Украинский народ.
Re: Украинский народ.
Герби Речі Посполитої
На цій гравюрі зображені Герби Речі Посполитої, князя Вітовта та вищезгаданого Королівства Русі з гербовника Ґрюненберґа. Золотий Лев на Чорному фоні - є символом Рутенії - екзонім східнослов'янських територій, зображених на середньовічних мапах. Пізніше цей герб стане позначатися на синьому фоні і ми його зможемо побачити на щитах воїнів Львова в Грюнвальдській битві.
Герб Руського воєводства (Львівської землі) у різні періоди історії зображувався у вигляді лева, що здіймається на срібну скелю — відомий з 1410 року. Його згадує польський хроніст і львівський архієпископ Ян Длугош в описі знамена львівської хоругви, що брала участь на боці польського короля Ягайла у Грюнвальдській битві. Після утворення в 1434 році Руського воєводства цей земельний герб Львівщини став воєводським гербом і символом Галичини (попри те, що Галицька земля мала власний земельний герб із галкою). Руський лев на скелі використовувався як офіційний герб Руського воєводства до 1772 року, до другого поділу Польщі, і часто називався галицьким левом.
Герб Королівства Русі, а також Речі Посполитої часів Яна І Ольбрахта (1492 р.). Автор невідомий.
27 лютого 2001 року Львівська обласна рада затвердила герб Львівської області з зображенням коронованого руського лева, що спинається на скелю — польського герба Львівської землі і Руського воєводства від XV ст.
На цій гравюрі зображені Герби Речі Посполитої, князя Вітовта та вищезгаданого Королівства Русі з гербовника Ґрюненберґа. Золотий Лев на Чорному фоні - є символом Рутенії - екзонім східнослов'янських територій, зображених на середньовічних мапах. Пізніше цей герб стане позначатися на синьому фоні і ми його зможемо побачити на щитах воїнів Львова в Грюнвальдській битві.
Герб Руського воєводства (Львівської землі) у різні періоди історії зображувався у вигляді лева, що здіймається на срібну скелю — відомий з 1410 року. Його згадує польський хроніст і львівський архієпископ Ян Длугош в описі знамена львівської хоругви, що брала участь на боці польського короля Ягайла у Грюнвальдській битві. Після утворення в 1434 році Руського воєводства цей земельний герб Львівщини став воєводським гербом і символом Галичини (попри те, що Галицька земля мала власний земельний герб із галкою). Руський лев на скелі використовувався як офіційний герб Руського воєводства до 1772 року, до другого поділу Польщі, і часто називався галицьким левом.
Герб Королівства Русі, а також Речі Посполитої часів Яна І Ольбрахта (1492 р.). Автор невідомий.
27 лютого 2001 року Львівська обласна рада затвердила герб Львівської області з зображенням коронованого руського лева, що спинається на скелю — польського герба Львівської землі і Руського воєводства від XV ст.
Re: Украинский народ.
Герби Угорського Королівства
На цьому малюнку зображений золотий Герб Ордена Дракона, Герб Угорського короля зі священним птахом турулом - тотемом Арпадів, "прабатьком" Аттіли та Алмоша. За легендою, цей турул приніс ватажку повстанців, князю Ференцу ІІ Ракоці меч, який був загублений у битві. Також тут зображений ще один цікавий Герб Корвіна з чорним вороном на щиті, який тримає перстень в клюві. Цей герб має дуже цікаву історію. За легендую, воєвода Трансільванії Янош Хуньяді був позашлюбною дитиною короля Жигмонда (Сигізмунда) Люксембурзького. Нібито овдовілий король закохався в молоду красуню Ержебет з відомого роду Моржинаї, а та не змогла встояти перед гарячністю короля. Коли дівчина дізналася, що чекає дитину, вона попросила короля не кидати її напризволяще. Тоді король зняв з руки дорогоцінну обручку й віддав дівчині, звелівши з'явитися при дворі з цим кільцем тоді, коли дитина виросте. У дівчини народився міцний і здоровий синочок, назвали його Янко. Одного разу Ержебет затіяла прання, а маленький син розкапризувався і заважав їй. Тоді Ержі зняла з руки колечко і віддала його синові погратися. Пролітав повз ворон побачив блиск перстня та вкрав його з рук дитини і з кільцем у клюві злетів на дерево. Ержебет благала, щоб її брат Гаспар допоміг повернути безцінне кільце. На щастя, Гаспар був влучним лучником, він убив нахабного ворона стрілою. Коли Янко підріс, Ержебет поїхала з ним в королівський палац, де як доказ показала королю Жигмонду подароване їм кільце. Король полюбив хлопчика, залишивши при дворі, а роду Моржинаї дарував титул, герб і землі. А на герб Хуньяді потрапив ворон із золотим кільцем у дзьобі. Так як ворон на латині звучить «corvinus», Яноша Хуньяді стали називати Корвіном.
На цьому малюнку зображений золотий Герб Ордена Дракона, Герб Угорського короля зі священним птахом турулом - тотемом Арпадів, "прабатьком" Аттіли та Алмоша. За легендою, цей турул приніс ватажку повстанців, князю Ференцу ІІ Ракоці меч, який був загублений у битві. Також тут зображений ще один цікавий Герб Корвіна з чорним вороном на щиті, який тримає перстень в клюві. Цей герб має дуже цікаву історію. За легендую, воєвода Трансільванії Янош Хуньяді був позашлюбною дитиною короля Жигмонда (Сигізмунда) Люксембурзького. Нібито овдовілий король закохався в молоду красуню Ержебет з відомого роду Моржинаї, а та не змогла встояти перед гарячністю короля. Коли дівчина дізналася, що чекає дитину, вона попросила короля не кидати її напризволяще. Тоді король зняв з руки дорогоцінну обручку й віддав дівчині, звелівши з'явитися при дворі з цим кільцем тоді, коли дитина виросте. У дівчини народився міцний і здоровий синочок, назвали його Янко. Одного разу Ержебет затіяла прання, а маленький син розкапризувався і заважав їй. Тоді Ержі зняла з руки колечко і віддала його синові погратися. Пролітав повз ворон побачив блиск перстня та вкрав його з рук дитини і з кільцем у клюві злетів на дерево. Ержебет благала, щоб її брат Гаспар допоміг повернути безцінне кільце. На щастя, Гаспар був влучним лучником, він убив нахабного ворона стрілою. Коли Янко підріс, Ержебет поїхала з ним в королівський палац, де як доказ показала королю Жигмонду подароване їм кільце. Король полюбив хлопчика, залишивши при дворі, а роду Моржинаї дарував титул, герб і землі. А на герб Хуньяді потрапив ворон із золотим кільцем у дзьобі. Так як ворон на латині звучить «corvinus», Яноша Хуньяді стали називати Корвіном.
Re: Украинский народ.
Як Москва писала для нас нашу історію.
Місто Дніпро відзначив день свого заснування. Сталося це нібито 13 вересня 1776 року за повелінням Катерини ІІ.
Це брехня. Дніпро набагато старший.
На цьому місці, на лівому березі Дніпра існувало давнє козацьке місто Самара (Стара Самара), центр однойменної паланки Війська Запорізького. Після того, як московський цар порушив своє "царське нерушиме слово" перед українцями й уклав сепаратний Андрусівський мир з поляками, розділивши Україну, у Самару прийшли московські загарбники, вигнали з міста козаків і заснували тут Богородицьку фортецю. Сталося це у 1667-1668 роках.
Про старовинне козацьке місто зараз нагадує один з районів міста Дніпра - Самарський.
А навпроти Самари, на правому березі Дніпра стояло інше старе козацьке місто, центр Кодацької паланки Війська Запорізького - Новий Кодак. Воно відоме принаймні з середини ХVІІ століття.
Його теж було знищено московитами під час "заснування" Катеринослава.
Про це стародавнє козацьке місто нагадує інший район міста Дніпра, який називається Новокодацький.
Обидва цих міста позначено на старовинних мапах. Обидва стараннями московської пропаганди забуті й навряд чи усім мешканцям Дніпра про них узагалі відомо. Для них це лише назви адміністративних одиниць міста.
Історія з Катеринославом-Дніпропетровськом-Дніпром один в один нагадує історію Луганська-Ворошиловграда-Луганська. Той, відповідно до написаної у Москві історії, теж було "засновано" Катериною ІІ 1795 році нібито у "Дикому полі".
Насправді Луганськ є лише продовженням історії старих поселень Кальміуської паланки - Кам'яного Броду та Великої Вергунки. Про це нагадують назви одного з районів міста Луганська - Камя`нобрідського, та селища Велика Вергунка.
Усі ці вигадки про "заснування міст" за часів Катерини ІІ мають одну мету: змусити українців забути власну історію. Забути про те, що Маріуполь засновувала не Катерина, а що був він раніше містом-фортецею Війська Запорізького Домахою. Що Донецьк стоїть на місці старого запорізького поселення Олександрівка. Що Торецьк (колишній Дзержинськ) засновано не імперцями у 1804 році, а богуславським козаком Антоном Щербиною на півтора століття раніше. Це місто до 1936 року і називалося Щербинівкою. Що Лисичанськ то козацькі зимівники Лисичий Байрак на Дінці та Вище на Дінці. Що Одеса то місто Коцюбіїв, а Херсон - то місто Білховичі.
І далі за списком.
Вигадки московських імперських "істориків" мають на меті обґрунтування претензій Москви на ці землі. На оту вигадану у ХІХ столітті "Новоросію", за яку нині воюються кремлівські найманці та "іхтамнєти". Так брехня проростає війною та кров`ю. І українці мусять це знати.
Мусять знати свою історію і дніпряни. І згадувати про Самар і Новий Кодак, коли нинішнім вечором питимуть пиво під урочистий, дорогий і красивий феєрверк.
P.S.
Народ, який не знає або забув своє минуле, не має майбутнього - сказав розумничка Платон.
Місто Дніпро відзначив день свого заснування. Сталося це нібито 13 вересня 1776 року за повелінням Катерини ІІ.
Це брехня. Дніпро набагато старший.
На цьому місці, на лівому березі Дніпра існувало давнє козацьке місто Самара (Стара Самара), центр однойменної паланки Війська Запорізького. Після того, як московський цар порушив своє "царське нерушиме слово" перед українцями й уклав сепаратний Андрусівський мир з поляками, розділивши Україну, у Самару прийшли московські загарбники, вигнали з міста козаків і заснували тут Богородицьку фортецю. Сталося це у 1667-1668 роках.
Про старовинне козацьке місто зараз нагадує один з районів міста Дніпра - Самарський.
А навпроти Самари, на правому березі Дніпра стояло інше старе козацьке місто, центр Кодацької паланки Війська Запорізького - Новий Кодак. Воно відоме принаймні з середини ХVІІ століття.
Його теж було знищено московитами під час "заснування" Катеринослава.
Про це стародавнє козацьке місто нагадує інший район міста Дніпра, який називається Новокодацький.
Обидва цих міста позначено на старовинних мапах. Обидва стараннями московської пропаганди забуті й навряд чи усім мешканцям Дніпра про них узагалі відомо. Для них це лише назви адміністративних одиниць міста.
Історія з Катеринославом-Дніпропетровськом-Дніпром один в один нагадує історію Луганська-Ворошиловграда-Луганська. Той, відповідно до написаної у Москві історії, теж було "засновано" Катериною ІІ 1795 році нібито у "Дикому полі".
Насправді Луганськ є лише продовженням історії старих поселень Кальміуської паланки - Кам'яного Броду та Великої Вергунки. Про це нагадують назви одного з районів міста Луганська - Камя`нобрідського, та селища Велика Вергунка.
Усі ці вигадки про "заснування міст" за часів Катерини ІІ мають одну мету: змусити українців забути власну історію. Забути про те, що Маріуполь засновувала не Катерина, а що був він раніше містом-фортецею Війська Запорізького Домахою. Що Донецьк стоїть на місці старого запорізького поселення Олександрівка. Що Торецьк (колишній Дзержинськ) засновано не імперцями у 1804 році, а богуславським козаком Антоном Щербиною на півтора століття раніше. Це місто до 1936 року і називалося Щербинівкою. Що Лисичанськ то козацькі зимівники Лисичий Байрак на Дінці та Вище на Дінці. Що Одеса то місто Коцюбіїв, а Херсон - то місто Білховичі.
І далі за списком.
Вигадки московських імперських "істориків" мають на меті обґрунтування претензій Москви на ці землі. На оту вигадану у ХІХ столітті "Новоросію", за яку нині воюються кремлівські найманці та "іхтамнєти". Так брехня проростає війною та кров`ю. І українці мусять це знати.
Мусять знати свою історію і дніпряни. І згадувати про Самар і Новий Кодак, коли нинішнім вечором питимуть пиво під урочистий, дорогий і красивий феєрверк.
P.S.
Народ, який не знає або забув своє минуле, не має майбутнього - сказав розумничка Платон.
Re: Украинский народ.
Антропологічний склад населення Давньої Русі
Важлива роль у розв'язанні проблеми походження українців належить антропології. Її дані дозволяють визначити нові етногенетичні витоки. Намітити компоненти, котрі ввійшли до його складу. З'ясувати особливості етнічного розвитку окремих регіонів.
У вивчення цих питань значний внесок зробили А. Богданов, В. Бунак, Г. Дебец, Т. Трофимова, Т. Алєксєєва та інші вчені. Загалом для давньоруського населення України - потомків літописних племен: полян, сіверян, древлян, волинян, тиверців, уличів - характерна доліхомезокранія. Тобто, мається на увазі видовжена або середня за довжиною черепна кришка. Лице русича здебільшого помірне за шириною. Воно добре профільоване в горизонтальній площині. Ніс досить широкий, із високим переніссям. Форма виступу середня, а то й різка. Як відомо, усе це притаманне представникам європеоїдної раси.
Мапа літописних слов'ян картографа Леонардо Ходзько (Leonard Borejko Chodźko, 1861 р.)
Серед них можна виділити кілька типів. Вони визначаються варіаціями двох провідних краніологічних ознак. Перший - співвідношення між шириною і довжиною черепа. Другий - діаметр вилиць.
На це вперше вказав В. Бунак. Його підхід розвинула Т. Трофимова. Вона вирізнила в середньовічній людності України три європеоїдні типи. А саме - мезо-доліхокефальний широколиций. Він властивий древлянам. Доліхокефальний вузьколиций - притаманність сіверян та переяславський полян. А мезо-доліхокефальний вузьколиций поширився серед чернігівських полян. Кожному з них дослідниця Трофимова знайшла на суміжних або віддаленіших територіях. Перший тип також зустрічається у полоцьких кривичів, дреговичів, радимичів, окремих груп словен Приільменя, чуді з північно-західних земель Східної Європи, середньовічної Іжори, деяких етнічних груп Прибалтики, Прусії, Нідерландів, Скандинавії тієї доби. Другий зустрічається й серед вятичів, кривичів, населення Болгарського царства, міських жителів Золотої Орди. І, нарешті, третій тип не має прямих аналогій серед груп однієї й тієї самої доби. У той же час він був властивим носіям черняхівської культури.
Вятичі. Реконструкція по черепам з кургану у с. Волково, Московська губ. Розкопки: А.В. Арціховського, 1940 р. Автор: Т.С. Балуєва.
Дреговичі. Реконструкція по черепу чоловіка з кургану у с. Язиль і Урегва, Бобруйський уїзд, Мінська губ. Білорусь. Розкопки: Н.А. Янчука, 80-ті роки XIX ст. Автор: Т.С. Балуєва.
Радимичі. Реконструкція по черепу жінки з кургану у.р. Снова, Мінська губ., Білорусь. Розкопки: П.М. Єременко, 1893-1894 рр. Автор: Т.С. Балуєва.
Цю схему переглянула і істотно доповнила Т. Алєксєєва. Вона написала узагальнюючу монографію з антропології східних слов'ян. У праці враховані всі матеріали, відомі на початок 70-х років. Алєксєєва виділила чотири типи давніх русів. І хоча в науковий обіг увіходять нові і нові матеріали, ця праця досі залишається головним джерелом інформації щодо риси населення Давньої Русі.
А що показує аналіз усіх останніх даних?
На Київщині, Чернігівщині, Переяславщині переважали риси мезо-доліхокранного типу. Він також характерезується середньою шириною вилиць, вираженим горизонтальним профілюванням обличчя та помірним виступанням носа. Чернігівська і переяславська групи трохи відрізняються від київської нижчим головним покажчиком, тяжіючи до нащадків сіверян. З іншого боку, окремі серії з некрополів Правобережжя (Княжа гора, Сагунівка та ін.) схожі з черепами нащадків древлян - поєднанням мезокефалії та відносно широкого обличчя. Щоправда відрізняються від них дещо нижчим обличчям та помірним виступанням носа.
Отже, можна зробити висновок про певну неоднорідність антропологічного складу русів із правобережних регіонів Середнього подніпров'я. Звичайно, в рамках одного типу. Це особливо помітно на Росі. Для об'єднаної краніологічної серії із Замкової гори Юр'єва, могильників біля Яблунівки, Стеблева, Миколаївки та Хутора Половецького властива різноманітність важливих ознак. Йдеться про поздовжній та виличний діаметр, назомолярний кут, черепний і верхньолицевий покажчики. Ймовірно, позначився вплив кочівницького (монголоїдного) компоненту. Про це буде сказано далі.
Племена Давньої Русі. Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.
Порівняльний аналіз краніологічних характеристик із некрополів Києва, Витачева, Переяслава, Чернігова та Любеча свідчить: тут мільке і сільське населення морфологічно близьке. Певні відмінності є, та лише за двома ознаками. Міські жителі більш круглоголові та широколиці. Крім того, вони трохи вищі за зростом.
Привертає увагу така особливість. Черепи з курганного некрополя XI-XII ст. в Переяславі схожі із синхронними серіями Чернігова та Любеча. Вони відрізняються від останніх тільки вищим лицем. Це свідчить про вплив морфологічних особливостей сільскої людності Переяславщини.
У краю літописних сіверів пізніше був поширений доліхокранний середньолиций тип. Він знаходить певні аналогії серед нащадків радимичів, дреговичів, смоленських та тверських кривичів. За більшістю краніологічних ознак схожий також з варіантами, що поширені серед потомства полянської племінної спілки. Однак, цей тип вирізняється трохи довшою формою черепної коробки та вужчим обличчям. Останнє не стосується жителів Путивля. І за черепним покажчиком, і за шириною вони відчутно тяжіють до мешканців правобережних міст. Особливо Києва і Юр'єва. Схожі результати отримані і в процесі вивчення невеликої краніологічної серії з літописних Лубен, де також фіксується наявність правобережного антропологічного компоненту. На відміну від інших міських серій Русі, черепи путивльського та лубенського некрополів істотно відрізняються від синхронних серій сільської округи цих давньоруських центрів.
Кривичі. Реконструкція по черепу жінки із Шустинського могильника, Московська губ. (Розкопки Н.А. Бадера, 1933 р.)
Реконструкція по черепу жінки з церкви Петра і Павла, м. Смоленськ. (Розкопки Н.Н. Вороніна, 1962-66 рр.)
Реконструкція по черепу чоловіка з кургану у с. Вороново, Московська обл. (Розкопки А.В. Арциховського, 1928 р.)
Реконструкція по черепу чоловіка із кургану у с. Жуково, Ярославська губ. (Розкопки Н.А. Ушакова, 1878 р.)
Автор: Т.С. Балуєва.
Сіверяни. Реконструкція по черепу чоловіка та обох жінок з Мойсеєвого городища, Курська обл. Розкопки: А.Е. Аліхової, 1955 р. Автор: Т.С. Балуєва.
У верхів'ях Здвижу, Тетерева, Ужа, Убороті дослідники Г. Дебец, Т. Трофимова та Т. Алєксєєва виділяють мезокефальний, високоголовний та широколиций типи. На цих теренах до часів утворення Київської Русі локалізувалися літописні древляни.
Древляни. Реконструкція Зінаїди Васіної.
Схожі антропологічні варіанти поширені і на захід від окресленої території — у верхів’ях Стиру та Горині. Тут вони пов’язані з підкурганними похованнями на горизонті. До них близькі похоронені в ямах під курганними насипами, які частіше зустрічаються в межиріччі Стиру та Горині. Це вже ареал волинян. Але останній антропологічний тип більш довгоголовий. Він, крім того, відзначається середньою висотою мозкової коробки та трохи вужчим обличчям.
Середнє Подністров'я (сучасні Буковина і Молдова) пов'язується з літописними тиверцями. Які ж їхні визначальні риси?
Передусім - мезокранія. Середні розміри лицевого відділу. Дуже широкі і невисокі орбіти. Значне горизонтальне профілювання обличчя. Високе перенісся, середній виступ носа. Найбличі аналогії такому поєднанню ознак можна знайти в древлян. А специфічні риси має краніологічна серія з могильника біля с. Василева (Буковина). Для неї характерна тенденція до високолицьості, високоорбітності та вузьконосості.
Важлива роль у розв'язанні проблеми походження українців належить антропології. Її дані дозволяють визначити нові етногенетичні витоки. Намітити компоненти, котрі ввійшли до його складу. З'ясувати особливості етнічного розвитку окремих регіонів.
У вивчення цих питань значний внесок зробили А. Богданов, В. Бунак, Г. Дебец, Т. Трофимова, Т. Алєксєєва та інші вчені. Загалом для давньоруського населення України - потомків літописних племен: полян, сіверян, древлян, волинян, тиверців, уличів - характерна доліхомезокранія. Тобто, мається на увазі видовжена або середня за довжиною черепна кришка. Лице русича здебільшого помірне за шириною. Воно добре профільоване в горизонтальній площині. Ніс досить широкий, із високим переніссям. Форма виступу середня, а то й різка. Як відомо, усе це притаманне представникам європеоїдної раси.
Мапа літописних слов'ян картографа Леонардо Ходзько (Leonard Borejko Chodźko, 1861 р.)
Серед них можна виділити кілька типів. Вони визначаються варіаціями двох провідних краніологічних ознак. Перший - співвідношення між шириною і довжиною черепа. Другий - діаметр вилиць.
На це вперше вказав В. Бунак. Його підхід розвинула Т. Трофимова. Вона вирізнила в середньовічній людності України три європеоїдні типи. А саме - мезо-доліхокефальний широколиций. Він властивий древлянам. Доліхокефальний вузьколиций - притаманність сіверян та переяславський полян. А мезо-доліхокефальний вузьколиций поширився серед чернігівських полян. Кожному з них дослідниця Трофимова знайшла на суміжних або віддаленіших територіях. Перший тип також зустрічається у полоцьких кривичів, дреговичів, радимичів, окремих груп словен Приільменя, чуді з північно-західних земель Східної Європи, середньовічної Іжори, деяких етнічних груп Прибалтики, Прусії, Нідерландів, Скандинавії тієї доби. Другий зустрічається й серед вятичів, кривичів, населення Болгарського царства, міських жителів Золотої Орди. І, нарешті, третій тип не має прямих аналогій серед груп однієї й тієї самої доби. У той же час він був властивим носіям черняхівської культури.
Вятичі. Реконструкція по черепам з кургану у с. Волково, Московська губ. Розкопки: А.В. Арціховського, 1940 р. Автор: Т.С. Балуєва.
Дреговичі. Реконструкція по черепу чоловіка з кургану у с. Язиль і Урегва, Бобруйський уїзд, Мінська губ. Білорусь. Розкопки: Н.А. Янчука, 80-ті роки XIX ст. Автор: Т.С. Балуєва.
Радимичі. Реконструкція по черепу жінки з кургану у.р. Снова, Мінська губ., Білорусь. Розкопки: П.М. Єременко, 1893-1894 рр. Автор: Т.С. Балуєва.
Цю схему переглянула і істотно доповнила Т. Алєксєєва. Вона написала узагальнюючу монографію з антропології східних слов'ян. У праці враховані всі матеріали, відомі на початок 70-х років. Алєксєєва виділила чотири типи давніх русів. І хоча в науковий обіг увіходять нові і нові матеріали, ця праця досі залишається головним джерелом інформації щодо риси населення Давньої Русі.
А що показує аналіз усіх останніх даних?
На Київщині, Чернігівщині, Переяславщині переважали риси мезо-доліхокранного типу. Він також характерезується середньою шириною вилиць, вираженим горизонтальним профілюванням обличчя та помірним виступанням носа. Чернігівська і переяславська групи трохи відрізняються від київської нижчим головним покажчиком, тяжіючи до нащадків сіверян. З іншого боку, окремі серії з некрополів Правобережжя (Княжа гора, Сагунівка та ін.) схожі з черепами нащадків древлян - поєднанням мезокефалії та відносно широкого обличчя. Щоправда відрізняються від них дещо нижчим обличчям та помірним виступанням носа.
Отже, можна зробити висновок про певну неоднорідність антропологічного складу русів із правобережних регіонів Середнього подніпров'я. Звичайно, в рамках одного типу. Це особливо помітно на Росі. Для об'єднаної краніологічної серії із Замкової гори Юр'єва, могильників біля Яблунівки, Стеблева, Миколаївки та Хутора Половецького властива різноманітність важливих ознак. Йдеться про поздовжній та виличний діаметр, назомолярний кут, черепний і верхньолицевий покажчики. Ймовірно, позначився вплив кочівницького (монголоїдного) компоненту. Про це буде сказано далі.
Племена Давньої Русі. Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.
Порівняльний аналіз краніологічних характеристик із некрополів Києва, Витачева, Переяслава, Чернігова та Любеча свідчить: тут мільке і сільське населення морфологічно близьке. Певні відмінності є, та лише за двома ознаками. Міські жителі більш круглоголові та широколиці. Крім того, вони трохи вищі за зростом.
Привертає увагу така особливість. Черепи з курганного некрополя XI-XII ст. в Переяславі схожі із синхронними серіями Чернігова та Любеча. Вони відрізняються від останніх тільки вищим лицем. Це свідчить про вплив морфологічних особливостей сільскої людності Переяславщини.
У краю літописних сіверів пізніше був поширений доліхокранний середньолиций тип. Він знаходить певні аналогії серед нащадків радимичів, дреговичів, смоленських та тверських кривичів. За більшістю краніологічних ознак схожий також з варіантами, що поширені серед потомства полянської племінної спілки. Однак, цей тип вирізняється трохи довшою формою черепної коробки та вужчим обличчям. Останнє не стосується жителів Путивля. І за черепним покажчиком, і за шириною вони відчутно тяжіють до мешканців правобережних міст. Особливо Києва і Юр'єва. Схожі результати отримані і в процесі вивчення невеликої краніологічної серії з літописних Лубен, де також фіксується наявність правобережного антропологічного компоненту. На відміну від інших міських серій Русі, черепи путивльського та лубенського некрополів істотно відрізняються від синхронних серій сільської округи цих давньоруських центрів.
Кривичі. Реконструкція по черепу жінки із Шустинського могильника, Московська губ. (Розкопки Н.А. Бадера, 1933 р.)
Реконструкція по черепу жінки з церкви Петра і Павла, м. Смоленськ. (Розкопки Н.Н. Вороніна, 1962-66 рр.)
Реконструкція по черепу чоловіка з кургану у с. Вороново, Московська обл. (Розкопки А.В. Арциховського, 1928 р.)
Реконструкція по черепу чоловіка із кургану у с. Жуково, Ярославська губ. (Розкопки Н.А. Ушакова, 1878 р.)
Автор: Т.С. Балуєва.
Сіверяни. Реконструкція по черепу чоловіка та обох жінок з Мойсеєвого городища, Курська обл. Розкопки: А.Е. Аліхової, 1955 р. Автор: Т.С. Балуєва.
У верхів'ях Здвижу, Тетерева, Ужа, Убороті дослідники Г. Дебец, Т. Трофимова та Т. Алєксєєва виділяють мезокефальний, високоголовний та широколиций типи. На цих теренах до часів утворення Київської Русі локалізувалися літописні древляни.
Древляни. Реконструкція Зінаїди Васіної.
Схожі антропологічні варіанти поширені і на захід від окресленої території — у верхів’ях Стиру та Горині. Тут вони пов’язані з підкурганними похованнями на горизонті. До них близькі похоронені в ямах під курганними насипами, які частіше зустрічаються в межиріччі Стиру та Горині. Це вже ареал волинян. Але останній антропологічний тип більш довгоголовий. Він, крім того, відзначається середньою висотою мозкової коробки та трохи вужчим обличчям.
Середнє Подністров'я (сучасні Буковина і Молдова) пов'язується з літописними тиверцями. Які ж їхні визначальні риси?
Передусім - мезокранія. Середні розміри лицевого відділу. Дуже широкі і невисокі орбіти. Значне горизонтальне профілювання обличчя. Високе перенісся, середній виступ носа. Найбличі аналогії такому поєднанню ознак можна знайти в древлян. А специфічні риси має краніологічна серія з могильника біля с. Василева (Буковина). Для неї характерна тенденція до високолицьості, високоорбітності та вузьконосості.
Re: Украинский народ.
Чим же пояснюються відмінності фізичного типу окремих груп давніх русичів?
Перше. Ще визначний чеський учений Л. Нідерле, який досконало володів методикою антропологічних досліджень, дійшов важливого висновку. Морфологічні риси праслов'ян формувалися на тій значній території, де в добу неоліту - бронзни та раннього заліза були поширені широколиці європеоїдні варіанти. На півночі вона обмежена верхньою та середньою течіями Західної Двіни. На півдні - лівими притоками Дунаю в його середній течії. На заході - верхньою та середньою течіями Вісли. На сході - середньою та нижньою течіями Дніпра. Окреслений регіон знаходиться на стику ареалів двох рас - північних і південних європеоїдів. Перша доліхокранна, зі світлою пігментацією. Друга ж - мезокранна й темнопігментована.
Тут здавна мешкали носії різних морфологічних комплексів. Жоден із них не може вважатися праслов'янським.
Виходить?.. Так, слов'яни навіть на світанку своєї етнічної історії не були фізично однорідними. Хоч, безперечно, мали певні спільні риси.
Друге. Переселяючись на нові землі, слов'яни асимілювали місцевий люд. У результаті вони зазнали деяких антропологічних змін. На думку Т.Алєксєєвої, саме цим пояснюється зменшення діаметру вилиць у багатьох східнослов'янських групах, які контактували з фіномовним, і ймовірно, іраномовним населенням. А в більш пізню добу на морфології давніх русичів певним чином позначилися також їхні взаємини з тюркомовними кочівниками.
Загалом, внаслідок контактів із неслов'янськими групами поглибилися відмінності між північною і південною гілками східних слов'ян.
Перше. Ще визначний чеський учений Л. Нідерле, який досконало володів методикою антропологічних досліджень, дійшов важливого висновку. Морфологічні риси праслов'ян формувалися на тій значній території, де в добу неоліту - бронзни та раннього заліза були поширені широколиці європеоїдні варіанти. На півночі вона обмежена верхньою та середньою течіями Західної Двіни. На півдні - лівими притоками Дунаю в його середній течії. На заході - верхньою та середньою течіями Вісли. На сході - середньою та нижньою течіями Дніпра. Окреслений регіон знаходиться на стику ареалів двох рас - північних і південних європеоїдів. Перша доліхокранна, зі світлою пігментацією. Друга ж - мезокранна й темнопігментована.
Тут здавна мешкали носії різних морфологічних комплексів. Жоден із них не може вважатися праслов'янським.
Виходить?.. Так, слов'яни навіть на світанку своєї етнічної історії не були фізично однорідними. Хоч, безперечно, мали певні спільні риси.
Друге. Переселяючись на нові землі, слов'яни асимілювали місцевий люд. У результаті вони зазнали деяких антропологічних змін. На думку Т.Алєксєєвої, саме цим пояснюється зменшення діаметру вилиць у багатьох східнослов'янських групах, які контактували з фіномовним, і ймовірно, іраномовним населенням. А в більш пізню добу на морфології давніх русичів певним чином позначилися також їхні взаємини з тюркомовними кочівниками.
Загалом, внаслідок контактів із неслов'янськими групами поглибилися відмінності між північною і південною гілками східних слов'ян.
Re: Украинский народ.
Розглянемо витоки різних типів середньовічного населення України.
Аналіз свідчить: у найвиразнішій формі відносна широколицість як визначальна риса слов'ян простежується серед західних русичів. Це нащадки древлян, волинян, тиверців та уличів. За цією та багатьма іншими ознаками (зокрема великими розмірами черепа) колишні волиняни, і меншою мірою, древляни схожі із західними кривичами. І з балтськими племенами. Наприклад, латгалами.
Тиверці. Реконструкція по черепу жінки і чоловіка з могильника Василів, Чернівеської області. Розкопки Б.А. Тимошука, 1959 р. Автор: Т.С. Балуєва.
Тиверці на мапі Леонарда Ходзька.
А специфічні риси василевських черепів? Вони, ймовірно, мають інше походження.
Аналізуючи верхньолицевий, орбітний, носовий покажчики в цій серії, М. Великанова зауважує: вони "ухиляються в західнослов'янському напрямку і лежать по-суті поза східнослов'янськими межами коливань цих ознак".
Із цим можна погодитись. Але з одним суттєвим застереженням. Отримані дані не слід розглядати як доказ прийшлого характеру. василівської популяції - хоч міграції різноетнічних груп у межах Давньої Русі не були чимось надзвичайним. Мова йде про напрями давніх антропологічних зв'язків населення Карпатського регіону та суміжних із ним територій. Воно й у наші дні за своєю морфологією має широкі аналогії серед західних слов'ян - словаків, південних поляків, окремих груп чехів тощо.
На іншій основі склався антропологічний тип русичів Середньої Наддніпрянщини. Тут напередодні утворення Київської Русі існував полянський племінний союз. Як і всім іншим групам східних слов'ян, йому були властиві специфічні пропорції лицевого скелету. Йдеться про відносно низьке лице з низькими орбітами й досить широким носом. Цим він відрізнявся від своїх попередників - більш високолицих, високоорбітних і вузьконосих носіїв черняхівської культури.
Проте, згадані відмінності виражені в Середній Наддніпрянщині менш чітко, ніж у більшості регіонів України. Більше того, за родом важливих краніологічних ознак (надто виличним діаметром) існує певна подібність між черняхівським і давньоруським населенням історичного центру України. Це на думку М. Великанової "дозволяє припустити певну роль черняхівського елементу у формуванні антропологічного типу полян". Ще категоричніше висловилася Т. Алєксєєва: "поляни, по-суті, є безпосередніми нащадками черняхівців".
Поляни. Реконструкція по черепу жінки з Десятинної церкви, м. Київ (розкопки Т.В. Кибальчича, 1878 р.).
Реконструкція по черепу чоловіка з с. Броварки, Полтавська губ (розкопки В.Хвойка, 1903).
Реконструкція по черепу з мог. на Верхній Юрковиці, м. Київ (розкопки Т.В. Кибальчича, 1878 р.).
Реконструкція по черепу чоловіка із Переяслав-Заліський, Полтавська губ. (розкопки Д.Я. Самоквасова, 1877 р.)
Автор: Т.С. Балуєва.
Поляни на мапі Каспара Вопеліуса, 1555 рік
Полянка у святковому вбранні. Реконструкція Зініїди Васіної.
Однак, то перебільшення. Фізичні риси русичів склалися тут у процесі взаємодії двох основних морфологічних компонентів. Мається на увазі як грацильний черняхіський, так і масивніший. Носіями останнього були якісь інші групи. Ймовірно - племена празької культури. Їхній тип залишається невідомий через тип поховального обряду - кремації (кродування).
Що стосується черняхівського компоненту, то він істотно вплинув і на формування особливостей лівобережних русичів. Це нащадки літописних сіверян і південних полян (лубненська, ліплявська та інші групи).
Показовою у цьому відношенні є краніологічна серія з некропоя XI - XII ст. біля Камінного, на правому березі середньої течії Псла. За більшістю ознак, вона виявляє велику схожість із черепами черняхівських могильників Середньої Наддніпрянщини. Водночас, як і давньоруські аналоги Правобережжя, серія масивніша, ніж черняхівські. Значить, присутній відносно масивний компонент, властивий усім східним слов'янам. Камінські черепи виразно тяжіють до краніологічної серії з Верхнього Салтова. А там переважає аланський компонент.
З наведених фактів випливає, що русичі Лівобережжя сформувалися в результаті складних генетичних процесів. За участю принаймні трьох компонентів - власне слов'янського та іранських, тобто черняхівського та салтівського.
Зазначимо, що досі на Лівобережній Україні відчувається давньоіранський (південноєвропейський) вплив. Тут темніші шевелюра й очі, а в чоловіків густіші борода та волосся на грудній частині тіла.
На думку Т. Алєксєєвої можна провести чітку лінію генетичної спадкоємності між давньою і сучасною людністю Середнього Подніпров'я. А саме: лісостепове населення доби бронзи - племена скитського часу - носії черняхівської культури - давні русичі - сучасні українці.
На такі ж висновки наводять і підсумки тривалих досліджень на українському Правобережжі. Тут протягом останніх тисячоліть переважав один і той же тип - середньоєвропейський.
КРАНІОЛОГІЧНІ ТИПИ ДАВНЬОРУСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (ЗА Т.АЛЄКСЄЄВОЮ)
В антропологічній літературі порушується ще одне надто важливе питання. Йдеться про кочівницький компонент у рисах русів-русинів Київщини, Чернігівщини та Переяславщини. Інтерес до цієї проблематики зумовлений двома факторами. По-перше - численними літописними свідченнями про слов'янсько-тюркські взаємини в цих регіонах. По-друге - знахідками кочівницьких поховань у некрополях давніх русів.
Ще в кінці XIX ст. Д. Самоквасов отримав на території колишнього Канівського повіту Київщини невелику краніологічну серію. В її будові виразно простежуються монголоїдні риси. Це брахікранія, низька висота склепіння, великі розміри обличчя, слабко профільованого в горизонтальній площині, низький кут виступання носа тощо. За ними серія близька до черепів із Зливківського могильника VII - XII ст. Він залишений тюркомовними болгарами - носіями салтівської культури.
Черепи з монголоїдними рисами обличчя подибуємо і в інших місцевостях Середньої Наддніпрянщини, особливо на Росі. Так, сліди монголоїдної домішки виявлені на 4 з 8 жіночих черепах Миколаїівського грунтового могильника. Це сплощеність обличчя в горизонтальній площині, слабке виступання носових кісток тощо.
Ще ліпше їх помітно на 4 чоловічих та 3 жіночих черепах із могильника біля Хутора Половецького. А всього звідти походить близько 26 черепів.
Послаблення європеоїдних рис простежується в інших серіях регіону. Ймовірно, це наслідок регулярних контактів між русами і сусідніми кочівниками.
Зауважимо, що вплив кочівницького, тобто тюркського, компоненту спостерігається й у середовищі сучасних мешканців Полтавщини, Черкащини та південних районів Київщини. Помітні збільшення діаметру вилиць, тенденція до сплощення обличчя та поперечної спинки носа. Русь літописи фіксують на цих теренах поселення племен, які мали певну монголоїдну домішку.
І все-таки не варто перебільшувати роль монголоїдного фактора у формуванні антропології давніх русичів і сучасної людності України. Як слушно зауважив антрополог В. Дяченко, згадані риси можна вловити лише при зіставленні з тими групами, що за будовою обличчя вважаються еталоном європеоїдної раси.
Аналіз свідчить: у найвиразнішій формі відносна широколицість як визначальна риса слов'ян простежується серед західних русичів. Це нащадки древлян, волинян, тиверців та уличів. За цією та багатьма іншими ознаками (зокрема великими розмірами черепа) колишні волиняни, і меншою мірою, древляни схожі із західними кривичами. І з балтськими племенами. Наприклад, латгалами.
Тиверці. Реконструкція по черепу жінки і чоловіка з могильника Василів, Чернівеської області. Розкопки Б.А. Тимошука, 1959 р. Автор: Т.С. Балуєва.
Тиверці на мапі Леонарда Ходзька.
А специфічні риси василевських черепів? Вони, ймовірно, мають інше походження.
Аналізуючи верхньолицевий, орбітний, носовий покажчики в цій серії, М. Великанова зауважує: вони "ухиляються в західнослов'янському напрямку і лежать по-суті поза східнослов'янськими межами коливань цих ознак".
Із цим можна погодитись. Але з одним суттєвим застереженням. Отримані дані не слід розглядати як доказ прийшлого характеру. василівської популяції - хоч міграції різноетнічних груп у межах Давньої Русі не були чимось надзвичайним. Мова йде про напрями давніх антропологічних зв'язків населення Карпатського регіону та суміжних із ним територій. Воно й у наші дні за своєю морфологією має широкі аналогії серед західних слов'ян - словаків, південних поляків, окремих груп чехів тощо.
На іншій основі склався антропологічний тип русичів Середньої Наддніпрянщини. Тут напередодні утворення Київської Русі існував полянський племінний союз. Як і всім іншим групам східних слов'ян, йому були властиві специфічні пропорції лицевого скелету. Йдеться про відносно низьке лице з низькими орбітами й досить широким носом. Цим він відрізнявся від своїх попередників - більш високолицих, високоорбітних і вузьконосих носіїв черняхівської культури.
Проте, згадані відмінності виражені в Середній Наддніпрянщині менш чітко, ніж у більшості регіонів України. Більше того, за родом важливих краніологічних ознак (надто виличним діаметром) існує певна подібність між черняхівським і давньоруським населенням історичного центру України. Це на думку М. Великанової "дозволяє припустити певну роль черняхівського елементу у формуванні антропологічного типу полян". Ще категоричніше висловилася Т. Алєксєєва: "поляни, по-суті, є безпосередніми нащадками черняхівців".
Поляни. Реконструкція по черепу жінки з Десятинної церкви, м. Київ (розкопки Т.В. Кибальчича, 1878 р.).
Реконструкція по черепу чоловіка з с. Броварки, Полтавська губ (розкопки В.Хвойка, 1903).
Реконструкція по черепу з мог. на Верхній Юрковиці, м. Київ (розкопки Т.В. Кибальчича, 1878 р.).
Реконструкція по черепу чоловіка із Переяслав-Заліський, Полтавська губ. (розкопки Д.Я. Самоквасова, 1877 р.)
Автор: Т.С. Балуєва.
Поляни на мапі Каспара Вопеліуса, 1555 рік
Полянка у святковому вбранні. Реконструкція Зініїди Васіної.
Однак, то перебільшення. Фізичні риси русичів склалися тут у процесі взаємодії двох основних морфологічних компонентів. Мається на увазі як грацильний черняхіський, так і масивніший. Носіями останнього були якісь інші групи. Ймовірно - племена празької культури. Їхній тип залишається невідомий через тип поховального обряду - кремації (кродування).
Що стосується черняхівського компоненту, то він істотно вплинув і на формування особливостей лівобережних русичів. Це нащадки літописних сіверян і південних полян (лубненська, ліплявська та інші групи).
Показовою у цьому відношенні є краніологічна серія з некропоя XI - XII ст. біля Камінного, на правому березі середньої течії Псла. За більшістю ознак, вона виявляє велику схожість із черепами черняхівських могильників Середньої Наддніпрянщини. Водночас, як і давньоруські аналоги Правобережжя, серія масивніша, ніж черняхівські. Значить, присутній відносно масивний компонент, властивий усім східним слов'янам. Камінські черепи виразно тяжіють до краніологічної серії з Верхнього Салтова. А там переважає аланський компонент.
З наведених фактів випливає, що русичі Лівобережжя сформувалися в результаті складних генетичних процесів. За участю принаймні трьох компонентів - власне слов'янського та іранських, тобто черняхівського та салтівського.
Зазначимо, що досі на Лівобережній Україні відчувається давньоіранський (південноєвропейський) вплив. Тут темніші шевелюра й очі, а в чоловіків густіші борода та волосся на грудній частині тіла.
На думку Т. Алєксєєвої можна провести чітку лінію генетичної спадкоємності між давньою і сучасною людністю Середнього Подніпров'я. А саме: лісостепове населення доби бронзи - племена скитського часу - носії черняхівської культури - давні русичі - сучасні українці.
На такі ж висновки наводять і підсумки тривалих досліджень на українському Правобережжі. Тут протягом останніх тисячоліть переважав один і той же тип - середньоєвропейський.
КРАНІОЛОГІЧНІ ТИПИ ДАВНЬОРУСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (ЗА Т.АЛЄКСЄЄВОЮ)
В антропологічній літературі порушується ще одне надто важливе питання. Йдеться про кочівницький компонент у рисах русів-русинів Київщини, Чернігівщини та Переяславщини. Інтерес до цієї проблематики зумовлений двома факторами. По-перше - численними літописними свідченнями про слов'янсько-тюркські взаємини в цих регіонах. По-друге - знахідками кочівницьких поховань у некрополях давніх русів.
Ще в кінці XIX ст. Д. Самоквасов отримав на території колишнього Канівського повіту Київщини невелику краніологічну серію. В її будові виразно простежуються монголоїдні риси. Це брахікранія, низька висота склепіння, великі розміри обличчя, слабко профільованого в горизонтальній площині, низький кут виступання носа тощо. За ними серія близька до черепів із Зливківського могильника VII - XII ст. Він залишений тюркомовними болгарами - носіями салтівської культури.
Черепи з монголоїдними рисами обличчя подибуємо і в інших місцевостях Середньої Наддніпрянщини, особливо на Росі. Так, сліди монголоїдної домішки виявлені на 4 з 8 жіночих черепах Миколаїівського грунтового могильника. Це сплощеність обличчя в горизонтальній площині, слабке виступання носових кісток тощо.
Ще ліпше їх помітно на 4 чоловічих та 3 жіночих черепах із могильника біля Хутора Половецького. А всього звідти походить близько 26 черепів.
Послаблення європеоїдних рис простежується в інших серіях регіону. Ймовірно, це наслідок регулярних контактів між русами і сусідніми кочівниками.
Зауважимо, що вплив кочівницького, тобто тюркського, компоненту спостерігається й у середовищі сучасних мешканців Полтавщини, Черкащини та південних районів Київщини. Помітні збільшення діаметру вилиць, тенденція до сплощення обличчя та поперечної спинки носа. Русь літописи фіксують на цих теренах поселення племен, які мали певну монголоїдну домішку.
І все-таки не варто перебільшувати роль монголоїдного фактора у формуванні антропології давніх русичів і сучасної людності України. Як слушно зауважив антрополог В. Дяченко, згадані риси можна вловити лише при зіставленні з тими групами, що за будовою обличчя вважаються еталоном європеоїдної раси.
Re: Украинский народ.
У Середньому Подніпров'ї також виявлено поховання варягів, котрі перебували на службі у київських князів. Постає питання: а як нормани, тобто германці, вплинули на формування тілобудови русичів? Звернімося до краніологічних даних. У будові черепа та лицевого скелету середньовічних германців і східних слов'ян є певні відмінності. Вони стосуються пропорцій. Тобто, співвідношення висоти мозкової коробки до півсуми поздовжнього і поперечного діаметрів; висоти обличчя до висоти черепа; висоти орбіт до висоти черепа, а також ширини носа до ширини обличчя.
Мапа етнічних груп Європи в епоху Середньовіччя за Т.Алєксєєвою: 1 - поляни чернігівські; 2 - поляни чернігівські (міське населення); 3 - поляни переяславські; 4 - поляни київські; 5 - сіверяни; 6 - радимичі; 7 - дреговичі; 8 - вятичі; 9 - вятичі (міське населення); 10 - кривичі смоленські; 11 - кривичі тверські; 12 - кривичі ярославські; 13 - кривичі костромські; 14 - кривичі володимиро-рязанські; 15 - кривичі полоцькі; 16 - словени; 17 - древляни; 18 - тиверці і уличі; 19 - поляни; 20 - вісляни; 21 - мазовшани; 22 - сілезняни; 23 - чехи; 24 - морави (микульчицький варіант); 25 - морави (старомістський варіант); 26 - словаки; 27 - словаки; 28 - словаки; 29 - богемці; 30 - ободрити; 31 - поморяни; 32 - лужичани; 33 - словенці; 34 - хорвати; 35 - болгари; 36 - північно-західні франко-бельгійські могильники; 37 - могильники Південної Німеччини і Швейцарії; 38 - могильники Середньої і Північно-Західної Німеччини; 39 - могильники Майн-Рейн-Дунайського трикутника; 40 - галло-римські могильники; 41 - могильники Данії; 42 - могильники Швейцарії; 43 - могильники Норвегії; 44 - могильники Ісландії; 45 - вікінги Британії; 46 - англо-сакси Британії; 47 - могильники Ірландії; 48 - латгали; 49 - земгали; 50 - сели; 51 - ліви; 52 - ести; 53 - фіни; 54 - фіни (північно-західні); 55 - фіни (північно-західні); 56 - фіни (Східно-Європейська рівнина).
Особливої уваги заслуговують матеріали Шестовицького могильника. З нього походить невелика краніологічна серія. Вона характерезується мезо-доліхококранією, дуже вузьким, середньої висоти, обличчям, середнім виступанням носа. Г. Зінкевич вважає, що черепи належать слов'янам. Найімовірніше - якійсь групі сіверів. Можна було б погодитись з висновком дослідниці, але. Якби...
Якби не відносна низькоголовість та низькоорібтність серії. А це ж саме германські ознаки.
Торкаючись цього питання Т. Алєксєєва зауважує: "Тут явно спостерігається змішування норманських і слов'янських рис". Щоправда власної думки щодо їхньої "питомої ваги" в цій серії вона не висловлює. А за більшістю ознак, включаючи специфічні пропорції лиця, серія все-таки дуже близьа до сіверських.
Отже, вирішальна роль у формуванні шестовицької групи належить місцевому компоненту. Особливо цікавими й дещо несподіваними стали підсумки вивчення сумарної серії з давньоруських некрополів Києва. З'ясувалося: такою мірою, як міське населення Києва того часу, від германців не відрізняється жодна слов'янська група! Виявляється в антропологічному вигляді населенні міста не виявлено жодних слідів норманів.
А як же бути з відмінностями фізичних типів міського й сільського населення, про які йшлося раніше? Їх не можна пояснити змішуванням різних етнічних компонентів у міських центрах Русі. Занадто близька спрямованість цих відмінностей. Що характерне для міських жителів? Масивніша будова кістяка, округліша форма черепа (це наслідок брахікефалізації) та ширші вилиці. На думку Алєксєєвої, брахікефалізація міського населення була викликана змінами в соціальному середовищі. Вже тоді давалося взнаки поглиблення урбанізації. Розширення обличчя характерезується "частковим вираженням загального процесу укрупнення кістяка в умовах міста, знову ж таки у зв'язку зі змінами в рівні соціального життя".
Нагадаємо, що проблема типології слов'ян була порушена ще в другій половині XIX ст. Частина російських вчених висловлювала припущення про відсутність спадковості між середньовічним і сучасним населенням України. Є. Чепурковський писав: "Малорос - найновіший насельник, що змінив після татарського іга дотатарський люд".
Як бачимо, ці та подібні твердження різко розходяться з фактичними даними.
Раніше вже йшлося про те, що давньоруське населення України загалом відносилося до двох великих антропологічних угрупувань. Вони включали відносно масивні (нащадки древлян, волинян, тиверців та уличів) та грацильні (потомство волинського племінного союзу та сіверів) типи.
За будовою лицевого скелета українці схожі з представниками обох із них. З першими їх зближують розміри обличчя, з другими - конфігурація носової області. Що ж до властивої нам округлої форми голови, то вона є наслідком брахікефалізації. Цей процес мав місце на території Західної, Центральної та Східної Європи, починаючи з другої чверті ІІ тис. нової ери.
Загалом, українці за своїми фізичними рисами - прямі спадкоємці русичів Дніпровсько-Дністровського межиріччя. Хоч і більш однорідні, ніж середньовічні нащадки літописних слов'ян. Це наслідок змішування населення різних регіонів України. Вони відбувалися в добу пізнього Середньовіччя, надто в часи національно-визвольного руху XVII ст.
Автор: Сергій Сегеда,
український антрополог та етнолог,
доктор історичних наук, професор.
Джерело: журнал "Індоєвропа", 1996 рік.
Література:
Bunak V. The Craniological Types of East Slavic Kurgans // Antropol.— Prague, 1932.— T. 10.
Трофимова Т. А. Кривичи, вятичи и славянские племена Поднепровья по данным антропологии // СЭ.— 1946.— № 1.
Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян по данным антропологии.— М., 1973.
Орлов Р. С., Моця А. П., Покас П. М. Исследования летописного Юрьева на Роси и его окрестностей // Земли Южной Руси в IX—XIV вв.— К., 1985.— С. 60.
Алексєєва Т. І. Антропологічний склад населення давньоруських міст // Матеріали з антропології України.— К., 1969.— Вип. 4.— С. 74.
Сегеда С. П., Покас П. М. Антропологический состав древнерусского городского неселения Левобережного Поднепровья // Труды V Международного конгресса археологов-славистов. Киев, 18—25 сентября 1985 г.— К., 1988.— Т. 2.— С. 150.
Алексеева Т. И., Алексеев В. П. Антропология о происхождении славян // Природа.— 1989.— № 3.— С. 66.
Великанова М. С. Палеоантропология Прутско-Днестровского междуречья.—M., 1975.— С. 110.
Дяченко В. Д. Антропологічний склад українського народу.— К., 1965.—С. 127.
Алексеева Т. И. Антропологический состав восточнославянских народов и проблема их происхождения // Этногенез финно-угорских народов по данным антропологии.— М., 1974.— С. 74.
Зиневич Г. П. Очерки палеоантропологии Украины.— К., 1967.— С. 142.
Сегеда С. П. Пращури, пракорені і... зуби // Наука і суспільство.— 1992.—№ 1.— С. 41.
Зіневич Г. П. До антропології Шестовицького могильника // Матеріали з антропології України.— К., 1961.— Вип. 2.— С. 47.
Алексеева Т.И., Бадер Н.О. Homo sungirensis. Верхнепалеолитический человек: экологические и эволюционные аспекты исследования.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
Мапа етнічних груп Європи в епоху Середньовіччя за Т.Алєксєєвою: 1 - поляни чернігівські; 2 - поляни чернігівські (міське населення); 3 - поляни переяславські; 4 - поляни київські; 5 - сіверяни; 6 - радимичі; 7 - дреговичі; 8 - вятичі; 9 - вятичі (міське населення); 10 - кривичі смоленські; 11 - кривичі тверські; 12 - кривичі ярославські; 13 - кривичі костромські; 14 - кривичі володимиро-рязанські; 15 - кривичі полоцькі; 16 - словени; 17 - древляни; 18 - тиверці і уличі; 19 - поляни; 20 - вісляни; 21 - мазовшани; 22 - сілезняни; 23 - чехи; 24 - морави (микульчицький варіант); 25 - морави (старомістський варіант); 26 - словаки; 27 - словаки; 28 - словаки; 29 - богемці; 30 - ободрити; 31 - поморяни; 32 - лужичани; 33 - словенці; 34 - хорвати; 35 - болгари; 36 - північно-західні франко-бельгійські могильники; 37 - могильники Південної Німеччини і Швейцарії; 38 - могильники Середньої і Північно-Західної Німеччини; 39 - могильники Майн-Рейн-Дунайського трикутника; 40 - галло-римські могильники; 41 - могильники Данії; 42 - могильники Швейцарії; 43 - могильники Норвегії; 44 - могильники Ісландії; 45 - вікінги Британії; 46 - англо-сакси Британії; 47 - могильники Ірландії; 48 - латгали; 49 - земгали; 50 - сели; 51 - ліви; 52 - ести; 53 - фіни; 54 - фіни (північно-західні); 55 - фіни (північно-західні); 56 - фіни (Східно-Європейська рівнина).
Особливої уваги заслуговують матеріали Шестовицького могильника. З нього походить невелика краніологічна серія. Вона характерезується мезо-доліхококранією, дуже вузьким, середньої висоти, обличчям, середнім виступанням носа. Г. Зінкевич вважає, що черепи належать слов'янам. Найімовірніше - якійсь групі сіверів. Можна було б погодитись з висновком дослідниці, але. Якби...
Якби не відносна низькоголовість та низькоорібтність серії. А це ж саме германські ознаки.
Торкаючись цього питання Т. Алєксєєва зауважує: "Тут явно спостерігається змішування норманських і слов'янських рис". Щоправда власної думки щодо їхньої "питомої ваги" в цій серії вона не висловлює. А за більшістю ознак, включаючи специфічні пропорції лиця, серія все-таки дуже близьа до сіверських.
Отже, вирішальна роль у формуванні шестовицької групи належить місцевому компоненту. Особливо цікавими й дещо несподіваними стали підсумки вивчення сумарної серії з давньоруських некрополів Києва. З'ясувалося: такою мірою, як міське населення Києва того часу, від германців не відрізняється жодна слов'янська група! Виявляється в антропологічному вигляді населенні міста не виявлено жодних слідів норманів.
А як же бути з відмінностями фізичних типів міського й сільського населення, про які йшлося раніше? Їх не можна пояснити змішуванням різних етнічних компонентів у міських центрах Русі. Занадто близька спрямованість цих відмінностей. Що характерне для міських жителів? Масивніша будова кістяка, округліша форма черепа (це наслідок брахікефалізації) та ширші вилиці. На думку Алєксєєвої, брахікефалізація міського населення була викликана змінами в соціальному середовищі. Вже тоді давалося взнаки поглиблення урбанізації. Розширення обличчя характерезується "частковим вираженням загального процесу укрупнення кістяка в умовах міста, знову ж таки у зв'язку зі змінами в рівні соціального життя".
Нагадаємо, що проблема типології слов'ян була порушена ще в другій половині XIX ст. Частина російських вчених висловлювала припущення про відсутність спадковості між середньовічним і сучасним населенням України. Є. Чепурковський писав: "Малорос - найновіший насельник, що змінив після татарського іга дотатарський люд".
Як бачимо, ці та подібні твердження різко розходяться з фактичними даними.
Раніше вже йшлося про те, що давньоруське населення України загалом відносилося до двох великих антропологічних угрупувань. Вони включали відносно масивні (нащадки древлян, волинян, тиверців та уличів) та грацильні (потомство волинського племінного союзу та сіверів) типи.
За будовою лицевого скелета українці схожі з представниками обох із них. З першими їх зближують розміри обличчя, з другими - конфігурація носової області. Що ж до властивої нам округлої форми голови, то вона є наслідком брахікефалізації. Цей процес мав місце на території Західної, Центральної та Східної Європи, починаючи з другої чверті ІІ тис. нової ери.
Загалом, українці за своїми фізичними рисами - прямі спадкоємці русичів Дніпровсько-Дністровського межиріччя. Хоч і більш однорідні, ніж середньовічні нащадки літописних слов'ян. Це наслідок змішування населення різних регіонів України. Вони відбувалися в добу пізнього Середньовіччя, надто в часи національно-визвольного руху XVII ст.
Автор: Сергій Сегеда,
український антрополог та етнолог,
доктор історичних наук, професор.
Джерело: журнал "Індоєвропа", 1996 рік.
Література:
Bunak V. The Craniological Types of East Slavic Kurgans // Antropol.— Prague, 1932.— T. 10.
Трофимова Т. А. Кривичи, вятичи и славянские племена Поднепровья по данным антропологии // СЭ.— 1946.— № 1.
Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян по данным антропологии.— М., 1973.
Орлов Р. С., Моця А. П., Покас П. М. Исследования летописного Юрьева на Роси и его окрестностей // Земли Южной Руси в IX—XIV вв.— К., 1985.— С. 60.
Алексєєва Т. І. Антропологічний склад населення давньоруських міст // Матеріали з антропології України.— К., 1969.— Вип. 4.— С. 74.
Сегеда С. П., Покас П. М. Антропологический состав древнерусского городского неселения Левобережного Поднепровья // Труды V Международного конгресса археологов-славистов. Киев, 18—25 сентября 1985 г.— К., 1988.— Т. 2.— С. 150.
Алексеева Т. И., Алексеев В. П. Антропология о происхождении славян // Природа.— 1989.— № 3.— С. 66.
Великанова М. С. Палеоантропология Прутско-Днестровского междуречья.—M., 1975.— С. 110.
Дяченко В. Д. Антропологічний склад українського народу.— К., 1965.—С. 127.
Алексеева Т. И. Антропологический состав восточнославянских народов и проблема их происхождения // Этногенез финно-угорских народов по данным антропологии.— М., 1974.— С. 74.
Зиневич Г. П. Очерки палеоантропологии Украины.— К., 1967.— С. 142.
Сегеда С. П. Пращури, пракорені і... зуби // Наука і суспільство.— 1992.—№ 1.— С. 41.
Зіневич Г. П. До антропології Шестовицького могильника // Матеріали з антропології України.— К., 1961.— Вип. 2.— С. 47.
Алексеева Т.И., Бадер Н.О. Homo sungirensis. Верхнепалеолитический человек: экологические и эволюционные аспекты исследования.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
Re: Украинский народ.
Трипільці і МИ: спроби встановити етнічну приналежність Трипільської культури
Коротка історіографія питання етнічної приналежності представників Трипільської культури дає таку картину. Ще в 90-х роках XIX століття видатний археолог Вікентій Хвойка висловив таку думку: жителі трипільських поселень, які він відкрив, були найдавнішими слов'янами. Він дійшов висновку, що батьківщиною слов'янського племені була Середня Наддніпрянщина. Як докази, археолог висунув осілий землеробський спосіб життя, антропологічні ознаки та збіг територій розселення - трипільців і слов'ян.
Але на погляд археолога П. Третьякова, "є серйозні підстави вважати, що головні предки - найдавніші протослов'яни - знаходяться не серед трипільців, як думав Хвойка, а в середовищі інших, північніших землеробських племен, які жили у IV й III тис. до н.е. в лісових районах між Середнім Дніпром та Одером. Що ж до нижньодунайських та трипільських племен, то, на думку ряду археологів, у них слід вбачати предків тракійської групи племен, які відрізнялися від слов'ян, але яку слов'яни в значній частині асимілювали".
Концепцію етнічної приналежності трипільців докладніше розглядає археолог Тетяна Пассек. За її класифікацією, трипільців визнавали і протослов'янами (В. Хвойка), і тракофракійцями (Р. Штерн та інші), і кельтами (К. Шухардт), і нарешті, тохарійцями (О. Менгін та ін.). Із зібраного в розвідці Пассек матеріалу наведемо таке: "Ще наприкінці XIX ст., незабаром після появи робіт В.В.Хвойки, [...] М.Ф. Біляшівський в одній із своїх рецензій з приводу розкопок у Трипіллі вважав висновок Хвойки про національність творців трипільської культури неправильним. На думку М.Ф. Біляшівського, "культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу".
На східному походженні трипільської культури наполягали й О. Спицин та В. Городцов. Високорозвинена культура (Київських майданчиків), гадає Спицин, східна, а саме - малоазійська.
Декілька висловлювань про етнічну приналежність трипільців знаходимо і в авторів радянського періоду. 1921 року академік М. Марр зробив коротке зауваження "Етруски з півдня Кавказу, - пише М.Я. Марр, - з меж басейну Ванського озера, зробивши етап у Лідії, рухаються Середземним морем Апенінського півострова, а їхні родичі з Північного Кавказу лазги і pelasg'и/leleg'и - північним шляхом, Чорним море, або понад північним його берегом впливають до меж Балканського півострова."
Через три роки проблеми торкнувся О. Соболевський у своїх "Русько-скитських етюдах": "Якщо ми бачитимемо в предках кімерів та пов'язаним із ними (на нашу думку) скитів-еланів і особливо гелонів-еланів - давніх пелазгів, ми багато що зрозуміємо в оповіданнямх Геродота і Страбона". Дещо раніше знаходимо у Соболевського і таке місце: "Коли визнати скитів-елінів нащадками ранніх грецьких колоністів, які помішалися з кімерами на їхніх наддністрянських та наддніпрянських теренах, - то в представниках трипільської культури можна побачити Геродотових кімерів". Обидва висловлювання Соболевського мають умовний характер. На нашу ж думку, трипільців слід визнати швидше давніми пелазгами (принаймні частково) - предками кімерів, аніж самими кімерами. Таке припущення краще узгоджується з хронологією.
З новіших зарубіжних авторів відзначу П. Кречляра (1938, 1943). У статті "Про догрецькі шари мов та народів" він виділяє такі: 1) анатолійський; 2) дунайський, або пелазго-етруський; 3) грецький; 4) венетський та 5) ілірійський, котрий слід різко відмежовувати від венетського. Вчений вважає, що "головні ознаки ілірійської мови - три словотворчі суфікси власних імен - об'єднують догрецьку мову з етруською і як в Італії, так і в Греції повинні бути віднесені до одного й того самого мовного шару; тож і на території ілірійської мови слід припускати субтрат, споріднений з етруською мовою". П. Кречляр об'єднує етруську, тіреньку, пелазгійську й ретійську мови в одну "рето-тіренську галузь протоіндоєвропейської мови". У давнішій роботі він називає пелазгами найстаріше в Елладі грецьке плем'я.
Спробуємо звести це все докупи. Мусимо констатувати, що сучасні дослідники не визнають трипільців за протослов'ян. Дійсно підстав для сумнівів щодо висновку Хвойки вистачає. Наприклад, окремі рисунки та буквенні знаки на плитах Кам'яної Могили можна прийняти за шумерські написи, котрі явно нагадують писемність Дворіччя і Середземномор'я. І у цьому контексті можна говорити про трипільсько-шумерський зв'язок. Ключем до розкриття теми, гадаю, мають послужити саме пелазги, зокрема найретельнішим чином варто зібрати та розглянути відомості про них у Північному Причорномор'ї, зокрема їх міграція в сторону Криту. Також, мабуть, варто розрізняти пелазгів двох типів - протопелазгів (населенців материкової України) та елліно-пелазгів греко-римської епохи.
Трипільці вели розвинене мотижне землеробство, займалися скотарством, знали металургію міді. Високого рівня досягло у них гончарство, виробництво кераміки, стилізованої різноманітними спірально-меандровими орнаментами, знаками та ритуально-побутовими сюжетами. Загалом, відомо понад 15 типів форм трипільського посуду, а також ліплена кераміка, антропо- та зооморфні статуетки, модельки жител. Практично у кожному дворі була своя керамічна майстерня.
Деякі дослідники припускають, що трипільці робили перші спроби в опануванні письма. Інші зазначають, що в значно ранніших періодах, наприклад культурі Вінча письмо вже було та являло собою рунічне письмо, а отже трипільці знали його. Ще однією особливістю трипільців було будування величезних прото-міст, гігантських (на той час) мегаполісів - Небелівка, Майданецьке, Таллянки, Доброводи та ін. Усі вони за формою нагадували сонце з центральним майданом по середині. Часто біля цих майданів були храмові комплекси, де збиралися люди у великих кількостях. Цікавими є також конструкція жител трипільців - зустрічаються дво- і триповерхові житла, що іноді нагадує "гуртожитки". Трипільці після того як полишали території та покидали свої оселі - ритуально спалювали їх.
Деякі топоніми і гідроніми зберегли певне трипільське (праслов'янське) походження та дають можливість науковцям спробувати реконструювати трипільську мову. Наприклад: поселення Трипілля, Верем'я, Халеп'я, Витачів та інші мають цікаву кореневу основу. Про це дуже багато у своїх книжках написав санскритолог Степан Наливайко.
На сьогоднішній день не існує одностайної думки про походження трипільців. Як і майже 100 років тому, їх частенько трактують по своєму та виокремлюють до різних груп, то заперечуючи, то навпаки доводячи їх слов'янськість, чи європеоїдність. Найбільш популярною серед сучасних науковців версією є те, що предки трипільців - були вихідцями з Балканського півострова. Однак, досі поза увагою залишається зв'язок трипільців з пелазгами, які як вже писалося, на нашу думку, є ключем до розгадки.
За матеріалами Миколи Суслопарова,
Коротка історіографія питання етнічної приналежності представників Трипільської культури дає таку картину. Ще в 90-х роках XIX століття видатний археолог Вікентій Хвойка висловив таку думку: жителі трипільських поселень, які він відкрив, були найдавнішими слов'янами. Він дійшов висновку, що батьківщиною слов'янського племені була Середня Наддніпрянщина. Як докази, археолог висунув осілий землеробський спосіб життя, антропологічні ознаки та збіг територій розселення - трипільців і слов'ян.
Але на погляд археолога П. Третьякова, "є серйозні підстави вважати, що головні предки - найдавніші протослов'яни - знаходяться не серед трипільців, як думав Хвойка, а в середовищі інших, північніших землеробських племен, які жили у IV й III тис. до н.е. в лісових районах між Середнім Дніпром та Одером. Що ж до нижньодунайських та трипільських племен, то, на думку ряду археологів, у них слід вбачати предків тракійської групи племен, які відрізнялися від слов'ян, але яку слов'яни в значній частині асимілювали".
Концепцію етнічної приналежності трипільців докладніше розглядає археолог Тетяна Пассек. За її класифікацією, трипільців визнавали і протослов'янами (В. Хвойка), і тракофракійцями (Р. Штерн та інші), і кельтами (К. Шухардт), і нарешті, тохарійцями (О. Менгін та ін.). Із зібраного в розвідці Пассек матеріалу наведемо таке: "Ще наприкінці XIX ст., незабаром після появи робіт В.В.Хвойки, [...] М.Ф. Біляшівський в одній із своїх рецензій з приводу розкопок у Трипіллі вважав висновок Хвойки про національність творців трипільської культури неправильним. На думку М.Ф. Біляшівського, "культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу".
На східному походженні трипільської культури наполягали й О. Спицин та В. Городцов. Високорозвинена культура (Київських майданчиків), гадає Спицин, східна, а саме - малоазійська.
Декілька висловлювань про етнічну приналежність трипільців знаходимо і в авторів радянського періоду. 1921 року академік М. Марр зробив коротке зауваження "Етруски з півдня Кавказу, - пише М.Я. Марр, - з меж басейну Ванського озера, зробивши етап у Лідії, рухаються Середземним морем Апенінського півострова, а їхні родичі з Північного Кавказу лазги і pelasg'и/leleg'и - північним шляхом, Чорним море, або понад північним його берегом впливають до меж Балканського півострова."
Через три роки проблеми торкнувся О. Соболевський у своїх "Русько-скитських етюдах": "Якщо ми бачитимемо в предках кімерів та пов'язаним із ними (на нашу думку) скитів-еланів і особливо гелонів-еланів - давніх пелазгів, ми багато що зрозуміємо в оповіданнямх Геродота і Страбона". Дещо раніше знаходимо у Соболевського і таке місце: "Коли визнати скитів-елінів нащадками ранніх грецьких колоністів, які помішалися з кімерами на їхніх наддністрянських та наддніпрянських теренах, - то в представниках трипільської культури можна побачити Геродотових кімерів". Обидва висловлювання Соболевського мають умовний характер. На нашу ж думку, трипільців слід визнати швидше давніми пелазгами (принаймні частково) - предками кімерів, аніж самими кімерами. Таке припущення краще узгоджується з хронологією.
З новіших зарубіжних авторів відзначу П. Кречляра (1938, 1943). У статті "Про догрецькі шари мов та народів" він виділяє такі: 1) анатолійський; 2) дунайський, або пелазго-етруський; 3) грецький; 4) венетський та 5) ілірійський, котрий слід різко відмежовувати від венетського. Вчений вважає, що "головні ознаки ілірійської мови - три словотворчі суфікси власних імен - об'єднують догрецьку мову з етруською і як в Італії, так і в Греції повинні бути віднесені до одного й того самого мовного шару; тож і на території ілірійської мови слід припускати субтрат, споріднений з етруською мовою". П. Кречляр об'єднує етруську, тіреньку, пелазгійську й ретійську мови в одну "рето-тіренську галузь протоіндоєвропейської мови". У давнішій роботі він називає пелазгами найстаріше в Елладі грецьке плем'я.
Спробуємо звести це все докупи. Мусимо констатувати, що сучасні дослідники не визнають трипільців за протослов'ян. Дійсно підстав для сумнівів щодо висновку Хвойки вистачає. Наприклад, окремі рисунки та буквенні знаки на плитах Кам'яної Могили можна прийняти за шумерські написи, котрі явно нагадують писемність Дворіччя і Середземномор'я. І у цьому контексті можна говорити про трипільсько-шумерський зв'язок. Ключем до розкриття теми, гадаю, мають послужити саме пелазги, зокрема найретельнішим чином варто зібрати та розглянути відомості про них у Північному Причорномор'ї, зокрема їх міграція в сторону Криту. Також, мабуть, варто розрізняти пелазгів двох типів - протопелазгів (населенців материкової України) та елліно-пелазгів греко-римської епохи.
Трипільці вели розвинене мотижне землеробство, займалися скотарством, знали металургію міді. Високого рівня досягло у них гончарство, виробництво кераміки, стилізованої різноманітними спірально-меандровими орнаментами, знаками та ритуально-побутовими сюжетами. Загалом, відомо понад 15 типів форм трипільського посуду, а також ліплена кераміка, антропо- та зооморфні статуетки, модельки жител. Практично у кожному дворі була своя керамічна майстерня.
Деякі дослідники припускають, що трипільці робили перші спроби в опануванні письма. Інші зазначають, що в значно ранніших періодах, наприклад культурі Вінча письмо вже було та являло собою рунічне письмо, а отже трипільці знали його. Ще однією особливістю трипільців було будування величезних прото-міст, гігантських (на той час) мегаполісів - Небелівка, Майданецьке, Таллянки, Доброводи та ін. Усі вони за формою нагадували сонце з центральним майданом по середині. Часто біля цих майданів були храмові комплекси, де збиралися люди у великих кількостях. Цікавими є також конструкція жител трипільців - зустрічаються дво- і триповерхові житла, що іноді нагадує "гуртожитки". Трипільці після того як полишали території та покидали свої оселі - ритуально спалювали їх.
Деякі топоніми і гідроніми зберегли певне трипільське (праслов'янське) походження та дають можливість науковцям спробувати реконструювати трипільську мову. Наприклад: поселення Трипілля, Верем'я, Халеп'я, Витачів та інші мають цікаву кореневу основу. Про це дуже багато у своїх книжках написав санскритолог Степан Наливайко.
На сьогоднішній день не існує одностайної думки про походження трипільців. Як і майже 100 років тому, їх частенько трактують по своєму та виокремлюють до різних груп, то заперечуючи, то навпаки доводячи їх слов'янськість, чи європеоїдність. Найбільш популярною серед сучасних науковців версією є те, що предки трипільців - були вихідцями з Балканського півострова. Однак, досі поза увагою залишається зв'язок трипільців з пелазгами, які як вже писалося, на нашу думку, є ключем до розгадки.
За матеріалами Миколи Суслопарова,
Re: Украинский народ.
Знаєте, шо є в нашого народу, а нема в тих у*обків? Справжні жінки! Нє, не баби, які якогось хєра в горящу ізбу лізуть, остановівши коня на скаку...
Наші жінки не такі дурні, щоб за конями по полю ганятись. Ще два місяці тому вони планували робити кар'єру, няньчити діток, готувати якісь смаколики, стояти в планці, бо ж скоро пляжний сезон, і купити ту таку гарну весняну сукенку в горошок. Але тут якесь падло вирішило ці плани порушити...
І поки русскі матері вздихають по втраченим синам, думаючи, як то ше нарожать для русскої їбанутої армії, наші жінки розізлились. Лють української жінки настільки сильна, що, здається, навіть на небесах зараз тихенько всі присіли і повдягали шапки!
Українська жінка не боїться стояти за спиною в свого воїна. Вона його підтримує і оберігає. Вона ліпить тонни вареників на фронт, плете кілометри сітки, возить допомогу, шукає бронежилети, тягає мішки з піском на блокпости. За 24 години вона організує тобі 20 фур з продуктами, з 10 кілометрів маскувальних сіток, гарячі пиріжки і БТР!
Вона народжує в сирому смердючому підвалі прекрасних дітей, які з її молоком вбирають всю силу материнського духу...
Вона публічно говорить слова, які не мають знати її діти, але слова ті правдиві і сповнені люті...
Вона кидає коктейль, б'ється у всі двері, мерзне, не спить, посміхається, плаче, стає перед танком, затуляє собою, прикрашає коциками бомбосховища, популяризує квіти і стає Бабою Надьою століття... І при цьому не забуває набрати і запитати: "Ти точно поїв і в шапці?".
І коли це все закінчиться, вона зніме з себе цю лють, покладе на очі патчі, шоб приховати легку втому, поправить зачіску, і таки одягне ту бажану сукенку в горошок, шоб красиво сходити в магазин за гарним тортиком по засіяній соняшниками алеї.
Але вона ніколи не забуде...
Бо нєхєр лізти в наші, курва, плани!
Ольга Магас
Наші жінки не такі дурні, щоб за конями по полю ганятись. Ще два місяці тому вони планували робити кар'єру, няньчити діток, готувати якісь смаколики, стояти в планці, бо ж скоро пляжний сезон, і купити ту таку гарну весняну сукенку в горошок. Але тут якесь падло вирішило ці плани порушити...
І поки русскі матері вздихають по втраченим синам, думаючи, як то ше нарожать для русскої їбанутої армії, наші жінки розізлились. Лють української жінки настільки сильна, що, здається, навіть на небесах зараз тихенько всі присіли і повдягали шапки!
Українська жінка не боїться стояти за спиною в свого воїна. Вона його підтримує і оберігає. Вона ліпить тонни вареників на фронт, плете кілометри сітки, возить допомогу, шукає бронежилети, тягає мішки з піском на блокпости. За 24 години вона організує тобі 20 фур з продуктами, з 10 кілометрів маскувальних сіток, гарячі пиріжки і БТР!
Вона народжує в сирому смердючому підвалі прекрасних дітей, які з її молоком вбирають всю силу материнського духу...
Вона публічно говорить слова, які не мають знати її діти, але слова ті правдиві і сповнені люті...
Вона кидає коктейль, б'ється у всі двері, мерзне, не спить, посміхається, плаче, стає перед танком, затуляє собою, прикрашає коциками бомбосховища, популяризує квіти і стає Бабою Надьою століття... І при цьому не забуває набрати і запитати: "Ти точно поїв і в шапці?".
І коли це все закінчиться, вона зніме з себе цю лють, покладе на очі патчі, шоб приховати легку втому, поправить зачіску, і таки одягне ту бажану сукенку в горошок, шоб красиво сходити в магазин за гарним тортиком по засіяній соняшниками алеї.
Але вона ніколи не забуде...
Бо нєхєр лізти в наші, курва, плани!
Ольга Магас
Re: Украинский народ.
Коли ще не було Москви…
Київ дав 158 королів і королев Європі!
Почула, навіть від прихильників Украіни, здивування, що Київ старший за Москву)))
Напевно путін теорією «основатєля Лєніна» багатьох ввів в оману)))
І тому варто нагадати кожному ось це!
В Європі було найбільше(!) королев і королів, які були з Києва чи мали родинні зв’язки.
Цей історичний малюнок, якому до тисячі років (на фото), увіковічнений в Софії Київській. На ньому чотири славетних королеви. Франції - Анна, Угорщини - Анастасія, Норвегії, а потім Данії -Єлизавета, Англії - Агата.
Всі вони доньки Ярослава Мудрого, великого князя Київської Русі.
В цей час чоловіком Польськоі принцеси був їхній брат Ізяслав, королевою сестра батька. Інший Володимир був чоловіком принцеси Німеччини. Мама їхня була принцесою Швеції Інгігердою, брати якоі були королями Швеціі і Даніі.
Вся Європа без виключення мала родинні зв’язки з Київською Руссю - Україною!
За 100 років до заснування села Москов.
Але повернемось до наших королев, бо кожна з історій про них - це Голлівуд відпочиває!
Чи знаєте ви, що теперішня королева Англії Єлизавета - потомок нашоі королеви Агати?
Чи не тому Англія вірний друг Украіни в ці визначальні часи? Чого лиш Борис Джонсон вартий!
А донька Агати Маргарита стала не лише королевою Шотландії, але й її святою! Бо за життя найбільше храмів Божих побудувала і добрих справ зробила.
А далі і Річард Хоробре серце, і Марія Стюард - з нашим, тобто Агатиним, королеви з Києва корінням!
Шановний Макроне, а вам слід нагадати про легендарну Анну Киівську, яка стала королевою Франціі, знаючи 4-ри мови. Привезла Євангеліє, на якому присягали чи не всі королі Франції, написане у Києві. Кров королеви Анни текла у 18-ти королів Франції (!).
А ще про те, як саме цей легендарний портрет 4-х сестер
з Києва, які стали королевами Європи, врятував святу Софію від Московського мракобісся! В 30-х її за бажанням ката Сталіна, ідеала Путіна, мали підірвати! Вже заклали вибухівку… 1000 - літнє диво архітектури саме у Києві, викликало жабу у московських безбожників.
І раптом ультиматум від Франції:
- Якщо посмієте спаплюжити портрет нашої легендарної королеви Анни, зруйнувати витвір рук батька нашої королеви, наша країна розриває дипломатичні відносини! Одразу ж!
… Ага, такі рішучі попередники були у вас, властьімущі французи! Від Жанни д‘Арк, а не Ліпен корінням!
Ось так французи і врятували нашу Софію! Ім би ще тепер мову ультиматумів щодо путлера вивчити!
І тут ще угорцям варто нагадати
нашу- їхню королеву Анастасію. Бо саме завдяки заступництву Києва і могутніх Київських князів угорський король Андруш, чоловік Анастасії, був врятований від смерті!
Бо на той час Київська Русь була НАЙБІЛЬШОЮ державою Європи. І найвпливовішою!
Може тому так впевнено вела себе і не визнавала жодних ультиматумів вже відома нам королева вікінгів Єлизавета? Рідна сестра згаданих королев.
Ну ви ще чули десь, щоб одна жінка стала за життя спочатку королевою Норвегії, а потім Данії?
А наша Єлизавета стала! І ще й доньку королевою зробила.
А ще врятувала принцесу Англії сироту Гіту від ненависного шлюбу… і послала… ну як руский корабль найгрізнішого самодержця, який спробував їй погрожувати.
А потім віддала ту англійську принцесу Гіту за київського короля Володимира Мономаха!
Бачите скільки у нас англійського? Французького, нормандського, датського, шведського, польського, норвежського, угорського? Де тут рашистське?
Ось яке у нас, украінці міцне коріння ВЖЕ було ЄВРОПЕЙСЬКОГО роду!
КОЛИ ЩЕ НЕ БУЛО МОСКВИ!
Хто там де думає пускати нас в ту Європу чи ні?
Та в нас тепер тих Річардів Хоробре Серце - мільйони! Єлизавет і Анн, Агат і Анастасій
- не менше! І те, що розбрелись вони у час воєнного лихоліття біженками - то тимчасово! Вони ще стануть королевами! Правда ж, жінки України? А Україна - членом Євросоюзу. А хто сумнівається - розкажіть ім ось цю історію! І те що Київ дав 158 королев і королів Європі!
І ще дасть! Вірмо і діймо! Разом до перемоги!
Тетяна Редько,
Київ дав 158 королів і королев Європі!
Почула, навіть від прихильників Украіни, здивування, що Київ старший за Москву)))
Напевно путін теорією «основатєля Лєніна» багатьох ввів в оману)))
І тому варто нагадати кожному ось це!
В Європі було найбільше(!) королев і королів, які були з Києва чи мали родинні зв’язки.
Цей історичний малюнок, якому до тисячі років (на фото), увіковічнений в Софії Київській. На ньому чотири славетних королеви. Франції - Анна, Угорщини - Анастасія, Норвегії, а потім Данії -Єлизавета, Англії - Агата.
Всі вони доньки Ярослава Мудрого, великого князя Київської Русі.
В цей час чоловіком Польськоі принцеси був їхній брат Ізяслав, королевою сестра батька. Інший Володимир був чоловіком принцеси Німеччини. Мама їхня була принцесою Швеції Інгігердою, брати якоі були королями Швеціі і Даніі.
Вся Європа без виключення мала родинні зв’язки з Київською Руссю - Україною!
За 100 років до заснування села Москов.
Але повернемось до наших королев, бо кожна з історій про них - це Голлівуд відпочиває!
Чи знаєте ви, що теперішня королева Англії Єлизавета - потомок нашоі королеви Агати?
Чи не тому Англія вірний друг Украіни в ці визначальні часи? Чого лиш Борис Джонсон вартий!
А донька Агати Маргарита стала не лише королевою Шотландії, але й її святою! Бо за життя найбільше храмів Божих побудувала і добрих справ зробила.
А далі і Річард Хоробре серце, і Марія Стюард - з нашим, тобто Агатиним, королеви з Києва корінням!
Шановний Макроне, а вам слід нагадати про легендарну Анну Киівську, яка стала королевою Франціі, знаючи 4-ри мови. Привезла Євангеліє, на якому присягали чи не всі королі Франції, написане у Києві. Кров королеви Анни текла у 18-ти королів Франції (!).
А ще про те, як саме цей легендарний портрет 4-х сестер
з Києва, які стали королевами Європи, врятував святу Софію від Московського мракобісся! В 30-х її за бажанням ката Сталіна, ідеала Путіна, мали підірвати! Вже заклали вибухівку… 1000 - літнє диво архітектури саме у Києві, викликало жабу у московських безбожників.
І раптом ультиматум від Франції:
- Якщо посмієте спаплюжити портрет нашої легендарної королеви Анни, зруйнувати витвір рук батька нашої королеви, наша країна розриває дипломатичні відносини! Одразу ж!
… Ага, такі рішучі попередники були у вас, властьімущі французи! Від Жанни д‘Арк, а не Ліпен корінням!
Ось так французи і врятували нашу Софію! Ім би ще тепер мову ультиматумів щодо путлера вивчити!
І тут ще угорцям варто нагадати
нашу- їхню королеву Анастасію. Бо саме завдяки заступництву Києва і могутніх Київських князів угорський король Андруш, чоловік Анастасії, був врятований від смерті!
Бо на той час Київська Русь була НАЙБІЛЬШОЮ державою Європи. І найвпливовішою!
Може тому так впевнено вела себе і не визнавала жодних ультиматумів вже відома нам королева вікінгів Єлизавета? Рідна сестра згаданих королев.
Ну ви ще чули десь, щоб одна жінка стала за життя спочатку королевою Норвегії, а потім Данії?
А наша Єлизавета стала! І ще й доньку королевою зробила.
А ще врятувала принцесу Англії сироту Гіту від ненависного шлюбу… і послала… ну як руский корабль найгрізнішого самодержця, який спробував їй погрожувати.
А потім віддала ту англійську принцесу Гіту за київського короля Володимира Мономаха!
Бачите скільки у нас англійського? Французького, нормандського, датського, шведського, польського, норвежського, угорського? Де тут рашистське?
Ось яке у нас, украінці міцне коріння ВЖЕ було ЄВРОПЕЙСЬКОГО роду!
КОЛИ ЩЕ НЕ БУЛО МОСКВИ!
Хто там де думає пускати нас в ту Європу чи ні?
Та в нас тепер тих Річардів Хоробре Серце - мільйони! Єлизавет і Анн, Агат і Анастасій
- не менше! І те, що розбрелись вони у час воєнного лихоліття біженками - то тимчасово! Вони ще стануть королевами! Правда ж, жінки України? А Україна - членом Євросоюзу. А хто сумнівається - розкажіть ім ось цю історію! І те що Київ дав 158 королев і королів Європі!
І ще дасть! Вірмо і діймо! Разом до перемоги!
Тетяна Редько,
Re: Украинский народ.
Вкрадена реліквія: Вишгородська ікона Божої Матері
8 вересня у православному українському календарі є днем Вишгородської ікони Божої Матері. Вишгородська ікона Божої Матері була написана Євангелистом Лукою на дошці від столу, за яким Спаситель із Пречистою Матір’ю своєю та праведним Йосипом приймали трапезу.
У 1131 році ікону було надіслано до Києва з Константинополя святому Великому князеві київському Мстиславу Великому. За його влади Київська Русь була єдиною і неподільною державою. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв’язки київського князя із західноєвропейськими королівськими дворами. Онук англосаксонського короля Гарольда ІІ Годвинсона, син Володимира Мономаха та англійської принцеси Гить Уексекськой правив у Києві, починаючи від 1125 року.
По отриманню ним цієї безцінної реліквії він розмістив її у Дівочому монастирі Вишгорода. Вишгород на той час був улюбленим місцем перебування київських князів, помісним уділом святої рівноапостольної Великої княгині Ольги. Добре укріплений та захищений, де можна було почувати себе у відносній безпеці як від родичів, так і від ворогів.
Крім того, Вишгород був центром паломництва, після того як у місті поховали перших київських святих Бориса і Гліба, вбитих їх старшим братом Святополком у боротьбі за київський трон.
1155 року син Юрія Долгорукого, володимиро-суздальський князь Андрій, на прізвисько Боголюбський, здійснив перший, нечуваний досі в історії, погром Києва, спаливши майже все місто. Він викрав ікону Вишгородської Божої Матері та вивіз її до своєї столиці Володимир-на-Клязьмі. Залишатися у спаленому ним Києві він не захотів…
На Залещині Вишгородська ікона Божої Матері стала головною святинею збудованого Андрієм Боголюбським Успенського собору. З того часу повелося називати ікону Володимирською. І по сьогоднішній день вона залишається на Московщині в якості військового трофею. Втім, крадене, скільки його не перейменовуй, все одно, з часом, повертається на своє історичне місце…
1237 року монголо-татарське військо на чолі з Батиєм спалило, як це колись зробив Боголюбський з Києвом, Суздаль, Володимир, Рязань. Оклад ікони було реквізовано на потреби монгольського війська, однак сама ікона не постраждала. Татари шанобливо ставилися до чужих їм святинь, зокрема, і до ікон. Втім, Успенський собор у ході бойових дій було знищено.
1382 року хан Тохтамиш, через погану поведінку князів володимирських, вдруге спалив столицю залещини місто Володимир та вдруге реквізував оклад ікони, не завдавши шкоди їй самій.
Врешті – решт, подалі від гріха, 1395 року ікону переносять у московські болота подалі від можливих набігів татар до Успенського собору московського кремля. Але, як тільки загрози татаро-монгольських набігів минулися, повертають у Володимир, де вона знаходиться майже ціле століття.
1480 року її повторно переносять до Москви. Такою була історія ікони Вишгородської Божої Матері на чужині, до початку боротьби в ній тамтешніх холопів із іконами та церквою.
1930 року комуністи переносять ікону до Державного історичного музею, а ще пізніше у Третьяковську галерею, де вона перебуває й зараз під чужинською назвою Богоматір Володимирська.
Вишгородська Богородиця написана на липовій дошці. За час існування її перемальовували декілька разів. Недоторканими лишилися тільки обличчя св. Марії та маленького Ісуса. Є припущення, що одним із художників, який виконував реставрацію ікони початку XV століття, був Андрій Рубльов, славетний уродженець Волині, автор знаменитої “Трійці”.
8 вересня у православному українському календарі є днем Вишгородської ікони Божої Матері. Вишгородська ікона Божої Матері була написана Євангелистом Лукою на дошці від столу, за яким Спаситель із Пречистою Матір’ю своєю та праведним Йосипом приймали трапезу.
У 1131 році ікону було надіслано до Києва з Константинополя святому Великому князеві київському Мстиславу Великому. За його влади Київська Русь була єдиною і неподільною державою. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв’язки київського князя із західноєвропейськими королівськими дворами. Онук англосаксонського короля Гарольда ІІ Годвинсона, син Володимира Мономаха та англійської принцеси Гить Уексекськой правив у Києві, починаючи від 1125 року.
По отриманню ним цієї безцінної реліквії він розмістив її у Дівочому монастирі Вишгорода. Вишгород на той час був улюбленим місцем перебування київських князів, помісним уділом святої рівноапостольної Великої княгині Ольги. Добре укріплений та захищений, де можна було почувати себе у відносній безпеці як від родичів, так і від ворогів.
Крім того, Вишгород був центром паломництва, після того як у місті поховали перших київських святих Бориса і Гліба, вбитих їх старшим братом Святополком у боротьбі за київський трон.
1155 року син Юрія Долгорукого, володимиро-суздальський князь Андрій, на прізвисько Боголюбський, здійснив перший, нечуваний досі в історії, погром Києва, спаливши майже все місто. Він викрав ікону Вишгородської Божої Матері та вивіз її до своєї столиці Володимир-на-Клязьмі. Залишатися у спаленому ним Києві він не захотів…
На Залещині Вишгородська ікона Божої Матері стала головною святинею збудованого Андрієм Боголюбським Успенського собору. З того часу повелося називати ікону Володимирською. І по сьогоднішній день вона залишається на Московщині в якості військового трофею. Втім, крадене, скільки його не перейменовуй, все одно, з часом, повертається на своє історичне місце…
1237 року монголо-татарське військо на чолі з Батиєм спалило, як це колись зробив Боголюбський з Києвом, Суздаль, Володимир, Рязань. Оклад ікони було реквізовано на потреби монгольського війська, однак сама ікона не постраждала. Татари шанобливо ставилися до чужих їм святинь, зокрема, і до ікон. Втім, Успенський собор у ході бойових дій було знищено.
1382 року хан Тохтамиш, через погану поведінку князів володимирських, вдруге спалив столицю залещини місто Володимир та вдруге реквізував оклад ікони, не завдавши шкоди їй самій.
Врешті – решт, подалі від гріха, 1395 року ікону переносять у московські болота подалі від можливих набігів татар до Успенського собору московського кремля. Але, як тільки загрози татаро-монгольських набігів минулися, повертають у Володимир, де вона знаходиться майже ціле століття.
1480 року її повторно переносять до Москви. Такою була історія ікони Вишгородської Божої Матері на чужині, до початку боротьби в ній тамтешніх холопів із іконами та церквою.
1930 року комуністи переносять ікону до Державного історичного музею, а ще пізніше у Третьяковську галерею, де вона перебуває й зараз під чужинською назвою Богоматір Володимирська.
Вишгородська Богородиця написана на липовій дошці. За час існування її перемальовували декілька разів. Недоторканими лишилися тільки обличчя св. Марії та маленького Ісуса. Є припущення, що одним із художників, який виконував реставрацію ікони початку XV століття, був Андрій Рубльов, славетний уродженець Волині, автор знаменитої “Трійці”.
Re: Украинский народ.
Чужинці про Україну ХVI-XVIІI ст. Дивовижні вислови!
Завдяки спогадам, особистому листуванню та описам іноземців, які подорожували нашими краями, ми можемо уявити, якою була Україна в минулому.
Ми підготували для вас цікаві цитати іноземних дипломатів, мандрівників, вчених та військових, які мали відношення до України та залишили власні спогади та враження від нашої країни, культури, традицій та людей.
1. «Київ, столиця колишньої держави русів, при річці Бористені, є одним з найгарніших і найкультурніших міст Европи, хоч його пограбовано і спустошено до краю», – писав А. Кампензе в 1534 році: (A. Campense. «Lettera d’Alberto Campense»).
2. Посол імператора Рудольфа II до Запорозької Січі Еріх Лясота в 1594 році пише, що запорізькі старшини були людьми високоосвіченими, поводилися, як добре виховані європейські аристократи, знали всі тонкощі європейської дипломатичної етики, взагалі, були дуже культурними європейськими ЛИЦАРЯМИ. Про наші міста Київ, Кам’янець, Прилуки напише, що вони своїми будівлями, чистотою, впорядкованістю, багатством, укріпленням можуть успішно конкурувати з найліпшими європейськими містами. Про селян згадує, що вони, працюючи на полі, мають рушницю чи шаблю при собі, щоб кожної хвилини бути готовим відбити несподіваний напад татар (Е. Lassota. «Tagebuch»).
3. «Українці – розумні, щирі, щедрі люди, котрі понад усе цінують свою свободу. Вони вважають смерть кращою за рабство і тому завзято борються з поляками за свою незалежність. Будовою тіла міцні, стрункі, гарні, а на війні зухвало хоробрі й витривалі», – писав французький інженер Боплан у 1650 році. (G. Beauplan. «Description de L’ Ucraine»).
4. «У своїй Раді козаки обмірковують справи, завжди маючи на увазі загальне добро. Свої погляди висловлюють вільно, але коли бачать, що погляд опонента є ліпший, то без впертости відмовляються від свого. Тому я сказав би, що ця Республіка могла б рівнятися Спартанській, якби козаки шанували тверезість так, як спартанці», – посол від республіки Венеція до гетьмана Б. Хмельницького А. Віміна, який був в Україні в 1650 році, (A. Vimina. «Relazione dell origine del costumi dei Cosacchi»).
5. «Войовнича нація козаків зменшується з дня на день. Вона скоро зникне з лиця землі, як зникли інші нації, що потрапили під владу московського скіпетра, хіба що скоро прийде якась успішна революція, яка скине з них московське ярмо. Козаки не мають нічого спільного з москвинами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами слов’янської мови. Їхні звичаї, їхній спосіб життя, хата, їжа — все цілком різне. Козаки – гарні, вродливі, високі, спритні, активні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Коротко — повна протилежність москвинам. їх зовнішній вигляд не одноманітний, як москвинів; тавро рабства не зробило їх автоматами та не спідлило, як москвинів. Козаки жорстокі, але лише в бою, а москвини мають вроджену холоднокровну жорстокість, безжалісну та садистичну”, – француз Ч. Масон був на службі у московського уряду в 1762–1802 роках (С. F. Masson. «Memoires secret sur la Russie»).
6. «Україна неймовірно родюча, на ній добре хазяйнують. Я ще не бачив такої країни, яка би була так подібна до найкращої провінції Англії, як подібна Україна. Переїжджаючи через Україну, я почував себе так безпечно і вільно, як і в Англії, хоч тоді була війна з Туреччиною. Українці – дуже чесний, добре вихований, моральний народ», – писав англієць Д. Маршал, який був в Україні в 1770 році (J. Marshall. «Travels»).
7. «В Україні матері купають немовлят щоденно двічі аж до року, вважаючи, що це сприяє ростові дітей», – Ю. Вердум, що подорожував по Україні в 1670–1672 роках.
8. Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музикальний хист, родюча земля — все це колись прокинеться і повстане велика культурна нація; її межі протягнуться до Чорного моря, а її впливи геть у далекий світ»? – писав німецький філософ і етнограф Й. Гердер у своєму «Деннику» у 1769 році: (J. G. Herder. «Tagebuch»).
9. «Поборюючи Московщину, треба обов’язково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Попри деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якби вдалося підняти Україну на революцію. Тоді вона відіграла б головну роль у визволенні всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі», – лист французької Амбасади до свого Міністра Закордонних Справ з 24.VII.1795. В архіві М.З.С. Франції, ч. 327.
10. “Конюшня української поштової стації на 20 коней своєю чистотою і порядком могла б успішно конкурувати з конюшнею шляхтича в Англії. Хата бідного сільського старости також чудова: кожна найменша річ там була чистенька, в порядку й на своїм місці, сміття ніде не видно. Після Московщини це для нас було надзвичайно приємною несподіванкою. Я радше обідав би на підлозі української хати, ніж за столом московського князя», – писав англійський професор Е. Кларк (за: E. D. Clarke. «Travels in Russia»).
11. “Вони купують і продають усякого роду крам, не сплачуючи жодних податків, крім невеликого до гетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися тим промислом, яким самі хочуть… Населення України відоме поза її межами своєю ввічливістю і надзвичайною чистотою. Вони гарно одягнуті та свої хати тримають скрупульозно чисто. В місті Немирів найбідніша хатина – о небеса – чистіша за найбагатший палац в Москві”, – данський посол Ю. Юст, який їздив у 1711 році в Україну (за: J. Just. «Memoires»).
12. «На жаль, я мушу закінчити свій опис неприємною рисою; я мушу сказати про ненависть українців до москвинів. Тут часто почуєте, як вони кажуть: «Добра людина, але москаль». Але цього ще мало: вони передають це почуття навіть немовлятам, лякаючи їх «москалем». Залякана цим іменем, дитина припиняє плакати», – писав А. Лєвшин, закінчуючи свій захоплений опис України («Пісьма із Маларосіі»).
Завдяки спогадам, особистому листуванню та описам іноземців, які подорожували нашими краями, ми можемо уявити, якою була Україна в минулому.
Ми підготували для вас цікаві цитати іноземних дипломатів, мандрівників, вчених та військових, які мали відношення до України та залишили власні спогади та враження від нашої країни, культури, традицій та людей.
1. «Київ, столиця колишньої держави русів, при річці Бористені, є одним з найгарніших і найкультурніших міст Европи, хоч його пограбовано і спустошено до краю», – писав А. Кампензе в 1534 році: (A. Campense. «Lettera d’Alberto Campense»).
2. Посол імператора Рудольфа II до Запорозької Січі Еріх Лясота в 1594 році пише, що запорізькі старшини були людьми високоосвіченими, поводилися, як добре виховані європейські аристократи, знали всі тонкощі європейської дипломатичної етики, взагалі, були дуже культурними європейськими ЛИЦАРЯМИ. Про наші міста Київ, Кам’янець, Прилуки напише, що вони своїми будівлями, чистотою, впорядкованістю, багатством, укріпленням можуть успішно конкурувати з найліпшими європейськими містами. Про селян згадує, що вони, працюючи на полі, мають рушницю чи шаблю при собі, щоб кожної хвилини бути готовим відбити несподіваний напад татар (Е. Lassota. «Tagebuch»).
3. «Українці – розумні, щирі, щедрі люди, котрі понад усе цінують свою свободу. Вони вважають смерть кращою за рабство і тому завзято борються з поляками за свою незалежність. Будовою тіла міцні, стрункі, гарні, а на війні зухвало хоробрі й витривалі», – писав французький інженер Боплан у 1650 році. (G. Beauplan. «Description de L’ Ucraine»).
4. «У своїй Раді козаки обмірковують справи, завжди маючи на увазі загальне добро. Свої погляди висловлюють вільно, але коли бачать, що погляд опонента є ліпший, то без впертости відмовляються від свого. Тому я сказав би, що ця Республіка могла б рівнятися Спартанській, якби козаки шанували тверезість так, як спартанці», – посол від республіки Венеція до гетьмана Б. Хмельницького А. Віміна, який був в Україні в 1650 році, (A. Vimina. «Relazione dell origine del costumi dei Cosacchi»).
5. «Войовнича нація козаків зменшується з дня на день. Вона скоро зникне з лиця землі, як зникли інші нації, що потрапили під владу московського скіпетра, хіба що скоро прийде якась успішна революція, яка скине з них московське ярмо. Козаки не мають нічого спільного з москвинами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами слов’янської мови. Їхні звичаї, їхній спосіб життя, хата, їжа — все цілком різне. Козаки – гарні, вродливі, високі, спритні, активні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Коротко — повна протилежність москвинам. їх зовнішній вигляд не одноманітний, як москвинів; тавро рабства не зробило їх автоматами та не спідлило, як москвинів. Козаки жорстокі, але лише в бою, а москвини мають вроджену холоднокровну жорстокість, безжалісну та садистичну”, – француз Ч. Масон був на службі у московського уряду в 1762–1802 роках (С. F. Masson. «Memoires secret sur la Russie»).
6. «Україна неймовірно родюча, на ній добре хазяйнують. Я ще не бачив такої країни, яка би була так подібна до найкращої провінції Англії, як подібна Україна. Переїжджаючи через Україну, я почував себе так безпечно і вільно, як і в Англії, хоч тоді була війна з Туреччиною. Українці – дуже чесний, добре вихований, моральний народ», – писав англієць Д. Маршал, який був в Україні в 1770 році (J. Marshall. «Travels»).
7. «В Україні матері купають немовлят щоденно двічі аж до року, вважаючи, що це сприяє ростові дітей», – Ю. Вердум, що подорожував по Україні в 1670–1672 роках.
8. Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музикальний хист, родюча земля — все це колись прокинеться і повстане велика культурна нація; її межі протягнуться до Чорного моря, а її впливи геть у далекий світ»? – писав німецький філософ і етнограф Й. Гердер у своєму «Деннику» у 1769 році: (J. G. Herder. «Tagebuch»).
9. «Поборюючи Московщину, треба обов’язково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Попри деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якби вдалося підняти Україну на революцію. Тоді вона відіграла б головну роль у визволенні всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі», – лист французької Амбасади до свого Міністра Закордонних Справ з 24.VII.1795. В архіві М.З.С. Франції, ч. 327.
10. “Конюшня української поштової стації на 20 коней своєю чистотою і порядком могла б успішно конкурувати з конюшнею шляхтича в Англії. Хата бідного сільського старости також чудова: кожна найменша річ там була чистенька, в порядку й на своїм місці, сміття ніде не видно. Після Московщини це для нас було надзвичайно приємною несподіванкою. Я радше обідав би на підлозі української хати, ніж за столом московського князя», – писав англійський професор Е. Кларк (за: E. D. Clarke. «Travels in Russia»).
11. “Вони купують і продають усякого роду крам, не сплачуючи жодних податків, крім невеликого до гетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися тим промислом, яким самі хочуть… Населення України відоме поза її межами своєю ввічливістю і надзвичайною чистотою. Вони гарно одягнуті та свої хати тримають скрупульозно чисто. В місті Немирів найбідніша хатина – о небеса – чистіша за найбагатший палац в Москві”, – данський посол Ю. Юст, який їздив у 1711 році в Україну (за: J. Just. «Memoires»).
12. «На жаль, я мушу закінчити свій опис неприємною рисою; я мушу сказати про ненависть українців до москвинів. Тут часто почуєте, як вони кажуть: «Добра людина, але москаль». Але цього ще мало: вони передають це почуття навіть немовлятам, лякаючи їх «москалем». Залякана цим іменем, дитина припиняє плакати», – писав А. Лєвшин, закінчуючи свій захоплений опис України («Пісьма із Маларосіі»).
Re: Украинский народ.
Традиційні українські імена та їх значення
Ім’я – невід’ємна частина особистості, а говорячи про українську культуру слід додати, що воно також дає людині святого захисника, патрона, до якого можна звернутися у важку хвилину, чесноти якого треба наслідувати.
Вибір імені залишається за батьками, саме тому їм слід обережно підійти до цього питання та заздалегідь підготувати варіанти, адже ім’я – це те, що людина буде чути багато разів кожного дня усе життя.
Традиційними українськими іменами були імена святих або біблійних персонажів, що мали єврейське, латинське, грецьке походження, бо їх носили перші святі й мученики. Окрім того, в українській культурі трапляються імена скандинавського походження, які разом з собою принесли лицарі-варяги. Такі імена, наприклад, носили перші князі та їхні дружинники.
Слов’янський фольклор також налічує багато імен дохристиянських божків чи імен просто складених із понять або прикмет, які батьки хотіли передати своїм дітям, бо вірили, що ім’я має магічну силу.
Традиційні українські чоловічі імена та їх значення
Адам – буквальне значення – людина виліплена із землі або глини (Євангеліє). Ім’я біблійного походження.
Адріян – латинське чоловіче ім’я, що походить від імені Hadrianus утворене від римського родового прізвиська Hadrianus, що означає “той, хто родом з берегів Адріатичного моря”.
Андрій – давньогрецьке ім’я, означає “мужній, хоробрий”.
Антоній – походить від назви давньоримського роду Антоніїв (лат. Antonius).
Анатолій – означає “схід сонця”, “схід”, “житель Анатолії”.
Аскольд – скандинавське ім’я, що означає “золотий голос”.
Афанасій – ім’я давньогрецького походження, означає “безсмертний”.
Богдан – слов’янське чоловіче ім’я, означає “Богом даний”.
Борис – походить від старослов’янського імені Борислав – “борець за славу”.
Боян – українське і загальнослов’янське чоловіче ім’я, що означає “співець”, “оповідач”.
Василь – ім’я має грецьке коріння, з’явилось в часи перських війн та на початку мало значення “перський цар, князь”.
Валерій – має латинські корені, означає “здоровий”, “сильний”. У давньоримській міфології “Валеріус” був одним із епітетів бога Марса.
Валеріан – походить від латинського Valerianus і означає “з роду Валеріів”.
Віталій – латинського походження, означає життєвий, життєздатний, той що дає життя.
Власій – давньоримського походження, означає “шепелявий”.
Володимир – означає “той, хто володіє світом, прагне до договору, згоди”.
Всеволод – слов’янське ім’я, буквально означає “володіти усім”.
В’ячеслав – походить від давньоруських слів “вяче” – більше і “слав” – слава. В’ячеслав – “велика слава”, “найславніший”.
Гліб – ім’я скандинавського походження, що означає “нащадок Бога”.
Григорій – має грецьке походження та означає “уважний”, “зосереджений”.
Дем’ян – грецького походження, означає “благодатний”.
Данило – біблійне чоловіче ім’я, поширене в азіатських країнах, означає “Бог мій суддя”.
Денис – слов’янське ім’я, що походить від грецького Діонісіос та означає “посвячений”, “той, хто належить богу виноробства й веселощів Діонісу”.
Дмитро – грецьке ім’я, що означає “присвячений Деметрі (богині землеробства і родючості)”.
Ераст – грецького походження, означає “чарівний”, “милий”.
Євген – з грецької мови перекладається як “благородний”, “знатний”.
Євстахій – давньогрецьке значення імені Євстафій – “твердий”, “стійкий”.
Єремія (Ярема) – українське ім’я старослов’янського походження, пов’язане з іменем бога землі й родючості Ярила.
Зеновій (Зиновій) – ім’я давньогрецького походження, в перекладі – “зевсова сила”.
Зенон – ім’я давньогрецького походження, означає “подарунок Зевса”.
Йосиф – ім’я давньоєврейського походження, буквально означає “Бог примножить”, “додасться”.
Іван – українське чоловіче ім’я. Запозичене з єврейської мови за посередництвом грецької та церковнослов’янської. Означає “Яхве (Бог) змилостивився, помилував”.
Ігор – ім’я запозичене з давньоскандинавского слова “Інгварр” (“Інг” – бог родючості, “Варр” – обачний, дбайливий). Інша версія, ім’я походить від давньоруського “Ін (ь) гвара” (охороняти ім’я Бога), що трактується як воїнство, сила, войовничий.
Ігнатій (Гнат) – Латинське ім’я, що має два значення — “вогненний” і “ненароджений”.
Ілля – українська версія біблійного (староєврейського) імені Eliyahu. Значення імені: мій Бог – Бог істинний.
Ізидор (Ісидор) – ім’я давньогрецького походження, значення – “дар богині Ісіди”.
Іриней – давньогрецького походження, походить від слова “Іренос” (мирний). Один з епітетів Зевса.
Климентій – ім’я трактується двояко: латинське ім’я, що означає “милостивий, поблажливий”, і грецьке ім’я, що означає “виноградна лоза”.
Костянтин – раннє християнське ім’я, що в перекладі з латинської мови означає “стійкий, постійний”.
Лев – українське чоловіче ім’я, яке має грецькі корені. Означає “цар звірів”, “лев”.
Леонід – походження імені пов’язано з давньогрецьким ім’ям Леонідас, яке в перекладі означає “схожий на лева”, “син лева”.
Любомир – ім’я слов’янського походження, що буквально означає “той, хто любить мир”.
Максим – ім’я латинського походження. У перекладі з латинської мови означає “найбільший, найвеличніший”.
Маркіян – має латинське походження, означає “той, хто належить Марсу”, “присвячений Марсу”. Маркіян є одним з декількох імен, які присвячені культу римського бога Марса
Марко – походить від латинського слова “маркус” – молоток. За іншою версією походить від імені римського бога Марса – бога війни, бога-покровителя стад і людей.
Микита – ім’я грецького походження, що означає “переможець”, “перемога”.
Микола – ім’я походить від давньогрецького “Ніколаос”, що перекладають як “переможець народів”.
Мирон – грецького походження, перекладається як “миро”, “запашна смола”, “той, хто виливає миро”, “запашний”.
Мирослав – старовинне слов’янське ім’я, яке означає “славний світом” “той, що прославляє світ”.
Михайло – українське ім’я єврейського походження, що означає “Той, хто подібний до Бога”, “Хто як Бог?” або “Хто подібний до Бога?” в значенні — “ніхто не рівний Богу”.
Нестор – грецьке ім’я, що означає “той, що повернувся додому”.
Никифор – ім’я грецького походження, що означає “той, що приносить перемогу”.
Олег – одне з дохристиянських імен, що має скандинавське походження, означає “священний”, “той, що присвячений богам”.
Олександр – українське ім’я грецького походження. В перекладі з давньогрецької означає “захисник людей”.
Олесь – українське ім’я, за походженням – зменшена форма імені Олександр, що стала самостійним ім’ям.
Олексій – ім’я грецького походження. Давньогрецьке значення імені Олексій пов’язане зі словами “захищати”, “запобігати”, “відбивати”.
Омелян – українське ім’я та прізвище. У перекладі з давньогрецької мови означає “той, що лестить”, “приємний у слові”.
Орест – ім’я Орест має грецьке походження й означає “горець”, “дикун”.
Пилип – Грецьке ім’я, яке означає “той, що любить коней”.
Павло – християнське ім’я грецького походження, що означає “скромний”, “малий”
Петро – походить від давньогрецького слова “петра” – камінь, скеля, стрімчак, кам’яна брила.
Радослав – українське ім’я, що означає “радіти славі” або “радити (допомагати, сприяти) славі”.
Роман – Ім’я трактується двояко: латинське ім’я, що означає “римський, римлянин”, або грецьке ім’я, що означає “сильний, міцний”.
Ростислав – українське ім’я, що означає “той, чия слава росте”.
Сава – Арамійське ім’я, що означає “старець”.
Святослав –ім’я має слов’янське коріння. Походження імені Святослав пов’язано зі слов’янськими словами “свята” і “слава”. Його давали дітям, які народились у сім’ях, які принесли своєму народові успіх, славу, світ.
Севастіян –Грецьке ім’я, що означає “священний, шанований”.
Северин – ім’я латинського походження. Походить від лат. severus — строгий, суворий, міцний.
Семен – давньоєврейське ім’я, що означає “почутий Богом у молитві”.
Сергій – ім’я походить від давньоримського родового імені Sergius. Не має однозначного трактування. Імовірно, ім’я має зв’язок із словами “servus” – “служитель”, або від “servi Dei” – служитель бога (маються на увазі давньоримські божества).
Степан – ім’я походить із грецької мови. Перекладається як вінок або діадема – традиційний атрибут богині Гери.
Тадей – ім’я є єврейським варіантом грецького імені Теодор, що означає “дар Бога”.
Тарас – в перекладі з грецької означає “той, що бентежить ворога”, “той, хто навіює метушню”.
Теодор – ім’я утворилося від грецьких слів “теос” – “Бог” і “доріс” – “подарунок”, тому його перекладають як “дар Божий”, “посланець Бога”.
Теофіль – ім’я грецького походження. Значення – “улюбленець Бога”.
Юліян – ім’я грецького походження, означає “сонячний”.
Юрій – ім’я грецького походження, означає “землероб”.
Юстин – ім’я латинського походження, означає “справедливий” (iustus – “справедливий, чесний, правдивий, порядний”).
Яків – давньоєврейське ім’я, що означає “п’ята”. За біблійною легендою, Яків під час народження схопив свого брата за п’яту, щоб не відстати.
Ярополк – традиційне слов’янське ім’я. Частка “Яро” означає “весна, або сонце”, а частка “полк” означає “половина, частина чогось”. Ярополк відповідно – частина сонця або весни. Ім’я давали переважно тому, хто народився у весняний період.
Ярослав – давнє слов’янське ім’я, що означає “відчайдушний у своїй славі”.
Ім’я – невід’ємна частина особистості, а говорячи про українську культуру слід додати, що воно також дає людині святого захисника, патрона, до якого можна звернутися у важку хвилину, чесноти якого треба наслідувати.
Вибір імені залишається за батьками, саме тому їм слід обережно підійти до цього питання та заздалегідь підготувати варіанти, адже ім’я – це те, що людина буде чути багато разів кожного дня усе життя.
Традиційними українськими іменами були імена святих або біблійних персонажів, що мали єврейське, латинське, грецьке походження, бо їх носили перші святі й мученики. Окрім того, в українській культурі трапляються імена скандинавського походження, які разом з собою принесли лицарі-варяги. Такі імена, наприклад, носили перші князі та їхні дружинники.
Слов’янський фольклор також налічує багато імен дохристиянських божків чи імен просто складених із понять або прикмет, які батьки хотіли передати своїм дітям, бо вірили, що ім’я має магічну силу.
Традиційні українські чоловічі імена та їх значення
Адам – буквальне значення – людина виліплена із землі або глини (Євангеліє). Ім’я біблійного походження.
Адріян – латинське чоловіче ім’я, що походить від імені Hadrianus утворене від римського родового прізвиська Hadrianus, що означає “той, хто родом з берегів Адріатичного моря”.
Андрій – давньогрецьке ім’я, означає “мужній, хоробрий”.
Антоній – походить від назви давньоримського роду Антоніїв (лат. Antonius).
Анатолій – означає “схід сонця”, “схід”, “житель Анатолії”.
Аскольд – скандинавське ім’я, що означає “золотий голос”.
Афанасій – ім’я давньогрецького походження, означає “безсмертний”.
Богдан – слов’янське чоловіче ім’я, означає “Богом даний”.
Борис – походить від старослов’янського імені Борислав – “борець за славу”.
Боян – українське і загальнослов’янське чоловіче ім’я, що означає “співець”, “оповідач”.
Василь – ім’я має грецьке коріння, з’явилось в часи перських війн та на початку мало значення “перський цар, князь”.
Валерій – має латинські корені, означає “здоровий”, “сильний”. У давньоримській міфології “Валеріус” був одним із епітетів бога Марса.
Валеріан – походить від латинського Valerianus і означає “з роду Валеріів”.
Віталій – латинського походження, означає життєвий, життєздатний, той що дає життя.
Власій – давньоримського походження, означає “шепелявий”.
Володимир – означає “той, хто володіє світом, прагне до договору, згоди”.
Всеволод – слов’янське ім’я, буквально означає “володіти усім”.
В’ячеслав – походить від давньоруських слів “вяче” – більше і “слав” – слава. В’ячеслав – “велика слава”, “найславніший”.
Гліб – ім’я скандинавського походження, що означає “нащадок Бога”.
Григорій – має грецьке походження та означає “уважний”, “зосереджений”.
Дем’ян – грецького походження, означає “благодатний”.
Данило – біблійне чоловіче ім’я, поширене в азіатських країнах, означає “Бог мій суддя”.
Денис – слов’янське ім’я, що походить від грецького Діонісіос та означає “посвячений”, “той, хто належить богу виноробства й веселощів Діонісу”.
Дмитро – грецьке ім’я, що означає “присвячений Деметрі (богині землеробства і родючості)”.
Ераст – грецького походження, означає “чарівний”, “милий”.
Євген – з грецької мови перекладається як “благородний”, “знатний”.
Євстахій – давньогрецьке значення імені Євстафій – “твердий”, “стійкий”.
Єремія (Ярема) – українське ім’я старослов’янського походження, пов’язане з іменем бога землі й родючості Ярила.
Зеновій (Зиновій) – ім’я давньогрецького походження, в перекладі – “зевсова сила”.
Зенон – ім’я давньогрецького походження, означає “подарунок Зевса”.
Йосиф – ім’я давньоєврейського походження, буквально означає “Бог примножить”, “додасться”.
Іван – українське чоловіче ім’я. Запозичене з єврейської мови за посередництвом грецької та церковнослов’янської. Означає “Яхве (Бог) змилостивився, помилував”.
Ігор – ім’я запозичене з давньоскандинавского слова “Інгварр” (“Інг” – бог родючості, “Варр” – обачний, дбайливий). Інша версія, ім’я походить від давньоруського “Ін (ь) гвара” (охороняти ім’я Бога), що трактується як воїнство, сила, войовничий.
Ігнатій (Гнат) – Латинське ім’я, що має два значення — “вогненний” і “ненароджений”.
Ілля – українська версія біблійного (староєврейського) імені Eliyahu. Значення імені: мій Бог – Бог істинний.
Ізидор (Ісидор) – ім’я давньогрецького походження, значення – “дар богині Ісіди”.
Іриней – давньогрецького походження, походить від слова “Іренос” (мирний). Один з епітетів Зевса.
Климентій – ім’я трактується двояко: латинське ім’я, що означає “милостивий, поблажливий”, і грецьке ім’я, що означає “виноградна лоза”.
Костянтин – раннє християнське ім’я, що в перекладі з латинської мови означає “стійкий, постійний”.
Лев – українське чоловіче ім’я, яке має грецькі корені. Означає “цар звірів”, “лев”.
Леонід – походження імені пов’язано з давньогрецьким ім’ям Леонідас, яке в перекладі означає “схожий на лева”, “син лева”.
Любомир – ім’я слов’янського походження, що буквально означає “той, хто любить мир”.
Максим – ім’я латинського походження. У перекладі з латинської мови означає “найбільший, найвеличніший”.
Маркіян – має латинське походження, означає “той, хто належить Марсу”, “присвячений Марсу”. Маркіян є одним з декількох імен, які присвячені культу римського бога Марса
Марко – походить від латинського слова “маркус” – молоток. За іншою версією походить від імені римського бога Марса – бога війни, бога-покровителя стад і людей.
Микита – ім’я грецького походження, що означає “переможець”, “перемога”.
Микола – ім’я походить від давньогрецького “Ніколаос”, що перекладають як “переможець народів”.
Мирон – грецького походження, перекладається як “миро”, “запашна смола”, “той, хто виливає миро”, “запашний”.
Мирослав – старовинне слов’янське ім’я, яке означає “славний світом” “той, що прославляє світ”.
Михайло – українське ім’я єврейського походження, що означає “Той, хто подібний до Бога”, “Хто як Бог?” або “Хто подібний до Бога?” в значенні — “ніхто не рівний Богу”.
Нестор – грецьке ім’я, що означає “той, що повернувся додому”.
Никифор – ім’я грецького походження, що означає “той, що приносить перемогу”.
Олег – одне з дохристиянських імен, що має скандинавське походження, означає “священний”, “той, що присвячений богам”.
Олександр – українське ім’я грецького походження. В перекладі з давньогрецької означає “захисник людей”.
Олесь – українське ім’я, за походженням – зменшена форма імені Олександр, що стала самостійним ім’ям.
Олексій – ім’я грецького походження. Давньогрецьке значення імені Олексій пов’язане зі словами “захищати”, “запобігати”, “відбивати”.
Омелян – українське ім’я та прізвище. У перекладі з давньогрецької мови означає “той, що лестить”, “приємний у слові”.
Орест – ім’я Орест має грецьке походження й означає “горець”, “дикун”.
Пилип – Грецьке ім’я, яке означає “той, що любить коней”.
Павло – християнське ім’я грецького походження, що означає “скромний”, “малий”
Петро – походить від давньогрецького слова “петра” – камінь, скеля, стрімчак, кам’яна брила.
Радослав – українське ім’я, що означає “радіти славі” або “радити (допомагати, сприяти) славі”.
Роман – Ім’я трактується двояко: латинське ім’я, що означає “римський, римлянин”, або грецьке ім’я, що означає “сильний, міцний”.
Ростислав – українське ім’я, що означає “той, чия слава росте”.
Сава – Арамійське ім’я, що означає “старець”.
Святослав –ім’я має слов’янське коріння. Походження імені Святослав пов’язано зі слов’янськими словами “свята” і “слава”. Його давали дітям, які народились у сім’ях, які принесли своєму народові успіх, славу, світ.
Севастіян –Грецьке ім’я, що означає “священний, шанований”.
Северин – ім’я латинського походження. Походить від лат. severus — строгий, суворий, міцний.
Семен – давньоєврейське ім’я, що означає “почутий Богом у молитві”.
Сергій – ім’я походить від давньоримського родового імені Sergius. Не має однозначного трактування. Імовірно, ім’я має зв’язок із словами “servus” – “служитель”, або від “servi Dei” – служитель бога (маються на увазі давньоримські божества).
Степан – ім’я походить із грецької мови. Перекладається як вінок або діадема – традиційний атрибут богині Гери.
Тадей – ім’я є єврейським варіантом грецького імені Теодор, що означає “дар Бога”.
Тарас – в перекладі з грецької означає “той, що бентежить ворога”, “той, хто навіює метушню”.
Теодор – ім’я утворилося від грецьких слів “теос” – “Бог” і “доріс” – “подарунок”, тому його перекладають як “дар Божий”, “посланець Бога”.
Теофіль – ім’я грецького походження. Значення – “улюбленець Бога”.
Юліян – ім’я грецького походження, означає “сонячний”.
Юрій – ім’я грецького походження, означає “землероб”.
Юстин – ім’я латинського походження, означає “справедливий” (iustus – “справедливий, чесний, правдивий, порядний”).
Яків – давньоєврейське ім’я, що означає “п’ята”. За біблійною легендою, Яків під час народження схопив свого брата за п’яту, щоб не відстати.
Ярополк – традиційне слов’янське ім’я. Частка “Яро” означає “весна, або сонце”, а частка “полк” означає “половина, частина чогось”. Ярополк відповідно – частина сонця або весни. Ім’я давали переважно тому, хто народився у весняний період.
Ярослав – давнє слов’янське ім’я, що означає “відчайдушний у своїй славі”.
Re: Украинский народ.
Традиційні українські жіночі імена та їх значення
Агафія – грецьке ім’я, що означає “добра, хороша”.
Акилина – ім’я латинського походження, означає “орлиця”.
Анастасія – жіночий варіант грецького чоловічого імені Анастасій (Анастас). Значення: повернута до життя, відроджена, воскресла, повстала, відроджена до життя.
Анісія (Онися) – давньогрецького походження, означає “виконавча”.
Анна (Ганна) – ім’я має давньоєврейське походження й означає “благодать”.
Антоніна – ім’я бере початок від давньоримської династії Антоніїв, означає “та, що вступає в бій”, “та, що протистоїть”, “гідна похвали”, “противник”.
Арета – ім’я грецького походження, що належало богині мужності.
Богдана – Старовинне слов’янське ім’я, що означає “дана Богом”.
Божена – ім’я має слов’янське походження. Божена перекладається як “божа”, “обдарована богом” або ж “благословенна”.
Варвара – грецьке ім’я, що означає “чужоземна, жорстока”.
Віра – українське ім’я, походить зі старослов’янської мови, де з’явилось як калька грецького імені “Пістіс”.
Дарія – перське ім’я, що означає “володіє”, “та, що перемагає”.
Єва – єврейське ім’я, що означає “життя”.
Євгенія – грецьке ім’я, що означає “благородна”.
Євдокія – ім’я грецького походження. Жіночий відповідник чоловічого імені Євдоким. Походить від слова εὐδοκία – благовоління (за іншим тлумаченням – “добра слава”).
Євстахія – ім’я давньогрецького походження, значення – “тверда”, “стійка”.
Зінаїда – ім’я грецького походження, означає “божественна дочка”, “та, що належить Зевсу”, “турботлива”.
Зореслава – старовинне слов’янське ім’я, що походить від двох слів “зоря” та “слава”.
Зоряна – українське ім’я давньослов’янського походження. Було поширене у часи до хрещення Східної Європи, потім вийшло з ужитку, але у XX ст. знову набуло популярності
Зоя – ім’я давньогрецького походження, Зоя означає “життя”.
Іванна – українське ім’я. Походить від єврейського імені Йоганнан, що означає “Бог милостивий”. Запозичене до української через грецьку мову.
Ірина – ім’я грецького походження, походить від імені богині мирного життя у давньогрецькій міфології Ейрени. Означає “мир”, “морська тиша”, “спокі”.
Катерина – грецьке ім’я, що означає “чиста, непорочна”.
Костантина – жіноча форма латинського імені Костантин. Означає “постійна”.
Ксенія – ім’я грецького походження, означає “гостинна”. Походить від імен Оксана, Аксінья.
Лада – старовинне слов’янське ім’я, що означає “мила, досконала”.
Лариса – походить від назви грецького міста Лариса. З грецької мови “чайка”. У грецькій міфології Ларисою звали фессалійську німфу, внучку Посейдона і сестру Кірени.
Лідія – грецьке ім’я, що означає “жителька Лідії (міста у Малій Азії – прим. Козакоріум)”.
Любов – дослівний переклад грецького імені “Агапе”, тобто любов.
Любомира -“ слов’янське ім’я, утворене двома словами: “любов” і “мир”.
Людмила – старовинне слов’янське ім’я, що означає “мила людям”.
Марія – давньоєврейське ім’я, має кілька значень: “гірка”, “кохана”, “бажана”, “уперта” або “пані”.
Марта – арамійське ім’я, що означає “господиня, наставниця”.
Меланія – грецьке ім’я, що означає “чорна, похмура, жорстока”.
Мирослава – має слов’янські корені і є жіночою формою чоловічого імені Мирослав, що складається з двох слів “мир” і “слав, прославляй”.
Мотрона – латинське ім’я, що означає “знатна жінка”, “поважна дама”.
Надія – християнське ім’я, запозичене з грецької мови, є перекладом імені “Ельпіс”.
Наталія – ім’я латинського походження, що означає рідна.
Ніна – грецьке ім’я, що означає “пані, мешканка ассирійського міста Нін”.
Олександра – давньогрецьке ім’я, що в перекладі означає “захисниця”.
Олеся — українське жіноче ім'я. За походженням зменшена форма імені Олександра, що стала самостійним ім'ям. За іншою версією може походити від імені Лесана або Леся, що означає «дівчина з лісу». Чоловічий варіант — Олесь.
Олена – давньогрецьке ім’я, що означає “обрана”, “світла”. У грецькій міфології – найвродливіша з жінок.
Ольга – ім’я скандинавського походження, що означає “свята”.
Параскевія – християнське ім’я. Походить від грец. Παρασκευή – “очікування”, а також “переддень суботнього свята”, “п’ятниця”.
Пелагія – Ім’я має давньогрецькі корені і означає “морська”.
Радослава – старослов’янське ім’я, що складається з двох слів “Радість” та “Слава”. Означає “та, що радіє славі”.
Роксана – арабське ім’я, що означає “божественне світло”.
Роксоляна – українське ім’я, що значить “жінка з племені роксоланів”. У середні віки в турецьких та європейських документах терміном “роксолани”, “Роксоланія” називали Україну та вихідців з неї.
Романа – Ім’я трактується двояко: латинське ім’я, що означає “римська, римлянка”, або грецьке ім’я, що означає “сильна, міцна”.
Рута – єврейське ім’я, що означає “подруга” або “рудувата”.
Соломія – походить від давньоєврейського слова “salom”, що в перекладі означає “мир”. Також для порівняння: Соломон, буквально мирний, та відоме арабське привітання ас-саляму алейкум, тобто “мир вам”.
Софія – давньогрецьке ім’я, що в перекладі означає “мудрість”.
Стефанія – ім’я має грецьке коріння і є спорідненим до слова “Стефанос”, яке означає “корона”, “увінчаний”.
Тамара – ім’я має фінікійське походження та буквально перекладається, як “пальма”.
Таїса – ім’я грецького походження. Значення неясне: можливо, означає “присвячена богині Ісіді”.
Теодора – жіноча форма чоловічого імені Теодор. Ім’я утворилося від грецьких слів “теос” – “Бог” і “доріс” – “подарунок”, тому його перекладають як “дар Божий”, “посланниця Бога”.
Тереса (Тереза) – має безліч варіантів походження, але більшість з них відносяться до грецького кореня “терезіс”, що означає “охорона” (можливо, тому ім’я Тереза іноді перекладають як “захисниця” або “мисливиця”).
Тетяна – грецьке ім’я, що означає “засновниця, володарка”.
Харитина – ім’я має грецьке походження та означає “та, що наповнена благодаттю”.
Христина – має грецьке походження. В українську культуру ім’я було принесене з Візантії разом із християнством. Походження імені Христина пов’язане зі словами “присвячена Христу”, “християнка”.
Юліана – походження імені Юліана латинське. Воно є жіночим варіантом чоловічого імені Юліан. Означає “сонячна”.
Юстина – походить від латинського слова, що означає “справедлива”. У Древній Русі вживався інший варіант імені – Устина, Устинія.
Ярослава – давнє слов’янське ім’я, що є жіночим варіантом імені Ярослав. Буквально означає “відчайдушна у своїй славі”.
Агафія – грецьке ім’я, що означає “добра, хороша”.
Акилина – ім’я латинського походження, означає “орлиця”.
Анастасія – жіночий варіант грецького чоловічого імені Анастасій (Анастас). Значення: повернута до життя, відроджена, воскресла, повстала, відроджена до життя.
Анісія (Онися) – давньогрецького походження, означає “виконавча”.
Анна (Ганна) – ім’я має давньоєврейське походження й означає “благодать”.
Антоніна – ім’я бере початок від давньоримської династії Антоніїв, означає “та, що вступає в бій”, “та, що протистоїть”, “гідна похвали”, “противник”.
Арета – ім’я грецького походження, що належало богині мужності.
Богдана – Старовинне слов’янське ім’я, що означає “дана Богом”.
Божена – ім’я має слов’янське походження. Божена перекладається як “божа”, “обдарована богом” або ж “благословенна”.
Варвара – грецьке ім’я, що означає “чужоземна, жорстока”.
Віра – українське ім’я, походить зі старослов’янської мови, де з’явилось як калька грецького імені “Пістіс”.
Дарія – перське ім’я, що означає “володіє”, “та, що перемагає”.
Єва – єврейське ім’я, що означає “життя”.
Євгенія – грецьке ім’я, що означає “благородна”.
Євдокія – ім’я грецького походження. Жіночий відповідник чоловічого імені Євдоким. Походить від слова εὐδοκία – благовоління (за іншим тлумаченням – “добра слава”).
Євстахія – ім’я давньогрецького походження, значення – “тверда”, “стійка”.
Зінаїда – ім’я грецького походження, означає “божественна дочка”, “та, що належить Зевсу”, “турботлива”.
Зореслава – старовинне слов’янське ім’я, що походить від двох слів “зоря” та “слава”.
Зоряна – українське ім’я давньослов’янського походження. Було поширене у часи до хрещення Східної Європи, потім вийшло з ужитку, але у XX ст. знову набуло популярності
Зоя – ім’я давньогрецького походження, Зоя означає “життя”.
Іванна – українське ім’я. Походить від єврейського імені Йоганнан, що означає “Бог милостивий”. Запозичене до української через грецьку мову.
Ірина – ім’я грецького походження, походить від імені богині мирного життя у давньогрецькій міфології Ейрени. Означає “мир”, “морська тиша”, “спокі”.
Катерина – грецьке ім’я, що означає “чиста, непорочна”.
Костантина – жіноча форма латинського імені Костантин. Означає “постійна”.
Ксенія – ім’я грецького походження, означає “гостинна”. Походить від імен Оксана, Аксінья.
Лада – старовинне слов’янське ім’я, що означає “мила, досконала”.
Лариса – походить від назви грецького міста Лариса. З грецької мови “чайка”. У грецькій міфології Ларисою звали фессалійську німфу, внучку Посейдона і сестру Кірени.
Лідія – грецьке ім’я, що означає “жителька Лідії (міста у Малій Азії – прим. Козакоріум)”.
Любов – дослівний переклад грецького імені “Агапе”, тобто любов.
Любомира -“ слов’янське ім’я, утворене двома словами: “любов” і “мир”.
Людмила – старовинне слов’янське ім’я, що означає “мила людям”.
Марія – давньоєврейське ім’я, має кілька значень: “гірка”, “кохана”, “бажана”, “уперта” або “пані”.
Марта – арамійське ім’я, що означає “господиня, наставниця”.
Меланія – грецьке ім’я, що означає “чорна, похмура, жорстока”.
Мирослава – має слов’янські корені і є жіночою формою чоловічого імені Мирослав, що складається з двох слів “мир” і “слав, прославляй”.
Мотрона – латинське ім’я, що означає “знатна жінка”, “поважна дама”.
Надія – християнське ім’я, запозичене з грецької мови, є перекладом імені “Ельпіс”.
Наталія – ім’я латинського походження, що означає рідна.
Ніна – грецьке ім’я, що означає “пані, мешканка ассирійського міста Нін”.
Олександра – давньогрецьке ім’я, що в перекладі означає “захисниця”.
Олеся — українське жіноче ім'я. За походженням зменшена форма імені Олександра, що стала самостійним ім'ям. За іншою версією може походити від імені Лесана або Леся, що означає «дівчина з лісу». Чоловічий варіант — Олесь.
Олена – давньогрецьке ім’я, що означає “обрана”, “світла”. У грецькій міфології – найвродливіша з жінок.
Ольга – ім’я скандинавського походження, що означає “свята”.
Параскевія – християнське ім’я. Походить від грец. Παρασκευή – “очікування”, а також “переддень суботнього свята”, “п’ятниця”.
Пелагія – Ім’я має давньогрецькі корені і означає “морська”.
Радослава – старослов’янське ім’я, що складається з двох слів “Радість” та “Слава”. Означає “та, що радіє славі”.
Роксана – арабське ім’я, що означає “божественне світло”.
Роксоляна – українське ім’я, що значить “жінка з племені роксоланів”. У середні віки в турецьких та європейських документах терміном “роксолани”, “Роксоланія” називали Україну та вихідців з неї.
Романа – Ім’я трактується двояко: латинське ім’я, що означає “римська, римлянка”, або грецьке ім’я, що означає “сильна, міцна”.
Рута – єврейське ім’я, що означає “подруга” або “рудувата”.
Соломія – походить від давньоєврейського слова “salom”, що в перекладі означає “мир”. Також для порівняння: Соломон, буквально мирний, та відоме арабське привітання ас-саляму алейкум, тобто “мир вам”.
Софія – давньогрецьке ім’я, що в перекладі означає “мудрість”.
Стефанія – ім’я має грецьке коріння і є спорідненим до слова “Стефанос”, яке означає “корона”, “увінчаний”.
Тамара – ім’я має фінікійське походження та буквально перекладається, як “пальма”.
Таїса – ім’я грецького походження. Значення неясне: можливо, означає “присвячена богині Ісіді”.
Теодора – жіноча форма чоловічого імені Теодор. Ім’я утворилося від грецьких слів “теос” – “Бог” і “доріс” – “подарунок”, тому його перекладають як “дар Божий”, “посланниця Бога”.
Тереса (Тереза) – має безліч варіантів походження, але більшість з них відносяться до грецького кореня “терезіс”, що означає “охорона” (можливо, тому ім’я Тереза іноді перекладають як “захисниця” або “мисливиця”).
Тетяна – грецьке ім’я, що означає “засновниця, володарка”.
Харитина – ім’я має грецьке походження та означає “та, що наповнена благодаттю”.
Христина – має грецьке походження. В українську культуру ім’я було принесене з Візантії разом із християнством. Походження імені Христина пов’язане зі словами “присвячена Христу”, “християнка”.
Юліана – походження імені Юліана латинське. Воно є жіночим варіантом чоловічого імені Юліан. Означає “сонячна”.
Юстина – походить від латинського слова, що означає “справедлива”. У Древній Русі вживався інший варіант імені – Устина, Устинія.
Ярослава – давнє слов’янське ім’я, що є жіночим варіантом імені Ярослав. Буквально означає “відчайдушна у своїй славі”.
Re: Украинский народ.
Оксана Повякель: В Україні не їли “блінов”, їли налисники, млинці
В кінці зими українці традиційно святкують Масницю. Про давні українські традиції та звичаї цього свята в ексклюзивному коментарі “Українському інтересу” розповіла керівниця Національного музею народної архітектури та побуту України “Пирогів” Оксана Повякель.
– Я категорично проти називання цього свята “Масляною”. Є свято Масляна, але воно не українське, а одного з північних народів. Воно гарне, але не наше. У нас, в Україні, це сиропусний тиждень. Це Колодій. Масниця. Це Запусти. А Заговини (до речі, ми всі говоримо “розговітися” на Великдень, але треба ж спершу заговітися. І це якраз і називається Заговини.
І в Україні ніхто не їв “блінов”, а їли налисники, млинці і вареники. Це основне, що їли на тижні. Бо за два тижні до великого посту треба було підготувати свій організм. Що вони робили: перший тиждень називався м’ясопусним, коли треба було добре наїстися м’яса. Це були м’ясниці, від слова м’ясо. А потім, наступний тиждень, називався сиропусний. Коли м’яса організмові вже не давали, але ще багато тваринного білка отримувалося з яєць і молочних продуктів. Тому вареники були з сиром, з картоплею та грибами, млинці також з сиром, з маком, з вишнею. І ми цей тиждень називаємо масниця, бо все щедро змазувалось маслом.
А потім все завершувалось Прощеною неділею, коли всі просили один у одного прощення перед великим постом. Щоб увійти в піст очищеними. В нашому розумінні піст – це не їсти м’яса. Але піст має дуже серйозний сенс. Ми очищаємо наші думки. Можливо і ви помічали – коли який день не поїв – ввечері таке ясне мислення. Піст – це й очищення стосунків. Щоб до свята Христового воскресіння прийти очищеним. Душею, думками і тілом.
А Колодій – це ще цікавіше. Це називалося бабським тижнем, оцей сиропусний тиждень. Цілий тиждень, починаючи з понеділка, йде святкування: як колодка народжується, як її хрестять, і аж до останнього дня, коли колодка вмирає. Це все робили жінки, вони пили, їли. Теперішні традиції на кшталт тещі ноги мити, чи до тещі “на бліни” – це перекручені традиції.
А найкраще буде, якщо ви завітаєте до нас у музей на святкування Масниці, бо тоді матимете змогу побачити всі ці дійства на власні очі. Раді будемо вітати вас у нас в скансені!
В кінці зими українці традиційно святкують Масницю. Про давні українські традиції та звичаї цього свята в ексклюзивному коментарі “Українському інтересу” розповіла керівниця Національного музею народної архітектури та побуту України “Пирогів” Оксана Повякель.
– Я категорично проти називання цього свята “Масляною”. Є свято Масляна, але воно не українське, а одного з північних народів. Воно гарне, але не наше. У нас, в Україні, це сиропусний тиждень. Це Колодій. Масниця. Це Запусти. А Заговини (до речі, ми всі говоримо “розговітися” на Великдень, але треба ж спершу заговітися. І це якраз і називається Заговини.
І в Україні ніхто не їв “блінов”, а їли налисники, млинці і вареники. Це основне, що їли на тижні. Бо за два тижні до великого посту треба було підготувати свій організм. Що вони робили: перший тиждень називався м’ясопусним, коли треба було добре наїстися м’яса. Це були м’ясниці, від слова м’ясо. А потім, наступний тиждень, називався сиропусний. Коли м’яса організмові вже не давали, але ще багато тваринного білка отримувалося з яєць і молочних продуктів. Тому вареники були з сиром, з картоплею та грибами, млинці також з сиром, з маком, з вишнею. І ми цей тиждень називаємо масниця, бо все щедро змазувалось маслом.
А потім все завершувалось Прощеною неділею, коли всі просили один у одного прощення перед великим постом. Щоб увійти в піст очищеними. В нашому розумінні піст – це не їсти м’яса. Але піст має дуже серйозний сенс. Ми очищаємо наші думки. Можливо і ви помічали – коли який день не поїв – ввечері таке ясне мислення. Піст – це й очищення стосунків. Щоб до свята Христового воскресіння прийти очищеним. Душею, думками і тілом.
А Колодій – це ще цікавіше. Це називалося бабським тижнем, оцей сиропусний тиждень. Цілий тиждень, починаючи з понеділка, йде святкування: як колодка народжується, як її хрестять, і аж до останнього дня, коли колодка вмирає. Це все робили жінки, вони пили, їли. Теперішні традиції на кшталт тещі ноги мити, чи до тещі “на бліни” – це перекручені традиції.
А найкраще буде, якщо ви завітаєте до нас у музей на святкування Масниці, бо тоді матимете змогу побачити всі ці дійства на власні очі. Раді будемо вітати вас у нас в скансені!
Re: Украинский народ.
День театру: як формувалася драматургія в Україні
День театру. Перші прояви драматургії в Україні
Українське театральне мистецтво бере свій початок зі стародавніх звичаїв, коли обрядовість мала своє театралізоване дійство. Взяти, наприклад, навіть звичайне весілля, яке набувало ознак народного свята з власною драматургією. Ігри, пісні, танці – усе це можна зарахувати до перших проявів народних театрів.
За часів Київської Русі театральне мистецтво почало розвиватися у так званому княжому (дружинному) театрі. Його основою були скоморохи, які користувалися драматургією ще з XI століття. Утім, вони хоч і залишили слід в історії українського театрального мистецтва, але не користувалися популярністю серед громадськості.
Репертуар княжого театру складався із драматичних поем речетативного характеру під супровід музичних інструментів. Тематично княжий театр користувався мотивами оборони батьківщини, служби князеві, помсти за скривджених. Згодом церковні обряди також стали умовною частиною театралізованого дійства.
Перші драми, наближені до сучасного розуміння театру, популяризовувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл у XVI-XVII століттях. Тоді ж важливими осередками розвитку релігійної драми були Львівська братська школа та Острозька академія.
До XVIII століття широкою популярністю почали користуватися мандрівні театри – вертепи. Основою їхнього репертуару були різдвяні драми та інтермедії на соціально-побутові теми.
Небайдужими до театру були і козаки. Старшини з метою організації культурного дозвілля почали створювати невеличкі аматорські акторські трупи та оркестри інструментальної музики. Щоправда, за гетьманування Скоропадського і Полуботка культурні потреби козаків задовольняли приїжджі митці.
Розвиватися театральне життя в Україні почало від 1750 року, коли гетьманом став Кирило Розумовський. Він волів бачити у своїх володіннях аналог царського двору у Петербурзі зі світськими розвагами. У передмісті Глухова він збудував палац, де розташував окремі приміщення для театральних вистав.
Постійний Український театр у Глухові остаточно утвердився у 1751 році. Там пліч-о-пліч уживалися різні жанри: співав хор, виступали солісти, грав інструментальний оркестр, читали уривки з літературних творів, виконували фрагменти балетів тощо. У театрі йшли вистави за п’єсами Есхіла та епічними поемами Гомера, ставили п’єси західноєвропейських авторів, інтермедії та діалоги за творами українських авторів.
Перші театри в Україні
Перший в Україні стаціонарний театр відкрили 1795-го у Львові в колишньому костелі єзуїтів. У Києві ж перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі – 1809-го, у Полтаві – 1810-го. Класична українська драматургія зародилася завдяки батькові української літературної мови Івану Котляревському, який очолив Полтавський театр, та Григорію Квітці-Основ’яненку – основоположнику художньої прози в новій українській літературі. Характерні риси їхньої творчості – бурлеск та експресивність, мальовничість та гумор – визначили обличчя академічного театру в Україні.
Уже в другій половині XIX століття в Україні став популярним аматорський театральний рух. Саме там свій творчий шлях розпочинали корифеї українського театру – драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий.
Поза увагою не можна залишити заслуги перед театром родини Тобілевичів. Брати – легенди українського театрального мистецтва, виступали під сценічними псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський. Провідною зіркою українського театру була і Марія Заньковецька.
Тоді ж розпочалася історія українського театру як національної культурної спадщини. У 1882 році у Єлисаветграді (сучасний Кропивницький) з’явився перший професійний театр – Театр корифеїв. Він відокремився від польського та російського.
Його заснував Марко Кропивницький. Театральна трупа стала легендарною завдяки вищезгаданим Івану Карпенку-Карому, Миколі Садовському, Панасу Саксаганському, Марії Заньковецькій та Михайлу Старицькому – повторення цих імен поспіль у кількох абзацах не можна вважати тавтологією, а лише належною повагою та вдячністю за внесок у розвиток української культури.
Після довгої боротьби корифеїв за право виступати українською мовою, у 1881 році вони домоглися цього. Попри всі обмеження – перед кожною українською виставою мусила відбутися російська – український театр все ж легалізували.
День театру. Нова сторінка історії українського театру
У ХХ столітті на українську драматургію чекали значні зміни. Під тиском революційних подій та переслідувань навколо українського театру нависли хмари. У 1918 році їх розвіяли Лесь Курбас та Гнат Юра, заснувавши Державний драматичний театр та “Молодий театр” (з 1922 року відомий як “Березіль”).
Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. А от “Молодий” приніс на українську театральну сцену авангардизм. Сцена “Березілю” стала своєрідним експериментальним майданчиком. Тоді вперше поставили п’єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша (“Народний Малахій”, “Мина Мазайло”) та Володимира Винниченка (“Базар”, “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”).
Завдяки таланту та особливому мистецькому баченню Леся Курбаса на українській сцені переосмислили твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра.
На Закарпатті в умовах значного припливу інтелігенції із ЗУНР і УНР через втрату державності створили Руський театр, який очолив Микола Садовський.
Спочатку завдяки традиціям пращурів, згодом – розвитку української літератури та боротьби за українське слово, відстоювання творчих поглядів унікальними талантами сьогодні ми спостерігаємо розвиток українського театру. Кожна епоха робила свій внесок у становлення театральної сцени в Україні. Наразі український глядач перебуває в осередку культурного життя Європи і має змогу поділяти атмосферу, емоції та почуття, які століття за століттям віддавали сцені легендарні драматурги.
День театру. Перші прояви драматургії в Україні
Українське театральне мистецтво бере свій початок зі стародавніх звичаїв, коли обрядовість мала своє театралізоване дійство. Взяти, наприклад, навіть звичайне весілля, яке набувало ознак народного свята з власною драматургією. Ігри, пісні, танці – усе це можна зарахувати до перших проявів народних театрів.
За часів Київської Русі театральне мистецтво почало розвиватися у так званому княжому (дружинному) театрі. Його основою були скоморохи, які користувалися драматургією ще з XI століття. Утім, вони хоч і залишили слід в історії українського театрального мистецтва, але не користувалися популярністю серед громадськості.
Репертуар княжого театру складався із драматичних поем речетативного характеру під супровід музичних інструментів. Тематично княжий театр користувався мотивами оборони батьківщини, служби князеві, помсти за скривджених. Згодом церковні обряди також стали умовною частиною театралізованого дійства.
Перші драми, наближені до сучасного розуміння театру, популяризовувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл у XVI-XVII століттях. Тоді ж важливими осередками розвитку релігійної драми були Львівська братська школа та Острозька академія.
До XVIII століття широкою популярністю почали користуватися мандрівні театри – вертепи. Основою їхнього репертуару були різдвяні драми та інтермедії на соціально-побутові теми.
Небайдужими до театру були і козаки. Старшини з метою організації культурного дозвілля почали створювати невеличкі аматорські акторські трупи та оркестри інструментальної музики. Щоправда, за гетьманування Скоропадського і Полуботка культурні потреби козаків задовольняли приїжджі митці.
Розвиватися театральне життя в Україні почало від 1750 року, коли гетьманом став Кирило Розумовський. Він волів бачити у своїх володіннях аналог царського двору у Петербурзі зі світськими розвагами. У передмісті Глухова він збудував палац, де розташував окремі приміщення для театральних вистав.
Постійний Український театр у Глухові остаточно утвердився у 1751 році. Там пліч-о-пліч уживалися різні жанри: співав хор, виступали солісти, грав інструментальний оркестр, читали уривки з літературних творів, виконували фрагменти балетів тощо. У театрі йшли вистави за п’єсами Есхіла та епічними поемами Гомера, ставили п’єси західноєвропейських авторів, інтермедії та діалоги за творами українських авторів.
Перші театри в Україні
Перший в Україні стаціонарний театр відкрили 1795-го у Львові в колишньому костелі єзуїтів. У Києві ж перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі – 1809-го, у Полтаві – 1810-го. Класична українська драматургія зародилася завдяки батькові української літературної мови Івану Котляревському, який очолив Полтавський театр, та Григорію Квітці-Основ’яненку – основоположнику художньої прози в новій українській літературі. Характерні риси їхньої творчості – бурлеск та експресивність, мальовничість та гумор – визначили обличчя академічного театру в Україні.
Уже в другій половині XIX століття в Україні став популярним аматорський театральний рух. Саме там свій творчий шлях розпочинали корифеї українського театру – драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий.
Поза увагою не можна залишити заслуги перед театром родини Тобілевичів. Брати – легенди українського театрального мистецтва, виступали під сценічними псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський. Провідною зіркою українського театру була і Марія Заньковецька.
Тоді ж розпочалася історія українського театру як національної культурної спадщини. У 1882 році у Єлисаветграді (сучасний Кропивницький) з’явився перший професійний театр – Театр корифеїв. Він відокремився від польського та російського.
Його заснував Марко Кропивницький. Театральна трупа стала легендарною завдяки вищезгаданим Івану Карпенку-Карому, Миколі Садовському, Панасу Саксаганському, Марії Заньковецькій та Михайлу Старицькому – повторення цих імен поспіль у кількох абзацах не можна вважати тавтологією, а лише належною повагою та вдячністю за внесок у розвиток української культури.
Після довгої боротьби корифеїв за право виступати українською мовою, у 1881 році вони домоглися цього. Попри всі обмеження – перед кожною українською виставою мусила відбутися російська – український театр все ж легалізували.
День театру. Нова сторінка історії українського театру
У ХХ столітті на українську драматургію чекали значні зміни. Під тиском революційних подій та переслідувань навколо українського театру нависли хмари. У 1918 році їх розвіяли Лесь Курбас та Гнат Юра, заснувавши Державний драматичний театр та “Молодий театр” (з 1922 року відомий як “Березіль”).
Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. А от “Молодий” приніс на українську театральну сцену авангардизм. Сцена “Березілю” стала своєрідним експериментальним майданчиком. Тоді вперше поставили п’єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша (“Народний Малахій”, “Мина Мазайло”) та Володимира Винниченка (“Базар”, “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”).
Завдяки таланту та особливому мистецькому баченню Леся Курбаса на українській сцені переосмислили твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра.
На Закарпатті в умовах значного припливу інтелігенції із ЗУНР і УНР через втрату державності створили Руський театр, який очолив Микола Садовський.
Спочатку завдяки традиціям пращурів, згодом – розвитку української літератури та боротьби за українське слово, відстоювання творчих поглядів унікальними талантами сьогодні ми спостерігаємо розвиток українського театру. Кожна епоха робила свій внесок у становлення театральної сцени в Україні. Наразі український глядач перебуває в осередку культурного життя Європи і має змогу поділяти атмосферу, емоції та почуття, які століття за століттям віддавали сцені легендарні драматурги.
Re: Украинский народ.
Самые известные козаки-характерники: легенды и предания
Среди запорожского козачества было таинственное, овеянное легендами явление – характерничество. По преданиям, эти украинские воины обладали экстрасенсорными и паранормальными способностями: телепатией, ясновидением, способностью к гипнотическому воздействию.
Козак Мамай
Легендарный герой-защитник. В переводе с тюркского его имя означает «никто». Сколько лет он жил на Сечи, никто не знал. Но многим казалось, что он бессмертен. Мамай умел неожиданно появлялся и исчезать, приходя на помощь попавшим в беду.
Иван Сирко
Однажды, чтобы спасти пленных козаков, превратился в прекрасного коня. В таком виде попал в стан к врагам. Дождался ночи, вновь сделался козаком, перебил спящих неприятелей и освободил побратимов.
Характерник Кравчина
В бою с ним никого из козаков не брали пули, а если нужно было перейти реку, то все, кто был с ним, оставались сухими.
Корж – козацкий вожак
Если при отступлении враг настигал, то Корж приказывал козакам поднять вверх копья и сойтись вместе. Преследующим казалось, что перед ними лес. Так они и пробегали мимо.
🫶 Грицько Горбатый
Был настолько сильным и грозным, что даже черти боялись. Носили ему золото и по его приказу обсадили Сечь лесом.
Часто история искажает факты, приукрашивает детали. Но то, что козаки были отважными воинами, способными на поле боя творить чудеса, действительно факт. Непокоренный дух козаков-характерников проявляется и у нынешних Защитников Украины в самое тяжелое время для нашей страны и всех нас.
Среди запорожского козачества было таинственное, овеянное легендами явление – характерничество. По преданиям, эти украинские воины обладали экстрасенсорными и паранормальными способностями: телепатией, ясновидением, способностью к гипнотическому воздействию.
Козак Мамай
Легендарный герой-защитник. В переводе с тюркского его имя означает «никто». Сколько лет он жил на Сечи, никто не знал. Но многим казалось, что он бессмертен. Мамай умел неожиданно появлялся и исчезать, приходя на помощь попавшим в беду.
Иван Сирко
Однажды, чтобы спасти пленных козаков, превратился в прекрасного коня. В таком виде попал в стан к врагам. Дождался ночи, вновь сделался козаком, перебил спящих неприятелей и освободил побратимов.
Характерник Кравчина
В бою с ним никого из козаков не брали пули, а если нужно было перейти реку, то все, кто был с ним, оставались сухими.
Корж – козацкий вожак
Если при отступлении враг настигал, то Корж приказывал козакам поднять вверх копья и сойтись вместе. Преследующим казалось, что перед ними лес. Так они и пробегали мимо.
🫶 Грицько Горбатый
Был настолько сильным и грозным, что даже черти боялись. Носили ему золото и по его приказу обсадили Сечь лесом.
Часто история искажает факты, приукрашивает детали. Но то, что козаки были отважными воинами, способными на поле боя творить чудеса, действительно факт. Непокоренный дух козаков-характерников проявляется и у нынешних Защитников Украины в самое тяжелое время для нашей страны и всех нас.
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 2 гостя