Олег Кандиба (О. Ольжич)
Олег Кандиба (О. Ольжич) народився у Житомирі 8 липня 1907 року в старовинній козацькій полковницькій сім’ї. Батько – відомий поет Олександр Олесь. Мати – Віра Сватковська, випускниця Бестужівських курсів, писала подрузі: «Ах, породивши дитину, роби з неї, що захочеш. Виховуй хоч француза, хоч зулуса, хоч негра, аби не українця. Бо тоді ти прирікаєш дитину на Голгофу, на загибель заради України.» І, знаючи це, виховала українця.
У три роки Олег почав учитися музиці, і батько зачаровано вдивлявся у музичні пальчики сина. О. Олесь рідко бачився з Олегом, але багато писав листів «своєму Лелеченькові довгоногому». Лелеченька, так татко називав нащадка і отримував відповіді «рідному, далекому». Пройде час і псевдонімом Лелека Олег буде підписувати твори. Батько радів кожному кроку первістка і охоче описував це:
Мій синочок – розбишака
Чи то кіт, чи то собака, –
Він нічого не боїться –
Лізе биться…
Олесь написав малому 150 колискових; стежив за його успіхами в музиці, поезії; підтримував літературні спроби. Радів, коли у п’ять – намалював Олег знаменитого рудого півня і склав про нього оповідання «Рудько». Я тримала в руках той альбомний аркуш, на якому олівцями було намальовано марчука і додано слова тексту. Скільки років пройшло! Скільки країн проїхали, перетнули кордонів, а синову роботу мати зберігла! Отак батьки навчили сина «негнуто і прямо» долати життєвий шлях.
У Пущі Водиці родина жила на 5 лінії, у Києві мешкали в прибутковому будинку Файбишенка на Новій будові, вул. Антоновича, 64/16, (на розі вул. Антоновича (Горького) та Івана Федорова). Будинок вцілів, але знаходиться в аварійному стані.
Під час визвольних змагань Олесь був дипломатичним представником у Берліні, потім виїхав до Праги, згодом туди емігрували Олег з матір’ю. На чужині юнак склав матуральні іспити, закінчив королівський Празький університет і у 21 рік став доктором археології. Олег Ольжич досліджував трипільську культуру, читав лекції дев’ятьма мовами майже у всіх країнах Європи, у США. Археолог, мистецтвознавець зі світовим іменем часто їздив на розкопки, досліджував Кришталеві печери на Тернопіллі. Написав О. Кандиба три збірки поезій.
Трагічний оптиміст вважав:
Захочеш – і будеш. В людині, затям.
Лежить невідгадана сила.
Чи не тому він писав у поемі «Городок. 1932»:
Товаришу, любий мій брате.
Дивися у вічі рабам.
Як будете так воювати –
Вкраїни не бачити вам.
У 1934 році, працюючи в Італії, переклав італійською та видав антологію кращої української поезії.
Коли постала Карпатська Україна, Ольжич очолив боротьбу, за що отримав від друзів ім’я військового міністра. А через два роки командував національною боротьбою з окупантами.
Пошли мені, молюся, дар один:
В ім’я її прийняти мужньо муки
І в грізні дні залізної розплати
В шинелі сірій вмерти від гранати.
Після арешту гітлерівцями Андрія Мельника Олег Ольжич очолив Провід ОУН. 25 травня 1944 р. його було арештовано на проваленій явці у Львові (Личаківська, 32). У Львові на відкритті меморіальної таблиці, згодом у Києві мені пощастило мати бесіди з Олегом Кандибою-сином. Він шукав по планеті тих, хто знав батька, і розпитував: «Чому розумний і обережний Ольжич пішов на провалену явку?» І приходив до думки, що пішов у руки гітлерівців свідомо, щоб не посилювати братовбивчий вогонь. О. Ольжича було переправлено до концтабору Заксенхаузен, де каралися А. Мельник і С. Бандера, яких було звільнено у листопаді 1944 р. Олег відмовився говорити (хто сказав «а», продиктує увесь алфавіт), тому щоденно викликався на допити. Закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц), прикутий до бетонної підлоги, у ніч із 9 на 10 червня 1944 р. О. Ольжич пішов у Вічність. Тіло українця спалили в крематорії.
На другий день після дня народження Олега, 22 липня 1944 року, звістка про смерть сина убила батька, Олександр Олесь помер у Празі.
31 липня 1944 року прийшов у світ син Олег Олегович Кандиба-Ольжич.
Український живописець Олександр Мурашко (1875-1919) в козацькому строї з дружиною Маргаритою. Світлина 1909 року, Київ.
Гордість України.
Наукові праці М. Косача – у галузях фізичної оптики, метеорології, фізики електролітів. Він розробляв вимірювальні метеорологічні пристрої, зокрема, неперервний інтегратор сили вітру та його енергії, електричний томограф. Автор кількох праць із математики та фізики, зокрема: «Деякі уваги до передбачення погоди Демчинським» і «Положення осьової лінії в електричних циклонах».
М. Косач також є автором низки оповідань, серед яких «Різдво під Хрестом Полудневим» (1889); «На огнище прогресу» (Посвящую моїй матері) (1891); «Владарі світу», «Хмара», «Погибель світу», «Сни», «Отрок (Дума в прозі)», «Сон пана Асистента», «Метелики», «Вовкулаки», «Гість», «Що?», «Нікуди» (усі 1894-1897) та наукових праць, друкованих у періодиці.
Спектр інтересів С. Подолинського був надзвичайно широким: він розробляв космогенну енергетичну теорію, досліджував еколого-економічні проблеми, аналізував ідеї фізичної економії для розробки проблем сталого розвитку.
Перу вченого належать також посібники та популярні книжки з граматики української мови. 
До величезної спадщини вченого належать, окрім суто наукових праць, підручників та посібників, художні твори поезії; драми «Федько Острозький», «Настасія», «Гальшка Острозька»; поеми, балади, вірші, оповідання.
Як драматург, Федькович автор жарту на одну дію “Так вам треба!”, яку пізніше розширив до трьох дій, назвавши її “Сватання на гостинці”. На побутовому матеріалі їм написана мелодрама “Керманич, або Стрілений хрест”. Значне місце в творі займають поетичні перекази, передусім про короля Гуцула, що дрімає у Сокільському (вплив балади Л. Уланда “König Rothbart” та міфічних теорій Нойбауера).
Федькович здійснив ряд перекладів та переробок п'єс іноземних авторів. Найбільш творчим підходом відзначається переробка комедії німецького драматурга Е. Раупаха, що дістала назву “Запечатаний двірник” (за життя автора не друкувалася; в радянський час з успіхом ставиться на сцені Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської). З німецької мови Федьковичем також перекладено драму Р. Готшаля “Мазепа”.
