Про мову .
Re: Про мову .
ЛЕСЯ УКРАЇНКА НЕ ІДІОТКА…
Або чому особисто мені болить звільнення Ірини Фаріон
Фейсбук не для найвідвертіших речей. Але спробую просто розповісти, без емоційних гойдань і надриву, чому дев’ять років мене вабить магія цієї жінки. Я давно не ходив до психіатра, тому мене можна тут називати божевільним, але я все-таки розповім свою історію.
Але спершу хочу процитувати Лесю Українку: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію – се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка».
На моє переконання, якщо відкинути емоційні поривання, інтерв’ю Ірини Фаріон зводиться до цієї цитати Лесі Українки.
Леся Українка ― ідіотка. У цьому, як ми бачимо, впевнене українське суспільство. А от я не впевнений…
Якби замість Фаріон була Леся Українка, Олена Теліга, Олена Пчілка (покопирсайтесь в їхніх біографіях і спробуйте перенестися в їхній світоглядний вимір) ― вони б не були лагіднішими, ніж Ірина Фаріон. Думаю, навіть гострішими, бо самі були гострими і цінували слова-леза:
«…щоб мав ти в залізнім свисті —
для крику і для мовчань —
уста рішучі як вистріл,
тверді як лезо меча»
(«Вечірня пісня» Олена Теліга)
Така природа нескорених і тих, хто живуть у світі світоглядної філософії. Безумовно ці люди невиліковні романтики, нездорові ідейники, якщо не гірше…
Щиро вірю, що лікар-психіатр поставив би Лесі Українці АНТИСОЦІАЛЬНИЙ розлад особистості, Олені Пчілці ― ШИЗОТИПОВИЙ розлад особистості, а Олені Телізі ― ПАРАНОЇДНИЙ розлад особистості. Вони не були здоровими(за критеріями сьогочасної громадської думки)… І їхні мрії та ідеали були настільки далекими від бажань суспільства, як повномасштабна війна Росії проти України була далекою для думок українців до 24 лютого 2022 року. Але якби Олена Теліга, Леся Українка, Олена Пчілка і подібні на них опинилися би у психіатричній лікарні і їх лікували ― ми б втратили добрячу частину української культури.
Повернімося до Ірини Фаріон.
В одинадцятому класі, коли мені було сімнадцять, я увімкнув телевізор ( це було 13 грудня 2012 року) на цитаті з новин, де були такі рядки: «Як педагог я бачу цю проблему у двох аспектах: мову не знають ті, які або політично упереджені, або розумово відсталі. Отже, в якій системі координат перебуваєте власне ви?».
Це була цитата Ірини Фаріон (ми всі її добре знаємо!), адресована тогочасному прем’єр-міністрові ― Миколі Азарову. Минуло одинадцять років, почалася війна Росії проти України, (кривава, бридка), а ми досі застрягли на змісті цієї цитати. Хіба не так?
Дослухаючись до Лесі Українки,(де найважливіші слова ― «мова» і «територія») найважливіше допомогти тим, хто захищає територію, так само звитяжно і сміливо захищати мову, як нашу оселю порятунку, бо іншої в нас не буде. Захищати цю оселю від Пушкіна і Бродського, від Соловйова і Скабєєвої, так само, як вони (вояки ЗСУ!) захищають українську територію від московської нечисті.
Ця розмова потребує обережності, якої у Ірини Фаріон немає. І не було її ні в Українки, ні в Теліги, ні в Пчілки. Але ніхто з них не був ворогом України.
Слава Богу, я народився в незалежній Україні і навіть не хочу знати, що таке комуністична партія. Але я знаю, що би зараз на це сказав мій викладач і наставник (Царство небесне!) ― Олександр Данилович Пономарів, якого правдиво називають Імператором української культури мовлення: «…і що? Я теж був у комуністичній партії….Знаєш, як я опинився у цьому гадючнику?До мене підійшов керівник Інституту і сказав: «Олександре, ти маєш вступити в партію, бо завтра кафедру очолить ненависник української мови. Зроби це, хоча б заради рідної мови». Так я і вступив… і очолив кафедру української мови».
Але я не про партію….
Після цитати Фаріон, яку я почув на телебаченні, єдине, що мені хотілося ― познайомитися з цією жінкою, щоб зрозуміти, яка вона в житті: що їсть, як спілкується, як ходить, як дивиться на інших людей… (тут ще хтось згадає, що Ірина Фаріон ― не жінка, а орлиця, яка не сповідається перед гієнами!). До речі, коли я говорив про Ірину Фаріон вдома, рідна сестра моєї бабусі, баба Ніна, щоразу мені повторювала: «Так це та орлиця, яка не сповідається перед гієнами? От скажи мені: перед якими гієнами вона не сповідається ― перед виборцями? Хто гієна? Я? Твоя баба?»
Я собі думав: «Які гієни, які орлиці, я ще цілуватися по-добротному не вмію…» І відповідав бабі Ніні: «До тебе це не має жодного стосунку. Гієни живуть в Африці, от пані Ірина і перед ними не сповідається, а ти живеш в Україні!».
Минуло кілька місяців, я набрався сміливості і поїхав до Львова. Знайшов телефон Софійки, доньки пані Ірини, і зателефонував. Я нічого не вигадував і сказав просто: «Добрий день, мене звати Сергій і мені 17 років. Я проїхав далеку дорогу, щоб познайомитись з Вашою мамою. Передайте пані Ірині, що я її запрошую на каву. У мене не було нічого, окрім двісті гривень і квитка на зворотний шлях, але всередині була якась романтична впевненість, що Ірина Фаріон прийде. І вона прийшла.
Далі я кілька років раз на місяць сідав у поїзд до Львова і їздив на ті проєкти, якими опікувалася Ірина Фаріон, бо там було дуже цікаво. У межах авторського проєкту «Від книги до мети» Ірина Фаріон робила зустрічі з дивовижними людьми нашої культури. (Володимир Шовкошитний, Олександр Пономарів, Борис Гуменюк, Михайло Слабошпицький, Андрій Сова, Микола Тимошик, Ольга Ільків). Це були космічні зустрічі, на яких були десятки тисяч людей. Ці зустрічі надихали на любов до української культури.
Зараз, коли я читаю брудне матюччя в бік Ірини Фаріон ― перед моїми очима постають ці зустрічі з тисячними залами львівської Політехніки. І це теж була Ірина Фаріон. (Точно не комуністична курва, не путінська лярва і тд.., що я читаю)…
Це була Ірина Фаріон! Зі своєю нестримною вітальною енергією і невгамовністю, яка одна працювала на розвиток української культури не менше, ніж тогочасне ціле профільне Міністерство.
І це пам’ятають усі, хто погодили наказ на звільнення Ірини Фаріон у «Львівській Політехніці».
Я був єдиним серед студентів, які були на захисті докторської дисертації Ірини Фаріон: "Суспільний статус староукраїнської мови у ХIV–ХVII століттях". (Тут знайдуться люди, які це можуть підтвердити! Софійко? Василю?).
Це був розкішний захист. Ірина Фаріон очима не торкалася паперу, що буває дуже рідко на таких дійствах. І захищала дисертацію так, наче з цими знаннями народилася. Я думав: я навчаюся в найкращому університеті і у нас чудові викладачі, але такої, як вона ― немає. Це змушувало знову і знову сідати в поїзд і їхати до Львова, бо освіту, яку давала Ірина Фаріон ― неможливо було знайти в інших університетах, це було щось подібне до магії. І цю магію ніхто з коментаторів, які її обзивають комуністичною курвою, не може в мене відібрати.
Наповнюватися знаннями від Ірини Фаріон ― це була найбільша розкіш моєї юності. І навряд чи цей текст зможе бодай щось із цієї юності передати. Тому мені так болить її звільнення, бо я вважаю, що такі викладачі народжуються раз на десятиріччя, якщо не на двадцятиріччя…якщо не на сторіччя.
Щодо найважливіших оборонців країни, щодо вояків ЗСУ…
Тисячі бійців ЗСУ, як і тисячі цивільних, впевнені, що ця війна за ідентифікацію, за право бути українцем на своїй богом даній землі, за право говорити своєю мовою (цитую Головнокомандувача!), і якраз під час написання цього допису я наштовхнувся на розмову на персональній сторінці у Фейсбуці бійця ЗСУ Олександра Мартиненка з молодим хлопцем про Ірину Фаріон. На моє переконання, це дуже точні порівнянні, написані мовою військової людини, що описує МОВНУ ОСОБИСТІСТЬ Фаріон:
«Десятки й сотні тисяч наших співгромадян навернені в українство завдяки просвітницькій діяльності Фаріон! А патологічні українофоби ополчились проти неї поставивши в пріоритет власний комфорт замість державницьких інтересів... Тому Фаріон ВОЮЄ на своєму фронті, мужньо, нещадно та ефективно, виганяючи заразу з наших мізків та душ! Ти ж теж не скидаєш на росіян гнилі помідори та яйця замість вибухівки, щоб вони одумались і перестали в нас стріляти?Мочиш по повній?! От і вона так на своєму фронті. Зараз війна - такі часи, не до манірного блюзнірства. Тому хай кожен патріот, націоналіст займається своєю справою, і давайте підтримувати одне одного, бо тільки разом переможемо»
І найважливіше…
Дорогі воїни Збройних Сил України, якщо когось особисто образили якісь різкі висловлення Ірини Фаріон ― я у вас хочу перепросити,
як той, хто щиро вірить у Ірину Фаріон – викладачку,
Ірину Фаріон – натхненницю…
і Ірину Фаріон, яка навчила мене любити Україну і чутися українцем.
З повагою
поет Сергій Савін
Або чому особисто мені болить звільнення Ірини Фаріон
Фейсбук не для найвідвертіших речей. Але спробую просто розповісти, без емоційних гойдань і надриву, чому дев’ять років мене вабить магія цієї жінки. Я давно не ходив до психіатра, тому мене можна тут називати божевільним, але я все-таки розповім свою історію.
Але спершу хочу процитувати Лесю Українку: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію – се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка».
На моє переконання, якщо відкинути емоційні поривання, інтерв’ю Ірини Фаріон зводиться до цієї цитати Лесі Українки.
Леся Українка ― ідіотка. У цьому, як ми бачимо, впевнене українське суспільство. А от я не впевнений…
Якби замість Фаріон була Леся Українка, Олена Теліга, Олена Пчілка (покопирсайтесь в їхніх біографіях і спробуйте перенестися в їхній світоглядний вимір) ― вони б не були лагіднішими, ніж Ірина Фаріон. Думаю, навіть гострішими, бо самі були гострими і цінували слова-леза:
«…щоб мав ти в залізнім свисті —
для крику і для мовчань —
уста рішучі як вистріл,
тверді як лезо меча»
(«Вечірня пісня» Олена Теліга)
Така природа нескорених і тих, хто живуть у світі світоглядної філософії. Безумовно ці люди невиліковні романтики, нездорові ідейники, якщо не гірше…
Щиро вірю, що лікар-психіатр поставив би Лесі Українці АНТИСОЦІАЛЬНИЙ розлад особистості, Олені Пчілці ― ШИЗОТИПОВИЙ розлад особистості, а Олені Телізі ― ПАРАНОЇДНИЙ розлад особистості. Вони не були здоровими(за критеріями сьогочасної громадської думки)… І їхні мрії та ідеали були настільки далекими від бажань суспільства, як повномасштабна війна Росії проти України була далекою для думок українців до 24 лютого 2022 року. Але якби Олена Теліга, Леся Українка, Олена Пчілка і подібні на них опинилися би у психіатричній лікарні і їх лікували ― ми б втратили добрячу частину української культури.
Повернімося до Ірини Фаріон.
В одинадцятому класі, коли мені було сімнадцять, я увімкнув телевізор ( це було 13 грудня 2012 року) на цитаті з новин, де були такі рядки: «Як педагог я бачу цю проблему у двох аспектах: мову не знають ті, які або політично упереджені, або розумово відсталі. Отже, в якій системі координат перебуваєте власне ви?».
Це була цитата Ірини Фаріон (ми всі її добре знаємо!), адресована тогочасному прем’єр-міністрові ― Миколі Азарову. Минуло одинадцять років, почалася війна Росії проти України, (кривава, бридка), а ми досі застрягли на змісті цієї цитати. Хіба не так?
Дослухаючись до Лесі Українки,(де найважливіші слова ― «мова» і «територія») найважливіше допомогти тим, хто захищає територію, так само звитяжно і сміливо захищати мову, як нашу оселю порятунку, бо іншої в нас не буде. Захищати цю оселю від Пушкіна і Бродського, від Соловйова і Скабєєвої, так само, як вони (вояки ЗСУ!) захищають українську територію від московської нечисті.
Ця розмова потребує обережності, якої у Ірини Фаріон немає. І не було її ні в Українки, ні в Теліги, ні в Пчілки. Але ніхто з них не був ворогом України.
Слава Богу, я народився в незалежній Україні і навіть не хочу знати, що таке комуністична партія. Але я знаю, що би зараз на це сказав мій викладач і наставник (Царство небесне!) ― Олександр Данилович Пономарів, якого правдиво називають Імператором української культури мовлення: «…і що? Я теж був у комуністичній партії….Знаєш, як я опинився у цьому гадючнику?До мене підійшов керівник Інституту і сказав: «Олександре, ти маєш вступити в партію, бо завтра кафедру очолить ненависник української мови. Зроби це, хоча б заради рідної мови». Так я і вступив… і очолив кафедру української мови».
Але я не про партію….
Після цитати Фаріон, яку я почув на телебаченні, єдине, що мені хотілося ― познайомитися з цією жінкою, щоб зрозуміти, яка вона в житті: що їсть, як спілкується, як ходить, як дивиться на інших людей… (тут ще хтось згадає, що Ірина Фаріон ― не жінка, а орлиця, яка не сповідається перед гієнами!). До речі, коли я говорив про Ірину Фаріон вдома, рідна сестра моєї бабусі, баба Ніна, щоразу мені повторювала: «Так це та орлиця, яка не сповідається перед гієнами? От скажи мені: перед якими гієнами вона не сповідається ― перед виборцями? Хто гієна? Я? Твоя баба?»
Я собі думав: «Які гієни, які орлиці, я ще цілуватися по-добротному не вмію…» І відповідав бабі Ніні: «До тебе це не має жодного стосунку. Гієни живуть в Африці, от пані Ірина і перед ними не сповідається, а ти живеш в Україні!».
Минуло кілька місяців, я набрався сміливості і поїхав до Львова. Знайшов телефон Софійки, доньки пані Ірини, і зателефонував. Я нічого не вигадував і сказав просто: «Добрий день, мене звати Сергій і мені 17 років. Я проїхав далеку дорогу, щоб познайомитись з Вашою мамою. Передайте пані Ірині, що я її запрошую на каву. У мене не було нічого, окрім двісті гривень і квитка на зворотний шлях, але всередині була якась романтична впевненість, що Ірина Фаріон прийде. І вона прийшла.
Далі я кілька років раз на місяць сідав у поїзд до Львова і їздив на ті проєкти, якими опікувалася Ірина Фаріон, бо там було дуже цікаво. У межах авторського проєкту «Від книги до мети» Ірина Фаріон робила зустрічі з дивовижними людьми нашої культури. (Володимир Шовкошитний, Олександр Пономарів, Борис Гуменюк, Михайло Слабошпицький, Андрій Сова, Микола Тимошик, Ольга Ільків). Це були космічні зустрічі, на яких були десятки тисяч людей. Ці зустрічі надихали на любов до української культури.
Зараз, коли я читаю брудне матюччя в бік Ірини Фаріон ― перед моїми очима постають ці зустрічі з тисячними залами львівської Політехніки. І це теж була Ірина Фаріон. (Точно не комуністична курва, не путінська лярва і тд.., що я читаю)…
Це була Ірина Фаріон! Зі своєю нестримною вітальною енергією і невгамовністю, яка одна працювала на розвиток української культури не менше, ніж тогочасне ціле профільне Міністерство.
І це пам’ятають усі, хто погодили наказ на звільнення Ірини Фаріон у «Львівській Політехніці».
Я був єдиним серед студентів, які були на захисті докторської дисертації Ірини Фаріон: "Суспільний статус староукраїнської мови у ХIV–ХVII століттях". (Тут знайдуться люди, які це можуть підтвердити! Софійко? Василю?).
Це був розкішний захист. Ірина Фаріон очима не торкалася паперу, що буває дуже рідко на таких дійствах. І захищала дисертацію так, наче з цими знаннями народилася. Я думав: я навчаюся в найкращому університеті і у нас чудові викладачі, але такої, як вона ― немає. Це змушувало знову і знову сідати в поїзд і їхати до Львова, бо освіту, яку давала Ірина Фаріон ― неможливо було знайти в інших університетах, це було щось подібне до магії. І цю магію ніхто з коментаторів, які її обзивають комуністичною курвою, не може в мене відібрати.
Наповнюватися знаннями від Ірини Фаріон ― це була найбільша розкіш моєї юності. І навряд чи цей текст зможе бодай щось із цієї юності передати. Тому мені так болить її звільнення, бо я вважаю, що такі викладачі народжуються раз на десятиріччя, якщо не на двадцятиріччя…якщо не на сторіччя.
Щодо найважливіших оборонців країни, щодо вояків ЗСУ…
Тисячі бійців ЗСУ, як і тисячі цивільних, впевнені, що ця війна за ідентифікацію, за право бути українцем на своїй богом даній землі, за право говорити своєю мовою (цитую Головнокомандувача!), і якраз під час написання цього допису я наштовхнувся на розмову на персональній сторінці у Фейсбуці бійця ЗСУ Олександра Мартиненка з молодим хлопцем про Ірину Фаріон. На моє переконання, це дуже точні порівнянні, написані мовою військової людини, що описує МОВНУ ОСОБИСТІСТЬ Фаріон:
«Десятки й сотні тисяч наших співгромадян навернені в українство завдяки просвітницькій діяльності Фаріон! А патологічні українофоби ополчились проти неї поставивши в пріоритет власний комфорт замість державницьких інтересів... Тому Фаріон ВОЮЄ на своєму фронті, мужньо, нещадно та ефективно, виганяючи заразу з наших мізків та душ! Ти ж теж не скидаєш на росіян гнилі помідори та яйця замість вибухівки, щоб вони одумались і перестали в нас стріляти?Мочиш по повній?! От і вона так на своєму фронті. Зараз війна - такі часи, не до манірного блюзнірства. Тому хай кожен патріот, націоналіст займається своєю справою, і давайте підтримувати одне одного, бо тільки разом переможемо»
І найважливіше…
Дорогі воїни Збройних Сил України, якщо когось особисто образили якісь різкі висловлення Ірини Фаріон ― я у вас хочу перепросити,
як той, хто щиро вірить у Ірину Фаріон – викладачку,
Ірину Фаріон – натхненницю…
і Ірину Фаріон, яка навчила мене любити Україну і чутися українцем.
З повагою
поет Сергій Савін
Re: Про мову .
Поширення російської мови в Україні не є природнім процесом – це результат насильства, переслідування, заборони українського друкованого слова. Ще понад століття тому такої думки дотримувався Микола Міхновський - автор політичної концепції української незалежності.
Заборона мови та вихолощення культури тривали увесь час поки українці перебували в окупації «совєтів». На початку ХХ століття українська мова активно використовувалася на Донбасі, в різних куточках Східної та Південної України. Та після поразки УНР українці потрапили під пресинг тоталітарного російсько-радянського режиму і були винищені голодомором. На місце загиблих москва масово переселяла мільйони росіян. Українські школи та університети переходили на російську мову. Кремль чудово розумів, що якщо українці забудуть мову предків чи стануть соромитися говорити нею, то українська нація вже ніколи не відродиться, а буде поглинута імперією.
Після відновлення незалежності України українська влада не доклала належних зусиль доя деколонізації свідомості та дерусифікації українців. Тому навіть зараз ворог постійно намагається дискредитувати та стикнути лоб у лоб українців, адже багато ще досі живе під впливом колоніального минулого. І навіть після активної фази війни з московією дехто продовжує захищати мову окупанта.
Багато поколінь українців через мову розплатились своїм життям. Згадаймо літературно-мистецьке покоління «розстріляного відродження». Сьогодні як ніколи держава має приділяти увагу розвитку культури, підтримці письменників та істориків. Мова безумовно має значення. Відмова від використання мови агресора є важливішим завданням, ніж комусь видається. Бо це внутрішнє свідоме рішення символізує духовний розрив з москвою і її отруйним спадком. Недарма путін однією з вимог до України поставив надання російській мові державного статусу. Російська мова в Україні стала ознакою і інструментом духовного закріпачення нації. Тому дерусифікація - важливе завдання, над яким потрібно працювати.
Заборона мови та вихолощення культури тривали увесь час поки українці перебували в окупації «совєтів». На початку ХХ століття українська мова активно використовувалася на Донбасі, в різних куточках Східної та Південної України. Та після поразки УНР українці потрапили під пресинг тоталітарного російсько-радянського режиму і були винищені голодомором. На місце загиблих москва масово переселяла мільйони росіян. Українські школи та університети переходили на російську мову. Кремль чудово розумів, що якщо українці забудуть мову предків чи стануть соромитися говорити нею, то українська нація вже ніколи не відродиться, а буде поглинута імперією.
Після відновлення незалежності України українська влада не доклала належних зусиль доя деколонізації свідомості та дерусифікації українців. Тому навіть зараз ворог постійно намагається дискредитувати та стикнути лоб у лоб українців, адже багато ще досі живе під впливом колоніального минулого. І навіть після активної фази війни з московією дехто продовжує захищати мову окупанта.
Багато поколінь українців через мову розплатились своїм життям. Згадаймо літературно-мистецьке покоління «розстріляного відродження». Сьогодні як ніколи держава має приділяти увагу розвитку культури, підтримці письменників та істориків. Мова безумовно має значення. Відмова від використання мови агресора є важливішим завданням, ніж комусь видається. Бо це внутрішнє свідоме рішення символізує духовний розрив з москвою і її отруйним спадком. Недарма путін однією з вимог до України поставив надання російській мові державного статусу. Російська мова в Україні стала ознакою і інструментом духовного закріпачення нації. Тому дерусифікація - важливе завдання, над яким потрібно працювати.
Re: Про мову .
МОВА.ЧЕХІЯ.МОРАЛЬ.
Всі чули про Судетську область. Але мало хто знає, де і як вона розташована.
Ось так, на фото. Зараз цієї області нема, зараз це просто Чехія. І це природно, оскільки ця місцевість історично належала Богемії, зараз Чехія.
Можна не напружуючись зрозуміти, що сусідня територія тодішньої Судетської області, це Німеччина та Австрія. На цю, прикордонну область, багато років поспіль, може і сотнями років, переселялися німці. Чого їм не сиділося на своїй батьківщині, хто зна. Це справа окремого дослідження. Тим не менш вони переселялися. Сотнями тисяч. І звісно культивували там свою мову, німецьку. І не тільки там, вони розповсюджували її на всю Чехословаччину. Особливо під час панування Австро-Угорської імперії. Тоді Чехословаччина була в її складі. Дійшло до того, що майже вся Прага розмовляла мовою окупанта. Окупанта підступного, латентного, як зараз кажуть, гібридного. Більше того, в в тій же Празі, самі чехи почали агресивно сприймати свою же мову. Коли хтось звертався чеською мовою, вони з роздратуванням казали, - Я не панімаю, - але німецькою мовою, - Ich verstehe nicht. Гаваріте чілавеческім язиком, додавали вони. Звісно, тією ж німецькою мовою.
Вам це нічого не нагадує?
Зараз у нас те саме. Наче під копірку. І наші прикордонні землі, заселені московитами, і Київ з чілавеческім язиком.
І так само, як зараз Путька, а тоді Гітлер, використав цей факт для анексії Судет, а пізніше і всієї Чехословаччини.
А далі пішло-поїхало, всі знають.
Друга світова закінчилася.
Чехословаччина відродилася у своїх кордонах. Але німецька мова продовжувала своє панування в цій країні.
І що зробив Уряд Чехословаччини на чолі з Президентом Бенешем?
Дуже просто зробив. Власне, так, як і треба було зробити.
До 3 мільйонів німців були депортовані з Чехословаччини у Німеччину. на свою батьківщину. Німецька мова була заборонена.
Через рік, вся країна користувалася своєю рідною мовою.
Цей процес, депортація та заборона окупаційної мови пройшов більш-менш безболісно. Тоді, в 1945 році з німцями особливо не церемонилися. Були якісь поодинокі голоси моралізаторів, мовляв, так не можна, це ж історія, окупаційна мова і окупанти повинні мати рівні права, не можна забороняти, не можна депортувати. Але на них, на щастя для чехів, ніхто не звертав уваги.
І що маємо в сухому залишку.
В результаті, чехи зберегли свою мову, і зберегли свою державу.
А що ж "нещасні" німці, яких депортували? А нічого. Їх не вбили, їх депортували. При чому депортували не зі своєї землі, а з перманентно ними окупованою. І депортували на свої землі. Де вони зайнялися відбудовою своєї батьківщини, Німеччини, чим принесли їй більшу користь, ніж і далі продовжили би свою підступну та підривну діяльність в чужій країні.
Ось так.
З цього історичного факту я давно зробив висновок.
А ви?
Шурховецька Лариса
Всі чули про Судетську область. Але мало хто знає, де і як вона розташована.
Ось так, на фото. Зараз цієї області нема, зараз це просто Чехія. І це природно, оскільки ця місцевість історично належала Богемії, зараз Чехія.
Можна не напружуючись зрозуміти, що сусідня територія тодішньої Судетської області, це Німеччина та Австрія. На цю, прикордонну область, багато років поспіль, може і сотнями років, переселялися німці. Чого їм не сиділося на своїй батьківщині, хто зна. Це справа окремого дослідження. Тим не менш вони переселялися. Сотнями тисяч. І звісно культивували там свою мову, німецьку. І не тільки там, вони розповсюджували її на всю Чехословаччину. Особливо під час панування Австро-Угорської імперії. Тоді Чехословаччина була в її складі. Дійшло до того, що майже вся Прага розмовляла мовою окупанта. Окупанта підступного, латентного, як зараз кажуть, гібридного. Більше того, в в тій же Празі, самі чехи почали агресивно сприймати свою же мову. Коли хтось звертався чеською мовою, вони з роздратуванням казали, - Я не панімаю, - але німецькою мовою, - Ich verstehe nicht. Гаваріте чілавеческім язиком, додавали вони. Звісно, тією ж німецькою мовою.
Вам це нічого не нагадує?
Зараз у нас те саме. Наче під копірку. І наші прикордонні землі, заселені московитами, і Київ з чілавеческім язиком.
І так само, як зараз Путька, а тоді Гітлер, використав цей факт для анексії Судет, а пізніше і всієї Чехословаччини.
А далі пішло-поїхало, всі знають.
Друга світова закінчилася.
Чехословаччина відродилася у своїх кордонах. Але німецька мова продовжувала своє панування в цій країні.
І що зробив Уряд Чехословаччини на чолі з Президентом Бенешем?
Дуже просто зробив. Власне, так, як і треба було зробити.
До 3 мільйонів німців були депортовані з Чехословаччини у Німеччину. на свою батьківщину. Німецька мова була заборонена.
Через рік, вся країна користувалася своєю рідною мовою.
Цей процес, депортація та заборона окупаційної мови пройшов більш-менш безболісно. Тоді, в 1945 році з німцями особливо не церемонилися. Були якісь поодинокі голоси моралізаторів, мовляв, так не можна, це ж історія, окупаційна мова і окупанти повинні мати рівні права, не можна забороняти, не можна депортувати. Але на них, на щастя для чехів, ніхто не звертав уваги.
І що маємо в сухому залишку.
В результаті, чехи зберегли свою мову, і зберегли свою державу.
А що ж "нещасні" німці, яких депортували? А нічого. Їх не вбили, їх депортували. При чому депортували не зі своєї землі, а з перманентно ними окупованою. І депортували на свої землі. Де вони зайнялися відбудовою своєї батьківщини, Німеччини, чим принесли їй більшу користь, ніж і далі продовжили би свою підступну та підривну діяльність в чужій країні.
Ось так.
З цього історичного факту я давно зробив висновок.
А ви?
Шурховецька Лариса
Re: Про мову .
Понад 90% учителів, батьків та учнів назвали українську рідною мовою
94% учителів, 93% батьків і 91% учнів вважають рідною мовою українську і використовують її в усіх сферах свого життя. Про це йдеться в результатах дослідження Державної служби якості освіти, представленого 22 листопада.
94% учителів, 93% батьків і 91% учнів вважають рідною мовою українську і використовують її в усіх сферах свого життя. Про це йдеться в результатах дослідження Державної служби якості освіти, представленого 22 листопада.
Re: Про мову .
Як зникла ірландська мова? Дуже швидко. Знадобилося лише 200 років або 3 покоління, аби ця давня мова майже припинила своє існування. Нині нею щодня послуговуються лише 0,1% населення Ірландії.
Це дуже сумно, адже ця мова має надзвичайну історію. Наприклад, у період з VI до IX ст., який дістав назву «Золота доба», Ірландія була єдиною в Європі країною, мову якої використовували в літературі та освітніх закладах. В усіх інших державах у той час панувала латина. Але згодом ірландці потрапили в залежність спочатку до норманів, а потім до анґлійців.
Останні вже у Середньовіччі вважали свою мову важливим компонентом національної ідентичності. Король Генріх VIII видав на початку XVI ст. низку указів, спрямованих проти ірландської мови. Ключову роль у прискоренні лінгвоциду відіграло заснування анґлійських поселень на ірландській території, що почалося ще в XVI ст. і набуло найбільшого розмаху за часів Олівера Кромвеля, якого нині вважають національним героєм Анґлії.
Особливо відчутною була експансія анґлійської мови в період 1600—1800 pp. На кінець XVIII ст. нею вже говорило понад 50% населення Ірландії!
Важливу роль відіграло і те, що до складу анґлійської мовної більшості увійшла панівна верхівка. Ірландськомовними залишилися переважно представники низів (селяни), а їхній мові дуже бракувало соціального престижу та офіційного визнання.
На початку XIX ст. ірландці зазнали ще одного важкого удару: на анґлійську мову перейшло католицьке духівництво, яке вирішило, що це сприятиме піднесенню престижу конфесії. Оскільки початкова освіта була переважно в руках ченців, то система так званих «національних шкіл», запроваджена у 1831 р., стала своєрідною машиною мововбивства.
Фатальну роль відіграли і голодомори першої половини XIX ст., які найбільше позначилися на соціальних низах Ірландії, тобто ірландськомовному населенні: його пропорція стрімко зменшилася через вимирання та інтенсивну еміграцію. При цьому анґлійська та ірландська мови дуже сильно відрізняються - вони навіть належать до різних мовних сімей. Анґлійська - до ґерманських мов, а ірландська - до кельтських. У них абсолютно різні правила ґраматики, різні слова та вимова.
Нічого не нагадує вам ця історія? Чи є ще десь країна, в якій окупанти влаштовували лінґвоцид та голодомор, а потім стверджували, що місцева мова - то мова селян? Правильно - ця країна Білорусь. І їхня мова нині теж офіційно на межі вимирання.
Україна з легкістю може повторити долю Ірландії та Білорусі, якщо в нашій країні будуть ті, для кого українська мова "не на часі".
Мова живе, коли нею розмовляють.
Українці розмовляють українською!
Це дуже сумно, адже ця мова має надзвичайну історію. Наприклад, у період з VI до IX ст., який дістав назву «Золота доба», Ірландія була єдиною в Європі країною, мову якої використовували в літературі та освітніх закладах. В усіх інших державах у той час панувала латина. Але згодом ірландці потрапили в залежність спочатку до норманів, а потім до анґлійців.
Останні вже у Середньовіччі вважали свою мову важливим компонентом національної ідентичності. Король Генріх VIII видав на початку XVI ст. низку указів, спрямованих проти ірландської мови. Ключову роль у прискоренні лінгвоциду відіграло заснування анґлійських поселень на ірландській території, що почалося ще в XVI ст. і набуло найбільшого розмаху за часів Олівера Кромвеля, якого нині вважають національним героєм Анґлії.
Особливо відчутною була експансія анґлійської мови в період 1600—1800 pp. На кінець XVIII ст. нею вже говорило понад 50% населення Ірландії!
Важливу роль відіграло і те, що до складу анґлійської мовної більшості увійшла панівна верхівка. Ірландськомовними залишилися переважно представники низів (селяни), а їхній мові дуже бракувало соціального престижу та офіційного визнання.
На початку XIX ст. ірландці зазнали ще одного важкого удару: на анґлійську мову перейшло католицьке духівництво, яке вирішило, що це сприятиме піднесенню престижу конфесії. Оскільки початкова освіта була переважно в руках ченців, то система так званих «національних шкіл», запроваджена у 1831 р., стала своєрідною машиною мововбивства.
Фатальну роль відіграли і голодомори першої половини XIX ст., які найбільше позначилися на соціальних низах Ірландії, тобто ірландськомовному населенні: його пропорція стрімко зменшилася через вимирання та інтенсивну еміграцію. При цьому анґлійська та ірландська мови дуже сильно відрізняються - вони навіть належать до різних мовних сімей. Анґлійська - до ґерманських мов, а ірландська - до кельтських. У них абсолютно різні правила ґраматики, різні слова та вимова.
Нічого не нагадує вам ця історія? Чи є ще десь країна, в якій окупанти влаштовували лінґвоцид та голодомор, а потім стверджували, що місцева мова - то мова селян? Правильно - ця країна Білорусь. І їхня мова нині теж офіційно на межі вимирання.
Україна з легкістю може повторити долю Ірландії та Білорусі, якщо в нашій країні будуть ті, для кого українська мова "не на часі".
Мова живе, коли нею розмовляють.
Українці розмовляють українською!
Re: Про мову .
Евроинтеграция без русификации: Верховная Рада существенно расширила права нацменьшинств в Украине
14-15 декабря ЕС может принять решение об открытии переговоров о членстве Украины. К этим датам Парламент должен был успеть выполнить ряд требований стран Евросоюза и Венецианской комиссии, включая вопрос национальных меньшинств.
Рассказываем, что изменится после принятого сегодня закона в сферах образования, языка, книгоиздательства.
Образование
Парламент установил, что наряду с государственным языком этническим группам гарантируется право обучения на языке национального меньшинства.
Детям, которые пошли в школу до 1 сентября 2018 года, разрешено заканчивать школу на языке нацменьшинства.
Закон снял требования постепенно увеличивать объемы преподавания на государственном языке.
Однако ряд предметов должны обязательно изучаться на государственном языке: украинский язык и литература, история Украины и защита Украины.
Частные высшие учебные заведения могут свободно выбирать языком обучения любой язык ЕС, а украинский изучать как отдельный предмет.
Книгоиздание, реклама, телевидение
В местах, где нацменьшинства составляют значительную часть населения, избирательные материалы и реклама могут быть на языке нацменьшинства, а на украинском — дубляж или перевод.
Издания, печатающие книги на языках коренных народов, нацменьшинств и ЕС, освободили от требования издавать не менее 50% книг на государственном языке.
Телевещателей, которые кроме украинского ведут трансляцию на языках ЕС, получили квоту 30%+ украинского языка.
Антироссийский предохранитель
Все изменения касаются языков нацменьшинств, которые являются официальными языками ЕС – венгерского, румынского, польского и т.д.
То есть, о русском языке речь не идет.
Во всех правках к законам языковые преференции сопровождаются словами «кроме языка государства-агрессора».
Существующие ограничения по русскому языку признаны бессрочными.
14-15 декабря ЕС может принять решение об открытии переговоров о членстве Украины. К этим датам Парламент должен был успеть выполнить ряд требований стран Евросоюза и Венецианской комиссии, включая вопрос национальных меньшинств.
Рассказываем, что изменится после принятого сегодня закона в сферах образования, языка, книгоиздательства.
ОбразованиеПарламент установил, что наряду с государственным языком этническим группам гарантируется право обучения на языке национального меньшинства.
Детям, которые пошли в школу до 1 сентября 2018 года, разрешено заканчивать школу на языке нацменьшинства.
Закон снял требования постепенно увеличивать объемы преподавания на государственном языке.
Однако ряд предметов должны обязательно изучаться на государственном языке: украинский язык и литература, история Украины и защита Украины.
Частные высшие учебные заведения могут свободно выбирать языком обучения любой язык ЕС, а украинский изучать как отдельный предмет.
Книгоиздание, реклама, телевидениеВ местах, где нацменьшинства составляют значительную часть населения, избирательные материалы и реклама могут быть на языке нацменьшинства, а на украинском — дубляж или перевод.
Издания, печатающие книги на языках коренных народов, нацменьшинств и ЕС, освободили от требования издавать не менее 50% книг на государственном языке.
Телевещателей, которые кроме украинского ведут трансляцию на языках ЕС, получили квоту 30%+ украинского языка.
Антироссийский предохранительВсе изменения касаются языков нацменьшинств, которые являются официальными языками ЕС – венгерского, румынского, польского и т.д.
То есть, о русском языке речь не идет.
Во всех правках к законам языковые преференции сопровождаются словами «кроме языка государства-агрессора».
Существующие ограничения по русскому языку признаны бессрочными.
Re: Про мову .
Paul Ogilvi 54. Він з Лондона, батьки з Ямайки. Воював за Україну. Під час госпіталізації після важкого поранення почав вивчати українську мову - щодня. @viragrab зголосилася підтримати його прагнення та дві години на день виділяє на викладання української для Пола.
Чоловік приїхав в Україну , бо вважає, що якщо зло не зупинити тут, воно розповзеться світом.
Воював в складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс", був поранений під Соледаром в серпні 2022 при виконанні бойового завдання. Після пострілу з російського танку осколок пройшов наскрізь через гомілку, вибивши 12см фрагмент великогомілкової кістки. З цим пораненням йому довелось пролежати на ворожій території 5 годин. Над ним кружляв дрон, і таки скинув вибухівку. Каска захистила йому обличчя, але вибила зуби та Пол отримав струс мозку. Каже, що каска була розтрощена вщент, але врятувала його життя.
Побратими повернулись за військовим, доправили його до санітарної частини. Потім була перша операція в Києві, і наступні в Тернополі - з встановленням імпланта та відновленням функції кінцівки.
Зараз Пол проходить реабілітацію і чекає на наступну операцію, після чого планує повертатись на фронт. Каже, що тепер це його персональна образа на 'ysьkuх.
Продовжує вивчати українську.
Re: Про мову .
Всіх обурює радикальна українізація від І.Фаріон! Але чомусь русифікація з автоматом калашнікова від руzzкого міра так не обурює..
Re: Про мову .
СТОРІНКИ НАШОЇ ІСТОРІЇ І РОЗВІНЧАННЯ БРЕХЛИВОЇ МОСКАЛЬСЬКОЇ ІСТОРІЇ.
ВАР’ЯЗИ (варяги)
Одним з перших питань, які висвідлює Єгор Классен у своїй книзі «Новые материалы для новейшей истории Славян вообще и Славяно-Руссов до рюриковского времени в особенности с лёгким очерком истории Руссов до Рождества Христова» – це питання Вар’язів. Так, так, саме так українською мовою маємо писати цю назву частини нашого народу. Классен висвітлює питання :
- ВАРЯГИ ЧТО СОСТАВЛЯЛИ, НАРОД ИЛИ КАСТУ?
- ГДЕ СИДЕЛИ ВАРЯГИ?
- ЧЕМ ЗАНИМАЛИСЬ ВАРЯГИ?
- КОГДА ВОЗНИКЛИ ВАРЯГИ И КУДА УШЛИ ОНИ В 14-М ВЕКЕ, ТАК ЧТО ИМЯ ИХ УТРАТИЛОСЬ СОВЕРШЕННО ДЛЯ ИСТОРИИ?
За допомогою залізної логіки та беззаперечних історичних фактів Єгор
Іванович доводить, що Вар’язи були руськими племенами. Знання нашої старовинної мови відкривають нам іншу сторону цієї самоназви. Адже старою українською-ятвя’зькою володою слово «ВАР» означало «ПІВНІЧ». У санскриті «Вар» - це мудрість, а Варна – це те, що дає людям мудрість. Так, саме з Півночі (з-за Гімалаїв) до Індії приходили мудрі люди. Ім’я Варвара – це двічі мудра. Греки та римляни також на початку своєї цивілізації називали наших пращурів двічі мудрими, натомість, коли до них вкотився юдо-християнізм, це слово було перевернуто і перебріхано. Саме таке перебріхання ми бачимо наразі в російському есперанто, коли деякі українські слова отримують повне протилежне тлумачення (вродливий-уродливий тощо). Саме тому, що агресивне просування юдо-християнізму на терени Центральної та Східної Европи, жорстке цензурування та церковне переслідування, змусило забути основні верства населення, що вони є ЯТВ’ЯЗИ, тому що друга частина нашої самоназви означає ЯЗИЧЕ (народ), як тлумачить церква – Язичники. Саме тому Баба Яга піддається остракізму у російських казках, саме тому церква так ненавидить язів-антів-українців за їхнє відновлення старовинних Знань-Від.
Копія документу, який приведено нижче, дає нам повну інформацію стосовно того, хто був вар’язами і якою мовою вони спілкувалися. Шведи, які наразі є одним з північних народів Европи, ще у 16 столітті спілкувалися
ятв’язькою мовою, бо були і є найближчими нашими родичами, зберігши навіть однакові з нами кольори на своєму прапорі.
Отже, ВАР’ЯЗИ (однина Вар’яг) – це наші найближчі родичі, які мешкали на півночі ЯТВИ, тобто на обох берегах Балтійського моря. При цьому наша країна ЯТВА, яка сягала від Балтійського до Чорного морів, від Ельби до Єнісею, мала таку назву, що означала ОБ’ЄДНАННЯ, де ЯТ – об’єднуюча літера І (див. нашу стару абетку), а ВА – означає важливий, великий. Саме так і О.Косуха називає нашу історичну країну СКУПА КРАЇНСЬКА, саме так Мавро Орбіні називає нашу країну ОБ’ЄДНАННЯМ ВІНЕДІВ.
(А. Кондратьєв)
ВАР’ЯЗИ (варяги)
Одним з перших питань, які висвідлює Єгор Классен у своїй книзі «Новые материалы для новейшей истории Славян вообще и Славяно-Руссов до рюриковского времени в особенности с лёгким очерком истории Руссов до Рождества Христова» – це питання Вар’язів. Так, так, саме так українською мовою маємо писати цю назву частини нашого народу. Классен висвітлює питання :
- ВАРЯГИ ЧТО СОСТАВЛЯЛИ, НАРОД ИЛИ КАСТУ?
- ГДЕ СИДЕЛИ ВАРЯГИ?
- ЧЕМ ЗАНИМАЛИСЬ ВАРЯГИ?
- КОГДА ВОЗНИКЛИ ВАРЯГИ И КУДА УШЛИ ОНИ В 14-М ВЕКЕ, ТАК ЧТО ИМЯ ИХ УТРАТИЛОСЬ СОВЕРШЕННО ДЛЯ ИСТОРИИ?
За допомогою залізної логіки та беззаперечних історичних фактів Єгор
Іванович доводить, що Вар’язи були руськими племенами. Знання нашої старовинної мови відкривають нам іншу сторону цієї самоназви. Адже старою українською-ятвя’зькою володою слово «ВАР» означало «ПІВНІЧ». У санскриті «Вар» - це мудрість, а Варна – це те, що дає людям мудрість. Так, саме з Півночі (з-за Гімалаїв) до Індії приходили мудрі люди. Ім’я Варвара – це двічі мудра. Греки та римляни також на початку своєї цивілізації називали наших пращурів двічі мудрими, натомість, коли до них вкотився юдо-християнізм, це слово було перевернуто і перебріхано. Саме таке перебріхання ми бачимо наразі в російському есперанто, коли деякі українські слова отримують повне протилежне тлумачення (вродливий-уродливий тощо). Саме тому, що агресивне просування юдо-християнізму на терени Центральної та Східної Европи, жорстке цензурування та церковне переслідування, змусило забути основні верства населення, що вони є ЯТВ’ЯЗИ, тому що друга частина нашої самоназви означає ЯЗИЧЕ (народ), як тлумачить церква – Язичники. Саме тому Баба Яга піддається остракізму у російських казках, саме тому церква так ненавидить язів-антів-українців за їхнє відновлення старовинних Знань-Від.
Копія документу, який приведено нижче, дає нам повну інформацію стосовно того, хто був вар’язами і якою мовою вони спілкувалися. Шведи, які наразі є одним з північних народів Европи, ще у 16 столітті спілкувалися
ятв’язькою мовою, бо були і є найближчими нашими родичами, зберігши навіть однакові з нами кольори на своєму прапорі.
Отже, ВАР’ЯЗИ (однина Вар’яг) – це наші найближчі родичі, які мешкали на півночі ЯТВИ, тобто на обох берегах Балтійського моря. При цьому наша країна ЯТВА, яка сягала від Балтійського до Чорного морів, від Ельби до Єнісею, мала таку назву, що означала ОБ’ЄДНАННЯ, де ЯТ – об’єднуюча літера І (див. нашу стару абетку), а ВА – означає важливий, великий. Саме так і О.Косуха називає нашу історичну країну СКУПА КРАЇНСЬКА, саме так Мавро Орбіні називає нашу країну ОБ’ЄДНАННЯМ ВІНЕДІВ.
(А. Кондратьєв)
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: Bing [Bot] и 3 гостя