Цікаві долі людей. Гайнц Штюке 
"У 1962 році він виїхав із Німеччини на велосипеді, щоб побачити світ. Назад він не повертався 50 років. За цей час Гайнц Штюке проїхав понад 650 000 кілометрів, відвідав 195 країн — більше, ніж будь-хто в історії.
Листопад 1962 року.
Невелике містечко Гьовельгоф у Північному Рейні—Вестфалії.
22-річний Гайнц Штюке звільняється з роботи слюсаря-інструментальника, сідає на простий тришвидкісний велосипед — і виїжджає з рідного міста.
У нього майже немає грошей.
Немає досвіду подорожей.
Немає чіткого плану.
Є лише пекуче бажання побачити світ — і щира ненависть до фабричного життя.
«Я ненавидів кожен ранок, — згадував він пізніше. — Мені було 14, і я щодня о п’ятій двадцять вставав, щоб встигнути на потяг».
Тож він поїхав.
І не зупинився.
Спочатку Гайнц планував проїхати Європу, можливо Африку, потім США й зрештою дістатися Токіо на Олімпіаду 1964 року.
До Токіо він доїхав… у 1971-му. На сім років пізніше.
І тоді зрозумів головне:
він не хоче зупинятися.
Кожен кордон відкривав нову країну.
Кожна думка про повернення додому — нове місце, яке ще треба побачити.
Тож він їхав далі.
Дні ставали тижнями.
Тижні — місяцями.
Місяці — роками.
Роки — десятиліттями.
Наступні п’ятдесят років Гайнц Штюке провів на велосипеді, безперервно мандруючи світом.
Він крутив педалі крізь сибірські хуртовини й африканські пустелі.
Їхав джунглями Південно-Східної Азії та гірськими перевалами Південної Америки.
Побував у 195 країнах і 78 територіях, майже в кожній державі на планеті.
Багатьох із цих країн не існувало на політичних мапах, коли він починав.
Кордонів змінювалися. Держави з’являлися й зникали.
Світ трансформувався —
а Гайнц їхав далі.
Загалом він проїхав приблизно 648 000 кілометрів —
це все одно що об’їхати Землю понад 16 разів.
У 1995–1999 роках Книга рекордів Гіннеса визнала його людиною, яка подорожувала велосипедом ширше, ніж будь-хто в історії.
Але ця подорож не була легкою.
В Африці він захворів на малярію.
У кількох країнах його заарештовували.
У Південній Америці він пережив серйозну аварію з вантажівкою.
Його велосипед — важкий, сталевий «робочий кінь» — крали п’ять разів.
Щоразу він його повертав.
Раму зварювали 16 разів, щоб вона витримала шлях.
Він спав у маленькому наметі обабіч доріг, часто там, де не було жодних готелів.
Готував їжу на переносній плитці.
І майже не мав грошей.
Щоб вижити, Гайнц фотографував.
За роки мандрів він зробив понад 100 000 знімків.
Створював буклети зі світлинами, текстами й малюнками та продавав їх людям, яких зустрічав дорогою.
Також продавав листівки й ліцензував фото за символічні суми.
«Я довіряю всім, — пояснював він. — Бо якщо не довіряти, ти просто не поїдеш навколо світу. Ти постійно приймаєш прорахований ризик».
І цю довіру не раз випробовували.
У 2006 році в Портсмуті (Англія) в нього вкрали велосипед — той самий, на якому він їхав із 1962 року.
Це була не просто річ — це була історія. Один німецький музей уже зарезервував для нього місце.
Історія потрапила в національні новини.
Через 36 годин злодій, імовірно зрозумівши, що велосипед надто відомий, покинув його в міському парку.
Гайнц забрав його — і поїхав далі.
За роки мандрів він навчився виживати й будувати зв’язки.
Вивчив кілька мов.
Занурювався в місцеві культури.
Подорожував сам, бо вважав, що так легше по-справжньому пізнати людей.
Його буклети були не лише джерелом доходу, а способом розповісти свою історію й зав’язати розмову з незнайомцями.
І майже всюди його приймали.
У віддалених селах його запрошували до домівок.
У великих містах він знаходив друзів.
Люди ділилися їжею, давали притулок, допомагали без жодних умов.
«Найголовніше, що я зрозумів, — казав Гайнц, — це те, що люди всюди більш схожі, ніж різні. Усюди я бачив одне й те саме прагнення до доброти, зв’язку й розуміння».
Він бачив війни, революції, стихійні лиха, величезні соціальні зміни.
Їхав крізь зони конфліктів, блокпости й небезпеки.
Але водночас був свідком неймовірної людяності.
Йому часто ставили одне питання:
Чому ти не зупинився?
Він відповідав просто:
«Я вперто їду далі. У мене немає часу на депресію чи роздуми про інше життя».
І додавав чесніше:
він боявся, що вдома його примусять «осісти», знайти роботу, жити «нормально».
Він цього не хотів.
Дорога була його домом.
Рух — його сенсом.
На початку 1980-х, після двох десятиліть у дорозі, Гайнц вирішив відвідати всі країни світу.
У 1996 році він дістався Сейшел — і подумав, що це кінець списку.
Але відчув порожнечу.
Він побував надто швидко. Надто мало прожив у деяких місцях.
Тож поїхав далі.
Ще 18 років він крутив педалі, повертався, досліджував, фотографував.
Його девіз був простий:
«Будь безтурботним. Будь трохи божевільним. Будь трохи поганим. Саме невідоме за рогом крутить моє колесо».
У 1995 році він самвидавом опублікував мемуари «Навколо світу велосипедом».
У 2015-му вийшла велика біографія Home Is Elsewhere.
У 2021-му — документальний фільм The Man Who Wanted to See It All.
У 2010-х роках його тіло почало здаватися.
Суглоби зносилися.
Кожен оберт педалей ставав болем.
Страхування не було. Операція була недосяжною.
У 2014 році, у 74 роки, Гайнц повернувся до Гьовельгофа — міста, яке покинув 52 роки тому
Його зустріли як героя.
Надали скромну квартиру.
Почали створювати музей його подорожей.
Вперше за пів століття він зупинився.
Сортував 100 000 фотографій за 240 країнами й територіями.
Згадував людей, які допомагали йому вижити.
«Я ніколи не сумував за домом, — зізнався він. — Але я боявся повернення».
Тепер він вдячний.
За кожен дах.
Кожну тарілку їжі.
Кожну відкриту людину.
І за те, що прожив саме те життя, яке хотів.
Історія Гайнца Штюке — не лише про рекорди.
Вона про те, що стає можливим, коли ти відмовляєшся приймати обмеження, які нав’язують інші.
Він був звичайним хлопцем.
Без грошей.
Без слави.
Без надзвичайних здібностей.
Він просто ненавидів роботу на заводі й хотів побачити світ.
Він запитав себе:
«Якщо інші можуть — чому я не можу?»
І відповідав на це питання п’ятдесят років —
одним обертом педалей за раз.
Він довів:
справжні кордони — не на мапах, а в голові.
Пригода не потребує ідеального плану.
Витривалість важливіша за талант.
А світ значно добріший, ніж здається з новин.
Сьогодні Гайнц Штюке живе тихо у Гьовельгофі.
Його легендарний велосипед — у музеї.
Йому 85. Його тіло зношене, мов той велосипед.
Але коли його питають, чи має він жаль, відповідь одна:
ні.
Він побачив світ.
Він прожив своє життя.
І довів: дорога завжди відкрита для тих, хто наважиться на перший крок." (с) Deutsche Welle
В Институте сердца спасли младенца весом 1,1 кг
Риск отравления: при длительном горении без вытяжки образовывается ядовитый угарный газ. 
Самый популярный и наиболее безопасный вариант - инфракрасные керамические газовые обогреватели. Они работают за счет баллона, который сгорает на керамической панели - она нагревается и излучает тепло. Площадь обогрева составляет 15-40 м².
не требуют электричества;
Баллон нельзя ставить рядом с обогревателем, если модель не имеет внутреннего отсека с термозащитой.
Головная боль (чаще всего);
Выключить все газовые и отопительные приборы.
Откройте окна.
Выйдите на свежий воздух.
Вызовите скорую помощь. 