В бібліотеках тимчасово окупованих територій Луганської, Донецької, Чернігівської та Сумської областей почались вилучення української історичної та художньої літератури, яка не співпадає з постулатами кремлівської пропаганди. Для цього залучено російські підрозділи "воєнної поліції". Наразі, окрім репресивних, вони виконують так звані "ідеологічні функції".
Найбільшу зацікавленість поліцаїв викликають книжки щодо історії українських Майданів, АТО/ООС, історії українських визвольних змагань. До "екстремістської" літератури відносять шкільні підручники історії України, наукову та популярну історичну літературу.
"Окупанти мають цілий перелік заборонених до згадування імен. Серед них: Мазепа, Петлюра, Бандера, Шухевич, Чорновіл. В містах Кремінна, Рубіжне (Луганська область), Городня (Чернігівська область) відомі випадки вилучення книжки "Справа Василя Стуса" Вахтанга Кіпіані", - йдеться у повідомленні. Знайдені книжки вилучаються, знищуються на місці або вивозяться у невідомому напрямку.
У Старобільську Луганської області російська окупаційна адміністрація проводить заходи з впровадження в обіг російських рублів для розрахунку в магазинах та на ринках.
Повідомляється, що путінські війська намагаються розставляти на місцях окупаційні адміністрації. Ведеться розшук патріотів та учасників АТО/ООС. Місцевому населенню надано вказівку збирати документи, начебто з метою оформлення пенсійного забезпечення.
Їх бісить історична правда.
Re: Їх бісить історична правда.
Усім, хто сумнівався, що Катерину варто прибрати з центру Одеси, варто приїхати сюди.
Недалеко від міста, по Хаджибейській дорозі в напрямку села Усатове, є найбільший зі збережених в Україні козацький цвинтар.
Це поховання козаків-нерубаїв Сотниківської Січі. Чому нерубаїв?
У 1775 році, ліквідовуючи Запорізьку Січ, Катерина заставила козаків, що селились тут на схилах Шкодової гори, підписати документ, в якому вони обіцяють ніколи не брати до рук зброю, а імператриця в свою чергу пообіцяла залишити їх у спокої та не переселяти на Кубань.
Склавши зброю, козаки взяли до рук кайла і зайнялися видобутком вапняка - єдиного будівничого матеріалу на цих землях. Так, і штольні в Нерубайському, які зараз так розкручені під назвою “Одесские катакомбы” - це їх рук робота. До речі, вся Одеса на той час була побудована з цього козацького вапняку.
Саме на цьому цвинтарі поховані власники найкрупніших штолень - козаки Шмигора та Гетьманенко.
Сам цвинтар невеликий, усього збереглося близько двохсот хрестів, частина з яких - мальтійські, частина - грецькі, заокруглені, з півмісяцем, чотириконечні, шестиконечні та восьмиконечні. Фахівці стверджують, що тут є 32 види унікальних за формою надгробків.
Найстаріший хрест датується 1771 роком, і, згідно з написом, поховане під ним немовля. Багато могил з позначками 1822, 1855 року.
Усі написи зроблені здебільшого по-українськи, з домішками старо-церковних слів. І скажіть мені після цього, що Одеса завжди була “русскоговорящей”!
До речі, подібне кладовище є недалеко звідси - на вершині Шкодової гори, але там збереглося щось близько п'ятдесяти могил. Проте саме місце визначне, вважається центром Усатівської культури. Розкопки показали тут поховання, датовані 2 тисячоліттям до нашої ери.
Як думаєте, чому про цвинтар знає так мало людей, хоча це одна з найвизначніших пам'яток не лише Одещини, але й України? Чому донедавна він був повністю зарослим та занедбаним?
Чи не тому, що він ніяк не вписується в історію про те, як “Катерина заснувала Одесу”, яку так активно просувають і захищають малороси в Україні?
Тому, коли почуєте від чергового експерта з історії чергове “не надо трогать Екатерину, это наша история”, запитайте в нього, що він знає з козацької історії краю. Скоріше за все, там - величезна дірка. У формі двоголової курки.
Олександр Дума.
Недалеко від міста, по Хаджибейській дорозі в напрямку села Усатове, є найбільший зі збережених в Україні козацький цвинтар.
Це поховання козаків-нерубаїв Сотниківської Січі. Чому нерубаїв?
У 1775 році, ліквідовуючи Запорізьку Січ, Катерина заставила козаків, що селились тут на схилах Шкодової гори, підписати документ, в якому вони обіцяють ніколи не брати до рук зброю, а імператриця в свою чергу пообіцяла залишити їх у спокої та не переселяти на Кубань.
Склавши зброю, козаки взяли до рук кайла і зайнялися видобутком вапняка - єдиного будівничого матеріалу на цих землях. Так, і штольні в Нерубайському, які зараз так розкручені під назвою “Одесские катакомбы” - це їх рук робота. До речі, вся Одеса на той час була побудована з цього козацького вапняку.Саме на цьому цвинтарі поховані власники найкрупніших штолень - козаки Шмигора та Гетьманенко.
Сам цвинтар невеликий, усього збереглося близько двохсот хрестів, частина з яких - мальтійські, частина - грецькі, заокруглені, з півмісяцем, чотириконечні, шестиконечні та восьмиконечні. Фахівці стверджують, що тут є 32 види унікальних за формою надгробків.
Найстаріший хрест датується 1771 роком, і, згідно з написом, поховане під ним немовля. Багато могил з позначками 1822, 1855 року.
Усі написи зроблені здебільшого по-українськи, з домішками старо-церковних слів. І скажіть мені після цього, що Одеса завжди була “русскоговорящей”!До речі, подібне кладовище є недалеко звідси - на вершині Шкодової гори, але там збереглося щось близько п'ятдесяти могил. Проте саме місце визначне, вважається центром Усатівської культури. Розкопки показали тут поховання, датовані 2 тисячоліттям до нашої ери.
Як думаєте, чому про цвинтар знає так мало людей, хоча це одна з найвизначніших пам'яток не лише Одещини, але й України? Чому донедавна він був повністю зарослим та занедбаним?Чи не тому, що він ніяк не вписується в історію про те, як “Катерина заснувала Одесу”, яку так активно просувають і захищають малороси в Україні?
Тому, коли почуєте від чергового експерта з історії чергове “не надо трогать Екатерину, это наша история”, запитайте в нього, що він знає з козацької історії краю. Скоріше за все, там - величезна дірка. У формі двоголової курки.
Олександр Дума.
Re: Їх бісить історична правда.
Более 70%: еще в 1926 г. большинство жителей Таганрогского округа были украинцами
Рассказываем об украинских землях в составе рф.
На момент создания СССР в 1922 г. россия имела другие границы, нежели в 1991 г. К примеру, ей не принадлежали город Таганрог с окрестностями.
Немного истории
Таганрог был основан в конце XVII в. Планировали строительство западные специалисты, а строительные работы осуществляли в основном украинские казаки.
После поражения Прутского похода 1711 г. некоторое время город и его окрестности входили в состав земель Новой Запорожской Сечи, автономной структуры в составе Османской империи.
В 1784 г. город был включен в Екатеринославское наместничество (позже — губернию) с центром в современном городе Днепр. В конце XIX в. Таганрог передали в состав Области Войска Донского.
Весной 1918 г. советское правительство Украины почти месяц находилось в Таганроге, который Николай Скрипник считал неотъемлемой частью Украины. В 1920 г. большевики включили город в состав советской Украины, признавая этническую составляющую региона. Но в 1925 г. передумали и отдали его россии.
Что говорять переписи
В имперской переписи 1897 г. не было вопроса о национальном происхождении респондента. Но выделить украинцев можно по пункту «родной язык». Малороссийским наречием (как тогда называли украинский язык) родным в Таганрогском округе указало 61,7% респондентов.
Согласно переписи 1926 г., украинское население выросло до 71,5 %. Хотя в самом городе Таганроге преобладали россияне, что не удивительно. Даже в советской Украине тогда города были русифицированными.
А вот через 13 лет украинское большинство округа «куда-то исчезло». Согласно переписи 1939 г., украинцы уже были меньшинством. На самом же деле, они некуда не делись. Просто растаяли под воздействием ускоренной русификации. Но еще долгое время в селах люди общались на украинском.
Рассказываем об украинских землях в составе рф.
На момент создания СССР в 1922 г. россия имела другие границы, нежели в 1991 г. К примеру, ей не принадлежали город Таганрог с окрестностями.
Немного истории
Таганрог был основан в конце XVII в. Планировали строительство западные специалисты, а строительные работы осуществляли в основном украинские казаки.
После поражения Прутского похода 1711 г. некоторое время город и его окрестности входили в состав земель Новой Запорожской Сечи, автономной структуры в составе Османской империи.
В 1784 г. город был включен в Екатеринославское наместничество (позже — губернию) с центром в современном городе Днепр. В конце XIX в. Таганрог передали в состав Области Войска Донского.
Весной 1918 г. советское правительство Украины почти месяц находилось в Таганроге, который Николай Скрипник считал неотъемлемой частью Украины. В 1920 г. большевики включили город в состав советской Украины, признавая этническую составляющую региона. Но в 1925 г. передумали и отдали его россии.
Что говорять переписи
В имперской переписи 1897 г. не было вопроса о национальном происхождении респондента. Но выделить украинцев можно по пункту «родной язык». Малороссийским наречием (как тогда называли украинский язык) родным в Таганрогском округе указало 61,7% респондентов.
Согласно переписи 1926 г., украинское население выросло до 71,5 %. Хотя в самом городе Таганроге преобладали россияне, что не удивительно. Даже в советской Украине тогда города были русифицированными.
А вот через 13 лет украинское большинство округа «куда-то исчезло». Согласно переписи 1939 г., украинцы уже были меньшинством. На самом же деле, они некуда не делись. Просто растаяли под воздействием ускоренной русификации. Но еще долгое время в селах люди общались на украинском.
-
Плохой танцор
- Основатель
- Сообщения: 4773
- Зарегистрирован: Ноябрь 21, 2022, 2:09 pm
- Контактная информация:
Re: Їх бісить історична правда.
В тему:Свідомий писал(а): ↑Январь 26, 2024, 8:49 pm Более 70%: еще в 1926 г. большинство жителей Таганрогского округа были украинцами
Рассказываем об украинских землях в составе рф.
На момент создания СССР в 1922 г. россия имела другие границы, нежели в 1991 г. К примеру, ей не принадлежали город Таганрог с окрестностями.
Немного истории
Таганрог был основан в конце XVII в. Планировали строительство западные специалисты, а строительные работы осуществляли в основном украинские казаки.
После поражения Прутского похода 1711 г. некоторое время город и его окрестности входили в состав земель Новой Запорожской Сечи, автономной структуры в составе Османской империи.
В 1784 г. город был включен в Екатеринославское наместничество (позже — губернию) с центром в современном городе Днепр. В конце XIX в. Таганрог передали в состав Области Войска Донского.
Весной 1918 г. советское правительство Украины почти месяц находилось в Таганроге, который Николай Скрипник считал неотъемлемой частью Украины. В 1920 г. большевики включили город в состав советской Украины, признавая этническую составляющую региона. Но в 1925 г. передумали и отдали его россии.
Что говорять переписи
В имперской переписи 1897 г. не было вопроса о национальном происхождении респондента. Но выделить украинцев можно по пункту «родной язык». Малороссийским наречием (как тогда называли украинский язык) родным в Таганрогском округе указало 61,7% респондентов.
Согласно переписи 1926 г., украинское население выросло до 71,5 %. Хотя в самом городе Таганроге преобладали россияне, что не удивительно. Даже в советской Украине тогда города были русифицированными.
А вот через 13 лет украинское большинство округа «куда-то исчезло». Согласно переписи 1939 г., украинцы уже были меньшинством. На самом же деле, они некуда не делись. Просто растаяли под воздействием ускоренной русификации. Но еще долгое время в селах люди общались на украинском.
Скажи мне чей Крым и я скажу кто ты.
Re: Їх бісить історична правда.
Крути - розставимо крапки над "і"
(Текст 2019 року)
29 січня 1918 року на залізничній станції Крути був бій, а не побоїще. Героїчна і водночас ефективна бойова операція, яка нанесла ворогу важкі втрати та змусила затримати наступ на Київ на тиждень.
Так, у надважких умовах. Так, за тотальної чисельної переваги московських військ. Але тим вище треба оцінити героїзм українських воїнів. Ватажку інтервентів Муравйову навіть довелося брехати своєму керівництву та перебільшувати українські сили, щоб виправдати надмірні втрати та гальмування наступу.
Серед українських частин під Крутами була студентська сотня (120-130 людей), яка складалася з київської молоді. Це були добровольці, які проходили хоч і короткий, але військовий вишкіл. Тобто це точно не були випадкові юнаки, які не знали на що йдуть і навіть не вміли тримати в руках гвинтівку - як потім часто будуть розповідати. Це були молоді ідеалісти, українські патріоти - і це був їх свідомий вибір. Вважати їх "нетямущими хлопчиками" - це ображати їх та применшувати їхній подвиг. Три сотні вбитих у бою московських окупантів - найкраще свідчення мотивації та дієвості "дітей".
Найтрагічніший момент бою - розстріл більшовиками 27 українських полонених зі студентської сотні. Розлючені впертим спротивом українців та великими втратами, вороги зігнали свою лють на полонених. Саме про цих українських воїнів молодий Павло Тичина написав вірша "Пам`яти тридцяти".
Тези про "беззбройних дітей", які не розуміли на що вони йдуть і були кинуті на вірну смерть цинічним командуванням вперше були публічно оголошені... більшовицькою пропагандою! Зрозуміло з якою метою - посіяти недовіру солдат до командирів, показати українців ідіотами та нездарами, знищити моральних дух та готовність захищати власну державу. Потім ці ж тези на різний лад повторювали ворожі пропагандисти і (трошки з іншими акцентами) кілька поколінь українських політиків-мазохістів - аж до наших часів.
Претензії треба висувати політичному керівництву Центральної Ради. За саботування розбудови армії, за пацифістські ілюзії, політичну наївність, суїцидальне лівацьке доктринерство, абсурдні кадрові рішення - чого варта лише заміна Петлюри на майже більшовика Порша на посаді Генерального секретаря військових справ вже в розпал війни з більшовиками!
Але вірні Україні військові та добровольці до кінця виконали свій обов`язок і дали політикам ще один шанс. Те ж стосується і військового командування, яке часто поливали абсурдним брудом. Наприклад, що українські командири пиячили у вагоні-ресторані під час бою під Крутами. Це - ворожа брехня.
Командувач українських сил під Крутами Аверкій Гончаренко особисто керував боєм, ефективно організував оборону, грамотно і вчасно провів організований відступ, завчасно дав команду розібрати ділянку залізниці для затримки ворога. Група найменш готових до бою юнаків була відведена в резерв і фактично в бою участі не брала. Аверкій Гончаренко беріг своїх людей, наскільки це було можливо в тих умовах.
Командир студентської сотні Андрій Омельченко загинув у бою. Командир Січових Стрільців Євген Коновалець керував вуличними боями в Києві та задавив більшовицький січневий заколот. Генерал Всеволод Петрів на чолі Гордієнківського полку - один з героїв київських боїв січня 1918 року. Симон Петлюра на чолі Гайдамацького Кошу Слобідської України завершив розгром московської п`ятої колони.
Стримувальні бої під Конотопом, Бахмачем і Крутами, а також придушення січневого заколоту в Києві - це ланки єдиного процесу, який дав українським дипломатам надважливий час та легітимність для перемовин. Саме тому вдалося підписати Берестейський мир з Центральними державами, досягти міжнародного визнання УНР, отримати військову допомогу Німеччини та Австро-Угорщини, зірвати спроби Троцького легітимізувати харківських маріонеток з так званого "українського радянського уряду". Українська армія разом із союзниками негайно розпочинає вигнання московських окупантів з України. Вже за кілька тижнів було звільнено Київ. Ще через місяць - звільнено всю територію України.
В січні 1918 року українські військові дали Україні шанс. Але в українській політиці винниченки перемогли Міхновських - і програла Україна. Тому не змарнуймо шансу, який сьогодні для України виборили українські військові.
На фото - командир бою під Крутами, сотник Армії УНР Аверкій Гончаренко.
(Текст 2019 року)
29 січня 1918 року на залізничній станції Крути був бій, а не побоїще. Героїчна і водночас ефективна бойова операція, яка нанесла ворогу важкі втрати та змусила затримати наступ на Київ на тиждень.
Так, у надважких умовах. Так, за тотальної чисельної переваги московських військ. Але тим вище треба оцінити героїзм українських воїнів. Ватажку інтервентів Муравйову навіть довелося брехати своєму керівництву та перебільшувати українські сили, щоб виправдати надмірні втрати та гальмування наступу.
Серед українських частин під Крутами була студентська сотня (120-130 людей), яка складалася з київської молоді. Це були добровольці, які проходили хоч і короткий, але військовий вишкіл. Тобто це точно не були випадкові юнаки, які не знали на що йдуть і навіть не вміли тримати в руках гвинтівку - як потім часто будуть розповідати. Це були молоді ідеалісти, українські патріоти - і це був їх свідомий вибір. Вважати їх "нетямущими хлопчиками" - це ображати їх та применшувати їхній подвиг. Три сотні вбитих у бою московських окупантів - найкраще свідчення мотивації та дієвості "дітей".
Найтрагічніший момент бою - розстріл більшовиками 27 українських полонених зі студентської сотні. Розлючені впертим спротивом українців та великими втратами, вороги зігнали свою лють на полонених. Саме про цих українських воїнів молодий Павло Тичина написав вірша "Пам`яти тридцяти".
Тези про "беззбройних дітей", які не розуміли на що вони йдуть і були кинуті на вірну смерть цинічним командуванням вперше були публічно оголошені... більшовицькою пропагандою! Зрозуміло з якою метою - посіяти недовіру солдат до командирів, показати українців ідіотами та нездарами, знищити моральних дух та готовність захищати власну державу. Потім ці ж тези на різний лад повторювали ворожі пропагандисти і (трошки з іншими акцентами) кілька поколінь українських політиків-мазохістів - аж до наших часів.
Претензії треба висувати політичному керівництву Центральної Ради. За саботування розбудови армії, за пацифістські ілюзії, політичну наївність, суїцидальне лівацьке доктринерство, абсурдні кадрові рішення - чого варта лише заміна Петлюри на майже більшовика Порша на посаді Генерального секретаря військових справ вже в розпал війни з більшовиками!
Але вірні Україні військові та добровольці до кінця виконали свій обов`язок і дали політикам ще один шанс. Те ж стосується і військового командування, яке часто поливали абсурдним брудом. Наприклад, що українські командири пиячили у вагоні-ресторані під час бою під Крутами. Це - ворожа брехня.
Командувач українських сил під Крутами Аверкій Гончаренко особисто керував боєм, ефективно організував оборону, грамотно і вчасно провів організований відступ, завчасно дав команду розібрати ділянку залізниці для затримки ворога. Група найменш готових до бою юнаків була відведена в резерв і фактично в бою участі не брала. Аверкій Гончаренко беріг своїх людей, наскільки це було можливо в тих умовах.
Командир студентської сотні Андрій Омельченко загинув у бою. Командир Січових Стрільців Євген Коновалець керував вуличними боями в Києві та задавив більшовицький січневий заколот. Генерал Всеволод Петрів на чолі Гордієнківського полку - один з героїв київських боїв січня 1918 року. Симон Петлюра на чолі Гайдамацького Кошу Слобідської України завершив розгром московської п`ятої колони.
Стримувальні бої під Конотопом, Бахмачем і Крутами, а також придушення січневого заколоту в Києві - це ланки єдиного процесу, який дав українським дипломатам надважливий час та легітимність для перемовин. Саме тому вдалося підписати Берестейський мир з Центральними державами, досягти міжнародного визнання УНР, отримати військову допомогу Німеччини та Австро-Угорщини, зірвати спроби Троцького легітимізувати харківських маріонеток з так званого "українського радянського уряду". Українська армія разом із союзниками негайно розпочинає вигнання московських окупантів з України. Вже за кілька тижнів було звільнено Київ. Ще через місяць - звільнено всю територію України.
В січні 1918 року українські військові дали Україні шанс. Але в українській політиці винниченки перемогли Міхновських - і програла Україна. Тому не змарнуймо шансу, який сьогодні для України виборили українські військові.
На фото - командир бою під Крутами, сотник Армії УНР Аверкій Гончаренко.
Re: Їх бісить історична правда.
«Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями»: как царизм ассимилировал украинцев
Рассказываем о тайном указе императрицы Анны Иоанновны 1734 г. «О браках малороссов».
С самого начала «воссоединения» политика Москвы (и Петербурга) целенаправленно уничтожала не только политическую самостоятельность, но и национальную самобытность Украины, постепенно навязывая свое превосходство.
(Не) братская ассимиляция
Одним из пунктов Коломацких статей 1687 г. было обязательство гетмана Ивана Мазепы и старшины способствовать бракам между украинцами и московитами. Цель проста: стереть ментальное различие между двумя разными народами, ускорить процесс интеграции и ассимиляции украинских земель.
С этого времени начинается рост браков между украинской шляхтой и российскими дворянами. К примеру, Ульяна, дочь гетмана Ивана Скоропадского, была выдана замуж за графа Петра Толстого, а старшинский род Якубовичей быстро русифицировался после того, как его представитель Яков Демьянович женился на дочери российского бригадира Ульяне Дуниной.
«Противно нашему интересу»
В начале 1730-х гг. императрицу Анну Иоанновну обеспокоило, что простые украинцы имеют наглость вступать в браки с белорусами, поляками и «другими иностранцами». Дескать, это противоречило ее государственному интересу. Поэтому 31 января 1734 г. она издает указ «О браках малороссов».
Согласно нему, главе «правления Гетманского правительства» князю Алексею Шаховскому наказывалось побуждать «малороссийской народ своячиться с великороссийским». Также в документе указывалось, что это особенное намерение еще дяди императрицы, то есть Петра І.
Планы по ассимиляции украинцев были рассчитаны на длительную перспективу и воплощались с упорной систематичностью.
Любопытно, что указ «О браках малороссов» был секретным и оставался неизвестным широкому кругу почти двести лет. Впервые он был опубликован только в журнале «Киевская старина» в 1905 г.
скрин текста документаRe: Їх бісить історична правда.
Немного истории без печенегов: Киевская Русь, Россия, Украина.
Киевская Русь была, по своей сути, европейским государством. Возникла в результате смешения славянских племён и варягов (скандинавских викингов), ориентировалась на Византию. По европейским меркам тех времён – весьма развита и образована.
В 1238 году произошло ключевое для Руси событие. Большую часть Киевской Руси завоевала Золотая Орда. «Русь» раскалывается на две части. Восточная часть попала под татаро-монгольское иго, длившееся почти 250 лет. Западная часть (сегодняшняя Украина и Белоруссия) осталась частью европейского мира.
Жизнь под Золотой Ордой, естественно, не прошла бесследно. 250 лет – долгий срок. Генный код Московского государства, по сути, во многом стал ордынским. Каким именно?
Историк Костомаров: «Чрезвычайная сплочённость сил, безусловное повиновение старшим, совершенная безгласность отдельной личности и крайняя выносливость.»
Чингисхан создал систему, в которой монарх был вознесён на недостижимую высоту. Где государство было сакрализовано как сверхценность и высшая идея. Всё это было перенято русскими князьями. Историк Карамзин: «Князья, смиренно пресмыкаясь в Орде, возвращались оттуда грозными Властелинами.»
Сплочённость, повиновение, безгласность, терпение. Самодержавие, крепостничество, коммунизм, путинизм. В основе сегодняшней России - монгольский код Золотой Орды.
В основе сегодняшней Украины – генетический код Киевской Руси. Европейского государства. С совершенно другими ценностями: личной свободы, демократии, равных возможностей и верховенства закона.
Потому пробуждение Киевской Руси в Украине является смертельной угрозой для путинского режима. Современная история чётко показала экономически-творческий потенциал системы, основанной на европейских ценностях. Что если Украина сможет за какие-то двадцать лет достичь таких же экономических успехов, как Польша? Всего за сорок лет разница в развитии Украины и России может быть примерно такой же, как разница в развитии между Северной и Южной Кореей.
В Кремле это хорошо понимают. Поэтому произошло вторжение в Украину. Поэтому путинская Россия никогда не оставит Украину в покое. Потому что «монгольский код» не может позволить возрождения Киевской Руси. Его устраивает или Украина порабощённая – в качестве этаких «малоросов». Или насквозь коррумпированная, бедная и слабая Украина – которая сама попросится назад «под защиту».
Ставки высоки. На кону истории – будущее Украины и России: победа «монгольского кода» или Киевской Руси. Кому что ближе?
Киевская Русь была, по своей сути, европейским государством. Возникла в результате смешения славянских племён и варягов (скандинавских викингов), ориентировалась на Византию. По европейским меркам тех времён – весьма развита и образована.
В 1238 году произошло ключевое для Руси событие. Большую часть Киевской Руси завоевала Золотая Орда. «Русь» раскалывается на две части. Восточная часть попала под татаро-монгольское иго, длившееся почти 250 лет. Западная часть (сегодняшняя Украина и Белоруссия) осталась частью европейского мира.
Жизнь под Золотой Ордой, естественно, не прошла бесследно. 250 лет – долгий срок. Генный код Московского государства, по сути, во многом стал ордынским. Каким именно?
Историк Костомаров: «Чрезвычайная сплочённость сил, безусловное повиновение старшим, совершенная безгласность отдельной личности и крайняя выносливость.»
Чингисхан создал систему, в которой монарх был вознесён на недостижимую высоту. Где государство было сакрализовано как сверхценность и высшая идея. Всё это было перенято русскими князьями. Историк Карамзин: «Князья, смиренно пресмыкаясь в Орде, возвращались оттуда грозными Властелинами.»
Сплочённость, повиновение, безгласность, терпение. Самодержавие, крепостничество, коммунизм, путинизм. В основе сегодняшней России - монгольский код Золотой Орды.
В основе сегодняшней Украины – генетический код Киевской Руси. Европейского государства. С совершенно другими ценностями: личной свободы, демократии, равных возможностей и верховенства закона.
Потому пробуждение Киевской Руси в Украине является смертельной угрозой для путинского режима. Современная история чётко показала экономически-творческий потенциал системы, основанной на европейских ценностях. Что если Украина сможет за какие-то двадцать лет достичь таких же экономических успехов, как Польша? Всего за сорок лет разница в развитии Украины и России может быть примерно такой же, как разница в развитии между Северной и Южной Кореей.
В Кремле это хорошо понимают. Поэтому произошло вторжение в Украину. Поэтому путинская Россия никогда не оставит Украину в покое. Потому что «монгольский код» не может позволить возрождения Киевской Руси. Его устраивает или Украина порабощённая – в качестве этаких «малоросов». Или насквозь коррумпированная, бедная и слабая Украина – которая сама попросится назад «под защиту».
Ставки высоки. На кону истории – будущее Украины и России: победа «монгольского кода» или Киевской Руси. Кому что ближе?
Re: Їх бісить історична правда.
Кубань, независимая от Москвы: рассказываем что произошло 106 лет назад в «исконно русском» Краснодарском крае
16 февраля 1918 года Кубанский Законодательный Совет провозгласил независимую Кубанскую Народную Республику, а через несколько дней – резолюцию о присоединении на федеративных условиях к Украине.
Что предшествовало
В 1917 году украинцы на Кубани составляли около 60%. Именно в те бурные времена произошло пробуждение национального сознания. Кубанские казаки не воспринимали большевистские власти и хотели присоединения Кубани к Украине на федеративных условиях.
Неудавшийся союз с УНР
В 1918-1920 гг. было несколько попыток объединения Кубани с Украинской Народной Республикой, но ни одна из них не стала успешной. В августе 1920 года Петлюра подписал договор о взаимной поддержке, однако вскоре оба государственных образования пали под давлением большевиков.
Роль кубанцев в Украинской революции 1917-1921 гг.
Они сражались против красных и белых войск в составе Армии УНР. В одну из самых боеспособных частей Армии УНР - 3 дивизию - входил отдел кубанских казаков.
Два года свободы от московитов
Государственное образование на Кубани в разных формах просуществовало с 16 февраля 1918-го по 17 марта 1920 года, когда в результате вторжения красной армии было прекращено существование Кубанского края как государства.
«Хватит умирать за Кремль!»
Идея независимости отдельных регионов современной рф от Москвы в связи с антироссийской и античеловеческой идеологией диктатора путина сегодня как никогда актуальна. На Форуме свободных народов Построссии в Брюсселе в 2023 году представители пяти регионов рф заявили о стремлении отделения от Москвы и анонсировали проведение онлайн-референдумов. Основными их лозунгами провозглашены следующие: «Хватит кормить Москву!», «Хватит умирать за Кремль!»
Напомним, что Президент Зеленский подписал Указ «Об исторически населенных украинцами территориях рф».
16 февраля 1918 года Кубанский Законодательный Совет провозгласил независимую Кубанскую Народную Республику, а через несколько дней – резолюцию о присоединении на федеративных условиях к Украине.
Что предшествовало
В 1917 году украинцы на Кубани составляли около 60%. Именно в те бурные времена произошло пробуждение национального сознания. Кубанские казаки не воспринимали большевистские власти и хотели присоединения Кубани к Украине на федеративных условиях.
Неудавшийся союз с УНР
В 1918-1920 гг. было несколько попыток объединения Кубани с Украинской Народной Республикой, но ни одна из них не стала успешной. В августе 1920 года Петлюра подписал договор о взаимной поддержке, однако вскоре оба государственных образования пали под давлением большевиков.
Роль кубанцев в Украинской революции 1917-1921 гг.
Они сражались против красных и белых войск в составе Армии УНР. В одну из самых боеспособных частей Армии УНР - 3 дивизию - входил отдел кубанских казаков.
Два года свободы от московитов
Государственное образование на Кубани в разных формах просуществовало с 16 февраля 1918-го по 17 марта 1920 года, когда в результате вторжения красной армии было прекращено существование Кубанского края как государства.
«Хватит умирать за Кремль!»
Идея независимости отдельных регионов современной рф от Москвы в связи с антироссийской и античеловеческой идеологией диктатора путина сегодня как никогда актуальна. На Форуме свободных народов Построссии в Брюсселе в 2023 году представители пяти регионов рф заявили о стремлении отделения от Москвы и анонсировали проведение онлайн-референдумов. Основными их лозунгами провозглашены следующие: «Хватит кормить Москву!», «Хватит умирать за Кремль!»
Напомним, что Президент Зеленский подписал Указ «Об исторически населенных украинцами территориях рф».
Re: Їх бісить історична правда.
Що ви знаєте про Велике князівство Литовське? Знаєте, що Україна була його частиною? А що воно охоплювало мільйон квадратних кілометрів: Литву, Білорусь, більшість України, трохи Польщі, Молдови, Латвії і крайній захід росії. Знали, що ця держава проіснувала 500 років? І що мова наша – руська (тільки не плутайте її з російською чи церковно-слов’янською, йдеться про давню українську) - була офіційною, нею писались усі державні документи. Та й взагалі руська вважалась елітарною і такою, що несе культуру і науку.
А чи знали ви, що найвідомішою людиною цієї великої держави був князь Костянтин Острозький. Його обожнювала Європа, ним захоплювались сучасники і нащадки. Його шанували королі, боялись вороги, за нього молились святі отці.
У грудні 1514 року Вільнюс, столиця Великого Князівства Литовського, був свідком величного дійства: гатили з усіх гармат, били в усі дзвони, люди вигукували хвалу, коли до міста в’їжджав їхній герой - гетьман Костянтин Острозький. За ним на списах несло свою перемогу звитяжне військо, а позаду тяглось кілька тисяч переможених і полонених м@сковитів, серед яких були воєводи, князьки і бояри. Таким був фінал битви під Оршею. Такою була одна з понад 60 перемог великого гетьмана Костянтина Острозького.
Орша – місто в Білорусії на березі Дніпра. Там 500 років тому Литовське князівство дало чортів м@сковитам, які з властивими їм нахабством і жорстокістю, посунули асвабаждать сусідів від нормального життя, а по суті окуповувати територію Русі. Важливо: м@сковити НЕ БУЛИ Руссю. Вони були уламком Орди, напівдикими угрофінськими племенами, які дуже хотіли стати частиною цивілізованого світу. Але єдиний спосіб це зробити, який міг народитись у їхніх головах – окуповувати, красти, відбирати силою. Власне, з того часу нічого нового у їхніх макитрах не народилось.
Тим часом цивілізований світ обожнював великого воїна. Острозького з захватом порівнюють з найвидатнішими полководцями античності. Про нього складають пісні німецькі та французькі менестрелі, йому присвячують свої панегірики тогочасні поети, його порівнюють з римським полководцем Сципіоном (це той, що таки зруйнував Карфаген), з мріями про нього зітхають європейські панночки.
Костянтин Острозький. Найближча людина польсько-литовського короля Сигізмунда Старого,
Великий гетьман Князівства Литовського (це як Залужний сьогодні), один з найзаможніших людей свого часу, друга людина у найбільшій європейській державі Середньовіччя. Тільки йому король, попри заборону будувати православні храми у Великому князівстві Литовському, дозволив зводити церкви і собори. Тільки йому король дозволив
скріплювати укази червоним королівським
воском.
Він народився на Волині в середині 15 століття у родині князів Острозьких. Костянтин проживе довге, як на свій час, життя – йому буде 70, коли він піде у кращі світи. За свій довгий вік він встигне багато.
• Повести за собою військо у понад 60 битв, програвши лише дві з них.
• У більшості своїх походів він битиме м@скалів, які вже тоді не даватимуть спокою цивілізованому світові.
• 7 років він проведе у полоні у москві, де присягне-таки цареві, але виключно для того, щоб утекти і знову бити м@сковитів.
• У битві під Оршею він так потрощить орків, що вони на понад сто років дадуть всім спокій і не вистромлюватимсуть писків зі своїх лісів.
• Під Ольшаницею на Київщині у бою проти татар звільнив 40 тисяч українського люду.
• Був одним з найзаможніших людей Великого князівства Литовського( у власності мав 1300 сіл, 100 міст і 40 замків).
• Будував церкви, школи для дітей, притулки для безхатьків, забезпечував своє військо найкращим озброєнням.
Але! Не Костянтин, а син його Василь-Костянтин заснував Острозьку Академію.
Великий гетьман Литовського князівства Костянтин Острозький був першим українським націоналістом. Він принципово говорив українською всюди і з усіма, він молився своєю мовою у своїй церкві своєму Богові. Він міг би жити у Вільнюсі, але понад усе любив свій Острог. Він розумів, що діти його землі повинні вчитись своєю мовою і знати своїх героїв, тому будував школи, де здобували освіту юні русичі. І головне - він люто і відчайдушно воював з усіма, хто простягав руки до його рідної землі. Саме тому м@сковити викреслили його з нашої пам’яті на майже півтисячі років. Саме тому ми майже нічого не знаємо про ту добу і про велич нашої нації, історія державності якої тісно пов’язана з Європою, а не з дикими племенами, які кричать про “адіннарод”.
А чи знали ви, що найвідомішою людиною цієї великої держави був князь Костянтин Острозький. Його обожнювала Європа, ним захоплювались сучасники і нащадки. Його шанували королі, боялись вороги, за нього молились святі отці.
У грудні 1514 року Вільнюс, столиця Великого Князівства Литовського, був свідком величного дійства: гатили з усіх гармат, били в усі дзвони, люди вигукували хвалу, коли до міста в’їжджав їхній герой - гетьман Костянтин Острозький. За ним на списах несло свою перемогу звитяжне військо, а позаду тяглось кілька тисяч переможених і полонених м@сковитів, серед яких були воєводи, князьки і бояри. Таким був фінал битви під Оршею. Такою була одна з понад 60 перемог великого гетьмана Костянтина Острозького.
Орша – місто в Білорусії на березі Дніпра. Там 500 років тому Литовське князівство дало чортів м@сковитам, які з властивими їм нахабством і жорстокістю, посунули асвабаждать сусідів від нормального життя, а по суті окуповувати територію Русі. Важливо: м@сковити НЕ БУЛИ Руссю. Вони були уламком Орди, напівдикими угрофінськими племенами, які дуже хотіли стати частиною цивілізованого світу. Але єдиний спосіб це зробити, який міг народитись у їхніх головах – окуповувати, красти, відбирати силою. Власне, з того часу нічого нового у їхніх макитрах не народилось.
Тим часом цивілізований світ обожнював великого воїна. Острозького з захватом порівнюють з найвидатнішими полководцями античності. Про нього складають пісні німецькі та французькі менестрелі, йому присвячують свої панегірики тогочасні поети, його порівнюють з римським полководцем Сципіоном (це той, що таки зруйнував Карфаген), з мріями про нього зітхають європейські панночки.
Костянтин Острозький. Найближча людина польсько-литовського короля Сигізмунда Старого,
Великий гетьман Князівства Литовського (це як Залужний сьогодні), один з найзаможніших людей свого часу, друга людина у найбільшій європейській державі Середньовіччя. Тільки йому король, попри заборону будувати православні храми у Великому князівстві Литовському, дозволив зводити церкви і собори. Тільки йому король дозволив
скріплювати укази червоним королівським
воском.
Він народився на Волині в середині 15 століття у родині князів Острозьких. Костянтин проживе довге, як на свій час, життя – йому буде 70, коли він піде у кращі світи. За свій довгий вік він встигне багато.
• Повести за собою військо у понад 60 битв, програвши лише дві з них.
• У більшості своїх походів він битиме м@скалів, які вже тоді не даватимуть спокою цивілізованому світові.
• 7 років він проведе у полоні у москві, де присягне-таки цареві, але виключно для того, щоб утекти і знову бити м@сковитів.
• У битві під Оршею він так потрощить орків, що вони на понад сто років дадуть всім спокій і не вистромлюватимсуть писків зі своїх лісів.
• Під Ольшаницею на Київщині у бою проти татар звільнив 40 тисяч українського люду.
• Був одним з найзаможніших людей Великого князівства Литовського( у власності мав 1300 сіл, 100 міст і 40 замків).
• Будував церкви, школи для дітей, притулки для безхатьків, забезпечував своє військо найкращим озброєнням.
Але! Не Костянтин, а син його Василь-Костянтин заснував Острозьку Академію.
Великий гетьман Литовського князівства Костянтин Острозький був першим українським націоналістом. Він принципово говорив українською всюди і з усіма, він молився своєю мовою у своїй церкві своєму Богові. Він міг би жити у Вільнюсі, але понад усе любив свій Острог. Він розумів, що діти його землі повинні вчитись своєю мовою і знати своїх героїв, тому будував школи, де здобували освіту юні русичі. І головне - він люто і відчайдушно воював з усіма, хто простягав руки до його рідної землі. Саме тому м@сковити викреслили його з нашої пам’яті на майже півтисячі років. Саме тому ми майже нічого не знаємо про ту добу і про велич нашої нації, історія державності якої тісно пов’язана з Європою, а не з дикими племенами, які кричать про “адіннарод”.
Re: Їх бісить історична правда.
79 лет назад покончил жизнь самоубийством Адольф Гитлер: рассказываем о последних днях нацистского диктатора
Вера в свое божественное предназначение
Весной 1945 г., когда всем было ясно, что Германия потерпела поражение, Гитлер отказывался капитулировать и отправлял войска в бессмысленные «мясные штурмы».
У него развилась крайняя степень гибрис-синдрома - чрезмерной самоуверенности, категоричности, нетерпимости к критике, веры в собственную непогрешимость и едва ли не божественное предназначение.
О психическом состоянии Гитлера может говорить тот факт, это он принимал большое количество препаратов, в том числе мышьяк, амфетамины, кокаин и так называемые противогазовые таблетки, содержавшие в небольших дозах стрихнин и атропин.
«Подлечите нервы, герр генерал»
Все видели, что он окончательно потерял связь с реальностью и превратился в сумасшедшего. В конце апреля Гитлер уволил ряд военачальников за «слишком панические и неоптимистичные отчеты» и посоветовал им «подлечить нервы». Хотя сам то пребывал в апатии, то собирал генералов и требовал начать наступление.
Цианид и пуля в голову
Утром 30 апреля Гитлер узнал о смерти Муссолини, которого двумя днями ранее расстреляли партизаны, а тело выставили на всеобщее обозрения. Испугавшись посмертного позора, Гитлер приказать сжечь его тело после самоубийства.
В тот же день он закрылся в кабинете бункера с Евой Браун. Оба приняли цианид, а сам диктатор для уверенности выстрелил себе в рот из пистолета.
После самоубийства тела отнесли в сад Рейхсканцелярии, над которым находился бункер. Их облили бензином и попыталась сжечь. Но горели они плохо. Поэтому полусожженные тела решили закопать неподалеку в воронке от снаряда.
1 мая по радио было объявлено о смерти Гитлера. За несколько недель в ад за фюрером отправилось 7000 тысяч нацистских военных и чиновников, которые тоже покончили с собой.
Верим в повторении истории с другим бункерным диктатором.
Вера в свое божественное предназначение
Весной 1945 г., когда всем было ясно, что Германия потерпела поражение, Гитлер отказывался капитулировать и отправлял войска в бессмысленные «мясные штурмы».
У него развилась крайняя степень гибрис-синдрома - чрезмерной самоуверенности, категоричности, нетерпимости к критике, веры в собственную непогрешимость и едва ли не божественное предназначение.
О психическом состоянии Гитлера может говорить тот факт, это он принимал большое количество препаратов, в том числе мышьяк, амфетамины, кокаин и так называемые противогазовые таблетки, содержавшие в небольших дозах стрихнин и атропин.
«Подлечите нервы, герр генерал»
Все видели, что он окончательно потерял связь с реальностью и превратился в сумасшедшего. В конце апреля Гитлер уволил ряд военачальников за «слишком панические и неоптимистичные отчеты» и посоветовал им «подлечить нервы». Хотя сам то пребывал в апатии, то собирал генералов и требовал начать наступление.
Цианид и пуля в голову
Утром 30 апреля Гитлер узнал о смерти Муссолини, которого двумя днями ранее расстреляли партизаны, а тело выставили на всеобщее обозрения. Испугавшись посмертного позора, Гитлер приказать сжечь его тело после самоубийства.
В тот же день он закрылся в кабинете бункера с Евой Браун. Оба приняли цианид, а сам диктатор для уверенности выстрелил себе в рот из пистолета.
После самоубийства тела отнесли в сад Рейхсканцелярии, над которым находился бункер. Их облили бензином и попыталась сжечь. Но горели они плохо. Поэтому полусожженные тела решили закопать неподалеку в воронке от снаряда.
1 мая по радио было объявлено о смерти Гитлера. За несколько недель в ад за фюрером отправилось 7000 тысяч нацистских военных и чиновников, которые тоже покончили с собой.
Верим в повторении истории с другим бункерным диктатором.
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 5 гостей