Исторические параллели .От Московии до РФ .

[Свідомий]

[Свідомий]

Історія московської брехні: від новгородських літописів до "зелених коридорів"

Московська держава століттями вправно використовувала фальсифікації та маніпуляції, щоб переписати історію на свою користь. Це явище має давні корені, а його наслідки відчуваються й досі.

Перші задокументовані випадки цензури та редагування історичних джерел датуються XIV століттям. Згодом ці методи стали фундаментом московської політики — як внутрішньої, так і зовнішньої.

Перші підробки: новгородський літопис

Одним із найвідоміших прикладів фальсифікації стала правка новгородського літопису, що дійшов до нас у трьох копіях. Найдавніша з них, “Синодальний список”, була редагована в Москві. Це підтверджують розбіжності із двома іншими версіями літопису, які залишилися без змін.

Так, у статті за 1238 рік описано, як війська Суздальського князівства зазнали нищівної поразки від монголів у битві під Коломною. Новгородський літопис зазначає, що загін москвичів одразу кинувся навтьоки: “москвичи же побѣгоша ничегоже не видѣвше”. Але в московському “Синодальному списку” слово “побѣгоша” просто стерли, залишивши текст незрозумілим. Так ганебна втеча москвичів зникла з історії, а на її місці залишилася порожня вигадка.

У статті за 1332 рік літопис розповідає про грубе порушення угоди князем Іваном Калитою, який захопив новгородські міста Торжок і Бежецький Верх, знехтувавши клятвою, скріпленою цілуванням хреста. Але й тут московські фальсифікатори втрутилися: вони стерли згадку про “чересъ крестное цѣлование” та замінили її на “за новгородскую измѣну”. Таким чином, жертва стала винною, а загарбник — справедливим месником.

Ці випадки демонструють, як московська історична політика вже тоді використовувала підробки, щоб переписати минуле, створюючи міф про свою “велич” і “правоту”.

"Чесне слово Москви": обман і воєнна хитрість

Історичні підробки завжди йшли в парі з агресією. У XVI столітті Москва поглинула Новгород, вивезла його символи й еліту, а в її історії місто-держава було стерте як самостійна одиниця.

Цей підхід продовжився і в новітній історії. У ніч проти 21 серпня 1968 року радянський літак Ан-24, видаючи себе за цивільний, запросив аварійну посадку на аеродромі в Празі. Як тільки йому дозволили сісти, з борту висадився спецназ, який захопив аеропорт і забезпечив вторгнення радянських військ у Чехословаччину. Радянські ЗМІ назвали це “обманним маневром”.

Подібна “хитрість” повторювалася і пізніше. У 2014 році російські генерали дали гарантії безпеки українським військовим під Іловайськом, але замість цього колони, які відходили “зеленим коридором”, були розстріляні артилерією. У Донецькому аеропорту росіяни замінували будівлю, прикриваючись обіцянкою евакуації тіл своїх загиблих.

Так само діяли російські війська й у XVIII столітті, коли цар обіцяв мешканцям Казані збереження життя, якщо вони капітулюють. Браму відкрили, але всіх жителів вирізали до ноги.

Фальсифікація як зброя

Методи москви залишаються незмінними: брехня, маніпуляція, обман, підробка історії. Ці інструменти не лише переписують минуле, а й готують ґрунт для нових агресій.

Історія доводить: будь-яка угода з кремлем — це лише привід для чергового обману. Ті, хто сідає за стіл переговорів із росією, мають пам’ятати: її “чесне слово” завжди закінчується воєнною хитрістю та агресією.

[Свідомий]

Відповідно літопису Нестора (11-12 століття) і роzійських антропологів генетиків на теперішній моzковській області і на навколо не існує слов'янських народів.

До 17 століття на моzковському улусі Джучі (Тартарія) правила династія Чингізидів з державною давньо монгольською мовою.

У 18 столітті було штучно створено моzковське наріччя тільки для Двору (для адміністрації), письменник перекладач Федір Григорович Карін (1780 рік): "Жахлива різниця між слов'янською мовою та моzковською, яка сама по собі була бідна, а підроблена до слов'янської стала вже потворною".

Автор Академічного моzковського словника (тільки для адміністрації) лінгвіст Шишков О. С.: "Якщо слов'янську мову відокремити від моzковської (рашистської), то з чого ж ця остання складатися буде? Тільки з одних ТАТАРСЬКИХ слів, як ось: лошадь, кушак, колпак, сарай і прочєє, - тому основа мови РІДна ТАТАРська".

Очевидець Астольф де Кюстін (1839 рік): «моzковити — вихідці спільноти племен, які тривалий час були кочівниками, вони ще не забули про кочовий спосіб життя. петербург — це армійський штаб, а не столиця нації. Всі народи, що переселилися з Азії в Європу стоять тут табором немов турки. моzковити — це дикуни, байдужі до святості даного слова, до всякого правдивого почування, до почуття справедливості. Все у них — тріумфуюча брехня, облуда й обман, брак всякого морального сенсу, відсутність поняття права і обов’язку. Фізичний тип моzковита — це переважно тип КАЛМИКА».

В середині 19 століття академік, археолог О. Уваров та антрополог А. Богданов провели розкопки 7729 курганів на моzковії і не знайшли жодних слов’янських поховань і жодної монети з Руси.

У 1930 роки впроваджено політичну (без своєї республіки) націю - руSSкій (чий?).
Історик, археограф Арсеній Миколайович Насонов (1940 рік): "руssкіє — це літописні татари".

А у 1707 році назву Русь ще не вкрали, бо "раzєю" ще не придумали ...
Тому і рубль — мааzковzкiй …

[Свідомий]

Гроші московського хана Івана ІІІ, приблизно 1472-1475 років.
Напис арабською перекладається як "Це акче Московське". Слово "акче" татарською означає "гроші".
Фантастичні "брати", дуже "близька" культура...

[Свідомий]

О том, как СССР едва не стал членом «Оси зла»

Осенью 1940 года два тоталитарных режима едва окончательно не слились в кровавых объятиях, породив монстра, способного уничтожить всю планету. После раздела Польши в сентябре 1939 года и последующих демонстративных заявлений о «дружбе, скреплённой кровью», Советский Союз и нацистская Германия начали искать пути для еще более тесного сотрудничества.

Кульминацией «дружбы» человеконенавистнических идеологий стала поездка советской делегации во главе с Молотовых осенью 1940-го в немецкую столицы, чтобы обсудить присоединение к Берлинскому пакту – тройственному союзу Германии, Италии и Японии.

Дорога к Рейху
Делегация была впечатляющей: 64 человека, включая наркомов и генералов. Поезд охраняли красноармейцы, стоявшие вдоль всего маршрута через каждые 400-500 метров.
Молотов, не доверяя немцам, привез собственные ходовые части для перехода на европейский путь, опасаясь прослушивания. В Восточной Пруссии немецкие пограничники тщетно пытались пересадить гостей в свои вагоны.

В Берлине делегацию встретили холодно: ни цветов, ни толпы. Лишь на вокзале оркестр сыграл «Интернационал» в ускоренном темпе – ​​гимн СССР был запрещен в нацистской Германии. Молотов просил дополнительную охрану штурмовиков, но Геббельс отказал, отметив в дневнике: «Это уж слишком».

Переговоры хищников
Переговоры проходили в напряженной атмосфере недоверия. «Его холодная влажная ладонь напоминала прикосновение жабы», — вспоминал о Гитлере переводчик Бережков.

Фюрер предлагал СССР присоединиться к Оси, обещая влияние на Индию и Иран после падения Британии. Кремль не возражал, но хотел большего: контроля за черноморскими проливами, базами в Болгарии и уступками от Германии и Японии.

Несовместимые аппетиты
Официально советская пресса писала о «взаимном доверии» на переговорах, но соглашения не заключили. 25 ноября Москва вновь выдвинула свои условия: базы в черноморском регионе и «помощь Болгарии. Берлин расценил это как отказ. Уже 18 декабря Гитлер подписал директиву №21, известную как план «Барбаросса», предусматривавший нападение на Советский Союз.

Союз двух хищников не состоялся. Геополитические аппетиты обеих стран, а также несогласие со стратегическими интересами не позволили достичь союза. Но этот эпизод показал: перед Второй мировой Сталин был готов стать частью Оси, если бы цена устроила Кремль.

[Свідомий]

Имперская тень: как Россия присваивала и переименовывала чужие города

Российская экспансия на протяжении веков сопровождалась не только захватом чужих земель, но и целенаправленным стиранием их культурной памяти. Города, основанные другими народами, попав под власть империи, теряли свои имена, облик и население. Переименование и перестройка служили инструментами, чтобы закрепить власть и вычеркнуть прошлое.

Кёнигсберг Калининград
Кёнигсберг был основан Тевтонским орденом в 1255 году на месте прусского поселения Твангсте. Город был центром Восточной Пруссии, важным портом и культурным центром. В XVIII — начале XIX века здесь жил и творил Иммануил Кант.

После Второй мировой войны северная часть Восточной Пруссии отошла СССР. В 1946 году Кёнигсберг переименовали в Калининград в честь «всесоюзного старосты» Михаила Калинина.

Немецкое население (около 100 000 человек) депортировали. Старый город, включая Королевский замок, не восстанавливался. На его месте построен Дом Советов.

Ниеншанц Санкт-Петербург
В начале XVII века шведы построили крепость Ниеншанц в устье Невы, рядом с торговым городом Ниен. В 1703 году, во время Северной войны, Петр I захватил и разрушил крепость. На этом месте вырос Санкт-Петербург, ставший столицей империи. Шведское наследие исчезло, а название Ниеншанц осталось лишь в археологических находках.

Виипури Выборг
Город 1293 году тоже основали шведы, дав ему современное название Выборг. Он был торговым и военным центром Балтики. В 1809 году, после очередной русско-шведской войны, Финляндия с Выборгом отошла России, и город стал Виипури.

После Зимней войны СССР аннексировал Карельский перешеек, и 70 000 финнов вынуждены были навсегда покинуть город. Шведская и финская архитектура, включая Выборгский замок, частично сохранилась, но советская застройка изменила облик города, стирая его скандинавское прошлое.

Тильзит Советск
Город был основан в XIII веке Тевтонским орденом. Входил в состав Пруссии, затем Германской империи. В 1807 году в Тильзите Наполеон и Александр I подписали мир, завершивший войну Четвертой коалиции.

По Потсдамскому соглашению 1945 года северная часть Восточной Пруссии, включая Тильзит, отошла СССР. Немецкое население было депортировано, город заселен переселенцами из Союза. В 1946 году город получил уродливое название Советск и соответствующий унылый облик.

Прейсиш-Эйлау Багратионовск
Городок в Восточной Пруссии, основанный в XIV веке, вошел в историю, как место проведения одной из крупнейших битв времен Наполеоновских войнах в 1807 году.

После Второй мировой войны он оказался в составе СССР. В 1946 году Прейсиш-Эйлау переименован в Багратионовск в честь генерала Петра Багратиона. Немецкое население покинуло регион, город был перестроен в советском стиле.

Чинги-Тура Тюмень
Город был основан в XIII веке как столица Сибирского ханства. Чинги-Тура была центром торговли и ремесел, с деревянной крепостью и мечетями и до прихода Ермака контролировала Западную Сибирь.

В 1581 году Ермак захватил город, а в 1586 году на его месте основали Тюмень — первый русский форпост в Сибири. Татарское население ассимилировалось, а деревянные крепости и мечети сменились русскими острогами и церквями.

В XX веке во время строительства стадиона на месте городища Чинги-Туры был безвозвратно утрачен почти весь культурный слой древнего города.

#интересное

[Свідомий]

Больно и унизительно: о самых громких поражениях российской армии

Потопление крейсера «Москва», осеннее контрнаступление 2022 года, принуждение к бегству Черноморского флота из Крыма, разгром стратегической авиации 1 июня 2025 года — Украина уже неоднократно наносила сокрушительные поражения количественно превосходящей российской армии. Но в этой статье вспомним, как Россию на протяжении столетий били больно и унизительно.

Битва при Нарве (1700)
Северная война, о которой так любит вспоминать Мединский, началась с хорошей оплеухи царю Петру. У него был план захватить крепость Нарву. Но из-за низкого боевого духа и плохого снаряжения, осада захлебнулась.

Царь покинул армию, якобы чтобы пополнить резервы. В итоге после трёх недель неудачного штурма шведы контратаковали и погнали московские войска до Новгорода.

Московское царство потеряло 8,2 тыс. человек (7,5 тыс. убитых, 700 пленных, включая 10 генералов); шведы — 1924. Поражение надолго сделало Московское царство обороняющейся стороной, а его армию на несколько лет перестали воспринимать как серьёзную силу.

Битва под Аустерлиц (1805)
Это сражение вошло в мировую историю как блестящая победа над численно превосходящим, но катастрофически недальновидным противником. Российско-австрийская коалиция имела 85 тыс. (60 тыс. русских) человек против 73 тыс. французов.

Армия коалиции полагалась на самодовольство и нелепый план австрийского генерала, одобренный царем Александром. Наполеон ловко сыграл на их глупости: отдал фланги, заманил в ловушку и разбил центр союзных войск молниеносным ударом.

Русские и австрийцы в панике бежали, теряя десятки тысяч солдат и всю артиллерию. После такого унижения Австрия поспешно вышла из войны, а Россия осталась с разбитой армией и уязвленным самолюбием.

Цусима (1905)
В войне против Японии Петербург решился на чрезвычайную глупость: перебросить с Балтики на Дальний Восток флот, и сразу бросить его в бой.

В Цусимском проливе российский флот, измотанный долгим переходом, столкнулся с хорошо подготовленным противником. Используя тактическое превосходство и манёвренность японцы уничтожили или захватили 34 из 38 российских кораблей.

Поражение, вызванное технической отсталостью и плохой организацией, завершило войну, приведя к утрате Южного Сахалина и революционным волнениям в России. Цусима вошла в историю как символ позора российского флота.

Танненберг (1914)
В начале Первой мировой войны российская армия молодцевато вошла в Восточную Пруссию, не встречая сопротивления. На самом деле, немцы заманивали противника.

Причем царь Николай решил поставить во главе двух наступавших армий генералов Самсонова и Ренненкампфа, которые друг друга терпеть не могли.

В итоге обе армии были окружены и разбиты. Потери русских составили 26 тыс. убитых и раненых, 50 тыс. пленных, в том числе 9 генералов, а Самсонов от стыда даже застрелился.

Еще одна Нарва (1918)
23 февраля 1918 года под Нарвой отряд в тысячу красноармейцев, собранный впопыхах из матросов, позорно разбежался при виде нескольких десятков немецких солдат, прибывших на мотоциклах.

Командовавший этим фарсом Павел Дыбенко сбежал в Гатчину, а затем и вовсе оказался задержан под Самарой, установив, пожалуй, рекорд по длине отступления.

Забавно, что спустя 20 лет Сталин выдал это нелепое бегство за «решительный отпор германским захватчикам». С тех пор российская армия с серьезным видом отмечает годовщину одного из самых бесславных эпизодов в своей истории.

[Свідомий]

От царь-пушки до «Орешника» – как московия пугала мир своими «вундервафлями»

Столетиями Россия (в любой из своих реинкарнаций – от Московии до современной путинской) пытается пугать мир своим чудо-оружием.

Меняются названия, поколения «вундервафлей» и «аналаговнетных» орудий, но сценарий остается неизменным. Сначала следует пафосная презентация «самого разрушительного» образца с расчетом на то, что враги испугаются одного лишь названия.

По сути, старая тактика питерской подворотни – «взять на понт» и надеяться, что словам поверят и проверять не станут. Но когда наступает момент продемонстрировать оружие, выясняется, что за громкими словами скрывается вполне заурядная реальность.

«Аналоговнет» как государственная идея
До полномасштабной войны главным символом военного величия Кремля был гиперзвуковой «Кинжал». Его представляли как оружие абсолютного превосходства – неуязвимое, невидимое и потому почти мифическое. Этот образ идеально ложился в нарратив внутренней пропаганды, построенной на идее технологической исключительности России.

Но магия заканчивается там, где начинается практика. В мае 2023 года украинская ПВО с помощью Patriot впервые в мире сбила «Кинжал». Ракета осталась опасной, но миф о ее непобедимости был уничтожен окончательно.

Новый фетиш
Осенью 2024 года Кремль выкатил нового героя пропаганды – межконтинентальную ракету «Орешник». После ее запусков привычные угрозы усилились намеками на «новый уровень эскалации». Но выяснилось, что без ядерного заряда эффективность «Орешника» весьма условна. Настолько, что это вынуждены признавать даже z-образные «военкоры».

Тем не менее Москва упорно продолжает размахивать этой ракетой в роли универсального пугала – не столько на поле боя, сколько в заявлениях и телевизионных студиях, где пропагандисты уже «победили весь мир». В этой логике современная Россия действует по лекалам московских царей.

Пугало-предок «Орешника»
История чудо-оружия у властителей Кремля насчитывает века. В XV веке Иван III решил не отставать от Европы и заказал «вундервафлю» своего времени – гигантские пушки, отлитые итальянскими мастерами, призванные впечатлять соседей и заставлять их дрожать при одном виде этих артиллерийских чудовищ.

Хотя, следует признать, эти орудия принимали участие во время обороны Москвы.

Чего не скажешь о знаменитой царь-пушке (на самом деле бомбарде) Ивана Грозного – весом почти 40 тонн, с огромным калибром (900 мм) и роскошным декором. Она должна была не столько стрелять, сколько демонстрировать величие царя, превращаясь в эффектное шоу для иностранцев.

Вот только стреляла ли она? Ну, разве что прахом Лжедмитрия. Ее считают не боевым орудием, а инструментом психологического давления – средневековой версией военного пиара.

«Вундервафля» как симптом
Вера в чудо-оружие не раз подводила великие державы. Немецкие «Большие Берты», «Парижская пушка», ракеты Фау и сверхтяжелые орудия Третьего рейха пугали и впечатляли, но не меняли исход войн.

Потому что ни одна «вундервафля» не способна компенсировать системные проблемы государства. Обычно она появляется тогда, когда привычные способы демонстрации силы перестают работать.

#аналитика

[Свідомий]

Прочитала длинный текст одного своего друга на fb на тему, почему СССР развалился? Почему нас, русских, не любят? И ни кто с нами ничего общего не хочет...

Странно, что люди тратят столько времени на теорию, хотя дело, на мой взгляд, лежит чисто в практической плоскости.

Просто Россия, СССР, СНГ, назовите как хотите, не смогла предложить экономически выгодной модели для Большинства. Вот оно все и сыпется.

В российской экономической модели простые честные люди не имеют возможности так же хорошо зарабатывать честным трудом, как в соседних экономических моделях: ЕС, Америка, даже тот же Китай. По-этому модель попросту не выдерживает конкуренции.
У нас чтобы жить как средний обычный европеец или американец, уже нужно крутиться. Просто ходить на работу - не проканает. А крутиться - это значит со временем тебя или прищущит налоговая, или подрежут конкуренты, или завалят соучередители, или посадит государство. С конфискацией имущества. Ну и в чем смысл тогда этой системы?

За мою жизнь там идет уже 3-й передел собственности. Сначала в 90-е кто что мог, то и захватил. Потом КГБ всех подмяло под себя. Кого закопали, кто убежал. Теперь новые любимцы Администрации президента валят тех, кто валил тех, из 90-х. Когда это закончится? Ни кто не знает.

Одно понятно. Система не стабильна. Ни кто не хочет играть в русскую рулетку. Основное большинство не хочет. Это не имеет национальности. Русские тоже видят, что где-то недалеко гораздо стабильнее и прибыльнее.

Если бы территория бывшего СССР предложила разумную, стабильную экономическую модель, выгодную Большинсту, то соседние страны сами бы построились в очередь, чтобы к ним присоединиться. Как они строятся в очередь, чтобы войти в Евросоюз.

А у русских модель, даже меньшинству не сильно выгодная. Ну и что, что ты попал в струю и наворовал свои миллионы? Течение скоро изменится. Или сядешь, или ляжешь. Вариантов не много.

Вот и не хотят люди. Отбиваются всеми силами от русского мира. Хотя ни кто из нас вообще ничего против русских не имеет. Просто не хотят нерентабельной системы у себя в доме.

Есть буддистская притча. Не учи соседа, как растить розы. Вырасти сначала прекрасные розы у себя в саду. А потом соседи сами будут приходить и спрашивать у тебя совета.

Так же и с русской системой. Когда она станет прекрасной, мы и сами с удовольствием к ней присоединимся. А деньги, что тратятся на войну, могли бы быть использованы на то, чтобы Россия расцвела. Пахла бы амброзией, а не кровью, и соседние страны бы с удовольствием бы строили с ней единое экономическое пространство. А так-то что?!!!

Там что-то из области больших цифр, биг-дата. Современные компьютеры с легкостью просчитают сегодня то, что уже даже гуманитарию понятно. Если система не выгодна Большинству, то она всё-равно будет шататься. И супербогатое меньшинство не сможет удерживать систему в равновесии постоянно. Издержки на насилие в определенный момент достигают точки нерентабельности, и всё начинает рушиться опять. Где-то тут и лежит демаркационная линия между русскими людьми и русской Системой, что вообще разные вещи. Между народом и Империей, что вообще не одно и то же. Русские страдают от этой системы в самую первую очередь. Бедный народ! За что и доколе? И что мы можем против них иметь?...

Марина Санни

[Свідомий]

БОЧКОВ: ОТЧЕГО ПУТИН БЕСИТСЯ? НА ГЛАЗАХ РАССЫПАЕТСЯ ИХ ГЛАВНАЯ ЛОЖЬ: "МОСКВА - ЭТО РУСЬ!" НЕТ, РЕБЯТА, МОСКВА - НЕ РУСЬ, А ПРОВИНЦИЯ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ. Есть ложь бытовая, есть ложь политическая, есть ложь спасительная. А есть ложь фундаментальная — та, на которой стоит целое государство, как изба на гнилом пне. Главная русская ложь именно такая: Москва — это Русь.

Нет. Москва — это не Русь. Москва — это провинция Золотой Орды, которая выдала себя за наследницу Киева. Исторический рейдерский захват с подменой документов, герба и памяти.

Русь родилась на Днепре — в Киеве, Чернигове, Полоцке, Новгороде. Там торговали, строили, писали законы, спорили на вече, приглашали князей и выгоняли их пинком под зад. Это была Европа — грубая, средневековая, но Европа.

А где была Москва?
Правильно — в лесу, среди болот и данников хана.

Москва выросла не как центр свободы, а как налоговая база Орды. Московские князья не освобождали Русь — они собирали для Орды дань. Верные бухгалтеры империи степных рэкетиров. Самый исполнительный сборщик получал ярлык на власть. Такая средневековая франшиза: «правь от имени хана, пока платишь».

И Москва платила.
И доносила.
И давила конкурентов руками Орды.

Тверь сожгли — кто помог?
Новгород задушили — кто пришёл?
Правильно: главный менеджер ханского филиала — Москва.

Потом Орда ослабла, но привычки остались. Москва не освободилась — она унаследовала ордынскую модель власти. Абсолютный правитель. Вертикаль страха. Подданные вместо граждан. Земля — собственность государя. Люди — ресурс.

Киевская традиция — договор князя с обществом.
Московская — подчинение без условий.

И вот этот ордынский улус вдруг объявляет себя «Третьим Римом». Гениальный маркетинг: если не можешь стать Европой — объяви себя её единственным спасителем.

Но цивилизацию не подделаешь указом.

В Европе города воевали за права.
В Москве — за право не быть казнёнными.

В Европе формировались университеты.
В Москве — Тайный приказ и пыточные подвалы.

В Европе королей ограничивали.
В Москве царей обожествляли.

Это разные политические геномы.

Поэтому Россия веками живёт в шизофрении: она пытается доказать, что она — Русь, Европа, цивилизация… но действует как империя степи, только с ядерными ракетами.

Самое страшное — многие в это искренне верят. Потому что признать правду — значит признать, что вся национальная мифология построена на узурпации. Что «собирание земель» было не воссоединением, а поглощением. Что империя выросла не из свободы, а из службы хану.

Это болезненно. Это разрушает идентичность. Это оставляет пустоту.

Поэтому ложь охраняется яростно — учебниками, пропагандой, памятниками, уголовными статьями и истерикой на тему «переписывания истории».

Но историю невозможно переписать — можно только запретить её читать.

Москва — не мать русских городов.
Москва — старший сборщик дани, ставший царём.

И пока эта правда табуирована, страна обречена воспроизводить ордынскую модель: страх вместо закона, сила вместо права, экспансия вместо развития.

Потому что если ты вырос как улус — ты продолжаешь мыслить улусом.

Главная русская ложь не в том, что Москва сильна.
Главная ложь — что она и есть Русь.

Нет.
Это просто бывшая провинция империи, которая не исчезла — она перекрасилась и назвала себя вечной.

[Свідомий]

….17 липня русская православная церковь вшановує Андрія Боголюбського, якого, виявляється, канонізувала ще у 1751 році яко благовірного.
Не хреновенький, треба відзначити з нього благовірний. Не вбий, не вкради, шануй батька і матір та інші заповіді - це точно не про нього.
Розоривши у 1169 році Київ (за 70 років до Батия), банда Боголюбського принагідно попалила церкви і монастирі разом з ченцями.
Як вельми побожний чоловік, князь вкрав образ Вишгородської Богородиці, який московити називають Владімірской Богоматєрью і пошановують як найбільшу святиню.
Матір і чотирьох братів він вигнав зі своїх володінь під три чорти, тож вони змушені були шукати притулку аж у Візантії.
Товкло Боголюбським несамовито. Хтозна скільки церков ще би зруйнував цей владіміро-суздальскій вітязь, якби у 1170 році йому не вставив пропиздона тоді ще тільки 18-річний новгородський князь Роман Мстиславович.
Так, саме той, хто став засновником славної галицько-волинської династії Романовичів.
Але тільки-но зализавши рани, Боголюбський знову поліз на цивілізовані землі і знову взяв в облогу Вишгород, де правив Мстислав Ростиславович.
Однак останній виявився хитрішим і послав по допомогу. Полки з Волині і Галича під орудою луцького князя Ярослава Ізяславовича вже підходили до Вишгорода, як Мстислав зробив бойову вилазку, в результаті якої Боголюбський зі своїми бєрєндєями почав утікать. Кого наздоганяли підоспілі волиняни з галичанами, тим коїли дуже боляче.
Після розгрому Андрій геть втратив авторитет і його всі почали мати за хуйла.
Наступного 1174 року у резиденції в Боголюбово його закатрупили тамтешні бояри, перед тим добряче помордувавши (на малюнку XV ст. зображено відрубування княжої руки ).
Князя настільки в ніщо не ставили, що ховав його єдиний слуга. Решту соотєчєсивєніків, скориставшись тимчасовим безладдям, зайнялися взаємними грабежами та п'яними розбоями.
Мученицька смерть - власне єдине чим Боголюбський міг би привернути увагу попів до своєї пацаватої персони. І привернув.
Хоча, в принципі, може він і справді благовірний на тлі, приміром, їхнього улюбленого святого Васілія Блаженного, відомого киданням гімна в людей і біганням голим і обісраним за московськими баришнями.
Зрештою, хай собі хоч Чикатила канонізовують. Просто як адекватна людина може йти до такої церкви….

Пост Tetyana Karaul

[Свідомий]

КОЛИ ХТОСЬ ВИРІШУЄ НАЗВАТИ СЕБЕ «РУССКІМІ»

Чому громадяни держави Російська Федерація називають себе «русскими», якщо корінь цього слова не має жодного зв’язку ні з росією, ні з Московією?

Вони історично притягують себе до держави Русь, політичним центром якої був Київ.

Але де була Москва у часи князів Русі?

Де вона була за правління князя Ігоря Рюриковича, Святослава Хороброго, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Ізяслава Ярославича, Ярополка Ізяславича та інших?

Москва тоді просто не існувала.
І московитів ще не було.

МОСКОВІЯ І ОРДА

Москва від самого свого початку була в залежністі від Золотої Орди і розвивалася в іншій політичній системі.

Ординська система сформувала культуру й рамки мислення Московського князівства.

У XV столітті Московське царство ліквідує Новгородську республіку.
Їх не об’єднали.
Їх знищили.

У XVIII столітті Московське царство бере нову назву:

Російська імперія.

Ця назва походить від грецької форми слова «Русь» — «Росія».

Разом із назвою з’являється нова історична концепція.
Німецькі історики, що працювали на імперський двір, формують версію історії, де Москва проголошується спадкоємцем Русі.

Правителі Московії починають використовувати титул:

«государь всея Руси»

Це було політичне рішення спадкоємності, яке мало підсилити авторитет нової держави.

ДВА СЛОВА В РОСІЙСЬКІЙ МОВІ

Цікаво, що сама російська мова зберегла цю суперечність.

У ній існують два різні слова:

• русский — типу етнічна назва
• российский — державна приналежність

Тобто навіть у самій мові видно розрив між історією назви і державою, яка її використовує.

ДЕ ЛОГІКА?

Суперечки виникають через те, що:

• історичний центр Русі був у Києві;
• назву Русі використала інша держава.

Жоден літопис не відносить Москву чи інші міста московитів до Русі.

А в Києві автохтонний народ був, є і залишається.

Якщо держава називається Росія —
логічно було б говорити:
• росіяни;
• російський народ.

Але вони себе називають «русские».
І, на жаль, останнім часом так їх називає і українська влада.

Чому?

Де корінь «рус» у Москві?
Де він у назві росії?

ІСТОРІЯ НАЗВ

Назви держав можуть змінюватися.

Але дві окремі держави не можуть мати одну і ту саму історію.

Бо це веде до циклічності претензій кожного нового покоління.

Привласнення історичної назви веде до привласнення і самої історії та її території.

ПОЛІТИКА НАЗВ

Назва «русские» виникла не з етнічного походження.

Вона виникла як ознака залежності від Русі. Залежності, підпорядкування, але не права бути русинами.

Однак історія цього слова —
це не лише питання мови.

Це питання інтерпретації минулого.

Московитів «рускими» називають лише ті, кого привчили так їх називати.

Корінь «рус» — це історія Русі.

І ця історія не з Москви.

Анатолій Герасимчук, автор книг

«Від Русі до України. Відновлення історії»
«Чий Крим. Війни в степах України»

Книги тут:
rus-ukraine.com.ua

[Свідомий]

Трохи історії...

Рік 1714.

Московія.

Фаворит (коханець) царя, "полудержавный властелин" Олександр Меншиков, який за багатством своїм поступався лише самому Петру, вже не знає, куди дівати гроші. Тому він вирішив купити собі до усіх титулів та звань ще щось цікавеньке.
І купив.

23 серпня 1714 року Меншиков відправляє до Англії прохання прийняти його в члени Лондонського королівського товариства розвитку знань про природу - однієї із найстаріших у світі наукових спільнот, аналог Академії наук.

Лист було підкріплено гарними "аргументами", тож вже 25 жовтня царський фаворит отримує послання за підписом самого Ісаака Ньютона, в якому повідомлялося, що на позачергових зборах товариства ухвалено рішення про обрання пана Меншикова академіком та співалися на його адресу численні діферамби.

Пікантність ситуації полягала в тому, що Меншиков був абсолютно неграмотним.
Академік Академії Наук СРСР, один з найкрупніших математиків ХХ ст. Володимир Арнольд стверджував, що бачив в архіві Лондонського королівського товариства підпис Мншикова чотирма хрестами.

При всьому цьому сам сер Ісаак Ньютон був - скажемо так - дуже небідною людиною.

Далі - веселіше: через три роки під час своєї подорожі до Франції титул академіка Французької академії наук купив собі й Перо І, який теж був майже неписьменний. До слова, під час тієї подорожі, цар-батюшка поводився так, що викликав величезний культурний шок у бідних французів.

А ще московити щедро "проспонсорувавши" європйські товариства, купили собі право називатися європейцями в географічному сенсі. Справа в тому, що здавна наука географічно не ділила континенти Європу і Азю, а мала за один - Євразію.
Кордон між ними проводився суто символічно, по річці Танаїіс - так у давнину називався Сіверській Донець.
Але в такому випадку Московія опинялася на Схід від цього умовного поділу.

Тому Петро "підметушився", зробив певні "спонсорські внески" і зарубіжні академіки погодилися провести демаркційну лінію по Уральських горах та річці Яік (Урал).
Їм то що від цього, крім очевидного профіту у золоті, сріблі та соболях? Безпосереднім ініціатором та посередником у процесі "перенесення" був петровський вельможа Василь Татіщєв, який активно "працював" на цю тему із взятим у полон під Полтавою шведським офіцером і науковцем Пилипом Страленбергом. Про це окрему розповідь можна писати.

Так разом з мордвою, чувашами та черемісами європейцями стали калмики, башкіри, зиряни та інші народи того, що зветься росією...

А ви там про якийсь "Time", коли цілі академії наук купувалися.

Павло Бондаренко