Все точки над і.О Рождестве

[Свідомий]

"Свята, іменини - все це по-старому"

Нині чомусь вважають, що більшовики, захопивши владу, одразу все заборонили - і релігійні свята, і Різдво, і різдвяну ялинку. Це не так. У радянських календарях аж до 1929 року релігійні празники позначалися червоним - це неробочі дні.

Зокрема, після Різдва вихідними були 25 і 26 грудня. Натомість "народні" 7 і 13 січня - дні робочі.

Використання старого чи нового календаря перетворилося на такий собі індикатор ставлення до червоної влади: святкування "старого" Нового року набуло відтінку своєрідної політичної фронди.

Тож поки київські симпатики більшовиків святкували 1-го січня офіційний Новий рік - збиралися в клубах комуністів чи профспілкових установах, що в Палаці праці на Володимирській, 33 (нині там СБУ) і співали "Інтернаціонал", - пересічні городяни постилися, готувалися до "істинного Різдва" 7 січня й очікували "справжній Новий рік" 13 січня.

Академік Сергій Єфремов, мешканець Гоголівської вулиці в Києві, занотував у щоденнику: "Перше празникова суєта була тільки два тижні, а тепер мало не цілий місяць: і по-новому, і по-старому, - без кінця тягнеться... Свята, іменини - все це, по старій традиції, святкують по-старому".

Отже, значна частина киян вельми скептично ставилися до григоріанського календаря.

Саме в 1920-ті роки святкування "старого Нового року" набуло неабиякої популярності - насамперед, у середовищі непманів (торгівці, які заробляли гроші у 20-х років під час нетривалої ринкової Нової економічної політики більшовиків). Ця грошовита публіка "запалювала" в кабаках з купецьким розмахом, не шкодуючи грошей і не ховаючись, оскільки влада не карала за дотримання "старорежимного" календаря.

Та коли за кілька років почали згортати НЕП, Новий рік за старим стилем оголосили… святом непманів. І саме тоді почався лютий наступ на його святкування, а також його центральні страви - ікру й салат "Олів'є".

Зі згортанням НЕПу з'ясувалося, що старорежимні свята користуються симпатією значної частини населення. І не лише старої інтелігенції. Певні підприємства й установи примудрялися "відгуляти" Новий рік двічі - за григоріанським, а тоді за юліанським календарем. Приміром, деякі музеї не працювали і 1-го, і 13 січня.

[Свідомий]

Безрезультатні карнавали

До григоріанського календаря привчали також дітей. У школах 1 січня влаштовували новорічні ранки: силами учнів готували театральні вистави, тексти яких ще восени затверджували в Губліті - губернській цензурі.

Йшлося про ідеологізовані спектаклі, в яких протистояння старого і нового років подавалося крізь призму класової боротьби. Новий рік, головний герой, якого підтримували комсомольці, червоноармійці й робітники, одержував переконливу перемогу над Старим роком, що уособлював капіталіста - Старий рік тікав з країни.

Попервах червона влада не скасувала релігійні свята, а лише намагалася замінити їх подібними своїми. Наприклад, у 1922 році, що наступив, виникла ідея "комсомольського Різдва" - звісно, за новим календарем.

Комсомольці виступали з доповідями, викриваючи "попівське Різдво", влаштовували карикатурні судові процеси над чучелами священиків, організовували вуличні карнавали, костюмовані учасники яких сатирично зображували ченців, різдвяну гуску, чортів, богів тощо, а також несли опудала ідеологічних ворогів - білогвардійців, куркулів, представників світового імперіалізму.

Апофеозом тих походів було публічне спалювання опудал у вогнищах на міських площах.

"Комсомольське Різдво" зазвичай тривало два тижні - з 25 грудня до 7 січня. Інколи - до 14 січня. То були непрості для вірян дні через постійні чутки, що активісти вриватимуться в церкви й будинки та влаштовуватимуть погроми.

Насправді в будинки ніхто не вривався, натомість комсомольці похвалялися, що в кількох церквах зірвали богослужіння.

Лише 1929 року влада переконалася, що підміна традиційних свят новими, попри всю їхню атракційність, не дає бажаного результату. Тож заборонили "попівське Різдво" разом з ялинкою, а "комсомольське Різдво" скасували.

Відтоді зимові свята набули геть іншого вигляду