Как и что .
Добавлено: Май 23, 2022, 12:10 pm
Як московити обертали бурятів на «братів»

Чи маємо ми ненавидіти цілий етнос тільки за те, що імперія народила з його середовища манкуртів?
У свіжому інтерв’ю для ЗМІ начальник Національної поліції Київської області Андрій Нєбитов, розповідаючи, що в населених пунктах Київщини вже знайдено 1288 загиблих від руки окупантів мирних громадян і серед них 38 дітей, не оминув увагою і питання етнічної приналежності вбивць: «Якщо говорити про національність, то на першому місці (за жорстокістю ) буряти, на другому чеченці-кадировці, а потім росіяни-слов'яни».
«Буряти — гірші за росіян», - можна прочитати у соцмережах. «Росіяни в окупованих українських містах лише п’ють та мародерствують, а буряти катують і вбивають, отримуючи з цього задоволення».
Слово «буряти» стало для нас мемом війни, синонімом варварства і звірств. Не росіяни, а саме буряти. Як народ.
«Токсична Бурятія. Бійтеся і жахайтеся, бо ще не всі прокляття дійшли до вас, - пише одна дуже відома блогерка, письменниця і громадська діячка. - Кожна жінка з України прокляла увесь ваш той род бурятський. Буряти не боролися за свободу і незалежність, просто продалися за гроші московщині... Ось ми боремося за свободу, а ви прийшли вбивати нас...”»
Біль і розпач як реакція на звірства - зрозумілі. Але замислимося, чи є ті вбивці з монгольськими очима дійсно бурятським народом? Чи справді, їх пращури, дикі “діти тайги й тундри” добровільно продалися у холопство московитам за миску господської юшки?
Офіційна російська історія з цим згодна. У бурятських школах місцевих діточок вчать, що бурятський народ свого часу, рятуючись від “поганих монголів” упав до ніг московського царя з благаннями взяти їх, нещасних під монарше крило. І шляхетні московити навчили їх грамоти, долучили до “великої російської культури” й благ цивілізації.
Але хіба не те саме пишуть у російських підручниках історії про українців?
Справжня історія Бурятії існує. Сибірознавці — російські, німецькі, нарешті, бурятські по крихтах збирали факти для своїх досліджень. У часи російської імперії, а потім у перші роки радянської влади і, згодом, у роки горбачовської перебудови було видано десятки наукових розвідок, які засвідчили: буряти не були слухняними холопами росії, вони були жертвами окупації, терору й справжнього геноциду.
Понад сто років - з 1620 по 1728-й тривали московитсько-бурятські війни, в яких росіяни зазнали безліч поразок, але й винищили сотні тисяч бурятів. І потім, уже, коли народ був поневолений і силоміць приєднаний до імперії, боротьба не припинялася — імперські колонії в Прибайкаллі стрясали бунти, повстання й тривала партизанська війна. Сучасні бурятські історики з числа тих, хто не боїться путінської репресивної машини, свідчать про 200-250 років запеклої визвольної війни.
За часів Хрущова й Брежнєва їхні історичні розвідки були вилучені з обігу і заховані за сімома печатками архівів, а під час правління путіна інформаційний простір від “шкідливого викривлення історії” був зачищений остаточно. Але, за бажання, в інтернеті можна знайти праці чесних бурятських дослідників, які руйнують російські наративи про мирне й за згоди усіх окупованих народів розширення території імперії.
У 2012 році , в Улан-Уде сміливці наважилися видати монографію бурятського історика, доктора наук Володимира Хомутаєва “Присоединение Бурятии к России: история, право, политика.” Рецензентами її виступили інші бурятські вчені — доктор історичних наук Чимиртоджиєв, доктори філософії Урбанаєва і Дугаров... Ця праця — як волання вопіющего в пустелі, можливо, останній зойк зникаючої бурятської інтелігенції, сумна історія про те, як жорстоко й послідовно знищувалася нація.
Отже, коротко пробіжимося її сторінками.

УРОКИ БРАТСЬКОЇ ЛЮБОВІ
Буряти не були ані варварами, ані дикунами. Це — давній народ, який має спільне етнічне коріння з монголами. Існує багато версій виникнення його історичної самоназви - “буряти.”
Але символічною є одна деталь: перші росіяни, які зіткнулися з бурятами, за своєю звичкою — “ковтати” незнайомі голосні звуки, скоротили назву до звичного: “брати”.
Жителів великих улусів називали “великими братами”, а землю, яку пізніше загарбали - “брацкой зємліцей”. Так воно в літописах і офіційному листуванні й побутувало.
І далеко не всі росіяни знають, що місто Братськ і відома свого часу по всьому СРСР Братська ГЕС мали б називатися “бурятськими”, бо збудовані на місцях пограбованих і спалених улусів корінного населення Прибайкалля.
...Хіба не жорстокий жарт історії ? І, хто зна, може саме з нього беруть початок симптоми “братської любові” московитів до інших, поневолених чи приречених ними на поневолення народів? “Любові”, яку ми відчули на власній шкурі...
На час першої зустрічі з росіянами у 1620 році буряти мали розвинуте суспільство і ефективну економіку. Ще з часів імперії хунну навчилися виплавляти залізо і були знаними майстрами по металу — славилися своїми бойовими сокирами, кольчугами, шаблями, виготовляли залізний посуд і вигадливо інкрустовану кінську збрую.

Їх фішкою було скотарство, в якому, як писав один з дослідників, вони досягли “найвищого розвитку, про що свідчать виведені бурятами особливі породи худоби”. Цікава деталь — етнограф і мандрівник Йоган Георг Гмелін писав, що бурятські бики були великими й сильними, так що майже не поступалися українським (!)
Мали буряти й розвинене землеробство, з технологіями, запозиченими у китайців. Вирощували ячмінь, просо, гречку, пшеницю. Причому, як писав історик і економіст М. Н. Богданов, середній бурятський хлібороб мав худоби більше, ніж росіяни, які спеціалізувалися на тваринництві.
Юрти на відміну від інших монгольських народів буряти робили не з повсті, а з дубових колод — це були стаціонарні восьмикутні зруби.
Як писав у листі до столиці один з казачих отаманів — “ у братів лисиць, соболів і бобрів сила-силенна, а білизна й шовки - з самої Бухари. А ще у них коней, корів, овець і верблюдів не злічити”.
Та й опальний український гетьман Дем’ян Многогрішний, засланий у Сибір царем, спокушав у листах 1689 року багатствами бурятів: “У Китай вони їздять постійно”, привозячи звідти “золото, срібло, оксамит і шовк та дзеркала”.
Тож буряти не були дикунами. Дикуни прийшли до них із теренів Московії.
У ті часи безкраїми просторами Сибіру вешталися різношерсті “банди” (це вираз Хомутаєва) висланих у Сибір казаків, різноплемінних втікачів від “царської милості”, колишніх каторжан, нечистих на руку промисловиків, підручних царських воєвод та інших “романтиков с большой дороги”. Багато лиха вони завдали малим народам континенту. Але саме їх монархія минулих і нинішніх років прославляє як героїчних “освоювачів Сибіру”.

Чи маємо ми ненавидіти цілий етнос тільки за те, що імперія народила з його середовища манкуртів?
У свіжому інтерв’ю для ЗМІ начальник Національної поліції Київської області Андрій Нєбитов, розповідаючи, що в населених пунктах Київщини вже знайдено 1288 загиблих від руки окупантів мирних громадян і серед них 38 дітей, не оминув увагою і питання етнічної приналежності вбивць: «Якщо говорити про національність, то на першому місці (за жорстокістю ) буряти, на другому чеченці-кадировці, а потім росіяни-слов'яни».
«Буряти — гірші за росіян», - можна прочитати у соцмережах. «Росіяни в окупованих українських містах лише п’ють та мародерствують, а буряти катують і вбивають, отримуючи з цього задоволення».
Слово «буряти» стало для нас мемом війни, синонімом варварства і звірств. Не росіяни, а саме буряти. Як народ.
«Токсична Бурятія. Бійтеся і жахайтеся, бо ще не всі прокляття дійшли до вас, - пише одна дуже відома блогерка, письменниця і громадська діячка. - Кожна жінка з України прокляла увесь ваш той род бурятський. Буряти не боролися за свободу і незалежність, просто продалися за гроші московщині... Ось ми боремося за свободу, а ви прийшли вбивати нас...”»
Біль і розпач як реакція на звірства - зрозумілі. Але замислимося, чи є ті вбивці з монгольськими очима дійсно бурятським народом? Чи справді, їх пращури, дикі “діти тайги й тундри” добровільно продалися у холопство московитам за миску господської юшки?
Офіційна російська історія з цим згодна. У бурятських школах місцевих діточок вчать, що бурятський народ свого часу, рятуючись від “поганих монголів” упав до ніг московського царя з благаннями взяти їх, нещасних під монарше крило. І шляхетні московити навчили їх грамоти, долучили до “великої російської культури” й благ цивілізації.
Але хіба не те саме пишуть у російських підручниках історії про українців?
Справжня історія Бурятії існує. Сибірознавці — російські, німецькі, нарешті, бурятські по крихтах збирали факти для своїх досліджень. У часи російської імперії, а потім у перші роки радянської влади і, згодом, у роки горбачовської перебудови було видано десятки наукових розвідок, які засвідчили: буряти не були слухняними холопами росії, вони були жертвами окупації, терору й справжнього геноциду.
Понад сто років - з 1620 по 1728-й тривали московитсько-бурятські війни, в яких росіяни зазнали безліч поразок, але й винищили сотні тисяч бурятів. І потім, уже, коли народ був поневолений і силоміць приєднаний до імперії, боротьба не припинялася — імперські колонії в Прибайкаллі стрясали бунти, повстання й тривала партизанська війна. Сучасні бурятські історики з числа тих, хто не боїться путінської репресивної машини, свідчать про 200-250 років запеклої визвольної війни.
За часів Хрущова й Брежнєва їхні історичні розвідки були вилучені з обігу і заховані за сімома печатками архівів, а під час правління путіна інформаційний простір від “шкідливого викривлення історії” був зачищений остаточно. Але, за бажання, в інтернеті можна знайти праці чесних бурятських дослідників, які руйнують російські наративи про мирне й за згоди усіх окупованих народів розширення території імперії.
У 2012 році , в Улан-Уде сміливці наважилися видати монографію бурятського історика, доктора наук Володимира Хомутаєва “Присоединение Бурятии к России: история, право, политика.” Рецензентами її виступили інші бурятські вчені — доктор історичних наук Чимиртоджиєв, доктори філософії Урбанаєва і Дугаров... Ця праця — як волання вопіющего в пустелі, можливо, останній зойк зникаючої бурятської інтелігенції, сумна історія про те, як жорстоко й послідовно знищувалася нація.
Отже, коротко пробіжимося її сторінками.

УРОКИ БРАТСЬКОЇ ЛЮБОВІ
Буряти не були ані варварами, ані дикунами. Це — давній народ, який має спільне етнічне коріння з монголами. Існує багато версій виникнення його історичної самоназви - “буряти.”
Але символічною є одна деталь: перші росіяни, які зіткнулися з бурятами, за своєю звичкою — “ковтати” незнайомі голосні звуки, скоротили назву до звичного: “брати”.
Жителів великих улусів називали “великими братами”, а землю, яку пізніше загарбали - “брацкой зємліцей”. Так воно в літописах і офіційному листуванні й побутувало.
І далеко не всі росіяни знають, що місто Братськ і відома свого часу по всьому СРСР Братська ГЕС мали б називатися “бурятськими”, бо збудовані на місцях пограбованих і спалених улусів корінного населення Прибайкалля.
...Хіба не жорстокий жарт історії ? І, хто зна, може саме з нього беруть початок симптоми “братської любові” московитів до інших, поневолених чи приречених ними на поневолення народів? “Любові”, яку ми відчули на власній шкурі...
На час першої зустрічі з росіянами у 1620 році буряти мали розвинуте суспільство і ефективну економіку. Ще з часів імперії хунну навчилися виплавляти залізо і були знаними майстрами по металу — славилися своїми бойовими сокирами, кольчугами, шаблями, виготовляли залізний посуд і вигадливо інкрустовану кінську збрую.

Їх фішкою було скотарство, в якому, як писав один з дослідників, вони досягли “найвищого розвитку, про що свідчать виведені бурятами особливі породи худоби”. Цікава деталь — етнограф і мандрівник Йоган Георг Гмелін писав, що бурятські бики були великими й сильними, так що майже не поступалися українським (!)
Мали буряти й розвинене землеробство, з технологіями, запозиченими у китайців. Вирощували ячмінь, просо, гречку, пшеницю. Причому, як писав історик і економіст М. Н. Богданов, середній бурятський хлібороб мав худоби більше, ніж росіяни, які спеціалізувалися на тваринництві.
Юрти на відміну від інших монгольських народів буряти робили не з повсті, а з дубових колод — це були стаціонарні восьмикутні зруби.
Як писав у листі до столиці один з казачих отаманів — “ у братів лисиць, соболів і бобрів сила-силенна, а білизна й шовки - з самої Бухари. А ще у них коней, корів, овець і верблюдів не злічити”.
Та й опальний український гетьман Дем’ян Многогрішний, засланий у Сибір царем, спокушав у листах 1689 року багатствами бурятів: “У Китай вони їздять постійно”, привозячи звідти “золото, срібло, оксамит і шовк та дзеркала”.
Тож буряти не були дикунами. Дикуни прийшли до них із теренів Московії.
У ті часи безкраїми просторами Сибіру вешталися різношерсті “банди” (це вираз Хомутаєва) висланих у Сибір казаків, різноплемінних втікачів від “царської милості”, колишніх каторжан, нечистих на руку промисловиків, підручних царських воєвод та інших “романтиков с большой дороги”. Багато лиха вони завдали малим народам континенту. Але саме їх монархія минулих і нинішніх років прославляє як героїчних “освоювачів Сибіру”.









