О делах Оманских (версия с цензора).

[Свідомий]

В Одессе обнаружили повешенным курсанта Военной академии. В сети заявили о травле

В учебном учреждении рассказали, что речь идет про курсанта первого курса Павла С., тело которого без признаков жизни обнаружили 26 ноября вне расположения подразделения.

Правоохранители предварительно квалифицировали событие как самоубийство, но проверяют и версию о превышении служебных полномочий. В академии заявили, что "уже готов ряд кадровых решений".

Профильный Telegram-канал SLON FM сообщил, что, со слов других курсантов, над погибшим и еще двумя курсантами издевались. Они якобы украли несколько энергетиков из магазина рядом, после чего всему курсу запретили ходить в магазин, а провинившиеся курсанты подверглись издевательствам со стороны сержантов. Якобы их заставляли есть тушонку вместе с печеньем и горчицей, а затем запивать подсолнечным маслом, клали еду на грязный пол, заставляли пить очень соленую воду. После этого их тошнило.

Утверждается также, что Павла С. избили, после чего он якобы самовольно покинул часть.

Паблик утверждает, что издевательства происходили на глазах командиров взводов.

[Свідомий]

Ексбанкіра та головного ЛГБТ-амбасадора України Петра Петровича Мельника щойно затримали при спробі перетину кордону з Молдовою.

Подія сталася сьогодні, 12 грудня, близько години тому. Нагадаємо, раніше Петро Мельник був оголошений у міжнародний розшук як головний фігурант корупційної схеми, пов’язаної з ухиленням від мобілізації через фальсифікацію документів у Дніпровському ТЦК Києва.

За даними наших джерел в правоохоронних органах, останній намагався 12 грудня 2025 року залишити Україну через кордон із Молдовою за підробленими документами, однак був затриманий молдавськими правоохоронцями та доставлений в слідчий ізолятор.

Деталі подальших судових дій та можливого екстрадиційного процесу очікуються від офіційних органів.

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

[Плохой танцор]

Вот пидар....на месте властей я бы открыл дело о мошенничестве и вымогательстве с конфискацией имущества чтоб другим неповадно было.

[Свідомий]

[Плохой танцор]

"Пам’ятаєте виступ Валерія Залужного на 1+1, який ще 3 лютого з посмішкою пояснював, що хоч росіяни й накопичують війська, але це, мовляв, «лише залякування», і війни не буде?"
Не помню.Поиск ничего не дал. Зато вижу волну направленую на его дискредитацию.Причем очень активную.Интересно с чем это связано? Он решил вернуться в Украину и кому-то это сильно не нравится?
Он был главкомом до февраля 2024 года. При нем большая часть Украины была освобождена от путинских орков (чем не может похвастаться нынешний главком).Фактически был "сломан хребет" их масштабному наступлению.А теперь,через почти 2 года он вдруг стал негодяем? Вся эта кампания против него сейчас "шита белыми нитками".Это зачистка перед возможными президентскими выборами в случае какого-либо варианта заключения мира?

[Свідомий]

Парламент воюючої країни вкотре показав свою повну відірваність від реальності! "Лакмусовий папірець" - ганебна історія зі збільшенням виплат депутатам.

Цього тижня Верховна Рада прийняла Закон про Державний бюджет на 2026 рік. Про всю ганьбу цього документу можна говорити дуже довго, але її добре підсумовує один переконливий приклад, який є квінтесенцією цього бюджету та чітко вказує наскільки український парламент втратив зв'язок з реальністю - з тією реальністю, в якій Україна вже майже чотири роки веде повномасштабну війну проти переважаючого в рази за всіма ресурсами російського агресора - екзистенційну війну за саме виживання українського народу.

Так звані "народні" депутати ВТРИЧІ збільшили собі на наступний рік розмір виплат, які виділяються їм щомісяця окремо готівкою, формально "на виконання депутатських повноважень". Раніше ця виплата була встановлена у розмірі однієї місячної зарплати нардепа (до вирахування податків), а на 2026 рік - буде вже ТРИ місячні зарплати.

Середній розмір зарплати нардепа до вирахування податків - приблизно 65 тисяч гривень. Тобто в місяць вони в середньому тепер будуть отримувати приблизно по 200 тисяч гривень так званих "депутатських". В рік - це майже два з половиною мільйони на одного нардепа. Отже всього - майже мільярд гривень видатків з Держбюджету на наступний рік лише на "депутатські"! І це не рахуючи самі зарплати, компенсації оренди житла і транспортних витрат тощо.

До речі, прикметно, що хоча сам цей ганебний бюджет був проголосований насамперед голосами "слуг" та залишків ОПЗЖ, але "чомусь" жоден депутат з так званої "парламентської опозиції" не виступив проти підняття цих виплат та про попереднє блокування трибуни всі вони раптом "забули". Хоча якщо б робота Ради блокувалася якраз з вимогою прибрати це збільшення "депутатських", то влада "слуг" очевидно була б змушена піти на поступки, враховуючи величезну непопулярність цієї ідеї в суспільстві. Проте тут так звана "парламентська опозиція" вкотре показала, що вона насправді нічим не відрізняється від олігархічних "слуг", і залюбки зберегла й для себе ці злочинні "жирні" виплати. Більше того, показово, що на всю Верховну Раду не знайшлося ЖОДНОГО народного депутата, який би публічно виступив на засіданні проти цього злочину!

Але ця ганебна історія з "депутатськими" - це лише маленька, хоч й найбільш показова, частинка тих видатків Держбюджету-2026, яка йде на непріоритетні або взагалі непотрібні для воюючої країни потреби. Майже півтора мільярди - на "Єдиний телемарафон", чотири мільярди - на якісь незрозумілі "стратегічні комунікації"! Мільярди - на сумнівні інфраструктурні проекти. Мільярди - на ДБР, БЕБ та інші органи із доволі сумнівною ефективністю. Врешті-решт майже мільярд на державне фінансування так званих "парламентських партій", які є насправді олігархічними бізнес-проектами!

При цьому Верховна Рада навіть не намагалася збільшити оподаткування олігархії та решти одного найбагатшого відсотку громадян, а також здійснити інші кроки, які б збільшили надходження до бюджету та зменшили б некритичні витрати і банальне розкрадання народних грошей. Всі ті кроки, які послідовно вимагає партія Народовладдя (https://facebook.com/story.php?story_fb ... 4606992196), й які б дозволили закласти в бюджеті кошти на підвищення зарплат військовим, на збільшення виробництва української зброї та на забезпечення гідного життя тилу! Так звані "народні" депутати вкотре збрехали, що на все це нібито "немає грошей".

"Слуги" та їх подільники настільки відірвалися від українського народу, що просто не бачать реальності. А реальність така: зараз мова йде про саме існування нашої держави та нашого народу.

Партія людей праці Народовладдя констатує, що чинна Верховна Рада не представляє інтереси більшості українського народу, а працює виключно на інтереси одного найбагатшого відсотку громадян - олігархії та її обслуги. При цьому, хоч і очікувати щирого прозріння від них марно, треба все одно нарощувати суспільний тиск, щоб хоча під його впливом примушувати їх на хоч якісь адекватні кроки. Але насамперед ми закликаємо український народ робити відповідні висновки, аби наступне скликання українського Парламенту нарешті отримало представництво не лише олігархії, але й більшості українського народу - людей праці!

P. S. Зеленський міг накласти вето на цей закон і легко домогтися, щоб депутати прибрали злочинну норму про збільшення собі виплат. Натомість він його оперативно підписав, попри величезне суспільне обурення, чим вкотре показав, що він (так само, як і його депутати) представляє у владі інтереси олігархії, а не більшості українського народу.

[Свідомий]

«Фламінго», який не долітає

У цій війні є один простий, але безжальний принцип: зброю вимірюють не легендами, а наслідками. Не інтерв’ю, не роликами з цеху, не “сенсаційними” дальностями в тисячі кілометрів, не правильним тоном ведучих і не кількістю згадок у стрічці. Наслідками. І якщо вам постійно показують історію про зброю, але ви не бачите її результату — перед вами не військова інженерія, а комунікаційна інженерія. Тобто продукт, що літає переважно в медіапросторі.

FP-5 «Фламінго» від Fire Point сьогодні виглядає саме так. Не тому, що хтось “не любить оборонку”. І не тому, що Україні не потрібні далекобійні засоби ураження. Навпаки: Україні критично потрібні засоби, які системно руйнують російську військову економіку, логістику й управління — бажано так, щоб ворог витрачав на захист більше, ніж на напад. Проблема в тому, що навколо «Фламінго» утворився туман, у якому чудово почуваються гроші, зв’язки, бронювання “потрібних людей”, міжнародні борди й пресконференції — але в якому підозріло погано почувається головне: прозора, навіть якщо частково засекречена, логіка результату.

Офіційна рамка звучить майже чесно: речник Генштабу Дмитро Лиховій публічно говорив, що FP-5 («Фламінго») проходить шлях експериментальної зброї, бойові пуски почалися навесні 2025 року, а вдосконалення ускладнюють висока вартість одного виробу й можливості розробника. Також у публічній площині фігурували заявлені параметри дальності й корисного навантаження.

Звучить як нормальний процес. Але далі починається те, що у живій оборонці називають “розривом між презентацією і війною”. Бо коли мова заходить про реальну deep strike-роботу, публічна статистика й повідомлення про ефективність куди більше прив’язують Fire Point до FP-1/FP-2 — тобто до далекобійних дронів, а не до FP-5. У матеріалах Радіо Свобода (Донбас Реалії) наводилась теза, що Fire Point стала ключовим виробником у сегменті deep-strike БПЛА, а Генштаб заявляв про велику частку їхніх дронів у застосуваннях у серпні–вересні 2025 року.

Це важливо: якщо основний ефект дають дрони, тоді «Фламінго» — або наступний логічний крок, або дорогий символ. І у здоровій системі символ не має права з’їдати ресурс, який потрібен інструментам. А тепер — головний нерв: “ракети нікуди не потрапляють”. У відкритому полі немає стійкого, незалежно верифікованого патерну, що саме FP-5 системно б’є по Москві чи створює для неї стратегічний біль. Натомість маса “підтверджень” має типову природу інформаційного шуму: “ворог стверджує”, “Z-канали опублікували”, “нібито уламки”, “нібито летіло”. Саме тому «Фламінго» дуже зручний як легенда: він дозволяє говорити про “удар по Москві” в режимі припущень і натяків, не показуючи твердої картини результату.

Коли результат підміняють легендою, легенда стає товаром. А коли товар продають державі — це вже не міфотворчість. Це модель.

А тепер подивімося, що відбувається з грошима — і чому саме на цьому етапі “ракетна легенда” стає не романтикою, а ризиком.

29 серпня 2025 року The Kyiv Independent опублікував матеріал про те, що НАБУ розслідує діяльність Fire Point через підозри щодо ціноутворення і поставок (чи не завищувалися ціни на компоненти і/або кількість поставлених дронів), а також перевіряє можливі зв’язки компанії з Тимуром Міндічем; у тексті фігурували оцінки масштабів контрактів і очікуваних сум у 2025 році. Цю лінію далі підхоплювали й інші медіа.

А тепер ключова деталь, яку багато хто сприйняв як індульгенцію: Associated Press у матеріалах 2025 року прямо зазначало, що органи перевіряють можливі завищення по FP-1 і можливі зв’язки з Міндічем, але антикорупційні органи не розслідують саме «Фламінго».

Для обивателя це звучить як “ура, ракету не чіпають”. Для людини з інстинктом ризик-менеджменту це звучить інакше: “ракета стала зручним дахом”. Бо коли на масовому продукті (FP-1) виникає питання “ціна/кількість/поставка”, найпростіший спосіб зняти увагу — підняти над усім це слово “ракетна програма”. У війні слово “ракетна програма” працює як сакральний щит: “не критикуйте — ви працюєте на ворога”. І саме тому ракетний бренд так часто з’являється там, де потрібно притлумити інтерес до бухгалтерії.

Далі — периметр зв’язків. У публічних джерелах не раз фігурував сюжет із Тимуром Міндічем: у листопаді 2025 року, за повідомленнями медіа, співвласник і головний конструктор Fire Point Денис Штілерман підтвердив, що Міндіч (підозрюваний у справі про корупцію в енергетиці) нібито хотів отримати 50% Fire Point, але йому відмовили. Радіо Свобода описувало цей вузол підозр і заяв — звідки вони взялися, як реагувала компанія, і як звучала позиція Штілермана щодо відсутності “сторонніх” у власності.

У нормальній юрисдикції сама поява такого персонажа в історії оборонного виробника вже запускає протокол: хто наводив, хто знайомив, хто гарантував, хто намагався зайти в капітал, хто відбивав. Бо оборонка — це не місце, де “просто хтось захотів 50%”. Оборонка — це місце, де 50% означають доступ: до людей, до контрактів, до ланцюгів постачання, до міжнародних каналів, до “сакрального” слова “секретність”.

І ось тут у картину входить той елемент, який перетворює “підозри” на політичний запах: стрімкий злет, міжнародні борди, легітимізація. Associated Press у листопаді 2025 року писало про те, що Fire Point залучає Майка Помпео до нової консультативної ради, паралельно згадуючи про триваюче розслідування щодо можливого завищення цін на компоненти або кількості дронів і перевірку зв’язків з Міндічем. Тобто маємо класичну конструкцію “відбілювання через статус”: коли на горизонті з’являються міжнародні імена, будь-яка внутрішня критика намагається виглядати як “атака на національний інтерес”. Це старий трюк, але в умовах війни він працює особливо добре.

Тепер — про те, чому історія Fire Point так легко перетворюється на кіно. Бо в буквальному сенсі у ній є кіно. Радіо Свобода в матеріалі про Fire Point згадувало, що структура, пов’язна з майбутньою компанією, раніше була зареєстрована як кастингова/продакшн-історія, а також описувало, звідки береться скандальність “кіношного шлейфу” і чому це вразлива точка для сприйняття.

Цей штрих важливий не як “сенсація”, а як метафора системи: коли походження — кастинг, а потім раптом — “ракетобудування”, у суспільства виникає природний захисний рефлекс. Війна — не майданчик для експериментів зі статусом. Тут або працює, або ні. І коли на “або ні” накладається мільярдна математика, питання перестає бути естетичним. Воно стає криміналістичним.

Далі — людина, яка стала публічним обличчям «Фламінго». Денис Штілерман — персонаж, біографія якого сама по собі стала індикатором ризику. 29 жовтня 2025 року AIN опублікувало розслідування, де стверджувалося, що під час перевірки документів і відкритих масивів даних журналісти виявили: Денис Штілерман має російське громадянство; у нього фіксувалися російські внутрішні паспорти, і ця лінія стала публічним скандалом. У відповідь на скандал Штілерман виходив у публічні ефіри, пояснюючи історію документів і заявляючи, що російського громадянства його нібито позбавили у 2016 році; ця теза фігурувала в матеріалах українських новинних ресурсів і в його інтерв’ю.

І от тут з’являється ще один факт, який не є “моральною оцінкою”, а є документом: 5 листопада 2024 року опубліковане визначення Верховного Суду РФ, у якому фігурує Данилов Денис Леонидович як пайовик ЗПІФ нерухомості “Лесные Просторы” у судовому спорі; у документі вказано, що в задоволенні вимог відмовлено.

Цей документ сам по собі не доводить тотожність “Данилов” і “Штілерман”. Але у зв’язці з темою “попереднього прізвища/російських документів” він створює те, що в безпеці називається “слід”: юридична присутність у РФ у 2022–2024 роках, коли країна веде повномасштабну війну. Це той тип факту, який у будь-якій серйозній оборонній системі запускає перевірку без дискусій: не тому, що “людина винна”, а тому, що доступ до оборонної технології — це не право на симпатію, а зона підвищеної довіри з багаторівневими фільтрами. Якщо фільтрів нема — це не проблема людини. Це проблема держави.

А тепер — третій голос у цій історії: Юрий Касьянов 23 листопада 2025 року опублікував колонку “Fire Point – найкрутіша афера століття”, де жорстко й публічно справедливо розкритикував компанію як явище: і з точки зору ефективності, і з точки зору грошей, і з точки зору політичного даху.

Його публічні заяви не обмежуються жанром “мені не подобається”. У телеграм-каналі Касьянова є прямі формулювання в грубішій, фронтовій версії: “дрони Fire Point не долітають до Москви”, “наші долітали”, “нас знищили”, “вони не найкращі”, з деталями про різні дати ударів і кількість запущених апаратів. У публічному просторі зафіксовано, що Юрій називав себе ключовим свідком у справі щодо Fire Point і говорив про свідчення в НАБУ; сам факт його допиту в одному з проваджень підтверджувався.

Чому голос Касьянова важливий? Тому що він не просто коментатор, а людина з практичним досвідом дронової війни й людина, яка говорить мовою ефекту: скільки запусків потрібно на одну ціль, які системи долітають, які — ні, і як “дешевше” інколи означає “більш ефективно”. Kyiv Post у жовтні 2025 року писав, що Касьянов критикує Fire Point за контракти попри, на його думку, конструктивні проблеми, і що він стверджував про демонстрацію власної моделі (Spear) із ураженням поблизу Кремля у 2023 році.

Окремий пласт — його прогнози щодо “афери 3000 ракет” і твердження, що «Фламінго» “нікуди не полетить” у масштабі, який продають публічно. Це вже не технічна критика, а розкриття політичної логіки, яка обіцяє масовий ракетний ефект. І тут важливо: навіть якщо частина його заяв, уявимо, гіперболізована, сам механізм підозри є раціональним. Бо “масова ракета” не може бути питанням віри. Це питання виробничого циклу, логістики компонентів, економіки серійності і результату на полі бою.

На цьому етапі картина складається в одну жорстку, але логічну гіпотезу. Її можна сформулювати без прикрас: «Фламінго» виконує роль “великого символу”, який легітимує мільярдний фінансовий потік і знімає увагу з верифікації ефекту, а коли увага повертається — її розмивають секретністю, міжнародними “бордами” та емоційним шантажем “не чіпайте оборонку”.

Ця гіпотеза підсилюється ще одним фактом: у міжнародних матеріалах AP, окрім історії Помпео, прямо проговорюється логіка “успіх FP-1 → план подвоювати виробництво крилатих ракет”, тобто ракетна тема стає майбутнім центром інвестицій і контрактів — а значить, і майбутнім центром ризику, якщо не буде контрольних запобіжників.

І тепер — ключове: що робити з цим?

По-перше, не змішувати дві різні речі: технічне існування виробу і його стратегічний ефект. «Фламінго» може існувати як виріб, проходити випробування, мати обмежені застосування — і при цьому бути “PR-ракетною надбудовою”, яка живе значно масштабніше, ніж її бойовий результат. Офіційна рамка “експериментальна” саме про це й натякає.

По-друге, не грати в “або герой, або зрадник”. У реальності питання простіші й страшніші: чи відповідають контракти фактичним поставкам; чи відповідає ціна фактичній собівартості; чи не використовується “ракетний бренд” як щит; чи не працює компанія як канал бронювання; чи не існує “тіньового бенефіціара” через політичну близькість; і чи не перетворюється донорське фінансування на індульгенцію. Саме ці вектори випливали з публічних розслідувань і обговорень навколо Fire Point.

По-третє, повернути розмову до KPI, навіть якщо частина KPI засекречена. Бо секретність — це про координати і тактику, а не про принципи контролю. Держава може не публікувати “куди і коли”, але вона здатна встановити внутрішні контрольні метрики і донорські аудити, які відсікають “проект під викачування” ще на етапі контракту. Якщо цього не зроблено, то «Фламінго» справді перетворюється на “ракету, яка летить у бюджет”.

І, нарешті, найжорсткіший висновок цього розслідування — не про Fire Point як компанію, і навіть не про Штілермана як персонажа. Найжорсткіший висновок — про державу, яка дозволяє виникнути оборонному продукту такого масштабу без публічно зрозумілої рамки довіри. Бо коли навколо одного виробника одночасно живуть: антикорупційне розслідування щодо цін/поставок; токсичні сюжети про зв’язки; публічні заяви про спроби “зайти в капітал на 50%”; історії бронювання; суперечки про громадянство ключової особи; і паралельно — легенда про “ракету до Москви”, яку важко верифікувати, — це означає одне: система фільтрів або не існує, або комусь невигідна.
Саме тому ваш біль про “ракети нікуди не потрапляють” треба формулювати не як емоцію, а як підозру щодо моделі: якщо країні продають “московський ефект”, але в публічній реальності більше видно PR і контракти, ніж підтверджений результат, — то, можливо, “московський ефект” і не був метою. Метою був бюджет. А якщо так, то ми маємо справу не з інженерним провалом, а з управлінським злочином проти обороноздатності.

У кінці 2025 року Україна вже не має права на наївність. У нас забагато загиблих, щоб терпіти дорогі легенди. І якщо «Фламінго» має стати зброєю, яка справді створює стратегічний біль ворогу — він має пройти шлях від медійного міражу до вимірюваного результату. Якщо ж він залишиться красивим словом, яке зручно прикриває бухгалтерію, — тоді в історії України він буде не “ракетним птахом”, а птахом, що живиться державними ресурсами й відлітає не на Москву, а в офшори, ради і пресконференції.

І це, зрештою, головний тест на зрілість держави: чи здатна вона відрізнити зброю від легенди — і закрити легенду актом перевірки, а зброю — серією підтверджених ефектів. Якщо ні, то “Фламінго” справді нікуди не потрапляє. Він просто влучає — в український бюджет як єдину зведену ціль ракетного проджекту неукраїнських Штілерманів, Міндічів, Цукерманів, Шефірів, Зеленських.

Владислав Смірнов

[Свідомий]

НАБУ и САП разоблачили преступную группу, в состав которой входили народные депутаты

По данным следствия, участники группировки систематически получали взятки за голосование в Верховной Раде. Схему удалось разоблачить в ходе операции под прикрытием.

Больше подробностей в НАБУ пообещали сообщить позже.

[Свідомий]

[Свідомий]

СМИ назвало фамилии нардепов, получивших подозрения от НАБУ и САП

По данным ZN.UA, это депутаты "Слуги народа" Евгений Пивоваров, Игорь Негулевский и Юрий Кисель. Им вменяют получение неправомерной выгоды (ст. 368 УК Украины).

Следствие считает, что деньги передавались в офисе Киселя, который ранее прослушивало НАБУ. Также в материалах дела фигурируют статьи о создании преступной организации и даче взяток — их могут добавить при избрании меры пресечения.

Кроме того, по словам источников издания, депутат Юрий Корявченков (Юзик из "Квартала 95") успел выехать из Украины, а секретаря фракции Тараса Мельничука допрашивают.

[Свідомий]

[Свідомий]

[Свідомий]

Найбільша брехня цієї війни — це байка про «100 тисяч бойових», бо ці гроші ти бачиш тільки тоді, коли по паперах кожен день місяця зарахували як бойовий, а в реальності рахують виходи, і тоді виходить пиздець: ти весь місяць живеш на війні, під дронами, артой і мінометами, без можливості «вийти», але держава рахує так, ніби ти заходив на позицію «по годинах». На папері це виглядає красиво, а по факту — якщо пощастило і закрили повний місяць бойових, то виходить ≈ 4 000 грн за день; якщо рахують виходи, то ця цифра легко падає до 2 000, 1 500 або й менше за день, і в кінці місяця замість міфічних сум ти маєш гроші на рівні звичайної тилової роботи. І це ще без урахування того, що з цих грошей ти постійно докуповуєш амуніцію, турнікети, батарейки, ремонтуєш спорядження, заправляєш і латаєш машини, бо інакше просто не виїдеш і не виконаєш задачу — і все це, блядь, за свій рахунок.

А тепер важливе уточнення, щоб не було маніпуляцій: ми тут взагалі говоримо тільки про зону бойових дій. Бо якщо ти не в зоні БД, то в тебе нема ні 100 тисяч, ні 70 тисяч окопних — у тебе є база ~21 тисяча гривень, максимум трохи більше за вислугу років або за звання. І от ці 700 гривень на день — це вже не порівняння з таксі чи будівельниками, це порівняння з виживанням. Тобто вся ця історія про «великі зарплати військових» тримається виключно на фронті, на тих, хто реально під вогнем, а решта служби — це зовсім інші гроші, про які воліють мовчати.

А тепер про «окопні». Є ще 70 тисяч, але вони існують тільки якщо ти реально сидиш в окопі на першій лінії і закриваєш повний місяць. Закрив — це ще ≈ 2 300 грн за день. Не закрив — нічого. І знову все залежить від командування: одні командири вибивають ці гроші для своїх пацанів, бо знають, де ті реально знаходяться, а інші кажуть прямо — хочете окопні, будьте на самій першій лінії, а все інше «м’яко кажучи, не зона бойових дій», як це любить називати влада. Тобто ти можеш постійно бути під обстрілами, але якщо по паперах ти не «в окопі», то для системи ти ніби й не ризикуєш.

І от тепер порівняння, чисто по цифрах. У теплому місті таксист, кур’єр, будівельник, майстер чи офісний планктон спокійно робить 3–4 тисячі гривень за день, у світлі, з кавою і з правом завтра не вийти на роботу, якщо заїбало. Боєць же за ті самі 3–4 тисячі на день живе під ризиком смерті, а часто — і за менші гроші, якщо «не всі дні зійшлися по паперах». І це ми ще не говоримо про те, що у пацанів і дівчат є сім’ї, діти, батьки, кредити, лікування, побут, і потреби нікуди не зникають тільки тому, що ти на війні — навпаки, їх стає більше, а можливостей їх закрити менше.

І коли після цього з кабінетів починають пиздіти про «гідне грошове забезпечення», стає ясно остаточно: влада не рахує життя солдата чимось цінним — вона просто платить мінімум, щоб система не розвалилась, і максимум пиздить, щоб заткнути рота тим, хто ще живий.

[Свідомий]