Это их культура...великая

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Плохой танцор]

Я бы вообще отделил свое сознание нормального человека от сознания "Расеяне" по умолчанию считая их ненормальными.Нормальные либо в тюрьме,либо свалили.

[Свідомий]

Що не так з Булгаковим? Не хочу пускатися в оцінку його творчості, бо вона комусь подобається, а комусь виглядає примітивною, просто дам вам факти, а ви вирішуйте для себе самі, хочете ви Булгакова, чи ні.

1. Булгаков етнічний росіянин, батьки якого приїхали з росії і отримали в Києві тепле і гарно оплачуване містечко – вчити аборигенів молитися російській православній церкві. Трохи згодом і до кінця життя батько Булгакова був ЦЕНЗОРОМ, яки вирішував що можна, чого не можна читати МАЛОРОСАМ.

2. Сам Михаїл Булгаков, вихований своїми батьками у відповідності до РОСІЙСЬКОЇ традиції щиро і відкрито ЗНЕВАЖАВ українців. Зневага до українців проходить ЧЕРВОНОЮ НИТКОЮ крізь всі його найважливіші твори і неодноразово висловлювалася письменником у листах та коментарях. Українці в творах Булгакова завжди другорядні і смішні персонажі, які не є прикладом наслідування, а лише об'єкти висміювання і глуму.

3. Булгаков не любив Київ, як вважають його прихильники. Він любив себе в Києві. Вважав себе елітою, розумнішим, спритнішим, важливішим за жителів Києва. Факт номер один, який підтверджує відсутність любові до Києва – Булгаков ВТІК із Києва, коли Київ потребував захисту в період визвольних змагань 1917-1921 р.р.
Факт номер два – як тільки трапилася нагода, Булгаков переїхав у Москву і клав на "улюблений" Київ великий болт.

Затямте, друзі, улюблене НЕ КИДАЮТЬ!!

Називати Булгакова киянином і шанувати за відверто українофобську літературу – це самоприниження.

Вам може подобатися його стиль, ви можете з ностальгією згадувати свою юність, коли буяли гормони і ви вважали себе Мастєром чи Маргаритою. Але якщо ви здатні скласти 2+2, ви обов'язково вийдете на прості і зрозумілі речі: шанування Булгакова це запрошення руского міра в Україну. Бо спочатку ви любите Кота Бегемота, потім Булгакова, а потім вам і путін "правільниє вєщі говоріт" і російський народ вам хороший, а "політікі плохіє". Ось що таке рускій мір і ось як він просуває інтереси РОСІЇ в Україні.

Тому мені жаль, якщо вас тригерить повернення України до українськості, друзі. Бо це значить, що рускій мір міцно пустив коріння у вашій голові і ви, навіть будучи зараз патріотами України, намагаєтеся тягнути в Україну рускій мір, який зробить рускімі ваших дітей і приведе до нової війни.

До речі, ви задумувалися, чому Булгаков став популярним в Україні, а українські письменники ні? А відповідь проста. Бо росіяни-комуністи їх вбили. Для того, щоб ви читали Булгакова і інших росіян, а не українців.

Serhii Marchenko

[Плохой танцор]

Що не так з Булгаковим? Не хочу пускатися в оцінку його творчості, бо вона комусь подобається, а комусь виглядає примітивною, просто дам вам факти, а ви вирішуйте для себе самі, хочете ви Булгакова, чи ні.

1. Булгаков етнічний росіянин, батьки якого приїхали з росії і отримали в Києві тепле і гарно оплачуване містечко – вчити аборигенів молитися російській православній церкві. Трохи згодом і до кінця життя батько Булгакова був ЦЕНЗОРОМ, яки вирішував що можна, чого не можна читати МАЛОРОСАМ.

2. Сам Михаїл Булгаков, вихований своїми батьками у відповідності до РОСІЙСЬКОЇ традиції щиро і відкрито ЗНЕВАЖАВ українців. Зневага до українців проходить ЧЕРВОНОЮ НИТКОЮ крізь всі його найважливіші твори і неодноразово висловлювалася письменником у листах та коментарях. Українці в творах Булгакова завжди другорядні і смішні персонажі, які не є прикладом наслідування, а лише об'єкти висміювання і глуму.

3. Булгаков не любив Київ, як вважають його прихильники. Він любив себе в Києві. Вважав себе елітою, розумнішим, спритнішим, важливішим за жителів Києва. Факт номер один, який підтверджує відсутність любові до Києва – Булгаков ВТІК із Києва, коли Київ потребував захисту в період визвольних змагань 1917-1921 р.р.
Факт номер два – як тільки трапилася нагода, Булгаков переїхав у Москву і клав на "улюблений" Київ великий болт.

Затямте, друзі, улюблене НЕ КИДАЮТЬ!!

Називати Булгакова киянином і шанувати за відверто українофобську літературу – це самоприниження.

Вам може подобатися його стиль, ви можете з ностальгією згадувати свою юність, коли буяли гормони і ви вважали себе Мастєром чи Маргаритою. Але якщо ви здатні скласти 2+2, ви обов'язково вийдете на прості і зрозумілі речі: шанування Булгакова це запрошення руского міра в Україну. Бо спочатку ви любите Кота Бегемота, потім Булгакова, а потім вам і путін "правільниє вєщі говоріт" і російський народ вам хороший, а "політікі плохіє". Ось що таке рускій мір і ось як він просуває інтереси РОСІЇ в Україні.

Тому мені жаль, якщо вас тригерить повернення України до українськості, друзі. Бо це значить, що рускій мір міцно пустив коріння у вашій голові і ви, навіть будучи зараз патріотами України, намагаєтеся тягнути в Україну рускій мір, який зробить рускімі ваших дітей і приведе до нової війни.

До речі, ви задумувалися, чому Булгаков став популярним в Україні, а українські письменники ні? А відповідь проста. Бо росіяни-комуністи їх вбили. Для того, щоб ви читали Булгакова і інших росіян, а не українців.

Serhii Marchenko

Как раз по сносу Булгакова я имел недавно спор в чат-рулетке.Я победил!))) Ключевые мои доводы были:
1) В Украине не запрещены его произведения.Многие даже переведены на Укр.мову.
2)Музей Булгакова в Киеве существует и никто не собирается его закрывать.
3) Булгаков-типичный имперец и памятники русским имперцам в Украине недопустимы.
5) Не напала бы РФ на Украину-сидел бы он там где сидел до сих пор и еще.....я сказал оппоненту в чат-рулетке чтобы они готовились к еще худшим сценариям со стороны Украины потому как убивать Украинцев-самый худший поступок РФнян по сравнению с которым их претензии по поводу сноса памятника-просто смешны.

Если по-простому-"Не ваше это свиняче дело"

[Свідомий]

Они не понимают что сам памятник Булгакову это метка .Как собаки метят территорию так и кремль метит чужую террртторию как свою.Все эти стоны путина что мы один народ с одной культурой и типа мы идем на танках защищать эту культуру .Хотя сама эта культура варварам по фиг .

[Свідомий]

Вся суть «ДНР» в одной истории.

В оккупированной Макеевке есть переулок Фиолетова, названный в честь российского коммуниста Ивана Фиолетова, расстрелянного в 1918 году в Баку.

Но оккупационная администрация решила переименовать его в переулок Фиолетовая. Да, так и пишут теперь - «переулок Фиолетовая».

А знаете почему? Потому что эти дегенераты решили, что «Фіолетова» - это украинское название в честь фиолетового цвета. И просто переиначили его на русский манер.

Плевать, что название «переулок Фиолетовая» звучит безграмотно и дико. Разве это может быть препятствием для русского дегенерата? Главное - чтоб не по украински!

Это все конечно запредельно смешно. Такое ни в какой кинокомедии нарочно не придумают.

@kazansky2017

[Свідомий]

У Z-ВАТЫ СЕЙЧАС - ЗОЛОТОЕ ВРЕМЯ! Ведь они при агрессии Путина, витают в облаках собственной значимости и величия. Взращенной на чувстве принадлежности к большой, могучей и злобной стае.
Где маршируют гордость и вера в свою исключительность.

Именно поэтому они решили, что имеет право указывать другим нациям, как им надо жить в своих странах и с кем им можно дружить.
А значит в их понимании, они являются высшей нацией, рождённой для Побед!
Если и не личных, то хотя бы всем стадом.

А вера в свою исключительность – самая крепкая вера на свете.
Потому что утратив ее, можно выпасть из окна зоны комфорта.
И встретится лицом к лицу с реальностью, где практически все ватники по отдельности - лузеры и неудачники.

И всё что они обрели в цивилизованном Мире, так это статус военных преступников - мародеров, насильников и серийных убийц.
Которые несут прямую угрозу всему человечеству.
И от которых цивилизованным людям надо максимально изолироваться, как от стаи бешенных и злобных собак.

[Свідомий]

[Свідомий]

«Осужден» за радикализм: российских детей учат, что «свобода - это рабство»

В томской школе №4 нашли нового экстремиста. Им оказался герой романа Джорджа Оруэлла «1984» Уинстон Смит. Ученикам объяснили, что его «деструктивность» заключается в ненависти к партии, подрыве доверия к ней и опасных попытках думать самостоятельно, что теоретически может привести к революции.

После просмотра экранизации романа школьникам наглядно показали, почему сопротивление тоталитаризму - путь к радикализму.

Руководит школой единоросска Ирина Грабцевич. И, как говорится, с этой минуты роман окончательно перестал быть фантастикой.

[Свідомий]

Його почали вже забувати. А колись знала вся країна. На його книжках виховувалися цілі покоління дітлахів. Про нього теж писали книжки і знімали кінофільми. А я застав ті часи, коли нам вчителька дорікала: у вашому віці він полком командував, а ви, сякі-такі...

Знайомтеся: рідкісна потвора, божевільний садист, маніяк, алкоголік. Його звали Аркадій Голіков, літературне псевдо - Гайдар.

З дитинства відрізнявся жорстокістю, нарваністю й неймовірною дурістю. Все рвався на війну - убивати. З 13 років на побігеньках у більшовиків. У 14 років купив на толкучці "Браунінг" і почав брати участь в кривавих "розбірках" більшовиків з "ворогами народу". Тоді ж вступив в партію більшовиків. У 14 років. В партію.

Полком він дійсно командував. Щоправда, не в 14 і не в 15 років як нам розповідали у школі. Спочатку то був запасний полк. А потім інший маніяк і негідник - Тухачевський призначив його командиром 58-го окремого полку по боротьбі з бандитизмом (тобто був карателем) і спрямував на придушення селянського повстання на Тамбовщині. На той момент Голікову було 17 років і 5 місяців. Головна його якість - бездумна неймовірна звіряча жорстокість, за що, власне, йому посаду в такому віці й дали.

Так почалася кар`єра одного з найстрашніших більшовицьких карателів. Від України до Казахстану й Сибіру залишив він свій кривавий слід. Особливо "прославився" цей нелюд в Хакасії, полюючи на партизанів. На чолі загону особливого призначення ДПУ грабував та вирізав цілі села від малих до старих: Балахта, Підкамінь, Сулеков, Барбаков та інші. Найулюбленішим видом страти був постріл з нагана в потилицю. Але й з кулемета розстрілював по три десятки за раз, і шашкою рубав, і в річці топив. Награбоване потім пропивалося в страшних оргіях. На той час Голікову було 18 років.

Тоді ж він отримав своє прізвисько - Гайдар, що на хакаському ("хайдар") означало питання "куди?" Так він питав місцевих, куди скакати, полюючи на невловимих (а потім як з`ясувалося взагалі неіснучих) "бандитів". Його іменем хакаські матері лякали своїх дітей.

Зрештою загін, яким він командував, геть перетворився на банду убивць, гвалтівників, мародерів та п`яниць. Тих своїх підлеглих, хто намагався хоч якось спинити беззаконня, душогуб власноруч розстрілював. Сам він у свої 18 років став закінченим алкоголіком, маючи при цьому важкі психічні розлади. На справжнісіньку звірюку перетворився.

Дійшло до того, що чекістське начальство, яке ніколи не страждало на гуманізм, змушене було зняти його з посади та відправити на лікування. Бо сплили численні факти масових убивств ні в чому не винних людей, включно з дітьми. Так у 20 років він вперше опинився у психушці.

Зрештою Гайдара зовсім викинули і з армійської служби й він став майже постійним пацієнтом будинків скорботи, не припиняючи при цьому пити. Напади байдужості змінювалися тужливою злобою. Він різав собі вени, бо ночами до нього приходили ті, кого він убив.

Але дивним чином цей алкаш, псих, нелюд і недоучка став знаменитим дитячим письменником. Дитячим письменником. Той, хто дітей убивав. У своїх книжках він вчив діточок людяності, патріотизму, ввічливості, чесності. Людина, яка з насолодою убивала бойових товарищів, навчала дітей товариськості. Тип, який майже не мав друзів, навчав міцній дружбі. Хоча...

Головна і єдина тема всіх його книжок не це. Головна тема - війна та підготовка до війни. Його книги виховували не дітей - солдат. Які мали з радістю класти свої голови за першою вимогою комуністичної влади. Яким навіть дитинство мати заборонялося - замість цього - підготовка до війни і смерті.

Хто з нас у дитинстві не лазив по сусідських садках? Це ж дитинство! У книзі Гайдара "Тимур і його команда" хлопці, які полюбляли зірвати яблук у чужому садку перетворилисмя на справшніх фашистів. Їм протистояв головний герой - Тимур, який замість того щоб відпочивати влітку, створює воєнізовану дитячу огранізацію для допомоги мешканцям селища. Але не всім, а лише тим, родичі яких служать в Червоній Армії. Такі ось книжки писалися.

"Р.В.С", "Судба барабанщика", "Школа", "Дальние страны", "Чук и Гек", "Сказка о Военной тайне, о Мальчише-Кибальчише и его твердом слове" - вся ця пропаганда для молодшого і середнього шкільного віку писалося у короткі періоди між лютими запоями.

Але Гайдер і його книжки були дуже потрібні комуністичній пропаганді. Тому він мав від влади все: гроші, квартири, дачі, премії, мільйонні наклади.

До слова - був страшним українофобом. Усією душею ненавидів саму українську землю та її мову...

Помер Гайдар в улюблений для себе спосіб - на війні, від кулі. Все рвався в бойову частину, але медкомісія не дозволяла. Тому заручився підтримкою газети "Комсомольська правда" й пішов на війну кореспондентом. З групою червоноармійців потрапив в оточення. Загинув дуже цікаво. Черворноармійцям, які переховувалися в лісі біля села Лепляво Черкаської області, дуже кортіло їсти. Тож вони внадилися грабувати місцеве населення. Особливо подобалося "розводити" на хліб та картоплю місцевого шляхового обхідника на залізниці - той жив наодинці.

Вочевидь, мужику набридло, що до нього мало не щоночі шастає "захисник" з відром, забираючи й без того скромні запаси на зиму, і він поскаржився німцям. Ті поставили в засідку мотоцикл з кулеметом. Аркадій Петрович Гайдар загинув рано вранці 26 жовтня 1941 року так, як і починав своє доросле життя - при спробі пограбування. В руках його в останню мить було порожнє відро...

Якщо ви гадаєте, що це лише розповідь про одного конкретного негідника - це не так. Серед більшовиків подібних було безліч. І головне: вони не бачили нічого поганого в тому, щоб перетворювати дітей на убивць. Вони це перетворили на державну політику...

Павло Бондаренко

[Свідомий]

[Свідомий]

Имам Шамиль спросил у русского генерала: «Зачем вы пришли на нашу землю и воюете с нами?». Генерал ответил: «Мы пришли к вам, дикарям, с высшей культурой и цивилизацией».
Тогда имам Шамиль позвал одного из мусульман и попросил снять башмак и носки и показать ногу генералу – нога мусульманина блестела от пятикратного омовения. Тогда имам подозвал русского солдата и попросил его сделать то же самое. Нога солдата была грязной и воняла на расстоянии.
Имам спросил: «Так вы с этой культурой к нам пришли?!».

[Свідомий]

Passтрел за участие в школьном литературном кружке

74 года назад - 13 февраля 1952 года - Военная коллегия Верховного суда СССР вынесла приговор делу «еврейских национ@листов».

Обвинялись школьники, которые организовали альтернативный литературный кружок. Сфабрикованные дела в СССР были делом обыденным. Но суд над «терр@@ристами» из числа только что вышедших из пионеров юнцов поражал своей безжалостностью даже в те времена. На скамье подсудимых оказались 16 совсем маленьких мальчиков и девочек, 14 из которых были евреями.

В приговоре так и было указано, что «группой еврейских национ@листов была создана изменническая, террористическая организация, участники которой ставили своей целью свержение существующего в СССР строя путём вооружённого восстания и совершения терр@@ристических актов над руководителями Советского правительства и КПСС».

Обвиняемые в силу возраста не понимали в нем и половины. Но за плечами у них уже был год, проведенный в советских тюрьмах. Надежды на справедливый приговор не было ни у кого.

У них не было адвокатов. Они не понимали, что, соглашаясь признать себя терр@@ристами и изменниками, тем самым они подписывают себе cmертный приговор. Они это поняли тогда лишь, когда приговор был оглашен.

Троих из шестнадцати, самых настойчивых в поисках ответа на вопрос, что случилось с их отечеством, которое вдруг стало для них чужим и они почувствовали себя в нем отверженными, приговорили к passтрелу.

Ещё троих – к 10 годам лагерей. Остальным десяти дали по 25 лет.

Приговор суда зачитали по именам:

«Евгений Гуревич, Борис Слуцкий, Владилен Фурман приговариваются к высшей мере наказания – passтрелу, – монотонно читал судья. – Ирэна Аргинская, Ида Винникова, Феликс Воин, Григорий Мазур, Владимир Мельников, Екатерина Панфилова, Сусанна Печуро, Алла Рейф, Майя Улановская и Инна Эльгиссер приговариваются к 25 годам заключения. Тамара Рабинович, Галина Смирнова, Нина Уфлянд – к 10 годам лишения свободы с последующей ссылкой и поражением в правах на пять лет».

Приговор о высшей мере наказания – passтреле – был приведен в исполнение 26 марта 1952 года. Прошений о помиловании никто из passтрельного списка не подавал. Остальных отправили умирать в лагеря.

В конце апреля 1956 года Военная коллегия пересмотрела дело всей группы. Находившимся в заключении снизили сроки до пяти лет, освободив по амнистии. Троим уже давно passтрелянным ребятам изменили приговор на 10 лет лагерей.

В 1989 году все члены литературного кружка были полностью реабилитированы.

«Бессмертный барак»

[Свідомий]

БОЧКОВ: ИСКУССТВО МРАКОБЕСИЯ: "Ещё одна уловка – попытка отделить «Лебединое озеро» от Бучи: мол, «великая русская культура» никакого отношения не имеет к преступному режиму. У меня для вас скверная новость: имеет. Толстой и Пушкин имеют такое же отношение к Буче, как Гёте и Вагнер к Дахау. Великая культура не в состоянии предотвратить преступления режима, более того, режим использует достижения этой культуры в качестве оправдания своих преступлений. Да – Толстой и Гёте дают диктатору весьма серьёзный аргумент, особенно в диалоге с собственным народом. Сравнение немецкой и русской культуры не совсем корректно по двум причинам: мощный вклад немецкой литературы, философии, музыки просто несопоставим со скромными российскими успехами, а во-вторых, лучшие образцы русской культуры являются вторичными и следуют в фарватере западноевропейской культуры. Более того, всё лучшее в России было создано не благодаря государству (как бы оно там не называлось – Российская империя, СССР, РСФСР и тд), а вопреки ему. Пушкин, Герцен, Достоевский, Набоков, Бунин, Мандельштам, Цветаева, Бродский, Довлатов – это же расстрельный список.

[Свідомий]

Уровень российской «дипломатии»: Захарова посоветовала «не вякать» главе Евросовета, а Лавров заявил, что Россия будет воевать «бессрочно»

Представитель МИД РФ Мария Захарова в грубой форме прокомментировала слова председателя Европейского совета Антониу Кошты о том, что «России нельзя позволить добиться успеха за столом переговоров».

«Сидите там под столом и не вякайте», – заявила Захарова.

Глава МИД РФ Сергей Лавров также высказался о переговорах.

«Вы что-нибудь слышали от нас по срокам? У нас не сроки, у нас задачи, и мы их решаем», – сказал он, комментируя информацию Axios о том, что США хотят добиться мирного соглашения до лета.

Хамство вместо аргументов – фирменная черта российской «дипломатии».