А ті що бачили війну.
Re: А ті що бачили війну.
Переведу сегодня это с украинского моей скво....Хотя она и так плачет смотря видео о разрушеных городах и погибших....((((
ПУТЛЕР ХУЙЛО!!!!
Re: А ті що бачили війну.
СУПЕР!!!! Я перевел как мог этот стих своей скво (кореянке).У нее реально слезы на глазах были.Она вообще это все воспринимает вместе со мной.Свідомий писал(а): ↑Июнь 23, 2022, 8:47 am ТИ НЕ ЗАБУДЬ ПРО МЕНЕ, УКРАЇНО!...
...Упав солдат...
З прострелених грудей
Життя стікало на зелені трави...
Скосила куля тіло молоде...
Пошерхлі губи шепотіли: "Мамо!"...
Здолала віддаль мамина душа,
Відчувши горе, серце тріпотіло,
Забилося, мов піймане пташа,
І думкою до сина полетіло.
...Солдату марилось, що знову він-дитя,
І над його колискою схилилась
Та, найдорожча, що дала життя,
І, як ніхто й ніколи, полюбила.
Його голівку ніжно обняла,
І колискову пісню заспівала...
...А бій тривав... Здригалася земля,,,
Наосліп смерть мішені обирала...
Вже невідомість уникає слів...
Стискає мама телефон в долоні...
Набрала номер...Син не відповів...
Іще...Іще...Та лиш гудки б'ють скроні...
Передчуття біди вже серце крає...
Голубкою б до сина полетіла !
О Боженьку! Лише не забирай!
Один у мене він! Один-єдиний!
А Бог мовчить...Це- не його війна!
Він вчить нас жити в мирі і любові.
Та править світом хоче Сатана,
В двобій вступивши і з людьми, і з Богом.
Вкраїно- матінко, ти все запам'ятай,
Кожну сльозинку, кожну краплю крові!
Землі своєї й дюйма не віддай
І не пробач наруги над собою!
Бо ж не для того пестила синів,
Бо ж не для того донечок ростила,
Щоб куля ворога у клятій цій війні,
Найкращий цвіт безжально так косила.
О, скільки їх в обіймах у небес!
О, скільки душ, загублених безвинно!
Озветься болем в серці кожен хрест:
-Ти не забудь про мене, Україно!
...Бій не вщухав...В скорботі гаснув день......
Впивались кулі в заходу заграву...
Вмирав солдат... З прострелених грудей
Життя стікало на зелені трави...
О. Філончук.
ПУТЛЕР ХУЙЛО!!!!
Re: А ті що бачили війну.
Андрій Лєбєдєв,13-й батальйон. Повторив подвиг безстрашного Ігоря Брановицького, назвавшись у полоні командиром і кулеметником. Коли вороги наказали стати на коліна, відповів, що на коліна не стане.Так і загинув нескореним. Вічна пам`ять герою! 🕯
Re: А ті що бачили війну.
Євген Герасименко. Хірург із Дніпра. Сам пішов до військкомату та був мобілізований 15 березня. У 61 рік.
Коли вже був оточений Маріуполь, полетів рятувати наших бійців на Азовсталі.
Тоді наші пілоти на гелікоптерах здійснювали неймовірні за складністю польоти.
Лікар 50 днів рятував життя наших хлопців у бункері, який став хірургічним відсіком. Там розміщувалися два невеликі операційні столи. Крім нього, операції проводили три хірурги - Андрій Альбов, Олександр Решітко, Денис Гайдук, а також три анестезіологи та середній медперсонал. Світло надходило від генератора. З водою ситуація була напружена. Мінімум медикаментів. І все це під постійними обстрілами. Коли вибухали бомби, що скидалися з літаків з 500, 1000, 3000 кілограмів тротилу.
Одного дня було 104 поранених і хірурги не виходили з операційних 38 годин підряд…
Євген Герасименко потрапив до полону - 4 місяці провів в Оленівці, де його морили голодом і тисли психологічно. Втратив понад 20 кілограмів ваги.
У вересні минулого року повернувся з полону. Після лікування і реабілітації знову працює, рятує життя.
Коли вже був оточений Маріуполь, полетів рятувати наших бійців на Азовсталі.
Тоді наші пілоти на гелікоптерах здійснювали неймовірні за складністю польоти.
Лікар 50 днів рятував життя наших хлопців у бункері, який став хірургічним відсіком. Там розміщувалися два невеликі операційні столи. Крім нього, операції проводили три хірурги - Андрій Альбов, Олександр Решітко, Денис Гайдук, а також три анестезіологи та середній медперсонал. Світло надходило від генератора. З водою ситуація була напружена. Мінімум медикаментів. І все це під постійними обстрілами. Коли вибухали бомби, що скидалися з літаків з 500, 1000, 3000 кілограмів тротилу.
Одного дня було 104 поранених і хірурги не виходили з операційних 38 годин підряд…
Євген Герасименко потрапив до полону - 4 місяці провів в Оленівці, де його морили голодом і тисли психологічно. Втратив понад 20 кілограмів ваги.
У вересні минулого року повернувся з полону. Після лікування і реабілітації знову працює, рятує життя.
Re: А ті що бачили війну.
Вони загинули з різницею у два тижні – батько й син.
Обидва – видатні науковці. Обоє – великі патріоти України.
СЕРГІЙ КРАВЧЕНКО перед самою війною захистив докторську дисертацію.
1 березня 2022 року мав їхати до Києва отримувати диплом доктора наук,
проте цього дня загинув, обороняючи Харків.
28 лютого 2022 року вступив до Сил ТрО. Дві доби перед тим провів з автоматом в руках на Олексіївці в очікуванні ворожої танкової колони з Харківської окружної дороги.
«Я ніколи не хотів писати цей пост, але знаю, що батькові було б приємно почути це і десь там він обов'язково почує мої слова. Він спрямував мій життєвий шлях і гідно пішов з життя. Я завжди буду гордитися ним. Його онуки завжди пам'ятатимуть, що їх дід загинув в обороні рідної країни. Я не зможу поховати його сам. Але я зроблю все, щоб ходити на його могилу у вільній Україні. Я не буду плакати. Я буду мститися. Я зроблю все, щоб вбити країну окупантів. Не злякаюся, лише буду злішим», - так написав по смерті батька його син.
МИКОЛА «КРУК»КРАВЧЕНКО виконав свою обіцянку перед батьком. З початком повномасштабного вторгнення він став начальником штабу партизанського загону “Чорний Корпус”
й відповідав за будівництво західної лінії оборони Києва.
Та 14 березня 2022 року в селі Горенка на Київщині ворожі «Гради» забрали життя відважного «Крука».
Микола був справжньою Легендою націоналістичного руху.
У 2005 році заснував організацію «Патріот України», що протягом 2012-13 років була змушена діяти в підпіллі.
Під час Революції Гідності брав участь в обороні Харківської облдержадміністрації та в бою на вулиці Римарській. Стояв біля витоків Правого Сектору, Українських партизанів на Харківщині та зрештою батальйону «Азов».
Мав кілька вищих освіт та кандидатський ступінь, планував захистити докторську дисертацію, як і батько.
Та коли Україна звала до бою, він йшов не вагаючись. “Все, що я роблю, я роблю для майбутнього України . Я таким чином будую майбутнє для своїх дітей і тих, з ким вони повʼяжуть свою майбутню долю…”.
Батько і син. Вони мріяли про велику, сильну й незалежну Україну
для майбутніх поколінь.
Й заплатили за це найдорожчу ціну.
Побудуємо майбуття України ми.
Героям Кравченкам – вічна шана й пам’ять!
Обидва – видатні науковці. Обоє – великі патріоти України.
СЕРГІЙ КРАВЧЕНКО перед самою війною захистив докторську дисертацію.1 березня 2022 року мав їхати до Києва отримувати диплом доктора наук,
проте цього дня загинув, обороняючи Харків.
28 лютого 2022 року вступив до Сил ТрО. Дві доби перед тим провів з автоматом в руках на Олексіївці в очікуванні ворожої танкової колони з Харківської окружної дороги.
«Я ніколи не хотів писати цей пост, але знаю, що батькові було б приємно почути це і десь там він обов'язково почує мої слова. Він спрямував мій життєвий шлях і гідно пішов з життя. Я завжди буду гордитися ним. Його онуки завжди пам'ятатимуть, що їх дід загинув в обороні рідної країни. Я не зможу поховати його сам. Але я зроблю все, щоб ходити на його могилу у вільній Україні. Я не буду плакати. Я буду мститися. Я зроблю все, щоб вбити країну окупантів. Не злякаюся, лише буду злішим», - так написав по смерті батька його син.
МИКОЛА «КРУК»КРАВЧЕНКО виконав свою обіцянку перед батьком. З початком повномасштабного вторгнення він став начальником штабу партизанського загону “Чорний Корпус” й відповідав за будівництво західної лінії оборони Києва.
Та 14 березня 2022 року в селі Горенка на Київщині ворожі «Гради» забрали життя відважного «Крука».
Микола був справжньою Легендою націоналістичного руху.
У 2005 році заснував організацію «Патріот України», що протягом 2012-13 років була змушена діяти в підпіллі.
Під час Революції Гідності брав участь в обороні Харківської облдержадміністрації та в бою на вулиці Римарській. Стояв біля витоків Правого Сектору, Українських партизанів на Харківщині та зрештою батальйону «Азов».
Мав кілька вищих освіт та кандидатський ступінь, планував захистити докторську дисертацію, як і батько.
Та коли Україна звала до бою, він йшов не вагаючись. “Все, що я роблю, я роблю для майбутнього України . Я таким чином будую майбутнє для своїх дітей і тих, з ким вони повʼяжуть свою майбутню долю…”.
Батько і син. Вони мріяли про велику, сильну й незалежну Україну
для майбутніх поколінь.
Й заплатили за це найдорожчу ціну.
Побудуємо майбуття України ми.
Героям Кравченкам – вічна шана й пам’ять!
Re: А ті що бачили війну.
"Очень хотел жить": невероятная история спецназовца ГУР, который выпал из лодки и 14 часов плыл в открытом море
В средине августа боец с позывным "Конан" из батальона ГУР "Артан" выполнял спецоперацию в Черном море. Когда Защитники возвращались назад, на их след вышел вражеский Су-24. Пытаясь уйти от огня, их лодка начала маневрировать. Так "Конан" и оказался за бортом.
Незадолго до этого спецназовец решил надеть спасательный жилет и снять всю экипировку, оставив лишь водолазный термокостюм. Уже через 20 минут он был в воде в 130 км от берега.
Боец признается, что сначала запаниковал, но решил плыть. Ориентиром для него стала одна из газодобывающих вышек, которая располагалась примерно в 20 км от него.
"Конан" плыл, несмотря на обезвоживание и усталость. Сил прибавляли только мысли о семье. В кокой-то момент он увидел приближающуюся лодку. Это были побратимы бойца, которые выследили его с помощью "Байрактара".
"Первое, что сделал, почувствовав под ногами твердую землю, написал сообщение жене, но о случившемся до сих пор не рассказал" — отметил Защитник в интервью УП.
В средине августа боец с позывным "Конан" из батальона ГУР "Артан" выполнял спецоперацию в Черном море. Когда Защитники возвращались назад, на их след вышел вражеский Су-24. Пытаясь уйти от огня, их лодка начала маневрировать. Так "Конан" и оказался за бортом.
Незадолго до этого спецназовец решил надеть спасательный жилет и снять всю экипировку, оставив лишь водолазный термокостюм. Уже через 20 минут он был в воде в 130 км от берега.
Боец признается, что сначала запаниковал, но решил плыть. Ориентиром для него стала одна из газодобывающих вышек, которая располагалась примерно в 20 км от него.
"Конан" плыл, несмотря на обезвоживание и усталость. Сил прибавляли только мысли о семье. В кокой-то момент он увидел приближающуюся лодку. Это были побратимы бойца, которые выследили его с помощью "Байрактара".
"Первое, что сделал, почувствовав под ногами твердую землю, написал сообщение жене, но о случившемся до сих пор не рассказал" — отметил Защитник в интервью УП.
Re: А ті що бачили війну.
Запам'ятайте її такою - красивою, ніжною, світлою, доброю.
Владислава Черних.
Єдина й довгождана дитина у сім'ї.
З відзнакою закінчила Харківський медичний університет,
стала аспіранткою, багато працювала над власними дослідженнями, була гордістю вишу.
Вона могла просто виїхати за кордон, продовжити навчатись і працювати там.
Та серце покликало її на захист Батьківщини.
"Я піду туди, де маю бути. Такі слова сказала нам, батькам, Владислава на початку травня 2022 року. Чи були ми здивовані рішенням доньки стати до лав ЗСУ? Не були, як не був здивований ніхто, хто знав Владиславу", – так розповів тато дівчини академік НАНУ, почесний ректор фармацевтичного університету Валентин Черних.
Вона стала бійцем підрозділу добровольців "Хартія". Спочатку
бойовою медикинею, а потім ще й оператором БПлА. У підрозділі вона була одночасно медиком та командиром групи ударних дронів. Окрім того, як виявилося,
дівчина вправно й влучно стріляла.
"Це була наша зірочка, її дуже любили знімати журналісти. Струнка, красива, розумна, освічена. І надзвичайно вольова. Навчала нас медичній допомозі за стандартами НАТО й чудово справлялася з дронами", - згадує один із побратимів.
“Якось я підійшов до неї на стрільбищі і з жартом запитав, чи не ображають її хлопці в підрозділі. “Хай тільки спробують!”, відповіла вона. Потім пам’ятаю, як вона на моїх очах з першого пострілу в перший раз влучила в ціль із гранатомета. І всі зрозуміли, що це серйозний боєць”, – розповідає інший.
28 грудня, виконуючи бойове завдання поблизу Бахмута, Влада зі своїм напарником потрапили під ворожий обстріл із вертольота. "Аїда" врятувала життя свого побратима, проте невдовзі загинула сама...
Назавжди 28 років.
Відтепер її зірка світить у небі й
показує нам шлях до Перемоги.
Вічна шана тобі, дівчинко! Доземний уклін батькам!
Владислава Черних.
Єдина й довгождана дитина у сім'ї.
З відзнакою закінчила Харківський медичний університет,
стала аспіранткою, багато працювала над власними дослідженнями, була гордістю вишу.
Вона могла просто виїхати за кордон, продовжити навчатись і працювати там.
Та серце покликало її на захист Батьківщини.
"Я піду туди, де маю бути. Такі слова сказала нам, батькам, Владислава на початку травня 2022 року. Чи були ми здивовані рішенням доньки стати до лав ЗСУ? Не були, як не був здивований ніхто, хто знав Владиславу", – так розповів тато дівчини академік НАНУ, почесний ректор фармацевтичного університету Валентин Черних.
Вона стала бійцем підрозділу добровольців "Хартія". Спочатку
бойовою медикинею, а потім ще й оператором БПлА. У підрозділі вона була одночасно медиком та командиром групи ударних дронів. Окрім того, як виявилося,
дівчина вправно й влучно стріляла.
"Це була наша зірочка, її дуже любили знімати журналісти. Струнка, красива, розумна, освічена. І надзвичайно вольова. Навчала нас медичній допомозі за стандартами НАТО й чудово справлялася з дронами", - згадує один із побратимів.
“Якось я підійшов до неї на стрільбищі і з жартом запитав, чи не ображають її хлопці в підрозділі. “Хай тільки спробують!”, відповіла вона. Потім пам’ятаю, як вона на моїх очах з першого пострілу в перший раз влучила в ціль із гранатомета. І всі зрозуміли, що це серйозний боєць”, – розповідає інший.
28 грудня, виконуючи бойове завдання поблизу Бахмута, Влада зі своїм напарником потрапили під ворожий обстріл із вертольота. "Аїда" врятувала життя свого побратима, проте невдовзі загинула сама...
Назавжди 28 років.
Відтепер її зірка світить у небі й
показує нам шлях до Перемоги.
Вічна шана тобі, дівчинко! Доземний уклін батькам!
Re: А ті що бачили війну.
"Виконував надскладні завдання": з'явилися фото та подробиці про лоцмана, якого рф вбила ударом по судну в Одеській області
Внаслідок ракетного удару РФ по цивільному судну загинув лоцман 1-го класу Сергій Сурін. Під час російського теракту 43-річний чоловік виконував службові обов’язки
Загиблий 15 років свого життя віддав дуже відповідальній та складній професії лоцмана.
Re: А ті що бачили війну.
Спецпідрозділ ГУР в серпні 2023 року проник на 600 кілометрів в тил ворога, щоб знешкодити стратегічну авіаціюПробравшись у глибокий тил противника, завдання розвідники виконали – знищили російський бомбардувальник ТУ-22М3 та ще два вивели з ладу, однак і самі зазнали непоправних втрат. Повертаючись з завдання, розвідувальна група полковника Олега Бабія потрапила у засідку.
Прикриваючи відхід своїх бойових побратимів, Олег Бабій зазнав смертельного поранення та загинув.
За свій героїчний подвиг, Олег Бабій нагороджений званням Героя України з присвоєнням ордену «Золота зірка».Re: А ті що бачили війну.
В Бахмаче простились с летчиком Андреем Антиховичем, направившим подбитый штурмовик на вражеские колонны26 февраля 2022 года капитан ВСУ, совершая боевой вылет на самолете Су-25 на Херсонском направлении, обнаружил вражеские колонны. Он нанес по ним огонь, чем задержал продвижение россиян, но враг попал по самолету Андрея.
Когда стал вопрос катапультироваться или уничтожить врага, пилот направил подбитый штурмовик в сторону вражеской колонны и нанес оккупантам значительные потери ценой собственной жизни.
Сначала Герой был похоронен в Антоновке Херсонской области, которая пока находится под российской оккупацией. Тело летчика удалось вернуть только в конце декабря 2023 года.
Гордимся. Вечная слава Герою!
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 4 гостя