Российское производство ракет и дронов сейчас на пике, удары будут продолжаться — Буданов
"Они полностью выполняют, а очень часто и перевыполняют планы", — сказал глава ГУР МО в интервью "Суспільному".
По его словам, это достижение самих россиян, так как к производству дронов и ракет ни Иран, ни Северная Корея никакого отношения не имеют.
На вопрос, можно ли ожидать, что удары по объектам энергетики останутся позади, Буданов ответил: "Нет, они будут продолжаться".
Война
Модератор: Варрон
Re: Война
Дорогий народе України! Цим постом офіційно повідомляю, що я склав тобі присягу і дав клятву десантника. Тобто завершив свою БЗВП. Готовий поділитися деякими враженнями неофіта, але наголошую, що вони стосуються тільки мого досвіду у навчальному таборі 95-ї бригади при 199 навчальному центрі ДШВ. Про інші говорити не буду, бо не знаю.
Вчать добре. Все, що стосується реальної підготовки до бойових дій – справді добре. Після цих майже двох місяців ніхто не може сказати, що їде в зону бойових дій непідготовлений. Стрільба, такмед, протидія дронам, РЕБ, робота групами, інженерка, топографія, зв’язок.... Все ґрунтовно настільки, наскільки це дозволяють обставини. Безперечно, меж для вдосконалення нема. Але після БЗВП для вдосконалення є ще злагодження в бригаді, де буде практична підготовка, але вже на місці подальшої служби з місцевими інструкторами.
Хороша підготовка це, в першу чергу, хороші інструктори. 90% моїх – люди з реальним бойовим досвідом. Тому те, що вони викладають було максимально практичним. Їхній воєнний досвід не завжди корелюється з написаним в теоретичних лекціях, але про це теж попереджають. Інструкторів замало на таку кількість курсантів. Вони не мають часу повноцінно видихнути і відновитися. У них купа своїх затягів, а їхня зарплата не сильно відрізняється від моєї курсантської. Але кожен з них має що розказати, показати і найголовніше – готовий навчити.
Правда навчити можна тих, хто готовий вчитися. А частина мобілізованих такого бажання не виявляє. Люди махають рукою на свою підготовку буквально зі словами: “Та нахєр воно мені треба”. Частково проблема в елементарних лінощах. Але не в останню чергу грає роль те, що більшість опинилися в навчальному центрі не з власної волі.
Кожен мобілізований має свою історію, згідно з якою саме його мобілізація – акт найвищої державної несправедливості. Найчастіше ці історії не проходять випробування фактчекінгом. Але є і випадки, коли ТЦК мобілізує чоловіків, ігноруючи документи про право на відстрочку. І коли ці документи приходять в частину, то їх, зрозуміло, списують. Але це вже некомплект в бригаді, витрачений час і Слон ФМ (сарафанне радіо), яке швидко понесе цю історію про несправедливість ТЦК далі серед цивільних.
З мобілізацією треба щось робити. Так, зараз багато теоретизувань про те, що ми можемо і мусимо змінити і реформувати цю систему. Але питання про те, чи можна міняти паливний шланг у машини, яка їде на повному ходу, залишається відкритим. І це шахова "рогатка": нинішні методи ТЦК багатьох не задовольняють, але якщо спробувати все перебудувати, то є великий ризик взагалі зупинити процес мобілізації з негайними наслідками на фронті. І постане гамлетівське питання: що тоді більше лякатиме суспільство: методи ТЦК чи обвал фронту?
Зрозуміло, що люди, які потрапляють в армію попри своє бажання, мають низьку мотивацію. Але не нульову. Достатньо багато з них приймають факт служби і розуміють, що тепер вони частина великої інституції. Це не завжди стимулює охоту до навчання, але дає готовність приймати армійські правила.
Хоча іноді необхідність коритися цим правилам викликає парадоксальну реакцію. От чесно, кілька разів стикався з тим, що доречні вимоги дисципліни (пошикуватися, дійти кудись строєм, вчасно прийти на місце, чи вчасно зібратися і вийти на плац) викликають обурення зі словами: «Ми не в Росії! Це якась диктатура! Україна – вільна країна».
Добре, звісно, що люди Росію автоматично ставлять в своїй уяві як приклад тоталітаризму. Але погано, що необхідний для колективного виживання рівень колективної дисципліни нівелюється у декого анархічним уявленням про свободу.
Але це не критична історія. Мотивацію можна підняти. Так само, як і відразу розвіяти у новобранців більшість міфів про армію. Хоча тут збройні сили мають куди рости. Цю роботу з мобілізованими мали би проводити люди зі служби ППП (психологічна підтримка персоналу). Тільки вони зайняті розслідуваннями СЗЧ, яке на них повісили.
На кожен випадок самовільного залишення частини заводиться справа і в армії має відбутися розслідування, за результатами чого хтось має бути покараний. І тому ППП замість підтримувати мобілізованих, сидять і строчать величезні звіти. Це забирає більшість їхнього робочого часу і плодить тонни непотрібного документообігу. Була недавно спроба зняти з них ці детективно-бюрократичні функції, але не вийшло. Тому мотивація курсантів ще почекає.
СЗЧ в навчальних центрах – це теж проблема, яку озвучують і з якою намагаються боротися. Станом на зараз мені виглядає, що основна причина СЗЧ полягає в способі мобілізації і відчутті несправедливості процесу. Це раз. Але є і не такі очевидні причини. Наприклад драконівські обмеження курсантам в навчальних центрах користуватися телефонами. Це викликає обурення солдатів. Бо якщо ми тут, щоб захищати в першу чергу свої сім'ї, як нам пояснюють, то важливо підтримувати контакт з сім'ями і знати, що з ними все гаразд. Але ми позбавлені регулярного спілкування з ними. Ми не знаємо, що з сім'ями після ночі обстрілів, а сім'ї не знають, що з нами. Це викликає нервову реакцію, обурення, хвилювання і як наслідок – можливе СЗЧ. Знаю про такі випадки.
Ще одним нюансом є неможливість контролювати своє життя і трохи його передбачати. Зрозуміло, що на те вона і армія)) Але нічого не станеться, якщо курсант знатиме, які в нього заняття цього тижня. Відповідно він знатиме, чи йому одягатися легко для довгих переходів, чи він сидітиме тепло вбраний на теоретичних лекціях. Гарно, коли курсант знає, коли у нього нічні заняття, а коли треба готуватися встати раніше. Від цього знання обороноздатність країни не постраждає, зате солдати не будуть зайвий раз переохолоджуватися/перегріватися і як наслідок – захворівати.
Або інший приклад. Кожен курсант ДШВ має пройти психологічну смугу перешкод. Це така ініціація, своєрідна посвята в десантники, після чого нам мають видати шеврони, які ти тепер можеш носити по праву. І от ми встали о 4 ранку. Пройшли 4 кілометри в повній викладці. Подолали смугу перешкод. Повернулися пішки 4 кілометри назад, чорні від диму як чорти, втомлені, але шалено городі собою і в піднесеному настрої, очікуючи урочистого вручення шевронів. Але замість цього увечері нас повели на нічні інженерні навчання. А шеврони сказали видадуть десь потім. І в один момент все піднесення і гордість курсантів за себе змило в трубу злості на командирів і армію, яка раптово змінює правила по ходу гри і через це по-дурному втратила прекрасний момент створити в людей хорошу емоцію з прив'язкою до ЗСУ. От правда, дві години нічних інженерних занять були того не варті.
Чи, до прикладу, медична допомога курсантам в таборі. Це окремий біль (в буквальному сенсі), з яким щось треба терміново робити. Мене чаша сія минула, слава богу, і я відбився двома несерйозними нападами застуди. Але не всі такі везунчики, як я.
Так, деякі моменти вибішують. Але їхній негатив урівноважується позитивом від кількості справжніх людей біля мене і їхньої сумлінної роботи. Деколи просто на морально-вольових. Тобто все завдяки колективу, який навколо. Завдяки інструкторам, старшинам, сержантам, офіцерам. Я радий тут бути і познайомитися з усіма ними. Без винятків. Це унікальний досвід – саме в такий спосіб пізнати свою країну, її людей і бути частиною захисту тих і того, що мені найцінніше.
Якщо ви дочитали аж сюди, то от вам бонусом два правила, які я осягнув за ці 2 місяці. Правило перше: в армії нема поняття "не встиг", "не зміг", "не знав", "загубив", "не зрозумів", "пропало".... В армії є одне слово на всі ці випадки – "проїбав".
Звідси випливає правило номер два: "Проїбав = убило". Якщо ти не тренувався, втратив зброю, не чистив її, запізнився на точку і так далі – ризикуєш життям. Своїм і своїх побратимів. Тебе просто вб'є. Тому ми вчимося і стараємося не проїбати. Ви теж тут старайтеся)))
Бо як любить жартувати мій взводний: "Армія – це моя сім'я. Може деколи неблагополучна, але вона моя! І я її люблю. Бо вона моя!" )))
Вадим Карпіяк.
Вчать добре. Все, що стосується реальної підготовки до бойових дій – справді добре. Після цих майже двох місяців ніхто не може сказати, що їде в зону бойових дій непідготовлений. Стрільба, такмед, протидія дронам, РЕБ, робота групами, інженерка, топографія, зв’язок.... Все ґрунтовно настільки, наскільки це дозволяють обставини. Безперечно, меж для вдосконалення нема. Але після БЗВП для вдосконалення є ще злагодження в бригаді, де буде практична підготовка, але вже на місці подальшої служби з місцевими інструкторами.
Хороша підготовка це, в першу чергу, хороші інструктори. 90% моїх – люди з реальним бойовим досвідом. Тому те, що вони викладають було максимально практичним. Їхній воєнний досвід не завжди корелюється з написаним в теоретичних лекціях, але про це теж попереджають. Інструкторів замало на таку кількість курсантів. Вони не мають часу повноцінно видихнути і відновитися. У них купа своїх затягів, а їхня зарплата не сильно відрізняється від моєї курсантської. Але кожен з них має що розказати, показати і найголовніше – готовий навчити.
Правда навчити можна тих, хто готовий вчитися. А частина мобілізованих такого бажання не виявляє. Люди махають рукою на свою підготовку буквально зі словами: “Та нахєр воно мені треба”. Частково проблема в елементарних лінощах. Але не в останню чергу грає роль те, що більшість опинилися в навчальному центрі не з власної волі.
Кожен мобілізований має свою історію, згідно з якою саме його мобілізація – акт найвищої державної несправедливості. Найчастіше ці історії не проходять випробування фактчекінгом. Але є і випадки, коли ТЦК мобілізує чоловіків, ігноруючи документи про право на відстрочку. І коли ці документи приходять в частину, то їх, зрозуміло, списують. Але це вже некомплект в бригаді, витрачений час і Слон ФМ (сарафанне радіо), яке швидко понесе цю історію про несправедливість ТЦК далі серед цивільних.
З мобілізацією треба щось робити. Так, зараз багато теоретизувань про те, що ми можемо і мусимо змінити і реформувати цю систему. Але питання про те, чи можна міняти паливний шланг у машини, яка їде на повному ходу, залишається відкритим. І це шахова "рогатка": нинішні методи ТЦК багатьох не задовольняють, але якщо спробувати все перебудувати, то є великий ризик взагалі зупинити процес мобілізації з негайними наслідками на фронті. І постане гамлетівське питання: що тоді більше лякатиме суспільство: методи ТЦК чи обвал фронту?
Зрозуміло, що люди, які потрапляють в армію попри своє бажання, мають низьку мотивацію. Але не нульову. Достатньо багато з них приймають факт служби і розуміють, що тепер вони частина великої інституції. Це не завжди стимулює охоту до навчання, але дає готовність приймати армійські правила.
Хоча іноді необхідність коритися цим правилам викликає парадоксальну реакцію. От чесно, кілька разів стикався з тим, що доречні вимоги дисципліни (пошикуватися, дійти кудись строєм, вчасно прийти на місце, чи вчасно зібратися і вийти на плац) викликають обурення зі словами: «Ми не в Росії! Це якась диктатура! Україна – вільна країна».
Добре, звісно, що люди Росію автоматично ставлять в своїй уяві як приклад тоталітаризму. Але погано, що необхідний для колективного виживання рівень колективної дисципліни нівелюється у декого анархічним уявленням про свободу.
Але це не критична історія. Мотивацію можна підняти. Так само, як і відразу розвіяти у новобранців більшість міфів про армію. Хоча тут збройні сили мають куди рости. Цю роботу з мобілізованими мали би проводити люди зі служби ППП (психологічна підтримка персоналу). Тільки вони зайняті розслідуваннями СЗЧ, яке на них повісили.
На кожен випадок самовільного залишення частини заводиться справа і в армії має відбутися розслідування, за результатами чого хтось має бути покараний. І тому ППП замість підтримувати мобілізованих, сидять і строчать величезні звіти. Це забирає більшість їхнього робочого часу і плодить тонни непотрібного документообігу. Була недавно спроба зняти з них ці детективно-бюрократичні функції, але не вийшло. Тому мотивація курсантів ще почекає.
СЗЧ в навчальних центрах – це теж проблема, яку озвучують і з якою намагаються боротися. Станом на зараз мені виглядає, що основна причина СЗЧ полягає в способі мобілізації і відчутті несправедливості процесу. Це раз. Але є і не такі очевидні причини. Наприклад драконівські обмеження курсантам в навчальних центрах користуватися телефонами. Це викликає обурення солдатів. Бо якщо ми тут, щоб захищати в першу чергу свої сім'ї, як нам пояснюють, то важливо підтримувати контакт з сім'ями і знати, що з ними все гаразд. Але ми позбавлені регулярного спілкування з ними. Ми не знаємо, що з сім'ями після ночі обстрілів, а сім'ї не знають, що з нами. Це викликає нервову реакцію, обурення, хвилювання і як наслідок – можливе СЗЧ. Знаю про такі випадки.
Ще одним нюансом є неможливість контролювати своє життя і трохи його передбачати. Зрозуміло, що на те вона і армія)) Але нічого не станеться, якщо курсант знатиме, які в нього заняття цього тижня. Відповідно він знатиме, чи йому одягатися легко для довгих переходів, чи він сидітиме тепло вбраний на теоретичних лекціях. Гарно, коли курсант знає, коли у нього нічні заняття, а коли треба готуватися встати раніше. Від цього знання обороноздатність країни не постраждає, зате солдати не будуть зайвий раз переохолоджуватися/перегріватися і як наслідок – захворівати.
Або інший приклад. Кожен курсант ДШВ має пройти психологічну смугу перешкод. Це така ініціація, своєрідна посвята в десантники, після чого нам мають видати шеврони, які ти тепер можеш носити по праву. І от ми встали о 4 ранку. Пройшли 4 кілометри в повній викладці. Подолали смугу перешкод. Повернулися пішки 4 кілометри назад, чорні від диму як чорти, втомлені, але шалено городі собою і в піднесеному настрої, очікуючи урочистого вручення шевронів. Але замість цього увечері нас повели на нічні інженерні навчання. А шеврони сказали видадуть десь потім. І в один момент все піднесення і гордість курсантів за себе змило в трубу злості на командирів і армію, яка раптово змінює правила по ходу гри і через це по-дурному втратила прекрасний момент створити в людей хорошу емоцію з прив'язкою до ЗСУ. От правда, дві години нічних інженерних занять були того не варті.
Чи, до прикладу, медична допомога курсантам в таборі. Це окремий біль (в буквальному сенсі), з яким щось треба терміново робити. Мене чаша сія минула, слава богу, і я відбився двома несерйозними нападами застуди. Але не всі такі везунчики, як я.
Так, деякі моменти вибішують. Але їхній негатив урівноважується позитивом від кількості справжніх людей біля мене і їхньої сумлінної роботи. Деколи просто на морально-вольових. Тобто все завдяки колективу, який навколо. Завдяки інструкторам, старшинам, сержантам, офіцерам. Я радий тут бути і познайомитися з усіма ними. Без винятків. Це унікальний досвід – саме в такий спосіб пізнати свою країну, її людей і бути частиною захисту тих і того, що мені найцінніше.
Якщо ви дочитали аж сюди, то от вам бонусом два правила, які я осягнув за ці 2 місяці. Правило перше: в армії нема поняття "не встиг", "не зміг", "не знав", "загубив", "не зрозумів", "пропало".... В армії є одне слово на всі ці випадки – "проїбав".
Звідси випливає правило номер два: "Проїбав = убило". Якщо ти не тренувався, втратив зброю, не чистив її, запізнився на точку і так далі – ризикуєш життям. Своїм і своїх побратимів. Тебе просто вб'є. Тому ми вчимося і стараємося не проїбати. Ви теж тут старайтеся)))
Бо як любить жартувати мій взводний: "Армія – це моя сім'я. Може деколи неблагополучна, але вона моя! І я її люблю. Бо вона моя!" )))
Вадим Карпіяк.
Re: Война
На Черниговщине и Днепропетровщине объявили обязательную эвакуацию
Как сообщили в Черниговской ОВА, принято решение об обязательной эвакуации из 14 пограничных сел. Речь идет о Новгород-Северской, Семеновской, Сновской и Городнянской общинах.Несмотря на реальную угрозу и ежедневные обстрелы, там до сих пор живет 300 человек.
Также объявлена обязательная эвакуация из более чем 40 сел Синельниковского района Днепропетровской области. Эвакуация будет проводиться в течение 30 дней. Транзитным пунктом определено село Волосское, Днепровского района, сообщили в Покровской общине.Re: Война
Топ спецопераций СБУ за 2025 годВраг получал сильные и точные удары там, где этого не ожидал.
«Паутина» всего за несколько часов СБУ поразила 41 самолет, потери врага составили более $7 млрд.Новороссийск: «Sub Sea Baby» отправили по курсу крейсера «Москва» подлодку класса «Варшавянка». Третий удар по Крымскому мосту продолжил серию знаковых ударов СБУ и серьезно повредил его опорные конструкции. Дальнобойные удары по НПЗ в глубоком тылу РФ сократили экспорт нефти более чем на 30%. На миллиарды долларов была уничтожена техника агрессора – как на фронте, так и в глубоком тылу.Re: Война
Написав статтю, але оскільки вона досить велика розбив її на дві частини. Тут перша.
Капітуляція чи перемога: математика вибору.
Анатолій Ткачук
Частина 1
Отже Україна знаходиться в ситуації, коли її вперто примушують до нібито миру, який насправді є прихованою версією «легкої капітуляції». Більшість притомних українців і думаю, що і європейців добре розуміють, що після «легкої капітуляції» за якийсь час прийде пора остаточної капітуляції. Проте це мало хвилює Трампа і напевне у Зеленського нема козирів, аби протистояти такому фіналу.
Напевне головною причиною такої ситуації є слабша позиція українського війська на фронті, просування російських військ, тотальні удари росії по нашим тилам і звичайно корупційні скандали, які дуже підкосили верхголовкома.
Українці стоять зараз перед дилемою: зупинити війну будь-якими способами і спробувати до наступного вторгнення поправити свої спроможності, що можливо спасе від капітуляції на дуже поганих умовах; боротись далі, спираючись на допомогу Європи і сподіваючись, що росія не витримає такої довгої війни і тоді можливий більш тривалий мир і на кращих умовах; ну і просто капітулювати на умовах росії, які не змінюються від часів Стамбулу і початку СВО.
Зрозуміло, що остання версія точно не підходить ні за яких умов, оскільки це означатиме в короткостроковій перспективі загибель сотень тисяч українців, які боролись з русскімі зі зброєю в руках, в середньостроковій перспективі це загибель мільйонів, в більш тривалій – повне зникнення української нації на завжди.
Тому потрібно визначатись: боротись до бажаної перемоги чи йти на американо-російську версію легкої капітуляції.
Потрібно все досить швидко, але досить з великою вірогідністю правильності порахувати варіанти.
Що означатиме зараз версія «легкої капітуляції», якщо ці озвучені 20 пунктів не будуть ще більше посиленими вимогами саме до України!
1. Ми остаточно втрачаємо 120 - 150 тисяч квадратних кілометрів території і десь під 7-8 мільйонів населення(це оцінка, зараз складно зрозуміти скільки населення на окупованих територіях, але цифра може бути приблизно такою, враховуючи можливу міграцію і втрати чоловічого населення на війні)
2. Лінія розмежування по фронту, плюс кордон з росією і білоруссю складатиме близько 3000 км. Відтак повністю не придатна для використання для економічного розвитку та проживання людей територія, яка буде замінованою, обладнаною траншеями, пастками і т.п. складатиме 3000 км Х 5 км = 15 тисяч квадратних кілометрів.
3. Територія найбільшої небезпеки – 30 км додає ще 3000 Х 30 – 15000 = 75 000 кв. км.
Це означатиме, що територія України замість 605 тисяч кв.км складатиме 605 – 165 = 440 тисяч кв. км., при цьому територія де може розвиватись економіка буде ще меншою 440 – 75 = 365 тисяч кв. км. Україна з розряду великих країн Європи переміщається у розряд середніх за територією і дуже слабких за економікою.
4. Економіка. Україна втратила і при не поверненні окупованих територій не відновить основну металургійну, хімічну промисловість, важке машинобудування, кораблебудування. Взагалі без дешевого власного металу з відновленням індустрії буде погано. Втрата значних територій для сільськогосподарського виробництва, втрата поливних земель суттєво змінить структура агросектору, а проблеми з південними портами ускладнює експорт аграрної продукції, яка є основним джерелом валютних надходжень. Втрата ВВП оцінюється приблизно в третину довоєнного рівня і не може бути швидко компенсованою іншими секторами.
5. Безпека. Отримання перепочинку між вторгненнями, потребуватиме від нас утримання боєздатної армії принаймі в 800 тисяч особового складу, створення оборонних рубежів по периметру в 3000 км, утримання досить значної кількості авіації та ракетних військ(якщо це нам буде дозволено угодою), що потребуватиме значних видатків бюджету, надходження до якого будуть не значними через скорочення економіки.
Утримання боєздатної армії та відновлення економіки впродовж не менше 10 - 15 років потребуватиме значної зовнішньої підтримки, яку може надати лише Європейський Союз.
Проміжні висновки:
Позитиви:
Легка версія капітуляції, яка пропонується Україні американцями, за умови її сприйняття іншими гравцями, може зберегти Україну, як державу з обмеженим суверенітетом; відбудувати свою економіку; посилити армію і загалом дати час на підготовку до наступного російського вторгнення.
Це можливо при збереженні внутрішньо української єдності, формування ефективної влади, інтеграції в ЄС, та отримання від ЄС значної підтримки.
Ризики:
Росія не погодиться на легку версію і ніякого припинення війни не буде.
При реалізації плану миру, під час виборів росія спровокує внутрішнє протистояння і здійснить нове вторгнення з урахуванням минулих прорахунків, сконцентрує сили на одному двох напрямах, провалить фронт і завершить ліквідацію України, як держави.
Українці не використають паузу для посилення, знову оберуть популістів чи лоялістів до росії і нас чекає уже не військове жорстке захоплення, а поглинання економічного, культурного, духовного та політичного характеру. Наслідки будуть такі ж як при жорсткому, але розтягнуті в часі.
Застереження для подумати: чи є в росії сили для окупації всієї України військовим шляхом? Теоретично радше так ніж ні, але практично навряд. Для охоплення ще 400 тисяч квадратних кілометрів території де більшість населення вороже налаштоване, потрібно багато гарнізонів. Напевне кількість окупаційних військ має бути порядку 1,5 мільйони. Не факт, що росія може це потягнути , адже це вимагатиме нарощування всієї армії до понад 2 млн осіб з усіма наслідками для російської економіки.
На фото карта з книги Дугіна основи геополіті 1997 року. Плани росії щодо України є давніми.
Капітуляція чи перемога: математика вибору.
Анатолій Ткачук
Частина 1
Отже Україна знаходиться в ситуації, коли її вперто примушують до нібито миру, який насправді є прихованою версією «легкої капітуляції». Більшість притомних українців і думаю, що і європейців добре розуміють, що після «легкої капітуляції» за якийсь час прийде пора остаточної капітуляції. Проте це мало хвилює Трампа і напевне у Зеленського нема козирів, аби протистояти такому фіналу.
Напевне головною причиною такої ситуації є слабша позиція українського війська на фронті, просування російських військ, тотальні удари росії по нашим тилам і звичайно корупційні скандали, які дуже підкосили верхголовкома.
Українці стоять зараз перед дилемою: зупинити війну будь-якими способами і спробувати до наступного вторгнення поправити свої спроможності, що можливо спасе від капітуляції на дуже поганих умовах; боротись далі, спираючись на допомогу Європи і сподіваючись, що росія не витримає такої довгої війни і тоді можливий більш тривалий мир і на кращих умовах; ну і просто капітулювати на умовах росії, які не змінюються від часів Стамбулу і початку СВО.
Зрозуміло, що остання версія точно не підходить ні за яких умов, оскільки це означатиме в короткостроковій перспективі загибель сотень тисяч українців, які боролись з русскімі зі зброєю в руках, в середньостроковій перспективі це загибель мільйонів, в більш тривалій – повне зникнення української нації на завжди.
Тому потрібно визначатись: боротись до бажаної перемоги чи йти на американо-російську версію легкої капітуляції.
Потрібно все досить швидко, але досить з великою вірогідністю правильності порахувати варіанти.
Що означатиме зараз версія «легкої капітуляції», якщо ці озвучені 20 пунктів не будуть ще більше посиленими вимогами саме до України!
1. Ми остаточно втрачаємо 120 - 150 тисяч квадратних кілометрів території і десь під 7-8 мільйонів населення(це оцінка, зараз складно зрозуміти скільки населення на окупованих територіях, але цифра може бути приблизно такою, враховуючи можливу міграцію і втрати чоловічого населення на війні)
2. Лінія розмежування по фронту, плюс кордон з росією і білоруссю складатиме близько 3000 км. Відтак повністю не придатна для використання для економічного розвитку та проживання людей територія, яка буде замінованою, обладнаною траншеями, пастками і т.п. складатиме 3000 км Х 5 км = 15 тисяч квадратних кілометрів.
3. Територія найбільшої небезпеки – 30 км додає ще 3000 Х 30 – 15000 = 75 000 кв. км.
Це означатиме, що територія України замість 605 тисяч кв.км складатиме 605 – 165 = 440 тисяч кв. км., при цьому територія де може розвиватись економіка буде ще меншою 440 – 75 = 365 тисяч кв. км. Україна з розряду великих країн Європи переміщається у розряд середніх за територією і дуже слабких за економікою.
4. Економіка. Україна втратила і при не поверненні окупованих територій не відновить основну металургійну, хімічну промисловість, важке машинобудування, кораблебудування. Взагалі без дешевого власного металу з відновленням індустрії буде погано. Втрата значних територій для сільськогосподарського виробництва, втрата поливних земель суттєво змінить структура агросектору, а проблеми з південними портами ускладнює експорт аграрної продукції, яка є основним джерелом валютних надходжень. Втрата ВВП оцінюється приблизно в третину довоєнного рівня і не може бути швидко компенсованою іншими секторами.
5. Безпека. Отримання перепочинку між вторгненнями, потребуватиме від нас утримання боєздатної армії принаймі в 800 тисяч особового складу, створення оборонних рубежів по периметру в 3000 км, утримання досить значної кількості авіації та ракетних військ(якщо це нам буде дозволено угодою), що потребуватиме значних видатків бюджету, надходження до якого будуть не значними через скорочення економіки.
Утримання боєздатної армії та відновлення економіки впродовж не менше 10 - 15 років потребуватиме значної зовнішньої підтримки, яку може надати лише Європейський Союз.
Проміжні висновки:
Позитиви:
Легка версія капітуляції, яка пропонується Україні американцями, за умови її сприйняття іншими гравцями, може зберегти Україну, як державу з обмеженим суверенітетом; відбудувати свою економіку; посилити армію і загалом дати час на підготовку до наступного російського вторгнення.
Це можливо при збереженні внутрішньо української єдності, формування ефективної влади, інтеграції в ЄС, та отримання від ЄС значної підтримки.
Ризики:
Росія не погодиться на легку версію і ніякого припинення війни не буде.
При реалізації плану миру, під час виборів росія спровокує внутрішнє протистояння і здійснить нове вторгнення з урахуванням минулих прорахунків, сконцентрує сили на одному двох напрямах, провалить фронт і завершить ліквідацію України, як держави.
Українці не використають паузу для посилення, знову оберуть популістів чи лоялістів до росії і нас чекає уже не військове жорстке захоплення, а поглинання економічного, культурного, духовного та політичного характеру. Наслідки будуть такі ж як при жорсткому, але розтягнуті в часі.
Застереження для подумати: чи є в росії сили для окупації всієї України військовим шляхом? Теоретично радше так ніж ні, але практично навряд. Для охоплення ще 400 тисяч квадратних кілометрів території де більшість населення вороже налаштоване, потрібно багато гарнізонів. Напевне кількість окупаційних військ має бути порядку 1,5 мільйони. Не факт, що росія може це потягнути , адже це вимагатиме нарощування всієї армії до понад 2 млн осіб з усіма наслідками для російської економіки.
На фото карта з книги Дугіна основи геополіті 1997 року. Плани росії щодо України є давніми.
Re: Война
Причастны к ракетным ударам по Украине. На кубани взорвался КамАЗ с российскими военными — ГУР
В городе кореневске краснодарского края рф взорвался военный КамАЗ 47-й ракетной бригады россии, которая причастна к ударам по населению Украины.
По данным ГУР, взрыв произошел утром 26 декабря 2025 года примерно в 07.40 на въезде к месту дислокации 47-й ракетной бригады 8-й армии южного военного округа вооруженных сил рф. Российские военные понесли потери.
Как отметили в ГУР, солдаты и офицеры 47-й ракетной бригады непосредственно причастны к ракетным ударам по территории Украины и военным преступлениям против мирного населения.
В городе кореневске краснодарского края рф взорвался военный КамАЗ 47-й ракетной бригады россии, которая причастна к ударам по населению Украины.
По данным ГУР, взрыв произошел утром 26 декабря 2025 года примерно в 07.40 на въезде к месту дислокации 47-й ракетной бригады 8-й армии южного военного округа вооруженных сил рф. Российские военные понесли потери.
Как отметили в ГУР, солдаты и офицеры 47-й ракетной бригады непосредственно причастны к ракетным ударам по территории Украины и военным преступлениям против мирного населения.
Re: Война
Дуже сильно ріже вухо побажання миру. Це якось так, ніби ти хворий на рак, а тобі бажають не одужання, а щоб ти менше перед смертю страждав.
Мир без перемоги для нашої країни – це та сама смерть, тільки розтягнута у часі і трошки лайтовіша. Всі серйозні аналітики, українські і закордонні сходяться в одному: ціль путіна і росії не Донецька область і визнання Криму, а ВСЯ Україна.
Поведінка окупантів на окупованих територіях показує, що буде з Україною в разі окупації – тотальний геноцид, заборона на українську мову і культуру, знищення, витіснення, або асиміляція місцевого населення і МАСОВЕ завезення на окуповані території етнічних росіян з росії.
У разі підписання миру і збереження російської держави в її сучасних кордонах, включно з нашими окупованими територіями, росія ОБОВ'ЯЗКОВО нападе знову. Бо завоювання всієї України – це мета, заради якої росія почала цю війну, понесла і продовжує нести катастрофічні економічні втрати. І росія НЕ МОЖЕ просто так нас відпустити після того, як втратила такі величезні ресурси на нашу окупацію.
Я розумію політиків, які говорять про мир. Вони думають категоріями виборів, а не категоріями виживання країни. Всі вони прекрасно упаковані і в разі, якщо проїб#ть країну продовжать жити своє найкраще життя десь в Іспанії, Ізраїлі чи Штатах.
Але ж не ми. Ми не виживемо, якщо буде мир без перемоги. Нам нікуди їхати. Тут поховані наші рідні. Тут наша земля. Тут ростуть наші діти. Ми не можемо просто кинути все і поїхати в засвіти.
Нам потрібен не мир, а перемога. Це не заклик воювати. Це заклик розплющити очі і подивитися вгору. Подивитися в лице неприємній правді: мир без перемоги – це передача війни нашим дітям. Бо ми усралися, не змогли і тепер за батька воюватиме син. Бо батько устал. Хотєл побить с сємьйой. Не народжений для війни. То обрав передати війну своєму сину.
Як би нам не хотілося закінчити війну, справжній мир можливий тільки після перемоги. Тільки після перемоги Україна буде ГАРАНТОВАНО відбудована. Обіцянки Трампа , що в Україні будуть в три рази більші зарплати – це такі самі обіцянки, як 4 тисячі доларів вчителям. НІХТО НІКОЛИ нам НІЧОГО не дасть. Єдиний шлях жити заможно після війни – перемогти росію і ДОБИТИСЯ від неї репарацій за всі знищені міста, вибитих людей, катування, зруйновану енергетику і засмічені мінами поля.
Тільки після ПЕРЕМОГИ можна ставити питання про відведення російських військ від наших кордонів. Ніякий мир не змусить росію прибрати з наших кордонів свої війська.
Бо як би нам не хотілося вірити, що президент підпише потужний мир, ми, хто має мізки, знаємо, що мирна угода пишеться в Москві. А значить, ніякий потужний мир нам не світить навіть в теорії.
І чим раніше ми всі приймемо реальність і почнемо працювати на перемогу, а не чекати від старих під@рів миру, тим більші шанси перемогти і зберегти себе, наш народ на своїй землі.
Тому прошу вас не бажати мені миру. Побажайте краще крові, поту і сліз. Бо тільки так здобуваються перемоги і ПРАВО НА ЖИТТЯ. Ніяк інакше
Serhii Marchenko
Мир без перемоги для нашої країни – це та сама смерть, тільки розтягнута у часі і трошки лайтовіша. Всі серйозні аналітики, українські і закордонні сходяться в одному: ціль путіна і росії не Донецька область і визнання Криму, а ВСЯ Україна.
Поведінка окупантів на окупованих територіях показує, що буде з Україною в разі окупації – тотальний геноцид, заборона на українську мову і культуру, знищення, витіснення, або асиміляція місцевого населення і МАСОВЕ завезення на окуповані території етнічних росіян з росії.
У разі підписання миру і збереження російської держави в її сучасних кордонах, включно з нашими окупованими територіями, росія ОБОВ'ЯЗКОВО нападе знову. Бо завоювання всієї України – це мета, заради якої росія почала цю війну, понесла і продовжує нести катастрофічні економічні втрати. І росія НЕ МОЖЕ просто так нас відпустити після того, як втратила такі величезні ресурси на нашу окупацію.
Я розумію політиків, які говорять про мир. Вони думають категоріями виборів, а не категоріями виживання країни. Всі вони прекрасно упаковані і в разі, якщо проїб#ть країну продовжать жити своє найкраще життя десь в Іспанії, Ізраїлі чи Штатах.
Але ж не ми. Ми не виживемо, якщо буде мир без перемоги. Нам нікуди їхати. Тут поховані наші рідні. Тут наша земля. Тут ростуть наші діти. Ми не можемо просто кинути все і поїхати в засвіти.
Нам потрібен не мир, а перемога. Це не заклик воювати. Це заклик розплющити очі і подивитися вгору. Подивитися в лице неприємній правді: мир без перемоги – це передача війни нашим дітям. Бо ми усралися, не змогли і тепер за батька воюватиме син. Бо батько устал. Хотєл побить с сємьйой. Не народжений для війни. То обрав передати війну своєму сину.
Як би нам не хотілося закінчити війну, справжній мир можливий тільки після перемоги. Тільки після перемоги Україна буде ГАРАНТОВАНО відбудована. Обіцянки Трампа , що в Україні будуть в три рази більші зарплати – це такі самі обіцянки, як 4 тисячі доларів вчителям. НІХТО НІКОЛИ нам НІЧОГО не дасть. Єдиний шлях жити заможно після війни – перемогти росію і ДОБИТИСЯ від неї репарацій за всі знищені міста, вибитих людей, катування, зруйновану енергетику і засмічені мінами поля.
Тільки після ПЕРЕМОГИ можна ставити питання про відведення російських військ від наших кордонів. Ніякий мир не змусить росію прибрати з наших кордонів свої війська.
Бо як би нам не хотілося вірити, що президент підпише потужний мир, ми, хто має мізки, знаємо, що мирна угода пишеться в Москві. А значить, ніякий потужний мир нам не світить навіть в теорії.
І чим раніше ми всі приймемо реальність і почнемо працювати на перемогу, а не чекати від старих під@рів миру, тим більші шанси перемогти і зберегти себе, наш народ на своїй землі.
Тому прошу вас не бажати мені миру. Побажайте краще крові, поту і сліз. Бо тільки так здобуваються перемоги і ПРАВО НА ЖИТТЯ. Ніяк інакше
Serhii Marchenko
Re: Война
В течение пяти дней Силы беспилотных систем ВСУ поразили 21 объект россиян Командующий СБС Роберт Бровди (Мадяр) сообщил, что удары наносились с 2-го по 7 января. В частности, были поражены:
предприятие "энергия" (елец, липецкая область рф) — оборонный завод по производству источников питания для ракет, был поражен 4 января;новокуйбышевский НПЗ (самарская область рф) — в ночь на 2 января; альметьевский нефтехаб (татарстан, рф) — комплекс первичной переработки сырой нефти, поражен в ночь на 2 января;афипский НПЗ (краснодарский край рф) — в ночь на 3 января; рязанский НПЗ (рязанская область рф) — 4 января;ярославский НПЗ (ярославская область рф) — в ночь на 6 января;кирово-чепецкий химкомбинат (кировская область рф) — производитель азотной кислоты и азотно-сульфатной смеси для взрывотехнической отрасли, поражен в ночь на 6 января;химкомбинат "дорогобуж" (смоленская область рф) — выпускает концентрированную азотную кислоту, которая используется для производства тротила, октогена, гексогена и других взрывчатых веществ, поражен в ночь на 6 января;нефтебаза "выползово" (старый оскол, белгородская область рф) — в ночь на 7 января. Также ведется "регулярная работа" по аэродромам и авиабазам россиян. Кроме того, атакованы объекты на оккупированных территориях.
Re: Война
УДАВКА ГЕОГРАФИИ: где спрятана игла Кащея
Мы все привыкли думать, что победа выглядит как голливудский блокбастер: взрывы, горящие порты, спецназ, высаживающийся на причалы. Но в реальности смерть диктатуры выглядит иначе. Она приходит в виде скучного таможенного инспектора в проливе шириной в пару километров.
Россия, возомнившая себя владычицей морей, забыла один маленький нюанс: у неё нет выхода в Мировой океан. Вообще. У неё есть только форточки, ключи от которых лежат в карманах стран НАТО. И эти форточки начинают закрываться.
ПОЧЕМУ БОМБИТЬ — ЭТО ПРОШЛЫЙ ВЕК
Разбомбить порт Новороссийска — это акт войны. Это картинка для пропаганды: «На нас напали, вставай страна огромная!» Это мобилизует.
А вот остановить ржавый танкер в датском проливе Эресунн для «проверки пожарной безопасности» — это рутина. Это унизительно, скучно и смертельно эффективно. Российский капитан будет орать про международное право, грозить Москвой и махать кулаками. А вежливый датский офицер просто покажет ему протокол: «У вас страховка фальшивая, сэр. Вы угрожаете экологии нашего Королевства. Глушите мотор, вставайте на якорь. Ждите. Год или два».
И Кремлю нечем крыть. Стрелять ракетами по Дании из-за того, что танкер не прошел техосмотр? Это гарантированное самоубийство об 5-ю статью НАТО. Им остается только бессильно выть на луну.
ЛОВУШКА «СЕРОЙ ЗОНЫ»
Самое смешное, что Россия сама засунула голову в эту петлю. Создав гигантский теневой флот из списанных помоек, Москва думала, что обхитрила систему.
«Мы будем возить нефть на корытах без флагов и западных страховок!» — радовались они.
«Отлично, — ответил Запад. — Значит, теперь это не коммерческие суда, а плавучий мусор. А с мусором мы делаем что? Утилизируем».
Теперь любой российский танкер — это легальная цель. Не военная, а экологическая. Их можно останавливать, досматривать, арестовывать и конфисковать, прикрываясь заботой о чистоте вод. И это гениально: дикарей, растоптавших право, бьют их же оружием — бюрократией и правилами.
БУТЫЛОЧНЫЕ ГОРЛЫШКА: КАРТА СМЕРТИ
Взгляните на карту. Это приговор.
1. Балтийская мышеловка (Датские проливы)
Около 60% российской нефти идет через узкие проливы между Данией и Швецией. Это территория НАТО. Дании достаточно просто ввести обязательную лоцманскую проводку и требование «зеленой» страховки. Нет страховки? Разворачивайся или стой под арестом. Балтика мгновенно превращается во внутреннее озеро Альянса, где российский флот плавает кругами, как рыбка в аквариуме.
2. Турецкий вентиль (Босфор и Дарданеллы)
Черноморская нефть заперта Турцией. Эрдоган — игрок сложный, но он понимает язык денег и силы. Как только страховые риски станут запредельными (а Запад умеет это делать), Анкара просто перестанет пускать «бомбы замедленного действия» в Стамбул. Рисковать своим мегаполисом ради путинских прибылей турки не будут.
3. Ла-Манш и Гибралтар
Даже если каким-то чудом танкер вырвется из Балтики, ему нужно пройти мимо Британии или Испании. И там его уже ждут.
НЕФТЯНОЙ ИНФАРКТ
Что будет, если перекрыть эти артерии? Многие думают: «Ну, перестанут качать нефть, подождут».
В том-то и дело, что нет. Нефтяная скважина в Сибири — это не водопроводный кран, который можно закрыть и уйти на выходные.
Если нефть некуда сливать, добычу приходится останавливать. В условиях вечной мерзлоты остановка скважины часто означает её смерть. Трубы перемерзают, парафин забивает систему. Чтобы запустить это заново, нужны миллиарды долларов и западные технологии, которых больше нет.
Блокада проливов — это не временная трудность. Это физическое уничтожение российской нефтедобычи. Это инфаркт экономики, после которого пациент уже не встанет.
ФИНАЛ БЛЕФА
Мы наблюдаем конец эпохи безнаказанности. Россия привыкла брать нахрапом, пугать и шантажировать. Но против географии и морского права у гопника нет приемов.
Танкеры будут останавливаться. Нефть будет конфисковываться. Деньги исчезнут. А по телевизору будут рассказывать про «очередную победу над здравым смыслом», пока страна медленно погружается в холодную, голодную реальность.
Дикарей нужно осаживать. И лучше всего это делают не бомбы, а закрытый шлагбаум на выходе из бухты.
Мы все привыкли думать, что победа выглядит как голливудский блокбастер: взрывы, горящие порты, спецназ, высаживающийся на причалы. Но в реальности смерть диктатуры выглядит иначе. Она приходит в виде скучного таможенного инспектора в проливе шириной в пару километров.
Россия, возомнившая себя владычицей морей, забыла один маленький нюанс: у неё нет выхода в Мировой океан. Вообще. У неё есть только форточки, ключи от которых лежат в карманах стран НАТО. И эти форточки начинают закрываться.
ПОЧЕМУ БОМБИТЬ — ЭТО ПРОШЛЫЙ ВЕК
Разбомбить порт Новороссийска — это акт войны. Это картинка для пропаганды: «На нас напали, вставай страна огромная!» Это мобилизует.
А вот остановить ржавый танкер в датском проливе Эресунн для «проверки пожарной безопасности» — это рутина. Это унизительно, скучно и смертельно эффективно. Российский капитан будет орать про международное право, грозить Москвой и махать кулаками. А вежливый датский офицер просто покажет ему протокол: «У вас страховка фальшивая, сэр. Вы угрожаете экологии нашего Королевства. Глушите мотор, вставайте на якорь. Ждите. Год или два».
И Кремлю нечем крыть. Стрелять ракетами по Дании из-за того, что танкер не прошел техосмотр? Это гарантированное самоубийство об 5-ю статью НАТО. Им остается только бессильно выть на луну.
ЛОВУШКА «СЕРОЙ ЗОНЫ»
Самое смешное, что Россия сама засунула голову в эту петлю. Создав гигантский теневой флот из списанных помоек, Москва думала, что обхитрила систему.
«Мы будем возить нефть на корытах без флагов и западных страховок!» — радовались они.
«Отлично, — ответил Запад. — Значит, теперь это не коммерческие суда, а плавучий мусор. А с мусором мы делаем что? Утилизируем».
Теперь любой российский танкер — это легальная цель. Не военная, а экологическая. Их можно останавливать, досматривать, арестовывать и конфисковать, прикрываясь заботой о чистоте вод. И это гениально: дикарей, растоптавших право, бьют их же оружием — бюрократией и правилами.
БУТЫЛОЧНЫЕ ГОРЛЫШКА: КАРТА СМЕРТИ
Взгляните на карту. Это приговор.
1. Балтийская мышеловка (Датские проливы)
Около 60% российской нефти идет через узкие проливы между Данией и Швецией. Это территория НАТО. Дании достаточно просто ввести обязательную лоцманскую проводку и требование «зеленой» страховки. Нет страховки? Разворачивайся или стой под арестом. Балтика мгновенно превращается во внутреннее озеро Альянса, где российский флот плавает кругами, как рыбка в аквариуме.
2. Турецкий вентиль (Босфор и Дарданеллы)
Черноморская нефть заперта Турцией. Эрдоган — игрок сложный, но он понимает язык денег и силы. Как только страховые риски станут запредельными (а Запад умеет это делать), Анкара просто перестанет пускать «бомбы замедленного действия» в Стамбул. Рисковать своим мегаполисом ради путинских прибылей турки не будут.
3. Ла-Манш и Гибралтар
Даже если каким-то чудом танкер вырвется из Балтики, ему нужно пройти мимо Британии или Испании. И там его уже ждут.
НЕФТЯНОЙ ИНФАРКТ
Что будет, если перекрыть эти артерии? Многие думают: «Ну, перестанут качать нефть, подождут».
В том-то и дело, что нет. Нефтяная скважина в Сибири — это не водопроводный кран, который можно закрыть и уйти на выходные.
Если нефть некуда сливать, добычу приходится останавливать. В условиях вечной мерзлоты остановка скважины часто означает её смерть. Трубы перемерзают, парафин забивает систему. Чтобы запустить это заново, нужны миллиарды долларов и западные технологии, которых больше нет.
Блокада проливов — это не временная трудность. Это физическое уничтожение российской нефтедобычи. Это инфаркт экономики, после которого пациент уже не встанет.
ФИНАЛ БЛЕФА
Мы наблюдаем конец эпохи безнаказанности. Россия привыкла брать нахрапом, пугать и шантажировать. Но против географии и морского права у гопника нет приемов.
Танкеры будут останавливаться. Нефть будет конфисковываться. Деньги исчезнут. А по телевизору будут рассказывать про «очередную победу над здравым смыслом», пока страна медленно погружается в холодную, голодную реальность.
Дикарей нужно осаживать. И лучше всего это делают не бомбы, а закрытый шлагбаум на выходе из бухты.
Re: Война
За эту неделю Россия выпустила против Украины почти 1100 ударных дронов, более 890 УАБов и более 50 ракет разных типов: баллистические, крылатые, была и баллистика средней дальности "Орешник"Террористы бьют по целям, не имеющим никакого военного смысла: энергетика, жилые дома. Они специально ждали морозной погоды, чтобы сделать хуже наших людей. Это сознательный, циничный российский террор против людей.
Re: Война
1418 дней
Ровно столько длилась война между СССР и Германией, которую советская, а затем российская историография назвала «Великой Отечественной». За эти 1418 дней были битвы за Москву и Сталинград, Курская дуга, прорыв блокады Ленинграда. Оккупанты были изгнаны из России, Украины, Беларуси, Молдовы, балтийских стран. Советская армия прошла Восточную Европу и закончила войну в Берлине.
Сегодня 1418-й день полномасштабного вторжения России в Украину.
Наша страна продолжает обороняться от агрессора, чья территория в 27 раз больше, а население - втрое. У оккупантов нет ни «битвы за Берлин», «ни освобожденных» областных центров Украины. Есть изматывающие позиционные бои за каждое село, разрушенные города и фронт, который месяцами почти не двигается.
Война, которую Кремль грозился закончить «за три дня», уже сравнялась по продолжительности с войной, возведенной в главный сакральный миф советской/российской истории, и превратилась в затяжной конфликт без быстрой развязки, но с ежедневной ценой в человеческие жизни.
Путин уже проиграл. Но мы еще не победили.
Нам нужно сосредоточиться и быть еще более организованными и сплоченными. Воевать не количеством, а умениями.
Слава и честь всем нашим Героям, защищающим свою землю и свои дома от оккупантов и рашистких захватчиков.
Слава Украине.
Фашизм был побежден тогда. Украина и ее союзники победят остановят фашизм сегодня.
И мы вместе с Вами сделаем это!
Ровно столько длилась война между СССР и Германией, которую советская, а затем российская историография назвала «Великой Отечественной». За эти 1418 дней были битвы за Москву и Сталинград, Курская дуга, прорыв блокады Ленинграда. Оккупанты были изгнаны из России, Украины, Беларуси, Молдовы, балтийских стран. Советская армия прошла Восточную Европу и закончила войну в Берлине.
Сегодня 1418-й день полномасштабного вторжения России в Украину.
Наша страна продолжает обороняться от агрессора, чья территория в 27 раз больше, а население - втрое. У оккупантов нет ни «битвы за Берлин», «ни освобожденных» областных центров Украины. Есть изматывающие позиционные бои за каждое село, разрушенные города и фронт, который месяцами почти не двигается.
Война, которую Кремль грозился закончить «за три дня», уже сравнялась по продолжительности с войной, возведенной в главный сакральный миф советской/российской истории, и превратилась в затяжной конфликт без быстрой развязки, но с ежедневной ценой в человеческие жизни.
Путин уже проиграл. Но мы еще не победили.
Нам нужно сосредоточиться и быть еще более организованными и сплоченными. Воевать не количеством, а умениями.
Слава и честь всем нашим Героям, защищающим свою землю и свои дома от оккупантов и рашистких захватчиков.
Слава Украине.
Фашизм был побежден тогда. Украина и ее союзники победят остановят фашизм сегодня.
И мы вместе с Вами сделаем это!
Re: Война
Да, деды воевали. Потому, что защищали свою землю. Потому, что побеждали все вместе - украинцы, грузины, русские, казахи, евреи, молдаване, якуты, чеченцы, всего около 100 национальностей. Потому, что им помогали развитые страны, в том числе США, снабжая оружием, техникой, боеприпасами, одеждой и продуктами.
И деды победили оккупанта за 1418 дней.
Сегодня оккупант - это российская федерация.
Цели оккупанта.
1. Захватить, денационализировать и денацифицировать Украину за 3 дня, т. е. всех убить, всё разрушить, что останется присоединить.
Достижения оккупанта за 1418 дней не считая 8 лет.
1. Оккупанту помогают: Китай, Иран (уже под вопросом), Северная Корея.
2. Оккупант вписал в свою конституцию полуостров Крым и 4 украинских области в административных границах, даже не захватив их полностью.
3. Под видом освобождения русскоговорящих украинцев от злых националистов оккупант разбомбил и превратил в руины такие города Донбасса: Волноваха, Попасная, Рубежное, Северодонецк, Лисичанск, Кременная, Золотое, Марьинка, Соледар, Угледар, Бахмут, Авдеевка, Покровск Селидово, Курахово. Оккупант разрушил 106 больниц, которые обслуживали русскоговорящих украинцев, 109 православных церквей и 708 учебных заведения. А ещё он раскатал в щебень 360 000 частных жилых построек в сёлах и посёлках, где при плохой украинской власти проживало около 2 миллионов всё тех же русскоговорящих украинцев- жителей того же Донбасса.
4. Оккупант захватил Мариуполь, разрушив 80% жилых зданий города и убил по предварительным данным до 70 тысяч мирных русскоговорящих мариупольцев вместе с детьми.
5. Оккупант взорвал плотину Каховской ГЭС, устроив экологическую катастрофу в Херсонской и Николаевской областях, а так же лишил жителей Крыма водоснабжения, а Запорожскую АЭС, ранее им захваченную, возможности охлаждать реакторы в штатном режиме и хоть как-то работать.
6. Ежедневно обстреливает беспилотниками, крылатыми и баллистическими ракетами города Украины, в надежде склонит украинцев к бунту против власти.
Потери оккупанта.
1. Потеря имиджа страны, обладавшей 2й армией мира и превращение её в бумажного тигра. Осуждение агрессии против Украины со стороны 103 стран мира и превращение в страну изгоя.
2. Потеря привилегированных европейских рынков газа и нефтепродуктов, санкции на продажу энергоносителей и промтоваров, а в результате банкротство "Газпрома", работа без прибыли предприятий нефтянки, отсутствие легального импорта, банкротство и закрытие предприятий, подорожание продуктов первой необходимости для населения.
3. Уничтожение силами ВСУ промпредприятий и предприятий нефтепереработки.
4. Утилизация силами ВСУ до 1000 пеших оккупантов в день, всего с 2022 года свыше 1 миллиона. В среднем на 1 км. кв. захваченной украинской земли приходится 85 убитых российских оккупанта.
5. Утилизация военной техники силами ВСУ в промышленных масштабах. В том числе утилизация половины черноморского флота вместе с флагманом и превращение его в маленькую флотилию.
6. Потеря активов, переданных на хранение в западные банки перед войной. Финансирование Украины за счёт процентов с данных депозитов.
7. Полная материальная, денежная и военная поддержка Украины западными партнёрами, всего 53 страны.
8. Пожизненная ненависть к оккупанту со стороны украинцев, в первую очередь русскоговорящих.
9. Возрождение украинской военной промышленности и превращение Украины в страну, обладающую самыми современными военными технологиями. Организация совместных предприятий по изготовлению ракетной техники и вооружения с применением ИИ.
10. Возрождение военной промышленности Европы и стран НАТО , увеличение финансирования военных программ и глобальное перевооружение.
11. Усиление НАТО за счёт Финляндии и Швеции, а так же увеличение границ с НАТО на 1000 км.
12. Фактическое участие Украины в программах НАТО без формального вступления в альянс.
P.S.
Да, Украина истекает кровью и теряет своих лучших людей. Да, воевать с самой длинной страной планеты очень тяжело. Да, украинцы страдают от обстрелов, без света и воды.
Но украинцы никогда не сдадутся мраZZиянам.
Слава Украине и её героям!
И деды победили оккупанта за 1418 дней.
Сегодня оккупант - это российская федерация.
Цели оккупанта.
1. Захватить, денационализировать и денацифицировать Украину за 3 дня, т. е. всех убить, всё разрушить, что останется присоединить.
Достижения оккупанта за 1418 дней не считая 8 лет.
1. Оккупанту помогают: Китай, Иран (уже под вопросом), Северная Корея.
2. Оккупант вписал в свою конституцию полуостров Крым и 4 украинских области в административных границах, даже не захватив их полностью.
3. Под видом освобождения русскоговорящих украинцев от злых националистов оккупант разбомбил и превратил в руины такие города Донбасса: Волноваха, Попасная, Рубежное, Северодонецк, Лисичанск, Кременная, Золотое, Марьинка, Соледар, Угледар, Бахмут, Авдеевка, Покровск Селидово, Курахово. Оккупант разрушил 106 больниц, которые обслуживали русскоговорящих украинцев, 109 православных церквей и 708 учебных заведения. А ещё он раскатал в щебень 360 000 частных жилых построек в сёлах и посёлках, где при плохой украинской власти проживало около 2 миллионов всё тех же русскоговорящих украинцев- жителей того же Донбасса.
4. Оккупант захватил Мариуполь, разрушив 80% жилых зданий города и убил по предварительным данным до 70 тысяч мирных русскоговорящих мариупольцев вместе с детьми.
5. Оккупант взорвал плотину Каховской ГЭС, устроив экологическую катастрофу в Херсонской и Николаевской областях, а так же лишил жителей Крыма водоснабжения, а Запорожскую АЭС, ранее им захваченную, возможности охлаждать реакторы в штатном режиме и хоть как-то работать.
6. Ежедневно обстреливает беспилотниками, крылатыми и баллистическими ракетами города Украины, в надежде склонит украинцев к бунту против власти.
Потери оккупанта.
1. Потеря имиджа страны, обладавшей 2й армией мира и превращение её в бумажного тигра. Осуждение агрессии против Украины со стороны 103 стран мира и превращение в страну изгоя.
2. Потеря привилегированных европейских рынков газа и нефтепродуктов, санкции на продажу энергоносителей и промтоваров, а в результате банкротство "Газпрома", работа без прибыли предприятий нефтянки, отсутствие легального импорта, банкротство и закрытие предприятий, подорожание продуктов первой необходимости для населения.
3. Уничтожение силами ВСУ промпредприятий и предприятий нефтепереработки.
4. Утилизация силами ВСУ до 1000 пеших оккупантов в день, всего с 2022 года свыше 1 миллиона. В среднем на 1 км. кв. захваченной украинской земли приходится 85 убитых российских оккупанта.
5. Утилизация военной техники силами ВСУ в промышленных масштабах. В том числе утилизация половины черноморского флота вместе с флагманом и превращение его в маленькую флотилию.
6. Потеря активов, переданных на хранение в западные банки перед войной. Финансирование Украины за счёт процентов с данных депозитов.
7. Полная материальная, денежная и военная поддержка Украины западными партнёрами, всего 53 страны.
8. Пожизненная ненависть к оккупанту со стороны украинцев, в первую очередь русскоговорящих.
9. Возрождение украинской военной промышленности и превращение Украины в страну, обладающую самыми современными военными технологиями. Организация совместных предприятий по изготовлению ракетной техники и вооружения с применением ИИ.
10. Возрождение военной промышленности Европы и стран НАТО , увеличение финансирования военных программ и глобальное перевооружение.
11. Усиление НАТО за счёт Финляндии и Швеции, а так же увеличение границ с НАТО на 1000 км.
12. Фактическое участие Украины в программах НАТО без формального вступления в альянс.
P.S.
Да, Украина истекает кровью и теряет своих лучших людей. Да, воевать с самой длинной страной планеты очень тяжело. Да, украинцы страдают от обстрелов, без света и воды.
Но украинцы никогда не сдадутся мраZZиянам.
Слава Украине и её героям!
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: Baidu [Spider] и 2 гостя