А ті що бачили війну.
Re: А ті що бачили війну.
Я очень надеюсь что эти герои получат не только "Память народную",но и большую поддержку гос-ва в виде льгот и хороших пенсий.
Как с этим в Украине дела обстоят? Ведь он воевал не за себя,а за народ.И я считаю что народ (страна) должны быть ему благодарны не только короткой публикацией о которой забудут через неделю.Человек свою жизнь ставил за Украину.
ПУТЛЕР ХУЙЛО!!!!
Re: А ті що бачили війну.
Ну по разному.Многое делают волонтерские организации,союзы атошников и местные громады.Знаю случаи когда с бюджета выплачивались деньги на учебу детей потерявших родителя.Что касается государства то атошники имеют льготы на проезд,на кредиты на жилье.Им выделяются земельные участки,выплачиваются пенсии.Работают реабилитационные центры ,санатории,льготы на медицинское обслуживание.В любом случае Украина своих героев не бросает на призволящее как Кремль своих ихтамнетов бесправных .Ну и проблемы бывают,особенно с чиновниками и их тупостью и цинизмом.OiUS писал(а): ↑Июнь 25, 2021, 7:24 pmЯ очень надеюсь что эти герои получат не только "Память народную",но и большую поддержку гос-ва в виде льгот и хороших пенсий.
Как с этим в Украине дела обстоят? Ведь он воевал не за себя,а за народ.И я считаю что народ (страна) должны быть ему благодарны не только короткой публикацией о которой забудут через неделю.Человек свою жизнь ставил за Украину.
Re: А ті що бачили війну.
Свідомий писал(а): ↑Июнь 25, 2021, 7:40 pmНу по разному.Многое делают волонтерские организации,союзы атошников и местные громады.Знаю случаи когда с бюджета выплачивались деньги на учебу детей потерявших родителя.Что касается государства то атошники имеют льготы на проезд,на кредиты на жилье.Им выделяются земельные участки,выплачиваются пенсии.Работают реабилитационные центры ,санатории,льготы на медицинское обслуживание.В любом случае Украина своих героев не бросает на призволящее как Кремль своих ихтамнетов бесправных .Ну и проблемы бывают,особенно с чиновниками и их тупостью и цинизмом.OiUS писал(а): ↑Июнь 25, 2021, 7:24 pm
Я очень надеюсь что эти герои получат не только "Память народную",но и большую поддержку гос-ва в виде льгот и хороших пенсий.
Как с этим в Украине дела обстоят? Ведь он воевал не за себя,а за народ.И я считаю что народ (страна) должны быть ему благодарны не только короткой публикацией о которой забудут через неделю.Человек свою жизнь ставил за Украину.
Это гуд
Так и нужно.А чинуш равнодушных и коррумпированых-выкорчевывать.И чем раньше-тем больше.А ихтамнеты рассейские пущай в переходах попрошайничают.Им если какой статус и положен-так это подсудимого.За наемничество.
ПУТЛЕР ХУЙЛО!!!!
Re: А ті що бачили війну.
Все чинуши - москалячьи души...Только люстрация - спасёт Украину...
Всегда!
Re: А ті що бачили війну.
В том то и проблема - что никакой "гибели Союза" и не было...Большевики, просто - перекрасились в одну ночь...
Всегда!
Re: А ті що бачили війну.
5 рокiв тому цей хлопчисько побачив колону машин, що рушила з Іловайська. Білі прапори. Під склом таблички "Діти". Він був на посту, в бінокль побачив, що з машин виходять озброєні чоловіки. По рації встиг попередити про небезпеку. А далі 21-річний юнак відстрелювався, намагаючись стримати ворога. Не кинув пост, не зрадив присязі і Батьківщині. Він стріляв з різних позицій, намагаючись ввести ворога в оману, ніби тут цілий загін військових. Загинув у нерівному бою...
Вадіку, я не знаю, які казки читали тобі в дитинстві матуся й бабуся. На яких прикладах тебе виховували. Але знаю, що дуже правильні казки. Бо такі чоловіки, такі сини і є Україна.
Тримай небо, Янголе. Ми тебе пам'ятаємо...
-
Наумов Вадим геройські загинув 1 вересня 2014 року. Єдиний син. Єдиний онук.
Вічна пам'ять Герою!
Вадіку, я не знаю, які казки читали тобі в дитинстві матуся й бабуся. На яких прикладах тебе виховували. Але знаю, що дуже правильні казки. Бо такі чоловіки, такі сини і є Україна.
Тримай небо, Янголе. Ми тебе пам'ятаємо...
-
Наумов Вадим геройські загинув 1 вересня 2014 року. Єдиний син. Єдиний онук.
Вічна пам'ять Герою!
Re: А ті що бачили війну.
Василь Сліпак. Неубієнний “МІФ”
29 червня день пам’яті Василя Сліпака - українського оперного співака і воїна, захисника України, який загинув у війні на Сході України в 2016 році.
Василь Сліпак – український оперний співак (бас-баритон), соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник бойових дій під час війни на Сході України, позивний «Міф».
Народився у 1974 році Львові.
Все його життя було пов’язане зі співом. Дев’ятирічним хлопчиком він прийшов до Львівської державної академічної хорової капели «Дударик» і співав там до 1994 року.
Разом з капелчанами виступав на провідних концертних майданчиках як України так і світу (Національна опера України, Національна філармонія, Карнегі-Хол, собор Паризької Богоматері концертні зали Канади, Італії Голландії, Бельгії, Швейцарії, Прибалтики).
Потім закінчив Львівську консерваторію.
Ще під час навчання брав участь у багатьох музичних конкурсах та проєктах. У 1997 році успішно подолав конкурсне випробування на вступ до складу Паризької національної опери.
Його голос дав змогу йому почати успішну сольну кар’єру у Франції та Європі.
Майже двадцять років Василь Сліпак прожив за кордоном.
Свої останні концерти він дав 25-27 травня 2016 року у храмі Святої Трійці в м. Ліоні (Франція).
Найулюбленішою арією Василя була партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст».
Саме звідси з’явився і позивний «Міф», з яким Василь Сліпак воював на передовій.
Але його улюбленою піснею була ніжна і лірична «Місяць на небі…»
Був відомий своєю волонтерською діяльністю, численними справами в царині доброчинності. Ще на початку 90-х, відразу після проголошення незалежності, Василь Сліпак із братом Орестом були серед перших, які долучилися до руху «Віра і світло», солідаризуючись із людьми з особливими потребами.
Під час Революції гідності мав контракт в Опері, і не міг вилетіти до Києва. Втім, став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі: підтримав Паризький Євромайдан, постійно відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, збирав гроші, влаштовував благодійні концерти.
Коли на Донбасі почалася війна, створив благодійну організацію «Fraternité Ukrainienne/Українське братство», допомагав українським захисникам, познайомився із вояками Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», згодом сам долучився до них.
«Я пропустив Майдан, але війну не пропущу», - сказав Василь.
Він не пропустив війни, так само, як вона не пропустила його.
Тричі був на фронті. Уперше поїхав на війну у травні 2015 року. Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту.
Брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу.
Повернувся пораненим. Вдруге поїхав на фронт у вересні 2015 року, у Водяне, на лінію зіткнення, у жовтні повернувся до Парижа.
В червні 2016 року знову поїхав на Донбас.
Планував залишитися там на пів року.
Але 29 червня 2016 року загинув у бою від кулі ворожого снайпера.
Поховали героя на Личаківському кладовищі Львова.
У лютому 2017 року Василю Сліпаку посмертно присвоїли звання Героя України.
29 червня день пам’яті Василя Сліпака - українського оперного співака і воїна, захисника України, який загинув у війні на Сході України в 2016 році.
Василь Сліпак – український оперний співак (бас-баритон), соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник бойових дій під час війни на Сході України, позивний «Міф».
Народився у 1974 році Львові.
Все його життя було пов’язане зі співом. Дев’ятирічним хлопчиком він прийшов до Львівської державної академічної хорової капели «Дударик» і співав там до 1994 року.
Разом з капелчанами виступав на провідних концертних майданчиках як України так і світу (Національна опера України, Національна філармонія, Карнегі-Хол, собор Паризької Богоматері концертні зали Канади, Італії Голландії, Бельгії, Швейцарії, Прибалтики).
Потім закінчив Львівську консерваторію.
Ще під час навчання брав участь у багатьох музичних конкурсах та проєктах. У 1997 році успішно подолав конкурсне випробування на вступ до складу Паризької національної опери.
Його голос дав змогу йому почати успішну сольну кар’єру у Франції та Європі.
Майже двадцять років Василь Сліпак прожив за кордоном.
Свої останні концерти він дав 25-27 травня 2016 року у храмі Святої Трійці в м. Ліоні (Франція).
Найулюбленішою арією Василя була партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст».
Саме звідси з’явився і позивний «Міф», з яким Василь Сліпак воював на передовій.
Але його улюбленою піснею була ніжна і лірична «Місяць на небі…»
Був відомий своєю волонтерською діяльністю, численними справами в царині доброчинності. Ще на початку 90-х, відразу після проголошення незалежності, Василь Сліпак із братом Орестом були серед перших, які долучилися до руху «Віра і світло», солідаризуючись із людьми з особливими потребами.
Під час Революції гідності мав контракт в Опері, і не міг вилетіти до Києва. Втім, став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі: підтримав Паризький Євромайдан, постійно відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, збирав гроші, влаштовував благодійні концерти.
Коли на Донбасі почалася війна, створив благодійну організацію «Fraternité Ukrainienne/Українське братство», допомагав українським захисникам, познайомився із вояками Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», згодом сам долучився до них.
«Я пропустив Майдан, але війну не пропущу», - сказав Василь.
Він не пропустив війни, так само, як вона не пропустила його.
Тричі був на фронті. Уперше поїхав на війну у травні 2015 року. Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту.
Брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу.
Повернувся пораненим. Вдруге поїхав на фронт у вересні 2015 року, у Водяне, на лінію зіткнення, у жовтні повернувся до Парижа.
В червні 2016 року знову поїхав на Донбас.
Планував залишитися там на пів року.
Але 29 червня 2016 року загинув у бою від кулі ворожого снайпера.
Поховали героя на Личаківському кладовищі Львова.
У лютому 2017 року Василю Сліпаку посмертно присвоїли звання Героя України.
Re: А ті що бачили війну.
Я повернусь...
Українським солдатам та їх дружинам.
Лебідко моя, я скоро вернуся,
Неначе у перше тебе обійму.
Я з ворогом лютим за правду борюся,
І тільки тобою зараз живу.
Кохана моя, ти не плач, не журися !
Мене береже молитва свята.
Ти вір в перемогу й за мене молися,
Молися, кохана моя золота !
Не плач, я благаю, бо серденько рветься.
Твій біль відчуваю, але не боюсь.
Все скоро закінчится — спокій вернется,
І я, моя мила, до тебе вернусь.
Та ми заживемо у вільній країні,
У мирі зростити щасливих дітей !
За це віддаю свою честь Україні !
За віру ! За правду ! За наших людей !
Віта Стронська.
Українським солдатам та їх дружинам.
Лебідко моя, я скоро вернуся,
Неначе у перше тебе обійму.
Я з ворогом лютим за правду борюся,
І тільки тобою зараз живу.
Кохана моя, ти не плач, не журися !
Мене береже молитва свята.
Ти вір в перемогу й за мене молися,
Молися, кохана моя золота !
Не плач, я благаю, бо серденько рветься.
Твій біль відчуваю, але не боюсь.
Все скоро закінчится — спокій вернется,
І я, моя мила, до тебе вернусь.
Та ми заживемо у вільній країні,
У мирі зростити щасливих дітей !
За це віддаю свою честь Україні !
За віру ! За правду ! За наших людей !
Віта Стронська.
Re: А ті що бачили війну.
Вот. Концерт до Дня народження Т.Г.Шевченка. Париж. 09.03.14. "Ой зійшла зоря вечоровая" - хор Святого Володимира Великого, соліст Василь Сліпак.Свідомий писал(а): ↑Август 10, 2021, 10:18 am Василь Сліпак. Неубієнний “МІФ”
29 червня день пам’яті Василя Сліпака - українського оперного співака і воїна, захисника України, який загинув у війні на Сході України в 2016 році.
Василь Сліпак – український оперний співак (бас-баритон), соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник бойових дій під час війни на Сході України, позивний «Міф».
Re: А ті що бачили війну.
“Як умру, то по-геройськи”: вражаюча історія бійця з Тернопільщини, котрий передбачив власну загибель
Цьогоріч бійцеві із Заліщиків Оресту Квачеві мало б виповнитися 30. Чоловік загинув у боях на Луганщині на початку російсько-української війни.
Його матір Алла Квач вважає смерть сина недаремною. Жінка каже, він разом з іншими побратимами помер за незалежність нашої держави:
“Орест любив з сиром пироги. Колись малий був, не любив з сиром, я йому співала пісню “Гей, чула, чула, чула. Гей, чула, чула ти. Любив козак дівчину, із сиром пироги”. І після того дитина почала їсти пироги”, – розповіла вона кореспондентам Суспільного.
Жінка розповідає, син з дитинства грався у козаків:
“Такий воїн із самого малечку, все в нього були війська. Сірники розсипав – війська, копійки – це все війська. Основне, щоб було багато чогось однакового. Орест любив історичні книжки, міг читати весь день. “Герої Середніх віків” – це також його улюблена книжка, “Річард Левове Серце”, “Робін Гуд”, “Жанна д’Арк”, “Вільгельм Телль”. Дуже він любив про козаків характерників. От “Українська повстанська армія” – фортифікація, зброя, годинами про це міг розказувати”.
Старший брат Ореста Захар розповідає, в дитинстві вони багато часу проводили з дідусем. Каже, він був для них прикладом:
“Він привчав до спорту нас, будив зранку бігати на зарядку, на пробіжку, на підтягування”.
Алла Квач каже, син був дуже відповідальним і завжди підтримував її. Жінка пригадує сімейний похід на річку Поросячка:
“Там треба було форсувати цю річку. Вони всі поперестрибували, полетіли далі. Я ззаду йду, дивлюся, досить широченький такий струмок. Він повернувся, подивився і підійшов до мене. Став берцями у воду і виклав великими каменями переправу”.
Під час навчання у Київському військовому ліцеї Орест познайомився з Тетяною, його майбутньою нареченою.
“Пам’ятаю, я колись прийшла з роботи додому і Орест мені сказав, що зустрічається з дівчиною. Покликав мене до комп’ютера, включив фотографію і каже: “Мамо, вона красива, правда?”. Йому важливо було знати мою думку”, – каже Алла Квач.
Про те, що поїхав на Схід, Орест не розповів матері. Жінка каже, син не хотів, щоб вона хвилювалася:
“Коли в нього був день народження, я подзвонила, привітала, питаю, де він, Орест каже, там, де й був. Я собі спокійна, бо всі мені кажуть, що він на вишколах”.
Захар знав, куди поїхав брат. Хлопець пригадує їхню останню телефонну розмову. Це було за 3 дні до загибелі Ореста:
“У 20 числах липня він мені дзвонив, був у піднесеному настрої. Казав, там артилерія наша працює, що почалися активні дії, наші наступають, ми відвойовуємо територію”.
Орест загинув у липні 2014 у боях на Луганщині. Хлопцю щойно виповнилося 23. Ховали його вдома у закритій труні.
“Дитина має залишитися в пам’яті такою, якою була за життя. Записник знайшла з його початкової школи і там було написано: “Як умру, то по-геройськи”, тобто десь дитина собі це накреслила”, – розповіла мати.
Орест любив дуби, тому після його смерті родичі та друзі висадили на його улюбленому місці в Заліщиках майже сотню цих дерев.
«Розповідав його друг Михайло, що вони колись сиділи тут, дивились на місто і Орест каже, що добре було би посадити тут дуби. І років через 50, коли дуби будуть могутніми деревами, а ми старенькими дідами, ми прийдемо, зіпремося на ці дуби, будемо дивитися на місто. А улюблений колір його був – синій. І я десь читала, що синій колір – це символ вічності і вірності. Орест назавжди залишився вірним і своїй Тані, і своїй Батьківщині”, – каже Алла Трач.
Цьогоріч бійцеві із Заліщиків Оресту Квачеві мало б виповнитися 30. Чоловік загинув у боях на Луганщині на початку російсько-української війни.
Його матір Алла Квач вважає смерть сина недаремною. Жінка каже, він разом з іншими побратимами помер за незалежність нашої держави:
“Орест любив з сиром пироги. Колись малий був, не любив з сиром, я йому співала пісню “Гей, чула, чула, чула. Гей, чула, чула ти. Любив козак дівчину, із сиром пироги”. І після того дитина почала їсти пироги”, – розповіла вона кореспондентам Суспільного.
Жінка розповідає, син з дитинства грався у козаків:
“Такий воїн із самого малечку, все в нього були війська. Сірники розсипав – війська, копійки – це все війська. Основне, щоб було багато чогось однакового. Орест любив історичні книжки, міг читати весь день. “Герої Середніх віків” – це також його улюблена книжка, “Річард Левове Серце”, “Робін Гуд”, “Жанна д’Арк”, “Вільгельм Телль”. Дуже він любив про козаків характерників. От “Українська повстанська армія” – фортифікація, зброя, годинами про це міг розказувати”.
Старший брат Ореста Захар розповідає, в дитинстві вони багато часу проводили з дідусем. Каже, він був для них прикладом:
“Він привчав до спорту нас, будив зранку бігати на зарядку, на пробіжку, на підтягування”.
Алла Квач каже, син був дуже відповідальним і завжди підтримував її. Жінка пригадує сімейний похід на річку Поросячка:
“Там треба було форсувати цю річку. Вони всі поперестрибували, полетіли далі. Я ззаду йду, дивлюся, досить широченький такий струмок. Він повернувся, подивився і підійшов до мене. Став берцями у воду і виклав великими каменями переправу”.
Під час навчання у Київському військовому ліцеї Орест познайомився з Тетяною, його майбутньою нареченою.
“Пам’ятаю, я колись прийшла з роботи додому і Орест мені сказав, що зустрічається з дівчиною. Покликав мене до комп’ютера, включив фотографію і каже: “Мамо, вона красива, правда?”. Йому важливо було знати мою думку”, – каже Алла Квач.
Про те, що поїхав на Схід, Орест не розповів матері. Жінка каже, син не хотів, щоб вона хвилювалася:
“Коли в нього був день народження, я подзвонила, привітала, питаю, де він, Орест каже, там, де й був. Я собі спокійна, бо всі мені кажуть, що він на вишколах”.
Захар знав, куди поїхав брат. Хлопець пригадує їхню останню телефонну розмову. Це було за 3 дні до загибелі Ореста:
“У 20 числах липня він мені дзвонив, був у піднесеному настрої. Казав, там артилерія наша працює, що почалися активні дії, наші наступають, ми відвойовуємо територію”.
Орест загинув у липні 2014 у боях на Луганщині. Хлопцю щойно виповнилося 23. Ховали його вдома у закритій труні.
“Дитина має залишитися в пам’яті такою, якою була за життя. Записник знайшла з його початкової школи і там було написано: “Як умру, то по-геройськи”, тобто десь дитина собі це накреслила”, – розповіла мати.
Орест любив дуби, тому після його смерті родичі та друзі висадили на його улюбленому місці в Заліщиках майже сотню цих дерев.
«Розповідав його друг Михайло, що вони колись сиділи тут, дивились на місто і Орест каже, що добре було би посадити тут дуби. І років через 50, коли дуби будуть могутніми деревами, а ми старенькими дідами, ми прийдемо, зіпремося на ці дуби, будемо дивитися на місто. А улюблений колір його був – синій. І я десь читала, що синій колір – це символ вічності і вірності. Орест назавжди залишився вірним і своїй Тані, і своїй Батьківщині”, – каже Алла Трач.
Re: А ті що бачили війну.
Автор: Богдан Фесик
Горить майдан, покрили землю кулі.
І снайпер сів мов привид у куті.
Я чую плач, і ви , напевно, чули.
Як хлопці помирали молоді.
.
Як кров текла, як билися палками,
Як вкотре видавали свій наказ
Убити сина - найдорожче в мами.
Такої рани не загоїть час.
.
Горять мішки, і тліє довго шина.
І чути постріл, вибухи і крик.
Країна плаче
- вбили її сина.
Та слід його залишився ,
не зник
.
Пройшли роки від вбивчого майдану.
Рука країни трішки зажила.
Та вбитий цвях руці залишив рану.
І Схід, і Крим,
і знову кров текла.
.
Столиця, лютий.
Я вже не боюся
Бо все колись на місце ставить час.
Я ставлю свічку й гаряче молюся.
За неба сотню,
тих,
хто вмер за нас.
.
.
Горить майдан, покрили землю кулі.
І снайпер сів мов привид у куті.
Я чую плач, і ви , напевно, чули.
Як хлопці помирали молоді.
.
Як кров текла, як билися палками,
Як вкотре видавали свій наказ
Убити сина - найдорожче в мами.
Такої рани не загоїть час.
.
Горять мішки, і тліє довго шина.
І чути постріл, вибухи і крик.
Країна плаче
- вбили її сина.
Та слід його залишився ,
не зник
.
Пройшли роки від вбивчого майдану.
Рука країни трішки зажила.
Та вбитий цвях руці залишив рану.
І Схід, і Крим,
і знову кров текла.
.
Столиця, лютий.
Я вже не боюся
Бо все колись на місце ставить час.
Я ставлю свічку й гаряче молюся.
За неба сотню,
тих,
хто вмер за нас.
.
.
Re: А ті що бачили війну.
Ось про кого має гyдiти інтернет: він руками викопав 2 метри землі, щоб вpятyвaти пoбpaтима..
Ось про кого має гyдiти інтернет: він руками викопав 2 метри землі, щоб вpятyвати побратима..
На Донбасі бoєць ЗCУ під вopoжим вoгнeм вpятyвaв побратима від лютoї cмepтi.
Oкyпaнти oбcтpiлялu українcьких вiйcькoвиx у районі Новолуганського, більше години бuли з caмoхiдниx apтилepiйcьких установок, випустивши близько сотні cнapядiв.
“Один зі 122 мм cнapядiв потрапив точно в блiндaж. Там у цей час був один з apмiйцiв – Ярослав. Його зacипaло землею. Його побратим Володимир під oбcтpiлoм кинувся pятyвaти друга – руками викопав два метри землі і витягнув Ярослава майже нeyшкoджeним”
Командування бригади вже подало чоловіка на державну нагороду за виявлену мyжність. У повідомленні бригади відзначили, що вoгoнь по бiйцяx вели з Горлівки, oкyпaнти розташувалися недалеко від місця проживання миpнoго нaceлення.
Ось про кого має гyдiти інтернет: він руками викопав 2 метри землі, щоб вpятyвати побратима..
На Донбасі бoєць ЗCУ під вopoжим вoгнeм вpятyвaв побратима від лютoї cмepтi.
Oкyпaнти oбcтpiлялu українcьких вiйcькoвиx у районі Новолуганського, більше години бuли з caмoхiдниx apтилepiйcьких установок, випустивши близько сотні cнapядiв.
“Один зі 122 мм cнapядiв потрапив точно в блiндaж. Там у цей час був один з apмiйцiв – Ярослав. Його зacипaло землею. Його побратим Володимир під oбcтpiлoм кинувся pятyвaти друга – руками викопав два метри землі і витягнув Ярослава майже нeyшкoджeним”
Командування бригади вже подало чоловіка на державну нагороду за виявлену мyжність. У повідомленні бригади відзначили, що вoгoнь по бiйцяx вели з Горлівки, oкyпaнти розташувалися недалеко від місця проживання миpнoго нaceлення.
Re: А ті що бачили війну.
Загинула за Україну
Віддала життя за нашу свободу Катерина Романова.
З посту мами про загибель донечки:
Катя останній раз вийшла до мене на зв‘язок 6 травня і написала з плачем, що на її очах загинула Ромашка…
Потім мені вже ніхто не відповідав…
А я все чекала, коли ж відгукнеться Катюша
Жодного разу Катерина нічого не просила для себе, а лише за інших. Просила не ховати завчасно її друзів, коли немає тіла, бо вони можуть бути живими. На проводки просила мене замовити заупокійну молитву за загиблих Воїнів в Маріуполі. Просила тримати і обороняти рідне місто.
Жодного разу мужня дівчина не жалілась ні на що, а лише дякувала і хвилювалась за долю рідного міста Кривого Рогу та людей.
Дуже хотіла, щоб до нас не прийшла в Кривий Ріг війна, щоб в місті все було спокійно.
Розказувала з гордістю про своїх друзів, побратимів, які поруч з нею обороняли Маріуполь. Про азовців, завдяки яким у неі було збережене життя.
Катюшині слова:
«Нам не страшно, мы у себя дома, я буду ножом их резать, если патроны закончатся, но не один не пройдёт.
Пусть сюда все летит.
Главное, чтобы у вас тихо было.
Я сама переживаю за Кривой Рог и прощу Бога пусть лучше сюда летит, чем к вам
Мы не просим бросить город, его нужно держать. Кривой Рог наш дом, и его нужно защищать
Держите наш город. Чтобы не одна тварь не зашла
Это наш дом, наша земля
Спасибо большое за поддержку
К нам идёт подмога, но им и так тяжело, они идут с боями
Спасибо большое, все будет хорошо.
Еще держимся. Еще есть силы.
Молитвы нам сейчас очень сильно нужны.
Завтра поминки. Помяните наших парней, закажите им пожалуйста молитву за упокой
Я нормально. Помогаю раненым
То ,что я ещё жива, только потому, что я с Азовом
Девочки мои со мной) их не берём они тут помогают и раненых перематать и кушать приготовить
Парней наших очень много 200
Ждём подмогу каждый день
У нас очень сильно холодно. Вещи сгорели у меня. То холодновато
Как дома? Самое главное переживаю за наш город
Ви же знаете, что все будет хорошо обязательна мы вернёмся домой»
Низько вклоняюсь Мамі за Найкращу Доньку України
Щирі співчуття рідним та друзям...
Вічна пам‘ять...
Re: А ті що бачили війну.
Мама и дочка .
Re: А ті що бачили війну.
Дай Бог этим красивым и правильным женщинам щастья в гражданской жизни!!!
ПУТЛЕР ХУЙЛО!!!!
Re: А ті що бачили війну.
ТИ НЕ ЗАБУДЬ ПРО МЕНЕ, УКРАЇНО!...
...Упав солдат...
З прострелених грудей
Життя стікало на зелені трави...
Скосила куля тіло молоде...
Пошерхлі губи шепотіли: "Мамо!"...
Здолала віддаль мамина душа,
Відчувши горе, серце тріпотіло,
Забилося, мов піймане пташа,
І думкою до сина полетіло.
...Солдату марилось, що знову він-дитя,
І над його колискою схилилась
Та, найдорожча, що дала життя,
І, як ніхто й ніколи, полюбила.
Його голівку ніжно обняла,
І колискову пісню заспівала...
...А бій тривав... Здригалася земля,,,
Наосліп смерть мішені обирала...
Вже невідомість уникає слів...
Стискає мама телефон в долоні...
Набрала номер...Син не відповів...
Іще...Іще...Та лиш гудки б'ють скроні...
Передчуття біди вже серце крає...
Голубкою б до сина полетіла !
О Боженьку! Лише не забирай!
Один у мене він! Один-єдиний!
А Бог мовчить...Це- не його війна!
Він вчить нас жити в мирі і любові.
Та править світом хоче Сатана,
В двобій вступивши і з людьми, і з Богом.
Вкраїно- матінко, ти все запам'ятай,
Кожну сльозинку, кожну краплю крові!
Землі своєї й дюйма не віддай
І не пробач наруги над собою!
Бо ж не для того пестила синів,
Бо ж не для того донечок ростила,
Щоб куля ворога у клятій цій війні,
Найкращий цвіт безжально так косила.
О, скільки їх в обіймах у небес!
О, скільки душ, загублених безвинно!
Озветься болем в серці кожен хрест:
-Ти не забудь про мене, Україно!
...Бій не вщухав...В скорботі гаснув день......
Впивались кулі в заходу заграву...
Вмирав солдат... З прострелених грудей
Життя стікало на зелені трави...
О. Філончук.
...Упав солдат...
З прострелених грудей
Життя стікало на зелені трави...
Скосила куля тіло молоде...
Пошерхлі губи шепотіли: "Мамо!"...
Здолала віддаль мамина душа,
Відчувши горе, серце тріпотіло,
Забилося, мов піймане пташа,
І думкою до сина полетіло.
...Солдату марилось, що знову він-дитя,
І над його колискою схилилась
Та, найдорожча, що дала життя,
І, як ніхто й ніколи, полюбила.
Його голівку ніжно обняла,
І колискову пісню заспівала...
...А бій тривав... Здригалася земля,,,
Наосліп смерть мішені обирала...
Вже невідомість уникає слів...
Стискає мама телефон в долоні...
Набрала номер...Син не відповів...
Іще...Іще...Та лиш гудки б'ють скроні...
Передчуття біди вже серце крає...
Голубкою б до сина полетіла !
О Боженьку! Лише не забирай!
Один у мене він! Один-єдиний!
А Бог мовчить...Це- не його війна!
Він вчить нас жити в мирі і любові.
Та править світом хоче Сатана,
В двобій вступивши і з людьми, і з Богом.
Вкраїно- матінко, ти все запам'ятай,
Кожну сльозинку, кожну краплю крові!
Землі своєї й дюйма не віддай
І не пробач наруги над собою!
Бо ж не для того пестила синів,
Бо ж не для того донечок ростила,
Щоб куля ворога у клятій цій війні,
Найкращий цвіт безжально так косила.
О, скільки їх в обіймах у небес!
О, скільки душ, загублених безвинно!
Озветься болем в серці кожен хрест:
-Ти не забудь про мене, Україно!
...Бій не вщухав...В скорботі гаснув день......
Впивались кулі в заходу заграву...
Вмирав солдат... З прострелених грудей
Життя стікало на зелені трави...
О. Філончук.
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 5 гостей