Про мову .
Re: Про мову .
В останніх дослідженнях Gradus Research зафіксовано значне зростання кількості громадян України, які у своєму повсякденному житті переходять на використання української мови. Ця тенденція підкреслює зміцнення національної ідентичності та культурної свідомості серед українців.
Пише сайт gradus.app
Свіжі дані від дослідницької компанії Gradus Research, оприлюднені у рамках проєкту “Градус суспільства під час війни”, свідчать про зростаючу популярність української мови в побуті серед громадян України. Згідно з опитуванням, проведеним у грудні 2023 року, 65% респондентів вказали на використання української мови у повсякденному спілкуванні, що є значним зростанням порівняно з 53% у квітні 2022 року.
Соціологиня Євгенія Близнюк, засновниця та директорка Gradus Research, підкреслила, що це явище демонструє посилення національної свідомості та єдності серед українців. Вона зазначила:
“Українці все більше спілкуються українською в побуті, що свідчить про посилення національної свідомості й згуртованості.”
У дослідженні взяли участь 1330 респондентів у віці від 18 до 60 років із різних регіонів України, за винятком тимчасово окупованих територій. Опитування було проведено методом анкетування з 20 по 23 грудня 2023 року. Вибірка учасників відображає репрезентативність за віком, статтю і типом населення. Помилка репрезентативності дослідження при довірчій ймовірності 0,95 складає не більше 3,1%.
Пише сайт gradus.app
Свіжі дані від дослідницької компанії Gradus Research, оприлюднені у рамках проєкту “Градус суспільства під час війни”, свідчать про зростаючу популярність української мови в побуті серед громадян України. Згідно з опитуванням, проведеним у грудні 2023 року, 65% респондентів вказали на використання української мови у повсякденному спілкуванні, що є значним зростанням порівняно з 53% у квітні 2022 року.
Соціологиня Євгенія Близнюк, засновниця та директорка Gradus Research, підкреслила, що це явище демонструє посилення національної свідомості та єдності серед українців. Вона зазначила:
“Українці все більше спілкуються українською в побуті, що свідчить про посилення національної свідомості й згуртованості.”
У дослідженні взяли участь 1330 респондентів у віці від 18 до 60 років із різних регіонів України, за винятком тимчасово окупованих територій. Опитування було проведено методом анкетування з 20 по 23 грудня 2023 року. Вибірка учасників відображає репрезентативність за віком, статтю і типом населення. Помилка репрезентативності дослідження при довірчій ймовірності 0,95 складає не більше 3,1%.
Re: Про мову .
За українську мову били палками...
Re: Про мову .
"Моя собака не розуміє мови ворога": Аліна Михайлова поставила на місце дитину, яка говорила російською, і шокувала її батьків
Парамедикиня та кохана загиблого під Бахмутом воїна Дмитра "Да Вінчі" Коцюбайла Аліна Михайлова розповіла, як намагається боротися із російськомовними людьми. Її неймовірно дратують діти, що спілкуються мовою ворога, через те, що за ними майбутнє України, заради них полягають військові, а вони надалі підсвідомо підтримують росію
У мене була ситуація: ми гуляли з Х'юго [псом, якого Аліні подарував коханий. – Ред.] і підходить дитина і каже: "А можна погладіть вашу собачку?" Я кажу: "Тільки українською, бо собачка не розуміє мови ворога". І батьки зависають... Я думаю: "Ну давайте, ну скажіть щось". А дитина переходить на українську мову до собаки
Парамедикиня та кохана загиблого під Бахмутом воїна Дмитра "Да Вінчі" Коцюбайла Аліна Михайлова розповіла, як намагається боротися із російськомовними людьми. Її неймовірно дратують діти, що спілкуються мовою ворога, через те, що за ними майбутнє України, заради них полягають військові, а вони надалі підсвідомо підтримують росію
У мене була ситуація: ми гуляли з Х'юго [псом, якого Аліні подарував коханий. – Ред.] і підходить дитина і каже: "А можна погладіть вашу собачку?" Я кажу: "Тільки українською, бо собачка не розуміє мови ворога". І батьки зависають... Я думаю: "Ну давайте, ну скажіть щось". А дитина переходить на українську мову до собаки
Re: Про мову .
Перше що зробили росіяни коли зайшли в Авдіївку ,вони змінили назви вулиць...мова має значення .
Re: Про мову .
Церковнослов'янська мова - це міф, ніколи в історії не існувало такої мови.
Кирилл і Мефодій переклали Біблію з грецької на свою рідну болгарську мову. Цей переклад Біблії не робився ні для кого більше, крім болгар. Те, що росіяни називають "церковнослов'янською" насправді є староболгарською. Введіть в Google Translate "аз есмь" і він відразу і безальтернативно визначить цю мову як болгарську.
Зрозуміло, що на території Київської Русі розмовляли не болгарською мовою, а своєю місцевою. Мешканці Русі називали себе русинами (а не вигаданими “русічами”) і була у них своя русинська мова. Зненацька, все ще існують і русини, і русинська мова. Люди, що так себе називають, продовжують жити на території Західної України, на Балканах, в Словаччині, Польщі, Румунії, Угорщині, по всій східній Європі. І мова, якою вони спілкуються, мало відрізняється від тієї, якою написаний цей текст. Власне українцеві не потрібен ніякий словник, щоб зрозуміти сучасну русинську мову, бо це та сама українська мова, але з меншою кількістю запозичених російських і польських слів. Як вона звучить ви легко можете почути якщо пошукаєте в Ютюбі “Карпаторусинська фонетика”. Це таки наша мова! Ми й українцями почали себе називати відносно недавно, в 19-му столітті. Навіть на початку 20-го століття етнографічні карти Російської Імперії називали нас "малоросами або русинами" (див. малюнок). Історична назва нашої національності - русини, а нашої мови - русинська. І, вуаля, нею розмовляли в Київській Русі! Ну, бо вона так і називається - русинська.
Упороті російські великодержавники будуть казати, що в Київській Русі розмовляли церковнослов'янською, а українська мова - це зіпсований поляками "вєлікій і могучій русскій язьік". Але перша відома мені пам'ятка русинської літератури відноситься до 1596 року. Це друкований твір з назвою "Лексис", виданий Лаврентієм Зизанієм, і був він по суті україно-болгарським словником. Отже в 1569 році більша частина території України увійшла до складу Речі Посполитої за люблінською Унією, і тільки з цього моменту у поляків з’явилась гіпотетична можливість якось впливати на мовну політику в Україні. Тобто за 27 років між 1569 і 1596 роками поляки мали не тільки придумати нам якусь мову, а впровадити її настільки, щоб люди забули свою попередню мову! Бо вже за 27 років їм знадобились словники для перекладу зі своєї “старої” мови на свою “нову” мову! Запитайте росіян на скільки це проста задача за 27 років змусити українців повністю забути свою мову. Вони 350 років відчайдушно намагались це зробити. Зробили? А що з приводу тих русинів, що жили поза територією Речі Посполитої, скажімо, на тих же Балканах? Хто їх там відловлював і вчив говорити “зіпсованою поляками російською”? До речі, в Хорватії нас, українців, до цих пір офіційно називають русинами. Маємо, що ми таки і є русини, наша мова - русинська і спілкуємось ми нею с часів Київської Русі.
Тепер щодо російської мови. На території Росії немає племен, для яких староболгарська була б їхньою рідною мовою, крім самих болгар, що там мешкають. Мови решти російських племен мають фінське коріння. Пошукайте на Ютюбі мокшанську народну пісню “Луганяса келунясь”, хоч слово зрозумієте? Це “на лугу берьозонька”, хто б міг подумати!!! Але мелодія пісні, тембр голосу, все як в російських народних піснях! Тільки слова жодного не розбереш. Великодержавники скажуть “спокуха, то не русскіє, всі русскіє прийшли на територію Росії з території України, Білорусі і Польщі”. Але то не правда! Генетично росіяни не є українцями чи поляками, і навіть не дуже намішані. Українські гени на території Росії поширені навколо Москви (прямо шлейф такий від Києва до Москви, дорогу протоптали), і десь далеко в Сибіру і на Далекому Сході, оскільки українці волею чи неволею, але активно приймали участь в колонізації Сибіру. А решта населення європейської частини Росії має явно виражене фінське та татарське коріння.
Тоді звідки взялась російська мова і чому фіни почали нею розмовляти? У всьому винні мало кому зараз відомі Палеологи і всім відомі монголо-татари. Палеологи - це Візантійська династія, що правила Візантійською Імперією з 1261 по 1453 роки, поки Константинополь не був взятий турками і не перетворений на Істамбул. Так от, монгольські хани мали дуже тісні зв'язки з цією династією. Засновник династії Михайло VIII Палеолог в 1265 році відправив свою дочку Марію в Орду одружуватись з Хулагу-Ханом. Поки вона їхала, той встиг дати дуба, то щоб два рази не бігати її віддали за Абаки-Хана. Іншу свою дочку Єфросінью він віддав за Ногай-Хана. Монголи були дуже раді новим родичам і навіть взяли собі гербом родовий герб Палеологів - двоголового орла (та-дам! Звідти він плавно перекочував на герб Росії, де залишився й донині) Це бомбардування Орди принцесами продовжувалось протягом всього періоду царювання Палеологів. Скажімо, Зоя (Софья) Палеолог була бабкою сумнозвісного Івана IV Грозного.
Та ці тісні родинні зв’язки були не за дурно. Палеологи домовились з Золотою Ордою, що та наверне на Християнство, підконтрольне їй населення. І їм це зайшло! Тим більше, що підконтрольна їм Русь на той момент вже перейшла в Християнство і договір стосувався лише фінського населення на території європейської частини сучасної Росії. Але як їх навчити Християнству, якщо не існувало перекладу Біблії на фінський койне? Та й діалектів там до біса, а ерзя мокшу вже не розуміли. Вирішувати проблему монголо-татари навчені масштабно: замість того, щоб перекладати Біблію на кожен з цих нікому не потрібних діалектів, вирішили навчити всіх місцевих фінів болгарської мови! А чо, болгарською Біблію вже переклали, можна трохи зекономити на перекладачах. Радикально? Авжеж, як і імперія від Кореї до Польщі. Куди там ті мокші дінуться. Дуже вдало склалось, що русинська мова виявилась подібною до болгарської, і до того ж Русь вже 400 років була Християнською державою, тож питання підбору кадрів для Хрестового походу на північ не стояло. З притаманним монголо-татарам масштабом сучасна територія Росії почала масово забудовуватись Християнськими храмами (прям Байкало-Амурська магістраль середньовіччя!) і заселялись ці храми русинськими ченцями, бо їм, як і мокшам, діватись теж особо було нікуди: партія сказала “надо”, комсомол отвєтіл “есть!”
Завдання ченцям стояло максимально просте: навчити місцеве населення мові Біблії, щоб вони могли її читати і молитись правильним богам. Ну ті і вчили як могли, звісно болгарська в їхньому виконанні вийшла з помітним присмаком української. Цей український вплив на російську мову був настільки сильним, що згодом Росія століттями намагалась його викорчувати. Штучної і абсолютно незрозумілої в орфографічному сенсі букви “ять” (ѣ) російська мова позбулась лише в 1921-му році. А сенс в цій літері був один: якщо, скажімо, якесь слово в русинській-українській мові було співзвучне російському (а таких було багато, бо по факту російська мова - це україно-болгарський суржик), то в російські мові замість русинського “і” ставився цей триклятий російськими школярами “ѣ”. Приміром, українське сіно в ставало російським сѣном, а село так і залишалось селом. Все просто, коли ти знаєш українську мову. Але росіяни її не знали, тому для них ця ѣ була пеклом. Є неймовірна кількість прикладів, коли в російські мову були занесені слова чи цілі кострукти з української мови, але з викривленим значеннями або з втраченими коренями. Власне через свою штучність російська мова і далі продовжила цю добру традицію запозичення слів з мов всього світу і зараз вже складно за цими завалами побачити щось ісконно русскоє. Ну, може хіба в “луганясі” з перепою якийсь “луг” привидиться.
Тож наступного разу коли вам скажуть, що українська - “єта іспорченньій русскій”, киньте їм цю статтю, прикрийте долонями вуха і відійдіть трохи вбік щоб слиною не забрискало
Шануймося!
Віктор Коров’янко
Кирилл і Мефодій переклали Біблію з грецької на свою рідну болгарську мову. Цей переклад Біблії не робився ні для кого більше, крім болгар. Те, що росіяни називають "церковнослов'янською" насправді є староболгарською. Введіть в Google Translate "аз есмь" і він відразу і безальтернативно визначить цю мову як болгарську.
Зрозуміло, що на території Київської Русі розмовляли не болгарською мовою, а своєю місцевою. Мешканці Русі називали себе русинами (а не вигаданими “русічами”) і була у них своя русинська мова. Зненацька, все ще існують і русини, і русинська мова. Люди, що так себе називають, продовжують жити на території Західної України, на Балканах, в Словаччині, Польщі, Румунії, Угорщині, по всій східній Європі. І мова, якою вони спілкуються, мало відрізняється від тієї, якою написаний цей текст. Власне українцеві не потрібен ніякий словник, щоб зрозуміти сучасну русинську мову, бо це та сама українська мова, але з меншою кількістю запозичених російських і польських слів. Як вона звучить ви легко можете почути якщо пошукаєте в Ютюбі “Карпаторусинська фонетика”. Це таки наша мова! Ми й українцями почали себе називати відносно недавно, в 19-му столітті. Навіть на початку 20-го століття етнографічні карти Російської Імперії називали нас "малоросами або русинами" (див. малюнок). Історична назва нашої національності - русини, а нашої мови - русинська. І, вуаля, нею розмовляли в Київській Русі! Ну, бо вона так і називається - русинська.
Упороті російські великодержавники будуть казати, що в Київській Русі розмовляли церковнослов'янською, а українська мова - це зіпсований поляками "вєлікій і могучій русскій язьік". Але перша відома мені пам'ятка русинської літератури відноситься до 1596 року. Це друкований твір з назвою "Лексис", виданий Лаврентієм Зизанієм, і був він по суті україно-болгарським словником. Отже в 1569 році більша частина території України увійшла до складу Речі Посполитої за люблінською Унією, і тільки з цього моменту у поляків з’явилась гіпотетична можливість якось впливати на мовну політику в Україні. Тобто за 27 років між 1569 і 1596 роками поляки мали не тільки придумати нам якусь мову, а впровадити її настільки, щоб люди забули свою попередню мову! Бо вже за 27 років їм знадобились словники для перекладу зі своєї “старої” мови на свою “нову” мову! Запитайте росіян на скільки це проста задача за 27 років змусити українців повністю забути свою мову. Вони 350 років відчайдушно намагались це зробити. Зробили? А що з приводу тих русинів, що жили поза територією Речі Посполитої, скажімо, на тих же Балканах? Хто їх там відловлював і вчив говорити “зіпсованою поляками російською”? До речі, в Хорватії нас, українців, до цих пір офіційно називають русинами. Маємо, що ми таки і є русини, наша мова - русинська і спілкуємось ми нею с часів Київської Русі.
Тепер щодо російської мови. На території Росії немає племен, для яких староболгарська була б їхньою рідною мовою, крім самих болгар, що там мешкають. Мови решти російських племен мають фінське коріння. Пошукайте на Ютюбі мокшанську народну пісню “Луганяса келунясь”, хоч слово зрозумієте? Це “на лугу берьозонька”, хто б міг подумати!!! Але мелодія пісні, тембр голосу, все як в російських народних піснях! Тільки слова жодного не розбереш. Великодержавники скажуть “спокуха, то не русскіє, всі русскіє прийшли на територію Росії з території України, Білорусі і Польщі”. Але то не правда! Генетично росіяни не є українцями чи поляками, і навіть не дуже намішані. Українські гени на території Росії поширені навколо Москви (прямо шлейф такий від Києва до Москви, дорогу протоптали), і десь далеко в Сибіру і на Далекому Сході, оскільки українці волею чи неволею, але активно приймали участь в колонізації Сибіру. А решта населення європейської частини Росії має явно виражене фінське та татарське коріння.
Тоді звідки взялась російська мова і чому фіни почали нею розмовляти? У всьому винні мало кому зараз відомі Палеологи і всім відомі монголо-татари. Палеологи - це Візантійська династія, що правила Візантійською Імперією з 1261 по 1453 роки, поки Константинополь не був взятий турками і не перетворений на Істамбул. Так от, монгольські хани мали дуже тісні зв'язки з цією династією. Засновник династії Михайло VIII Палеолог в 1265 році відправив свою дочку Марію в Орду одружуватись з Хулагу-Ханом. Поки вона їхала, той встиг дати дуба, то щоб два рази не бігати її віддали за Абаки-Хана. Іншу свою дочку Єфросінью він віддав за Ногай-Хана. Монголи були дуже раді новим родичам і навіть взяли собі гербом родовий герб Палеологів - двоголового орла (та-дам! Звідти він плавно перекочував на герб Росії, де залишився й донині) Це бомбардування Орди принцесами продовжувалось протягом всього періоду царювання Палеологів. Скажімо, Зоя (Софья) Палеолог була бабкою сумнозвісного Івана IV Грозного.
Та ці тісні родинні зв’язки були не за дурно. Палеологи домовились з Золотою Ордою, що та наверне на Християнство, підконтрольне їй населення. І їм це зайшло! Тим більше, що підконтрольна їм Русь на той момент вже перейшла в Християнство і договір стосувався лише фінського населення на території європейської частини сучасної Росії. Але як їх навчити Християнству, якщо не існувало перекладу Біблії на фінський койне? Та й діалектів там до біса, а ерзя мокшу вже не розуміли. Вирішувати проблему монголо-татари навчені масштабно: замість того, щоб перекладати Біблію на кожен з цих нікому не потрібних діалектів, вирішили навчити всіх місцевих фінів болгарської мови! А чо, болгарською Біблію вже переклали, можна трохи зекономити на перекладачах. Радикально? Авжеж, як і імперія від Кореї до Польщі. Куди там ті мокші дінуться. Дуже вдало склалось, що русинська мова виявилась подібною до болгарської, і до того ж Русь вже 400 років була Християнською державою, тож питання підбору кадрів для Хрестового походу на північ не стояло. З притаманним монголо-татарам масштабом сучасна територія Росії почала масово забудовуватись Християнськими храмами (прям Байкало-Амурська магістраль середньовіччя!) і заселялись ці храми русинськими ченцями, бо їм, як і мокшам, діватись теж особо було нікуди: партія сказала “надо”, комсомол отвєтіл “есть!”
Завдання ченцям стояло максимально просте: навчити місцеве населення мові Біблії, щоб вони могли її читати і молитись правильним богам. Ну ті і вчили як могли, звісно болгарська в їхньому виконанні вийшла з помітним присмаком української. Цей український вплив на російську мову був настільки сильним, що згодом Росія століттями намагалась його викорчувати. Штучної і абсолютно незрозумілої в орфографічному сенсі букви “ять” (ѣ) російська мова позбулась лише в 1921-му році. А сенс в цій літері був один: якщо, скажімо, якесь слово в русинській-українській мові було співзвучне російському (а таких було багато, бо по факту російська мова - це україно-болгарський суржик), то в російські мові замість русинського “і” ставився цей триклятий російськими школярами “ѣ”. Приміром, українське сіно в ставало російським сѣном, а село так і залишалось селом. Все просто, коли ти знаєш українську мову. Але росіяни її не знали, тому для них ця ѣ була пеклом. Є неймовірна кількість прикладів, коли в російські мову були занесені слова чи цілі кострукти з української мови, але з викривленим значеннями або з втраченими коренями. Власне через свою штучність російська мова і далі продовжила цю добру традицію запозичення слів з мов всього світу і зараз вже складно за цими завалами побачити щось ісконно русскоє. Ну, може хіба в “луганясі” з перепою якийсь “луг” привидиться.
Тож наступного разу коли вам скажуть, що українська - “єта іспорченньій русскій”, киньте їм цю статтю, прикрийте долонями вуха і відійдіть трохи вбік щоб слиною не забрискало
Шануймося!
Віктор Коров’янко
Re: Про мову .
Несколько лет назад в украинском правописании появились новые нормы и правила. С тех пор многие люди путаются, как же правильно употреблять некоторые слова.
Известный в Украине языковед Александр Авраменко объяснил, почему "проект" внезапно стал "проєктом"? Он обратил внимание, что такие слова как "об'єкт", "суб'єкт" и "ін'єкція" имеют латинский корень "-ject-".
"Не "-ect-". Поэтому мы и не говорим "обект", "субект", "инекція", – добавил он.
Тогда возникает встречный вопрос: почему раньше мы 90 лет использовали слово "проект"?
"Ответ прост. Так было в русском языке, который играл первую скрипку в Советском Союзе, хотя нам всегда рассказывали о равенстве всего и вся", – пояснил языковед.
Итак, действующее правописание вернуло традиционное и научно оправданное слово "проєкт" с буквой "є". Так же через "є" теперь пишем слова "проєкція" и "проєктор".
Известный в Украине языковед Александр Авраменко объяснил, почему "проект" внезапно стал "проєктом"? Он обратил внимание, что такие слова как "об'єкт", "суб'єкт" и "ін'єкція" имеют латинский корень "-ject-".
"Не "-ect-". Поэтому мы и не говорим "обект", "субект", "инекція", – добавил он.
Тогда возникает встречный вопрос: почему раньше мы 90 лет использовали слово "проект"?
"Ответ прост. Так было в русском языке, который играл первую скрипку в Советском Союзе, хотя нам всегда рассказывали о равенстве всего и вся", – пояснил языковед.
Итак, действующее правописание вернуло традиционное и научно оправданное слово "проєкт" с буквой "є". Так же через "є" теперь пишем слова "проєкція" и "проєктор".
Re: Про мову .
«Відмовтеся від ненависті на користь любові. Просто забудьте про мову, яку принесла до нашої країни жорстока та брехлива імперія.
Або навіть так: не хочете забувати — не забувайте, цікавтеся та читайте.
Але хоча б усвідомте, яка яскрава, звучна, виразна мова створена українським народом. Як багато нею можна сказати, заспівати, подумати.
Для початку просто зізнайтеся українською у коханні близькій вам людині. І ви відчуєте, як у ваших грудях швидше заб’ється серце. У цей момент ваше серце — Україна і є».
Віталій Портников про те, як українська стає мовою більшості.
Фото: Вальдемар Гайзлер

Або навіть так: не хочете забувати — не забувайте, цікавтеся та читайте.
Але хоча б усвідомте, яка яскрава, звучна, виразна мова створена українським народом. Як багато нею можна сказати, заспівати, подумати.
Для початку просто зізнайтеся українською у коханні близькій вам людині. І ви відчуєте, як у ваших грудях швидше заб’ється серце. У цей момент ваше серце — Україна і є».
Віталій Портников про те, як українська стає мовою більшості.
Фото: Вальдемар Гайзлер

Re: Про мову .
͟B͟ч͟и͟м͟о͟с͟ь͟ ͟л͟а͟я͟т͟и͟с͟ь͟ ͟п͟о͟-͟у͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟и͟
Марта Гичко
Русизми зникнуть із вашого лексикону швидше, якщо ви звикнете до українських відповідників.
У кожному етнічному регіоні сформувалися говіркові українські висловлювання. З часом вони вийшли із вузького вжитку та стали популярними в усій країні. Сьогодні вони особливо актуальні для замінювання русизмів, зокрема й лайливих.
Українські лайливі вирази
Українська мова знову стала топ-трендом. Її обирають все більше людей, а вдосконалити навички допоможуть крилаті українські висловлювання.
УНІАН відкриє сьогодні скарбницю, у якій мешкають українські народні прислів'я та приказки, фразеологізми та лайка, щоб ви навчилися оригінальніше розмовляти солов'їною.
У кожному етнічному регіоні сформувалися говіркові українські висловлювання. З часом вони вийшли із вузького вжитку та стали популярними в усій країні. Сьогодні вони особливо актуальні для замінювання русизмів, зокрема й лайливих.
Українські лайливі вирази
Під впливом зросійщення України зусиллями агресора впродовж кількох десятиліть українці вживали грубу російську лайку, хоч в українській мові існує безліч більш культурних форм на будь-який випадок.
Лайка, щоб стулити комусь рота:
"Стули пельку";
"Закрий пащеку";
"Стули губу".
Лайка, що демонструє обурення:
"Мати Василева";
"Хай тобі грець";
"Йосип голий";
"Якого біса?";
"Холера ясна"!
Лайка на випадок суперечки:
"Щоб ти вср*вся";
"Трясця твоїй матері";
"Поцілуй мене у ср*ку";
"Шляк би тебе трафив";
"Іди під три чорти";
"А щоб ти скис";
"Хай тебе качка копне";
"Щоб тобі булька з носа вилетіла";
"Щоб тобі повилазило".
Можна знайти культурну українську лайку для будь-якого життєвого випадку. Дуже вдало такі висловлювання вживають в українському дубляжі фільмів. Крім того, що існують сталі українські висловлювання, є ще окремі прикольні українські слова та вислови. Оперуючи ними, дуже легко збагатити свій лексикон.
Смішні українські слова та висловлювання
Російська лайка тяжіє до грубих процесів інтимного характеру. Натомість в українській мові необмежена кількість лайливих слів широкого спектру походження. Тому, носій мови може обирати, наскільки грубо лаяти людину словесно.
Короткий словник української лайки:
бовдур, телепень, дурень, дурбелик - людина обмежених розумовних здібностей;
вилупок - людина з негативними рисами;
гаспид - вживають у значенні "дідько, диявол";
лярва, хвойда, к*рва - жінка легкої поведінки;
покидьок, мерзотник, стерво, погань - підла людина;
шмаркач - недосвідчена людина;
шибеник, бешкетник - людина, що створює проблеми і заслуговує на покарання.
У побуті, сімейних та дружніх стосунках, а також у професійній діяльності українці дуже часто використовують колоритні висловлювання. Втім, етично це робити із добре знайомими людьми, які не ображатимуться на вашу манеру спілкування. Ось кілька смішних висловлювань для різних ситуацій:
"Не плети гівно дівці в коси" - не верзи дурниць;
"Ти мені так потрібень, як ср*ці дверці" - ти мені не потрібен;
"Самотній, як палець у ср*ці" - дуже самотній;
"Ср*в пес, перділи гуси" - нічого не можна вдіяти;
"До ср*ки тії карі очі" - це зайве;
"Як ср*ці фіранки" - дуже не личить;
"Хто вср*всь - невістка!" - знайшли винного.
Особливо колоритно українські приказки звучать у сімейних та дружніх відносинах. Вони задають настрій будь-яким посиденькам. Ба більше, саме про відносини між родичами в українській мові налічується найбільше смішних висловлювань.
Українські приказки про сім'ю:
"Яке йшло, таке й здибало" - про чоловіка та жінку, які варті один одного;
"Такий родич, як чорт козі батько" - про людину, яку не вважають рідною;
"Як до такого роду, то краще з моста у воду" - про дуже лиху родину;
"Яке волокно, таке й полотно" - про дітей, які перейняли поведінку батьків;
"Яйце курку вчить" - про дітей, які не поважають авторитет батьків.
У скарбниці української мови кожен почерпне щось корисне для себе. Спробуйте й ви.
https://www.unian.ua/lite/advice/ukraji ... 16986.html
Ілюстрація Анатолія Базилевича до «Кайдашевої сім’ї»
***
Друзі! Вподобайте! Поширте! Залиште відгук! Додайте відсутні тут вислови
Не забувайте вподобати сторінку «Рух За мову»

Марта Гичко
Русизми зникнуть із вашого лексикону швидше, якщо ви звикнете до українських відповідників.
У кожному етнічному регіоні сформувалися говіркові українські висловлювання. З часом вони вийшли із вузького вжитку та стали популярними в усій країні. Сьогодні вони особливо актуальні для замінювання русизмів, зокрема й лайливих.
Українські лайливі вирази
Українська мова знову стала топ-трендом. Її обирають все більше людей, а вдосконалити навички допоможуть крилаті українські висловлювання.
УНІАН відкриє сьогодні скарбницю, у якій мешкають українські народні прислів'я та приказки, фразеологізми та лайка, щоб ви навчилися оригінальніше розмовляти солов'їною.
У кожному етнічному регіоні сформувалися говіркові українські висловлювання. З часом вони вийшли із вузького вжитку та стали популярними в усій країні. Сьогодні вони особливо актуальні для замінювання русизмів, зокрема й лайливих.
Українські лайливі вирази
Під впливом зросійщення України зусиллями агресора впродовж кількох десятиліть українці вживали грубу російську лайку, хоч в українській мові існує безліч більш культурних форм на будь-який випадок.
Лайка, щоб стулити комусь рота:
"Стули пельку";
"Закрий пащеку";
"Стули губу".
Лайка, що демонструє обурення:
"Мати Василева";
"Хай тобі грець";
"Йосип голий";
"Якого біса?";
"Холера ясна"!
Лайка на випадок суперечки:
"Щоб ти вср*вся";
"Трясця твоїй матері";
"Поцілуй мене у ср*ку";
"Шляк би тебе трафив";
"Іди під три чорти";
"А щоб ти скис";
"Хай тебе качка копне";
"Щоб тобі булька з носа вилетіла";
"Щоб тобі повилазило".
Можна знайти культурну українську лайку для будь-якого життєвого випадку. Дуже вдало такі висловлювання вживають в українському дубляжі фільмів. Крім того, що існують сталі українські висловлювання, є ще окремі прикольні українські слова та вислови. Оперуючи ними, дуже легко збагатити свій лексикон.
Смішні українські слова та висловлювання
Російська лайка тяжіє до грубих процесів інтимного характеру. Натомість в українській мові необмежена кількість лайливих слів широкого спектру походження. Тому, носій мови може обирати, наскільки грубо лаяти людину словесно.
Короткий словник української лайки:
бовдур, телепень, дурень, дурбелик - людина обмежених розумовних здібностей;
вилупок - людина з негативними рисами;
гаспид - вживають у значенні "дідько, диявол";
лярва, хвойда, к*рва - жінка легкої поведінки;
покидьок, мерзотник, стерво, погань - підла людина;
шмаркач - недосвідчена людина;
шибеник, бешкетник - людина, що створює проблеми і заслуговує на покарання.
У побуті, сімейних та дружніх стосунках, а також у професійній діяльності українці дуже часто використовують колоритні висловлювання. Втім, етично це робити із добре знайомими людьми, які не ображатимуться на вашу манеру спілкування. Ось кілька смішних висловлювань для різних ситуацій:
"Не плети гівно дівці в коси" - не верзи дурниць;
"Ти мені так потрібень, як ср*ці дверці" - ти мені не потрібен;
"Самотній, як палець у ср*ці" - дуже самотній;
"Ср*в пес, перділи гуси" - нічого не можна вдіяти;
"До ср*ки тії карі очі" - це зайве;
"Як ср*ці фіранки" - дуже не личить;
"Хто вср*всь - невістка!" - знайшли винного.
Особливо колоритно українські приказки звучать у сімейних та дружніх відносинах. Вони задають настрій будь-яким посиденькам. Ба більше, саме про відносини між родичами в українській мові налічується найбільше смішних висловлювань.
Українські приказки про сім'ю:
"Яке йшло, таке й здибало" - про чоловіка та жінку, які варті один одного;
"Такий родич, як чорт козі батько" - про людину, яку не вважають рідною;
"Як до такого роду, то краще з моста у воду" - про дуже лиху родину;
"Яке волокно, таке й полотно" - про дітей, які перейняли поведінку батьків;
"Яйце курку вчить" - про дітей, які не поважають авторитет батьків.
У скарбниці української мови кожен почерпне щось корисне для себе. Спробуйте й ви.
https://www.unian.ua/lite/advice/ukraji ... 16986.html
Ілюстрація Анатолія Базилевича до «Кайдашевої сім’ї»
***
Друзі! Вподобайте! Поширте! Залиште відгук! Додайте відсутні тут вислови

Не забувайте вподобати сторінку «Рух За мову»

Re: Про мову .
Я б додала, що скіфи, сколоти, пелазги, трипільці, сармати, кимерійці, таври, тури, бористени, алани, анти, поляни, це один і той самий народ.
Скити утворили, контактуючи з аборигенами, унікальну праслов'янську мову, яка являла собою санскрит змішаний з іраномовною говіркою.
Згодом царські скіфи повернулися на Батьківщину, де осіли у Північному Причорномор'ї і утворили Велику Скіфію. Галина Водяк розповідає – "символом Тархуна була тризуба блискавка, яку він носив у одній руці, а іншою – розмахував сокирою.
Можливо, тому Геродот писав, що окрім різних місцевих Богів, царські скіфи поклоняються також Посейдону (скіф.Тагімасадас або Фагімасад (Θαγιμασάδας), безумовним атрибутом якого також був тризубець.
До речі, Геродот до нас доніс інформацію про те, як саме цих Богів називали скіфи своєю мовою: Арей, Табіті, Папай, Апі, Гойтосір, Аргімпаса, Фагімасад (Геродот IV.59)."
• Скіфською мовою:
• Гестія (Ἱστίη) називається Табіті (Ταβιτί)
• Зевс — Папай (Παπαῖος);
• Земля — це Апі (Ἀπί). У скіфів «апі» – «земля», натомість в ведичному санскриті та авестійських текстах «ап», «апас», а також в перській мові «āb» – це термін для води.
• Аполлон (Ἀπόλλων) — Гітосір, Гойтосір (Γοιτόσυρος)
• Небесна Афродіта (Ἀφροδίτη) — Аргімпаса (Ἀργίμπασα)
• Посейдон (Ποσειδέων) — Тагімасадас або Фагімасад (Θαγιμασάδας).
• У них є звичай робити зображення, жертовники та святині для Ареса, Арея (Ἄρεϊ), але не для жодного іншого бога.
До сьогодні збереглися на письмі близько 400 скіфських слів. Приміром, однією з особливостей української мови є ікавізм, що ясно вирізняє її з решти слов'янських мов – перехід голосних звуків [o] і [е] у закритих складах в : "столи – стіл" і т.д.
Ікавізм – це стародавня властивість скіфської мови, зафіксована ще Геродотом. Скіфи у нього "названі сколотами за іменем їхнього царя Скіла".
Олена Каганець: З усіх слов'ян хіба в хорватів, та, кажуть, в деяких словацьких діалектах є ікавізм. Між тим, хорвати, так само як українці, мають велику частку скіфо-сарматського спадку (навіть сама назва цього народу перекладається з сарматської як "пастухи").
У скіфській мові не було звука „ф”, точніше, він читався як „хва”. Тобто "Хведір", "хвіртка", "Хвастів".
У скіфській мові часто вживалися звуки „дж” і „дз”. Сьогодні цю особливість можна бачити в остетинській – єдиній мові північноіранської групи, що збереглася до цього дня.
Також у скіфській множина передавалася через "ата" – так, як в українській при зменшуванні: "лоша – лошата", "цуценя – цуценята" тощо.
Водночас у скіфській існував характерний фрикативний звук „г”, що нині абсолютно чітко виокремлює українську серед більшості інших слов‘янських мов.
Відомий скіфолог, осетин (!) В. Абаєв так і писав: "Шукайте Скіфію там, де говорять "г". Це фрикативне "г" зафіксовано Геродотом та іншими греками на письмі в назвах багатьох рік Скіфії – Гіпаніс, Геррос, Гиргіс, Гіпполея. А в українській це – "гарбуз", "Гумань" (про місто) та чимало інших.
Вочевидь, ця ж мовна особливість була і в сарматській мові. Приміром до сьогодні збереглося прізвище кримських греків – Халангот, тобто "алан-гот", нащадок змішаного аланського (сарматського) і готського населення Криму, що становило етнічну основу князівства Феодоро в Криму.
В українській мові зустрічаються явні скіфські прізвища.
Приміром, Саєнко, від скіфського "сай" – воєнний ватажок, цар.
До речі, збереглися ще древніші цілком українські прізвища ще доскіфського індоіранського спадку – Рахманин (від рахманів, тобто волхвів чи брахманів), Шудря.
Є прізвище Сакович – можливо, від назви сарматського племені "саки".
І місто з такою ж назвою в українському Криму.
До сьогодні в Україні широко присутні кілька сучасних імен індоіранського походження, не обов'язково скіфського, а, можливо, сарматського: зокрема, Оксана та Руслан.
Оксана індоіранськими мовами значить "світла". Відомо, що Роксаною звали дружину Олександра Македонського, з якою він узяв шлюб під час свого азійського походу. Раніше таких імен було більше. Відомі імена антських князів середини І тисячоліття після Різдва Христового зі скіфською чи сарматською часточкою "гаст" – Ардагаст, Радагаст, Анангаст, Доброгаст тощо. Ще в 13 столітті ім'я Доброгаст фіксується літописом на Галичині.
Що вже казати про Бабая, яким в Україні досі лякають дітей – "спадкоємця" скіфського головного божества Папая.
Збереглося чимало цікавих скіфських слів. Наприклад "крк" – горло. Досі є українське слово "карк" – це задня частина шиї з верхньою частиною хребта; зашийок. В Хорватії острів і протока звуться Крк – гирло. А в Україні є місто Керч.
Чим українська історія цікава – що коли придивитися, виявляється, що ніщо нікуди не зникло. На золотих пластинах – скіфи в шароварах, а також замальовок з античної геми із зображенням єдиного мудреця-негрека з числа Семи античних мудреців.
Микола Стригунов:
А, ще у запорізьких козаків був звичай ховати своїх померлих коней на окремому кладовищи. Це, також, яскраво скіфський звичай. В жодного іншого народу такого звичаю не було. А, зачіска-чуприна – це сарматська традиційна зачіска.
Також, слід звернути увагу на самоназву сарматів - поляни.
А, в давньоантичні часи вони ж були відомі, як амазонки.
І, в князя Володимира Великого були тілоохорониці – поляниці. І, в билинах також є багато згадок про поляниць. А, чоловіки-поляни там є під ім'ям "змієвичі". Також слід звернути увагу на їхнє ставлення до нецензурної лайки – мату.
Різко негативне ставлення.
Це відображається в назві людей, які так лаються – чорнороті.
— Сергій Скрипка
Скити утворили, контактуючи з аборигенами, унікальну праслов'янську мову, яка являла собою санскрит змішаний з іраномовною говіркою.
Згодом царські скіфи повернулися на Батьківщину, де осіли у Північному Причорномор'ї і утворили Велику Скіфію. Галина Водяк розповідає – "символом Тархуна була тризуба блискавка, яку він носив у одній руці, а іншою – розмахував сокирою.
Можливо, тому Геродот писав, що окрім різних місцевих Богів, царські скіфи поклоняються також Посейдону (скіф.Тагімасадас або Фагімасад (Θαγιμασάδας), безумовним атрибутом якого також був тризубець.
До речі, Геродот до нас доніс інформацію про те, як саме цих Богів називали скіфи своєю мовою: Арей, Табіті, Папай, Апі, Гойтосір, Аргімпаса, Фагімасад (Геродот IV.59)."
• Скіфською мовою:
• Гестія (Ἱστίη) називається Табіті (Ταβιτί)
• Зевс — Папай (Παπαῖος);
• Земля — це Апі (Ἀπί). У скіфів «апі» – «земля», натомість в ведичному санскриті та авестійських текстах «ап», «апас», а також в перській мові «āb» – це термін для води.
• Аполлон (Ἀπόλλων) — Гітосір, Гойтосір (Γοιτόσυρος)
• Небесна Афродіта (Ἀφροδίτη) — Аргімпаса (Ἀργίμπασα)
• Посейдон (Ποσειδέων) — Тагімасадас або Фагімасад (Θαγιμασάδας).
• У них є звичай робити зображення, жертовники та святині для Ареса, Арея (Ἄρεϊ), але не для жодного іншого бога.
До сьогодні збереглися на письмі близько 400 скіфських слів. Приміром, однією з особливостей української мови є ікавізм, що ясно вирізняє її з решти слов'янських мов – перехід голосних звуків [o] і [е] у закритих складах в : "столи – стіл" і т.д.
Ікавізм – це стародавня властивість скіфської мови, зафіксована ще Геродотом. Скіфи у нього "названі сколотами за іменем їхнього царя Скіла".
Олена Каганець: З усіх слов'ян хіба в хорватів, та, кажуть, в деяких словацьких діалектах є ікавізм. Між тим, хорвати, так само як українці, мають велику частку скіфо-сарматського спадку (навіть сама назва цього народу перекладається з сарматської як "пастухи").
У скіфській мові не було звука „ф”, точніше, він читався як „хва”. Тобто "Хведір", "хвіртка", "Хвастів".
У скіфській мові часто вживалися звуки „дж” і „дз”. Сьогодні цю особливість можна бачити в остетинській – єдиній мові північноіранської групи, що збереглася до цього дня.
Також у скіфській множина передавалася через "ата" – так, як в українській при зменшуванні: "лоша – лошата", "цуценя – цуценята" тощо.
Водночас у скіфській існував характерний фрикативний звук „г”, що нині абсолютно чітко виокремлює українську серед більшості інших слов‘янських мов.
Відомий скіфолог, осетин (!) В. Абаєв так і писав: "Шукайте Скіфію там, де говорять "г". Це фрикативне "г" зафіксовано Геродотом та іншими греками на письмі в назвах багатьох рік Скіфії – Гіпаніс, Геррос, Гиргіс, Гіпполея. А в українській це – "гарбуз", "Гумань" (про місто) та чимало інших.
Вочевидь, ця ж мовна особливість була і в сарматській мові. Приміром до сьогодні збереглося прізвище кримських греків – Халангот, тобто "алан-гот", нащадок змішаного аланського (сарматського) і готського населення Криму, що становило етнічну основу князівства Феодоро в Криму.
В українській мові зустрічаються явні скіфські прізвища.
Приміром, Саєнко, від скіфського "сай" – воєнний ватажок, цар.
До речі, збереглися ще древніші цілком українські прізвища ще доскіфського індоіранського спадку – Рахманин (від рахманів, тобто волхвів чи брахманів), Шудря.
Є прізвище Сакович – можливо, від назви сарматського племені "саки".
І місто з такою ж назвою в українському Криму.
До сьогодні в Україні широко присутні кілька сучасних імен індоіранського походження, не обов'язково скіфського, а, можливо, сарматського: зокрема, Оксана та Руслан.
Оксана індоіранськими мовами значить "світла". Відомо, що Роксаною звали дружину Олександра Македонського, з якою він узяв шлюб під час свого азійського походу. Раніше таких імен було більше. Відомі імена антських князів середини І тисячоліття після Різдва Христового зі скіфською чи сарматською часточкою "гаст" – Ардагаст, Радагаст, Анангаст, Доброгаст тощо. Ще в 13 столітті ім'я Доброгаст фіксується літописом на Галичині.
Що вже казати про Бабая, яким в Україні досі лякають дітей – "спадкоємця" скіфського головного божества Папая.
Збереглося чимало цікавих скіфських слів. Наприклад "крк" – горло. Досі є українське слово "карк" – це задня частина шиї з верхньою частиною хребта; зашийок. В Хорватії острів і протока звуться Крк – гирло. А в Україні є місто Керч.
Чим українська історія цікава – що коли придивитися, виявляється, що ніщо нікуди не зникло. На золотих пластинах – скіфи в шароварах, а також замальовок з античної геми із зображенням єдиного мудреця-негрека з числа Семи античних мудреців.
Микола Стригунов:
А, ще у запорізьких козаків був звичай ховати своїх померлих коней на окремому кладовищи. Це, також, яскраво скіфський звичай. В жодного іншого народу такого звичаю не було. А, зачіска-чуприна – це сарматська традиційна зачіска.
Також, слід звернути увагу на самоназву сарматів - поляни.
А, в давньоантичні часи вони ж були відомі, як амазонки.
І, в князя Володимира Великого були тілоохорониці – поляниці. І, в билинах також є багато згадок про поляниць. А, чоловіки-поляни там є під ім'ям "змієвичі". Також слід звернути увагу на їхнє ставлення до нецензурної лайки – мату.
Різко негативне ставлення.
Це відображається в назві людей, які так лаються – чорнороті.
— Сергій Скрипка
Re: Про мову .
Малоосвічена публіка іноді запитує "А де ж українське мистецтво, скажімо, 20-х років?"
Ось воно.
Практично всі розстріляні , були репресовані або до кінця днів були позбавлені можливості вільно творити.
Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923. Зліва направо, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко
почути рідкісні вірші багатьох з них, а також прекрасних сучасних поетів в авторському виконанні ви можете на сторінці мистецького хабу "ВО" https://www.youtube.com/channel/UC8cU7Y ... 4xDSvTnYoQ

Ось воно.
Практично всі розстріляні , були репресовані або до кінця днів були позбавлені можливості вільно творити.
Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923. Зліва направо, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко
почути рідкісні вірші багатьох з них, а також прекрасних сучасних поетів в авторському виконанні ви можете на сторінці мистецького хабу "ВО" https://www.youtube.com/channel/UC8cU7Y ... 4xDSvTnYoQ

Re: Про мову .
30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв видав сумнозвісний циркуляр про призупинення видання українською мовою (“на малороссийском языке”) значної частини книг. Повна назва документу мовою оригіналу була “Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам”.
Поява циркуляру свідчила, що царський уряд усвідомив небезпечність українського руху і перейшов до відкритої боротьби проти нього, з метою повної русифікації та асиміляції українського народу.
Допоки українське національно-культурне відродження залишалося справою інтелектуальних еліт – переважно літераторів, фольклористів і колекціонерів старовини, – Росія не вбачала у ньому серйозної загрози. Окремі відомства, наприклад міністерство народної просвіти, сприймали його як певну противагу значно потужнішому польському рухові й навіть подекуди надавали фінансову підтримку.
З приходом до влади Олександра ІІ почався нетривалий період лібералізації. Із заслання повернулися члени Кирило-Мефодіївського братства, у Петербурзі заснували перший український журнал “Основа”, українська інтелігенція почала створювати свої національно-культурні осередки – громади. Постало питання про початкову освіту, навчання грамоті селян і видання релігійної літератури українською мовою. Однак ідею поширення українського руху “в маси” царський уряд категорично не сприйняв.
До того ж, на початку 1863 року спалахнуло Польське повстання. Воно охопило й Правобережну Україну, де знайшло підтримку не лише серед поляків, а й серед частини українців, білорусів і навіть росіян. Офіційний Петербург відповів репресивними заходами.
Ініціаторами видання циркуляру, окрім самого Валуєва, стали військовий міністр Дмитро Мілютін, київський генерал-губернатор Микола Анненков і так званий “Третій відділ” (політична поліція).
Примітно, що у тексті циркуляру впровадження антиукраїнських заходів фактично пояснювалося проханням самих українців (чи правильніше “малоросів”?). Дослівно: “Они весьма основательно доказывают, что никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши; что обще-русский язык также понятен для малороссов, как и для великороссиян, и даже гораздо понятнее, чем теперь сочиняемый для них некоторыми малороссами, и в особенности, поляками, так называемый, украинский язык”.
Підкреслимо – Валуєвський циркуляр мав тимчасовий характер і повністю не забороняв українську літературу. Дозволялося видавати тільки твори красного письменства (“изящной литературы”). Водночас передбачалося видання книг “на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, приостановить”. Циркуляр було затверджено Олександром ІІ.
Цікаво простежити, як ця знакова в історії України подія відбилася на сторінках особистого щоденника Петра Валуєва. Одразу відповімо – практично ніяк. Ось запис того дня, коли міністр видав циркуляр: “Утром заседание по земским учреждениям. Потом Главный комитет и Комитет министров по делу о Южной железной дороге. Ничего нового нет”.
І лише через десять днів Валуєв обмовився: “Были у меня несколько лиц, в том числе Костомаров, сильно озадаченный приостановлением популярных изданий на хохольском наречии. Мягко, но прямо и категорически объявил ему, что принятая мною мера останется в силе”.
Отже, українські інтелігенти, які мали доступ до владних кабінетів, намагалися хоч якось вплинути на позицію міністра, переконати його змінити своє рішення. Та ці зусилля виявилися марними.
Добре відомо – ніщо не буває настільки постійним, як щось тимчасове. Ось і “тимчасовий” Валуєвський циркуляр діяв понад 40 років. На деякий час він спричинив, за словами Михайла Драгоманова, антракт у розвитку українського національного руху. Якщо протягом 1860 – 1863 років друком з’явилося 114 назв книжок українською мовою, то за 1864 – 1869 роки – тільки від 18 до 24, за різними даними. У 1876 році дія циркуляру була значно розширена Емським указом Олександра ІІ.
Обидва документи зберігали чинність аж до революції 1905 року. Проте кінцевої мети царського режиму – повного придушення українського руху та сформування “великої і єдиної російської нації” – вони не досягли. Навіть деякі сучасні російські історики (наприклад, Олексій Міллер) вважають, що така політика була непродумана, непослідовна й суперечлива. Українці оминали цензурні заборони – до речі, іноді шляхом підкупу цензорів.
Репресивні заходи з боку влади спричиняли поступову радикалізацію українського руху. Посилення його антиросійської спрямованості. Еміграцію частини української інтелігенції за межі Російської імперії, зокрема до Східної Галичини, де були кращі умови для діяльності.
На початку XX століття Росія капітулювала остаточно: 1905 року Російська академія наук визнала українську мову самостійною розвиненою слов’янською мовою, а 1910 року Петро Столипін у своєму циркулярі зарахував українців до “інородців”. Спроба злиття українського народу з російським зазнала цілковитого краху. І дедалі дивніше помічати, як для деяких відсталих апологетів “русскаго міра” цей факт і в 2017 році залишається новиною.
Поява циркуляру свідчила, що царський уряд усвідомив небезпечність українського руху і перейшов до відкритої боротьби проти нього, з метою повної русифікації та асиміляції українського народу.
Допоки українське національно-культурне відродження залишалося справою інтелектуальних еліт – переважно літераторів, фольклористів і колекціонерів старовини, – Росія не вбачала у ньому серйозної загрози. Окремі відомства, наприклад міністерство народної просвіти, сприймали його як певну противагу значно потужнішому польському рухові й навіть подекуди надавали фінансову підтримку.
З приходом до влади Олександра ІІ почався нетривалий період лібералізації. Із заслання повернулися члени Кирило-Мефодіївського братства, у Петербурзі заснували перший український журнал “Основа”, українська інтелігенція почала створювати свої національно-культурні осередки – громади. Постало питання про початкову освіту, навчання грамоті селян і видання релігійної літератури українською мовою. Однак ідею поширення українського руху “в маси” царський уряд категорично не сприйняв.
До того ж, на початку 1863 року спалахнуло Польське повстання. Воно охопило й Правобережну Україну, де знайшло підтримку не лише серед поляків, а й серед частини українців, білорусів і навіть росіян. Офіційний Петербург відповів репресивними заходами.
Ініціаторами видання циркуляру, окрім самого Валуєва, стали військовий міністр Дмитро Мілютін, київський генерал-губернатор Микола Анненков і так званий “Третій відділ” (політична поліція).
Примітно, що у тексті циркуляру впровадження антиукраїнських заходів фактично пояснювалося проханням самих українців (чи правильніше “малоросів”?). Дослівно: “Они весьма основательно доказывают, что никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши; что обще-русский язык также понятен для малороссов, как и для великороссиян, и даже гораздо понятнее, чем теперь сочиняемый для них некоторыми малороссами, и в особенности, поляками, так называемый, украинский язык”.
Підкреслимо – Валуєвський циркуляр мав тимчасовий характер і повністю не забороняв українську літературу. Дозволялося видавати тільки твори красного письменства (“изящной литературы”). Водночас передбачалося видання книг “на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, приостановить”. Циркуляр було затверджено Олександром ІІ.
Цікаво простежити, як ця знакова в історії України подія відбилася на сторінках особистого щоденника Петра Валуєва. Одразу відповімо – практично ніяк. Ось запис того дня, коли міністр видав циркуляр: “Утром заседание по земским учреждениям. Потом Главный комитет и Комитет министров по делу о Южной железной дороге. Ничего нового нет”.
І лише через десять днів Валуєв обмовився: “Были у меня несколько лиц, в том числе Костомаров, сильно озадаченный приостановлением популярных изданий на хохольском наречии. Мягко, но прямо и категорически объявил ему, что принятая мною мера останется в силе”.
Отже, українські інтелігенти, які мали доступ до владних кабінетів, намагалися хоч якось вплинути на позицію міністра, переконати його змінити своє рішення. Та ці зусилля виявилися марними.
Добре відомо – ніщо не буває настільки постійним, як щось тимчасове. Ось і “тимчасовий” Валуєвський циркуляр діяв понад 40 років. На деякий час він спричинив, за словами Михайла Драгоманова, антракт у розвитку українського національного руху. Якщо протягом 1860 – 1863 років друком з’явилося 114 назв книжок українською мовою, то за 1864 – 1869 роки – тільки від 18 до 24, за різними даними. У 1876 році дія циркуляру була значно розширена Емським указом Олександра ІІ.
Обидва документи зберігали чинність аж до революції 1905 року. Проте кінцевої мети царського режиму – повного придушення українського руху та сформування “великої і єдиної російської нації” – вони не досягли. Навіть деякі сучасні російські історики (наприклад, Олексій Міллер) вважають, що така політика була непродумана, непослідовна й суперечлива. Українці оминали цензурні заборони – до речі, іноді шляхом підкупу цензорів.
Репресивні заходи з боку влади спричиняли поступову радикалізацію українського руху. Посилення його антиросійської спрямованості. Еміграцію частини української інтелігенції за межі Російської імперії, зокрема до Східної Галичини, де були кращі умови для діяльності.
На початку XX століття Росія капітулювала остаточно: 1905 року Російська академія наук визнала українську мову самостійною розвиненою слов’янською мовою, а 1910 року Петро Столипін у своєму циркулярі зарахував українців до “інородців”. Спроба злиття українського народу з російським зазнала цілковитого краху. І дедалі дивніше помічати, як для деяких відсталих апологетів “русскаго міра” цей факт і в 2017 році залишається новиною.
Re: Про мову .
А ви в знали, що "Незнайко" був написаний українською мовою? А потім його переклали на московський язик і він став класикою "московської комуністичної літератури" А до цього московськими народними казками стали український Колобок та Курочка Ряба. Про пісні взагалі окрема тема.


Re: Про мову .
Олег Скрипка
"...Я поїхав до Франції, не володіючи французькою мовою. І у Франції дуже швидко зрозумів, що без французької мови шансів вижити у французькому суспільстві - нуль. Просто – нуль!
Щоб спілкуватися французькою, мені знадобилося два місяці. Два місяці на вивчення французької! Якщо у людини низький IQ – чотири місяці. А якщо не барани – то два місяці. Все! Всі українці, які виїжджають за кордон, прекрасно розмовляють місцевими мовами, бо немає виходу. Вони вивчають англійську, іспанську, португальську, а українську не можуть.
Побутовий патріотизм починається з мови
Це французи дали мені розуміння, що мова, по-перше, це не так складно. А по-друге, це питання виживання нації. У французів патріотизм, я називаю його побутовий, починається з мови і продовжується на звичках вживати національний продукт – свою літературу, музику, авто, вино і так далі. В першу чергу у них все йде завжди французьке. Яке вино питимете? Звісно, французьке. Якщо французьке випили, тоді можуть спробувати угорське чи ізраїльське. В українців все навпаки. Тому треба нарешті усвідомити, що нас виховали, як баранів на забій. Реально нас виховували, щоб у 2022 році забити, перетворити в чергові області недоімперії. Нас до цього дуже довго готували. Тому мова - це резестивність нації..."
"...Я поїхав до Франції, не володіючи французькою мовою. І у Франції дуже швидко зрозумів, що без французької мови шансів вижити у французькому суспільстві - нуль. Просто – нуль!
Щоб спілкуватися французькою, мені знадобилося два місяці. Два місяці на вивчення французької! Якщо у людини низький IQ – чотири місяці. А якщо не барани – то два місяці. Все! Всі українці, які виїжджають за кордон, прекрасно розмовляють місцевими мовами, бо немає виходу. Вони вивчають англійську, іспанську, португальську, а українську не можуть.
Побутовий патріотизм починається з мови
Це французи дали мені розуміння, що мова, по-перше, це не так складно. А по-друге, це питання виживання нації. У французів патріотизм, я називаю його побутовий, починається з мови і продовжується на звичках вживати національний продукт – свою літературу, музику, авто, вино і так далі. В першу чергу у них все йде завжди французьке. Яке вино питимете? Звісно, французьке. Якщо французьке випили, тоді можуть спробувати угорське чи ізраїльське. В українців все навпаки. Тому треба нарешті усвідомити, що нас виховали, як баранів на забій. Реально нас виховували, щоб у 2022 році забити, перетворити в чергові області недоімперії. Нас до цього дуже довго готували. Тому мова - це резестивність нації..."
Кто сейчас на конференции
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 3 гостя