Сюда поэзию кидайте.

[Свідомий]

На все свій час, не треба поспішати,
Роби своє, живи своїм життям,
За добрі справи не чекай відплати,
Якщо від серця, Бог розсудить сам…
Не приміряй на себе інших долі,
І не суди, ти їх не знаєш шлях,
Комусь для щастя треба цілі гори
Ну а комусь, лиш посмішку в очах.
В житті по-всякому, поразки, перемоги
Завдання часом дуже не прості,
За все, що маєш нині, дякуй Богу
І не зважаючи… роби добро в житті…
А час летить і все колись минає
Ти у собі людину збережи,
І що б не сталося, життя, воно триває
Просто всім серцем мрій, люби, живи…
Марія Скочиліс

[Свідомий]

А ми по-іншому вже дивимось на світ.
Крізь призму втрат і прірву крові й болю.
І вже горілим пахне нам звичайний цвіт.
Можливість жити бачимо як волю.

А ми по-іншому сприймаємо життя.
Воно - сьогодні, зараз, в цю хвилину.
Не всіх чекає світле майбуття.
Когось війна скалічить, чи й поглине.

І кожен дякує за мить, що вже прожив.
За дах над головою в ріднім місті.
А хтось за домом щемно, тихо затужив.
Нема вже дому. Невеселі вісті.

Чужа домівка. Все в ній зовсім не своє.
Але є дах. Таки - якась хатина.
І в голові, як струмом, думка б'є:
Лишень би нашою лишилась Україна.

Тоді й у кожному куточку є НАШ дім.
І не страшні ні переїзди, ані втома.
Бо правда заключається у тім
Що в Україні ми повсюди - дома.

Мирослава Сидор

[Свідомий]

А сльози застилають очі,
Реве шалено буревій,
Мати молилася щоночі,
Бо син, пекельний веде бій,

Підкралось горе, біди-лихо,
Запхало в спину, гострий ніж,
Журба блукає, смутно- тихо,
Де син, так бігав босоніж,

Мелодію заграв скрипаль,
,,Матусю мила, ти не плач,
Хай вітер, розжене печаль
Матусю мила, ти пробач "...

Я квітом прилечу весною,
Маком червоним зацвіту,
А влітку ніжною грозою,
Дощем, тихенько обійму...

Журавликом злечу увись,
Махну крилом звисока,
Тебе обійму,як колись,
Матусю синьоока.....

Важка та материнська доля,
Дай Боже сил,це- пережить,
Чомусь така, Господня воля..
А мами серце, так щемить!!!!!!!

А.С..

[Свідомий]

Колись і нас не стане на землі
І як би не жорстоко це звучало,
Але це правда...Хочемо чи ні
Таке життя...І нас воно обрало...

В одну секунду тут залишимо усе...
Усе ...і всіх, кого ми так любили...
Все дороге,безцінне і просте...
Чим за життя сміялись і раділи...

Але все буде в світі як було...
І сонце зійде так як завжди сходить...
Весною знов розпуститься стебло...
Але життя...воно колись проходить...

А ми живемо ніби назавжди...
Все відкладаючи на завтра чи на потім
І спішимо...не знаючи куди
Віддаючи себе проблемам і роботі...

Через дрібниці сваримо дітей,
І нарікаємо на сонце і негоду...
Так часто ображаємо людей...
...І знов чекаємо то привід то нагоду..

А нас колись не стане на землі...
Цього,нажаль,нікому не змінити...
Та поки ми ще тут...і ми живі
Давайте разом це життя любити...

[Свідомий]

НІМА…
—————————————————————-
Не можна говорити про ненависть
У День святий, коли воскрес Христос,
Але лежать уламки між пасками,
Але тремтить землі кожен шматок.
Але горять ліси, зеленим листям,
Не встигнувши торкнутися небес…
А біль душі вплітається в молитву,
І ріже по-живому спільний хрест,
Що доброволець взяв собі на спину…
А волонтер схопив на перший дзвін…
А воїн, що насамперед людина,
За хрест той до останнього стоїть…

Не можна говорити про ненависть…
Змовчати? Чи підставити щоку?
Нема вже місця, де ще не палало,
Де ворог не пройшовся по життю…
Так хочеться потішитися святом,
Святошним розговітись між своїх…
І хоч на мить усе страшне прибрати
З очей, з думок, з печальної душі…

Але столи пустіють, іменами
Рясніють кладовища… слів нема!…
А в нашу хату й в хату поряд з нами
Із лютого вселилася війна…

Не можна говорити про ненависть
У День святий, тому душа німа…

Ольга Шейх

[Свідомий]

ЧУЄШ, ВЕСНО?

Чуєш, весно, дай мені натхнення,
Щоб забути всі сумні роки!
Щоб в моїх пошарпаних кишенях
Не носити стислі кулаки.
Щоб вдихати знов на повні груди
Вітер перемоги та надій.
Щоб стрічались по дорозі люди
З посмішкою радості і мрій.

Чуєш, весно, дай мені наснаги.
Розбуди у мертвому живе.
Досхочу напитись після спраги,
Витісните болісне й лихе.
Розігріти в сонячних світанках
Вимерзле за зиму і війну.
Не губитись більше в обіцянках,
А почати жити наяву.

Все, до чого прагну та бажаю,
Аби серце квітло, як колись…
Щоб розбиті межі мого краю
По колишніх лініях зійшлись…
Щоб хрести закінчились у полі,
Там, де синьо-жовті прапори….
Щоб не смерть робила з нас героїв…
Чуєш, весно, досить вже війни…

Ольга Шейх

[Свідомий]

“Втомилась я” - душа сказала.
Сказало серце: “Сил нема."
До них надія вмить примчала:
“Тримайтесь, друзі, я жива.”
“Який же біль” - сказало серце,
Душа сказала: “Всьому край.”
Та тільки віра не здається:
“Удар тримай, не відступай.”
Душа спитала: “Що ж робити?”
Спитало серце: “Вихід де?”
Любов відповіла: “Любити
Життя. Воно у вас одне.”
Душа відразу підібралась
І серце палко стугонить.
Печалі місця не дісталось,
Всі негаразди зникли вмить.
Коли душа не зна, як жити,
А серце скніє від оков,
Не забувайте: є на світі
НАДІЯ, ВІРА І ЛЮБОВ!.
Анатолій Лазаренко