Freedom

Ми зібрали колекцію найдавніших карт (мап) українських земель та сусідніх територій. Це карти відомих європейських картографів, типографів, граверів, космографів, географів, істориків, мандрівників та краєзнавців. Вони є дорогоцінним матеріалом у вивченні минувшини, адже дають чималий шмат інформації, що може стати в пригоді дослідникам історико-культурної спадщини та допомогти розв'язати те чи інше питання. За допомогою старовинних карт можна провести паралелі і простежити як змінювалася історія. Часто це доволі складно пояснити. До прикладу, на одній з карт ще фігурують одні племена, а через 500-800 років їх слід минув - постають зовсім інші невідомого походження. Аналогічно змінюються й кордони, межі земель. Завдання професійного історика - розібратися що сталося, так-би мовити здійснити власну подорож у цю сиву і захоплюючу давнину та провести власне розслідування. Також стародавні карти дають нам незліченну кількість давніх топонімів, гідронімів, етнонімів. Так, карти Птолемея, Ортеліуса, Меркатора, Сансонів, Блау та інших подають різні назви держави Україна в різні часи: Скіфія (Scythia), Сарматія (Sarmatia), Амазонія (Amazonia), Русь (Russia), Подолія (Podolia), Волинь (Volhynia), Сіверія (Severia) та інші. Усі карти публікуються в максимальній роздільній здатності і якості. Для того, аби відкрити мапу у повному масштабі - необхідно просто клацнути по ній - відкриється повнорозмірне зображення у новому вікні (або відкрити вручну у новій вкладці браузера).

Зміст
1. Карти Сансонів
1.1. Кіммерія і Скіфія Європейська (1651)
1.2. Карта Європи (1651)
1.3. Карта Сарматії (1651)
1.4. Карта Германо-Сарматії (1703)
1.5. Карта Маєтки Польської Корони (1743)
1.6. Карта Козацької України (Країна козаків) (1674)
1.7. Карта Трансильванії (1664)
2. Карти Боплана
2.1. Генеральна карта України (1648)
2.2. Карта Чорної Русі (1665)
2.3. Карта Поділля (1648)
2.4. Мапа Брацлавщини (1648)
2.5. Карта Київського воєводства (1659)
2.6. Карта Покуття (1662)
2.7. Спеціальна карта України (1650)
2.8. Карта Карпат і Західної України (1650)
2.9. Карта Борисфену (Дніпра) (1650)
3. Карти Абрагама Ортеліуса
3.1. Карта світу (1570)
3.2. Карта Європи (1595)
3.3. Карта Чорного моря (1590)
3.4. Карта Аргонавтика (1624)
3.5. Карта Польщі (1584)
3.6. Карта кельтів
4. Карти Мюнстера
4.1. Карта Польського та Угорського королівств (1552)
4.2. Карта Центральної та Східної Європи (1572)
4.3. Карта Європи у формі королеви (1570)
5. Карти Томаша Маковського
5.1. Карта Великого Князівства Литовського (карта Радзивіла) (1613)
5.2. Карта Шлях по Борисфену (Дніпру) (1643)
6. Карти родини Блау
6.1. Глобус Блау (1690)
6.2. Великий Атлас Світу (Космографія Блау)
6.3. Карта Світу (1664)
6.4. Карта Європи (1644)
6.5. Карта Франконії (1645)
6.6. Карта Моравії (1645)
6.7. Карта Богемії (1645)
6.8. Карта Германії (1645)
6.9. Карта Азії (1640)
6.10. Карта Шлях по Борисфену (1596)
6.11. Карта королівства Польща (1635)
6.12. Карта Європи вздовж Дунаю (1675)
7. Карти родини Гондтів
7.1. Карта Європи (1612)
7.2. Карта Русі (1625)
7.3. Карта Польщі і Сілезії (1607)
7.4. Карта Тавриди (1650)
7.5. Карта Тартарії (1610)
7.6. Карта Дакії та Мезії (1658)
7.7. Карта історії Заходу
8. Карти Меркатора
8.1. Карта світу (1538)
8.2. Карта Русі (1595)
8.3. Карта Таврики і Херсонесу (1595)
8.4. Карта світу за Птолемеєм (1570)
8.5. Карта Європи (1570)
8.6. Карта Азії (1584)
8.7. Карта Сарматії (1578)
8.8. Карта Литви (1595)
9. Карти Птолемея
9.1. Карта Сарматії (1420)
9.2. Карта Сучасної Сарматії (1513)
9.3. Карта світу (1467)
9.4. Генеральна карта світу Птолемея (1513)
9.5. Карта Європи (1467)
9.6. Карта Сарматії Азійської (1467)
9.7. Восьма карта Європи (1478)
9.8. Друга карта Азії (1478)
9.9. Карта Таврики (1541)
10. Карти Вопеліуса
10.1. Карта світу Вопеліуса (1545)
10.2. Карта Європи Вопеліуса (1555)
11. Карти Гербенштайна
11.1. Карти Московії

https://spadok.org.ua/krayeznavstvo/sta ... l-ukrayiny

Карти Сансонів

Ніколя Сансон д'Аббевіль (фр. Nicolas Sanson, 20 грудня 1600, Аббевіль — 1667, Париж) — французький історик, картограф та космограф. За свою кар'єру Н. Сансон створив понад 300 мап. Разом з Ніколя Сансоном у картографічній майстерні працювали його сини: Ніколя (Nicolas II Sanson, 1626–1648, загинув у Фронда), Ґійом (Guillaume Sanson, d. 1703) та Адрієн (Adrien Sanson, 1639—1718), а також небіж П'єр Дюваль.

У 1665 році Гійом Сансон видав мапу під назвою “Кіммерія, пізніше Європейська Скіфія або Мала Скіфія” (Cimmeria qua postea Scythia Europaea Seu Parua Scythia) де показано територію сучасної України. Лівобережна та Південня Україна позначена як "Скіфія" (Scythaе), Північна Україна та Слобожанщина – Сарматія Європейська (Sarmatia Europaea). Цього року була також видана ще одна карта: GERMANO-SARMATIA in qua Populi maiores VENEDI, et AESTIAEI, PEUCINI, et BASTARNAE in minores Populos divisi ad hodiernam locorum, et Regionum positionem respondent. Autore N. Sanson. Abbavillaeo, et Christianiss. Galliar. Reg. Geographo. Cum Privilegio 1655. Карта стародавнього світу з місцями проживання племен ранньої епохи в межах Німеччини та Європейської Сарматії.



Після смерті батька в липні 1667 року, Гійом разом зі своїм братом Андре, продовжили справу батька. Використовуючи попередній досвід картографування українських земель та спираючись на нові дані, Гійом Сансон створив нову політичну карту України та сусідніх держав. Назва мапи: "La Russie Noire ou Polonoise qui Comprend les Provinces de la Russie Noire de Volhynie et de Polodie divisees en leurs Palatinats Vulgairement Connues sous le Nom D'Ukraine ou Pays Des Cosaques" (Мапа Чорної Руси, Волині, Поділля. Україна - держава козаків"). Скорочена назва карти лат. «Vkraine ou Pays des Cosaques» («Україна — країна козаків»). Перше видання цієї карти відбулося у 1674 році в Парижі. На мапі позначено Russie Noire (територію Західної України). Ця помилка буде виправлена лише у 1706 році (вже після смерті Сансона) заміною Russie Noire на Russie Rouge (Червону Русь). Карта менш докладна, ніж Гійома Боплана, зате в ній уточнено і територіальні пропорції, і назви багатьох населених пунктів. На карті добре показано ліси і шляхи. Карта неодноразово перевидавалася.



У 1692 році Гійом Сансон видає ще одну карту де зображена територія України. Повна оригінальна назва карти: «Les Estats dela Couronne de Pologne, subdivises en leurs Palatinats, qui comprennent Le Royaume de Pologne, Le Grand Duche de Lithuanie, Le Duches de Prusse, Mazovie, Samogitie, Les Provinces de Volhynie, et de Podolie, ou est compris L’Ukraine ou Pays des Cosaques. Sur les memoires les plus Nouveaux 1692» («Землі Корони Польської, розділені на воєводства, які охоплюють Королівство Польське, Велике Князівство Литовське, князівства Пруссія, Мазовецьке, Самоготія, Провінції Волинь і Поділля входять в Україну або в Країну Козаків. На нових даних 1692 року». Гійом Сансон працював у партнерстві з Юбером Жайо (Hubert Jaillot), Ця карта була виготовлена на замовлення монсеньєра Луї де Фрасуа (1661-1711), дофіна і наслідного принца Франції, сина короля Людовика XIV з династії Бурбонів. Карта побачила світ у Парижі орієнтовно в 1692 р. Карта виготовлена на основі більш ранніх карт Нікола Сансона.

Кіммерія і Скіфія Європейська (1651)



Карта Європи (1651)



Карта Сарматії (1651)



Карта Германо-Сарматії (1703)



Карта Маєтки Польської Корони (1743)



Карта Козацької України (Країна козаків) (1674)



Карта Трансильванії (1664)

Карти Боплана

Гійом (Вільгельм) Левассер де Боплан (фр. Guillaume Levasseur de Beauplan; бл. 1600 — 6 грудня 1673 або 1685) — інженер і військовий картограф французького походження. З початку 1630-х до 1648 перебував на службі у Сигізмунда ІІІ Вази, короля Речі Посполитої, у 1637–1638 роках взяв участь у поході Конєцпольського на Павлюка й Остряницю. Один із найвидатніших картографів XVII ст.

Боплан створив перший варіант Генеральної карти України 1639 року. Ця рукописна карта Tabula Geographica Ukrainska (Українська географічна карта, 44,5×62,5 см, масштабу 1:1500000) міститься в рукописному атласі Ф. Гетканта і на ній відображено 275 назв населених пунктів, 80 назв річок, 4 острови, 13 порогів, 4 лісів, 2 назви морів. Нині зберігається у Військовому архіві у Стокгольмі. Перше видання Генеральної карти України - Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis («Загальний план Дикого степу, простіше кажучи України», південна орієнтація, 42×54,5 см, масштаб 1:1800000) було виконане славетним голландським гравером Гондіусом (В.Гондом) і надруковане у Данцігу 1648 року. На карті відображено 1 293 об'єкти, у тому числі 993 назви населених пунктів та 153 назви річок.

Відомо декілька варіантів генеральної карти Украъни. Так, видання 1660 року Carte d'Ukranie Contenant plusiers Prouinces comprises entre les Confins de Moscouie et les Limites de Transiluanie, гравійоване Ж.Тутеном у Руані як додаток до другого видання «Опису України» доповнена зображенням Кримського півострова. Загалом, дослідники виділяють 5 варіантів генеральної карти України 1648 і 6 варіантів карти 1660 року.

Основна картографічна праця Боплана - Delineatio specialis et accurata Ukrainae. Cum suis Palatinatibus ac Distictibq, Provincycq adiacentibus (Спеціальний і докладний план України разом з належними до неї воєводствами, округами та провінціями, складається з 8 аркушів розміром 41,5×45 см кожен, загальний розмір 83х216 см, мастаб 1:450000). Загальна карта України вигравійована і надрукована 1650 у Данцігу В.Гондіусом. Це одна з перших середньомасштабних топографічних карт великої території в Європі. Відомо декілька примірників, що відрізняються між собою численними змінами та доповненнями.

1639 року Боплан проводив топографічну зйомку течії Дніпра і смуги прилеглої території. Уперше карти Дніпра "Tractus Borysthenis" були опубліковані 1662 року анонімно в Амстердамі на 3 аркушах у 2-му томі латинського видання атласу голландського картографа Яна Блау «Atlas Maior». Кожен аркуш ділиться на дві смуги; на шести смугах зображена течія Дніпра від Києва до Чорного моря. Перші два аркуші мали масштаб 1:232000, третій — 1:463000. Ці карти багато разів перевидавались у подальших виданнях атласу Й. Блау та атласах Йогана Янсоніуса і його наступників.

1651 року видана карта «NOVA TOTIUS REGNI POLONIE MAGNIQ DUCATUS LITHUANIA CUM FUIS PALATINATIBUS AC CONFINIIS EXACTA DELINEATIO PER G. LE VAFFEUR DE BEAUPLAN S.R.MTIS ARCHITECTUM MILITAREM ET CAPITANEUM ANNO 1651» (Нова карта всього Польського королівства, Великого князівства Литовського з їхніми воєводствами…). Назва Україна (Ukraina) подана в межах Київського (Palatinatus Kyowienfis) та Брацлавського (Palatinatus Braclawienfis) воєводств.

1657 роек видана карта «NOVA DESCRIPTIO TOTIUS REGNI POLONICI NEC NON. MAGNI DUCATUS LITHUANIAE CUM SUIS PALATINATIBUS CASTELLANIIS AC CONFINIIS» (Новий опис усього Польського королівства, а також Великого князівства Литовського з межами їхніх воєводств і каштеляній). Назва Україна (Ukraina) подана в межах Київського (Palatinatus Kyowienfis) та Брацлавського (Palatinatus Braclawienfis) воєводств. Між Чигирином та Кодаком назва — Kozacki (Козаки).

Існують менш відомі картографічні роботи Боплана. Наприклад, невелика мапа Польщі з територіальним охопленням від Одеру до гирла Дону й від Ладоги до Криму, виявлена 1933 року К. Бучеком у краківській бібліотеці Чорторийських та 11 гравюр незакінчених карт до «Опису України», розміру 11×19 см, виявлені С.Гербстом у 1952 р.

Упродовж XVII і в першій половині XVIII ст. карти Боплана широко використовувалися в європейській картографії для відображення українських земель. Хоча назва «Україна» зустрічається на європейських картах і раніше, саме роботи Боплана сприяли її утвердженню в картографічній практиці.

Загалом перелік картографічних творів Боплана, присвячених Україні, які збережені до наших днів, налічує 23 оригінальні карти, не враховуючи їхніх варіантів. Це план Кодацької фортеці (1639 р.), Українська географічна карта (1639 р.), Генеральна карта України (1648 і 1660 рр.), Спеціальна карта України (1650 р.), карти Дніпра (опубліковані 1662 р.), 12 карт-ілюстрацій до «Опису України» (1652 р.). Усі вони зберігаються у 16 бібліотеках, розташованих у 14 містах восьми держав Європи. В Україні вони були відомі уже в XVII ст. та використовувалися військовими при веденні численних воєнних кампаній другої половини XVII ст. Їх фрагменти в минулому столітті були виявлені в архіві Сенявських у фортеці в Меджибожі.

Генеральна карта України (1648)



Карта Чорної Русі (1665)



Карта Поділля (1648)



Мапа Брацлавщини (1648)



Карта Покуття (1662)



Спеціальна карта України (1650)



Карта Карпат і Західної України (1650)



Карта Борисфену (Дніпра) (1650)

Карти Абрагама Ортеліуса

Абрагам Ортеліус (англ. Abraham Ortelius; 4, або 14 квітня 1527 — 28 червня 1598) — фламандський географ та картограф, творець першого географічного атласу в сучасному розумінні, Theatrum Orbis Terrarum. Вважається також, що він був першим картографом, який уявив, що раніше всі континенти були об'єднані у один великий материк, згодом дрейфувавши до сучасного їх положення. Ортеліус склав перший у світі географічний атлас, що складався з 53 мап великого формату з докладними географічними текстами пояснень, який був надрукований в Атверпені 20 травня 1570 року. Атлас був названий «видовище земної кулі» (лат. Theatrum Orbis Terrarum) і відображав стан географічних знань на той час. Цей атлас неодноразово доповнювався і перевидавався і став свого роду «географічною Біблією» для мореплавців кінця 16 — початку 17 століть. Разом з атласом Меркатора він зіграв важливу роль у розвитку картографії.

1579 року Абрагам Ортеліус видав мапу «Pontus Euxinus. Aequor Iasonio pulsatum remgie primum…», яку суттєво переробив у 1590-му. Опублікована в атласі «Theatrum Orbis Terrarum». Відомі видання 1601, 1612, 1624 рр. Українські землі позначені як "Scytyae sive Sarmatiae ae Europaeae Pars",1581 року видана мапа «Romani Imperii Imago», опублікована в атласі «Theatrum Orbis Terrarum». Українські землі позначені як "Sarmatiae".
1595 року виходить мапа «Europam, Sive Celticam Veterem.», де українські землі позначені як "Scytia". Карта опублікована в атласі «Theatrum Orbis Terrarum».



Карта світу (1570)



Карта Європи (1595)



Карта Чорного моря (1590)





Карта Аргонавтика (1624)



Карта Польщі (1584)



Карта кельтів

Карти Мюнстера

Себастьян Мюнстер (нім. Sebastian Münster; 20 січня 1488 — 26 травня 1552) — німецький вчений, гуманіст, космограф, монах францисканець. Головна робота — «Космографія» (Базель, 1544), збірка історико-географічних і біологічних даних. Це найдавніший опис світу на німецькій мові, що заснована як на друкованих джерелах так і на повідомленнях різних людей і закладів. Це збірка історико-географічних і біологічних даних, що в значній степені сприяла розповсюдженню географічних знань і стала зразком для наступних укладачів космографій. «Космографія» була однією з найуспішніших і найпопулярніших робіт 16 століття. Упродовж століття праця витримала 24 перевидання на мові оригіналу — німецькій та в перекладах латинською, французькою, італійською, англійською, чеською мовами. Крім карт, вона включала портрети державних діячів, з їх гербами та великою кількістю гравюр, серед яких були роботи Ганса Гольбейна Молодшого, Урса, Ганса Рудольфа Мануеля Дойча та Девіда Канделя. Останнє німецьке видання було опубліковане в 1628 році, задовго після його смерті.

1532 року Себастьян Мюнстер уклав карту світу «Typus cosmographicus universalis» для видання «Novus orbis regionum ac insularum veteribus incognitarum» Джона Хутіча (Johann Huttich, близько 1480-1544) і Симона Грінеуса (Simon Grynaeus, 1493-1541). Карта ґрунтується на мапі світу Мартіна Вальдземюлера 1507 р. Карта має привабливі образи херувимів на півночі та півдні, які крутять земну кулю “відповідно” з теорією Коперника. Це – одна з найпопулярніших і найдорожчих карт світу XVI ст. Карта була опублікована в "Космографії Мюнстера" (1544). Українські землі на карті позначено як SARMATIA (Сарматія).

"Карта Русі" – одна із перших друкованих карт східної Європи не птолемеївської традиції. Для свого часу зображення дивно бідне географічними відомостями, зате схема річок – важливих транспортних шляхів – вказана досить чітко. Відзначено три старовинних центри руської культури: Київ, Великий Новгород, Полоцьк, а разом з ними інші важливі міста: Смоленськ, Вільнюс і Гродно; Рига в Лівонії; в Московії власне Москва, Твер, Рязань та інші.

У 1540 році Себастьян Мюнстер видає карту «POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA» (Польща та Угорщина). У виданнях 1545 і 1552 рр. заголовок в назві карти має позначення «XX», в інших виданнях — «XV». Формат мапи 14 x 10 дюймів. Мапа регулярно перевидавалась до 1628 р. (близько 40 видань) і цікава тим, що на ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь), Leopol (Львів), Podolia (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор'я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-культурних регіонів — Молдову (Mvldavia), Трансільваніїю (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.



Карта Польського та Угорського королівств (1552)





Карта Центральної та Східної Європи (1572)



Как хорошо видно что Русью-Скифией Мир считал территорию Украины а вовсе не Московии.

Карти Томаша Маковського



омаш Маковський (пол. Tomasz Makowski 1562 або 1575, Гданськ — 1630) — польський і білоруський друкар, художник і гравер, творець карти Великого князівства Литовського. Незважаючи на широку популярність і затребуваність в той час творів майстра, про нього збереглося дуже мало відомостей. Точно не встановлено, де Маковський отримав художню освіту. Про те, що він її мав, дозволяють припускати якості виконаних робіт, впевнене володіння нової на той час технікою гравюра, обізнаність в правилах перспективної і анатомічної будови образів. Крім цього майстер показує відмінні знання в ряді науково-історичних галузей, наприклад в емблематиці, геральдиці, теології. За збереженим документам відомо, що він в 1600—1611 роках виконував різні доручення Миколая-Криштофа Радзивілла (Сирітки), ймовірно, входячи до складу несвіжського двору князя. На початку XVII ст. Маковський керував друкарнею в Несвіжі, працював при дворі князів Радзивілів землеміром, придворним артистом, малював і гравіював на замовлення.

Томаш Маковський вигравірував першу точну карту "Великого Князівства Литовського" (карта Радзивіла) (близько 1603, збереглося друге видання 1613, Амстердам), до якої склав пояснювальний текст, дав загальну характеристику краю (зберігається в бібліотеці Вільнюського університету). Співавтором цієї мапи ніби-то був ще один авторитетний гравер - Гессель Ґеррітц (Hessel Gerritz; 1581-1632). Видавцем карти став Віллем Блау

Ця карта мала та має величне значення в історичній картографії та й в історії загалом. "Карту Радзвивіла" вважають першим картографічним джерелом у XVII ст., де використана назва «Україна». У Центральному Подніпров'ї (трохи нижче Києва) позначена латиною "Volynia Vlteririor quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur" («Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом»). Карта видавалася протягом 1613-1643 рр. Назва: "Magni Dvcatvs Lithvaniae, Caeterarumque Regionum Illi Adiacentium Exacta Descriptio Illss mi. ac Excellss mi. Principis et Dni. D.Nicolai Christophori Radziwil D.G.Olijcæ ac in Nieswies Ducis, S. Rom. Imperrii Principis in Szylowiec ac Mir Comitis et S.Sepulehri Hierosolimitani Militis etc. opera.cura et impensis facta ac in lucem editaа. - Amsterodami: excudebat Guilhelmus Janssonius, 1613." (Князівство Литовське з багатьма краями, що до нього належать, останньо описане. Найсвітлішому і найвищому володареві і панові п. Миколі-Кшиштофу Радзивіллу, Божою Матір’ю князеві на Олиці й Несвіжі, князеві Священної Римської імперії, графові на Шилівці й Мірі, лицареві Св. Гробу у Єрусалимі та ін., чиїм старанням і коштом ця праця вийшла у світ 1613 p., Амстердам). Оригінал тексту до карти зберігається в університетській бібліотеці міста Упсала в Швеції. Відомо, що у її виконанні крім Т. Маковського брали участь ще кілька майстрів (наприклад, Віллем Брау), оскільки робота, яка тривала близько 20 років (до 1595), вимагала великих зусиль, пов'язаних з фіксацією окремих місць, видів міст і містечок, нарешті — з гравіюванням зібраного образотворчого матеріалу. Безумовно, Т. Маковський використовував вже існуючі роботи, наприклад карти В. Мюнцера (1493), М. Кузанскького (1520), А. Пограбки (1580-ті), де були показані землі Великого Князівства Литовського. Виконана Т. Маковським карта друкувалася за кордоном. Перший раз — можливо, у Гданську або Аугсбурзі (1603). Потім вона була повторена в Амстердамі в майстерні В. Блауа (1613).



Карта охоплює територію від Балтійського моря (Balticvm Mare) на півночі до Брацлава (Braclaiv) на півдні, від витоків Вісли (Vistula) на заході до Чернігова (Czemihow) на сході. Позначені державні кордони між Річчю Посполитою, Великим Московським князівством, Курляндським князівством, Лівонією, а також межі земель, воєводств, князівств. У Центральному Подніпров’ї між Ржищевом та Каневом – трохи нижче Києва - позначена латиною Volynia Vlteririor quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur (Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом). В тій частині карти, що охоплює українські землі, позначені: Червона Русь (Rufsia rubra), Покуття (Роkutiœ Pars), Поділля (Podolia), Полісся (Polesia), Західна Волинь (Wolynia citerior), Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом (Volynia ulteririor, quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur), Підляшшя (Podlachia), частина Ciверського князівства (Severiensis Pars). На цій території показано багато річок, а саме: Дніпро (Borustenes fl. nunc Niepr fl), Рось (Ros fl), Бог (Південний Буг) (Bogfl), Десна (Dziesna fl), Прип’ять (Przipiec fl), Тетерів (Ciecieref fl), Уж (Ufza fl), Ірпінь, Кам’янка (Katnionka fl). На Поділлі і Покутті подано річки: Дністер (Dniestr fl), Серет (Seret fl), Буг (Західний Буг) (Bug fl.) з притоками Ратою (Rotha fl), Полтвою (Poltew fl), Стирем (Ster fl), Лугою (Lug fl). Обабіч Дніпра, північніше Черкас, зображене Дике Поле.

Подейкують, що крім Томаша Маковського в розробці карти брали участь такі відомі і поважні постаті як: український князь Костянтин Василь Острозький (1526–1608), церковний та суспільно-політичний діяч Речі Посполитої Йосиф Верещинський (близько 1530–1598), діяч католицької церкви, математик Якуб Босґрейв (близько 1548–1623) та литовські монахи-єзуїти. За версією Я. Дашкевича, до створення карти Великого князівства Литовського, можливо також були залучені українські вчені Острозької школи.

Карта Радзивіла 1613 р. є одною з найзначніших польсько-литовсько-білорусько-українських (періоду ВКЛ) історичних і культурних пам'яток. Мапа ця була особливо популярна серед картографів XVII ст. Її безліч разів копіювали, поміщали у власні атласи, створювали на її основі власні карти. Карта Радзивілла є основним добопланівським джерелом історії української картографії XVII ст. Очевидно, що й Боплан використовував її у своїй роботі. На думку всіх без винятку дослідників, карта ця стала свого часу новою віхою в картографії Східної Європи. Це перша оригінальна мапа Великого князівства Литовського, яка була складена не закордонними, а вітчизняними литовськими картографами.

Карти Маковського входили до атласів "Theatrum Orbis Terrarum" і "Novus Atlas" фірми Блау до 1647 р. Він також автор гравюр з видами Вільнюса, Клецька, Тракая, серії гравюр «Облога Смоленська», гравюр до книг «Перегринація, або Паломництво до Святої землі» М. К. Радзивілла (1601, Брунсберг), «Гіппіка» Х. Дорогостайского (1603, Краків ; 1620, Познань), до «Панегірика братів Скорульскіх — Яна, Захара і Миколая» (1604, Несвіж), «Панегірик Казимиру» (1610, Вільнюс). Виконав гравірування портрета М. К. Радзивілла, створив кілька гравюр про події війни Речі Посполитої з Московією. Свої роботи підписував як "Маковіус, Маковський, Т. М".

Карта Великого Князівства Литовського (карта Радзивіла) (1613)



Карта Шлях по Борисфену (Дніпру) (1643)

Карти родини Блау

Віллем Янсзон Блау (нід. Willem Janszoon Blaeu, 1571, Алкмар — 1638, Амстердам) — нідерландський картограф та видавець. Був учнем данського астронома Тихо Браге (1546—1601) і набув слави як математик, географ, астроном, особливо як виробник земних та небесних глобусів, а також карт, що вирізнялися своєю точністю, якістю, вишуканістю. Атласи виробництва Віллема Блау поряд із картами подають розлогий текст географічного та історичного змісту. Сини Віллема Блау — Ян (Йоанн) Блау та Корнеліс продовжували розвивати друкарську і картографічну справу батька.

Родинна фірма "Блау" була заснована 1596 року Віллемом Янсзоном Блау. Спеціалізувалася з випуску карт, книг, географічних атласів, а також земних і небесних глобусів. Глобуси фірми «Блау» вирізнялися своєю точністю та вишуканістю. Атласи виробництва Віллема Блау поряд із картами подають розлогий текст географічного та історичного змісту.
Після його смерті батька Віллема - його сини Йоанн та Корнелій продовжили справу. Йоанн Блау (1596–1673) також став картографом Ост-Індської компанії. За нього фірма досягла свого розквіту. Це було ціле велике підприємство: під одним дахом розташовувалися майстерні, де працювали гравери, словорізи, друкарі, шрифтівники, креслярі, художники — понад 70 людей. Блау запрошував найкращих голландських та іноземних майстрів, а карти друкувалися на папері гарної якості з водяними знаками. Тільки такими силами можна було здійснити грандіозне 12-томне видання знаменитого «Великого атласу».



Йоанн Блау удосконалив друкарський верстат, і тепер можна було друкувати атласи великого формату. Перше видання атласу вийшло 1662 року, у ньому було близько 600 карток і близько 3000 сторінок описів. Великий атлас був одним з найдорожчих видань свого часу (у шкіряній палітурці із золотим обрізом) і все-таки дуже популярним: його видали латинською, голландською, французькою та німецькою мовами. Шведський король Густав II Адольф (батько королеви Крістіни) оголосив Йоанна Блау своїм придворним видавцем, хоча сам Блау у Швеції ніколи не був.

Віллем Блау друкував у своїх атласах копію карти "Великого Князівства Литовського" (карта Радзивіла), виконану на замовлення Томашом Маковським у поєднанні з амстердамським гравером Гесселем Ґеррітцом у 1613 р.

1662 року видавництво «Блау» друкує в II томі (латинською мовою) атласу (Atlas Maior) чотири карти русла Дніпра:

«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Kiovia usque ad Bouzin» (Русло Борисфена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Києва до Бужина). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. У правому нижньому куті – картуш карти, обабіч якого зображено п’ять постатей козаків;
«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Bouzin ad Chortyca Ostrow» (Русло Борисфена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Бужина до острова Хортиця). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. Посередині нижньої частини карти – картуш прямокутний, обабіч якого зображено шість постатей козаків;
«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Chortika Ostro ad Urbem Oczakow..» (Русло Борисфена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Острова Хортиця до міста Очаків, де він впадає до Понту Евксинського). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. У лівому нижньому куті – овальний картуш карти, обабіч якого зображено п’ять постатей козаків;
«TRACTVS BORYSTHENIS, VULGO DNIEPR ET NIEPR DICTI, A CIVITATE CZYRCASSI AD OSTIA ET ILMIEN LACUM, PER QUEM IN PONTUM EUXINUM fi EXONERAT. SUPERIOREM HUI FLUMINIS PARTEM, A CZŸRKASSI NIMIRUM AD FONTES USQUE, VIDE IN TABULA LITHVANIÆ» (Русло Борисфена або, по-народному, Дніпра чи Ніпра – від міста Черкаси до гирла й озера Ільмень, через яке він впадає в Понт Евксинський. Верхню частину його течії від Черкас аж до витоків дивись на карті Литви). Карта складена Яном Віллемом Блау 1648 р. Масштаб бл. 1 : 600 000. Карта зорієнтована на захід. Заголовок у фігурному картуші, в окремій рамці у верхній частині, обабіч якого зображені батальні сцени. Карта складається з двох частин, розміщених горизонтально, між ними в окремій рамці два картуші: один - з легендою, що пояснює чотири умовні позначення, другий — зі шкалою лінійного масштабу. Між ними зображено коня, овець і корову. На карті подано багато текстів з інформацією про історичні традиції козаків та їхні осади на Хортиці й Томаківці, про положення та роль фортець Очаків і Перекоп. Хоча карта й вважається доповненням до трьох карт Г. Боплана, але, очевидно, створена на основі карти Дніпра з «Великої карти Литви» Радзивілла. Ця мапа є її спрощеною версією зі зміненою орієнтацією на горизонтальну.
28 лютого 1672 року видавництво та друкарня були знищені пожежою, після чого фірма «Блау» проіснувала до 1703 року.

Цікавою є історія легендарного мідного глобуса-гіганта, виготовленого фірмою Блау ("глобус Блау"). Вставлений в оправу різьбленого дерева глобус, з поворотною віссю із латуні, виготовлений у Голландії на початку 1690-х років на замовлення шведського короля Карла ХІ (або його донька - королева Швеції Августи) - це унікальна пам'ятка світової картографії. Його спадкоємець, Карл ХII, відмовився викуповувати глобус, а 1697 р., будучи з Великим посольством у Європі, його придбав російський цар Петро I. Відомо, що у 1711-1730 рр. глобус експонувався у Кремлі, у прибудові до дзвіниці Івана Великого, у першому московському публічному музеї. У 1733 р. його перемістили в Сухареву вежу, де розташовувалася московська математико-навігаційна школа, заснована Петром I у 1701 р. Там глобус служив навчальним посібником аж до 1752 р. Потім його перевезли до Санкт-Петербурга, пізніше він повернувся до Москви в Рум'ян музей, звідки 1912 р. було передано на зберігання в Історичний музей, де він перебуває донині. На глобусі відображені всі відомі на той час географічні відкриття. Він також оздоблений малюнками різноманітних міфологічних персонажів. Діметр глобуса - 171 см. Масштаб: 1: 7 500 000.



Загалом, Віллем Янсзон Блау та його сини розробили не менше 5 типів земних та небесних глобусів, найменший – діаметром 10 сантиметрів. Ходять чутки, що на замовлення Ост-Індської компанії в 1644 Блау виготовив здоровенний земний глобус діаметром 4 метри. Цей глобус (а також атлас світу, велика карта світу, два телескопи і ще кілька предметів) був запропонований принцу Макасара (це велике торгове місто на острові Сулавесі в Індонезії) в обмін на вантаж сандалового дерева. Йоан Блау отримав за цей глобус 5000 гульденів. Але до наших днів цей гігант, на жаль, не зберігся: швидше за все, мідь, з якої його було зроблено, пішла на виготовлення гармат.



Великий Атлас Світу (Космографія Блау)



Карта Світу (1664)



Карта Європи (1644)

Карти родини Гондтів

Стародруковані картографічні документи нідерландських видавців займають чільне місце у європейській картографії. У XVII ст. у Нідерландах центром друкування карт став Амстердам. Це було пов’язано з подіями Нідерландської революції і Вісімдесятилітньої війни (1568–1648), окупацією Антверпена та еміграцією багатьох видавців на північ. У той час в Амстердамі працювали численні картографічні видавництва, серед яких всесвітньовідоме Гондтів-Янссонів, що виготовляло карти й атласи впродовж XVII ст. Засновником цього видавництва був Йодок Гондт (Joost de Hondt, Jodocus Hondius, 1563–1612), один із перших перевидавців карт і атласів знаменитого фламандського географа і картографа Ґерарда Меркатора (Gerhardus Mercator, 1512–1594).



У 1604 році Й. Гондт викупив у внука знаменитого картографа Ґерарда Меркатора (Gerhardus Mercator, 1512–1594), також Ґерарда, мідні видавничі плити атласу світу. Спочатку Й. Гондт частково використав їх для ілюстрування праці Клавдія Птолемея (87–165), що була видана 1605 року спільно з Корнеліусом Ніколаі Клесзем (Cornelius Nicolai Claesz (Claeszoon), 1560–1609).

Атлас Ґ. Меркатора Й. Гондт вперше перевидав 1606 р. під назвою «Gerardi Mercatoris Atlas sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura» («Атлас Ґерарда Меркатора або роздуми про опис і облаштування світу»). Це видання він збагатив 40 власними картами та портретом Ґ. Меркатора. Текст до цього атласу опрацював шваґро Й. Гондта - Петер Монтан (Petrus Montanus, Peter van der Berg). Атлас світу Ґ. Меркатора Й. Гондт перевидавав у 1607, 1609 і 1611 рр. У 1612, 1613, 1616 і 1619 роках атлас світу продовжувала публікувати вдова Й. Гондта і його сини зі збереженням імені Й. Гондта-батька як видавця.

У 1629 р. перед смертю Й. Гондт-син продав Віллему Янсзону Блау (Willem Janszoon Blaeu, 1571–1638) майже 40 плит, з яких друкувалися карти до атласу Г. Гондта.

Крім атласної продукції, Й. Гондт-батько видавав окремі карти, зокрема багатоаркушеві й настінні, світу і континентів, враховуючи географічні відкриття. Започаткував спосіб оздоблення карт, прийнятий згодом іншими картографами, зокрема рамок з видами міст і мешканців у народному одязі; першу такого типу настінну карту Європи видав 1595 р. Гравірував також карти до атласів інших авторів. З його майстерні походять 40 взірців каліграфічного письма для оформлення карт. Й. Гондт-син публікував географічні праці, глобуси, окремі карти, був автором і гравером деяких з них.

Серед картографічної спадщини видавничого дому Гондтів найдавнішими у фонді кабінету картографії є, звичайно, карти, що публікував Й. Гондт-батько у своїх атласах, зокрема шість карт, що походять з «Atlas Minor Gerardi Mercatoris» («Малий атлас Ґерарда Меркатора») 1607 р.: «Prussia», «Livonia», «Brandeburg et Pomerania», «Ruſſia cum Confinijs», «Lithuania», «Polonia et Silesia»; а також карта «Lithvania», що походить з «Gerardi Mercatoris L’Atlas Ou Méditations Cosmographiques De La Fabrique Du Monde Et Figure D’Iceluy» («Атлас Ґерарда Меркатора або роздуми про опис і облаштування світу») 1609 р.

Найбільш цінними для української науки є картографічні документи із зображенням українських земель. Загалом у фонді кабінету картографії зберігаються 52 такі карти Гондтів-Янссонів, зокрема 34 — в атласах. У першому томі «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633) поміщено сім карт, де зображені українські землі, у другому — шість. У першому томі атласу Янссона-Гондта «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638) поміщено 11 карт, у третьому томі атласу Я. Янссона «Atlas novus sive Theatrum orbis terrarum» (1652) — одна карта, в історичному атласі Я. Янссона «Accuratissima orbis antiqui delineatio» (1657) — дев’ять карт.

Повністю історична територія України відображена на п’яти дрібномасштабних картах Європи, що зберігаються в атласах. Зокрема, досить докладно українські землі зображені на мапі «Evropa» з першого тому атласу «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). Це — копія створеної Ґерардом Меркатором карти, опублікованої Румольдом Меркатором в атласі 1595 р.



У першому томі атласу Г. Гондта (1633) зберігається й інша карта із зображенням українських земель «Evropa exactissime descripta» («Точний опис Європи»). Ця карта поміщена також у першому томі атласу Гондта-Янссона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638), як і історична мапа «Evropam sive Celticam veterem» («Європа або давня Кельтія») авторства фламандського географа і картографа Абрагама Ортелія (Abraham Ortelius, 1527–1598) з позначенням стародавніх племен, що проживали на теренах Європи, зокрема й України. Ця ж карта із зміненими картушами зберігається й в історичному атласі Я. Янссона «Accuratissima orbis antiqui delineatio» (1657), у якому поміщено також інші карти значних частин Європи, проте територія України на них показана лише частково. Так, на мапі «Vetvs descriptio Daciarvm nec non Moesiarvm» («Давній опис Дакії та Мезії») зображена Одещина, на карті «Lvmen historiarvm per Occidentem» («Висвітлення історії Заходу») показано територію України на захід від лінії Чорнобиль–Кілійське гирло, ця ж частина української території відображена на мапі «Imperium Caroli Magni» («Імперія Карла Великого»), проте тут позначена тільки система річок і озер, гори Карпати і лісові масиви.

Крім згаданих, в атласі Я. Янссона «Accuratissima orbis antiqui delineatio» (1657) зберігаються й інші історичні карти із зображенням українських земель, проте на них нанесено невелику кількість позначень із написами назв річок і давніх племен. На мапі «Pontvs Euxinvs» («Понт Евксинський») А. Ортелія і карті «Lvmen historiarvm per Orientem» («Висвітлення історії Cходу») показана більша частина території України, крім західних областей; на мапі «Argonavtica» («Аргонавтика») — усі українські землі, на карті «Imperivm Romanum» («Римська імперія») — південна частина Одеської області і Крим. У цьому атласі опублікована також карта шляхів «Tabvla itineraria» («Дорожня карта»), на шостому аркуші якої зображено невелику частину півдня України. Інше видання цієї карти, як ми вже зазначали, зберігається окремо. Уся територія України зображена й на картах Московського князівства, зокрема на двох картах Ґ. Меркатора «Russia cum confinijs» («Росія з прилеглими територіями»), одна з яких — малоформатна, зберігається окремо, але походить з «Atlas Minor» 1607 р., інша — більшого формату — поміщена у першому томі атласу «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). На останній українські землі показані досить докладно. Територія України зображена також на картах Московського князівства нідерландського купця і картографа Ісаака Масси (Isaac Abrahamsz. Massa, 1586–1643), що увійшли до першого тому атласу Гондта-Янссона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). Мапа «Novissima Russiæ tabula» («Найновіша карта Росії») репрезентує Україну повністю і досить докладно, на карті «Moscoviæ pars avstralis» («Південна частина Московії») позначено схід і південь України, північ Кримського півострова, лісові масиви, річки і населені пункти на узбережжі Азовського моря. Схематично українська територія зображена на картах «Asia» авторства Ґ. Меркатора-молодшого і Г. Гондта, що входили до обох томів атласу «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). До другого тому цього атласу ввійшли також мапи «Tartaria» Й. Гондта-сина і «Turcici Imperii imago» («Карта Турецької імперії») із зображенням півдня України і Криму. Ця ж територія зображена й на карті «Tvrcicvm Imperivm» («Турецька імперія»), що зберігається у третьому томі атласу Я. Янссона «Atlas novus sive Theatrum orbis terrarum» (1652).

Найбільш докладно українські землі зображені на картах Таврії Херсонеської і Великого князівства Литовського. У фонді кабінету картографії зберігаються чотири карти Таврії Херсонеської, дві з яких під назвою «Tavrica Chersonesvs. Nostra ætate Przecopsca et Gazara dicitur» («Таврія Херсонеська, тепер звана Перекопською і Газарою») авторства Ґ. Меркатора поміщені у перших томах атласів Г. Гондта «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633) і Гондта-Янссона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638), а дві — «Tavrica Chersonesvs, hodie Przecopsca, et Gazara dicitur» («Таврія Херсонеська, тепер звана Перекопською і Газарою») фірми Блау у перевиданні Я. Янссона — зберігаються окремо, але походять з атласів. На картах в атласах територія України показана на схід від лінії Житомир– Ізмаїл, на окремих — на схід від лінії Чорнобиль–Кілійське гирло.

Загалом, існує з десяток карт Гондта на яких зображені землі України та її сусідів.

Карти Меркатора

Герард Меркатор (лат. Gerhardus Mercator, нім. Gerhard Kremer; 5 березня 1512, Рупельмонд, Східна Фландрія — 2 грудня 1594, Дуйсбург) — математик, філософ, теолог, географ та картограф. Батько європейської картографії. Родоначальник нідерландсько-бельгійської школи картографів. Зробив надзвичайно вагомий внесок. Його сучасники назвали «Птолемеєм свого часу».

Найбільш відомий у світі як автор картографічної проєкції, що носить його ім'я. Вперше він застосував її при створенні навігаційної карти світу на 18 листах у 1569 році. На його карті на місці Антарктиди показана «Невідома земля» (лат. Terra Incognita), а Північна Америка простягається аж до Північного полюса. Хоча в результаті історико-картографічних досліджень було встановлено, що таку проєкцію використовували ще в 1511 році, широкого застосування вона набула лише завдяки Меркатору.

Народився 5 березня 1512 року в Рупельмонді (Східна Фландрія, нині Бельгія). Герард був шостою дитиною у сім'ї. Батько, Губерт де Кремер, був чоботарем. Його родина походила з комуни Гангельт Герцогства Юліх-Берг. Дитинство, з 1512 по 1518 роки, Герард провів у Гагельті, де працював його батько. Тут любов до науки йому прищеплював дядько Гізберт. Ймовірно, що у Гагельті він відвідував латинську школу.

У 1526 році Герард поступив на навчання до Гертогенбошу, де навчався у католицькому університеті під керівництвом визначного педагога свого часу Георгіуса Макропедіуса. З 1534 по 1537 роки навчався астрономії, географії та картографії під керівництвом Гемми Фрісіуса. Тут він опанував техніку гравіювання та освоїв метод виготовлення глобусів Гаспара ван дер Хейдена. Меркатор адаптував новий, італійський стиль курсивного написання — «італіка». У 1536 році одружився з Барбою Шелекенс, яка роком пізніше народила йому первістка — сина Арнольда.

Великою подією у розвитку картографування світу стало видання капітального Атласу Герарда Меркатора (1595). Завдяки виходу саме цього видання у вжиток увійшов термін «атлас», що означає систематизоване зібрання географічних карт, опрацьованих за загальною програмою як цілісний твір

1538 року він видав карту світу в подвійній серцеподібній проекції. Однією з особливостей цієї карти була нова інтерпретація назви «Америка». Як відомо, новий континент був названий «Америкою» Мартіном Вальдземюллером в 1507 р., при цьому назва відносилася тільки до південного континенту. Потім протягом багатьох років ця традиція зберігалася. Однак Меркатор був переконаний в єдності відкритої Колумбом частині світу і на карті 1538 р. він підписав відповідно: «Америка. Північна частина» і «Америка. Південна частина». Українські землі на карті позначені як Поділля (Podolіa). Карта була замінена новою в 1569 р. І що дивно, карта 1538 р. не тільки була точнішою, ніж пізніша, але і містила в собі коректні вимірювання географічної довготи.

1552 року Герард Меркатор почав роботу над великомасштабною картою Європи (Опис Європи) на 15 аркушах, яку й закінчив у 1554 році (масштаб близько 1:3600000 (по 5арк. у 3ряди, мідерит, загальний розмір приблизно 159 х 132 см). Українські землі було відображено на аркушах Литви (майже 120 населених пунктів) і Таврії. На карті можливо чи не вперше виділено межі воєводств, що були на території України. Ця карта мала набагато більше безпосереднє значення, ніж всі його попередні роботи. Європа в той час була картографована дуже погано, зате в будь-якому місті можна було придбати дуже художні твори, створені нібито на підставі зйомки. Меркатору довелося збирати інформацію по крихтах з різних джерел, але в результаті йому вдалося майже скрізь значно підвищити точність карти. У Птолемея, наприклад, довжина Середземного моря складала 62 градуси. Меркатор вже на глобусі 1541 р. зменшив її до 58 градусів, а на новій карті ще зменшив до 53 градусів. Крім того, він зсунув мис Фіністерре та прилегле до нього узбережжі Іспанії на 15 градусів на схід. Зменшену копію цієї карти пізніше опублікував син Меркатора Румольд. На мапі українські землі представлені тільки Поділлям (Podolia). Частина Поділля – Codimia (Кодимія).

Загалом, майже на всіх картах Меркатора та й, власне інших голандських картографів, Україна позначена назвами - то Поділля, то Волинь, то більш давнішими - Скіфією та Сарматією, і дуже часто Руссю (Rvssia), що охоплює всі ці території: Руське воєводство, Поділля (Podolia) та Волинь (Volhinia).

Карти Птолемея

Клавдій Птолемей (або Клавдій Птоломей, грец. Κλαύδιος Πτολεμαῖος; бл. 87 — 165) — давньогрецький вчений (математик, астроном, географ, астролог), твори якого мали великий вплив на розвиток астрономії, географії та оптики.

Жив у римській провінції Єгипет і працював в Александрії. Створив геоцентричну систему світу, розробив математичну теорію руху планет навколо нерухомої Землі, яка дозволяла обчислювати їхнє розташування на небі. Система Птолемея викладена в його головній праці «Альмагест» — енциклопедії астрономічних знань давнини.

Своєю складною, але неправильною теорією руху планет і Сонця довкола нерухомої Землі пояснив загадкові явища у видимому русі планет по небосхилу, припустивши, що планети і Сонце обертаються не лише довкола Землі, а й одночасно довкола інших центрів по петлеподібній кривій — гіпоциклоїді. Ця теорія панувала 1500 років, поки її не спростував Миколай Коперник - 1543 року польський астроном запропонував альтернативну, геліоцентричну систему світу.

Клавдій Птолемей також видав астрологічну працю «Тетрабіблос» («Чотири книги») і книгу з теорії музики «Гармоніки».

Широко відомим був твір Птолемея «Посібник з географії» у восьми книгах. Карта давньогрецького вченого Клавдія Птолемея складається зі зведеної карти всього відомого на той час світу і 26 більш докладних карт: 10 регіональних карт Європи, 4 карти Африки, 12 карт Азії, що додавалися до «Географії» Птолемея. Трактат було написано близько 150 р. н. е. Довгий час він вважався втраченим. 1295 р. птолемеївську «Географію» виявив візантійський граматик, математик і теолог Максим Плануд (1260–1305). У 1475—1600 роках побачили світ 42 видання цього твору. В ньому дано повне, добре систематизоване зведення тогочасних географічних знань. Загалом, у праці «Географія» були представлені географічні відомості античного світу, якими користувалися аж до XVI століття.

Птолемей особливо багато зробив для розвитку та застосування теорії картографічних проекцій. Він навів координати восьми тисяч пунктів (по широті — від Скандинавії до верхів'я Нілу, по довготі — від Атлантичного океану до Індокитаю). Ці дані базувалися майже винятково на відомостях про маршрути купців і мандрівників, а не на астрономічних розрахунках. До трактату додано одну загальну та 26 спеціальних карт земної поверхні. Він вперше провів паралелі і меридіани.

В рукописі «Географія (Птолемей)» 1420 р. (автор не відомий), на карті «Сарматія» (Сaрмaтіас) вперше міститься напис «Сарматія». В цьому рукописі на карті «Сарматія Азійська» (назва карти умовна) — напиc «САRМАТЇА АСЇА» (Сарматія Азійська). Ніколаус Германус ще раз переробив зміст «Географії» (Cosmographia Claudii Ptolomaei Alexandrini. Manuscript, 1467). Рукопис знаходиться в «Biblioteka Narodowa» у Варшаві. Він заново виготовив карту світу в новій проекції, додавши Скандинавію та інші країни Півночі; так само як і на оригінальній карті Клавдія Клавуса (1427 р.), Гренландія розташована на захід від Скандинавії. Крім того, Н.Германус додав нові карти — Іспанії та Італії.

На «Восьмій карті Європи» (Octava Evropє tabvla) вперше були зображені українські землі з написом: Європейська Сарматія (Sarmaciє Evropa), Азійська Сарматія (Sarmaciє Asiatice), та на «Другій карті Азії» (Seconda Asia tabvla) — з написом Азіатська Сарматія (Sarmatia Asiatica), де показано частину східноукраїнських земель (Sarmatie in Evropa pars).

До кінця XV ст. карти розмножувались рукописним способом. Перші друковані карти були ксилографіями, тобто гравірувались на дереві.

Уперше друкована версія «Географії» К. Птолемея без карт з'явилась у 1475 р. у Віченці. Друге видання з 26-ма античними картами побачило світ 1477 р. у Болоньї. В наступному римському виданні (1478 р.) поміщена «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula), де зустрічається написи: «Sarmatia Europae» (Європейська Сарматія) та ін.

Себестіан Мюнстер при підготовці Базельського видання (1540) «Географії» Птолемея взяв за основу Страсбурзьке видання 1513 р., а також карти Ульмського видання 1486 р., грецький текст Еразма Роттердамського та її Ліонське видання 1535 р.

Україна на картах Річчі Занноні

Джованні Антоніо Річчі Занноні (італ. Giovanni Antonio Bartolomeo Rizzi Zannoni; народився 1736 р. в Падуї, помер 1814 р. в Неаполі) — італійський географ та картограф, астроном, геодезист, математик. Був географом Венеціанської республіки і гідрографом торгового флоту в Парижі.



Його карти були декоративно вигравірувані та оздоблені картушами. Найбільше досягнення — розроблення великомасштабного (1:629 000) атласу Польщі. Назва атласу: «Carte de la Pologne: Divisée par provinces et palatinats et subdivisée par districts, construite d'après quantité d arpentages d observations, et de mesures prises sur les lieux» (Карти Польщі з її провінціями, воєводствами, землями і регіонами). Атлас складався з 23 карт (однієї генеральної карти «Wizerunek powszechny Polski y Litwy» та її окремих частин). Українські землі зображені на аркушах 14, 15, 16, 18, 19, 20, 22, 23, 24. Карти атласу охоплюють територію сучасної України, Польщі, Литви, Білорусі та західних районів Росії. Ініціатором видання був польський магнат і воєвода, меценат Юзеф Олександр Яблоновський (Józef Aleksander Jabłonowski). Це перший детальний й великомасштабний атлас Польщі до її поділів у 1772, 1793 і 1795 рр.

Карти гравіровані та ілюміновані від руки. Одним з важливих елементів змісту карти є державні кордони, а також кордони воєводств і повітів. Це дозволяє визначити адміністративно-територіальну приналежність населених пунктів. Карти досить точно і детально показують місцевість, мають координатну сітку, хоча зображення окремих географічних об'єктів не позбавлене помилок і спотворень. Крім того, показані багато елементів тематичного змісту, які зазвичай відсутні на загальногеографічних картах: ліси, мости, переправи, озера, болота, трясовини, дороги, канали, млини, скляні заводи, паперові фабрики, кузні та ін. Також позначені місця видобутку корисних копалин: срібла, золота, олова, міді, залізних руд, сірки, солі, свинцю, купоросу, алюмінію і т. д. Відзначено наявність в населених пунктах замків, фортець, адміністративне значення міст, а також ярмарки, пошти, корчми, університети, центри архієпископств, абатств, монастирі, місцеперебування чудотворних ікон.



Аркуш №14. Woiewodztwa Lubelskie y Rawskie. Mazowsze y Podlasie Południowe. Część Pułnocna Woiewodztw Bełzkiego, Ruskiego y Sendomirskiego Część Zachodnia Woiewodztwo Wolyńskiego y Brzeskiego- Litewskiego (Воєводство Любельське і Равське, Мазовія і Південне Підляшшя. Північна частина воєводства Белзького, Руського і Сандомирського. Західна частина воєводств Волинського і Берестейського). Зображені землі Холмської землі (Ziemia Chelmska).



Аркуш №15. Część Pułnocna Woiewodztw Wołinskiego y Kiiowskiego. Powiat Piński, w Litwie Południowey (Північна частина воєводств Волинського і Київського. Пінський повіт у Південній Литві).



Аркуш №16. Karta granic Polski y Russyi, zawieraiąca część Północną Ukrainy, bieg Dniepru od Chełmicza aż do Kiiowa, Deszny, Semu y inszych Rzek mniey znacznych (Карта кордонів Польщі і Росії, яка охоплює частину Північної України, русло Дніпра від Холмєча аж до Києва, Десни, Сейму та інших, менше важливих річок). Напис на мапі – Ukraina Moskiewska (Україна Московська) – землі, що лежать в межиріччі Дніпра.



Аркуш №18. Woiewodztwo Ruskie, część Krakowskiego, Sędomirskiego y Bełzkiego z Granicami Węgier, y Polski, ktore Gory Karpackie, Nakształt łańcucha Wyciągnione, od Gory Wolska, aż do Talabry, wyznaczaią (Воєводство Руське, частина Краківського, Сандомирського і Белзького з кордоном Угорщини і Польщі, вздовж якого, як витягнутий ланцюг, простягаються гори Карпати від гори Вольська до гори Талябри). На карті зображені Львівська (Ziemia Lwowska), Перемишльська (Ziemia Przemyslska), Сяноцька (Ziemia Sanоска), Жидачівська (Ziemia Zydaczewska), Галицька (Ziemia Halicka) землі.



Аркуш №19. Karta Podola, znaczney Części Wołynia, płynienie Dniestru od Uścia, aż do Chocima y Ładowa, Bogu od swego zrzodła, aż do Ładyczyna, Pogranicze Mołdawy, Woiewodztw Bełzkiego, Ruskiego, Kiiowskiego y Bracławskiego (Карта Поділля, великої частини Волині, русло Дністра від Устя аж до Хотина і Лядової, Південного Бугу від витоків аж до Ладижина, пограниччя Молдавії, воєводств Бєльського, Руського, Київського і Брацлавського). Написи на мапі – Ukraina Moskiewska (Україна Московська) та Ukraina Polska (Україна Польська).

Русь, Київ та Львів в каталонському атласі 1375 р.



1154 р.

1459 р.



1735 р.

Стародубщина: украдена росією історична українська земля



Історично так склалося, що агресивний північний сусід увесь час висловлює територіальні претензії щодо нашої країни. У новітній історії України це вилилося спочатку в анексію Криму, потім у появу псевдореспублік на Сході, а з 24 лютого минулого року – у відкриту збройну агресію росії. Проте ті, хто добре знає історію України, розуміють: можемо голосно заявити, що українські землі несправедливо та нахабно вкрадені Москвою у минулому столітті. Це Кубань, Таганрог, великий шмат Слобожанщини. Не варто забувати і таку важливу частину Чернігово-Сіверщини, як Стародубщина. Вона включає південно-західну частину сучасної Брянської області російської федерації.



Стародубщина у князівські часи

Історія міста Стародуба налічує без малого тисячоліття, перша літописна згадка про нього – за 1096 рік. Тоді він був у складі Чернігівського князівства, а через півстоліття, приблизно в середині XII, утворюється удільне Стародубське князівство. Тому сприяв загальний процес феодальної роздробленості тодішньої Київської Русі.

Навала монголо-татарської орди у 1239 році зачепила і Стародуб – місто було сплюндроване ординцями. Далі ця територія опиняється на порубіжжі між володіннями Великого князівства Литовського і Золотої Орди. Врешті у XIV столітті тут міцно встановлюється влада великих литовських князів. За свідченням історика Тараса Чухліба, який посилається на висновки Фелікса Шабульда, за наказом великого литовського князя Ягайла у 1380 році на території Чернігово-Сіверського князівства були утворені три незалежних одне від одного та підпорядкованих його верховній владі Стародубське, Чернігівське та Новгород-Сіверське князівства Великого князівства Литовського.

Із початку XV століття Стародубське князівство стає спадковим уділом родин так званих верхівських князів, які були відомі тим, що часто змінювали своїх сюзеренів і політичну орієнтацію: то перебігали під владу великих князів московських, втрачаючи свої володіння, то знову поверталися під патронат великого князя Литовського.

Між московією та Річчю Посполитою

У зв’язку з ослабленням Великого князівства Литовського в другій половині XV століття на територію колишнього Чернігово-Сіверського князівства почав агресивно претендувати великий князь московський Іван III. До слова, саме в його час була розроблена та почала втілюватися в життя месіанська релігійно-політична доктрина «москва – Третій Рим», яка і до нашого часу має вплив на ідеологію, зовнішню та внутрішню політику росії.

Після війн московії з Литвою на межі XV–XVI століть перша зуміла загарбати територію Чернігово-Сіверщини з такими містами, як Чернігів, Новгород-Сіверський, Стародуб, Брянськ, Трубчевськ, Путивль та ряд інших. Більш ніж на століття (1503–1618) ці землі потрапляють під владу московії. Стародубське князівство як окрема одиниця було ліквідовано, а в самому Стародубі розмістився московський воєвода із військовою залогою.

Розташування Стародубщини на прикордонні не сприяло її тодішньому розвитку, оскільки постійні прикордонні конфлікти московського царства та Речі Посполитої закінчувалися спаленням міст, тривали й татарські набіги. Врешті місцеві жителі були змушені самоорганізуватися та створити аналог козацтву, який ми знаємо під назвою «севрюки».
З 1618 року Стародуб, як і вся територія Чернігово-Сіверщини, переходить під владу Речі Посполитої в результаті успішної військової кампанії проти московії. Це дозволило захистити права міщан, до цього абсолютно безправних під владою московського царя. У 1620 році король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ Ваза надав Стародубу магдебурзьке право, а також герб, на якому зображений старий дуб з орлиним гніздом. Саме на початку ХVІІ століття Стародуб стає великим торговим пунктом між польськими, українськими, литовськими і московськими містами з двома великими щорічними ярмарками.

Стародуб козацький

Із початком повстання під проводом Богдана Хмельницького у 1648 році Стародубщина переходить під контроль козацького війська. На цій території починає діяти козацький адміністративно-територіальний устрій, а у 1663 році утворюється Стародубський козацький полк. Полковий Стародуб поряд із Черніговом, Ніжином і Переяславом мав привілейований статус серед інших міст Гетьманщини. Полковники Стародубського полку спочатку обиралися на посаду, але з кінця ХVІІ століття їх призначав безпосередньо гетьман. Під владою москви всіляко обмежувалося магдебурзьке право, а полковниками у Стародубі з 20-х років XVIII століття імператори призначали переважно росіян за походженням.

Посиленню російського впливу сприяло і переселення з етнічно російських земель на територію Стародубщини старообрядців, яке розпочалося ще з реформами московського патріарха Никона наприкінці 1650-х років, а масовим стало за часів правління Петра I. Цей процес посприяв русифікації краю. На кінець XVIII століття (час ліквідації автономії України та козацького адміністративно-територіального устрою) у Стародубі, за словами Т. Чухліба, нараховувалося близько 20 мурованих і дерев’яних храмів, архітектура цих споруд мала явний «український» вигляд і різко контрастувала, наприклад, із церковними спорудами східної частини Брянщини.



Видатні українці Стародубщини

Перелік видатних українців цього краю варто розпочати зі славетних родин стародубських полковників Скоропадських і Миклашевських. Серед перших два українських гетьмани – Іван Скоропадський (1708–1722) та Павло Скоропадський, який очолював Український гетьманат у 1918 році.

Не менш достойними синами Стародубщини були автор «Літопису самовидця» Роман Ракушка-Романовський, письменник-полеміст і автор гучного політичного памфлету «Розмова Великоросії з Малоросією» (1762) Семен Дівович, письменник Опанас Лобисевич, композитор Микола Рославець, фольклорист Олександр Рубець. Мали стародубське коріння мандрівник і географ Микола Миклухо-Маклай, батько Лесі України Петро Косач, історик та архівіст Вадим Модзалевський. Родом із Новозибківського повіту, що входить до складу історичної Стародубщини, активний учасник українських національно-визвольних змагань (1917–1921) підполковник Армії УНР Дмитро Галайда.

Як росіяни вкрали Стародубщину

Із кінця XVIII столітя Стародуб перебував у складі Новгород-Сіверського намісництва, а коли утворилася Чернігівська губернія, став повітовим центром. Посиленню російського впливу на території Стародубщини сприяло активне переселення російського національного елементу, русифікація місцевої української дворянської еліти, слабка загальна освіченість населення. Згадані причини та складна ситуація для української влади сприяли претензіям більшовицької РРФСР щодо відторгнення північної частини колишньої Чернігівської губернії від України.
У 1918 році московський радянський уряд де-юре визнавав належність Стародубщини спочатку до УНР, а потім до Української держави гетьмана Скоропадського, та де-факто цього не дотримувався. На бажання більшості населення краю перебувати у складі України більшовики не зважали. Збройні формування червоних активно перетинали демаркаційну лінію між УНР і РРФСР, тероризували місцеве населення та змушували підписати документи щодо входження до складу росії. Усе це знову повторилося 2014 року як псевдореферендуми на окупованих українських територіях.

Після того як у 1919 році більшовицькі війська захопили Київ, представники маріонеткового «українського радянського уряду» погодилися підписати угоду про розмежування кордону з РРФСР, за яким Стародубський, Мглинський, Новозибківський і Суразький повіти перейшли до складу тодішньої Гомельської губернії РРФСР. У 1925 році Україні повернули лише частинку цієї території – Семенівську волость (зараз Семенівська громада Новгород-Сіверського району). Через рік Гомель увійшов до складу радянської Білорусі, а Стародубський повіт був включений до складу Брянської губернії радянської росії, з 1937 року – Орловської області, з 1944 року – Брянської області.

Денаціоналізація стародубських українців

У середині 20-х років минулого століття в тодішній Гомельській губернії РРФСР діяло 19 українських початкових шкіл при майже 100-тисячному українському населенні. Проте невдовзі з ними було покінчено. Від початку 1930-х років на теренах РРФСР українське шкільництво тотально ліквідували. Уже згадуваний Тарас Чухліб робить висновок, що відсутність національної освіти та насильницька русифікація підірвали основи місцевого українства у 30–90-х роках ХХ століття.

За переписом 1920 року в Стародубському повіті Гомельської губернії налічувалося 40 347 українців, що становило 30,1% населення. У Новозибківському повіті українців жило тоді 43 771 (36,8%). Згідно з переписом 1926 року, у Стародубській окрузі Росії проживало 57 726 українців, Почепській – 25 514, Новозибківській – 24 863, Клинцівській (колишній Суразький повіт) – 15 837. У 1989 році після десятиліть тотальної русифікації та денаціоналізації українців у Брянській області українцями назвали себе 27 122 особи, що становило всього 1,8% місцевого населення. Серед цих українців, більша частина яких проживає на історичній Стародубщині, менше половини визнали своєю рідною українську мову (46,9%) і тільки 21,1% вільно володіли мовою своїх пращурів.

Замість висновку

Зрозуміло, що за роки, які минули з того часу, ситуація з українством стала ще гіршою не тільки на історично українській Стародубщині, а і загалом по всій території рф. Путінський режим свідомо придушує будь-які спроби пробудження національної самосвідомості народів федерації, а українство у сучасній росії зведено до рівня фольклору: борщ, вареники, шаровари, пісні в ансамблях народної самодіяльності. Усе, що виходить за рамки цього переліку, одразу потрапляє під контроль спеціальних органів.

На жаль, рівень денаціоналізації українців Брянської області можна було повною мірою усвідомити з початком повномасштабного вторгнення на територію України. Переглядаючи телеграм-канали невеликих міст історичної Стародубщини (умовних Клинців, Климова, Новозибкова), автор статті неодноразово знаходив підтвердження, що серед місцевих користувачів, які зловтішалися ракетним обстрілам українських міст і терором щодо цивільних, була немала кількість тих, чиї прізвища закінчувалися на -енко. На мою думку, після перемоги Україні над агресором треба ставити питання про повернення нахабно вкрадених у неї історичних земель. У тому числі – Стародубщини.


Андрій Подвербний

Карты Киева .

https://humus.livejournal.com/4263244.html

Свідомий писал(а): ↑Ноябрь 25, 2023, 6:22 pm Карты Киева .

https://humus.livejournal.com/4263244.html

а я уж и забыл про эту тему((( Спасибо что перенес.

Плохой танцор писал(а): ↑Ноябрь 26, 2023, 2:00 am

Свідомий писал(а): ↑Ноябрь 25, 2023, 6:22 pm Карты Киева .

https://humus.livejournal.com/4263244.html

а я уж и забыл про эту тему((( Спасибо что перенес.

Очень хорошее хранилище в разных дискуссиях да и интересно