Мы клыками,/Мы копытами его!»/ Но, увидев усача /Звери дали стрекача /По лесам, по полям разбежалися: /Тараканьих усов испугалися».
Потом пытался организовать олигархическую фронду Ходорковский.
Но быки и носорог/Отвечают из берлоги:/«Мы врага бы/На рога бы/ Только шкура дорога,И рога нынче тоже/не дёшевы»/ И сидят и дрожат/Под кусточками,/За болотными прячутся кочками.
Потом начался массовый выезд из страны.
«А лихие обезьяны/Подхватили чемоданы/И скорее со всех ног/Наутек./ И акула Увильнула,/Только хвостиком махнула.
А вот уже про поздний путинизм, войну с Украиной, когда студентов шлют на войну.
А он между ними похаживает,/Золоченое брюхо поглаживает:/«Принесите-ка мне, звери, ваших детушек,/Я сегодня их за ужином/скушаю! Бедные, бедные звери!/Воют, рыдают, ревут!/ В каждой берлоге /И в каждой пещере /Злого обжору клянут./Да и какая же мать/ Согласится отдать/Своего дорогого ребёнка —/Медвежонка, волчонка, слоненка, -/
Чтобы несытое чучело/Бедную крошку/замучило!/Плачут они, убиваются,/С малышами навеки прощаются.
Есть и про конфликт между оставшимися в РФ и теми, кто уехал, борется с Путиным (Г.Каспаров, М. Фейгин,. Андрей Волна) и пытаются усовестить пассивное большинство в РФ.
Но однажды поутру/Прискакала кенгуру,/Увидала усача,/Закричала сгоряча:/«Разве это великан?/(Ха-ха-ха!)/Это просто таракан!/(Ха-ха-ха!),/И не стыдно вам?/ Не обидно вам?/
Вы — зубастые,/Вы — клыкастые,/А малявочке поклонилися, /А козявочке покорилися!» Испугались бегемоты,/Зашептали: «Что ты, что ты!/Уходи-ка ты отсюда!/Как бы не было нам худа!»
И, наконец, про возмездие из Украины (дрон что ли прилетел)
Только вдруг из-за кусточка,/Из-за синего лесочка,/Из далеких из полей/Прилетает Воробей./Прыг да прыг/Да чик-чирик,/Чики-рики-чик-чирик!/Взял и клюнул Таракана,
Вот и нету великана./ Поделом великану досталося,/И усов от него не осталося.
Ну и в конце про переобувание всех и вся после гибели Тараканища
То-то рада, то-то рада/Вся звериная семья/Прославляют, поздравляют/Удалого Воробья! Ослы ему славу по нотам поют,/Козлы бородою дорогу метут,/Бараны, бараны/Стучат в барабаны!/Сычи-трубачи трубят!/Грачи с каланчи кричат!/Летучие мыши на крыше/ Платочками машут и пляшут.
Там же в дневнике Нагибин писал: "Люди часто спрашивают - себя самих, друг друга: что же будет? Тот же вопрос задают нам с доверчивым ужасом иностранцы. Что же будет с Россией? А ничего, ровным счётом ничего. Будет всё та же неопределенность, зыбь, болото, вспышки дурных страстей. Это в лучшем случае. В худшем — ФАШИЗМ». Как в воду глядел.
Это всё к тому, что теперь некоторые великие поборники русской демократии объясняют свое сотрудничество с Путиным тем, что он был другим в первые годы. Он всегда был таким, и вы, к сожалению, тоже. Вы-с его таким и сделали! Россия при Путине превратилась в одну огромную подлодку «КУРСК». Он какой-то АнтиМИДАС. Как известно, к чему бы ни прикасался мифический царь Мидас - все превращалось в золото. К чему бы ни прикасался Путин – все превращается в подлодку «Курск». Их SOS всё глуше, глуше, и ужас рвет им души напополам! Впрочем, есть вопрос о наличии у этих сатанинских сущностей души.
Константин Атоев
Незадолго до смерти в 1994 г. Юрий Нагибин написал слова, как будто специально обращенные к нынешним россиянам, как к релокантам, так и оставшимся в РФ. «Самая большая вина русского народа в том, что он всегда безвинен в собственных глазах. Мы ни в чем не раскаиваемся. Может, пора перестать валять дурака, что русский народ был и остался игралищем лежащих вне его сил...? Удобная, хитрая, подлая ложь. Все в России делалось русскими руками, с русского согласия, сами и хлеб сеяли, сами и веревки намыливали. Ни Ленин, ни Сталин не были бы нашим роком, если б мы этого не хотели."
Да и Путин не был вашим роком, вы сами являетесь своим роком! Все сами, все своими ручками. Когда случился «Курск», Путин и шести месяцев не сидел в кресле президента. Не был он еще тем, кем стал сейчас. Этот закомплексованный человек, зависимый от тех, кто его поставил, сразу, как говорится «залег под корягу», спрятался (он потом всегда стал так делать и любом катаклизме будь то убийство Немцова или мятеж Пригожина). Его не было ни слышно, ни видно – отдыхал на море, наслаждался нечаянно свалившимся на него счастьем. А кто же был тогда не хозяйстве?
Премьер Михаил Касьянов, глава администрации Александр Волошин, министр обороны Игорь Сергеев, министр иностранных дел Игорь Иванов, глава МЧС Сергей Шойгу, даже неудавшийся преемник Ельцина Николай Аксененко занимал еще пост министра путей сообщения. Все они были приставлены семьей – «Валей и Таней» присматривать за «Володей», но такое впечатление, что больше занимались просматриванием друг за другом, считая «Володю» полным нулем.
Что же они такие крепкие хозяйственники умыли руки, пасли задних, боялись проявить инициативу, напоминая персонажей Корнея Чуковского – «Скок, скок, скок, скок! За кусток, под мосток. И молчок!». Один Доренко бил в набат с ОРТ канала, но ему быстро закрыли рот усилиями упомянутой группы лиц.
Это потом «Володя» с дурашливой ухмылкой объяснял Ларри Кингу про подлодку – что случилось, что случилось, да утонула она. А ухмылялся он от того, что вспоминал, как все его менторы, все эти делатели королей были в полной растерянности, боясь взять на себя инициативу по спасению гибнущих людей – как бы новый хозяин не заподозрил в этом упрека себе. Тогда он в первый раз понял – будут служить, никуда уже не денутся.
И приехав в Ведяево на встречу с вдовами и матерями погибших подводников, выслушав от них все, что они думают об его власти, он впервые позволил себе вызвериться на свое окружение, уже ничего не опасаясь, мол кого вы тут мне собрали каких-то женщин низкой социальной ответственности. И пошло-поехало… «Волки от испуга скушали друг друга, а слониха вся, дрожа, так и села на ежа». Все-таки никто так точно и кратко не описал жизнь в России как Корней Иванович. Подлинной энциклопедией русской жизни является именно его «Тараканище», где тому «Евгению Онегину».
Всегда думал, что «рыжий и усатый таракан» – это про Сталина, ан нет – это инвариант, постоянно оказываюшийся во главе страны, повинуясь какому-то неведомому закону цикличности. Действительно «Тараканище» удивительно точно описывает сегодняшнюю жизнь в РФ, судите сами.
Сначала все были молодцы и Примаков с Лужковым, и Гусинский с Малашенко
«Не боимся мы его,/Великана твоего:/Мы зубами,/Мы клыками,/Мы копытами его!»/ Но, увидев усача /Звери дали стрекача /По лесам, по полям разбежалися: /Тараканьих усов испугалися».
Потом пытался организовать олигархическую фронду Ходорковский.
Но быки и носорог/Отвечают из берлоги:/«Мы врага бы/На рога бы/ Только шкура дорога,И рога нынче тоже/не дёшевы»/ И сидят и дрожат/Под кусточками,/За болотными прячутся кочками.
Потом начался массовый выезд из страны.
«А лихие обезьяны/Подхватили чемоданы/И скорее со всех ног/Наутек./ И акула Увильнула,/Только хвостиком махнула.
А вот уже про поздний путинизм, войну с Украиной, когда студентов шлют на войну.
А он между ними похаживает,/Золоченое брюхо поглаживает:/«Принесите-ка мне, звери, ваших детушек,/Я сегодня их за ужином/скушаю! Бедные, бедные звери!/Воют, рыдают, ревут!/ В каждой берлоге /И в каждой пещере /Злого обжору клянут./Да и какая же мать/ Согласится отдать/Своего дорогого ребёнка —/Медвежонка, волчонка, слоненка, -/
Чтобы несытое чучело/Бедную крошку/замучило!/Плачут они, убиваются,/С малышами навеки прощаются.
Есть и про конфликт между оставшимися в РФ и теми, кто уехал, борется с Путиным (Г.Каспаров, М. Фейгин,. Андрей Волна) и пытаются усовестить пассивное большинство в РФ.
Но однажды поутру/Прискакала кенгуру,/Увидала усача,/Закричала сгоряча:/«Разве это великан?/(Ха-ха-ха!)/Это просто таракан!/(Ха-ха-ха!),/И не стыдно вам?/ Не обидно вам?/
Вы — зубастые,/Вы — клыкастые,/А малявочке поклонилися, /А козявочке покорилися!» Испугались бегемоты,/Зашептали: «Что ты, что ты!/Уходи-ка ты отсюда!/Как бы не было нам худа!»
И, наконец, про возмездие из Украины (дрон что ли прилетел)
Только вдруг из-за кусточка,/Из-за синего лесочка,/Из далеких из полей/Прилетает Воробей./Прыг да прыг/Да чик-чирик,/Чики-рики-чик-чирик!/Взял и клюнул Таракана,
Вот и нету великана./ Поделом великану досталося,/И усов от него не осталося.
Ну и в конце про переобувание всех и вся после гибели Тараканища
То-то рада, то-то рада/Вся звериная семья/Прославляют, поздравляют/Удалого Воробья! Ослы ему славу по нотам поют,/Козлы бородою дорогу метут,/Бараны, бараны/Стучат в барабаны!/Сычи-трубачи трубят!/Грачи с каланчи кричат!/Летучие мыши на крыше/ Платочками машут и пляшут.
Там же в дневнике Нагибин писал: "Люди часто спрашивают - себя самих, друг друга: что же будет? Тот же вопрос задают нам с доверчивым ужасом иностранцы. Что же будет с Россией? А ничего, ровным счётом ничего. Будет всё та же неопределенность, зыбь, болото, вспышки дурных страстей. Это в лучшем случае. В худшем — ФАШИЗМ». Как в воду глядел.
Это всё к тому, что теперь некоторые великие поборники русской демократии объясняют свое сотрудничество с Путиным тем, что он был другим в первые годы. Он всегда был таким, и вы, к сожалению, тоже. Вы-с его таким и сделали! Россия при Путине превратилась в одну огромную подлодку «КУРСК». Он какой-то АнтиМИДАС. Как известно, к чему бы ни прикасался мифический царь Мидас - все превращалось в золото. К чему бы ни прикасался Путин – все превращается в подлодку «Курск». Их SOS всё глуше, глуше, и ужас рвет им души напополам! Впрочем, есть вопрос о наличии у этих сатанинских сущностей души.
Константин Атоев
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 2 гостя