А ті що бачили війну.

[OiUS]

Переведу сегодня это с украинского моей скво....Хотя она и так плачет смотря видео о разрушеных городах и погибших....((((

[OiUS]

ТИ НЕ ЗАБУДЬ ПРО МЕНЕ, УКРАЇНО!...

...Упав солдат...
З прострелених грудей
Життя стікало на зелені трави...
Скосила куля тіло молоде...
Пошерхлі губи шепотіли: "Мамо!"...
Здолала віддаль мамина душа,
Відчувши горе, серце тріпотіло,
Забилося, мов піймане пташа,
І думкою до сина полетіло.
...Солдату марилось, що знову він-дитя,
І над його колискою схилилась
Та, найдорожча, що дала життя,
І, як ніхто й ніколи, полюбила.
Його голівку ніжно обняла,
І колискову пісню заспівала...
...А бій тривав... Здригалася земля,,,
Наосліп смерть мішені обирала...
Вже невідомість уникає слів...
Стискає мама телефон в долоні...
Набрала номер...Син не відповів...
Іще...Іще...Та лиш гудки б'ють скроні...
Передчуття біди вже серце крає...
Голубкою б до сина полетіла !
О Боженьку! Лише не забирай!
Один у мене він! Один-єдиний!
А Бог мовчить...Це- не його війна!
Він вчить нас жити в мирі і любові.
Та править світом хоче Сатана,
В двобій вступивши і з людьми, і з Богом.
Вкраїно- матінко, ти все запам'ятай,
Кожну сльозинку, кожну краплю крові!
Землі своєї й дюйма не віддай
І не пробач наруги над собою!
Бо ж не для того пестила синів,
Бо ж не для того донечок ростила,
Щоб куля ворога у клятій цій війні,
Найкращий цвіт безжально так косила.
О, скільки їх в обіймах у небес!
О, скільки душ, загублених безвинно!
Озветься болем в серці кожен хрест:
-Ти не забудь про мене, Україно!
...Бій не вщухав...В скорботі гаснув день......
Впивались кулі в заходу заграву...
Вмирав солдат... З прострелених грудей
Життя стікало на зелені трави...

О. Філончук.

СУПЕР!!!! Я перевел как мог этот стих своей скво (кореянке).У нее реально слезы на глазах были.Она вообще это все воспринимает вместе со мной.

[Свідомий]

Андрій Лєбєдєв,13-й батальйон. Повторив подвиг безстрашного Ігоря Брановицького, назвавшись у полоні командиром і кулеметником. Коли вороги наказали стати на коліна, відповів, що на коліна не стане.Так і загинув нескореним. Вічна пам`ять герою! 🕯

[Свідомий]

Євген Герасименко. Хірург із Дніпра. Сам пішов до військкомату та був мобілізований 15 березня. У 61 рік.

Коли вже був оточений Маріуполь, полетів рятувати наших бійців на Азовсталі.

Тоді наші пілоти на гелікоптерах здійснювали неймовірні за складністю польоти.

Лікар 50 днів рятував життя наших хлопців у бункері, який став хірургічним відсіком. Там розміщувалися два невеликі операційні столи. Крім нього, операції проводили три хірурги - Андрій Альбов, Олександр Решітко, Денис Гайдук, а також три анестезіологи та середній медперсонал. Світло надходило від генератора. З водою ситуація була напружена. Мінімум медикаментів. І все це під постійними обстрілами. Коли вибухали бомби, що скидалися з літаків з 500, 1000, 3000 кілограмів тротилу.

Одного дня було 104 поранених і хірурги не виходили з операційних 38 годин підряд…

Євген Герасименко потрапив до полону - 4 місяці провів в Оленівці, де його морили голодом і тисли психологічно. Втратив понад 20 кілограмів ваги.

У вересні минулого року повернувся з полону. Після лікування і реабілітації знову працює, рятує життя.

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

Вони загинули з різницею у два тижні – батько й син.
Обидва – видатні науковці. Обоє – великі патріоти України.
СЕРГІЙ КРАВЧЕНКО перед самою війною захистив докторську дисертацію.
1 березня 2022 року мав їхати до Києва отримувати диплом доктора наук,
проте цього дня загинув, обороняючи Харків.
28 лютого 2022 року вступив до Сил ТрО. Дві доби перед тим провів з автоматом в руках на Олексіївці в очікуванні ворожої танкової колони з Харківської окружної дороги.
«Я ніколи не хотів писати цей пост, але знаю, що батькові було б приємно почути це і десь там він обов'язково почує мої слова. Він спрямував мій життєвий шлях і гідно пішов з життя. Я завжди буду гордитися ним. Його онуки завжди пам'ятатимуть, що їх дід загинув в обороні рідної країни. Я не зможу поховати його сам. Але я зроблю все, щоб ходити на його могилу у вільній Україні. Я не буду плакати. Я буду мститися. Я зроблю все, щоб вбити країну окупантів. Не злякаюся, лише буду злішим», - так написав по смерті батька його син.

МИКОЛА «КРУК»КРАВЧЕНКО виконав свою обіцянку перед батьком. З початком повномасштабного вторгнення він став начальником штабу партизанського загону “Чорний Корпус”
й відповідав за будівництво західної лінії оборони Києва.
Та 14 березня 2022 року в селі Горенка на Київщині ворожі «Гради» забрали життя відважного «Крука».
Микола був справжньою Легендою націоналістичного руху.
У 2005 році заснував організацію «Патріот України», що протягом 2012-13 років була змушена діяти в підпіллі.
Під час Революції Гідності брав участь в обороні Харківської облдержадміністрації та в бою на вулиці Римарській. Стояв біля витоків Правого Сектору, Українських партизанів на Харківщині та зрештою батальйону «Азов».
Мав кілька вищих освіт та кандидатський ступінь, планував захистити докторську дисертацію, як і батько.
Та коли Україна звала до бою, він йшов не вагаючись. “Все, що я роблю, я роблю для майбутнього України . Я таким чином будую майбутнє для своїх дітей і тих, з ким вони повʼяжуть свою майбутню долю…”.

Батько і син. Вони мріяли про велику, сильну й незалежну Україну
для майбутніх поколінь.
Й заплатили за це найдорожчу ціну.
Побудуємо майбуття України ми.
Героям Кравченкам – вічна шана й пам’ять!

[Свідомий]

"Очень хотел жить": невероятная история спецназовца ГУР, который выпал из лодки и 14 часов плыл в открытом море

В средине августа боец с позывным "Конан" из батальона ГУР "Артан" выполнял спецоперацию в Черном море. Когда Защитники возвращались назад, на их след вышел вражеский Су-24. Пытаясь уйти от огня, их лодка начала маневрировать. Так "Конан" и оказался за бортом.

Незадолго до этого спецназовец решил надеть спасательный жилет и снять всю экипировку, оставив лишь водолазный термокостюм. Уже через 20 минут он был в воде в 130 км от берега.

Боец признается, что сначала запаниковал, но решил плыть. Ориентиром для него стала одна из газодобывающих вышек, которая располагалась примерно в 20 км от него.

"Конан" плыл, несмотря на обезвоживание и усталость. Сил прибавляли только мысли о семье. В кокой-то момент он увидел приближающуюся лодку. Это были побратимы бойца, которые выследили его с помощью "Байрактара".

"Первое, что сделал, почувствовав под ногами твердую землю, написал сообщение жене, но о случившемся до сих пор не рассказал" — отметил Защитник в интервью УП.

[Свідомий]

Запам'ятайте її такою - красивою, ніжною, світлою, доброю.
Владислава Черних.
Єдина й довгождана дитина у сім'ї.
З відзнакою закінчила Харківський медичний університет,
стала аспіранткою, багато працювала над власними дослідженнями, була гордістю вишу.
Вона могла просто виїхати за кордон, продовжити навчатись і працювати там.
Та серце покликало її на захист Батьківщини.
"Я піду туди, де маю бути. Такі слова сказала нам, батькам, Владислава на початку травня 2022 року. Чи були ми здивовані рішенням доньки стати до лав ЗСУ? Не були, як не був здивований ніхто, хто знав Владиславу", – так розповів тато дівчини академік НАНУ, почесний ректор фармацевтичного університету Валентин Черних.
Вона стала бійцем підрозділу добровольців "Хартія". Спочатку
бойовою медикинею, а потім ще й оператором БПлА. У підрозділі вона була одночасно медиком та командиром групи ударних дронів. Окрім того, як виявилося,
дівчина вправно й влучно стріляла.
"Це була наша зірочка, її дуже любили знімати журналісти. Струнка, красива, розумна, освічена. І надзвичайно вольова. Навчала нас медичній допомозі за стандартами НАТО й чудово справлялася з дронами", - згадує один із побратимів.
“Якось я підійшов до неї на стрільбищі і з жартом запитав, чи не ображають її хлопці в підрозділі. “Хай тільки спробують!”, відповіла вона. Потім пам’ятаю, як вона на моїх очах з першого пострілу в перший раз влучила в ціль із гранатомета. І всі зрозуміли, що це серйозний боєць”, ­– розповідає інший.
28 грудня, виконуючи бойове завдання поблизу Бахмута, Влада зі своїм напарником потрапили під ворожий обстріл із вертольота. "Аїда" врятувала життя свого побратима, проте невдовзі загинула сама...
Назавжди 28 років.
Відтепер її зірка світить у небі й
показує нам шлях до Перемоги.
Вічна шана тобі, дівчинко! Доземний уклін батькам!

[Свідомий]

"Виконував надскладні завдання": з'явилися фото та подробиці про лоцмана, якого рф вбила ударом по судну в Одеській області

Внаслідок ракетного удару РФ по цивільному судну загинув лоцман 1-го класу Сергій Сурін. Під час російського теракту 43-річний чоловік виконував службові обов’язки

Загиблий 15 років свого життя віддав дуже відповідальній та складній професії лоцмана.

[Свідомий]

Спецпідрозділ ГУР в серпні 2023 року проник на 600 кілометрів в тил ворога, щоб знешкодити стратегічну авіацію

Пробравшись у глибокий тил противника, завдання розвідники виконали – знищили російський бомбардувальник ТУ-22М3 та ще два вивели з ладу, однак і самі зазнали непоправних втрат. Повертаючись з завдання, розвідувальна група полковника Олега Бабія потрапила у засідку.

Прикриваючи відхід своїх бойових побратимів, Олег Бабій зазнав смертельного поранення та загинув.

За свій героїчний подвиг, Олег Бабій нагороджений званням Героя України з присвоєнням ордену «Золота зірка».

[Свідомий]

В Бахмаче простились с летчиком Андреем Антиховичем, направившим подбитый штурмовик на вражеские колонны

26 февраля 2022 года капитан ВСУ, совершая боевой вылет на самолете Су-25 на Херсонском направлении, обнаружил вражеские колонны. Он нанес по ним огонь, чем задержал продвижение россиян, но враг попал по самолету Андрея.

Когда стал вопрос катапультироваться или уничтожить врага, пилот направил подбитый штурмовик в сторону вражеской колонны и нанес оккупантам значительные потери ценой собственной жизни.

Сначала Герой был похоронен в Антоновке Херсонской области, которая пока находится под российской оккупацией. Тело летчика удалось вернуть только в конце декабря 2023 года.

Гордимся. Вечная слава Герою!

[Свідомий]

«Щоб мати силу бути вільною людиною, треба бути сміливим. Бо тільки сміливі мають щастя і краще ж вмерти біжучи, аніж жити гниючи» — посмертний лист загиблої Ірини Цибух, написаний при житті

За кілька днів до дня народження, 29 травня 2024 року, під час ротації на Харківському напрямку загинула 25-річна парамедикиня «Госпітальєрів» Ірина Цибух з позивним «Чека». До повномасштабного вторгнення Ірина була менеджеркою реформи Суспільного, також реалізовувала освітні проєкти у віддалених селах Донеччини й Луганщини.

У лютому 2022 року дівчина долучилася до добровольців-госпітальєрів, з якими відбула кілька ротацій на передовій ще з 2014-го.

Ірина рятувала бійців, ризикуючи власним життям під час евакуацій на першій лінії оборони. Крім того, регулярно з’являлась у медіа, розповідала про роботу та проблеми парамедиків і про можливості підготовки для надання якісної домедичної допомоги.

У листопаді 2023-го «Чека» отримала відзнаку від президента України - орден «За заслуги» III ступеня.

1 червня Ірині мало виповнитись 26 років.

«Свобода - це найвища цінність. Усі, скоро 25 років, минали часто у комплексах і страхах. Але найчастіше цьому шуму не було місця перед моєю свободою. Найбільше за що хочу сказати дякую собі, батькам, брату, рідним та друзям, дякую, що дозволяли мені бути вільною, жити те життя, яке хочеться. Повномасштабна війна змусила перестати бути рабом страхів, сьогодні, на жаль, не вдалося звільнитись повністю, але сподіваюсь у мене все вийде, цей лист тому допомога... Будьте гідними подвигів наших героїв, не журіться, будьте сміливими!», — посмертний лист Ірина написала рік тому, 8 квітня 2023 року на Донеччині. Його після загибелі сестри опублікував брат Ірини Юрій.

Вічна памʼять і щирі співчуття рідним та близьким.

[Свідомий]

У Повітряних силах розповіли історію пілота "Джефа", який знищив російський ЗРК "С-400" на підбитому літаку. Це сталося у листопаді 2023 року неподалік окупованого Донецька.

Пілот знав, що його побратими працюватимуть КАБами, тож якби він попередньо не знищив "чотирьохсотку" — бійці залишалися б в серйозній небезпеці.

"Мушу! Якщо я не "виб’ю" С-400 — вона відпрацює по наших винищувачах", — так "Джеф" думав навіть попри те, що російський винищувач випустив ракету по його борту.

Удар ракети противника прийшовся у правий борт — панель приладів почала "кричати" про ряд відмов.

"Є два варіанти: або відвернути літак, він остаточно відмовить і впаде, або все ж спробувати пустити ракети, застрахувати хлопців. До рубежу пуску — 30 секунд. Льотчик продовжує роботу. Пускає "HARM", в цей момент відмовляє гідросистема, літак хилиться вправо", — описують у Повітряних силах.

На підбитому росіянами літаку "Джеф" випускає ще одну американську ракету "HARM" по ворожій "чотирьохсотці" — літак остаточно втрачає керованість, падає.

"Джеф" приземлився максимально вдало — на вогку м’яку землю. От тільки це було місце за понад 20 кілометрів від окупованого Донецька, де було безліч ДРГ та російських спецназівців.

Тоді пілот зняв свою маску і комбінезон, побіг у посадку — там набрав свого побратима, аби повідомити йому геолокацію. У той момент "Джефу" написала дружина — розповіла про завал на навчанні.

Український захисник посміхнувся, подумав про себе: "Ну в тебе і проблеми". Але відповів серйозно: "Тримайся, все вийде, ти сильна".

"Джефу" 26 років — він вступив до ХНУПСу у 2015-му, коли його тато був у тривалій ротації на Луганщині.

За плечима пілота зараз понад 150 бойових вильотів — він вже випустив близько півсотні ракет "HARM" та більше десятка керованих авіабомб JDAM, збив більше десяти безпілотників, не раз знищував ворожі ППО та десятки разів прикривав українських штурмовиків.

Брав участь у Харківській операції, визволені Херсона, працював на Донецькому, Запорізькому, Луганському напрямках. Зокрема, відпрацьовував по ворожому ЗРК "С-300" в районі тимчасово окупованої Нової Каховки.

"Ми пустили по ракеті, почули, що результат шикарний, знищили С-300. Можливо, звучить дивно, але це дійсно була дуже надихаюча та весела пригода. Летиш разом із товаришем, жартуєш, тікаєш від ракет, влучаєш у ЗРК орків, махаєш йому рукою по дорозі до дому! А потім повертаєшся живий і щасливий, та чекаєш на наступний виліт!

Пізніше, коли ми обговорювали цю Херсонську місію із партнерами, вони запитали: "А що за два "crazy men» у вас там вперто не слухали команди, коли на них летіло 6 ракет?". Я відповів: "Приємно познайомитись, то був я і «Смерека»".

Льотчик пояснює, що у них немає складних чи простих місій — є реальні і нереальні.

"Особисто для мене найважче літати на прикриття штурмової чи тактичної авіації. Простіше бути попереду, знати, що ти відпрацював і повернувся. А так — чекаєш поки побратим відпрацює, передаєш йому усю інформацію, бачиш, коли по ньому пускають ракету. Якщо щось піде не так – картатимеш себе.

Величезну роль відіграє планування місій, де аналізуємо усе до найменших деталей. Залучаємо до процесу й молоде покоління, вони мислять нестандартно. Це часто дозволяє знайти рішення, як обхитрити ворога, зробити місію реальною".

"Джеф" ділиться, що він із побратимами давно чекають на сучасніші літаки.

"Ми готові літати по 3-4, а то і більше вильотів на день. Готові щоденно ризикувати. Але нам потрібна зброя! Багато зброї! Сучасної зброї! Це зовсім не забаганка. Це — життєва необхідність!".

"Джефу" пощастило — катапультування не стало для нього вироком. Український пілот нагороджений "Хрестом бойових заслуг" та орденом "За мужність ІІІ ст.".

Джерело: Командування Повітряних Сил ЗСУ / Air Force Command of UA Armed Forces

[Свідомий]

[Свідомий]

Защищая Украину, погиб чемпион мира по кикбоксингу Роман Головатюк

Когда Россия вторглась в Украину, Роман оставил спортивную карьеру и пошел добровольцем на фронт. О его гибели сообщил Каменец-Подольский горсовет.

Роман Головатюк считался одним из лучших спортсменов в кикбоксинге WAKO. Был заслуженным мастером спорта, финалистом Всемирных игр, чемпионом мира, многократным обладателем Кубков мира и Европы и многократным чемпионом Украины.

🕯Вечная память Герою.

[Свідомий]

На фронті загинув майстер народних інструментів та лірник фільму "Довбуш" Сергій Павліченко 🕯
Майстер створював бандури, кобзи, ліри та гуслі — а з початком повномасштабного вторгнення пішов на фронт добровольцем.
Сергій Павліченко був братчиком Київського Кобзарського цеху, учасником історичного клубу "Чорні Запорожці".
Крім того, майстер був активним учасником "усіх Майданів та Революцій" — в ніч з 18 на 19 лютого 2014 року брав участь в штурмі Майдану та отримав поранення в протистоянні з силовиками.
Чоловік став співавтором першого фільму про "Холодноярських гайдамаків-повстанців", створив десятки народних інструментів.